Зміст
Запровадження
1. Теоретичні аспекти цієї проблеми основі моралі й релігії
1.1 Поняття моралі
1.2 Сутність і функції релігії
2. Релігія і мораль поширювати на етапі
2.1 Релігія і мораль до
2.2 Релігія і мораль: за і боротьбу проти
Укладання
Список використаної літератури
Запровадження
Актуальність. Нині у суспільстві відбувається певна "переоцінка цінностей". Замість старої системи цінностей,развиваемой в соціалістичному суспільстві, стверджується нову систему. Але ці процеси протікають суперечливо, коли з дійсними загальнолюдськими моральними цінностями починають насаджуватися й неправдиві ">псевдоценности". Поруч із зростанням уваги частини населення до основі моралі й релігії, відбувається зростання злочинності, нігілізму. У такому суспільстві отримують поширення різноманітних вчення, що відстоюють культ сили,антиценности "надлюдини", містику і аморальність. Тому дуже важливо мати фундаментальні наукові знання мораль і релігії. І це особливо істотно для молоді, де немає належного життєвого досвіду і потрібних знань, щоб правильно оцінити що надходить інформацію.
Проблема співвідношення основі моралі й релігії до нашого часу є одним із найзаплутаніших філософських проблем.
Теоретично висловлюється утвердженню, що релігія породжує мораль, але в практиці - в який панує досі середньовічному забобоні, ніби "нерелігійна мораль", отже, й суспільство, що складається з атеїстів, не можливі.
Характерна нашого часу, як й у будь-якого кризового періоду, реанімація релігії, і втрата моральних орієнтирів робить питання співвідношення основі моралі й релігії більш як актуальним. У цьому цікаво звернення до своєї історії філософії - спадщини тих мислителів, так ж, як тепер - нас, хвилював це запитання.
Мораль і релігія мають точки перетину, наприклад, лише вони порушується питання про сенс життя. Проте питання на іншому: чи є етика похідною у своїй походження, залежна вона у своїй існуванні від релігії настільки, що не релігійного контексту деформується і втрачає свою справжність?
Немає релігії "з визначення", є лише різноманітні, часто які заперечують одне одного релігійні досліди, зокрема і ті, які саму мораль оголошують релігією. Приміром, Лев Толстой вважав себе глибоко віруючим християнином і свій моральні-моральну-моральна-моральний-релігійно-моральне вчення. Проте Святійший Синод назвав останнє ">противохристианским". Очевидно, що в випадку ми маємо працювати з двома різними розуміннями релігії й християнської релігію у частковості.
Релігійна етика - це етика, що грунтується як у природних, соціальних фактах моралі, і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, щоумопостигаемие людьми моральні істини доповнені одкровенні тими, які можна "відкрити" розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм батькам або істина проосвящающей душу Божою благодаті тощо.
1. Теоретичні аспекти цієї проблеми основі моралі й релігії
1.1 Поняття моралі
У російській мові існують два родинних поняття - мораль і. Яке ставлення з-поміж них? У етики існують спроби "розвести" дані поняття. Найвідоміша ідея Гегеля, який мораль пов'язував зі сферою належного, ідеального, а моральність зі сферою сущого, дійсного. Існує ж значна різниця між тим, що визнають за належне, і тих, що й вони насправді виконують.
У російській культурі були пропозиції взагалі залучити до російській мові слова "мораль", що має іноземне походження, - воно походить від латинського слова ">moralis", що означає "моральний". У російській мові, як вважав І.В. Даль, воно запозичене від французького слова ">moralite ", що спочатку означало "драматургічний жанр; в західноєвропейському театрі в XVXVI ст. - повчальна, алегорична драма, персонажами якому було персоніфіковані чесноти і вади, які до боротьби за душучеловека".В.И. Даль вважав, що Русское Слово "моральний" анітрохи буде не гірший французького слова "моральний". Але помилятися можуть будь-які вчені, зокрема і великі мовознавці, який був В.І. Даль! Адже пропонував він замінити, наприклад, слово "обрій", яка також зарубіжного походження, словом ">небозем". Однак у російській мові прижилися і слово "мораль", і слово "обрій", ">небозем" ж залишився ">мертворожденним" мовним винаходом Даля.
