ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. ПІДГОТОВКА ДО II Ватиканського собору
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ II Ватиканського собору
2.1 Початок роботи Собору
2.2 Конституція про Богослужінні.Літургійна реформа
2.3 Третя ічетверта сесії Собору
2.4 Декларація провідносинах Церкви і нехристиянських релігій
2.5 Завершальна стадіяроботи Собору. Конституція про стосунки Церкви з сучасним світом
РОЗДІЛ 3. РОЗКОЛ ЯКСЛІДСТВО РЕФОРМ II Ватиканського собору
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Розвиток католицькоїтеології в наш час у великій мірі визначається скликаними за пропозицієюПапи Івана XXIII (пом. 1963) собором (21-м вселенським за рахунком католицькоїцеркви), який потім отримав назву Другого Ватиканського Собору(1962-1965). Його завданням було усунути протиріччя між доктриноюкатолицизму, церковно-ієрархічною структурою, традиціями Церкви іреальностями сучасного світу, сприяти єдності християн і добитисяпоновлення теології і практики католицької церкви і її пристосування довимогам сучасності (В«aggiornamentoВ»), щоб "Церква показала себездатної вирішувати проблеми нашого часу ". Результат грунтовногообговорення та майже одностайних рішень, прийнятих незважаючи на гострий обміндумками на соборі, отримав різні оцінки. Деякі теологи підкреслювали,що хоча реформи і мають велике значення, вчення католицької церкви у всіхсуттєвих аспектах залишилося без змін. Інші звертали увагу нетільки на нововведення в деяких областях, але також на можливість поновленняі продовження змін, про що можна прочитати в формулюваннях рішень Собору. Відповідьна питання про те, яка з цих оцінок вірна, багато в чому залежить від того, якрішення Собору будуть витлумачені в самій католицькій церкві і які висновкибудуть зроблені з цих рішень.
ГЛАВА 1. ПІДГОТОВКА ДО II Ватиканського собору
Про свій намір скликати Собор Іоанн XXIII оголосив ще в 1959 р. і 17 травня того ж року призначив першу комісію з його підготовки. Папа закликав усіх єпископів Католицької Церкви, чернечі ордени та університети внести свої пропозиції щодо порядку денного Собору і з проблем, що підлягають соборному обговоренню.
5 червня 1960м. Іоанн XXIII за своєю ініціативою створив Центральну підготовчу комісіюСобору та підпорядкував їй 10 робочих комісій і 2 секретаріату, у завдання якихвходила розробка проекту рішень Собору з урахуванням думок, висловлених внадходять пропозиціях. Під суворим контролем Римської курії ці комісіїсклали 73 проекту рішень Собору, які потім були схвалені Центральноюкомісією.
Іоанн XXIIIквапив комісію, прагнучи прискорити підготовку Собору. Причина такого поспіхуполягала в тому, що до цього часу Іоанн XXIII вже знав про своє захворюванняраком, відчував сильне нездужання і готувався до швидкої кончину.
25 грудня1961 Іоанн XXIII своєї апостольської конституцією Humanae salutis скликавСобор, одночасно оголосивши про завершення епохи I Ватиканського Собору.Принципове значення цього акту полягало в тому, що тим самим Папаперешкодив прагненню інтегрістов розглядати цей Собор якпродовження I Ватиканського і на цій підставі проводити його в колишньому дусі. НаСобор Папа запросив також представників 28 християнських Церков і деномінаційдля участі в ньому в якості спостерігачів. Рішенням від 2 лютого 1962(Concilium) Іоанн XXIII призначив відкриття Собору на 11 жовтня 1962
На урочистевідкриття II Ватиканського Собору в базиліку Св. Петра прибуло 2540 ієрархівРимсько-Католицької Церкви. У своїй промові з нагоди відкриття Собору 11 жовтня1962 Іоанн XXIII знову заявив, що завданням Собору є відповіднеоновлення Церкви та її розумна реорганізація, щоб тим самим Церквапродемонструвала своє розуміння розвитку світу і підключилася б до цьогопроцесу. Звертаючись до рішень Тридентського та I Ватиканського Соборів, Папависловив побажання, щоб результатом цього Собору стала відкрита світуЦерква. При цьому вихід з сепаратизму та ізоляції може здійснюватися не шляхомпрокламування нових догматів і тим більше не шляхом засуджень, а за допомогоюясного і сучасного викладу відповідних релігійних істин. Папа неодноразовозаявляв, що Церква має в своєму розпорядженні вже цілком достатньою кількістю догматів,визначень і суджень. Тому завданням Собору є не відкидає інепогрішне засудження реалій сучасного світу, а проведення конструктивнихреформ. І дійсно, при тому, що II Ватиканський Собор намітив рядрадикальних реформ і став воістину епохальною подією в історії Церкви ХХ ст.,він не прийняв жодного нового догмату.
