Реферат
на тему:
Гносеологія та її проблеми
Гносеологіяі її проблеми
Всівідомі на сьогоднішній день культури об'єднує спільна ідея - володіннязнанням оцінюється в них як одна з вищих людських цінностей. Ця ідеясходить до області філософського знання, що має назву В«гносеологіяВ». Вгносеології основною проблемою є проблема становлення знання і йогооцінка.
Гносеологія(Теорія пізнання) - філософська наука, в якій вивчаються проблеми природипізнання і його можливості. У гносеології досліджуються питання, що представляютьвеличезну значимість для людства. Пізнати світ? У яких формахздійснюється пізнання? Як знання про навколишній світ пов'язані з цим світом?Що таке істина і оману? Що виступає критерієм достовірності знання?
Вісторії європейської філософії проблеми гносеології були представленіпо-різному. Тривалий час гносеологічна проблематика не виділялася вякості самостійної галузі філософських досліджень. Це характерно булодля античної та середньовічної філософії. В епоху Відродження вона також не маласамостійного значення. І тільки в філософії Нового часу гносеологічнапроблематика підпорядковує собі всі інші проблеми.
Задумку М. Бердяєва, гносеологія набуває вирішального значення у філософії нарубежі ХІХ-ХХ століть, коли вона стає, зточки зору
Л. Шестова, В«душею філософіїВ». Ці оцінки підтверджуються тим, що в центріуваги, починаючи з видатних філософів Нового часу (Бекона, Декарта, Кантата ін), були проблеми гносеології. Процес становлення гносеології яквідносно самостійної науки почався з XVII століття, завершення цього процесу сталося у ХХ столітті.
Цеобставина обумовлює той факт, що сам термін В«теорія пізнанняВ»з'явився тільки в ХIХ столітті упослідовників І. Канта. В даний час поряд з поняттям В«теорія пізнанняВ»використовуються також його смислові еквіваленти: В«гносеологіяВ» (у французькій,італійської, іспанської літератури), епістемологія - в англійській.
Суб'єкті об'єкт пізнання. Пізнання і практика
Пізнання- Це специфічний вид діяльності людини, спрямований на осягненнянавколишнього світу і самого себе в цьому світі. Важливою рисою пізнавальноїдіяльності є її усвідомленість. Пізнання - форма активного ставленнялюдини до дійсності. Суб'єкт і об'єкт пізнання є сторонамипізнавальної діяльності. Щоб визначитися з сутністю пізнавальноїдіяльності, необхідно звернутися до змісту понять В«суб'єктВ» і В«об'єктВ»пізнання.
Сучаснатрактування поняття В«суб'єктВ» вперше була представлена ​​Декартом і пов'язана зпротиставленням суб'єкта й об'єкта. При цьому суб'єкт пізнання трактуєтьсяяк активний початок в пізнавальному процесі. Об'єкт пізнання - це те, на щоспрямована пізнавальна діяльність суб'єкта (в термінології І. Канта -«гч у собіВ»). Суб'єктом пізнання може виступати окрема людина,науково-дослідний колектив, в певному сенсі суспільство виступаєсуб'єктом пізнання по відношенню до природи. Об'єкт пізнання є граничнозагальним поняттям, що включає в себе явища природи, інших людей з їх свідомістю,власне тіло людини аж до продуктів його духовної життєдіяльності.
Необхіднорозрізняти об'єкт і предмет пізнання. Людина як об'єкт дослідження єзагальним для значної частини природних і всіх суспільних наук. Але предметипізнання у біології і медицини - фізична будова людини, фізіологічніпроцеси, що відбуваються в його організмі, певною мірою психічніпроцеси, оскільки вони пов'язані зі здоров'ям людини в цілому. У громадськихнауках людина є предметом пізнання як соціальна істота, і кожна зцих наук вивчає людини, і тим самим людей, під певним кутом зору.
Становленнясуб'єкта пізнання передбачає формулювання пізнавальної задачі, вибірзасобів і методів пізнання.
