1.Діалектика, її сутність та історичні типи.
Діалектика (грец. -мистецтво вести бесіду) - теорія і метод пізнання дійсності, наука пронайбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Термін діалектикав історії філософії вживається в різних значеннях. Сократ розглядав діалектикаяк мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення протилежних думок,спосіб ведення наукового бесіди, ведучий до істинним визначень понять (Ксенофонт,Спогади про Сократа, IV, 5, 12). Платон називав діалектика логічний метод,за допомогою якого на основі аналізу та синтезу понять відбувається пізнанняістинно сущого - ідей, рух думки від нижчих понять до вищих. Софісти додалитерміну діалектика поганий відтінок, називаючи діалектика - мистецтво уявлятипомилкове і сумнівне за істинне (Арістотель, Риторика, II 24, 2024 а 23),мегарцев діалектика називали мистецтво спору (Платон, Софіст, 253ДЕ). діалектикау філософії Аристотеля - спосіб доказу, коли виходять з положень,отриманих від інших, і вірогідність яких невідома. Аристотель розрізняв 3типу умовиводів: аподиктичні, придатні для науч. докази, діалектичні,застосовувані в суперечці, і ерістіческіе. В діалектичному доказі виходять зймовірних суджень і приходять до ймовірних висновків. Істину можна виявитиза допомогою діалектичного умовиводи тільки випадково. Ерістіческіеумовивід нижче діалектичного, бо воно приходить до висновків, якімають тільки уявну ймовірність (Тоніка, II, 100 а 27). В середні віки вфілософії термін діалектика вживався в самих різних значеннях. ІоаннСкотт називав діалектику, особливе вчення про сущому, Абеляр - мистецтво розрізненняістини і брехні, термін діалектика вживався в значенні "логіка", аіноді під діалектика увазі мистецтво дискутування.
У філософії Кантадіалектикою називається логіка видимості, яка не призводить до істини. Колизагальна логіка з канону перетворюється в органон для творення тверджень,претендують на об'єктивність, вона стає діалектика (І.Кант, Критикачистого розуму, П., 1915, с. 66).
За Гегелем, діалектика-своєрідний і єдино правильний метод пізнання, протилежнийметафізиці. Метафізична або догматична філософія грунтується нарозсудливому пізнанні явищ, коли фіксуються отд. властивості предметанезалежно один від одного. Догматична філософія тримається односторонніхвизначень розсудку і виключає протилежні їм визначення. Догматизмзавжди допускає одне з двох протилежних визначень, наприклад, що світабо кінцевий, або нескінченний (Гегель, Соч., т. 1, М. - Л., 1929, с.70 - 71).Діалектичний метод на противагу метафізичному грунтується нарозумному пізнанні, розглядає предмет у єдності його протилежнихвизначень. діалектика - метод пізнання, за допомогою якого осягається звищої точки зору єдність протиріч. Ідеалістична концепція діалектикау Гегеля - вчення про саморусі понять; метод діалектика розкриває істиннезміст предмета і, отже, показує неповноту односторонніхвизначень розсудку.
Відкриті Гегелем імістифіковані їм закони діалектики були заново виведені К.Марксом іФ.Енгельсом з соціальної та природної дійсності. Було доведено, що": У природі крізь хаос незліченних змін торують собі дорогу ті ждіалектичні закони руху, які і в історії панують над удаванійвипадковістю подій: "(Ф.Енгельс,В« Анти-Дюрінг, М., 1957, ст. 11).
У марксистській філософіїтермін діалектика вживається в значенні теорії і методу пізнання явищдійсності шляхом осягнення саморуху предмета на основі внутрішніхпротиріч. Марксистська діалектика виходить з визнання постійного становлення,розвитку явищ матеріального світу. Розвиток - це не просто рух, підяким розуміється будь-яка зміна, а такий рух, кінцевим результатом якогоє сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Цесходження носить складний характер. Розкрити об'єктивні закони зіткнення,розвитку різних форм і видів матерії - завдання діалектика, як науки. Самаідея розвитку всього існуючого має історію свого розвитку, про щосвідчить пройдений філософією шлях. Причому головною в історіїформування цієї ідеї є думка про протиріччя всього існуючого,боротьбу протилежностей, як джерелі розвитку.
