Реферат Шкільне самоврядування

>РЕФЕРАТ

На тему:

«>Школьное самоврядування»

Зміст

1. Проблеми розвитку шкільного самоврядування. ………………………3

2.Психотип вчителя й особливо самоврядування педагогічної діяльністю. …………………………………………….……………. 10

3. Основні функцій управління різних рівнях освітніх систем. …………………………………………....….. 16

Література ……………………………………………………….…..… 23

1. Проблеми розвитку шкільного самоврядування.

Системний підхід до цивільному освіті передбачає широке використаннявнеурочних форм діяльності, виховної роботи у школі, які мають великим потенціалом на формування цивільних якостей особистості. Максимальне використання можливостей цих форм роботи дозволяють учням отримувати реальне, практичне освоєння навичок, вкладених у оволодіння соціальними людськими стосунками.

Цьому може бути створення соціальної практики, що у якої допоможе школярам набути досвіду. Найвдалішим формою, що дозволяє створити умови для на формування цивільних навичок, є шкільне самоврядування (чи якихось інших форм участі дітей у управлінні школою) й різноманітні формивнутришкольной соціальної активності.

Школа повинна надавати учням можливість спробувати себе у організації і діяльності клубів, гуртків, асоціацій, у роботі шкільних засобів, «обирати й бути обраним в керівні органи», отримувати задоволення від процесу результату своєї діяльності, спрямованої для інших.

 

Проблеми та складності ефективного функціонування шкільного самоврядування.

Про важливість організації шкільного самоврядування було багато сказано, у шкіл у минулому був має досвід співробітництва з піонерськими і комсомольськими організаціями. Ми прекрасно розуміємо, що самоорганізація і самовизначення дають можливість природного входження до системи відкритих громадянських стосунків. Через різні види спільної прикладної діяльності виробляються необхідні навички соціального взаємодії, уміння підпорядковуватися колективної та до того ж час відстоювати своїх прав, співвідносити стоять особисті інтереси з громадськими. У співтоваристві однолітків, де взаємодія будується однакові і титул треба заслужити й уміти підтримувати, підліток виробляє необхідні дорослому комунікативні навички, партнерські і лідерські якості. Свідомість груповий приналежності, солідарності дає підлітку надзвичайно важлива почуття емоційного добробуту, стійкості, формує почуття відповідальності за себе, за інших.

Н.П.Аникеева підкреслює: «Дитяче самоврядування – це сукупність виборних органів, а організація гуманістичних відносин, які у процесі діяльності» (1989, з. 90).

Але останніх років свідчить, ідея шкільного самоврядування часом не спрацьовує, десь дає збій, не виконує функцій, котрі з неї покладено. Так, вимоги Закону “Про освіту” з приводу створення шкільних рад, де повноправними членами є учні, не працюють. Падає зацікавленість які у роботі органів шкільного самоврядування. Чому?

На думку, проблема ось у чому:

1. Ідея створення шкільного самоврядування для Росії не нова, тому іноді сліпо переносяться нині усі цінності, види діяльності, зі учнями, підходи до організації шкільного самоврядування не враховуючи змінених соціально-економічних умов у суспільстві.

2. Іноді педагоги були готові до співробітництва, взаємодії з учнями під час вирішення питань, що з управлінням.

3. Декларування прав учнів шкільне самоврядування зверху і до того ж час відсутність механізму цих прав насправді неможливо дітям повною мірою використовувати ці права практично, звідси, як наслідок, фіктивна діяльність, не що викликає впливу на школярів.

4. До організації шкільного самоврядування не були готові і. Адже у шкільному самоврядуванні передбачає наділення учнів певними правами, отже, і певної відповідальністю, яку учні зволікають брати. Останні дослідження з питанням шкільного самоврядування, показали, що наполягають на запровадження контролем із боку шкільної адміністрації над своєю діяльністю, а класному керівнику відводять роль “зв'язкового” з адміністрацією.

5. Діти, як і всі дорослі, підтримують лише те, які самі створюють.

6. Ще один чинник, впливає на ефективне функціонування, є ігнорування створення “духу школи”, облік реалій прихованого змісту освітою.

 Виникають запитання:

· Можливо, втрачає сенс за умов розв'язувати проблему шкільного самоврядування?

· Якщо організація шкільного самоврядування актуальна для педагогів та учнів, те, як уникнути перелічених вище проблем?

· Як створити шкільне самоврядування?

· Як праця шкільного самоврядування ефективної?

 

 Актуальність створення шкільного самоврядування сучасних умовах.