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ II Ватиканського собору
2.1 Початок роботи Собору
Перша сесіяСобору проходила між 11 жовтня і 8 грудня 1962 На засіданняхголовували по черзі 10 призначених папою членів президії.Деякі засідання починалися з молитви, виголошуваної поперемінно на латинськійта грецькою мовами. Однак конструктивну роботу першої сесії паралізувалаборотьба між підтримуваної більшістю курії консервативною партієюінтегрістов і різко протистоять їй єпископами, приймаючими реформаторськіпогляди прогресивних теологів. Успіх партії реформ залежав від того, чи зумієвона вирвати з рук курії і консервативної партії керівництво Собором.
Перевага сил вкористь прогресистів стався одразу ж, на першому засіданні 13 жовтня 1962Президія Собору запропонував, щоб до складу його 10 комісій, що займалися розробкоюпроектів рішень та їх попередніми обговоренням, були дообрано і так малив них явна більшість куріальний і консервативні представники. Однаквиступ прогресистів на чолі з кардиналами Беа і Сюененсом увінчалисяуспіхом. Більшість Собору прийняло пропозицію опозиції і тим самимпрогресисти здобули на ньому першу велику перемогу. Президія відклав засіданнясобору. 16 жовтня на виборах список опозиції зібрав більшість голосів.Таким чином, в комісіях (1/3 членів яких була призначена Папою) булозабезпечено відповідне представництво прогресистів.
Іван XXIII,будучи вже смертельно хворим, уважно стежив за засіданнями Собору потелебаченню. 4 грудня він несподівано виступив з великою промовою, в якій позитивнооцінив хід засідань Собору, підтримуючи тим самим прогресистів. В цей жечас Папа звів у сан кардинала архієпископа Мілана Джованні Баттіста Монтіні- Майбутнього Папу Павла VI. Саме в ньому Іоанн XXIII бачив свого наступника.Разом з тим, Папа попереджав кардинала Монтіні, щоб той був вище соборнихдискусій і зберігав свою неупередженість в інтересах єдності Церкви.
На першусесію Собору було винесено для розгляду 5 проектів (схем): про літургії, обджерелах Божественного Одкровення, про засоби масової інформації, проєдності зі Східними Церквами і проект реорганізації структури Церкви, підназвою De Ecclesia.
Приобговоренні перших двох проектів виникла досить гостра дискусія міждвома основними напрямами. У підсумку всі проекти повернули в підготовчікомісії для доопрацювання. Таким чином, на першій сесії ні по одному питанню невдалося прийти до вирішення. Після закриття сесії - враховуючи її сумний досвід -створена погоджувальна комісія скоротила число попередніх проектів з 73до 17.
Робота Соборубула перервана смертю Івана XXIII і виборами нового папи, яким ставкардинал Монтіні, який взяв ім'я Павло VI. 27 червня 1963 Павло VI оголосив про те,що наступна, друга сесія Собору буде відкрита їм 29 вересня. (Сесіяпротривала до 4 грудня). При відкритті сесії Павло VI чітко визначив завданняСобору: 1) поглиблення самопізнання (саморозкриття) Церкви; 2) оновленнявнутрішнього життя Церкви; 3) просування вперед для єдності християн(Екуменізм); 4) діалог зі світом (осмислення зовнішньої місії Церкви). Поряд зцим він закріпив давнє побажання Іоанна XXIII про те, що Собор не повиненприймати жодних рішень, які претендували б на пастирську(Наставницьке) непогрішність.
Друга сесія Соборупроходила під безпосереднім керівництвом Павла VI. На обговорення буливинесені 3 проекту (схеми): п...
