Федеральне агентствоГОУВПО
>Калмицкий державний університет
Кафедра педагогіки і психології
Курсова робота
На тему:
Особливості роботи вчителя у початковій школу із гіперактивними дітьми
Виконала: студентка
3 курсу39гр.
>Лиджинова О.В.
Науковий керівник:
доцентКекееваЗ.О.
>Элиста 2009 р.
План
Запровадження
1. Теоретичне проблема гіперактивності на психологічній науці
1.1 Визначення гіперактивності
1.2 Причини гіперактивності. Потреби гіперактивних дітей
2. Особливості роботи вчителя у початковій школу із гіперактивними дітьми
2.1 Методи роботи вчителя з гіперактивними дітьми
2.2 Робота вчителя з батьками гіперактивного дитини
Укладання
Список літератури
Запровадження
Однією з болючих соціальних явищ, пережитих нині, стають різні відхилення поведінці дітей.
Неправильне поведінка, розуміється як відхилення від соціальних норм, набуло останнім часом масового характеру, що це явище до центру уваги суспільства.
Важка соціально – економічна ситуація: розпад сімей, алкоголізм, наркоманія, безробіття, слабка соціальна підтримка із малозабезпечених родин з боку держави – це те грунт, де ростуть діти зотклоняющимся поведінкою.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю належить до найпоширеніших форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку. За даними, його частота серед дітей дошкільного і шкільного віку становить від 4 до 9%! Отже, у кожному класі з 24 людина цілком можливо присутність 1 — 2 гіперактивних дітей. В багатьох вчителів такі діти впливають і поведінка всього класу.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (>СДВГ) зустрічається в дітей віком часто, про що свідчать дослідження, проведені, наприклад, США (4-20%), Німеччини (9-18%) та інших. Вперше у Росії епідеміологічні дослідження з поширеностіСДВГ було проведено О.Г.Платоновой іЕ.В.Касатиковой під керівництвом І.П.Брязгунова і В.Р. Кучми Москві та Московської області й у Володимирі і Володимирської області.
Актуальність проблеми у тому, що обраний видотклоняющегося поведінки є частим виглядом, зустрічається практично, і що викликає великі труднощі при засвоєнні навчального матеріалу у навчанні. З одного боку школа пред'являє високі вимоги до дисципліни учнів, уміння слухати вчителя, зосередитися на уроці тощо. З іншого боку зростає кількість дітей, котрі з різних причин що неспроможні засвоювати програму через непосидючості,расторможенности, розсіяність тощо. Саме тому потрібні ефективні методи лікування й прийоми щодо профілактичної роботи з дітьми молодших школярів ізгиперактивним поведінкою.
Мета дослідження: Визначити методи роботи вчителя у початковій школу із гіперактивними дітьми.
Завдання:
1) Розглянути проблему гіперактивності у початковій школі.
2) Розкрити причини гіперактивності в дітей віком.
3) Проаналізувати методику роботи вчителя з гіперактивними дітьми.
Об'єкт дослідження: гіперактивність як,встречаемое у педагогічному процесі.
Предмет дослідження: особливості роботи вчителя з гіперактивними дітьми.
Методи дослідження:
1) Теоретичний аналіз педагогічної літератури.
2)Систематизация матеріалів по структурним компонентами.
3) Аналіз основних методів і прийомів профілактичної роботи з дітьми згиперактивним поведінкою.
1. Теоретичне проблема гіперактивності на психологічній науці
1.1 Визначення гіперактивності
Що є ці звані гіперактивні діти? Це діти, які можуть адекватно пристосуватися до реалій навколишнього життя тому сприймаються своїм найближчим оточенням як об'єкт постійних турбот і джерело занепокоєння. І самі діти із підвищеною активністю, та його оточення страждають від властивої їм метушливості; причиною неприємностей стає поведінка,отклоняющееся від соціально прийнятих норм.
"Вічний двигун", "живчик", невтомний, непосидько, пустуне, клоун, некерований, під час уроків - розсіяний, неуважний, гойдається на стільці, зронює ручки і олівці і їх збирає, - ось лише невеликий перелік відгуків педагогів з приводу гіперактивних дітей. У оточуючих складається враження, що ці діти не виховуються батьками, що вони живуть у атмосфері вседозволеності. Хоча це найчастіше негаразд.
>Жалобами, зазвичай, бувають, сповнені повідомлення про конкретних випадках гіперактивності. Приміром, сама мати говорить про 16 роках постійного кошмару, і його відчуває, маючи гіперактивного дитини. Період кошмару почався, щойно15-месячний Петер зміг самостійно пересуватися квартирою: «наче його постійно жене вперед працюючий на повну потужність мотор: вінкувиркается канапі, то балансує на підвіконні, то змітає документи з письмового столу, вивертає вміст шафи на підлогу. У вмить може перевернути буквально догори ногами всю квартиру. Неможливо його зупинити чи подати його активність в розумне русло. Ніколи не сидить, як інші діти, спокійно, занурившись у свої заняття».
Однією з специфічних чорт є надмірна активність дитини, надмірна рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження увагу чимось.
У основі гіперактивності лежить дисбаланс процесів порушення та гальмування в нервову систему. Є різноманітні думки про причини виникнення гіперактивності: що можуть бути генетичні чинники, особливості будівлі та функціонування мозку, родові травми, інфекційних захворювань, перенесені дитиною протягом перших місяців життя, і навіть гіперактивність може постати як тимчасове прояв і натомість харчових отруєнь чипсихосоматике. гіперактивність – головна особливість цілого ряду симптомів, складових синдром «мозкового ушкодження», чиММД. Він характеризується безліччюмикроповреждений мозкових структур, частіше регуляторного характеру, за відсутності грубих вогнищевих ушкоджень мозку. Був локалізований і «ділянку відповідальності» дану проблему – ретикулярна формація. Цей відділ ЦНС «відповідає» за людську енергію, за рухову активність та вираженість емоцій. У результаті різних органічних порушень ретикулярна формація може уперевозбужденном стані, і тому дитина стаєрасторможенним.
Останнім часом фахівцями показано, що гіперактивність постає як один із проявів всього комплексу порушень, що відзначаються таким дітей. Основною ж дефект пов'язані з недостатністю механізмів уваги і гальмуючого контролю. Тому такі порушення точніше класифікують як «синдроми дефіциту уваги».
Виділяється як діагностичних визначення гіперактивності дефіцит уваги такі три критерію:
гіперактивність
· Часто спостерігаються неспокійні руху, неспроможна спокійно сидіти на стільці, крутиться, крутиться.
· Часто постає з його місця у класі під час уроків чи інших ситуаціях, коли це неприйнятно.
· Виявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти.
· Зазвичай неспроможна тихо, спокійно грати або відвідувати заняття чимось.
· Часто буває балакучим.
Імпульсивність
· Відповідає стосовно питань, не замислюючись, не вислухавши їх остаточно.
· В нього часто змінюється настрій.
· Зазвичай із працею чекає своєї черги, у різних ситуаціях.
· Йому подобається робота, що можна зробити швидко.
· Коли хтось із хлопців нею кричить, він також кричить у відповідь.
· Часто заважає іншим, чіпляється оточуючим (наприклад, втручається у розмови або гри).
·Совершает небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. У цьому не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, вибігає на, не озираючись в протилежні боки).
· Це людина дії, розмірковувати не вміє, і недолюблює.
