МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
МІНІСТЕРСТВОАГЕНТСТВО ПО ОСВІТІ
САХАЛИНСКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра теорії таметодики сервісної діяльності та туризму
Духовність ідуховні потреби людини
Викладач: Дєлова А.Ю.
Предмет: Людина та її потреби
Студентка: Козлова Д. А.
Група: 207а.
р.Південно-Сахалінськ,
2008р.
Введення
Людина,особливо в роки юності, все частіше замислюється про життєвий шлях, прагнеставитися до самого себе свідомо, саморозвиватися, самовоспітиваться. Цейпроцес піднесення людини один з філософів назвав В«людськимсамобудови В». Об'єкт цього будівництва, передусім духовний світлюдини.
Щож таке духовний світ особистості? Почнемо зі слова В«мирВ». Воно багатозначне. Тутпіде мова про внутрішнє, духовний світ людини.
Людськемислення в далеких тисячоліттях до нашої ери розвивалося багато в чому по шляхахміфологічного освоєння життя. Міфи творила сама первісне життя з їїнаївною вірою в обов'язковість чуда, міфи ввібрали в себе пізнавальний досвідстародавньої людини.
Духовнийсвіт мислителі минулого нерідко ототожнювали з душею. Уявлення про душухарактеризувалося як віра в те, що наші думки, воля, почуття, саме життяобумовлюються чимось відмінним від тіла, хоча з ним і пов'язаним. Так, Платонпорівнював тіло з кораблем, а душу з керманичем корабля. Матеріальне і духовне,тіло і психіка трактувалися, таким чином, як два самостійних начала.Ідею про неподільності душі і тіла висунув Аристотель. Йому ж належить думкапро те, що душа людини - перший двигун тіла. Пізніше французький мислительДекарт зазначав: душа пов'язана з тілом не як керманич з кораблем, а набагатотісніше, складаючи з ним як би одне ціле.
Багатопізніше, в неєвропейської філософії термін В«душаВ» став вживатися дляпозначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості.
Порядзі словом В«душаВ» сутність духовного світу людини визначали і словом В«духВ».Англійський філософ Томас Гоббс вказував: у найбільш загальноприйнятому значенні словоВ«ДухВ» - це людський вимір, людський розум або його схильність.
Потіму науковий обіг увійшло слово духовне життя людей, яка охоплює багатстволюдських почуттів і досягнень розуму, об'єднує як засвоєння накопиченихдуховних цінностей, так і творче творення нових.
Людина,у якого високо розвинена духовне життя, володіє, як правило, важливимособистісною якістю: він набуває духовність як прагнення до висоти своїхідеалів і помислів, що визначають спрямованість діяльності. Духовністьвключає в себе душевність, дружелюбність у відносинах між людьми. Деякідослідники характеризують духовність як морально зорієнтовані волю ірозум людини.
Воснові духовного життя свідомість. Свідомість - ця така форма психічноїдіяльності і духовного життя, завдяки якій людина осмислює, розумієнавколишній світ і своє власне місце в цьому світі, формує своєставлення до світу, визначає свою діяльність в ньому.
Додуховного життя, до життя людської думки відносять, як правило, віру, почуття,потреби, здібності, прагнення, цілі людей. Духовне життя особистостіможлива також без переживань: радощі, оптимізму або зневіри, віри аборозчарування. Людині властиве прагнення до самосвідомості і самовдосконалення.
Чимбільше розвинений людина, чим вище його культура, тим багатше його культурне життя.
Сучаснадуховна культура суспільства розпорядженні безмежним розмаїттям наукових ірелігійних вчень, політичних теорій, етичних та естетичних уявленьі ідеалів. У них втілено досягнуте людством знання про місце, положенніі призначення людини. У кожну історичну епоху людство по-різному відповідалона вічні питання: що є добро? Що є краса? Що має робити людина?Кожна велика етична система минулого і сьогодення пропонує свій шлях доблаженству та особовому досконалості: через пізнання, чистоту мотивів, внутрішнюнезворушність, самопожертва і т.д.