У сучасному російській мові й у сучасної етики зазвичай слова "моральність" і "мораль" розглядають як синоніми, або ж спеціально обговорюють, якщо поділяють їх за значенням. Ми будемо надалі використовувати дані слова як синоніми.
Дати визначення "моралі" ("моральності") виявляється значно складнішим, ніж дати визначення "етики", що з складністю,многоаспектностью самого предмета. Можна виокремити такі, найбільш загальнозначущі визначення "моральності".
1) Моральність є "внутрішні, духовні якості, якими керується людина; етичних норм, правил поведінки, що визначаються цими якостями". У цьому визначенні мораль зводиться до певним духовним якостям людини, і навіть до певним нормам та принципами поведінки, тобто. до певній формі свідомості. Але тут до уваги береться в належним чином моральне вимір суспільства, і навіть практична моральна діяльність. Тож у російськомовної радянської етики у роки ХХ століття запропонували інше, ширше поняття моралі.
2) Мораль є особливий,императивно-оценочний спосіб освоєння дійсності через дихотомію (протилежність) добра і зла. Очевидна зв'язок цього поняття моралі з людиною, котрий тільки й може оцінювати і повелівати. Мораль, в такий спосіб, сприймається як суб'єктивна форма буття, хоч і загальна в людини. Але як бути з ставленням до природи, чи може воно бути моральним?Обладают чи моральної самоцінністю інші, крім людини, живі істоти? Моральна інтуїція позитивно відповідає ці запитання, але вони виявляються нерозв'язними для суб'єктивістського підходи до моралі, який пов'язує мораль лише з людиною, з міжособистісними й суспільними відносинами. Тому є правомочним ще більше широке визначення моралі.
3) Мораль є сукупність цінностей добра і зла, і навіть відповідних форм свідомості, відносин, дій. Дане визначення основі моралі й буде нами розглядатися як основний. У моралі, має риси автономії і гетерономії, можна назвати природну, соціальну і духовні основи. Природними началами моралі постаютьврожденние моральні відчуття провини і, передусім, почуття совісті, співчуття, любові, боргу, благоговіння. Є чимало істинного у навчанніВл.С.Соловьева, який через суб'єктивні основи людської моралі приймав три почуття - сором, жаль і благоговіння. Проте людина є багато та інших моральних почуттів, зокрема і негативних, як-от почуття злоби, ненависті, заздрості та інших. Вони почасти соціальні, але почасти й вроджені.
У етики існує вчення про природному моральному законі. Це вчення набуло розвитку в релігійної етики, зокрема, і в християнській етики. Так, До. Войтила (тато Іван Павло Другий) пише, що "закон природи людина пізнає розумом, він простий, сам себе пояснює, і ньому заснована моральність.Распознает його кожна нормальна людина, хоча ще й найпростіший. Закон цей дає можливість вписатися уВселенскую гармонію, і якщо людина порушить кордону, велить йому шукати шляху, аби повернутися тому. Та насамперед вона дозволяє людині - навіть простому, навіть знає жодної літери Євангелія - брати участь у задумах Бога, Творця і Законодавця, існувати у єдності твори". У Православ'ї також визнається реальність природного морального закону: "У богослов'ї православної церкви приймається положення про реальності природного морального закону як принципу, має безумовний загальний характері і лежачого основу всіх правових і соціальних етичних норм". У християнську етику у своїй звертаються до певній традиції, яка бере початок від апостола Павла, від святих батьків церкви. Так, апостол Павло писав Посланні доРимлянам: "Коли язичники, які мають закону, за своєю природою законне роблять, то ми не маючи закону, які самі собі Закон: вони показують, що справа закону вони написаний серцях".Тертуллиан (ІІ) стверджував: "Отже, колись Моїсєєва Закону, написаного кам'яних скрижалях, саме підтверджую, існував неписаний закон, який зазвичай цей бачили природним способом мислення й дотримувалися предками".