Неуважність
· Не здатен тримати увагу до деталях, у зв'язку з цим, допускає багато різних помилок і під час завдань.
· Важко зберігає увагу і під час завдань чи під час ігор.
· Часто видається, що вона не слухає звернену нього мова.
· Часто неспроможна дотримуватися запропонованих інструкцій і впоратися остаточно визначитися з виконанням уроків, домашньої праці чи обов'язків робочому місці (що й не пов'язані з негативним чи протестним поведінкою, нездатністю зрозуміти завдання).
· Часто відчуває труднощі у створенні самостійного виконання завдань та інших видів діяльності.
· Зазвичай уникає залучення у виконання завдань, які прагнуть тривалого зберігання розумового напруги.
· Буває, що втрачає речі, замість необхідних у школі і вдома.
· Часто виявляє забудькуватість в повсякденних ситуаціях.
· Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншого.
У цьому рівень інтелектуального розвитку в дітей залежить від ступеня гіперактивності і може перевищувати показники вікової норми. Проте, внаслідок характерною симптоматики, гіперактивності діти відчувають проблема у взаєминах із оточуючими, складнощі у навчанні, що зумовлює формуванню низькою самооцінки, високого рівня тривожності.
>Синдроми дефіциту уваги вважаються однією з найбільш поширених форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку, причому в хлопчаків такі порушення фіксуються значно частіше, ніж в дівчаток. З появою інтелектуальних навантажень, і вимог виникають складнощі у навчанні. Надмірна рухової активності і неспроможність зосереджуватися тривалий час на виконанні необхідного завдання привертають увагу педагогів вже у перші місяці навчання. На відміну від дошкільної середовища шкільна середовище вибудовує для дитини низку дуже важливих вимог, обмежень й те водночас показує очікування соціуму – вимагає посидючості, зосередженості, вміння планувати, регулювати й контролювати своєї діяльності, діяти за зразком, що важко досяжно при гіперактивності.
Досліджуючи вікову динаміку цього синдрому, можна говорити, що його прояви природним чином зменшуються із віком і до 13-15 років майже зникають. У поведінці залишається фрагментарно з'являється імпульсивність, посилюється у ситуаціях втоми, в міру зниження адаптаційних ресурсів дитини. У іншому, за сприятливого характері розвитку, формуються можливості самоконтролю і регуляції поведінки. Однак в чому характер ставлення до гіперактивному дитині, особливо значимих дорослих (батьків, педагогів) досі природного зменшення симптомів гіперактивності визначає, яким буде самооцінка дитини, буде він самостійним, ініціативним, творчим людиною чи сформується низька самооцінка як наслідок, тривожність, невпевненість у власних силах. Важливо, щоб умови, у яких існують такий дитина, були чутливі щодо нього, враховували об'єктивні можливості дитину і сприяли розкриття її потенціалів.
З надходженням дитину до школи вимоги щодо нього істотно зростають. Вони повинні вписатись у колектив класу, яка потребує підпорядкування певним умовам. Якщо дитині у відносинах одним-двома партнерами ще якось вдається слідувати прості правила, то великий групі дітей, наприклад під час колективної гри, дана завдання виявляється їй немає під силу. Він намагається по-своєму змінити правила, і якщо інші їх підтримують, виникає сварка. Вже дуже швидко товариші відмовляються слідувати вимогам свого гіперактивного однолітка, тим більше самі беруть діючі умови. Біда у цьому, що цій дитині спроби дотримуватися правил проваляться. У розпачі він починає плакати, внаслідок чого товариші його висміюють.
1.2 Причини гіперактивності
Існує досить вичерпне опис симптоматики синдрому, знання про причини даного порушення досить скромні.
На цей час встановлено, що гіпотеза - про тотожностігиперкинетического синдрому з мінімальним мозковийдисфункцией (>ММД) чи з специфічними труднощами у навчанні неправильна.
У частини дітей спостерігаються причини генетичного, спадкового характеру. Дане припущення спирається на спостереження, що свідчить, що батьки і його родичів гіперактивних дітей частенько відзначається таку ж порушення. У рамки цієї гіпотези вкладається також розподіл частоти прояви гіперактивності між хлопчиками і дівчатками.
Останні дослідження пояснюють ДКЗ можливістю існуваннянейрохимического порушення у сфері мозковий провідності.Медиатори (наприклад,допамин,серотонин, норадреналін) є хімічні субстанції, відповідальні передачу нервових імпульсів у мозку. У цьому слід особливо звернути увагу на дослідженняЗаметкина та інших, у яких встановлено зв'язок між біохімією мозку і поведінкою. Вченому пощастило визначитинейробиологические різницю між звичайними і гіперактивними дітьми. З допомогоюпозитронно-емиссионной томографії дослідники вимірювалиглюкозний обмін речовин пересічних ігиперкинетических дорослих під час проходження ними тесту на концентрацію уваги.Гиперактивние випробовувані вже у дитинстві відрізнялисянесобранностью, руховоїбеспокойностью і імпульсивністю. Їх діагноз «>гиперкинетический синдром» був клінічнофундирован. Пацієнти страждали від результатів цих і ставши дорослими. Причому у поведінці їхніх дітей спостерігалися ознаки гіперактивності. У результаті досліджень піддослідним особам робилися ін'єкції глюкози, та був з допомогоюпозитронно-емиссионной томографії вивчався метаболізм глюкози в мозковій тканині загалом в окремих відділах мозку. З'ясувалося, що з гіперактивних досліджуваних в 30-60 специфічних відділах мозку спостерігався істотно зниженийглюкозний обмін речовин. Дане явище зазначалося, насамперед упрефронтальних відділах мозку, соціальній та тих його відділах, котрі грають, заведено вважати, значної ролі під управлінням концентрацією уваги імоторикой.
Зниженняглюкозного обміну речовин, у даних відділах мозку свідчить про ослаблений обмін речовин. Мабуть, це функціональне порушення призводить до дисбалансу між центрами порушення та гальмування мозку, причому центри гальмування менш активні, у результаті переважає діяльність центрів порушення. Зовні цей дисбаланс проявляється у формі гіперактивності. Якщо з погляду нейрофізіології врівноваженість поведінки пояснюється рівновагою суми імпульсів порушення та гальмування, то, очевидно, в дітей із синдромом ДКЗ переважують чинники порушення чи, можливо, недостатньо активізовані чинники гальмування. На рівні поведінки виявляється типовою картиноюгиперкинетической симптоматики.
Існує й гіпотеза, що з синдромом ДКЗ з погляду фізіологію мозкунедовозбуждени і тому самі збуджують і стимулюють себе своєї гіперактивністю, щоб компенсувати даний сенсорний недолік. Дослідники виявили знижений кровопостачання та була пов'язана з цим недостатню активність обмінних процесів в передніх відділах мозку. Цією області мозку приписується гальмуюча (>ингибирующая) функція щодо базальних ганглій (центральних відділів моторики). Вона керуєсубкортикальними процесами (автоматичними процесами), що перебігають вподкорковой сфері) імоторикой. Одночасно цей відділ мозку виконує функцію зв'язок між лімбічної системою (сфера почуттів, настроїв, самопочуття), гангліями стовбура мозку (моторика) і пізнавальними функціями великий кори мозку (інтелектуальний рівень, планування, мотивація). Можливо, порушення мозкових функцій у цій галузі здатне викликати як когнітивні, і емоційні і моторні симптоми.
