Психологічнийфакультет
Реферат з загальноїпсихології
на тему: В«Психотерапія в рамках трансперсональної психологіїВ»
Санкт-Петербург
2004р.
Трансперсональнапсихологія на сьогоднішній день являє собою один з напрямківпсихології, в рамках якого в певній мірі відбувається розвиток іякісне перетворення ідей і концепцій багатьох шкіл: психоаналізу, гуманістичноїі екзистенціальної психології. Даний підхід ставить під сумнів можливістьпобудови небудь єдино вірною моделі психіки та (або) свідомості. Представникицього напряму (а одним з провідних представників є Станіслав Гроф,чиї роботи В«За межами мозкуВ» і В«Області людського несвідомогоВ» іпокладені в основу даної роботи) звертають особливу увагу на розбіжність здійсністю будь-якої моделі, неприпустимість такого ототожнення, оскількистворення моделей найчастіше служить меті спрощення розуміння досліджуванихпроцесів. Моделі описують лише частина того, що відбувається, представляють адекватневідображення лише деяких аспектів дійсності, але, з іншого боку,необхідні для нормального розвитку науки, оскільки забезпечують деякийрівень визначеності вихідних передумов і способів інтерпретації одержуванихрезультатів. Однак великий емпіричний матеріал, отриманий дослідникамив результаті роботи в даному напрямку, ліг в основу так званоїрозширеної картографії психіки, відповідно до якої передбачаєтьсянаявність чотирьох (взаємозалежних, але помітних) обширних областейлюдського несвідомого. Різниця проводиться за типами переживань,виникаючих на сеансах при застосуванні методів трансперсональної психології (основнимиметодами є психоделічна терапія і холотропне дихання) і відносяться дооднією з сфер: абстрактні і естетичні переживання, психодинамічніпереживання, перинатальні переживання і трансперсональна переживання. Вданій роботі я не буду приводити детальну характеристику цих областей (цейпитання, безсумнівно, представляє значний інтерес, але цілком можескласти самостійну тему для розгляду). Відзначимо лише найбільш загальніриси. Абстрактні та естетичні переживання являють собою найбільшповерхневий рівень переживань. Вони В«... не розкривають несвідоме суб'єктаі не мають ніякого психодинамічного значення; найбільш значні аспекти цихпереживань можна пояснити в фізіологічних термінах як результат хімічноїстимуляції сенсорних органів, що відображають їх внутрішню структуру іфункціональні характеристики В»([2]). Пісходінаміческіе переживання відбуваютьсяз області індивідуального несвідомого і сфер особистості, доступних взвичайному стані свідомості. Вони відносяться до найважливіших спогадами,недозволеним конфліктів і пригніченого матеріалу різних періодів життялюдини; більшість явищ, що відбуваються на цьому рівні, може бутипроінтерпретувати і зрозуміле в психодинамічних термінах. Феноменологіяпереживань даного рівня в значній мірі узгоджується з основнимиконцепціями класичного психоаналізу. Переживання періоду внутрішньоутробногорозвитку і моменту народження складають основу перинатальних переживань.Головною філософською темою даного рівня С. Гроф називає подібність міжнародженням і смертю, В«вражаюче розуміння того, що початок життя є те жсаме, що і її кінець В»([2]). В той же час В«для людини, цілком зануреногов динаміку цього рівня несвідомого, народження може виступати яквсеоб'ясняющій принцип В»([1], с. 119). Трансперсональна переживання включають всебе досліди просторового і тимчасового зміни свідомості, у тому числізвуження і розширення меж свідомості і власного Я, сприйняття минулого,досліди минулих перевтілень а досліди ідентифікації себе з об'єктами живої інеживої природи, космічними об'єктами.
