>Муниципальное освітнє установа
Вищої професійної освіти
«>ЕКАТЕРИНБУРГСКАЯ АКАДЕМІЯ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА» (інститут) (>ЕАСИ)
Контрольна робота № 1
По дисципліни «Основи психології»
Тема: «Емоції і художню творчість»
Для студентів напрями підготовки 031600
«Мистецтва і гуманітарні науки»
Варіант №1
Студента групи № 231
(заочній форми навчання)
шифр 71
ВикладачКалистратоваЕ.А.
Дата здачі контрольної роботи_____________________
Дата перевірки контрольної роботи__________________
Оцінка__________________________________________
Підпис викладача____________________________
Єкатеринбург 2009
Частина 1.Тестовое задні
Питання 1. в).
Питання 2. в).
Питання 3. б).
Питання 4. б).
Питання 5. а).
Питання 6. р).
Питання 7. р).
Питання 8. в).
Питання 9. б).
Питання 10. в).
Питання 11. б).
Питання 12. б).
Питання 13. б).
Питання 14. а).
Питання 15. а).
Питання 16. р).
Питання 17. р).
Питання 18. б).
Питання 19. р).
<p>Питання 20. р)
Питання 21. б).
Питання 22. в).
Питання 23. б).
Питання 24. б).
Питання 25. б).
Питання 26. б).
Питання 27. б).
Питання 28. р).
Питання 29. а).
Питання 30. в).
Питання 31. б).
Питання 32. а).
Питання 33. в).
Питання 34. б).
Питання 35. р).
Питання 36. б).
Питання 37. р).
Питання 38. в).
Питання 39. в).
Питання 40. а)
Частина 2.Реферат
Емоції і художню творчість
Зміст
Запровадження
>1.Эмоции
1.1 Складові емоції
1.2 Функції емоцій
1.3 Роль «позитивних» і «негативних» емоцій
1.4 Види емоційних станів
1.5 Характеристики емоційного реагування
1.6 Рівні емоційного реагування по З. Л. Рубінштейну
1.7 Компоненти емоційних явищ
2. Художнє творчість
2.1 Роль емоцій у творчості
2.2 Роль художньої творчості і уяви
2.3 Здібності і рівня їх розвитку на художній творчості
2.4 Особливості творчого мислення та художньої творчості
Укладання
Список літератури
Запровадження
Кожен доросла людина знає, що таке емоції, оскільки неодноразово їх відчував з раннього дитинства. Та коли просять описати якусь емоцію, пояснити, що це таке, зазвичай, людина відчуває великі труднощі. Переживання, відчуття, супроводжують емоції, погано піддаються формальному опису. Попри це про емоціях написано дуже багато як і художньої, так верб наукову літературу, вони викликають інтерес у філософів, фізіологів, психологів. Але й досі проблема емоцій залишається загадкової та значною мірою неясною. Проте роль емоцій під управлінням поведінкою людини велика, і це невипадково майже всі автори, пишучі про емоціях, відзначають їх мотивуючу роль, пов'язують емоції, з потребами та його задоволенням Емоції виконують різні функції, беруть участь у управлінні поведінкою людини у ролі мимовільного компонента, втручаючись до нього як у стадії усвідомлення потреби з оцінкою ситуації, і на стадії затвердження рішення й оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів управління поведінкою вимагає розуміння й емоційної сфери людини, роллю у тому управлінні.
1. Емоції
Емоції (відфр.emotion — хвилювання, порушення емоція, від латів.emoveo — вражаю, хвилюю) — це особливий клас психічних процесів і станів, що відбивають у вигляді безпосереднього переживання значимість діючих на індивіда явищ і ситуацій реалізації його життєдіяльності. З'являючись у відповідь вплив життєво значимих подій, емоції сприяють напрямку ними поведінки. З античності донині дійшло уявлення про емоціях як "про явно негативному чинник,разрушающем розумну діяльність людини. Пригадаємо міф про візнику, запропонований Платоном. Розум і почуття представлені у цьому міфі як двох непримиренних суперників, які можуть рухатися у одному напрямку тільки під батогом візниці — Волі.Стоики і епікурейці різноманітні підставах закликали утриматися від емоцій. І на час такий погляд на емоції зберігся, наприклад, в юридичній практиці. Суди враховують емоційний стан якого у момент скоєння
злочину, маючи на увазі, що «сильне хвилювання» чи афект призводять до втрати контролю за своїми діями.
Але вже Ч. Дарвін характеризував біологічної доцільності емоцій. За деякими даними, людина є емоційним серед представників тваринного світу. Отже, логічно припустити, що багатство емоційного світу людини, значно перевершували елементарні емоційні реакції тварин, виявляється корисним для виживання та розвитку людства.
1.1 Складові емоції
Емоція — цей складний кризовий (психічне) стан, що у у відповідь певніаффективно забарвлені переживання. Інтенсивні емоції містять як мінімум шість загальних складових. Один із них часто розпізнається нами як суб'єктивне переживання —аффективное стан почуттів, що з даної емоцією. Друга її складова — це реакція організму. Наприклад, як ви сердитеся, ваш може тремтіти чи підвищуватися всупереч вашому бажанню. Третя складова — сукупність думок та переконань, супроводжуючих емоцію і які приходять на розум, певне, автоматично. Переживання радості, наприклад, часто супроводжується роздумами щодо його причини. Четверта складова емоційного переживання — обличчя. Якщо ви і відчуваєте відраза, ви, мабуть, супитеся, і ваш рот розтягується широко, а повіки прикриваються. П'ята складова пов'язані з глобальними реакціями на емоцію; наприклад, при негативною емоції вашу думку поширювати на світ може «стемніти». Шоста складова — це схильність до дій, асоційовані з цією емоцією, тобто тенденція поводитися, звісно ж поводяться люди при переживанні певної емоції. Гнів, наприклад, може провадити до агресивної поведінки.
Отже, до що становить емоцій ставляться:
1. Суб'єктивне переживання емоції.
2. Внутрішні реакції організму, особливо реакції автономної нервової системи.
3. Думки про емоції, і пов'язаних із нею ситуаціях.
4. Вираз обличчя.
5. Власні реакцію емоцію.
6. Прихильність до певним діям.
Сама собою жодна з цих складових емоцією перестав бути. У разі певної емоції всі ці складові діють спільно. З іншого боку, кожна гілка складових впливає інші складові. Наприклад, когнітивна оцінка ситуації може викликати конкретну емоцію: коли ви вважаєте, що продавець в універмазі намагається обдурити вас, то, мабуть, відчуєте гнів. Але коли ви увійшли до цю ситуацію вже сердитим, то можливість, що ви оцініть поведінка продавця як нечесне, буде ще вищий.