Отже, суто психогенне тлумачення даного порушення поступається іншому: причина носить фізіологічний характері і у функціональному порушенні обмінних процесів мозку.
1.3 Потреби гіперактивного дитини
Нині школі характерні суттєві протистояння між можливостями гіперактивного дитини, особливо у перших етапах навчання, та вимогами із боку вчителя. Передусім саму систему навчання може бути психотравмуючої для гіперактивного дитини.
1). Висока потреба гіперактивного дитини на рух і мала рухливість на уроці, а часто обмеження рухається на перервах (у деяких школах дітям забороняється бігати на зміні).
Сидіти за партою шість уроків поспіль по 40 хвилин – навіть здорової дитини важко зробити.Монотония, відсутність зміни форм діяльності на уроці і протягом дня призводять до того, що за 10-15 хвилин від початку уроку гіперактивний дитина не може спокійно сидіти за партою. Він починаєерзать дома, базікати саме руками і ногами, дивитися в протилежні боки, грати які потрапили під руку предметами – одне слово, займатися «своїми справами», начебто «не звертаючи уваги» на зауваження вчителя. Така поведінка дитини немає «спеціально», це наслідок втоми дитину і як наслідок зниження функцій контролю. Можна хоч греблю гати звертатися до дитини, закликаючи до зосередженості, пильності, тиші, можна карати, це станеться буде ефективний, втомилася не може повною мірою контролювати за свої вчинки. Зауваження, загрози покарання, куди так щедрі дорослі, як не покращують його веління, а іноді навіть спричиняють нових конфліктів, сприяють формування в дитини «негативних» чорт характеру. Не можна забувати, що у першу чергу страждає сам дитина. Адже вона може поводитися, як вимагають дорослі, і бо ні хоче, тому, що його фізіологічні можливості неможливо зробити це.
Природно, що таку поведінку дитини заважає вчителю вести урок, привертає уваги однокласників, порушує дисципліну у п'ятому класі. Дитина стає «незручним» для педагога та дітей. Буває, що вчитель перестає брати до уваги таку дитину,отсаживает його подалі від дітей, на останню парту, вирішуючи у своїй проблему максимальної ізоляції, дистанціювання дитини, як перешкоди для оточуючих.
2). Імпульсивність поведінки дитину і нормативність відносин на уроці.
Традиційно взаємодія вчителя і учня будується за схемою: питання «вчителя» - відповідь «учня».
Уміння «правильно відповідати» питанням вчителя – важливий компонент успішного навчання. Процес відповіді влаштований нормативно. Існує правило, як «правильно» відповідати: вчитель має запитати, а дитина – уважно вислухати. Коли дитина знає відповідь, він повинен підняти руку, і, якщо вчитель дозволить, відповісти.
Неможливість терпіти й уміє чекати штовхає гіперактивного дитини вперед, без очікування черзі чи спеціального дозволу вчителя, він трясе руку, кричить з місця, часто починає відповідати, не вислухавши остаточно запитання, або завдання. Якщо дитині неможливо дати відповідь відразу, його інтерес пропадає. Утримати на чимось увагу, зосередитися їм надзвичайно складно. Якщо дошкільному віці не вдавалося добудувати остаточно жодну постать із конструктора, отож у шкільному віці впадає на половині будь-який малюнок чи виріб. Вони дуже заповзятливі: готові розпочати все – нічого не закінчують.
Це ж стосується й виконання домашніх завдань. Оскільки увагу неуважно, дитині постійно спадає на думку щось нове: саме він почухає собі ногу, маєш підняти на підлогу лінійку, треба покласти інше місце гумку, погострити олівець, визирнути у вікно, подивитися, яке завдання було вчора, і погодувати хом'ячка. Через війну домашнє завдання не просувається чи виконується украй погано, відбираючи багато часу.
3).Многоканальное сприйняття гіперактивного дитину і недостатній арсенал способів пред'явлення навчального матеріалу учителем.
Пред'явлення навчального матеріалу – це найчастіше педагогічний монолог, активно експлуатуєаудиальние системи та виконавське поведінку дитини, тоді якгиперактивним дітям потрібні та інші опори – візуальна, тактильна, рухова.
Обмежений діапазон засобів у пред'явленні матеріалу до маленького діапазону дитину і не сприяє виявлення його власного потенціалу, що це важливо задля гіперактивних дітей. Це спричиняє появі тривожності, невпевненості у власних силах, з одного боку, з другого боку, не виявлений потенціал дитини, своєю чергою, робить її неуспішним у власних очах педагога та інших дітей.
4). Ігровий досвід дитину і відсутність ігрового простору у шкільництві.
Ігрова простір має важливого значення для гіперактивних дітей. Воно сприяє зняттю статичного напруги, переключенню на принципово решта видів діяльності, дозволяє «випустити пар» прийнятними способами, скоригувати механізми емоційного реагування; відновити працездатність, і навіть поліпшити взаємини усередині класного колективу. Ігрова простір у початковій школі має різне функціональне значення:
1. гучні гри на зняття напруження і створення позитивного сприйняття класу;
2. гри, створені задля зняття м'язових блоків і затискачів (рухливі ігри);
3. рольові гри на демонстрацію особистих якостей;
4.сюжетно-ролевие гри.
Оскільки частіше у школі простір для гри не визначено, то гіперактивний дитина будує його там, де за можливе, що не доречно.
5).Неустойчивая працездатність гіперактивного дитину і фіксована (формальна, стандартна) система оцінювання, умінь, навичок.
>Гиперактивних дітей відрізняє об'єктивне порушення регуляторних систем організму, як наслідок труднощі розподілу власного енергопотенціалу, емоційна нестабільність. У зв'язку з цим швидка втомлюваність і виснаженість організму (порівняно з здоровими однолітками), що виявляється у зниженні контролю, підвищенні рухливості, імпульсивності, неуважності. При нестійкості уваги діти починають допускати велику кількість різноманітних, часто вже не системних помилок у виконанні завдань, не встигають заодно вкластися у час, як наслідок, отримують найбільше зауваг та негативних оцінок із боку вчителя.Гиперактивние діти показують не стабільні результати у виконанні самостійних завдань зі предметів (то п'ять, то через два), багато в чому результат на уроці залежить від цього, яким за рахунком був урок чи як було організовано. Неодноразово проводилися експерименти, коли виявлялися, що з п'яти завдань контрольної роботи дитина зробив лише три і оцінено педагогом. Питання, який хто хотів мати відповідь: не зміг виконати решта завдання й це дефіцит розуміння чи залежить від об'єктивної труднощі концентрації та регуляції своєї діяльності? Експеримент у тому, що: дітям надавали можливість доробити контрольну роботу після уроку, і оцінювали, наскільки вдалося поліпшити результат. У 90 % випадків діти покращували результат й отримували вищу оцінку. Постає запитання: внаслідок чого вчитель оцінює дітей? За швидкість виконання завдання, або за знання й розуміння матеріалу? Хлопці казали, що не встигають буде настільки швидким виконувати все завдання, вони розбудовувалися, що ні можуть показати знання. Згодом відбувалося звикання до того що, що одержати об'єктивна оцінка досягнень неможливо.Параметр швидкості для педагога виявляється важливішим тоді як якістю виконання, але, хоч скільки намагався гіперактивний дитина, відповідати наведеним вимогам йому навряд чи, залишається звикнути до статусу «неуспішного» і змиритися.