До природних основ моралі можна вважати і ті моральні цінності, які людина виявляє у природі й що є її певну моральність. У природі існує певна схильність на добро, до благу, хоча є договір природне зло. І людині важливо бачити це природний добро, яке усвідомлюється за кожної твариною і чинити відповідно до даним свідомістю. - Про це піде мова нижче, у таких лекціях.
У моральності є і соціальні основи. До соціальним основам моральності треба віднести реально існуючі моральні відносини, звичаї, звичаї, традиції, норми та принципи поведінки. Кожна культура, нація, стан, соціальна група, клас, навіть професія виробляють специфічні моральні цінності, відносини, норми. Моральність постає продуктом історичною творчістю людства. На розвиток виробництва і існування моралі надають значний вплив такі соціальні інститути, як сім'я, право, держава, церква.
До соціальним основам моральності слід вважати і об'єктивні моральні цінності різних соціальних систем, саме: моральні цінності економіки, громадянського суспільства, політики, права, духовної сфери. Реально існуюча моральність істотно залежить від яка у суспільстві економіки, політики, релігії, і інших соціальних систем. Натомість, мораль надає попри всі сфери суспільства активне вплив, яке багатоманітно.
Соціальні основи є й в суб'єктивної моральності, а саме, що сформувалося у кожному окремому індивіді у його соціалізації. Це її моральні ідеї, норми, його чесноти. Актуальною залишається проблема морального виховання особистості, проте, очевидно, що вона може бути розв'язана поза суспільством.
У моралі і свої духовних основ. І це, передусім, духовна діяльність самої людини. Від людини потрібно часом величезне мужність, сила духу, аби протистояти злу, розвинути у собі моральні якості. Певні моральні спокуси відчували навіть найдосконаліші люди. Так, апостол Павло писав: "Адже ми знаємо, що довгоочікуваний Закон духовний, а яплотян, продано гріха. Бо не розумію, що я роблю: бо ні то роблю, куди захочу, що ненавиджу, то роблю".
Релігійна етика визнає як духовних основ моралі також Благодать Бога, якою, вважається, передані людині певні моральні становища, закони. Тут посилаються на релігійний досвід людства, у якому відбито подібне божественне походження деяких моральних розпоряджень. Так своє законодавство єврейський народ отримав вперше на горі Синай Божий через Мойсея, що відбито у Старому Заповіті Біблії. У Новому Заповіті описано моральне вчення Пресвятої Богородиці, у яких християни вірять як і Боголюдину.
1.2 Сутність і функції релігії
Кант якось зазначив, що “моральний закон відкриває мене, незалежну від живої природою і навіть всього почуттєво сприйманого світу ". Схоже, подібні уявлення були властиві людей із найдавніших часів, коли правила, норми спілкування для людей розглядалися як встановлення вищих істот (духів, пізніше богів). Останні при цьому заохочували доброчесне поведінку і карали пороки. Про те, скільки широко розповсюдили цю думку, свідчить те обставина, що його дотримувалися навіть ті, релігійність яких часом ставилася під. Так, давньогрецький філософ Демокріт (460-370 рр. до зв. е) стверджував: "Боги дають людям все добре як і давні часи, і тепер". За словами, ті люди "люб'язні богам, яким ненависна несправедливість". Аналогічні судження неважко знайти й багатьох інших мислителів античності.
Християнські богослови традиційно говорять про божественної природі моралі. Індивід її отримує як у вигляді "природного морального закону" (внутрішній закон), і у вигляді богоодкровенного (зовнішнього) закону.
Релігійна трактування походження моралі має цілу низку достоїнств. Насамперед вона підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі.Божественние розпорядження поширюються усім людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, усі рівні - та багаті, і бідний, і цар, і Президент, і другий хлоп. Релігійне вчення певною мірою охороняє відупрощенно-утилитарного підходи до моралі, піднімає моральні пошуки до високих змістовних життєвих питань. У відомих межах релігія здатна обмежити сферу дії суб'єктивізму, сваволі в моральних оцінках і судженнях.
Схожість і відмінність морального і релігійним усвідомленням.
