1. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
Увагаурядів, міжнародних неурядових, комерційних організацій,наукового світу до В«селянського питанняВ» [[1]] диктуєтьсяграмотної значимістю селянства в сучасному світі, його внеском в економіку,культуру, духовне життя країни, його історичною роллю у соціальнихперетвореннях як розвинених, так і країнах, що розвиваються.
Разомз тим у багатьох країнах сільським сектором продовжують нехтувати. Наявніресурси використовують для інвестицій в промисловість, підтримки державнихслужб, поліпшення міської інфраструктури та умов життя в містах. Сільськомунаселенню в багатьох країнах все важче стає піти від проблем бідності.
Повільнойде процес інтеграції селянства в національні та світові співтовариства.Неадекватним його соціальному статусу залишається ставлення урядів дозадоволенню базових потреб сільських жителів, які проживають в складнихсоціально-побутових умовах сільської місцевості. Якість і благополуччя життяселян, їх соціальні умови життя різко відрізняються від якості життя людейв міських умовах.
Прицьому сторони урядових кіл проявляється певнанедалекоглядність, оскільки очевидно, що включення сільського соціуму впріоритети економічної та соціальної політики може стати однією з головнихстратегічних магістралей виведення таких країн, як, наприклад, Росія, зкризи. Саме сільському соціуму повинен бути відданий пріоритет у розвиткусоціальної роботи в силу його специфіки, яка може стати основою для подальшогорозвитку соціальної роботи як професії, якщо розглядати сільських жителівяк одну з категорій соціально перспективного контингенту будь-якої країни.
Соціальніпрацівники в сільських місцевостях працюють з різними групами дітей, сімей,старими людьми, інвалідами і так далі. Вони працюють у відносноізольованих, невеликих місцевих та окружних установах і стикаються збезліччю складних проблем. Спеціалізовані служби, загальнопоширені вміських районах, як правило, зазвичай відсутні. Працівник повинен бути досвідченийв оцінці проблем і досвідчений при наданні послуг, строго орієнтуватися насоціальні технології, такі як індивідуальна та групова психотерапія абоорганізація громади, на практичні області, громадська благодійність ітак далі.
Крімнавичок і вмінь, пов'язаних з людьми, соціальний працівник загального профілю повинензнати, як планувати, реалізовувати і оцінювати програми, як захищатинеобхідні соціально-політичні реформи в політичній системі, якефективно працювати з органами державного управління різних рівнів, атакож з офіційними та неофіційними структурами сільської громади. Цепо-перше.
Крімтого, сільські соціальні працівники повинні бути добре знайомі з культурнимихарактеристиками різних етнічних і расових груп, які вони будутьобслуговувати. Сільські громади далеко не однорідні.
Такожнеобхідні новаторські підходи до безперервної освіти і підготовкисоціальних працівників. По можливості пріоритет повинен віддаватися питаньінноваційним навичкам самодопомоги і взаємодопомоги, технології.
Крімтого, сільські соціальні працівники повинні мати спеціальну підготовку повикористанню систем неформальної підтримки при вирішенні проблем своїх клієнтів.Як згадувалося вище, сільські жителі надають великого значення особистим зв'язкам ізв'язків зі своєю місцевою громадою і менш схильні шукати допомоги на стороні, ніжміські жителі. Сільський соціальний працівник повинен вміти оцінити і задіятисистему неформальної підтримки - сім'ю, церкву, сусідів, друзів, щобз'ясувати потреби нужденних і задовольнити їх.
Ключовийпроблемою сільського соціального розвитку залишається створення соціальноїінфраструктури, яка забезпечить доступ сільських жителів до сучасних іефективним послуг: освіті, охороні здоров'я, культурі, телекомунікації,водопостачанню, електропостачанню, транспорту, роботі, професійному навчаннюдля всього сільського населення. Вирішення цих завдань в чималому ступені залежить відсоціальних служб.
