Біографія СергіяЛеонідовича Рубінштейна
Введення
СергійЛеонідович Рубінштейн - російський психолог і філософ, член-кореспондент Академії наукСРСР, один з творців діяльнісного підходу в психології. Засновниккафедри і відділення психології факультету філософії МДУ, а також секторапсихології Академії наук СРСР. Автор фундаментальної книги В«Основи загальноїпсихології В».
Вісторію науки Сергій Леонідович Рубінштейн увійшов як видатний психолог-теоретик.У його творчій біографії опукло відбився непростий і суперечливий шляхстановлення вітчизняної психологічної науки ХХ століття. У свою чергу, цейшлях багато в чому і був прокладений завдяки його науково-теоретичним пошукам. Якписав у 1969 році Б.Г. Ананьєв: В«Біографія вченого набуває тим більшогозначення, чим повніше втілює в собі біографію науки, її прогресивнийрух на шляхах пізнання і активної участі в суспільному розвитку В»[1].До таких біографій, безсумнівно, належить життєвий шлях видатного радянськоговченого - Сергія Леонідовича Рубінштейна. Його життєвий шлях настільки тіснопереплелася з розвитком вітчизняної психологічної науки, що тільки у зв'язкуз цим розвитком і слід розглядати його життя і діяльність. Ці тавизначається актуальність нашої роботи.
Цілямиданої роботи є розгляд етапів життєвого шляху Л.С. Рубінштейна,його основних наукових досягнень, огляд наукових праць, а також ми спробуємозробити висновок про значення наукової діяльності вченого для сучасноїпсихологічної науки.
1.Життєвий шлях і наукова діяльність С.Л. Рубінштейна
Рубінштейнпсихолог науковий досягнення
СергійЛеонідович Рубінштейн народився 6 (18) червня 1889 року в Одесі, в родиніінтелігентної і висококультурної, не чужою вільнодумства. У сім'ї було троєсинів - Сергій, Микола і Григорій, і кожен з них, отримавши блискучуосвіту, став видатним фахівцем в обраній галузі. Рубінштейн.
Вбудинку Рубінштейнів постійно збиралися видатні представники одеськоїінтелігенції - переважно юристи та лікарі. У начерках автобіографії (незакінченою) сам Рубінштейн визнає, що збиралися в будинку інтелігентивиробляли на нього скоріше негативне враження своїми занепадницькінастроями і безплідним філософствуванням [2].
Йоговласний інтерес до філософії склався в результаті суперечливих впливів, зодного боку - внаслідок постійно піднімалися в його колісвітоглядних питань, з іншого - на противагу дозвільному розумуванняінтелігентів передреволюційної пори.
Закінчивши в1909 із золотою медаллю елітну Рішельєвську гімназію, Рубінштейнмав намір продовжити освіту, але категорично відкинув ідею вступу вНоворосійський (Одеський) університет, оскільки не бажав обертатися в колахрозбагатілих вискочок і охотнорядцев.
Непоганематеріальне становище сім'ї дозволило йому відправитися на навчання за кордон, вНімеччину, де традиції філософської освіти були давніми і міцними. Вищаосвіту Рубінштейн отримав в університетах Фрайбурга, Берліна і Марбурга. Вдокторської дисертації, захищеної напередодні Першої світової війни в Марбурзі іопублікованій німецькою мовою в 1914 році, був закладений основний принцип йогоподальших наукових пошуків - використання філософських методів у конкретнихсуспільних науках, у тому числі психолого-педагогічних.
Повернувшись на батьківщину, в Одесу, Рубінштейн зайняв пост завідувача кафедроюпсихології Новоросійського університету. Однак місцева професура зустрілановоспеченого Марбургського доктора філософії настільки ревниво інедоброзичливо, що свій пост він майже відразу залишив і волів викладатифілософію, психологію та логіку гімназистам.
Лишепісля революції, в 1919 році, він повернувся до університету на посаді доцента,а в 1921 році був обраний професором кафедри психології, змінивши на цій посадіякий помер перед тим одного з найбільших дореволюційних психологів Росії -М.М. Ланге.
