Зміст
Введення
1. Теоретичне обгрунтування соціальної роботи збездоглядними дітьми з притулку
1.1 Історичний аналіз проблеми
1.2 Завдання закладів первинноїланки з реабілітації бездоглядних дітей і підлітків
1.3 Вирішення проблем бездоглядних дітей в спеціалізованихустановах
2. Практична частина соціальної роботи з бездогляднимидітьми з притулку
2.1 Етапи роботи
2.2 Взаємодія педагога з бездоглядними дітьми
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Актуальність роботи. Поширення в дитячому середовищі саморуйнуєтьсяповедінки, посилення соціальної відчуженості, зміни у змісті цінніснихорієнтацій неповнолітніх стали наслідком сучасного економічногокризи. Бездоглядність та безпритульність дітей набули масового характеру.
За даними статистики, нині в Росії в кожному великомумісті налічується від 20 до 45 тисяч безпритульних дітей і підлітків. Зарізними джерелами, загальне число безпритульних дітей в нашій країні, в одних випадках,становить від двох до трьох мільйонів, в інших - від півтора до двох мільйонів.Така невизначеність у підрахунку кількості безпритульних пояснюється багатьмапричинами, зокрема, труднощами при їх виявленні та обліку.
Дитяча бездоглядність та безпритульність породжують тенденції,небезпечні для підростаючого покоління і суспільства в цілому: масові порушення правдітей, зріст ранньої алкоголізації та наркоманії підлітків, ведучих до збільшеннячисла злочинів, скоєних неповнолітніми (за останні п'ять років - у2,8 рази), зростання кількості венеричних захворювань, високий рівень вагітності тапологів у дівчаток-підлітків, омолодження злочинності: кожне третє кримінальнудіяння вчинено дітьми у віці 8-14 років та ін
В даний час в роботі по ресоціалізаціїдезадаптованих дітей та їх адаптації в суспільстві є як очевидніпереваги, так і недоліки. У багатьох містах створено достатньорозгалужена мережа спеціалізованих відомств, установ і підрозділів,працюють в напрямку профілактики або реабілітації дитячої та підлітковоїбезпритульності. Тим не менше, число безпритульників не знижується, а незмінно зростає.Доводиться визнати, що існуюча в нашій країні система роботи збезпритульниками не забезпечує усунення причин і факторів, що сприяютьдогляду дітей з будинку.
На думку Є.М. Даніліна, М.В. Захарова, Н.А. Катаєвої, М.Г. Рассоха,соціальна дезадаптація - процес оборотний. Дослідники відзначають, що однимз основних напрямків соціальної роботи з даною категорією дітей єспільне конструктивну взаємодію педагога і дитини. Проте проведеннятакої роботи ускладнюється тим, що більшість дезадаптованих дітей не живутьбудинку, не відвідують школу і не мають мотивації хоч якось змінити свій образжиття.
Постає питання про пошук соціального інституту, де міг бутиорганізований процес добровільного і поступового включення дезадаптованих дитинив соціально організоване середовище. На наш погляд, подібну роль могла б узятина себе сфера додаткової освіти дітей: у неї міцний фундамент ічудові традиції позашкільної освіти, позашкільного виховання іпозаурочної роботи з дітьми. Варіанти використання установи додатковоїосвіти (УДЗ) як інституту соціального виховання дитини висвітлені уроботах Л.В. Байбородова, А.В. Волохова, Б.З. Вульфова, М.І. Рожкова, І.І. Фрішман,О.Є. Чепурних і т.д. У той же час аспекти використання соціально-педагогічногопотенціалу установи додаткової освіти та специфіки взаємодіїпедагогів і дітей в дозвільній сфері при здійсненні процесу ресоціалізаціїбездоглядних та безпритульних дітей фактично залишаються не розробленими. Винятокскладають роботи О.А. Селіванової, що доводить можливість організації набазі підліткового клубу служби вуличної соціальної роботи, що здійснюєдіяльність по реадаптації дезадаптованих дітей.