Перш ніж думати створенні шкільного самоврядування, треба було б питанням необхідність залучення дітей у процес шкільного самоврядування.

Розглянемо у відповідь це питання з двох позицій – підлітка і педагога з урахуванням соціально-психологічних особливостей розвитку.

З погляду вікових психологічних особливостей для підліткового віку характерна підвищена сприйнятливість до соціальним явищам; йому необхідно визнання, має бути наявність мотивації на взаємодія групи; дитина готовий піти на змін, потребує свої досягнення та свого самовизначенні.

З погляду педагогів, що у шкільному самоврядуванні чи діяльності громадської організації сприяє формуванню громадянською позицією і ціннісного ставлення до та інших; дозволяє учням підвищити соціальну компетенцію; розвивати соціальні навички поведінки й установок на самостійне ухвалення рішення соціальних проблемних ситуацій.

З педагогіки знаємо, що за умови спільної прикладної діяльності поведінка людини стає пліднішим, ніж у умовах індивідуального поведінки.

У підлітків виникає бажання діяти у відповідність до тими очікуваннями, які мають стосовно друг до друга, що згодом проявляється у їхніх поведінці.

На поведінка підлітків впливають також вимоги соціального середовища як обов'язків, традицій, правил поведінки й моральних норм.

Підлітки прагнуть групового об'єднанню тоді, коли відзначають це як перспективу цікавою життя, можливість вирішити свої проблеми. У цьому дуже важливо забезпечити усвідомлення власних потреб, цілей й отримання практичного результату діяльності.

Важливість необхідність створення ефективного шкільного самоврядування для педагогів зрозуміла. Але думка дорослих наставників може збігатися з позицією дітей і батьків на цю проблему шкільного самоврядування.

Можна виділити декілька напрямів діяльності органів учнівського самоврядування:

·          представницьке напрям – участь учнівського ради в обговоренні шкільних труднощів і прийняття рішень, вироблення думки учнів з питань шкільного життя, участь у роботі органівобщешкольного самоврядування

·          дозвіл конфліктів – посередництво у вирішенні внутрішньошкільних конфліктів за принципами добровільності

·          інформаційне напрям – інформування школярів про шкільні проблеми і можливі шляхи розв'язання, діяльності учнівського ради

·          >шефское напрям – організація шефства старших над молодшими

·          зовнішні зв'язку – організація взаємодії з позашкільними структурами, органами самоврядування сусідніх шкіл, залучення зовнішніх ресурсів мирно вирішити проблеми учнів, і школи цілому

·          >организаторское напрям – підтримкадосугових, соціально значущих та інших ініціатив школярів

·          правозахисний напрям – захист прав учнів у шкільництві

Наведений список далеко не вичерпаний. Тим паче, не означає, що у органі учнівського самоврядування слід обов'язково створювати структурні підрозділи розміщуються, подібні секторам чи штабам в «старих добрих»учкомах. Можливо, учнівське самоврядування у цій конкретної школі вестиме лише одна напрям діяльності.Ученический рада може вести і два-три напрями роботи, у своїй роблячи всю роботу єдиною командою – зазвичай, невеличкий групі активістів продуктивніше працювати у ролі єдиної цілого, ніж дробитися більш дрібні групи.

>Правозащитное напрям діяльності учнівського самоврядування цікаво тим, що, на відміну інших напрямів, воно підкріплено мінімально необхідною законодавчою базою. Представницький орган учнівського самоврядування вже не потребує тому, щоб школа визнала його повноваження у захисту учнів – вони вже у чинному законодавстві.

Як варіант, можна запропонувати зразкову Положення про представницькому органі учнівського самоврядування.

Типове становище

про представницькому органі учнівського самоврядування[1]

 

>УТВЕРЖДЕНО

>Общешкольной конференцією

"___" __________ 200__ р.

 

СТАНОВИЩЕ ПРОУЧЕНИЧЕСКОМ ПОРАДУ

 

1.          Загальні засади

1.1.Ученический рада ("парламент", "уряд", "дума" тощо.; далі - учнівський рада) є виборним органом учнівського самоврядування школи (гімназії, ліцею; далі - школи).

1.2.Ученический рада діє підставі чинного законодавства, Статуту зі школи і справжнього Положення.

2.          Мета і завдання учнівського ради

2.1. Метою діяльності учнівського ради є реалізація права учнів щодо участі під управлінням освітнім установою.