Такимчином, діапазон духовної культури, накопиченої людством, дає кожномулюдині майже необмежену можливість вибору духовних цінностей, найбільшвідповідають його настановам, смакам, здібностям і умов життя.
Головнимв духовній культурі особистості є активне, творче і разом з тимвідповідальне ставлення до життя - до природи, інших людей, до самого себе.Духовна культуру людини не може бути зведена до однієї лише начитаності, ерудиції,хоча і це дуже важливо.
Івсе ж є ознака духовної культури особистості, який серед інших критеріїввідіграє чільну роль, - це готовність людини до самовіддачі ісаморозвитку: якщо В«Я для себеВ», то В«навіщо Я?В».
самовіддачіпередує і супроводжує постійне збагачення особистістю свого духовногосвіту досягненнями загальнолюдської культурі, інакше віддавати буде простонічого.
Античніфілософи називали внутрішній, духовний світ людини В«мікрокосмомВ». На відміну відВ«Великого світуВ» - В«космосуВ», який і оточує і самої людини, і населенулюдством область Всесвіту. В«МікрокосмВ» людини суто індивідуальний,оскільки кожна людина неповторна в силу неповторності своїх особистих даних,здібностей, життєвого шляху, свого місця в суспільстві.
Щож є найбільш істотним для духовного світу людини? Почнемо здуховних потреб. Це, насамперед, потреби в знаннях про світ, про себе,про сенс і призначення свого життя. На задоволення цієї групи духовнихпотреб спрямована, по суті, вся пізнавальна діяльність людини.Пізнання - фундамент духовного життя особистості, суспільства.
Впроцесі пізнання формується і така якість внутрішнього світу людини, якінтелект.
Інтелект,слово латинського походження, означає пізнання, розуміння, розум. Цетака здатність людини, яка відрізняється від його почуттів (емоцій), волі, уявиі ряду інших. Відзначають також, що інтелект - це здатність людиниотримати нову інформацію на основі тієї, яка у нього була на тому чи іншомуетапі процесу пізнання, шляхом міркувань, висновків, доказів.
Аледуховний світ людини не вичерпується знаннями. Важливе місце в ньому займаютьемоції - суб'єктивні переживання з приводу ситуацій і явищдійсності. Духовний світ людини не може існувати без емоцій, такяк він особистість, здатна володіти не тільки В«спокійнимиВ» почуттями, але вякої можуть бушувати пристрасті.
Потребилюдини поділяються на кілька видів. Американський психолог Маслоу виділивп'ять основних видів потреб. Це фізіологічні, екзістанціонние,соціальні, престижні і духовні потреби людини. До фізіологічнихпотребам відносяться потреба в їжі, диханні, одязі, житлі, русі.Екзістанціонние потреби полягають в безпеці існування, комфорті,страхуванні від нещасних випадків і багатьох інших. До соціальних потребвідноситься спілкування, взаємовідносини з суспільством, турбота про інших та увагу дособі, участь у спільній діяльності з іншими. Престижні потребиполягають в самоповазі, повазі з боку інших, визнанні, досягненніуспіху і високій оцінці. На самій верхівці так званої піраміди знаходятьсядуховні потреби.
Духовніпотреби містять в собі самовираження людини. Досягти духовніпотреби можна тільки минаючи всі попередні. Предметом духовної потребиє духовність.
Духовність- Це прагнення подолати себе в своїй свідомості, досягти високих цілей,слідувати особистому і суспільному ідеалу, загальнолюдським цінностям.Духовність також проявляється у прагненні до прекрасного, до споглядання природи,до класичних творів літератури і мистецтва.
Слідзауважити, що як релігійна, так і світська духовність виникають іфункціонують на загальній грунті свідомого прагнення до піднесеного як дотакій висоті, на якій людина відчувала б себе в меншій залежності відповсякденних потреб і страждань. Але кордони і кінцеві цілі подібного піднесенняможуть бути різними.
Існуєтаке поняття: В«твердість духуВ». Так кажуть про людину, послідовноздійснюючому одного разу обраний ідеал, перетворивши досягнення його в сенс всієїсвого життя.
Людина,володіє твер...
