Культурологія
Соціологічнашкола
Зміст
соціологічнашкола Сорокін вебер
Введення
1.Основоположникисоціологічної школи, її сутність
1.1.КонцепціяТомаса Стернза Еліота
1.2.КонцепціяМакса і Альфреда Вебера
1.3.КонцепціяТолкотта Парсонса
1.4.КонцепціяПитирима Сорокіна
Список літератури
Введення
Культурологія (лат.cultura - обробіток, землеробство, виховання, шанування; др.-греч.О»ПЊОіОїП‚ - думка, причина) - наука, що вивчає культуру,найбільш загальні закономірності її розвитку. У завдання культурології входитьосмислення культури як цілісного явища, визначення найбільш загальних законівїї функціонування, а також аналіз феномена культури як системи. Оформилася всамостійну дисципліну культурологія в XX столітті.
Термін В«культурологіяВ»був запропонований в 1949 році відомим американським антропологом Леслі Уайтом(1900-1975) для позначення нової наукової дисципліни як самостійної наукив комплексі соціальних наук. Культурологія є інтегративною сфероюзнання, народженою на стику філософії, історії, психології, мовознавства,етнографії, релігії, соціології, культури та мистецтвознавства. Однак, взарубіжної наукової класифікації культурологію як окрему науку невиділяють [1]. Феномен культури в Європі та Америці розуміється переважно всоціально-етнографічному сенсі, тому основний наукою вважається культурнаантропологія.
Предмет культурології -дослідження феномена культури як історично-соціального досвіду людей, якийвтілюється в специфічних нормах, законах і рисах їх діяльності,передається з покоління в покоління у вигляді ціннісних орієнтацій і ідеалів,інтерпретується в В«культурних текстахВ» філософії, релігії, мистецтва, права.Сенс культурології на сьогоднішній день в тому, щоб вчити людину на рівнікультури, як її творця. В залежності від цілей і предметних сфер, рівнязнання та узагальнення виділяють фундаментальну і прикладну культурологію.Фундаментальна вивчає культуру з метою теоретичного та історичногопізнання цього феномену, займається розробкою категоріального апарату таметодами дослідження; на цьому рівні можна виділити філософію культури.Прикладна, спираючись на фундаментальні знання про культуру, вивчає окремі їїпідсистеми - економічну, політичну, релігійну, художню - з метоюпрогнозування, проектування і регулювання актуальних культурологічнихпроцесів.
Основні напрямки ташколи в культурології XX в. склалися на базі всього попереднього знання,збагаченого досягненнями нових наук. Прагнучи відкрити найпотаємніші витокикультури, визначити її сутність, виявити найбільш загальні закони розвитку, багатовидатні представники нових галузей знання стали претендувати на створеннязагальної теорії культури, своєї власної культурологи. Так з'явилисярізноманітні школи з певної наукової В«домінантоюВ», що відображаласпецифічний дослідницький інтерес.
Різноманітність точокзору на культуру відображає багатоаспектність і складність цього поняття, якевключає в себе все матеріальне і духовне багатство світу, створеноголюдиною. Культурологія, поряд з іншими науками, прагне створити якусьєдину теорію культури, яка містила б у собі інтегративне знання,спирається на досягнення найрізноманітніших наук XX в., які так чи інакшедосліджують культуру зі своїх специфічних сторін.
Безумовно, слідмати на увазі, що поділ на школи вельми умовно і межі між ними часторозмиті, так як кожна школа нерідко використовує погляди і досягнення своїхпопередників. І все ж можна виділити основні напрямки в культурології:
1.Суспільно-історичний;
2.Натуралістичне;
3.Соціологічне;
4.Структурно-функціональний;
5.Символічне.
Розглянемосоціологічну школу.