Дитина, особливо на школі, сприймає оцінку як ставлення у цілому, ніж як оцінку своєї роботи, й у сенсі оцінка виконує функцію не регулювання, а санкціонування. Дітей починає переслідувати страх отримання негативною оцінки, підвищується рівень тривожності, знижується самооцінка, з'являється захисна реакція на зовнішні впливи.
>Неконструктивние способи поведінки закріплюються, якщо освітня середовище нечуттєва до особливостей гіперактивних дітей.Неудачливость може бути «життєвим кредо» гіперактивного дитини:неудачлив у навчанні,неудачлив у відносинах із однолітками, вчителями,неудачлив будинки і т.п. Труднощі у соціальній адаптації можуть викликати соматичні проблеми. Скарги невротичного чи девіантну поведінку у гіперактивних дітей зустрічаються набагато частіше, ніж у в середньому у популяції. Почуття провини при ослабленому самоповагу – невротичним. Ці діти схильні відкидати вчителів, батьків, а й середовищі однолітків вони найчастіше не набули популярності. У психологічної характеристиці підлітка з історією гіперактивності основні риси – відсутність самоповаги, низька самооцінка, супроводжується болючим самовиправданням, висока частота девіантної поведінки, проблеми ідентифікації.
Не діти, які стосуються цій групі, справді демонструють гіперактивне поведінка. Буває й якраз навпаки: діти поводяться спокійно і справляють враження, скоріш, апатичних. Хоча які й не привертають уваги своєї гіперактивністю, але вони мають є всі інші симптоми: порушення концентрації уваги, асоціальним поведінка, вони грубі і запальні, зовні справляють враження які можуть, погано успішних, соціально ізольованих і найчастіше депресивних. Ця інша форма частіше зустрічається в дівчаток, та її рідше належать до формам відхилень, що потребують лікуванні.
2. Особливості роботи вчителя у початковій школу із гіперактивними дітьми
2.1 Методи роботи вчителя з гіперактивними дітьми
>Психологами розроблено три основні напрями роботи з гіперактивними дітьми:
· розвиток психічних функцій, відстаючих таким дітей - уваги, рухового контролю, контролю поведінки;
· відпрацювання конкретних навичок стосунків з однолітками і дорослими;
· важливо, принагідно, вести роботи з гнівом.
>Коррекционная робота ради має проходити поступово з якоюсь однією окремої функції. Це з тим, що гіперактивний дитина фізично неспроможна тривалий час уважно слухати вчителя, спокійно сидіти і стримувати свою імпульсивність. Наприклад, розвиваємо увагу, а по тому, як дитина навчився концентрувати і переключати увагу, можна переходити до тренуванні рухового контролю. Коли своїй досягаються стійкі позитивні результати, можна переходити до тренуванні одночасно двох функцій. Це то, можливо, наприклад, дефіцит уваги контроль поведінки. І тільки згодом вводити вправи, розвиваючі все три функції одночасно. Починати працювати з гіперактивними дітьми треба, наскільки можна, індивідуально, в у крайньому випадку - малими групами, і потім поступово вводити в великі групи. Це з тим, що індивідуальні особливості заважають таким дітям зосередитися, якщо поруч багато однолітків.
З іншого боку, самі заняття мають вперше іде у емоційно привабливим дітей формі, наприклад, ігровий. Якого б емоційної напруги це варто було, всіх зусиль окупляться сторицею.
основні напрями регулярно працюють з гіперактивними дітьми, запропоновані психологомМонинойГ.Б.:
1. Підвищення навчальної мотивації: застосування системи заохочення, використання нетрадиційних форм роботи (наприклад, можливості вибратизверушку, яку діти виготовляти на уроці), навчання учнями 2-3 класів більш молодших школярів (старші діти "працюють" інструкторами оригамі і плетіння з бісеру, такі заняття подобаються і старим молодшим).
2. Організація процесу з урахуванням психофізіологічних особливостей учнів:
· зміна видів діяльність у залежність від стомлюваності дитини;
· реалізація рухової потреби дитини (виконання доручень вчителя; потребують рухової активності: роздати папір, стерти з дошки, показати на дошці указкою етапи роботи);
· зниження вимог до акуратності на перших етапах навчання;
· виконання вправ на релаксацію і зняття м'язових затискачів (масаж пензлів рук,пальчиковая гімнастика та інші);
· інструкції вчителі повинні бути чіткими та небагатослівними;
· уникнення категоричних заборон.
Бажано, щоб вчителя приймали до уваги специфіку порушень в дітей ізгиперактивним поведінкою і дефіцитом уваги. Такий дитина ненавмисно заважає вести урок, використовувати його важко може регулювати свою поведінку, його ж постійно щось відволікає, вона завжди більш збуджено, ніж інші діти.
Піднімати правицю чи чекати, поки його викличуть, такий вона може тільки з V чи VI класу. Зауваження чи окрики не дають, тільки ще більше збуджують дитини. Рекомендується активно залучати такого школяра до брати участь у уроці, ігноруючи його вигуки під час занять. Якщо вони самі занадто вже заважають проведенню уроку, слід швидко підійти до порушнику дисципліни, торкнутися його плеча і деякими спокійними словами вгамувати його («Зачекайте», «Мені здається, це починається знову»). Чим спокійніше та чіткіше пролунають слова вчителя, то швидше заспокоїться дитина.
Вживання таким учнем лайливих вуличних висловів часто доставляє педагогам чимало прикрощів. Учні вдаються до них як засобу регуляції, який допомагає витримати тривале сидіння на уроці. Тут треба думати, що ця вербалізація немає персональної адресації і носить свідомого характеру. Передусім вона виконує роль каналу висловленнягиперактивним школярем спільного незадоволення. Учитель повною мірою збереже свій престиж, тоді як цій ситуації поводитиметься впевнено, директивно, залишиться незворушним отже покаже класу, що вона володіє ситуацією.
>Морализаторство й умовляння що неспроможні допомогти гіперактивному дитині справитися з собою. Постійні окрики діють лише дратівливо. Покарання, накладення «штрафів» не надають виховного впливу, скоріш – навпаки. Найбільше страждає у своїй мати винного. Проблема, розростаючись, переноситься зі школи до сім'ї.
Телефонні дзвінки додому, зроблені на запалі гніву, скарги на дитини здатні лише більше травмувати і так засмиканих батьків. Вони добре знають труднощі своїх гіперактивних дітей, але вони можуть з дому керувати поведінкою у шкільництві. Застосування навичок поведінки, придбаних вдома, у шкільництві часто вже не можна, бо такі діти завжди у нової обстановці досліджують кордону своїх і межі припустимого. Треба пам'ятати, що часті скарги на дитини батькам лише загострюють ситуацію, рівень нервового порушення всіх втягнутих у конфлікт людей, неухильно підвищуючи, може дістатися краю.
Розмова із батьками вчитель обов'язково має починати, розказавши щось позитивне про дитині, і потім переходити до обговорення що виникли труднощів.
>Происшедший під час уроку конфлікт слід відразу ж погасити, і якщо винуватець його через 3-4 хвилини заспокоївся, можна продовжити заняття без будь-яких моральних проповідей, оскільки можуть викликати лише нову хвилю порушення, обумовлений сьогодні вже станом нечисту совість у винного. У дуже важких ситуаціях можна перевести гіперактивного дитини спогадами у інший клас, зайнятий виконанням якогось тихого завдання. Така зміна обстановки зіграє для порушника спокою роль «>сверхраздражителя», і він взяти себе у руки.