Проблема взаємодії релігії, і моралі займала уми найрізноманітніших мислителів з глибокої давнини. І вже з античності в цьому плані висловлювалися найрізноманітніші, часом протилежні погляду. З одного боку, релігійні ідеологи та у минулі століття, і сьогодні досить категорично стверджують, що мораль неспроможна існувати без релігії, точно як і, як дерево без коренів. Саме релігії мораль черпає силу виконувати добро, саме релігія надає людині сенс свого буття, вищі моральні цінності (Бог є живе втілення добра).
Цікаво відзначити, що ідеї про благотворній вплив релігії на мораль поділяли й ті, релігійність яких було дуже проблематичною.
2. Релігія і мораль поширювати на етапі
2.1 Релігія і мораль до
У одній найважливішою області що можуть плідно взаємодіяти з релігією. Це область моральності... Потрібно віддавати належне тієї ролі, яку релігія грала і відіграє у цій сфері, але водночас не слід забувати, у сучасному світі цього досить".
Віддамо належне цій ролі.
У СРСР 1989 року було:
атеїстів - 53%,
православних - 20%,
віруючих інших конфесій - 9%,
не визначили ставлення до релігії - 18%.
У Росії її 2002 року стало:
атеїстів - 31%,
православних - 57,6%,
віруючих інших конфесій - 7,4%,
не визначили ставлення до релігії - 3,9%
За іншими даними, 2003 року православними вважали себе 69,3% (100 мільйонів). Релігійність зростає. Це факт.
Віруючий соціолог У.Чеснокова, яка проводила дослідження, стверджує: "Мораль, звісно, то, можливо грунтується лише на Бога". Якщо, отже, атеїст - аморальний, і зменшення їхньої кількості має оздоровити суспільство, тим паче, що, як свідчать дані соцопитування, слово "віруючий" стає дедалі "респектабельним", "нормальним" і "пристойним", а слово "атеїст" - "непристойним".
За ж період убивств і замахів на вбивство зросла з 15600 в1990Нм року до 33583 в2001Нм.
Росія вийшла лідери за кількістю самогубств (в 2,7 разу вищу середні показники у світі). Насильницька смертність (самогубства і вбивства) становить третину смертності від зовнішні причини.
2004 року у Росії офіційно налічується 493647 наркоманів, по оперативними даними - 6 мільйонів (4% населення), їх 2 мільйона - молодший 24 років, тобто. люди, які виросли в пострадянський період.
Не буду травмувати читача цифрами зростання проституції, майже відсутньої у СРСР; зазначу лише постійні заклики до її легалізації - тобто. до створення легальної поруч із нелегальної - саме їхнє поява говорить про моральному стані суспільства.
Жертвами работоргівлі до за даними ОБСЄ стають 50000 чоловік щорічно.
І тепер останні дані про стан злочинності: за 7 місяців 2005 року спільний зростання кількості злочинів - 17,3%, понад половина - крадіжки, здирства й розбої (зростання відповідно - 18,3%, 31,6% і 11,3%).
Кількість гральних закладів протягом останніх 2 роки збільшилася в 3,5 разу, а ігровими автоматами - вп'ятеро. Доход тільки від ігрових автоматів у 2005 року перевищив 100 мільярдів рублів.
Можливо, стосунки налагодилися держави й громадян?
На жаль, результат соцопитування працівників центральних апаратів федеральних органів влади показав, що лише чверть опитаних вважають за необхідним якістю чиновника непідкупність і тільки одне із семи - необхідність поваги прав громадян. Не дивно, сума хабарів, яку бізнесмени платять чиновникам, з 2001 року зріс удесятеро і як 316 млрд. дол. "Дослідження свідчать, що замість молодший чиновників і що менше стаж його роботи в держорганах, тим більше вона схильна ігнорувати обов'язкові для держслужбовця норми моральності..." Отож радянськими пережитками цей "аморальний кодекс" не пояснити. "З початку 1990-х років всіх, як підмінили", - констатує колишній керсправами РМ СРСР М.Шкабардня.
Але шлюб із розрахунку вважають за можливе понад половину молоді, причому у однаковою мірою віруючих, і невіруючих.