10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза,дистресс (>горе-страдание), страх, провину, інтерес, радість, сором, подив.
До що становить емоції ставляться: суб'єктивне переживання емоції, автономне порушення, когнітивна оцінка, емоційне вираз, загальні реакцію емоцію і маніакальну схильність до певних дій.
>Когнитивная оцінка — це аналіз ситуації, що отримала емоцію. Такі оцінки впливають і силу емоції, і підвищення якості.
1.2 Функції емоцій
Функція емоцій — це вузьке природне призначення, робота, виконувана емоціями в організмі, які роль (узагальнену значення) — це характері і ступінь участі емоцій у чомусь, обумовлена їх функціями, чи їх впливом геть щось крім їх природного призначення (т. е. вторинний продукт функціонування). Роль емоцій то, можливо позитивної й негативним. Функція емоцій, виходячи з їхньої доцільності, визначена природою бути лише позитивної.
Функції емоцій.
1. Організуюча функція. Емоції, передусім, організують деяку діяльність, привертаючи до неї сили та увагу, що, природно, може зашкодити паралельно здійснюваної діяльності. Навіть така біологічна реакція, як афект, зазвичайдезорганизующая діяльність людини, за певних умов може бути корисною. Наприклад, як від серйозній небезпеці індивіду доводиться рятуватися, покладаючись виключно на фізичну собі силу й витривалість.
2. Функція мобілізації.Мобилизующая функція емоцій проявляється, насамперед, на фізіологічному рівні: викид до крові адреналіну при емоції страху підвищує спроможність до втечі, а зниження порога відчуття, як складова емоції тривоги, допомагає розпізнати загрозливі стимули. З іншого боку, феномен «звуження свідомості», що спостерігається при інтенсивних емоційних станах, змушує організм зосередити всіх зусиль на подоланні негативну ситуацію.
3. Оцінна функція емоцій ставить їх до одного ряду зустрічей за іншими формами пізнання. Емоції відбивають у формі безпосереднього переживання значимість (сенс) явищ і ситуацій, станів організму, що зовнішніх впливів і служать однією з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної роботи і поведінки, спрямованих задоволення актуальних потреб. Емоція дає можливість миттєво оцінити сенс ізольованого подразника чи ситуації в людини. Емоційна оцінка передує розгорнутої свідомої переробці інформації та оскільки як б «спрямовує» їх у певне русло. Усім фахівцям відомо, наскільки важливе перше враження, яку ми виробляємо на нового знайомого. Якщо перша враження від чоловіка сприятливе, то подальшому дуже складно зруйнувати що виникла позитивну надстройку сприйняття. І навпаки, «реабілітувати» у очах людини, яку чомусь видався нам неприємним, вдається ніяк не.
4. Функція компенсації інформаційного дефіциту. Виникнення емоцій як механізму, компенсуючого дефіцит інформації, пояснює гіпотезаП.В. Симонова. Базуючись на даних, отриманих під час обстеження космонавтів, П. У. Симонов припустив, що захід переживання емоції залежить від двох чинників: 1) значимості потреби і 2) різниці між інформацією, яка потрібна на її задоволення (Ін), підвладне й в момент інформацією (Ід). Зазначена різницю відбиває, на думку автора, суб'єктивну ймовірність досягнення цієї мети. Причому разі, якщо
Ін < Ід, спостерігається виникнення негативних емоцій (страх, гнів, тривога, відраза), і якщо Ін > Ід — то позитивних (радість, інтерес). Виникнення позитивних емоцій посилює потреби, а негативних — знижує їх інтенсивність.
5. Функція спонуки та підтримки діяльності. Емоції ставляться до процесів внутрішньої регуляції поведінки. Будучи суб'єктивної формою висловлювання потреб, вони передують діяльності з їх задоволенню, спонукаючи і направляючи її. Як згадувалося, регуляція нашої діяльності здійснюється як з урахуванням знання світі, а й орієнтуючись на емоції. А сучасна людина дуже витончений щодо мотивувань своєї поведінки, проте саме емоції відкривають перед ним (й оточуючих) істинні мотиви. Під час здійснення діяльності динаміка емоцій сигналізує про її успішності чи перешкоди.
6. Регуляторна функція емоцій, свідчить про здатність емоцій залишати сліди в досвіді індивіда, закріплюючи у ньому всі впливи, і навіть які вдалися/ невдалі дії, що їх порушили.
7. Функціяследообразования. Ця функція є логічним продовженням регуляторної функції. Актуалізація слідів зазвичай випереджає розвитку подій, і які під час цьому емоції сигналізують можливий сприятливому чи несприятливому результаті. Емоція часто виникає вже по тому, а саме чи іншу подію завершилося, т. е. тоді, коли діяти пізно. Освіта асоціативної зв'язок між негативною емоцією й певним типом ситуації утримує від повторення помилок у майбутньому, а позитивні емоції, навпаки, закріплюють прийнятні форми поведінки. Особливо дана функція у разі, коли адаптивний результат поведінки відстрочений. З іншого боку, емоції мають тенденцію до великого узагальнення. Усі ситуації, скільки-небудь схожі з тими, що вже були пережиті, набувають певну емоційну маркер. У цілому нині механізм узагальнення емоцій носить позитивний характер, а часом він одержує і патологічні, нераціональні форми фобій.
8. Функція комунікації.Экспрессивний (виразний) компонент емоцій зробила їх «прозорими» для соціального оточення. Емоційний досвід людини набагато ширші, ніж досвід індивідуальних переживань: його внаслідок емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні коїться з іншими людьми, зокрема переданих засобами мистецтва. Здатність до емпатії, т. е. до розуміння емоційного стану іншу людину, здатність відчувати співчуття, жаль, розділяти почуття іншу людину, — це мабуть, одне з найважливіших функцій емоцій. У прояві співчуття відбувається емоційна реалізація людяності як потреби у добробуті іншого. Відомо, що емоції мають «принадливістю». «Зараження» емоційним станом відбувається саме оскільки люди можуть зрозуміти й приміряти він переживання іншу людину. Таке явище часто спостерігається під час сміху: із членів групи починає сміятися за цілком певному приводу, інші просто підхоплюють сміх. На емоційному рівні ми «спілкуємося» із дикою природою, творами мистецтва, тваринами і рослинами. Щоб зміст емоції було вірно витлумачено оточуючими, емоції повинні виражатися в конвенційної формі. Почасти це досягається уродженими механізмами реалізації базових емоцій. У значною мірою значення міміки і особливопантомимики осягається під час соціалізації.
