Особливості сучасної урбанізації
Вдоіндустріальну епоху місто було осередком політичного і культурного життя.Концентрація платоспроможного попиту наділила міста також функціями торговихі ремісничих центрів. Промислова революція перетворила міста в центриекономічного розвитку, породивши безліч нових міст, орієнтованихпереважно на промислове виробництво. Однак у другій половині XX століттязмінюється функціональна орієнтація більшості міст, промисловість покидаєміста, занепадають багато монофункціональні промислові центри.Сучасні схеми управління виробництвом призводять до дезурбанізацііпромисловості, зберігаючи в мегаполісах лише управлінські центри найбільшихкомпаній, акцентуючи роль міста як центру інновації.
Найбільшіміста стають центрами концентрації споживання товарів і послуг, щонаочно демонструє перехід до В«суспільства споживанняВ» в розвинених країнах. Назміну промислової епохи приходить епоха домінування сфери обслуговування.Детально питання функціонування міст та сучасних тенденцій, пов'язаних зВ«Революцією послугВ», розглянуті в другій частині книги.
Вході цих змін відбувається радикальна зміна акцентів у функціональнійорієнтації міст. Ще в першій половині XX століття розвинена інфраструктураорієнтована, як на обслуговування виробничої діяльності, так і накультурні та побутові потреби населення, виступала як деякий символ В«розкошіВ»,високого рівня багатства міста на тлі його бідних сусідів. Міста Заходуповинні були накопичити певний рівень багатства, щоб забезпечити собіможливість формування подібної інфраструктури. В останні десятиліття, вумовах глобалізації економічного життя і загострення конкуренції міст,високий рівень інфраструктури, в тому числі сфери послуг, пов'язаних з культурою,стає одним з найважливіших факторів досягнення конкурентних переваг наміжнародному ринку урбанізованих територій.
Томуінвестиції в інфраструктуру при сприятливих умовах можуть стимулюватиприплив виробничих інвестицій. Тут яскраво проявляється кумулятивніефекти. Мегаполіси, які є визнаними центрами ділової і культурноїжиття, вже володіють достатньо розвиненою інфраструктурою. Це, засвідчуючи проїх перспективності у конкуренції міст, полегшує для них пошук джерелфінансування, у тому числі у формі позикового капіталу, для подальшого розвиткуінфраструктури. Конкуренція змушує вдаватися до позик, а не чекативласних накопичень. У свою чергу це додатково привертає до нихділову активність, посилюючи їх позиції.
Такимчином, існує стійка тенденція посилення нерівномірності розвитку всистемах міст як на національному, так і на світовому рівнях. Найбільшіміста, нестримно розширюючи, втягують у себе істотну частину населеннясільських районів і приходять в занепад промислових центрів. Однак подібнаекспансія мегаполісів не послаблює, а посилює проблемність їх економічноїжиття. Соціально-економічні проблеми, раніше розподілені по обширнимтериторіям, виявляються територіально сконцентрованими на відносномалої частини загальної площі країни. Це посилює соціальну напругу,потенційно створюючи загрозу подальшому благополучного розвитку.
Гостротапроблем не знімається технічним прогресом, виявляються недостатніми навітьзагальний ріст економіки і підвищення рівня життя. Керівні органи найбільшихміст стикаються з проблемами довгострокового характеру, глибинні причинияких лежать в духовній сфері. Тому при всій необхідності формуваннярозумної економічної та соціальної політики стандартні економічні таполітичні рецепти виявляються неспроможними. Більш докладно різніаспекти проблем найбільших міст і проблем управління ними розглянуті нижче.
Соціально-економічні проблеми мегаполісів і роль муніципальноїадміністрації
Всучасну епоху ключову роль в економіці відіграють найбільші міста або тіснопов'язані агломерації близько розташованих міст, які прийнято називатимегаполісами. В якості основного показника крупності міста в урбаністицівиступає чисельність населення. Говорячи про мегаполісах, зазвичай мають на увазіміста-мільйонери, чисельність яких перевищує 1 мільйон осіб.