"Починаючи з 90-х років у Росії спостерігається щорічне зростання злочинів проти дітей. Якщо СРСР домінували вбивства дітей на побутовому грунті, то сьогодні дедалі частіше реєструються злочину, пов'язані з викраденням дітей заради викупу й залучення в наркобізнес, зростає кількість сексуальних злочинів у відношенні неповнолітніх". За період 2000--2005 років у Росії скоєно 1080 убивств дітей, переважна більшість - батьками. На 100 пологів у Росії доводиться 115 врахованих абортів. За 5 років (1993--1998) подвоїлася убивств новонароджених.
Але дії скінхедів (тобто. нацистів) схвалює від 50 до 60% росіян. Самих скінхедів у Росії - 50000 (решті світу - 70000).
Поруч із ці цифри майже безневинно виглядають дані про "звичайному" хамства, з яким зіштовхуються 73% росіян, у тому числі "переважна більшість (67%) впевнена, що у наші дні, проти радянською епохою, хамства побільшало".
"Існує думка, - ділиться спостереженнями актор і режисер А. Соколов, - ніби є різниця ументалитетах - російському й європейському, у Росії тебе завжди приймуть, вислухають кухні, дадуть поплакатися. Вже не дадуть. Росія стала інший".
І ось факт, не що лягає спати у свідомості навіть по всього, що сталося з Україною впродовж останніх п'ятнадцяти років: у Москві рік 60-річчя Перемоги відкритий пам'ятник есесівцям - козакам15Нго кавалерійського корпусу СС, визнаним військовими злочинцями. Він перебуває у огорожі храму Усіх Святих у метро "Сокіл". Його існування не було суперечить ні закону, ні релігії: у відповідь звернення незадоволених прокуратура роз'яснила, що установка пам'яток злочинцям законом не заборонена, а представник Московської Патріархії протоієрей У. Чаплін сказав, хоча він "не виправдовує тих, хто воював не зі своєї Батьківщини", але "кожна людина має право християнську пам'ять", і це не пам'ятник, а "місце християнського поминання".
До чого призводить зверхнє ставлення до "своїм" нацистам і ненависть до носіям чужій культури, бачимо з прикладу Прибалтики.
Рівень моралі упав. Це теж факт.
Який потрібно зробити з цих двох фактів - зростання релігійності й занепаду моралі? За всієї поваги почуттів віруючих - єдиний: релігія неспроможна стримати людину від скоєння аморальних вчинків. І за самої суті - люди роблять підлості та до того ж саме час вірить у милосердного бога, що їх вибачить.Непрощающий бог людям непотрібен. Жертви ж, замість боротьби за права у житті, покладають надії справедливості закидів у інший, і злу Землі стає привільно.
Релігійний людина, звісно, зробить інший висновок: релігія вчить лише хорошому лише релігія вчить хорошому, а люди грішать, оскільки недостатньо релігійні. Тому потрібно довести релігійність до 100%, а цього - виділяти грошей храми і хресні ходи, а чи не на школи, лікарні і шляхи. Була б віра, інше коли-небудь докладеться.
Багатьом цей аргумент здається переконливим. Але тут інше.
Перш ніж розпочати полеміку, слід запитати опонента:фальсифицируеми його погляди? Тобто - можливі такі факти, наявність яких змусить його визнати хибність його? Якщо таких фактів немає, полеміка втрачає сенс: будь-які факти будуть підігнано під вихідні догми.
У разі ми маємо справу саме знефальсифицируемой думками. Ніякі факти, включаючи наведені вище, не змусять віруючу людину визнати ні те, у світі немає надприродних сил, ні те, що віра у ці сили (релігія) не зміцнює мораль.
Висновок віруючого відомий йому доти, як і почав розмірковувати: це догма.
Саме тому немає сенсу в суперечках між релігією і наукою, як й у суперечках між різними релігіями. Всупереч поширеній погляду, "діалог" між релігіями, якщо розуміти під нею непросто проголошення монологів, а що веде до істині суперечка, неможливий. ">Межрелигиозний і міжконфесійний діалог незалежно від цього, скільки він триває, нічого не зобов'язує його, - пишерелигиовед З. Мінін. - Будь-яка релігія, будь-яка конфесія продовжує вважати свої цінності абсолютними". Ті, хто вірить і, що вдруге два - три, й ті, хто вірить і, що двічі по два - п'ять, одно ставлячи віру вище розуму, часто змушені вирішувати суперечки насильством. Добре, якщо здійснення кари буде покладено надприродні сили, інакше кров ллється негайно.