20-ероки - маловідомий період в науковій творчості Рубінштейна, оскільки в тупору він практично не мав можливості публікувати свої праці. Винятокстановить лише робота В«Принцип творчої самодіяльностіВ», опублікована вВ«Вчених записках вищої школи м. ОдесиВ» в 1922 році. У цій новаторськоюстатті були викладені вихідні основи того общеметодологического підходу, якийтепер називається діяльнісним, або суб'єктно-діяльнісним. Сутність цьогопідходу була виражена так: В«... Суб'єкт у своїх діяннях, в актах творчоїсамодіяльності не тільки виявляється і проявляється; він в них створюється івизначається. Тому тим, що він робить, можна визначити те, що він є;напрямком його діяльності можна визначати і формування його самого. Нацьому тільки грунтується можливість педагогіки ... В»[3]
Вихіднідля загальної системи філософсько-психологічних поглядів положення Рубінштейнаотримали свій розвиток в наступні періоди його творчості, з особливою жглибиною - в московський період.
Алев Москві Рубінштейн виявився не відразу. У 1930 році він перебрався з Одеси вЛенінград, де очолив кафедру психології ЛДПІ ім. Герцена. Призначеннявідбулося завдяки підтримці авторитетного в той час великого ленінградськогопсихолога М.Я. Басова. Значною подією в розробці методологічних основпсихологічної науки в нашій країні стала публікація програмної статтіРубінштейна В«Проблеми психології в працях Карла МарксаВ» (1934). У ній він відкинувспроби поєднати суб'єктивну психологію свідомості з трактуванням поведінки яксукупності реакцій. він висунув в якості пріоритетної категоріюдіючого суб'єкта як конкретної свідомої особистості. Саме на ційоснові утвердився принцип єдності свідомості і діяльності, що став провідним длянового періоду в розвитку вітчизняної психології.
Згідноцим принципом, людина і її психіка (зокрема, свідомість) формуються,розвиваються і проявляються спочатку у практичній діяльності. А тому івивчаються вони перш за все через прояв в діяльності (ігрової, навчальної,трудової та ін.) Так Рубінштейн конкретизував йде ще від Гете загальну ідею:на початку була справа (а не старозавітне слово).
Обгрунтувавшипринцип єдності свідомості і діяльності, Рубінштейн фактично поклав краймалопродуктивним дискусіям про співвідношення свідомості і поведінки, які вПротягом багатьох років велися в психологічному співтоваристві.
Націй підставі він провів методологічний аналіз кризи в світовій психології.Їм була розкрита уразливість проекту подолання кризової ситуації, який бувзапропонований австрійським психологом Карл Бюлер. Останній вважав, щонеобхідно з'єднати в якесь ціле різноспрямовані гілки психологічноїдумки - інтроспекціонізм, біхевіоризм і культурно-історичну психологію.
Слідвідзначити в зв'язку з цим найважливішу особистісну характеристику творчостіРубінштейна - здатність охопити всю панораму світової психологічної науки,як в її деталях, так і в загальних тенденціях розвитку.
Розуміючинеобхідність підготовки молодого покоління психологів, Рубінштейн в 1935 роціопублікував психологічний працю, узагальнив стан світової та вітчизняноїпсихологічної науки на рубежі 20-30-х років.
Першийв той час загальний курс психології був складений їм не у вигляді академічноїмонографії, а як навчальний посібник (В«Основи психологіїВ»). Цей новаторськийпідручник справив істотний вплив на характер вивчення малопопулярні в тіроки дисципліни. Саме Рубінштейну належить ініціатива викладання її нетільки в педагогічних навчальних закладах, але і в університетах.
Звведенням вчених ступенів Рубінштейн першим у країні одержав ступінь докторапедагогічних наук (з психології). У 1940 році в Учпедгиз вийшов йогофундаментальну працю В«Основи загальної психологіїВ», який до цього дняперевидається і продовжує виступати цінним джерелом наукового знання для новихі нових поколінь психологів.
Працюючив Ленінграді, Рубінштейн підтримував тісні творчі контакти з рядоммосковських психологів. У свою чергу, приїжджаючи в Москву, Рубінш...