Цікавою рисою даноїконцепції є визнання дивною парадоксальної природи людини,проявляє іноді властивості складного Ньютон-картезіанського об'єкта, а іноді -властивості поля свідомості, не обмеженого ні часом, ні простором, нілінійної причинністю. Така подвійність іноді порівнюється зчастинці-хвильової дихотомією світла і субатомного речовини. В основі ж подібнихпарадоксів лежить можливість використання різних теоретичних передумовабо, в більш загальному випадку, можливість мислити в рамках різних науковихпарадигм. Саме з пануванням Ньютон-картезіанської парадигми в сучаснійнауці пов'язують труднощі застосування трансперсонального підходу в психіатрії.Труднощі, викликані невідповідністю між таким підходом і сформуваласяконцепцією.
У психіатрії позиціяхНьютон-картезіанської парадигми відповідає класичний медичний підхід,для якого властивий пошук органічних причин ментальних розладів, атакож прагнення контролювати симптоми різних емоційних і поведінковихпорушень, етіологію яких неможливо виявити.
Незважаючи напочатковий успіх за даними напрямками, медичний підхід в психіатрії незумів встановити органічну етіологію для захворювань, від яких страждаєабсолютна більшість пацієнтів: депресій, психоневрозов і психосоматичних розладів. Більш того, сумнівнопросування в пошуках медичних причин так званих ендогенних психозів,особливо шизофренії та МДП. Невдачі медичного підходу і систематичнихклінічних досліджень з приводу емоційних порушень дали поштовхальтернативному, психологічного підходу в психіатрії, який поклав початокрозвитку динамічних шкіл психотерапії. З точки зору такого нового підходу більшістьвипадків, так званих внутрішніх хвороб потрібно розглядати як вираження івідображення внутрішньої боротьби індивіда із життєвими проблемами. Вони являютьсобою скоріше соціальні, етичні та правові проблеми, ніж В«хворобиВ» умедичному сенсі.
Підвищена увага доправильній постановці діагнозу і розробці точної діагностичної абокласифікаційної системи в психіатрії являє собою ще один наслідокмедичного підходу. Навіть якщо психіатричний діагноз буде надійним ігрунтовним, все ж залишається сумнів у його практичної корисності.Цілком очевидно, що за деякими винятками пошук точного діагнозу вкінцевому рахунку безплідний через відсутність згоди щодо етіології,терапії та прогнозування.
У медицині майже завждиє лінійна залежність між вираженістю симптомів і тяжкістю захворювання.Тому ослаблення симптомів розглядається як ознака поліпшення лежачого вїх основі стану. Терапія в соматичної медицині спрямована (в тій мірі, вякій це можливо) на причину захворювання, симптоматична терапіязастосовується тільки при невиліковних захворюваннях або на додаток до основної.
Застосування цього принципув психіатрії призвело до серйозної плутанини. Поряд із загальною тенденцією вважатиослаблення симптомів поліпшенням, динамічна психіатрія ввела в ужитоквідмінність між симптоматичним лікуванням і каузальним (тобто лікуванням причини).Ясно, що симптоматичне лікування не вирішує основну проблему, а як бимаскує її. Психоаналітичні спостереження показують, що посилення симптомівчасто свідчить про серйозну внутрішню роботу над головною, прихованоїпроблемою. Нові емпіричні підходи розглядають посилення симптомів якголовне терапевтичний засіб і використовують потужні техніки для їхактивізації. Спостереження, отримані в ході такої практики, дозволяють зупевненістю припустити, що симптоми є спробами організму позбавитисявід старої проблеми - і ці спроби слід, звичайно ж, схвалювати іпідтримувати.
Прикладом протирічслужить також той факт, що прямі духовні переживання - відчуття космічногоєдності, почуття божественної енергії, що струменіє через тіло, епізодисмерті-відродження, бачення світла надприродною краси, пам'ять минулихвтілень або зустрічі з архетипними персонажами розглядаються яксерйозні психотичні спотворення об'єктивної реальності, що свідчать пропатологічному процесі або про душевної хвороби.
Роль і змістсимптомів при емпіричній терапії розуміються трохи інакше. Динамічнуструктуру психогенних симптомів, що вкорінені в трансперсональних областяхпсихіки, найкраще описувати через представлення їх у якості компроміснихутворень із захисного чіпляння за раціональний, матеріалістичний імеханістичний образ світу і з пе...