Тому віруючі і невіруючі (і які у різних богів) повинні просто з терпимістю ставитися до того що, що вважають помилками з іншого боку, поважаючи інакомислення і допускаючи образ, тим паче - насильства, на адресу опонентів; з аргументами на користь свою політичну позицію можна буде звертатися немає тим, хто вірить і, а до тих, хто шукає.
2.2 Релігія і мораль: за і боротьбу проти
Релігія завжди постала як символ духовного пошуку, служіння добру і затвердження християнської моралі. У той самий час релігія втішає, заспокоює тих, кому самотньо й погано у світі, дає приклади життя подвижників церкви (СергійРадонежский, Серафим Саровський, Ксенія Петербурзька), що піднялися над життєвої суєтою і які присвятили себе служінню вищому ідеалу, Богу, безкорисливої допомоги людям.
Отже, релігія тісно пов'язана з мораллю. Однак цьому не йдеться, що віруючі завжди, були моральними людьми, а атеїсти - навпаки. Серед й були це і є і аморальні, і високоморальні люди. Річ у тім, що людина за своєю природою і добрий, і зол, і прекрасний, і жахливий. Усе залежатиме від цього, яким шляхом у житті вона піде, йому надано вільний вибір.
У Біблії говориться, що кожного людини завжди відкриті двома способами: "шлях вічної життя" - вузький шлях збереження та "шлях загибелі" - широкий. Багато йдуть останнім шляхом - шляхом спокус і задоволення плоті, споживання і мирської суєти. Це вбиває суть людини, душу, оскільки у першому плані ставляться матеріальні потреби, любов звертається лише на себе. Людина стаєегоцентристом, керуючись тільки свої примхами й бажаннями, він ставить зло як оточуючим, а насамперед себе. Через війну руйнується особистість. Бажання утвердити себе, зарозумілість і гординя можуть призвести до злочинів, що блискуче проаналізувавФ.М. Достоєвський у романі "Злочин покарання" з прикладу долі Родіона Раскольникова. Якщо ж сенс усього життя людина бачить у служінні людям, у коханні до них до того ж навколишнього живому інеживому, то знаходить істинний сенс усього життя. Вузький шлях, "шлях життя" - це духовного вдосконалення, шлях духовної чистоти, внутрішнього спокою, шлях світу, праведності і покаяння. Це - важкий шлях, та деякі його знаходять.
Моральні ідеали, гідні людини, були докладно викладено Христом у Нагірній проповіді. Те, що він заявив, стало несподіванкою і дивовижним слухачам. Коли раніше вважалося цілком справедливим діяти за принципом "око за око, зуб за зуб" чи "люби ближнього твого і ненавидь ворога твого", то Христос апелював до вищим мотивів поведінки людини, до вищого рівня духовності. У Нагірній проповіді він каже й не так про справедливість, скільки любові.
Перша й головна заповідь - про любов до Богу, який вражав своєю мученицькою смертю відпокутував гріхи людей, переміг все низьку якість і зле у яких. Друга заповідь - про любов до людині. Ці дві заповіді пов'язані між собою, оскільки Бог створила людину за образом і подоби своєму. Отже, віра у Бога неможлива без віри на людину, без високі вимоги щодо нього: "Тож будьте досконалі, як досконалий Батько ваш Небесний".
Моральне досконалість вимагає розв'язання ще більше складної моральної завдання: любити як ближніх, а й ворогів своїх. Любити люблячих вас та привітати братів ваших - що на таке особливого? Але любити ворогів, молитися за ображаючих ігонящих вас, прощати котрі ненавиділи вас - виконання цієї заповіді передбачає велику роботу з себе по дорозі морального вдосконалення. Це дуже складно, але йти до цьому як до вищої ідеалу необхідно. У справжньому коханні до іншого людина стає моральнішими, чистіше. Або землі встановиться царство любові, душевна краса і любов врятують світ, або людство загине.