9. Функція дезорганізації. Інтенсивні емоції здатні порушити ефективне перебіг діяльності. Навіть афект виявляється корисний, коли що потрібно повністю мобілізувати свої фізичні сили. Проте тривале дію інтенсивної емоції обумовлює розвиток станудистресса, який, своєю чергою, справді призводить до розладу поведінки й здоров'я.
1.3 Роль «позитивних» і «негативних» емоцій
«Негативні» емоції, грають важливішу біологічну роль проти «позитивними» емоціями. Невипадково механізм «негативних» емоцій функціонує в дитини від перших днів появи його за світло, а «позитивні» емоції з'являються значно пізніше. «Негативна» емоція — це сигнал тривоги, небезпеку організму. «Позитивна» емоція — це сигнал повернутого добробуту. Зрозуміло, що останньому сигналу не потрібно звучати довго, тому емоційна адаптація до хорошого настає швидко. Сигнал ж тривоги повинен подаватися до того часу, поки небезпека не усунуто. У результаті застійними може стати лише «негативні» емоції. «Негативні» емоції шкідливі лише надлишку, як шкідливо усе, що стає більше норми. Страх, гнів, лють підвищують інтенсивність обмінних процесів, призводять до кращому харчуванню мозку, посилюють опір перевантажень, інфекцій тощо. буд.
Нервові механізми позитивних емоційних реакцій складніші і тонкі, ніж негативних. «Позитивні» емоції мають самостійнеприспособительное значення, т. е. роль «позитивних» емоцій відрізняється від ролі «негативних» емоцій: «позитивні» емоції спонукають живі системи активно порушувати досягнуте «зрівноважування» з довкіллям: «Найважливіше роль позитивних емоцій — активне порушення спокою, комфорту, знаменитого "врівноважування організму із зовнішнього середовищем"». «Негативні емоції, зазвичай, забезпечують збереження те, що вже досягнуто еволюцією чи індивідуальним розвитком суб'єкта. Позитивні емоціїреволюционизируют поведінка, спонукаючи шукати нові, ще задоволені потреби, без яких немислимим є насолоду. Не свідчить про абсолютної цінності позитивних емоцій. Вони може викликати примітивними, егоїстичними, соціально неприйнятними потребами. У разі ми безсумнівно віддамо перевагу таким негативним емоціям, як тривога за долю іншу людину, співчуття до що потрапили у біду, обурення несправедливістю. Соціальну цінність емоцій завжди визначає мотив, що викликав її до життя».
1.4 Види емоційних станів
Залежно від глибини, інтенсивності, тривалості і рівня диференційованості варто виокремити такі види емоційних станів: почуттєвий тон, власне емоції, афект, пристрасть, настрій.
Найпростіша форма емоцій — емоційний тон відчуттів — вродженігедонические переживання (від грецьк.hedone — насолоду), супроводжують окремі життєво важливі впливу (напр., смакові, температурні, больові). Уже цьому рівні емоції диференціюються на 2 полярних класу. Позитивні емоції, викликані корисними впливами, спонукають суб'єкта до їх досягнення і збереженню; негативні емоції стимулюють активність, спрямовану на запобігання шкідливих впливів.
1.Чувственний чи емоційний тон — це найпростіша форма емоцій, елементарне прояв органічної чутливості, супроводжує окремі життєво важливі впливу і що спонукає суб'єкта до усунення чи збереженню. Нерідко аналогічні переживання з їх слабкої диференційованості неможливо висловити вербально.Чувственний тон усвідомлюється як емоційне забарвлення, своєрідний якісний відтінок психічного процесу, як властивість сприйманого предмета, явища, дії тощо. п.
2. Власне емоції — психічне свій відбиток у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого сенсу явищ і ситуацій, обумовленого відношенням часу їхньої об'єктивних властивостей для потреб суб'єкта. Це предметні специфічні психічні процеси та стану, що у конкретної обстановці й мають вузькоспрямовану характер. Емоції виникають при надлишкової мотивації стосовно реальнимприспособительним можливостям індивіда. Емоції виникають через те, що суб'єкт неспроможна або вміє дати адекватну у відповідь стимуляцію (ситуації, відмінні новизною, незвичайністю чи раптовістю).
Традиційним вважається розподіл емоцій на позитивні й негативні. Але такі емоції,какгнев, страх, сором, неможливо знайти беззастережно віднесено до категорії негативних, негативних. Гнів іноді прямо співвідносимо зприспособительним поведінкою і найчастіше — із захистом і затвердженням особистісної цілісності. Страх також пов'язані з виживанням й ухвалення паралельно зі соромом, сприяє регуляції дозвільної агресивності й ухваленню соціального порядку.
Популярною є класифікація емоцій стосовно роботи і відповідно до їхніх розподіл настенические (які спонукають до дії, викликають напруга) іастенические (які гальмують дію, гнобителі). Також відомі класифікації емоцій: з походження від груп потреб — біологічні, соціальні й ідеальні емоції; характером дій, від яких ймовірність задоволення потреб, — контактні ідистантние.
3.Аффект — стрімко холонув і бурхливопротекающий емоційний процес вибухового характеру, котрі можуть не підпорядковану свідомому вольовому контролю розрядку діє. Основне в афекті— це несподівано наступаюче, різко випробовуване людиною потрясіння, що характеризується зміною свідомості, порушенням вольового контролю над діями. У афекті різко змінюються параметри уваги: знижується йогопереключаемость, порушуються концентрація, пам'ять до часткової чи
повної амнезії.Аффект надає дезорганізуюче впливом геть діяльність, послідовність і якість виконання, за максимальної дезінтеграції — ступор чи хаотичнінецеленаправленние рухові реакції. Розрізняють нормальні і патологічні афекти.
Головні ознаки патологічного афекту:измененность свідомості (дезорієнтація в часі та просторі); неадекватність інтенсивності реагування інтенсивності подразника, яка викликало реакцію; наявністьпостаффектационной амнезії.