Вчителю у шкільництві, як батькам вдома, годі було брати він роль судді у дитячих суперечках. Рекомендується розняти дітей та продовжити урок, пожартувати, то, можливо, відповідно до посталої ситуації, словом, повестися те щоб діти, відчуваючи себе добре ставлення, відчули все-таки, хто «у домі господар».
>Гиперактивним дітям подобаються вихователі, які випромінюють авторитет, який був авторитарними, які суворі, а й розуміють жарт, які нікого не викривають, зате допомагають у навчанні, найкраще формі підказок. Дитині з порушенням уваги допомагають такі педагогічні прийоми, як подача чітких сигналів, спокійне звернення, постійне стимулювання й не так досягнення результатів, скільки готовності докладати зусиль й можуть бути старанним. Про зміни навчальної ситуації дитина повинна дізнатися своєчасно, щоб зуміти приготуватися до цього.
Учитель надасть допомогу дитині, якщо простежить те, щоб він переписав собі з дошки завдання додому (іноді корисно завізувати цю запис).
Для учня треба обирати місці у п'ятому класі, де менше відволікаючих моментів. Краще йому сидіти одному, але це міра має мати виду покарання. Марно також постійно пересаджувати учня з місця цього разу місце. Чим чіткіше правила, які діють уроці, тим доводиться дитині з порушеним увагою.
Особливого значення слід надавати підготовці навчальних допомог і матеріалів: чим зрозумілішими,систематичнее,структурированнее навчальні матеріали, краще зможе вчитися гіперактивний дитина. Бажано також, щоб навчання було спрямовано для досягнення міцної автоматизації основних навичок, годі було перевантажувати дитини безліччю детальних знань, треба учити його вчитися.
Звісно ж, вихователі дитсадків і шкільні вчителі зобов'язані пам'ятати, що гіперактивному дитині легше працювати у початку дня, ніж ввечері, соціальній та початку уроку, а чи не наприкінці. Цікаво, що вона, працюючи віч-на-віч з дорослою, не виявляє ознак гіперактивності й значно успішніше справляється з роботою.
Навантаження дитини має відповідати його можливостям. Наприклад, якщо діти групи дитсадка можуть займатися будь-якої діяльністю 20 хвилин, а гіперактивний дитина працює продуктивно лише десять хвилин, зайве змушувати його продовжувати заняття довше. Користі це принесе. Розумніше переключити в інший рід діяльності: попросити полити квіти, накрити до столу, підняти «випадково» кинутий олівець тощо. Якщо ж дитина зможе продовжити заняття, можна вирішити повернутися щодо нього.
Шкільний урок триває 40—45 хвилин, і будь-яка дитина повинна підпорядковуватися режиму. На жаль, гіперактивний не може підтримувати активне увагу протягом такого тривалого відрізка часу. Йому буде легше, якщо урок розділити на короткі періоди. Наприклад, після виконання 2—3 завдань, можна пограти з дітьми у якусь гру, провестифизкультминутку або ж зробити гімнастику для пальців.
Психологи помітили: що більш драматичний, експресивний, театральна вихователь, тим він справляється з вадами гіперактивного дитини, якого тягне все несподіване, нове. Незвичайність поведінки педагога змінює психологічне налаштування дитини, допомагає переключити увагу до потрібний предмет.
У процесі навчання, особливо у початковому етапі, гіперактивному дитині дуже важко одночасно виконувати завдання й ознайомитися з акуратністю. Тому на початку роботи педагог може понизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати в дитини почуття успіху (та — підвищити навчальну мотивацію). Дітям необхідно задоволення від виконання завдання, вони зростатиме самооцінка.
Приклад:
Вчителька першого класу дійшла психолога зі скаргою однієї зі своїх учнів. «Рома П., — сказала вона, — просто знущається з мене. Вона настільки розпещений, що не вміє поводитись класі. Усі відповіді вигукує з місця, перебиває мене, не дослухавши питання остаточно, постійно зронює речі з парти, встигає базікати хіба що з усіма дітьми навколо, кривляється, смішить і відволікає весь клас. І коли я роблю йому зауваження, він чи прикидається, що ні чує мене, чи ображається і лається. Я випробувала всі засоби на нього: ставила у куток, писала зауваження на щоденник, водила до завучу, залишала у п'ятому класі на зміні, викликала батьків. Мама і кожна бабуся, які виховують Рому, іноді змушені за кілька разів на тиждень приходити до школи і вислуховувати скарги нею. Але вони неспроможна змінити щось. Рома з дня на день грубіянить дедалі більше, а якось намагався піти з дому. Що робити?»
Вихід зі становища було запропоновано однією з вчителів. На педраді педагоги проаналізували вже використані методи і засоби на «незручного» дитину і дійшли висновку, що жодного їх не виявився ефективним. Спільно почали шукати нові можливості. Ось і допомогла вчителька музики. Вона зазначила, що з Роми абсолютний слух і рідкісний для хлопчиків такого віку голос. Вона запросила Рому в шкільний хор, і батькам порадила віддати їх у музичну школу. Дитина із задоволенням почав займатися музикою і нарешті зміг відчути свою успішність. Батьки, які звикли, що Рому, де б ні з'явився, лише лають, інакше глянули нею. Виявляється, є про що пишатися і робити є внаслідок чого хвалити сина. Адже гіперактивні діти значно більше чутливі до похвали, ніж інші. Рома «розкрився», знайшов своє «я», і, нехай не відразу, а й дорослі, однолітки помітили які у ньому зміни. А педагоги що з психологом продовжували стежити дитиною та розробляти нову стратегію взаємодії з нею. Кількість окриків і зауважень знизилося, що благотворно вплинув поведінка хлопчика.
Шкільні програми, якими навчаються наші діти, ускладнюються рік у рік. Зростає навантаження дітей, збільшується інтенсивність занять. Інколи за 45 хвилин уроку учням доводиться змінити рід діяльності 8—10 раз. Дітям без відхилень це має позитивне значення, оскільки монотонна, одноманітна робота набридає. Алегиперактивним дітям складніше переключатися з однієї виду в інший, навіть якщо того вимагає вчитель чи вихователь. Тому дорослому необхідно домовлятися з дитиною заздалегідь, готуючи її до зміни роду занять. Учитель у шкільництві протягом кількох хвилин до закінчення часу виконання будь-якого завдання може попередити: «Залишилося 3 хвилини».
Щоб в дитини не виникали негативні емоції стосовно дорослому, який відриває його від цікавого й зрозумілого справи, можна використовувати не словесні сигнали, а, приміром, сигнал таймера, заведеного визначений час. Про те, який час завести таймер і що зробити саме його сигналу, з дитиною теж домовляються заздалегідь. І тут в нього немає агресії стосовно педагогові, і готовий до зміни виду. Звісно, це вирішить повністю проблеми, але допоможе педагогові зберегти добрі стосунки з дитиною.
З перших днів навчання у школі дитині необхідно перебудовувати своє життя, змінювати звички. На кожному уроці і навіть у зміні мусить підпорядковуватися б новим вимогам і правил.Гиперактивному дитині дуже важко змусити себе робити те, які потребують дорослі, мусить особливо важко. Саме тому бажано вже у дитсадку учити" дітей дотримуватися певні правил і слідувати інструкціям.