Результати проведеного опитування бездоглядних та безпритульнихнеповнолітніх (193 людини) свідчать, що УДО відвідували або відвідують- 10% дітей (серед них в основному виявилися діти, які проживали в дитячих будинкахабо соціальних притулках, в яких проводилися заняття з прикладного творчості);мають улюблені види дозвілля і хотіли б відвідувати УДО - 85%; нічим не хотіли бзайматися - 15%. За статистичними даними останніх років, діти, що відносяться докатегорії "група ризику", а тим більше безпритульні та бездоглядні, немають можливості відвідувати УДЗ через відсутність коштів та інформації про дитячіцентрах, неготовності клубів до роботи з даною категорією дітей і т.д. ВВнаслідок цього дезадаптовані діти виявляються відірваними не тільки відшколи, але і від сфери додаткової освіти, яка могла б виконуватиресоціалізірующіе функції.
Все вище перераховане дозволяє говорити про існуючі протиріччя:
між широкими можливостями виховного, розвивального потенціалуУДО та відсутністю розроблених наукових основ організації їх діяльності поресоціалізації дітей і підлітків, що потрапили у важкі життєві ситуації;
між наявністю в сучасній науковій літературі доситьповного опису психологічних і особистісних особливостей бездоглядних та безпритульнихдітей і вельми низьким рівнем застосування даних знань при побудові таописі моделей соціально-педагогічної взаємодії з дітьми данихкатегорій;
між повсюдно прийнятими принципами побудови педагогічноговзаємодії на гуманних засадах (визнання особистості дитини, її інтересів іт.д.) і широко вживаними на практиці насильницькими методами роботи здезадаптованими дітьми (насильне поміщення в ізолятори притулків, відсутністьіндивідуальної роботи з вирішення проблем дитини і т.д.).
Відзначені протиріччя дозволяють вважати актуальним дослідженняна тему "Соціальна робота з бездоглядними дітьми з притулку".
Проблема дослідження полягає в пошуку нових підходів доорганізації соціально-педагогічної ресоціалізації бездоглядних та безпритульнихдітей в умовах установи додаткової освіти та виявленніособливостей взаємодії педагога з дезадаптованими дітьми в умовахпритулку.
Об'єкт дослідження - процес ресоціалізації безпритульних ібездоглядних дітей.
Предмет дослідження - зміст, засоби і умови роботиустанови додаткової освіти по ресоціалізації безпритульних і бездогляднихдітей.
Мета - розглянути соціальну роботу з бездоглядними дітьмиз притулку.
У відповідності з метою, предметом дослідження були поставленінаступні завдання:
1. Розглянути соціальну роботу з бездоглядними дітьми.
2. Побудувати модель соціально-педагогічної взаємодіїсоціального педагога з бездоглядними та безпритульними дітьми.
3. Сформулювати рекомендації для соціальних педагогів,дозволяють підвищити ефективність роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми.
Методологічними підставами роботи є:
праці теоретиків загальної і соціальної педагогіки В.П. БорисенковаВ.Г. Бочарової, О.В. Гукаленко, М.П. Гурьянової, В.І. Загвязинского, І.А. Зимової,І.С. Кона, В.А. Сластенина, Г.Н. Філонова та інших, які доводятьвзаємозумовленість впливу особистісно-середовищних факторів і формуваннялюдини;
базові положення концепції побудови взаємин здітьми на гуманних засадах Ш.А. Амонашвілі, Е.В. Бондаревской та ін;
наукові роботи по методології культурно-дозвіллєвої діяльностіосвітніх установ Д.М. Генкіна, Г.Є. Зборівського, Т.Г. Кисельової, Ю.Д.Красильникова, З.А. Петрова, Ю.А. Стрельцова, В.Є. Тріодін та ін;
дослідження питань активізації самої особистості яксуб'єкта виховання, способів включення кожного індивіда, дитячих колективів уактивну соціально-значиму діяльність, що знайшли відображення в роботах А.О. Зосімовского,Ю.К. Васильєва, В.А. Сухомлинського, Ю.П. Сокольникова, М.Г. Тайчінова (аспектиактивної соціально-значущої діяльності); Л.А. Каракулова, А. Маслоу, З.І. Равкіна(Формування соціально значущих мотивів); Г.М. Пікалова (розгорнуті взаєминипідлітків і дорослих); Н.П. Анікєєва, І.Я. Іванової, Т.Н. Козинцева, Р.Р. Лебединськ...