Навіщо потрібні моральне вдосконалення, висока духовність? Адже життя кінцева, все тлінно, все зітре смерть. Можливо, у разі треба і брати від житті усе, які можна? Проте багатство, слава, влада - усе це щодо у житті: сьогодні - жебрак, завтра - король, сьогодні - ворог, завтра - герой. До того ж споживання неминуче наводить особистість до деградації, наступають розчарування поставлену мету і душевна порожнеча. Людина завжди шукає вищого сенсу життя, прагне чогось вічного, гармонійному, прекрасному. Тому головна складова проповіді Христа очевидно: він прийшов, щоб у корені змінити природний порядок існування, сповістив Царство Небесне, новим типом безсмертного буття. Його необхідно активно наближати. Отже, читаючи Нагірну проповідь Христа, можна дійти наступним висновків.
По-перше, необхідна постійна моральне самовдосконалення, відмови від спокус і дрібниць земного життя. Це - надлюдські вимоги, вони суперечать природі чоловіки й до того ж час закликають його йти до ідеалу.
По-друге, морального самовдосконалення самого собою, без активного перетворення матеріального світу недостатньо. Необхідні активні пошуки нової духовної природи. Цей новий напрям людської, діяльності було глибоко осмислене і розвинене російським релігійниммислителем-утопистомН.Ф. Федоровим (1828-1903) у його "Філософії спільної справи". Розроблений їм проект "регуляції природи", свідомого управління еволюцією передбачав оволодіння силами природи, перебудову організму людини, й у результаті - досягнення безсмертя і воскресіння предків. Своє вчення Федоров назвав активним християнством, виявивши у навчанні Христа "космічний сенс" - заклик до активної перетворенню природного смертного світу у безсмертний, божественний тип буття. Він намагався спроектувати реальний міст від Землі догори, від природного, до надприродного, тобто. сходження до вищої природі. А нам, людям XX в., він прийняв за Абсолют самої людини і прийшло до моральної, деградації, було б подумати необхідність прагнення людини до вищої ідеалу. Цього навчає Нагорна проповідь - важливий звід законів духовного життя суспільства. заповіді, гарантовані нею, надали значний вплив протягом усього наступну історію людства, без них неможлива і наш цивілізація.
У IV в. християнство стає державної релігією і тим самим набуває статусу "охоронної" ідеології Римська імперія. На цій посаді релігія підкоряла собі та своїм філософію, і мистецтво, і мораль, і науку. Релігійна віра, забезпечила певну, цілісність середньовічної культури, являла собою вищу істину, з якою співвідносилися культурні, цінності. З розвитком культури мораль поступово починала оспорювати монополію релігії влади на рішення "вічних" проблем людського буття. Адже Бог задумувався одночасно як як творець всього "сущого", готівкового світу, а й творець "належного", джерело моральних цінностей і норми. І це поставило перед теологами проблему теодицеї, "виправдання Бога". Як інакше було пояснити наявність зла, раз Бог вершить лише добро?
Але коли стосунки релігії, і політики, моралі, мистецтва було зумовлено рішенням завдань ідеологічного регулятивного порядку, то відносини релігії, і науки необхідно розглядати у іншій площині.
Церковники і святенники люблять повторювати, що релігії людина, втратить власний морального образу, не буде "людиною". Відомий релігійний мракобіс Достоєвський навіть патетично вигукнув: "Якщо бога немає, то ми все дозволено!". Спробуймо розібратися, залежить чи мораль від релігійності?
Коли з'явилася мораль? Мораль народилася разом із людським суспільством, як із чорт яка відрізняє людини від тварини. Мораль чи моральність риса притаманна лишечеловеку-общественному, можливе лише у соціумі. Поза соціуму немає і тієї моралі. Живучи у суспільстві, люди змушені виробляти, ті чи інші, правила суспільну поведінку.