4. Пристрасть — інтенсивне, узагальнену тривала переживання, домінуюче з інших спонуканнями чоловіки й що веде до зосередженню на предметі пристрасті. Причини, викликають пристрасть, можуть бути різні — починаючи з тілесних потягу і по усвідомлених ідейних переконань. Пристрасть можна прийняти, санкціонована особистістю, і може переживатися чимось небажане, нав'язливе. Характерними рисами пристрасті є сила почуття, що виражається у відповідній спрямованості всіх помислів особистості, стійкість, єдність емоційних і вольових моментів, своєрідне поєднання активності і пасивності.
5. Настрій — порівняно тривале, стійке психічний стан помірної чи слабкої інтенсивності. Причини, викликають настрій, численні — від органічного самопочуття (тонусу життєдіяльності) до нюансів відносин із оточуючими. Настрій маєсубъектную спрямованість, проти почуттєвим тоном воно усвідомлюється не як властивість об'єкта, але, як властивість суб'єкта. Певну роль граютьиндивидуально-личностние особливості.
Розмаїття проявів емоційної життя ставить психологію перед необхідністю їх понад чіткої диференціації. Відповідно до традиції вітчизняної психології, прийнято виділяти почуття як особливий підклас емоційних процесів. Відчуття переживається і знаходять у конкретних емоціях. Проте, на відміну власне емоцій і афектів, що з конкретними ситуаціями, почуття виділяють у навколишній дійсності явища, мають стабільнупотребностно-мотивационную значимість. У змісті домінуючих чуття людини виражаються його встановлення, ідеали, інтереси тощо. Отже, почуття — це стійкі емоційні відносини, виступаючі як своєрідна «прихильність» до якогось колу явищ дійсності, як стійка спрямованість ними, як відома «>захваченность» ними. У процесі регуляції поведінки почуттям відведена роль провіднихемоционально-смислових утворень особистості.
Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) поділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах і "емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним й постійним явищем емоційної життя, відбиваючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинною змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку невеликі, і він неспроможний істотно змінити емоційний стан людини. Більше вираженої інтенсивністю, напруженістю і тривалістю переживання характеризується емоційна спалах, що може змінити емоційний стан, але з пов'язані з втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується бурхливо що розвивається емоційної реакцією великий інтенсивності з ослабленням вольового контролю за поведінкою і полегшеним переходом на дію. Це короткочасне явище, після якого настає занепад сил і навіть повна байдужість, сонливість.
Можна говорити емоційних переживаннях різної тривалості: сьогохвилинних, нестійких, тривалих, триваючих кілька хвилин, годині і навіть днів) і хронічних. У той самий час треба розуміти умовність такого розподілу. Ці групи емоційних реакцій можна називати інакше: оперативні (з'являються при одноразовому вплив), поточні і перманентні (що тривають тижня і місяці). Проте емоційна реакція (тривожність, страх, фрустрація,монотония тощо. буд.) за певних умов може бути оперативної (коротким), й поточної (тривалої), і перманентної (хронічної). Тому використання цієї характеристики при виділенні класу емоційних реакцій є досить відносне.
1.5 Характеристики емоційного реагування
Емоційний реагування характеризується знаком (позитивні чи негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий чи гальмує), інтенсивністю (глибина переживань, і величина фізіологічних зрушень), тривалістю перебігу (короткочасні чи тривалі), предметністю (ступінь усвідомленості та з конкретним об'єктом).
Знак емоційного реагування. З того, які переживання є в людини (позитивні — задоволення чи негативні — відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» чи «—». Слід, проте відзначити, що це багато в чому умовно і з крайнього заходу відповідає позитивної чи негативною ролі емоцій для даної людини у певній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно належать до негативним, але вона безумовно має позитивне значення тваринам та професійністю людини, та, крім того, може доставляти людині задоволення.
Інтенсивність емоційного реагування. Високий рівень позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після тривалого перебування на морозі чи, навпаки, поглинаючи холодний напій в спеку. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається з усього тілу. Вища ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, чи екстатичним станом. Це то, можливо релігійний екстаз,переживавшийся середньовічними містиками, а час що спостерігається члени деяких релігійних сект; такий стан також властиво шаманів. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають гору щастя. Цей стан характеризується тим, що його захоплюють усі свідомість людини, домінує, завдяки чому суб'єктивному сприйнятті зникає світ, і достойна людина перебуває поза часом та простору. У рухової сфері у своїй спостерігається або нерухомість — людина довго залишається в прийнятої позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, виявляє яка сягнула несамовитості радість, що виражається в бурхливих рухах.Экстатические стану і при душевних захворюваннях: при істерії, епілепсії, шизофренії. У цьому нерідко відзначаються галюцинації: райські пахощі, бачення янголів.
Тривалість емоційного реагування. Емоційний реагування може бути різною тривалості: від сьогохвилинних переживань до станів, які тривають годинник, і дні.
>Предметность як характеристика емоційного реагування. Мивосторгаемся чи обурюємося, засмучені чи пишаємося обов'язково кимось чи. Приємним чи прикрим буває щось, намиощущаемое, сприймається, мислиме. Так звані безпідставні емоції, зазвичай теж мають предмет, менше певний (наприклад, тривогу може викликати ситуація загалом: ніч, ліс, недоброзичлива обстановка) чи неусвідомлений (коли настрій псує неуспіх, у якому людина неспроможна зізнатися). Буває поганий настрій, яку важко пояснити. Якщо ж не можу цього, отже, не можу приурочити його до якогось предмета, об'єкту.
1.6 Рівні емоційного реагування поС.Л. Рубінштейну
>С.Л. Рубінштейн в різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє рівні.
Перший — це рівень органічноїаффективно-емоциональной чутливості. Він пов'язані з фізичними відчуваннями задоволення — невдоволення, зумовлені органічними потребами. Вони може бути, як спеціалізованими, місцевого характеру, відбиваючи як емоційного забарвлення чи тону окреме відчуття, і загальнішого, розлитого характеру, відбиваючи більш-менш загальне самопочуття людини, не пов'язане у свідомості з конкретною предметом (безпідставні туга, тривога чи радість).
Другий, вищого рівня емоційних проявів, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чимось. Людина усвідомлює причину емоційного переживання.Опредмеченность почуттів віднаходить своє вище вираження у тому, які самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої належить, на інтелектуальні, естетичні і моральні. З цією рівнем пов'язано захоплення одним предметом і нехіть до іншому, любов чи ненависть до якогось особі, обурення будь-яким людиною чи подією тощо. п.