1. Основоположники соціологічної школи, її сутність
Соціологічна школаоб'єднує тих учених, які шукають витоки і пояснення культури не вісторичному або В«природномуВ» розвитку людського духу. Не в психіці і нев біологічної передісторії людства, а в його суспільній природі іорганізації. У центрі уваги цього напрямку знаходиться саме суспільство, йогоструктура і соціальні інститути (Еліот, П. Сорокін, Вебер, Парсонс).Особливістю світогляду П. Сорокіна, Т. Еліота, А. Вебера та інших, -є впевненість в тому, що всі способи людського існуваннянав'язані індивідууму суспільством - отже, варіанти поясненнядіяльності В«людини розумноїВ» просто зобов'язані лежати в площині вивченнямеханізмів гуртожитку великих груп людей. Питання ж розвитку людськогодуху або божественного втручання у хід історії тільки заважають чітко розумітиприроду культури. Специфічний вигляд тієї або іншої країни, Вебер, наприклад,пов'язував з культурними чинниками, а не з цивілізаційними, які маютьзагальнолюдський характер. Парсонс вважає, що всі духовні і матеріальнідосягнення, об'єднані поняттям "культура", є результатомсуспільно обумовлених дій на рівні двох систем - соціальної такультурної. Цю школу Н.А. Бердяєв охарактеризував так: В«Соціологія стверджує,що людина є тварина, що піддалося муштровкой, дисципліні та виробленні зібоку суспільства. Все цінне в людині не властиво йому, а отримано від суспільства,яке він примушений почитати як божество В». Природно, соціологічна школане відгороджена китайською стіною від інших, розглянутих нами напрямів, іконцепції її окремих представників часто перетинаються і взаємно доповнюються,в рамках загальних зусиль по створенню єдиної теорії культури.
Одним з представниківсоціологічної школи є Т. С. Еліот (1888 - 1965) англо-американськийпоет і критик модернізму, автор книги В«Нотатки до визначення культуриВ» (1948).
1.1 Концепція Томаса Стернза Еліота
В«Під культурою, - писавЕліот у книзі "Нотатки до визначення культури", - я розумію першвсе те, що мають на увазі антропологи: спосіб життя даного народу, що живе водному місці. Ми бачимо прояви цієї культури в його мистецтвах, його соціальноїсистемі, його звичках і звичаях, його релігії. Але всі ці речі, разом узяті,не становлять культури, хоча ми часто заради зручності висловлюємося так, ніби цемає місце. Ці речі - лише частини, на які культура може бути розсічена -як людське тіло в анатомічному театрі. Але так само як людина є щосьбільше, ніж зібрання різних складових частин його тіла, так і культура єбільше, ніж збори мистецтв, звичаїв та релігійних вірувань В».
Відзначаючи кризатрадиційних цінностей західного суспільства в середині XX в., втрату неюморальних та інтелектуальних багатств в результаті загальної стандартизації тавузько утилітарного підходу до життя, - риси, властиві сучасній масовійкультурі, - Еліот приходить до думки, що це веде до придушення в людинітворчого початку. Еліот вважав, що зберегти творчу енергіюлюдство може, лише подолавши В«массификацияВ» і підтримавши культурнуВ«ЕлітуВ».
Еліот особливо підкреслювавзначення елітарного підходу не тільки у сфері політики, а й у сфері культури.Подібно своєму сучасникові і співвітчизнику Тойнбі, Еліот ділив суспільство надуховну еліту і неосвічених масу, причому лише перша здатна накультурне творення. Творча еліта, по Еліоту, аж ніяк не належить доякомусь певному класу і повинна постійно поповнюватися з соціальнихВ«НизівВ». Однак для її виникнення і формування необхідно багатство іприналежність до певного привілейованого шару.
1.2 Концепція Макса і Альфреда Вебера
У низці представниківсоціологічної школи слід назвати і імена німецьких соціологів Макса Вебера(1864-1920) та його брата Альфреда Вебера (1868-1958). Макс Вебер назвав тенапрямок, який він розробляв, "розуміючої соціологією", їїсуть - у встановленні культурних смислів соціальної діяльності людей.Найбільш цінна для розвитку культурологічної думки робота - "Протестантськаетика і дух капіталізму ", в якій М. Вебер дає зразок аналізу впливукультурних цінностей і норм, сформованих...