Релігія виникла набагато пізніше ніж, з'явилася мораль, тому вона у разі неспроможна служити прародичкою моральності. Причому мораль, не є застигла форма, вона разом із розвитком суспільства. Певні виробничі відносини формують і свій мораль. З кожної новій суспільно-політичній формацією виникала і нове відповідна їй моральність.Первобитнообщинная, рабовласницька, феодальна тощо. Рабовласник, аристократ, капіталіст проповідували цілком різну мораль.
Саме економічні ставлення породжували власні моральні норми. Європейські колоністи і місіонери, зіштовхуючись із народами які у докласовому суспільстві, відзначали, що в племен був обману. Брехня народилася разом із появою класового суспільства.
При рабовласницькому устрої мати раба вважалося щось природне. Противників рабства назвали ворогами суспільства, приписуючи їм бажання знищити цивілізацію. Та як буде зростати виробництво, без рабської праці запитували їх? Ви цього хочете примусити голодувати, говорили критикам рабства. Зовсім, як нинішні захисники експлуатації і капіталізм. Ще слід зазначити, що античні критики християнства саме християн обвинувачували у аморальності.
За часів феодалізму, його феодальної роздробленістю і натуральним господарством. Виникла відповідна їй васальна система. Самостійність окремих феодалів була практично необмеженої. Система наслідування у феодалів змушувала аристократію позбуватися зайвих претендентів на феод, тим чи іншим способом. Тому серед лицарства, виникає мода на лицарські турніри та військові "рицарську доблесть". Надалі вона вироджується у військовенаемничество пізнього середньовіччя. Крім цієї моралі панівного класу, були інші: общинна селянська, цехова, міська.
Сучасний капіталізм, епохи загнивання довів людини до відчуження. У сьогоднішній світ людина самотніша як ніколи. Цінність людини в капіталізмі, визначається на її особистістю, а предметами, яким він володіє. Усі, зокрема і почуття, як і сама людина, стають товаром.
Укладання
У атеїстичної літературі, здається, не безпідставно відзначалося та обставина, що всепрощення в християнстві може мати надмірний, небезпечний повсякденної моральності характер. Є така приказка: "Несогрешив - не покаєшся, не покаєшся - не врятуєшся". Проведення може послабляти моральне горіння, прагнення самовдосконалення, вимогливість перед самим собою і решти.
Зазвичай пов'язують моральність з релігією. Але їхня присутність аргументи дуже просто спростувати. По-перше, різні релігії мають абсолютно різні моральних аспектів, нерідко протилежні одне за одним. По-друге, віруючі люди й не більш моральні, ніж атеїсти. Якби священиків були відправлені мають рацію, то віруючі було б прикладом моральності й чеснот. Але ми бачимо зовсім зворотне. По-третє, ще одну релігія нікого не утримувала від злочинів.
Страх перед покаранням за гріхи сам собою глибоко є аморальним. Віруючий людина, повинен дотримуватися моральні норми, не через неприйняття несправедливості, а внаслідок страху бути покараними від Бога. З іншого боку, релігійна мораль створює такі антигуманні форми як аскетизм, фанатизм і ненависть до іновірців.
Одне слово, можна стверджувати, що релігійно-моральна проповідь є вільною цілої низки труднощів і протиріч, які послаблюють її моральний потенціал. Тому до цієї проповіді слід ставитися нечисте апологетично, а конструктивно з урахуванням її позитивних і негативних сторін.
Список використаної літератури
1. Основи релігієзнавства: Підручник / Під ред. Н.І. Яблокова. - М., 2004. -С.5-171, 299-347.
2.Гараджа В.І.Религиоведение. - М., 2005. -С.5-63, 76-131, 255-306.
3.Гараджа В.І. Соціологія релігії. - М., 2005. -С.27-89.
4. ВасильєвЛ.С. Історія релігій Сходу. - М., 2003. -С.11-72.
5.Токарев Про. Релігія історія народів світу. - М., 2004. -С.18-55.
6. Микільський М.М. Історія російської церкви. - М., 2005.
7. Релігія і здійснювати релігійні організації у сучасної Росії. - М., 2006.
8. Джеймс У. Розмаїття релігійним досвідом. - М., 1910 2006.
9. Релігійні традиції світу. - М., 2006.