Третій рівень пов'язані з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це відчуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного тощо. п. Вони також можуть іноді виступати як більше більш-менш приватні стану, приурочені певному випадку, проте найчастіше вони висловлюють загальні стійкі світоглядні установки особистості, називають їх світоглядними почуттями.
Отже, укладає Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... окреслити такі щаблі:
1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, які відіграють в людини підпорядковану роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента складніших почуттів;
2) різноманітні предметні почуття на вигляді специфічних емоційних процесів і станів;
3) узагальнені світоглядні почуття; усі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної у життя особистості».
1.7 Компоненти емоційних явищ
Емоції з праву вважаються однією з механізмів регуляції зовнішньою і внутрішньою діяльності, і навіть стану організму, усіх її систем. Самі емоційні явища включають компоненти різноманітних:
1) емоційно-оцінний компонент (емоційне переживання);
2) експресивний компонент (виразні руху: міміка, жести, пантоміміка, голосові реакції та інших.);
3) когнітивний, зокрема. рефлексивний, компонент (аналіз політики та розуміння сприймають,припоминаемой чи уявлюваного ситуації, що, власне, надає емоційним явищам предметну спрямованість,интенциональность; відчуття і ставлення до станів організму; рефлексія різних компонентів емоцій);
4) фізіологічний, як, і периферичний, компонент (включає різноманітні вегетативні і біохімічні, зокрема. ендокринні, зміни; активація ефект ретикулярною формації, чітко яка у поєднаномуЭЭГ-сдвигах, зіничний рефлекс, тремор тощо. буд.);
5) поведінковий компонент.
2. Художнє творчість
Свій специфічний характер має і художню творчість — робота письменника, поета, художника, музиканта. Попри усі подання про натхненні, раптовому натхненні тощо., особливо поширені саме з відношення до художньої творчості, можна сказати, як і художня творчість, передусім, напружений, зосереджений і найчастіше кропітка праця. Реалізація задуму художника передбачає зазвичай більш-менш тривале збирання і всотування чивбирание у собі різноманітних вражень.
Щоб підпорядкувати образ задуму, ідеї та композиції мистецького твору, необхідно перетворити ті враження, які доставляє художнику уважне спостереження. Тут входить у своїх прав творче уяву митця із різноманітними, у творчостівирабативающимися прийомами і всіма засобами перетворення.
Це включення уяви одному з етапів художньої творчості означає лише, що у цьому етапі зазвичай його роль виступає особливо чітко у відносній самостійності.
Можна, мабуть, навіть стверджувати, що саме сприйняття художника як художнє сприйняття лише проявляється, а й формується у процесі художнього зображення сприйманого. Художник навчаються бачити, сприймати дійсність відповідно до вимогами, вихідними та умовами її зображення. Тож у даному разі можна сказати, що сприйняття митця у своєї художньої специфічності, почасти зумовлено технікою художнього зображення. У самому ж зображенні, у створенні мистецького твору техніка, у разі, грає, звісно, не самодостатню, але істотну роль.
Творче розвиток художника відбувається часто в своєрідною діалектиці творчих задумів і техніки: нові творчі задуми для свого здійснення варті іноді оволодіння новими технічними засобами; оволодіння новими технічними засобами відкриває нові творчі можливості, відкриває простір нових творчих задумів, а нові творчі задуми вимагають подальшого розвитку та вдосконалення техніки тощо.
Взагалі, твердження у тому, що художня творчість передбачає завзятий, напружений, часто кропітка праця, неможливо виключає можливості, що сама процес створення значного мистецького твору, його оформлення часто є щодо короткочасним актом найбільшого напруження і підйому всіх духовних і фізичних сил. Тільки моменти чи періоди такий найбільшої зосередженості, зібраності і підйому можна створити щось справді значне.
Так дійових осіб мистецького твору з внутрішньої необхідності, з якою розвивається дію і розкривається їх характер,живут власним життям, що й самим художником сприймається як не залежна від цього. З такою сприйняттям об'єктивності, дійсності створеного художником світу природно поєднується реальність, і інтенсивність почуттів художника стосовно діючим особам, які живуть у його творах. Є чимало свідчень того, як яскраві іноді бувають ці почуття.
2.1 Роль емоцій у творчості
Роль емоцій в творчий процес різноманітна. І це борошна творчості, і відкриття. З мемуарної літератури слід, що емоція, ліричний настрій чи натхнення сприяють творчому уяві, фантазії, позаяк у свідомості легко виникають яскраві численні образи, думки, асоціації. Але що характерно: це натхнення, радість з приводу творчого успіху довготермінові.
Особлива роль належить емоціям у різних видах мистецтва.
До. З. Станіславський говорив, що із усіх трьох психічних сфер людини — розуму, волі і потрібна почуттів — останнє є «важковиховуваною дитиною». Розширення та розвиток розуму набагато легше піддається волі актора, ніж розвиток виробництва і розширення емоційної сфери. Відчуття, зазначав Станіславський, можна культивувати, підкоряти волі, розумно рецептувати, але він дуже туго зростає. Альтернатива «є чи ні» найбільше належить щодо нього. Тому для актора найдорожче. Учні з рухливими емоціями, здатністю глибоко переживати — це золотий фонд театральної школи. Їх розвиток йде швидко. У той самий час Станіславський ремствував те що, що занадто багато розважливих акторів і сценічних робіт, що йдуть розуму. Важливі переживання емоцій й у митця у процесі образотворчого акта. В.С.Кузин зазначає, що й натура (об'єкт зображення) залишила художника байдужим, не викликала ніяких емоцій, процес зображення буде пасивний. Про. Роден вважав, що, як копія те, що бачить художник, пройде через його руку, вона повинна переважно пройти через його серці.
2.2 Роль художньої творчості і уяви
Уява і творчість дуже тісно пов'язані між собою. Зв'язок з-поміж них, проте, неможливо така, щоб було виходити із уяви як самодостатньою функції і виводити з її творчість як продукт її функціонування. Провідною є зворотна залежність; уяву формується у процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує, стільки специфічних видів уяви, скільки є специфічних, своєрідних видів людської діяльності, — конструктивне, технічне, наукове, художнє, мальовниче, музичне тощо. Всі ці види уяви, що і які у різні види творчої діяльності, становлять різновид вищого рівня — творчого уяви.
