Зміст
Введення
1. Поняття духовного світу особистості
2. Процес становлення духовного світу особистості
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Рано чи пізно кожна людина,хоча б в окремі моменти життя починає замислюватися над сенсом свогоіснування і духовного розвитку.
У духовній сфері народжується іреалізується найважливіша відмінність людини від інших живих істот - духовність. Людина,його дух і його культура - вінець і мета світобудови ... Людина стає цілкомлюдиною тільки в процесі культури, і лише в ній, на її вершинах знаходять своєвираз найвищі прагнення й можливості.
Духовна особистість становить тойневидимий стрижень, ядро ​​нашого "Я", на якому тримається все. Цевнутрішні душевні стани, що відображають спрямованість до певнимдуховних цінностей та ідеалів. Вони можуть і не усвідомлювати у всій повноті, алетак чи інакше турбота про "душі" є квінтесенцією особистісногорозвитку.
Духовний світ особистості виражаєнерозривний зв'язок індивіда та суспільства. Людина вступає в суспільство, що володієпевним духовним фондом, освоїти який йому належить в житті. Шляхдуховного розвитку особистості нескінченний ...
Таким чином, актуальність темисумнівів не викликає.
Мета даного реферату: всебічневивчення та характеристика духовного світу особистості.
Робота складається з вступу, двохрозділів, висновку і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи ____сторінок.
1. Поняття духовного світу особистості
Духовний світ особистостіявляє собою особливу, індивідуальну, неповторну форму прояву,існування, функціонування духовного життя суспільства. Античні філософи називаливнутрішній, духовний світ людини "мікрокосмом" - на відміну від "великогосвіту "-" космосу ", який оточує і самої людини, інаселену людством область всесвіту - Ойкумену. Мікрокосм людини, з одногобоку, суто індивідуальний, оскільки кожна людина неповторна в силуунікальності своїх особистих якостей, здібностей, життєвого шляху, свого місцяв суспільстві. Але, з іншого боку, в духовному світі людини не можуть неміститися моменти, що об'єднують його з іншими людьми, загальні іноді для всьоголюдства, іноді для етнічної чи вікової групи, іноді длясоціальної групи чи колективу.
Отже, що ж таке духовний світ особистості?
Почнемо зі слова "мир".Мислителі минулого нерідко ототожнювали духовний світ з душею. Уявлення продуші характеризувалося як віра в те, що наші думки, воля, почуття, саме життяобумовлюються чимось відмінним від тіла, хоча з ним і пов'язаним. Значно пізніше, вновоєвропейської філософії, термін "душа" став вживатися дляпозначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості.
Сутність духовного світу людинивизначали і словом "дух" як людський вимір, людський розумабо його схильність. Потім у науковий обіг увійшло поняття "духовне життялюдей ", яка охоплює багатство людських почуттів і досягненьрозуму, об'єднує як засвоєння накопичених духовних цінностей, так ітворче творення нових.
Людина, у якої високо розвиненадуховне життя, володіє, як правило, важливим особистісною якістю: він набуваєдуховність як прагнення до висоти своїх ідеалів і помислів, що визначаютьспрямованість всієї діяльності. Духовність передбачає проходження гуманістичнимціннісним орієнтирам, душевність, дружелюбність у відносинах між людьми.
Деякі дослідники характеризуютьдуховність як морально зорієнтовані волю і розум людини. Відзначається, щодуховне характеризує і практику, а не тільки свідомість.
І навпаки, людина, у якоїдуховне життя малорозвинених, бездуховний.
Основа духовного життя -свідомість, яка є вищою здатністю особистості, регулюючої не тількиїї дії і діяльність, але й життя в цілому. Свідомість відображаєдійсність, дає людині уявлення про те, що віддалене від нього впросторі і в часі, воно переносить людини на інші континенти і в глибстоліть. Одночасно свідомість відображає і внутрішній світ особистості, то, як вонапрагне виразити його, втілити свої цілі і наміри в життя.
Духовний світ особистості означаєволодіння важливими особистісними якостями: прагненням до висоті своїх ідеалів іпомислів, що визначають спрямованість всієї діяльності. У процесі внутрішньоїжиття людина осмислює зроблене і обмірковує нові дії дляздійснення своїх цілей. Успішні або неуспішні дії знову дають поживу дляроздумів, для їх оцінки.
До духовного життя особистостівідносять: знання, віру, почуття, потреби, здібності, прагнення, цілілюдей. Духовне життя особистості неможлива без переживань: радощі, оптимізмуабо зневіри, віри чи розчарування. Людині властиве прагнення досамопізнання і самовдосконалення.
Взаємовідносини людини інавколишнього його культури в процесі розвитку цивілізації постійно змінювалися, алезберігалося головне - взаємозалежність національної та світової культури ікультури окремої особистості. Адже людина виступає і як носій загальноїкультури людства, і як її творець, і як її критик, а національна ісвітова культура - як неодмінна умова становлення і розвитку духовноїкультури особистості.
Чим більше розвинений людина, ніжвище його культура, тим багатше його духовне життя. Діапазон духовної культури,накопиченої людством, дає кожній людині практично необмеженуможливість вибору духовних цінностей, що найбільш відповідають його настановам,смакам, здібностям і умов життя.
Головним в духовній культуріособистості є активне, творче та відповідальне ставлення до життя - доприроді, інших людей, до самого себе. Ознака духовної культури особистості - готовністьособистості до самовіддачі і саморозвитку.
2. Процес становлення духовного світу особистості
Що ж є найбільш істотнимдля духовного світу людини? Почнемо з духовних потреб. Це потреби в знанняхпро світ, про себе, про сенс і призначення свого життя і на задоволення цієї групидуховних потреб спрямована, по суті, вся пізнавальна діяльністьлюдини. Пізнання - фундамент духовного життя особистості.
Для розкриття духовного світуособистості необхідно, перш за все, зупинитися на процесі становленняіндивідуальної свідомості, структура і зміст якого є тією основою,фундаментом, на якому формується духовний світ особистості. При розкритті духовногосвіту особистості, акцент робиться на особливостях реалізації особистістю своїхсвітоглядних установок, реалізації усвідомленої людиною своєї сутності.
Процес формування духовногосвіту починається з набуття знань. Знання виступають як спосібіснування свідомості, а також як фіксація результатів життєвого досвіду,результатів взаємодії індивіда з навколишнім світом. Знання здобуваютьсядвома основними шляхами.
Перший з них - це придбаннязнань, здійснюване в процесі безпосереднього, чуттєвого,емпіричного взаємодії індивіда з дійсністю. Цей рівеньнабуття знань є, з одного боку, вихідною посилкою і підставоюформування індивідуальної свідомості в його цілісності, а, з іншого - цевідносно самостійний рівень набуття знань.
Другий шлях придбання знань- Засвоєння людського досвіду, зафіксованого в мові. Мова - це, першвсе, засіб спілкування людського досвіду, відбору та систематизації знань, їхзбереження і передачі від людини до людини, від покоління до покоління, відепохи до епохи. Він є засобом спілкування між людьми і засобом активноговпливу на людину. За допомогою мови індивід засвоює виробленілюдством правила, норми, принципи, що визначають характер його вчинків ідій.
На основі знань, вроджених іпридбаних формується здатність людини до самостійного логічногомисленню - розум. Ця здатність не може бути зведена до кількості знань. Розумє здатність до проникнення в сутність речей, явищ, процесів, доаналізу і до самостійної оцінки дійсності, творчості. Формуваннярозуму - найважливіше завдання всього процесу навчання і виховання. Знання і розум у їхвзаємозв'язку становлять основу того...