Необхіднанова парадигма розвитку соціальної роботи, націлена на підвищеннялюдської гідності та усвідомлення цінності людської особистості яксуб'єкта перетворень свого життя. Суть нової парадигми, спираючись на досвідРосії, послідовник М. Гур'янова характеризує наступним чином:
-створення соціальних служб безпосередньо в громадах;
-розвиток оптимальної моделі соціальної роботи в кожній громаді, яка відповідаєпотребам, потребам, традиціям жителів даної місцевості;
-цілісний міжвідомчий підхід до структурування соціальної роботи в кожнійгромаді, що дозволяє вести комплексне обслуговування всіх жителів громади: ідітей, і дорослих;
-розвиток і підготовка кваліфікованого персоналу - общинних соціальних педагогів,здійснюють соціальний патронаж сімей, і соціальних працівників,спеціалізуються на підтримці проблемних груп клієнтів;
-пріоритет превентивних і розвиваються форм соціальної роботи;
-залучення населення в роботу з надання допомоги нужденним, в роботу поприйняттю рішень і соціальній політиці муніципалітету;
-визнання ролі добровільних, благодійних, релігійних організацій тавключення в офіційну систему соціального забезпечення. [1]
Соціальніслужби в громаді можна розвивати на базі місцевої школи як найбільш стійкомуланці соціальної сфери, перетворивши її в общинний центр соціальної роботи здітьми та дорослими, сім'ями, людьми похилого та інвалідами. У центрі можуть працюватисоціальні педагоги та соціальні працівники, культорганізатор, медичнісоціальні працівники, психологи. В якості консультантів можна залучатиюристів, економістів, інших фахівців з міста. Як комплексна соціальнаслужба, центр стає організатором культурного дозвілля, соціальної допомоги,освітньої діяльності, фізкультури і спорту, благодійної роботи,громадського та продуктивної праці, добровольчої роботи волонтерів. У соціальнійроботі на селі враховуються специфіка способу життя селян, народні звичаї татрадиції, роль сім'ї та церкви, природи і побуту, а також широка мережа соціальнихВ«Пристосувальних прийомівВ»: зразки взаємодопомоги, вимушена щедрість,общинна земля і розподіл праці, які допомагають селянам вирівнюватинеминучі провали в сімейних ресурсах.
Досвідсоціальної роботи багатьох країн світу дозволяє і в сільському соціумі відстоюватинаступна теза: спонукання людей до роботи і поліпшення умов їх праці маютьпріоритет утриманства веде до зниження рівня життя бідних верств. Акцент наВ«ТрудообеспеченіеВ», а не на В«благообеспеченіеВ» є більш милосердним актомдержави по відношенню до незаможним.
Впроблемі забезпечення мінімального доходу селян окрім чітких фізіологічнихпараметрів потрібно розглядати його соціальні та культурні аспекти. Сьогоднісоціальні працівники стають поборниками миру на всій планеті в цілому.Тому соціальна робота повинна розглядатися не тільки як форма і принцип професійногодії по відношенню до окремої людини, груп людей, але і як елементконструктивних соціальних змін в загальнолюдському контексті.
2. ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА СЕЛІ
Якпоказує практика, важливим засобом активізації соціальної роботи на селіє опора на традиційні джерела виживання сільського жителя,використання споконвічних способів організації життєдіяльності людини векстремальних ситуаціях, відновлення і зміцнення традицій общинного життя.Позитивними соціально-психологічними факторами, які необхідно враховуватипри активізації соціальної роботи на селі, 1є:
1.Тісназрощення з середовищем існування. Для сільського жителя загальні умови і ресурсинавколишнього природного середовища - родючість або стан грунту, клімат, погодніумови, забезпечення ресурсами, рельєф місцевості, багатства рослинного ітваринного світу і так далі - залишаються вирішальними чинниками в організаціїжиттєзабезпечення. Як правило, сільські жителі досконально знають особливостісвоєї місцевості. Причому екологічна складова визн...