І тому можна використовувати наступний прийом. Коли педагог дає дітям нове завдання, може попросити саме гіперактивного дитини «озвучити» правило його виконання, розповісти одноліткам, як і треба зробити. Щодо отримання ефективнішого результату ще на початок роботи обговорити з дитиною, що вона сама собі хоче порадити для успішного виконання завдання. Коли дитина вже вміє писати, нехай він напише правило (інструкцію) листку папери, і розмістить його за видноті.
У процесі роботи, якщо вона порушить одна з правил, встановлених нею ж самою, дорослий може без слів йому вказати на список правил. Звід правил може мати постійне назва, наприклад, «Ради себе». Там, коли складання такого зводу правил неможливо чи недоцільно, педагог може обмежитися лише словесної інструкцією. Та заодно важливо пам'ятати: інструкція має бути дуже конкретної й містити трохи більше десяти слів. Інакше дитина однаково не почує дорослого і запам'ятає інструкції, отже, зможе виконати завдання. Педагог має чітко встановити правил і попередити про наслідки їх недотримання. Проте можна пояснити дитині, що коли «випадково» порушить якесь правило, але це означає, що це йому втрачено і далі вже нема чого намагатися. Звісно ж, може виправити свою помилку. В нього все вийде. Ви вірите до цього.
Система заохочень і покарань має бути досить гнучкою, але послідовної. І доводиться враховувати особливості гіперактивного дитини: не вміє довго чекати, тому й заохочення мають нести моментальний характері і повторюватися приблизно 15— 20 хвилин. Одне з варіантів заохочення — видача жетонів, що протягом дня можна обміняти до нагород. Які ж придумати, чим можна нагородити дитини?
Оскільки гіперактивний дитина дуже імпульсивний, його несподіване дію, яке носить навіть провокаційний характер, може викликати занадто емоційну реакцію дорослого. У ситуації залишайтеся спокійними. Пам'ятаєте: немає холоднокровності — немає переваги! Перш ніж реагувати на неприємну ситуацію, зупиніться сталася на кілька секунд (наприклад, порахуйте до десяти). І тоді, уникнувши емоційної спалахи, ви уникнете і відчуття провини за прояв свою нинішню слабкість, зможете краще зрозуміти дитини, що його потребує вашої підтримці.
Якщо в дитини висока потреба у рухової активності, немає сенсу придушувати її. Краще дати можливість вихлюпнути енергію, дозволити побігати, пограти в подвір'ї чи спортивному залі. Або інше: у процесі навчання, особливо у початковому етапі, гіперактивному дитині дуже важко одночасно виконувати завдання й ознайомитися з акуратністю. Тому на початку роботи педагог може понизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати в дитини почуття успіху (та - підвищити навчальну мотивацію). Дітям необхідно задоволення від виконання завдання, вони зростатиме самооцінка.
Взагалі індивідуального підходу, що його необхідний цим же дітям, - справа досить складне й жадає від педагогів великих зусиль, гнучкості, терпіння.
Існують спеціальні вправи для гіперактивних дітей, розвиваючі увагу, посидючість або ж, знімають зайву енергію. Ось кілька нетаємних них:
"Знайди відмінність"
Мета: розвинути вміння концентруватимуть свою увагу на деталях.
Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок та інших.) і передає її дорослому, а сам відвертається. Дорослийдорисовивает кілька деталей і повертає картинку. Дитина обов'язково мусить помітити, що змінилося малюнку. Потім дорослий й немовля можуть помінятися ролями.
Гру можна й з групою дітей. І тут діти почергово малюють на дошці будь-якої малюнок і відвертаються (у своїй можливість руху не обмежується). Дорослийдорисовивает кілька деталей. Діти, переглянувши малюнок, повинні сказати, які зміни відбулися.
">Ласковие лапки"
Мета: зняти емоційну напругу, м'язові затискачі, знизити агресивність, розвинути чуттєве сприйняття, гармонізувати відносини між дитиною та дорослим.
Дорослий підбирає 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату тощо. буд. Усе це викладається до столу. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; вихователь пояснює, що у руці ходитиме "звірок" та торкатися пестливими лапками. Треба з заплющеними очима вгадати, який "звірок" торкається до руки - відгадати предмет.Прикосновения би мало бутипоглаживающими, приємними.
Варіант гри: "звірок" буде торкатися щоці, коліну, долоні. Можна помінятися даровизною з дитиною місцями.
"Броунівський рух"
Мета: розвинути вміння розподіляти увагу.
Всі діти стають до кола. Ведучийвкативает до центру кола одна одною тенісні м'ячики. Дітям повідомляються правил гри: м'ячі нічого не винні зупинятися і викочуватися поза коло, їх можна штовхати ногою чи рукою. Якщо учасники успішно виконують правил гри, провіднийвкативает додаткову кількість м'ячів. Сенс гри - встановити командний рекорд за кількістю м'ячів по колу.
">Передай м'яч"
Мета: зняти надмірну рухову активність.
Сидячи на стільцях чи перебуваючи у колу, які відіграють намагаються якнайшвидше передати м'яч, не опустивши його, сусідові. Можна в максимально швидкому темпі кидати м'яч одне одному або передавати його, повернувшись спиною до кола і прибравши руки за спину.Усложнить вправу можна, попросивши дітей грати вже з закритими очима, або використати бодай у грі одночасно кілька м'ячів.
">Запрещенное рух"
Мета: гра з чіткими правилами організує, дисциплінує дітей, згуртовує граючих, розвиває швидкість реакції і здоровий емоційне піднесення.
Діти стоять обличчям до ведучого. Під музику з початком кожного такту вони повторюють руху, які показує провідний. Потім вибирається одне рух, яке не можна буде виконати. Той, хто повторить заборонене рух, виходить із гри.
Замість показу руху можна називати вголос цифри. Учасники гри повторюють добре все цифри, крім однієї, забороненої, наприклад, цифри "п'ять". Коли діти її почують, вони мають ляскати долонь (чи покружляти дома).
Рекомендації вчителю роботи з гіперактивними дітьми:
1. Обов'язково оцінювати добру поведінку і економічні успіхи у навчанні, хвалити дитини, коли він успішно впорався навіть із невеликим завданням.
2. Зменшити робоче навантаження, проти іншими дітьми.
3. Ділити роботу в коротші, а більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки.
4. У класі бажано мати мінімум відволікаючих предметів (картин, стендів).
5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Створювати ситуацію успіху, у якій дитина мав можливість вияву його сильні боку. Треба навчити його їх використати, щоб компенсувати порушені функції з допомогою здорових.
Нехай навіть він стане відмінним експертом з галузей знань.
6.Посадить дитини під час заняття, наскільки можна, поруч із дорослим. Оптимальний місце для гіперактивного дитини - у центрі класу, навпаки дошки, вона завжди повинен бути поперед очі вчителя. Йому повинна бути надана можливість швидко звертатися до молодого вчителя по допомогу до випадках труднощів.
7. Використовувати фізичний контакт (погладжувань, доторку) як заохочення і розв'язання.
8. Направляти зайву енергію гіперактивних дітей у корисне русло: під час уроку просити їх допомогти - вимити дошку, роздати папір тощо.
9. На певний час давати лише одне завдання. Якщо попереду велике завдання, його треба пропонувати як послідовних частин, і періодично контролювати хід роботи над кожної частиною, вносячи необхідні корективи.