Роль уяви та її характер істотно визначаються тим, чим є його продукти. Одні знаходять собі легке імалоплодотворное задоволення в сьогохвилинних і пустопорожніх мріях, прикриваючись завісою своєї фантазії від реальної справи. Інші, наділені достатніми творчими силами перетворюють втілення своєї фантазії до реальної справи творчості. Їх твори вводять у реальний світ неначе новий вимір. У створених художня творчість мистецькі витвори люди споглядають преображена, поглиблений образ світу, далеко що виходить за обмежені рамки їх часто вузького особистого існування; в практичної життя вони ламають застарілі норми і реально змінюють дійсність.
Уява грає істотну роль кожному творчий процес. Значення одеського форуму особливо велике у художній творчості. Будь-яке художнє твір, гідне це ім'я, має ідейний зміст, та на відміну від наукового трактату воно висловлює їх уконкретно-образной формі. Якщо художник змушений вивести ідею свого твору в абстрактних формулах отже ідейний зміст мистецького твору виступає поруч із його образами, без адекватного і яскравого висловлювання усередині них, його твір втрачає свою художність.Наглядно-образное зміст мистецького твору, і лише вона, має бути носієм його ідейний зміст. Сутність художнього уяви полягає, передусім, у цьому, щоб вміти започаткувати нові образи, здатні бути пластичним носієм ідейний зміст. Особлива міць художнього уяви у тому, щоб зробити нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності.
Рішуче помилковим і те уявлення, що замість вигадливіше ідиковиннее твір, тим про більшої силі уяви воно свідчить. Уява Льва Толстого не слабше, ніж уяву Едгара По. Це лише інше уяву. Щоб започаткувати нові образи і намалювати з великої полотні широку картину, максимально дотримуючись умови об'єктивної дійсності, потрібні особлива оригінальність, пластичність та творча самостійність уяви. Чим реалістичнішою художнє твір, тим суворіше у ньому дотримується життєва реальність, то потужнішим має бути уяву, щоб зробити наочно-образне зміст, яким оперує художник, пластичним вираженням його художнього задуму.
Справжній художник як має технікою, яка потрібна на здобуття права зобразити очевидно: він бачить, але й бачить інакше, ніж художньо нечутливий людина. І мистецького твору — показати іншим те, що бачить художник, з такою пластичністю, щоб це про що інші.
Не можна краще висловити, у чому сутність художньої творчості. Навіть у портреті художник не фотографує, не відтворює, а перетворює сприймається.
Уява у художній творчості допускає, звісно, істотний відліт із дійсністю, більш-менш значне відхилення від нього. Художнє творчість виражається у портреті; вона охоплює і казку, і фантастичне оповідання. У казці, у фантастичному оповіданні відхилення із дійсністю можуть бути дуже великі. Творчу уяву вдається у художній творі фантастикою, до відхилення від деяких сторін дійсності, аби надати образну наочність дійсності, основному задуму чи ідеї, що відбиває опосередковано якусь істотну бік дійсності.
Розвиток уяви відбувалося тоді, як створювалися дедалі досконаліші продукти уяви. У процесі створення поезії, образотворчого мистецтва, музики та розвитку формувалися і Єгиптом розвивалися дедалі нові, вищі та досконалі форми зображення. У великих творах народної творчості, в билинах, сагах, в народному епосі, у творах поетів і від художників — в «Іліаді» і «Одіссеї», в «Пісні про Роланда», «Слові про похід Ігорів» — уяву як виявлялося, а й формувалося. Створення великих творів мистецтва, що вчили людей по-новому бачити світ, відкривало нове полі для діяльності уяви.
2.3 Здібності і рівня їх розвитку на художній творчості
Здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, які у роботи і є умовою успішності виконання. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу опанування змісту освіти, вміннями і навички, однак самі вони схильні до ним не зводяться.
Здібності — поняття динамічне, їх формування належним чином проходить у процесі організованою діяльності.
Характерним для задатків і те, що які самі собою ще жодного потім не спрямовані.Задатки впливають, але з вирішальним чином на процес формування й розвитку здібностей, створених прижиттєво у процесі роботи і виховання.
>Задатки багатозначні, вони зумовлюють: різні шляху формування здібностей, впливають до рівня досягнення, швидкість розвитку.
На формування здібностей впливає ряд умов. Це — теоретичний практичним досвід, знання; фізична й розумова активність, що з виконанням конкретних цілей і прилученням до різних видів гри, вчення, праці; спостережливість, хороша пам'ять, яскравість уяви.
Здібності, перебувають у сталий розвиток. Здібності, які розвиваються практично, згодом гаснуть. Тільки постійно удосконалюючись музикою, малюванні, технічній творчості, математиці, можна підтримувати і розвивати здібності у відповідній діяльності.
Для здібностей характернізаменяемость, великі компенсаторні можливості. У цьому плані зазвичай розрізняють:
загальні здібності (такі індивідуальні властивості особистості, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями й здійсненні різних видів діяльності);
спеціальні здібності (система властивостей особистості, які допомагають досягти результатів у галузі діяльності). Спеціальні здібності органічно пов'язані зі спільними.
Кожна здатність має власну структуру, у ній розрізняють провідні спеціалісти і допоміжні властивості. Приміром, провідними властивостями у 17-их літературних, математичних, педагогічних та мистецьких здібностях є:
У літературних: особливості творчого уяви і мислення; яскраві та наочні образи пам'яті; розвиток естетичних почуттів; відчуття мови.
У математичних: вміння узагальнювати; гнучкість розумових процесів; легкий перехід від прямого протилежного ходу думок.
У педагогічних: педагогічний такт; спостережливість; любов про дітей; потреба у передачі знань.
У художніх: особливості творчого уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, які б створенню й збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, які з емоційному ставлення до сприйманому; вольові якості особистості, щоб забезпечити втілення задуму на реальність.
Вирізняють такі рівні здібностей:
репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльністю):
творчий (забезпечує створення нової, оригінального).
Слід, проте, пам'ятати, що кожна репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає й репродуктивну, без якої вона неможлива.
Є також теоретичні і практичні здібності. Вони різняться тим, перші припускають схильність людини доабстрактно-теоретическим розмірковуванням, а другі до конкретних, практичним діям. Часто де вони поєднуються одна з одним.
Одна й та здатність може бути різною за рівнем розвитку.
Талант — високий рівень розвитку здібності, який би успіхів у цьому чи іншій формі діяльності.
Геніальність — вищий рівень розвитку здібностей, робить його видатної особистістю у сфері діяльності.
Належність особистості до жодного з трьох людських типів: «художньому», «розумовому» і «проміжного» — визначає значною мірою особливості їх здібностей.
