ЗМІСТ
1. ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ ВПСИХОЛОГІЇ
2. Аттитюдов: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА,ФУНКЦІЇ
3. Аттитюдов і реальною поведінкою
ЛІТЕРАТУРА
1. ПРОБЛЕМА СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ ВПСИХОЛОГІЇ
Якщо процес соціалізації пояснює, якимчином особистість засвоює соціальний досвід і разом з тим активно відтворюєйого, то формування соціальних установок особистості відповідає на питання: якзасвоєний соціальний досвід заломлюючись особистістю і конкретно проявляє себе в їїдіях і вчинках?
Для того щоб зрозуміти, щопередує розгортанню реальної дії, необхідно перш за всепроаналізувати потреби і мотиви, які спонукають особистість до діяльності. Взагальної теорії особистості розглядається співвідношення потреб і мотивів дляз'ясування внутрішнього механізму, спонукає до дії. Однак при цьомузалишається ще не ясним, ніж визначений сам вибір мотиву. Це питання має двібоку: чому люди в певних ситуаціях поступають так чи інакше? І чимвони керуються, коли вибирають саме цей мотив?
Поняття, яке в певніймірою пояснює вибір мотиву, є поняття соціальної установки. Воно широковикористовується в життєвій практиці при складанні прогнозів поведінки особистості:В«Н., очевидно, не піде на цей концерт, оскільки у нього упередження протиестрадної музики В»;В« Навряд чи мені сподобається К.: я взагалі не люблю математиків В»іт.д. На цьому життєвому рівні поняття соціальної установки вживається у значенні,близькому до поняття В«ставленняВ». Проте в психології термін В«установкаВ» маєсвоє власне значення, свою власну традицію дослідження, і необхідноспіввіднести поняття В«соціальна установкаВ» з цією традицією.
Проблема установки була спеціальнимпредметом дослідження в школі Д. Н. Узнадзе. Зовнішнє збіг термінівВ«УстановкаВ» і В«соціальна установкаВ» призводить до того, що іноді змістцих понять розглядається як ідентичне. Тим більше що набір визначень,розкривають зміст цих двох понять, дійсно схожий: В«схильністьВ»,В«СпрямованістьВ», В«готовністьВ». Разом з тим необхідно точно розвести сферудії установок, як їх розумів Узнадзе, і сферу дії В«соціальнихустановок В».
У концепції Узнадзе В«установкає цілісним динамічним станом суб'єкта, станом готовності допевної активності, станом, яке обумовлюється двома факторами: потребоюсуб'єкта і відповідної об'єктивною ситуацією В». Налаштованість на поведінкудля задоволення даної потреби і в даній ситуації може закріплюватися вразі повторення ситуації, тоді виникає фіксована установка на відмінувід ситуативної. На перший погляд наче б мова йде саме про те, щобпояснити напрямок дій особистості в певних умовах. Однак прибільш детальному розгляді проблеми з'ясовується, що така постановка питаннясама по собі не може бути застосовна в соціальній психології.
Запропоноване розуміння установки непов'язане з аналізом соціальних чинників, детермінуючих поведінку особистості, ззасвоєнням індивідом соціального досвіду, зі складною ієрархією детермінант,визначають саму природу соціальної ситуації, в якій особистість діє.Установка в контексті концепції Узнадзе найбільше стосується питання реалізаціїнайпростіших фізіологічних потреб людини. Вона трактується якнесвідоме, що виключає застосування цього поняття до вивчення найбільшскладних, вищих форм людської діяльності. Сама ідея виявлення особливихстанів особистості, що передують її реального поведінки, є присутнім убагатьох дослідників. Перш за все, це коло питань обговорювалося В. Н.Мясищевим в його концепції відносин людини. Ставлення, що розуміється В«яксистема тимчасових зв'язків людини як особистості-суб'єкта з усієюдійсністю або з її окремими сторонами, пояснює якразспрямованість майбутньої поведінки особистості. Ставлення і є своєрідна предиспозиция,схильність до якихось об'єктів, яка дозволяє очікувати розкриттясебе в реальних актах дії. Відміну від установки тут полягає в тому, щопередбачаються різні, в тому числі і соціальні об'єкти, на які цеставлення поширюється, і найрізноманітніші, вельми складні зсоціально-психологічної точки зору ситуації. Сфера дій особистості наоснові відносин практично безмежна.