2.Діалектичний і метафізичний методи пізнання.
Проблема обліку зв'язківдосліджуваної речі з іншими речами займає важливе місце в діалектичному методіпізнання, відрізняючи його від метафізичного. Метафізичність мислення багатьохвчених-натуралістів, ігнорували у своїх дослідженнях реальнівзаємозв'язку, що існують між об'єктами матеріального світу, породила в своєчас чимало труднощів у науковому пізнанні. Подолати ці труднощі допомігщо почався в XIX ст. перехід від метафізики до діалектики, В«... що розглядаєречі не в їх ізольованості, а в їхньому взаємному зв'язку В».
Метафізичнийметод (старофілософскій - пов'язаний з низьким рівнем розвитку суспільних ітехнічних наук) - до Гегеля, після нього - діалектичний метод,діалектичний метод (високий рівень розвитку конкретних наук).
1.метафізичний метод - явища розглядаються ізольовано один від одного,діалектичний метод - причина явищ - взаємодія протилежностей,породжують один одного.
2.метафізичний метод - абсолютизація несуттєвих зв'язків, діалектичнийметод - спочатку аналіз поверхневих зв'язків, потім глибинних (поверх - глуб -оцінка поверх зв'язків).
3.метафізичний метод - джерелом розвитку є зовнішня сила, поштовх,діалектичний метод - джерело саморозвитку - в самому явищі, яке складається зпротиріч.
4.метафізичний метод - розвиток - простий ріст, кількісне збільшення,діалектичний метод - розвиток - кількісне збільшення якісніскачки.
5.метафізичний метод - розвиток у вигляді замкнутої окружності, діалектичнийметод - розвиток у вигляді розімкнутого кола (нове відрізняється від старого).
Необхідністьі випадковість. Можливість і дійсність Необхідність містить в собінеобхідне для існування. Випадковість - форма існування необхідності.За кожним випадковим явищем стоїть необхідність.
3. Що таке ідеалізм?
Ідеалізм,- Іст (від грец. Через лат. Idealis) - має багато різних, але пов'язаних міжсобою значень, які можуть бути розташовані в послідовний ряд по міріпоглиблення поняття.
1) Узвичайнісінькому і поверхневому сенсі під ідеалізм розуміють схильність добільш високою, ніж слід, оцінці осіб і життєвих явищ, тобто до ідеалізаціїдійсності; так ідеалістом називають, напр., людину, яка вірить вдоброту і чесність всіх своїх ближніх і намагається всі їх вчинки пояснюватигідними або, принаймні, безневинними спонуканнями; в цьому значенніідеалізм є майже синонім оптимізму.
2)Далі ідеалізм називається переважання у кого-небудь спільних інтересів надприватними, розумових і моральних - над матеріальними.
3)Споріднений з цим, але більш глибокий зміст отримує ідеалізм, коли їмпозначається свідоме нехтування реальними практичними умовами життявнаслідок віри в могутність і торжество вищих почав морального абодуховного порядку. Зазначені три види належать до ідеалізм психологічному,виражає відоме душевний настрій і суб'єктивне ставлення доНасправді практичної. Далі слідують різні типи ідеалізм власнефілософського, що представляє деякий теоретичне ставлення розуму до дійсності,як мислимій.
4)Ідеалізм платонівського або дуалістичного типу, заснований на різкомупротиставлення двох областей буття: світу умосозерцаемих ідей, як вічних іістинних сутностей, і світу почуттєвих явищ, як буття поточного невловимого,тільки удаваного, позбавленого внутрішньої сили і гідності; при всійпримарності видимого буття, воно має, однак, в цій системі самостійнуоснову, незалежну від світу ідей, саме матерію, що представляє щось середнєміж буттям і небуттям.
5) Цейосад реалізму остаточно нищиться в ідеалізм Берклєєвський типу; тутєдиною основою всього визнається буття духовне, репрезентовану божествомз одного боку і безліччю тварних умів - з іншого; дією першого наостанніх виникають у них ряди і групи уявлень чи ідей (вангло-фр...