Відносне переважання першої сигнальній системи в психічної діяльності характеризує художній тип, відносне переважання другою сигнальною системи — розумовий тип, приблизно однакова їх представництво — середній тип людей. Ці розбіжності у сучасній науці пов'язують із функціями лівого (словесно-логічного) і правого (образного) півкуль мозку.
Для художнього типу властива яскравість образів, для розумового типу — переважання абстракцій, логічних побудов.
У однієї й тієї самої людини були різні здібності, але одне з них може бути більш значної, ніж інші. З іншого боку, в різних людей спостерігаються одні й самі здібності, але різняться між собою за рівнем розвитку.
>С.Л. Рубінштейн під обдарованістю бачить сукупність здібностей разом із сукупністю властивостей особистості. Цікава грань проблеми обдарованості — питаннягиперспособностях. Цим терміном позначаються високі і, незвичні здібності. Так, абсолютний музичний слух не вважаєтьсягиперспособностью. Навпаки, особливо гостре нюхспециалистов-дегустаторов запахів може бутигиперспособностью.
Особливо високий рівень обдарованості прийнято називати також такими термінами, як талант і геній. Серед понять «обдарованість» (здібності) — «талант» — «геній» поступово наростає значення соціального чинника. Володар феноменальною безпосередньої пам'яті з урахуваннямейдетизма залишається специфічно обдарованим людиною, але ці означає, що він буде талановитим математиком чи художником.Талантливими зізнаються люди, демонструють таких здібностей, що роблять їх визнаними майстрами мистецтво, науці, виробництві й іншій системі людської діяльності. Ще велика роль соціальної оцінки й соціально-психологічних чинників у тому досягненнях, коли людина визнається генієм.
2.4 Особливості творчого мислення та художньої творчості
Творче мислення, по-перше, пластично. Творчі люди пропонують безліч рішень на тому випадку, коли звичайна людина може знайти лише одне або двоє. Творче мислення рухомий: йому легко вийти з одного аспекти проблеми до іншого, не обмежуючись одним-єдиним думками. І, насамкінець, головн-це те, що творче мислення оригінально. Воно породжує несподівані, небанальні і незвичні рішення.
Творцем, як і і інтелектуалом, не народжуються. Усе залежатиме від цього, які можливості надасть оточення для реалізації того потенціалу, що у різного рівня і тією чи іншого формі притаманний кожному людей.
Свій специфічний характер має і художню творчість — робота письменника, поета, художника, музиканта. Попри всі подання про натхненні, раптовому натхненні тощо., особливо поширені саме з відношення до художньої творчості, можна сказати, як і художня творчість, передусім, напружений, зосереджений і найчастіше кропітка праця.
Реалізація задуму художника передбачає зазвичай більш-менш тривале збирання і всотування чивбирание у собі різноманітних вражень. Іноді цей матеріал збирається «про запас», що часом є спеціальна робота з збиранню матеріалів реалізації певного задуму.
Щоб підпорядкувати образ задуму, ідеї та композиції мистецького твору, необхідно перетворити ті враження, які доставляє художнику уважне спостереження. Тут входить у своїх прав творче уяву митця із різноманітними, у творчостівирабативающимися прийомами і всіма засобами перетворення. Це включення уяви одному з етапів художньої творчості означає лише, що у цьому етапі зазвичай його роль виступає особливо чітко у відносній самостійності. Але, звісно, вже у сприйнятті художника дійсність виступає зміненій. І тому, що митець зміненій її сприймає, відкриваючи ній нові, не банальні разом із тим суттєві риси, які схоплює який звик до повсякденному повсякденному і найчастіше випадковому погляд художньоневосприимчивого спостерігача, він і в стані такої її зобразити.
Якщо йдеться про музичному творчості, то діяльність уяви передбачає, з одного боку, наявність досить яскравих, багатих, тонконюансированних відчуттів і уявлень, з іншого — ця діяльність вимагає для свого здійснення спеціальної техніки, що формується розвивається з урахуванням історичного поступу музики. Розвиток творчого уяви музиканта як конкретної здібності може виявитися паралізованим недостатньою чи неадекватною йому технікою, і тільки оволодіння художником новими технічними середовищствами відкриває можливість її подальшого розвитку творчих музичних здібностей. Отже, неможливо збігаючись, звісно, зі здібностями, вміння, техніка даної діяльності, навички, знання, із нею пов'язані, є, проте, істотним умовою розвитку відповідних здібностей, як і наявність відповідних здібностей є передумовою оволодіння цими вміннями та інші. Здібності формуються тоді, як людина, освоюючи їх, оволодіває необхідні діяльності вміннями.
Укладання
Розгляд різних емоційних явищ, дає підстави говорити, що емоційна сфера людини має складне багаторівневе будову та включає у собі емоційний тон, емоції, емоційні властивості особистості, почуття, внаслідок поєднання яких утворюються емоційні типи людей. Емоційний тон є першою і найбільш простий формою емоційного реагування. Вона має нижчий і вищий рівні прояви. Нижчий відповідає емоційного тону відчуттів, а вищий — емоційного тону вражень від сприйманого і подається. Якщо емоційний тон відчуттів виникає лише за безпосередній вплив подразника, що викликає відчуття, то емоційний тон вражень може постати як і емоційна пам'ять на що раніше події.
Емоція є наступним емоційним явищем, котрий обіймав в еволюційному розвитку емоційної сфери значне вищу і важливе місце. Хоча це й емоційний тон, емоції характеризуються інтенсивністю, тривалістю, інертністю. І емоційний тон, і емоція мають цілим набором властивостей: універсальністю, динамічністю,доминантностью, адаптацією, упередженістю, пластичністю, утриманням у пам'яті, іррадіацією, перенесенням,амбивалентностью,переключаемостью. У той самий час у емоцій є властивість, яким емоційний тон не наділений: це заразливість.
Залежно від виразності і емоції, і почуття тій чи іншій модальності можна виділяти емоційні типи: оптимістів і песимістів, тривожних, соромливих, уразливих, мстивих (злісних),емпатичних, сентиментальних, совісних, допитливих.
Що ж до ролі емоцій під управлінням поведінкою і діяльністю людини, вона дуже різноманітна. І це сигналізація про посталої потреби і які долають відчуттях від зовнішніх подразників, і сигналізація про наявної в останній момент прийняття рішень ситуації, і реакція на цей прогноз задоволення потреб і саме ця задоволення, сприяєугашению яка була потреби. Емоційний реагування також сприяє регуляції енергетичного потоку, підживлюючи їм мотиваційний процес і сприяючи підготовку організму до дії у тому чи іншого значимої ситуації. Важливі переживання емоцій й у митця у процесі образотворчого акта.
