План роботи
Введення
3
1.
Поняття і сутністьдевіантної поведінки
4
2.
Види девіантної поведінки
7
- пияцтво й алкоголізм
8
- злочинність
8
- самогубство
9
- наркоманія
10
- проституція
12
3.
Соціальний контроль задевіантною поведінкою
14
Висновок
16
Список використаноїлітератури
18
Введення
Питання про девиантномповедінці молоді є досить актуальним і цікавим. Внаслідоквідхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладужиттєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом ітому прояви соціально неприйнятної поведінки найвиразнішимчином проявляється саме в них. У цьому віці, коли не сформованийстійке світогляд, особистості найбільш піддаються зовнішньому впливу.Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, вбирають в себе і вНадалі керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молодівсе більше затупліваются позитивні почуття і вона може стати резервом длямайбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінкимолоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, перш за все, визначенняйого місця в системі координат більш широкого соціального змісту. Девіантнаповедінку, набуло останнім часом масовий характер, що поставило цеявище в центр уваги соціологів, педагогів, психологів, медиків, працівниківправоохоронних органів. Причина цього відхилення лежить в особливостяхвзаємозв'язку і взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем ісамим собою. Тому важливо розглянути основні поняття і теорії девіантноїповедінки, основні підходи, зрозуміти його сутність і фактори, які, яккаталізатори, впливають на динаміку даної поведінки.
Поняття ісутність девіантної поведінки
Під девіантною поведінкоюрозуміється поведінка, яка не узгоджується з нормами, не відповідаєочікуванням групи або всього суспільства.
Існують різніпідходи до пояснення природи девіацій. Біологічна та психологічнатрактування причин та природи відхилень пов'язані головним чином з особливостямиособистості людини, що характеризується девіантної у поведінці
Сьогодні біологічніпояснення девіації фокусуються в основному на виявленні генетичноїсхильності до відхилень.
Психологи і соціологивизнають, що особливості особистості та мотиви її дій, безсумнівно, надаютьвплив на всі види поведінки, що відхиляється. Але особистісні фактори завждинайтіснішим чином переплітаються з соціальними.
Одним з психологічнихмеханізмів формування девіацій виступає аддиктивна модель поведінки(Адикція - згубна пристрасть до чого-небудь). Без розуміння процесувиникнення і протікання цього явища, на наш погляд, не можна аналізуватиалкоголізм, наркоманію та інші форми деструктивного поведінки. Сутьадиктивної поведінки полягає в прагненні людини змінити своєпсихічний стан за допомогою прийому деяких речовин або фіксацієюуваги на певних предметах (видах діяльності). Процес вживаннятакої речовини, прив'язаність до предмету або дії супроводжується розвиткомінтенсивних емоцій і приймає такі розміри, що поступово починає керуватижиттям людини, позбавляє його волі до протидії адикції.
Така форми поведінкихарактерна для людей з низькою переносимістю психологічних утруднень, поганоадаптуються до швидкої зміни життєвих обставин, які прагнуть у зв'язку зцим швидше і простіше досягти психофізіологічного комфорту. Адикція для нихстає універсальним засобом втечі від реального життя. Для самозахистулюди з адиктивних типом поведінки використовують механізм, званий в психологіїВ«Мисленням по бажаннюВ»: усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважаютьреальним лише те, що відповідає їх бажанням. У підсумку порушуютьсяміжособистісні стосунки, людина відчужується від суспільства.
Аддиктивное поведінкуформується поступово і проходить кілька стадій. Початок відхилення пов'язане зпереживанням гострого зміни психічного стану людини у зв'язку зприйняттям певних речовин чи певними діями, виникненнямрозуміння того, що існує спосіб змінити свій психологічний стан,випробувати почуття піднесення, радості, екстазу. Далі складається стійкапослідовність вдавання до засобів адикції. Складні життєві ситуації,стану психологічного дискомфорту провокують адиктивних реакцію. До неїможуть підштовхнути такі різноманітні фактори, як особливості вихованняособистості, установки, культурний рівень, соціальна середа, зміна звичнихумов життя.
Поступово адикціястає звичним типом реагування на вимоги реального життя. Будьдискомфортний стан виявляється стимулом, що провокує аддикцию.Відбувається формування адиктивної поведінки як інтегральної частини особистості,тобто виникає інша особистість, що витісняє і руйнує колишню. Цей процессупроводжується боротьбою, з'являється почуття тривоги. Одночасно включаютьсязахисні механізми, що зберігають ілюзорне відчуття психологічного комфорту.Захисні формули такі: В«я вчиняю так, як мені подобаєтьсяВ», В«якщо я захочу, товсе зміниться В»і т. п.
У підсумку аддиктивна частинаособистості повністю визначає поведінку людини, утруднюючи його контакти злюдьми на психологічному і на соціальному рівні. Разом з цим з'являєтьсястрах перед самотністю, тому аддикт воліє перебувати в колівеликого числа людей, стимулює себе поверхневим спілкуванням у вигляді розмовпо телефону, пліток. Але до повноцінного спілкування, до глибоких і довготривалимміжособистісним контактам така людина вже не здатний, навіть якщо навколишні йоголюди і прагнуть до цього. Головне для нього - ті предмети і дії, якізабезпечують зміна психічного стану.
Зрештою,домінуюче адиктивна поведінка руйнує здоров'я і психіку людини. Віндуховно спустошується, зникають головні людські якості, справділюдські емоції.
У соціології девіантноїповедінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини йоговиникнення. Наприклад, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняттяВ«АноміяВ» (аномія - стан суспільства, коли старі норми і цінності вже невідповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися), причиноювідхиляється вважає неузгодженість між цілями, висунутимисуспільством, і засобами, які воно пропонує для їхнього здійснення. Іншанапрямок склалося в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї точки зору,культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані нанормах іншої культури (А. Коен). Злочинець розглядається як носійпевної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючого в даномусуспільстві типу культури.
У сучаснійвітчизняної соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.Гілінського, який вважає джерелом девіації на соціальному рівні наявність всуспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостяхзадоволення потреб для різних соціальних груп, а на індивідуальномурівні - соціальну невлаштованість.
Види девіантної поведінки
В залежності, по-перше,від ступеня завданої шкоди інтересам особистості, соціальної групи, суспільства вцілому і, по-друге, від типу порушуваних норм можна розрізняти наступні основнівиди девіантної поведінки.
1. Деструктивнийповедінку. Заподіює шкоду тільки самої особистості і не відповіднезагальноприйнятим со...