10. Давати завдання відповідність до робочим темпом і здібностями учня. Важливо уникати пред'явлення завищених чи занижених вимог.
>11.Учить висловлювати своїх емоцій.
12. Домовлятися з дитиною заздалегідь про те чи інших діях.
13. Давати короткі чіткі інструкції (трохи більше 10 слів).
14. Використовувати гнучку систему заохочень й незвичні покарання.
15. Заохочувати дитини відразу ж потрапляє, одразу ж у майбутнє.
16. Надавати дитині можливість вибору, коли це потрібно.
17. Роботу згиперактивним дитиною будувати індивідуально, у своїй основну увагу приділятиотвлекаемости і слабкої організації діяльності.
18. За можливості ігнорувати викликають вчинки дитину поруч із синдромом дефіциту уваги.
19. Під час уроку обмежити до мінімуму відривають чинники. Цьому може призвести до, зокрема, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивного дитини – у центрі класу навпаки дошки.
20. Надавати дитині можливість швидко звертатися по допомогу до вчителю у разі труднощі.
21. Навчальні заняття будувати по чітко розпланованому, стереотипному розпорядком.
22. Навчити гіперактивного дитину користуватися спеціальним щоденником чи календарем.
23. Завдання, запропоновані на уроці, писати на дошці.
24. Вводити проблемне навчання, підвищувати мотивацію учнів, залучити до процесі навчання елементи гри, змагання. Більше давати творчих, розвивають завдань і навпаки, уникати монотонної діяльності. Рекомендується часта зміна завдань із невеликим числом питань.
25. Разом з психологами допомагати дитині адаптуватися за умов зі школи і класному колективі – виховувати навички роботи у школі, навчати необхідним соціальним нормам і навичок спілкування.
26. Дотик є сильним стимулятором на формування поведінки й розвитку навичок навчання.Дотроньтесь до плеча дитини, погладьте його голові, візьміть за руку…
27. Під час розмови із дитиною опускатися до рівня його очей, дивитися йому у вічі, взяти за руки.
28. Запам'ятати, гіперактивність – це поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний інейропсихологический діагноз. Проблему гіперактивності годі розв'язати вольовими зусиллями, авторитарними вказівками й переконаннями.
2.2 Робота вчителя з батьками гіперактивного дитини.
У надання допомогигиперактивним дітям вирішальне значення має тут роботу з їх батьками. Необхідно роз'ясняти дорослим проблеми дитини, дати зрозуміти, що його вчинки є навмисними, показати, що допомоги й підтримки дорослих такий не впорається з в нього труднощами.
Вчитель має пояснити батькам гіперактивного дитини, що він необхідно дотримуватись певної тактики виховних впливів. Вони мають пам'ятати, що поліпшення стану дитини «залежить тільки від спеціально призначуваного лікування, але у значною мірою ще й доброго, спокійного й послідовнішого ставлення до нього. У виховання дитини з гіперактивністю батькам необхідно уникати двох крайнощів: прояви надмірної про жаль і вседозволеності з одного боку, з другого – постановки проти нього підвищених вимог, що він неспроможна виконати, разом із зайвої пунктуальністю, жорсткістю і покараннями. Часто зміна вказівок коливання настрої батьків надає на дитину поруч із синдромом дефіциту уваги значно більше глибоке негативний вплив, ніж здорових малюків»
Батьки також має знати, що в дитини порушення поведінки піддаються виправленню, але цей процес тривалий і жадає від них великих зусиль і впровадження величезного терпіння.
Рекомендації батькам дітей із синдромом дефіциту уваги:
1. У межах своїх стосунки з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть їх у кожній оказії, що він цього заслужив, підкреслюйте успіхи. Це закріпити впевненість дитини на власних силах.
2. Уникайте повторень слів «немає» і «не можна».
3. Кажете стримано, спокійно і м'яко.
4. Давайте дитині лише одна завдання визначений час, щоб він міг його завершити.
5. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
6. Заохочуйте дитини на види діяльності, потребують концентрації уваги (наприклад, роботу з кубиками, розфарбовування, читання).
7.Поддерживайте вдома чіткий розпорядок дня. Час приймання їжі, виконання домашніх завдань і сну має відповідати цьому розпорядком.
8. Уникайте наскільки можна скупчень людей. Перебування у крупних магазинах, на ринках, в ресторанах тощо. надає на дитини надмірно стимулюючий вплив.
9. Під час ігор обмежуйте дитини лише одне партнерам. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
10.Оберегайте дитини від втоми, оскільки він призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
11. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
12. Постійно враховуйте недоліки поведінки дитини. Дітям з синдромом дефіциту уваги властива гіперактивність, яка неминуча, а може утримуватися під розумним контролем з допомогою перелічених заходів.
>Коррекционная роботу згиперактивним дитиною має бути спрямована влади на рішення наступних завдань:
1. Стабілізація обстановки у ній дитини, його взаємовідносин із батьками та іншими родичами. Важливо запобігти виникненню нових конфліктним ситуаціям.
Можливо, на вирішення цієї непростої проблеми краще звернутися по допомогу до фахівцю. Адже часто у ній, де зростає гіперактивний дитина, навколо неї виникає зайве напруга, утворюється замкнуте коло, з якої з кожним роком залучає дедалі важче вибратися…
Поліпшення стану дитину поруч ізСДВГ залежить тільки від спеціально призначуваного лікування, але у значною мірою ще й позитивного, врівноважену і послідовного ставлення до нього. Близьким дитини потрібно роз'яснити його проблеми, що вони зрозуміли: його вчинки є навмисними, і з своїх особистих якостей не може управляти виникаючими складними ситуаціями. Причому добре розуміти, що приміром із дитиною, повинні всі без винятку члени сім'ї, дотримуватися єдиної тактики виховання.
У виховання дитини з гіперактивністю батькам необхідно уникати крайнощів: прояви надмірної м'якості, з одного боку, і пред'явлення підвищених вимог, що він неспроможна виконати, разом із педантичністю, жорсткістю і покараннями – з іншого. Часто зміна вказівок коливання настрої батьків надають на дитину поруч із синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю значно більше глибоке негативний вплив, ніж на здорових однолітків.
Необхідно уникати перевтоми дитини, що з надлишковим кількістю вражень, надмірних подразників. Не слід ходитимуть із дитиною без гострої необхідності у місця масових скупчень людей – ринки, гіпермаркети, гучні компанії; під час ігор з однолітками бажано обмежувати малюка лише одне партнером.
>Гиперактивному дитині мов повітря необхідний суворий режим дня, здійснюваний щодня і незмінно, уособлює сталість умов.
2. Не шкодуйте зусиль те що, щоб сформувати в дитини навички слухняності, акуратності, самоорганізації, здатність планувати доводити остаточно розпочаті справи; розвинути в нього почуття відповідальності за власні вчинки.
Щоб домогтися поліпшення концентрації уваги і під час домашніх завдань, для дитини необхідно знайти у квартирі тихе безпечне місце за мінімальним кількістю відволікаючих і дратуючих чинників. У процесі підготовки шкільних уроків із батьків повинен зазирати у кімнату дитини, щоб у тому, що він продовжує працювати. Через кожні 15-20 хвилин дозволяйте дитині встати з-за столу, рухатися майже п'ять хвилин, та був повернутися до уроків.