Художнє творчість — робота письменника, поета, художника, музиканта. Попри усі подання про вдихновении, раптовому натхненні тощо., особливо поширені саме зотношению до творчості, можна сказати, як і художня творчість, передусім, напружений, зосереджений і найчастіше кропітка праця. Реалізація задуму художника передбачає зазвичай більш-менш тривале збирання і всотування чивбирание у собі різноманітних вражень. Щоб підпорядкувати образ задуму, ідеї та композиції мистецького твору, необхідно перетворити ті враження, які доставляє художнику уважне спостереження. Тут входить у своїх прав творче уяву митця із різноманітними, у творчостівирабативающимися прийомами і всіма засобами перетворення. Це включення уяви одному з етапів художньої творчості означає лише, що у цьому етапі зазвичай його роль виступає особливо чітко у відносній самостійності.
Список літератури:
1.АболинЛ.М. Про чинниках опірності стресу. Матеріали Всесоюзного симпозіуму. — Перм, 2003. — З. 67-69.
2.Аминов Н.А.Психофизиологические і психологічні передумови педагогічних здібностей // Питання психології. — 2008. № 5. З. 71-77.
3. Андрєєва А.Д. та інших. Психічне здоров'я дітей і підлітків у тих психологічної служби / Під ред. І. У.Дубровиной. — М., 2004.
4. АндрєєваГ.М. Соціальна психологія. — М., 2007.
5.Батракова С. Педагогічні прийоми емоційного на учнів: Навчальний посібник. — Ярославль, 2002.
6. Бєлова Н.Я. Вдоволення і виробниче поведінка особистості:Автореф.дисс. ...>канд. наук. — Л., 2008.
7. ГаранянН.Г. Співвідношення позитивних і негативних емоції в людей:Автореф.дисс. ...>канд. наук. — М., 1988.
8.ГарсковаГ.Г. Запровадження поняття «емоційний інтелект» в психологічну теорію //Ананьевские читання: Тези науково-практичній конференції. — СПб., 2006. - З. 25-26.
9.ГатманЮ.Н. Задоволення діяльністю у зв'язку з якостями особистості:
10.Автореф.дисс. ...>канд. наук. — М., 2005.
11.Гелиорн Еге. Регуляторні функції автономної нервової системи. — М., 2008.
12.Гелиорн Еге.,Луфборроу Дж. Емоції й емоційні розлади. — М., 2006.
13.Гефдинг Р. Нариси психології. — СПб., 2004.
14.Жмуров В.А.Психопатология. - Іркутськ, 2004. - З. 273-280. - Т. 2.
15.Загоровский П.Л. Розвиток емоцій. — 2006. — № 3. —З. 90-101.
16.Кайдаков С.В. Емоції як головний чинник пізнання і дії:Автореф.дисс.канд.наук. — М., 2004.
17. КоломенськийЯ.Л. Психологія емоційних відносин // Питання психології.- 2008. - № 5.
18.Колимба І.Г. Експериментальні методи дослідження інтонації емоційної промови // Нові дослідження, у психології. 2004. № 3. З. 15-16.
19.Колимба І.Г., ТостівА.Ш. До проблеми предметності емоцій // Матеріали 2006
20. I Всеросійської наукової конференції з психології Російського психологічного суспільства «Психологія сьогодні». — М., 2006. Т. 2.Вип. 3.
21.КопинаО.С. Дослідження емоційної регуляції мисленнєвої діяльність у умовах різної мотивації:Автореф.дисс. ...>канд. наук. — М., 2002.
22. КорнєваТ.В. Про патентування деяких чинниках, визначальних точність аудиторської оцінки емоційних станів // Матеріали Всесоюзного симпозіуму «Йдеться, емоції, і особистість». - Л., 2008. - З. 121-125.
23.МанеровВ.X. Успішність сприйняття говорить залежно від індивідуальних особливостей слухачів // Питання психології. — 2007. — № 1. — З. 147-153.
24. НосенкоЭ.Л. Зміна характеристик промови при емоційної напруги// Питання психології. — 2008. — № 6. — З. 76-85.
25. НосенкоЭ.Л. Спроба підходу до аналізу промови може емоційної напруги // Психологічний журнал. 2006. № 6. З. 54-61.
26.НушикянЭ.А. Типологія інтонації емоційної промови. Одеса, 2006.
27. Пінігін В. Г. Вікові зміни емоційних властивостей особистості // Тези науково-практичній конференції. — СПб., 2001.
28. Пінчук В.А. Психологічний аналіз стійких особливостей емоційності:Автореф.дисс. ...>канд. наук. — М., 2007.
29.Реан А.А. Агресія і агресивність особистості. — СПб., 2006.
30.Рейковский Я. Експериментальна психологія емоцій. — М., 2008.
31. Йдеться та емоції. Матеріали симпозіуму. — Л., 2005.
32. Сєров Н.В. До питанняхроматическом моделюванні емоцій // Психологія: результати і перспективи: Тези науково-практичній конференції. — СПб., 2006. — З. 38-39.
33. СидороваО.А., СимоновП.В., ЦвєтковаЛ.С. Методики вивчення сприйняття ознак емоційного стану людини // Журнал вищої нервової діяльності. І. П. Павлова. - 2008. - № 2.
34. СимоновП.В. МетодК.С. Станіславського і фізіологія емоцій. — М., 2004.
35. СимоновП.В., Що таке емоція? — М 2008.
36.Трусов В.П. Вислів емоцій в очах: за матеріалами робітЭкмана // Питання психології. — 2007. — № 5. — З. 144-147.
37.Трусов В.П. Психологія міжособистісного впливовості проекту та оцінювання. — Л., 2004.
38. ТурецькаГ.В. Страх успіху: психологічне дослідження феномена // Психологічний журнал. — 2008. — № 1. — З. 37-46.
39. Фромм Еге. Душа людини. — М., 2006.
40.Хризман Т.П., Єремєєв У. П.,Лоскутова Т. Д. Емоції, і активність мозку. — М.: Педагогіка, 2007.
41.Чикер В.А.,Сольц Є. У.,Жезмер М.М.,Джос П. Стрес й особливо подолання. — СПб., 2008. — З. 19-20.
42. ЮлдашевЛ.Г. Естетичне відчуття і твір мистецтва. — М., 2008.