Розробканавчання про суб'єкта пізнання зумовила необхідність розглядати пізнання втісному зв'язку з практикою. В історії філософії категорія практики тривалийчас розроблялася поза рамками вчення про пізнання. Найбільш грунтовнарозробка зв'язки пізнання з практикою отримала розвиток в марксизмі. Марксхарактеризував практику як специфічно людську, свідому,целеполагающую, доцільну, матеріальну (чуттєву, предметну)діяльність людей по зміні світу.
Отже,хоча практика - це матеріальна діяльність, але вона є целеполагающей,в ній матеріальні й духовні моменти перебувають у єдності. Духовний момент діяльностізабезпечує матеріальну діяльність, але не є провідною стороноюпрактики. Практика матеріальна в силу своїх передумов, засобів і кінцевихрезультатів.
Видипрактики різноманітні, до них відносять матеріальне виробництво, соціальнупрактику, у якої є велика кількість її різновидів. Соціальнапрактика - це діяльність по встановленню, відтворенню та перетвореннюсуспільних відносин: економічних, політичних, правових, моральних,національних, міждержавних, побутових, шлюбно-сімейних і т. д. Особливим видомпрактики є технічна діяльність, що включає в якості її елементівконструкторську і проектну (інженерну) діяльність людей. Технічнадіяльність спрямована на перетворення створених людьми різних пристроїв,за допомогою яких змінюється навколишнє середовище. У наші дні суттєвовидозмінюється співвідношення між різними видами практики, при цьомуспеціальний її вид - наукова практика (науковий експеримент) займає більшеважливе місце.
Розглядпізнання в єдності з практикою дозволяє пояснити, чому пізнання єне абсолютно самостійним видом діяльності, а процесом, детермінованимпотребами практики. Саме запити практики стимулюютьпізнавальну діяльність. Розвиваючись під впливом практичнихпотреб життя суспільства, пізнання вдосконалюється разом з розвиткомсуспільної практики.
Практикарозглядається також як основа пізнання . Цим положеннямілюструється ту обставину, що пізнання формується на основі всієїсуспільної діяльності людей.
Практикає також джерелом пізнання . Вона забезпечуєпізнавальний процес необхідним фактичним матеріалом, якийсистематизується, узагальнюється, обробляється, а також - обладнанням татехнічними засобами.
Отриманізусиллями пізнання дані використовуються на практиці. Саме практика єобластю застосування вироблених знань, сферою втілення їх у конкретнізадуми. Це дозволяє говорити про те, що практика виступає як метапізнання . Практика в процесі пізнання виконує також роль критеріюістини, перевіряючи достовірність отриманих знань.
Чуттєвепізнання і його форми
Чуттєвепізнання здійснюється в трьох формах: відчуття, сприйняття, уявлення.Найпростішою формою чуттєвого пізнання є відчуття.
Відчуття виникають в мозку людини в результатібезпосереднього впливу факторів навколишнього світу на її органи чуття.Відчуття спеціалізовані. Зорові відчуття дають інформацію про форму предметів,про їх колір. Слухові відчуття свідчать про різноманітних звуковихколиваннях в навколишньому середовищі. Дотик дозволяє відчувати температурунавколишнього середовища, вплив різних матеріальних чинників на тіло, їхтиск на нього і т. п. Нарешті, нюх і смак дають відомості про хімічніпримесях в навколишньому середовищі і про склад прийнятої їжі.
Можливостіорганів чуття людини обмежені. Вони здатні відображати навколишній світ увизначених межах. Наприклад, зорові відчуття відображають порівняноневелику ділянку електромагнітного спектра з довжинами хвиль від 400 до 740міллімікрон. Все, що знаходиться за межами цього інтервалу, не сприймаєтьсялюдським оком.
Існуютьчисленні факти, що свідчать про обмеженість можливостей іншихорганів чуття людини. Однак людина здатна вийти за межібезпосереднього даного у відчуттях за допомогою використання різнихтехнічних засобів (мікроскопа, телескопа і т. п.).
Алеголовне, людина може пізнавати об'єкти і явища, недоступні для його органівпочуттів, завдяки здатності осмислити і зрозуміти ту об'єктивну зв'язок, якаіснує між явищами. В«... Т...