Длянайбільш економічно розвинених країн світу характерний дуже високий рівеньпросторової концентрації економічного життя, що призводить до формуванняобширних зон майже суцільний урбанізації, населення яких обчислюєтьсядесятками мільйонів чоловік. Найбільші міста подібних зон пов'язані між собоюавтомобільними і залізничними магістралями, уздовж яких розташованісередні та малі міста. Вони формують в сукупності гігантські поселеннястрічкового типу, що замикаються в єдину мережу. Найбільшою з них єагломерація В«БосвашВ», що йде уздовж північно-східного узбережжя США від Бостонадо Вашингтона. До цієї групи відносяться також зона В«ТокайдоВ» з населенням понад55 млн. чоловік, що об'єднує Великий Токіо і Великий Осака; Рейнська зона іАнглійська зона. Подібні зони виділяють в особливий тип поселень, іменованийВ«МегалополисомВ».
Підбагатьох країнах вельми велика економічна роль міст-центрів, що маютьзагальнонаціональне значення за сукупністю виконуваних ними функцій, чисельністьнаселення яких становить лише кілька сотень тисяч чоловік. З урахуванням такогозначущої ролі такі міста іноді також зараховують до мегаполісів. Такимчином, в рамках даної книги термін В«мегаполісВ» іноді буде використовуватися ів цьому розширювальному сенсі. Багато зарубіжні автори для подібногорозширювального тлумачення воліють використовувати окремий термін,позначає найважливіші міста-центри: metropolis,metropole. Буквально це означаємісто-столиця, серед словникових значень цього терміна слід зазначити: містояк адміністративний центр великої територіальної одиниці та місто як діловийабо культурний центр. Відповідно, при необхідності ми будемо користуватисятерміном В«міста-центриВ».
Якбуло показано вище, в сучасному економічному житті зростає рольнайбільших міст, але одночасно, як правило, в них спостерігається загостреннясоціально-економічних проблем, які саме тут виявляються в найбільшнаочній формі. Для більшості найбільших міст найважливішою є проблемазайнятості. Технологічний прогрес і посилення міжнародної конкуренціїпризводять до нестабільності існуючої системи робочих місць. Навіть у розвиненихкраїнах стає вельми проблематичним забезпечення високого рівня зайнятостіпрацездатного населення.
Так,наприклад, у Західній Європі динамічний період 60-х років характеризувавсяпідвищеним попитом на некваліфіковану робочу силу, що призвело до масовоїімміграції з менш розвинених країн. У найбільших містах цих країн доситьрізко виділилися дві масові субкультури: середній клас, що складається в основномуз місцевих жителів, орієнтованих переважно на високий стандарт життя іна робочі місця, що потребують досить високої кваліфікації, і малозабезпеченіверстви населення, в істотному ступені представлені робітниками-іммігрантами знизьким рівнем освіти і професійної кваліфікації. Бурхливий розвитоквиробництва в деяких динамічно розвиваються країнах третього світу в 80-тіроки призвело до занепаду багатьох традиційних промислових галузей в європейськихкраїнах, що викликало значну безробіття. Більш докладно процесдезіндустріалізаціі розвинених країн, характерний для останньої третини XX століття,розглянуто далі. Для пом'якшення соціальних конфліктів на загальнонаціональному тамуніципальному рівнях здійснюються різні програми допомоги безробітним. Векономічних умовах розвинених країн подібні програми дозволяють забезпечитищодо прийнятний рівень споживання для подібних сімей, однак цестворює істотні фінансові труднощі для міської влади, різкообмежуючи можливості подальшого розвитку інфраструктури міста.
ВВодночас багато жителів мегаполісів опиняються в ситуації хронічноїбезробіття. Утворився особливий шар людей активного працездатного віку,які ніколи не мали роботи. Це створює суттєве соціальненапругу, пов'язану, зокрема, з хворобливою реакцією малозабезпеченихшарів на ситуацію соціальної нерівності, і різко посилює криміногеннуо...