При формуванні особистості в дитячомувіці було встановлено, що спрямованість складається як внутрішняпозиція особистості стосовно до соціального оточення, до окремих об'єктівсоціального середовища. Хоча ці позиції можуть бути різними по відношенню дорізноманітним ситуацій та об'єктам, у них можливо зафіксувати деякузагальну тенденцію, яка домінує, що і дає можливість прогнозуватиповедінку в невідомих раніше ситуаціях і по відношенню до невідомих ранішеоб'єктам. Спрямованість особистості сама по собі може бути розглянута також вЯк особлива предиспозиции - схильності особистості діятипевним чином, що охоплює всю сферу її життєдіяльності, аж донайскладніших соціальних об'єктів і ситуацій. Така інтерпретаціяспрямованості особистості дозволяє розглянути це поняття як однопорядкове з поняттямсоціальної установки.
З цим поняттям можна пов'язати і ідеїА. Н. Леонтьєва про особистісному сенсі. Коли в теорії особистості підкреслюєтьсяособистісна значущість об'єктивних значень зовнішніх обставин діяльності,то цим самим ставиться питання про направлення очікуваної поведінки (діяльності)особистості у відповідності з тим особистісним змістом, який набуває для неїпредмет діяльності. Зроблена спроба інтерпретувати соціальну установкув цьому контексті як особистісний смисл, В«породжуваний ставленням мотиву і метиВ».
2. Аттитюдов: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА,ФУНКЦІЇ
психологія соціальнаустановка аттітюд
Традиція вивчення соціальнихустановок склалася західній соціальній психології та соціології. Відмінність цієї традиціїполягає в тому, що з самого початку категоріальний лад досліджень,розставлені у них акценти були орієнтовані на проблеми соціально-психологічногознання. У західній соціальній психології для позначення соціальних установоквикористовується термін В«аттітюдВ», який в літературі російською мовоюперекладається або як В«соціальна установкаВ», або вживається як калька занглійського (без перекладу) В«аттітюдВ». Вивчення аттитюдов є абсолютносамостійна лінія досліджень, перетворилися в одну з найбільшрозроблених областей соціальної психології.
Після відкриття феномена аттитюдапочався своєрідний бум в його дослідженні. Виникло кілька різнихтлумачень аттитюда, багато суперечливих його визначень. У 1935 р. Г. Олпортнаписав оглядову статтю з проблеми дослідження аттитюда, в якій нарахував17 дефініцій цього поняття. З цих сімнадцяти визначень були виділені тіриси аттитюда, які відзначалися всіма дослідниками. В остаточному,систематизованому вигляді вони виглядали так. Аттітюд розумівся всіма як:
а) певний стан свідомості інервової системи;
б) виражає готовність до реакції;
в) організоване;
г) на основі попереднього досвіду;
д) надає направляюче ідинамічний вплив на поведінку.
Таким чином, були встановленізалежність аттитюда від попереднього досвіду і його важлива регулятивна роль вповедінці.
Одночасно пішов рядпропозицій щодо методів вимірювання аттитюдов. В якості основногометоду були використані різні шкали, вперше запропоновані Л. Тернстоуном.Використання шкал було необхідно і можливо тому, що аттітюди представляютьсобою латентне (приховане) ставлення до соціальних ситуацій і об'єктам,характеризуються модальністю (тому судити про них можна по наборувисловлювань). Дуже швидко виявилося, що розробка шкал впирається вневирішеність деяких змістовних проблем аттитюдов, зокремащодо їх структури; залишалося не зрозумілим, що вимірює шкала. Крім того,оскільки всі вимірювання будувалися на основі вербального самозвіту, виниклинеясності з розведенням понять В«аттітюдВ» - В«думкаВ», В«знанняВ», В«переконанняВ» іт.д. Розробка методичних засобів стимулювала подальший теоретичнийпошук. Він здійснювався за двома основними напрямками: я...