Щоразу дитині слід давати трохи більше 1-2 інструкцій, які мають носити конкретний характер.
Ефективний спосіб нагадування для дітей із порушеннями уваги, пам'яті і труднощами самоорганізації – це розвішування спеціальнихлистов-памяток. Виберіть два найважливіших справи в самісінький протягом дня, які вона може успішно виконати. Після цього напишіть нагадування про ці справи на аркушах.Листи вивішуються спеціальному «дошці оголошень» у кімнаті дитину чи, як варіант, на холодильнику. Налистах-памятках корисно дати інформацію у письмовій, а й образною формі, тобто. можна зробити малюнки, відповідні змісту майбутніх справ (наприклад, «Помий посуд» – зображення тарілки). По виконанні відповідного доручення дитина повинна зробити листку спеціальну позначку.
Ще одна спосіб виховання навичок самоорганізації – застосування колірної маркування. Наприклад, для занять із різним шкільним предметів завести зошити певних квітів (зелені з природознавства, червоні з математики, сині з листа), то подальшому їх легше знаходити. Коли зошит буде закінчено, яку можна покласти в папку такої ж кольору. За необхідності це без зайвих тимчасових витрат знайти записи за раніше пройденого навчальному матеріалу.
Для наведення ладу у кімнаті також може допомогти колірні позначення: ящиків письмового столу дамо червоний колір, ящиків для одягу – синій, для іграшок – жовтий. Значна за площею та добре помітна колірна маркірування, яка доповнена малюнками чи наклейками, відповідними вмісту ящика, дозволяє успішно вирішити це завдання.
3. Як навчити дитину поруч із гіперактивністю повазі прав оточуючих людей, правильному мовному спілкуванню, контролю власних емоцій і вчинків, навичок ефективного соціального взаємодії з людьми?
Правила поведінки, які пропонують дитині, мають бути прості, зрозумілі й цілеспрямованими, передбачати певний час їх виконання. Йому пояснюють, що з добру поведінку він обов'язково дістане заохочення, нагороду. Навпаки, невиконання правил потягне у себе санкцію (тимчасова скасування привабливих для дитини занять: катання велосипедом, перегляд телепередачі, улюбленої гри).Обсуждайте з дитиною її поведінка і висловлюйте зауваження спокійно і доброзичливо.
За необхідності змінити поведінку дитини важливо вибирати задля подолання якусь однією проблемою визначений період.
Для розвитку тонкої моторики і загальної організації рухів корисно включати гіперактивних дітей у заняття хореографією, танцями, тенісом, плаванням, карате (але з силовий боротьбою, боксом –т.к. вони потенційно травматичні, а безпосередній тілесний контакт призводить доперевозбуждению).
Укладання
Згадані методи не усувають порушення, але дають можливість справлятися з його проявами, допомагають пом'якшити безліч наслідків, як-от відставання у навчанні, почуття власної неповноцінності, розпад сім'ї, каліцтва, необхідність приміщення у спеціальні поведінки. Чим краще поставлена роз'яснювальна робота вчителя, то більше вписувалося можливість своєчасного надання допомоги, тим більше в дитини знайти свій індивідуальний шлях у суспільство.
Цікаве те, що людигиперкинетического складу розуму часто здатні збагатити життя оточуючих: від нього, зі своїми дитячої захопленістю, безпосередністю, оригінальними засобами розв'язання проблем, виходить якийсь життєвий імпульс. Незвичні форми поведінки, інша структура сприйняття навколишнього світу, схильність до фантазуванню часто вигідно відрізняють їхнього капіталу від однолітків, які із цимиискрящимися натурами здаються дідками.
Проте за відсутності допомоги, життя дитині згиперактивним поведінкою може перетворитися на мука і безперервну ланцюг фрустрацій й приниження. І лише тому випадку, якщо вчителя, батьки та психологи об'єднають свої зусилля, може бути дієва допомогу у соціалізації дітей, можуть реалізуватися у себе, знайшовши свій шлях до кращого, більш насиченим життя.
Список використаної літератури
1. Акімова М.Є... «>Психофизиологические особливості індивідуалізації школярів».- М., 1998. – 120 З.
2. БлонськийП.П... Про покарання // На шляхах до нову школу. – 1924 - №1 – З. 61.
3.БуяновМ.И... «Дитятко з неблагополучної сім'ї». – М.: Просвітництво, 1986.- 85 З.
4. Власова Г.А., Певзнер М.С... «Про дітях з відхиленнями у розвитку». – М., 2000. – 120 З.
5. Власова Г.А., Певзнер М.С... «Вчителю дітей з відхиленнями у розвитку», М.: Просвітництво, 1967.- 75 З.
6. Власова П.О., Певзнер М.С... «Про дітях з відхиленнями у розвитку». – М.: Просвітництво, 1997.- 160 З.
7. Вікова і педагогічна психологія / Під ред. Петровського А.В., М.: Просвітництво, 1979. – 150 З.
8.Гонеев А.Д.,Лифинцева Н.І.,Ялпаева Н.В... «Основикоррекционной педагогіки», М.: Просвітництво, 1999. – 130 З.
9.Занков Л. В... «Навчання та розвитку». – М., 1975. – 120 З.
10. Захаров А.І... «Попередження відхилення поведінці дитини», М.: Просвітництво, 1999.- 100 З.
11.ЗюбинЛ.М... «Важкі діти». Л., 1963. – 93 З.
12. Карпенко А.А... Короткий психологічний словник, М.:Политиздат, 1985. – 145 З.
13. Кащенко І.Н... «>Коррекционная педагогіка», М.: Просвітництво, 1999. – 131 З.
14. КлимовЕ.А. Образ світу у різних професіях. М., 1995. – 140 З.
15. Кузьміна Н.В... Нариси психології праці вчителя. Л., 1985. – 156 З.
16. Кузьміна Н.В... Здібності, обдарованість, талант вчителя. Л., 1967. – 135 З.
17.Лаут Р. «Корекція поведінки дітей і підлітків».
18. Макаренка О.С... «Педагогічні твори: у вісім томах». М., 1986.- 126 З.
19. МатвєєваО.А. «Розвиваюча ікоррекционная роботу з дітьми», М.:Владос, 2001.- 132 З.
20.Неймарк М.С... Деякі проблеми особистості школяра. М.: Знання, 1975.- 156 З.
21. НємовР.С... Психологія.Кн.2., М., 2001. – 89 З.
22. ОвчароваР.В... «Практична психологія у початковій школі», М., 2000.- 145 З.
23. ОвчароваР.В... «Довідкова книга шкільного психолога», М.: Просвітництво, 1996.- 187 З.
24. Осипова А.А. «Загальнапсихокоррекция», М., 1999. – 96 З.
25.Подласий І.П. «Основикоррекционной педагогіки», М.:Владос, 2000.- 98 З.
26. Смирнов С.А., Котов І.Б.,Шиянов О.Н. та інших. «Педагогіка: педагогічні теорії, системи, технології», М.:Владос, 1999.- 210 З.
27. Соловйова О.В. «Психологічна служба освіти».
28. Столяренка Л.Д. «Педагогічна психологія».
29. ШацькийС.Т. «Обраніпед. твори»: У 2 т. – М., 1983. –Т.2. – 112 З.
30.ЭльконинД.Б... Обрані психологічні праці. М.: Педагогіка, 1989. – 154 З.