2.2. Завданнями діяльності учнівського ради є:

2.2.1. Уявлення інтересів які у процесі управління школою;

2.2.2. Підтримка та розвитку ініціатив які у шкільного життя;

2.2.3. Захист прав учнів;

3.          Функції учнівського ради

>Ученический рада:

3.1. Виступає від імені учнів під час вирішення питань життя школи: вивчає і формулює думка школярів з питань шкільного життя, представляє позицію які у управління школою, розробляє пропозиції з удосконалення навчально-виховного процесу;

3.2. Сприяє реалізації ініціатив учнів у позанавчальної діяльності: вивчає інтереси й потреби школярів у сфері позанавчальної діяльності, створює умови їхнього реалізації;

3.3. Сприяє вирішенню конфліктних питань: бере участь у рішенні шкільних проблем, узгодженні інтересів учнів, вчителів та батьків, організує роботу з захисту учнів;

4.          Права учнівського ради

>Ученический рада проти неї:

4.1. Проводити біля школи зборів, зокрема закриті, й інші заходи не рідше 1 рази на тиждень;

4.2. Розміщувати біля школи інформацію в відведених при цьому місцях (на стенді учнівського ради) й у шкільних засобах інформації, отримувати час виступів своїх представників на класних годиннику і батьківських зборах;

4.3. Направляти до адміністрації школи письмові запити, пропозиції й одержувати ними офіційні відповіді;

4.4. Знайомитися з нормативними документами школи й їхні проектами і вносити до них свої пропозиції;

4.5. Отримувати від адміністрації школи інформацію з питань життя школи;

4.6. Представляти інтереси учнів в адміністрації школи, на педагогічних радах, зборах, присвячених вирішення питань життя школи;

4.7. Проводити зустрічі з директором зі школи і іншими представниками адміністрації не рідше 1 рази на місяць;

4.8. Проводити серед учнів опитування і референдуми;

4.9. Виступати з ініціативою проведення дисциплінарного розслідування з відношення до працівникам школи, брати участь у проведенні дисциплінарного розслідування щодо педагогів з фактам порушення прав учнів;

4.10. Направляти своїх представників до роботи на колегіальних управління школою;

4.11. Організовувати роботу громадських названих учнівського ради, збір пропозицій учнів, проводити відкриті слухання, порушувати питання про рішенні порушених школярами проблем перед адміністрацією школи, іншими органами і міжнародними організаціями;

4.12. Приймати рішення з аналізованим питанням, інформувати учнів, адміністрацію зі школи і інших органів про прийняті рішення;

4.13. Користуватися організаційної підтримкою посадових осіб школи, відповідальних за виховні роботи, для підготовки і проведення заходів учнівського ради;

4.14. Вносити до адміністрації школи пропозиції з удосконалення навчально-виховного процесу школи;

4.15. Вносити до адміністрації школи пропозиціями щодо заохочення і покарання учнів, а під час розгляду адміністрацією школи питань про дисциплінарному вплив стосовно учням давати висновок доцільність його застосування;

4.16.Опротестовивать рішення адміністрації, і інших органів управління школою, дії працівників школи, суперечать Статуту школи;

4.17.Опротестовивать рішення адміністрації школи, що стосуються учнів, прийняті без обліку пропозицій учнівського ради;

4.18. Створювати друковані органи;

4.19. Участь у розв'язанні тих завдань про призначення педагогів посаду класного керівника та визволенні з посади;

4.20. Встановлювати стосунки держави й організовувати спільну діяльність із учнівськими порадами інших навчальних закладів;

4.21. Направляти представників учнівського ради на засідання органів управління школою, розглядають питання дисциплінарних проступки учнів;

4.22. Використовувати оргтехніку, засоби зв'язку та інше майно школи з узгодження з адміністрацією;

4.23. Участь у вирішенні конфліктних питань між учнями, вчителями й батьками;

4.24. Вносити пропозиції до плану виховної роботи школи;

4.25. Представляти інтереси які у органах та організаціях поза школи;

4.26. Участь у формуванні складів шкільних делегацій на заходах міського рівня життя та вище;

4.27. Здійснювати інші повноваження на відповідно до законодавства та статутом школи.

5. Порядок формування та структура учнівського ради

5.1.Ученический рада формується на виборної основі терміном однією рік;

5.2. До складу учнівського ради учнями 5-11 (варіант - 8-11) класів делегується за одним представнику від класу;

            Інші варіанти статті 5.2.:

5.2. Склад учнівського ради формується учнями 5-11 (варіант - 8-11) класів шляхом саме таких виборів у складі висунутих кандидатур. Організацію виборів здійснює виборча комісія, формована із тих представників 8-11 (варіант - 10-11) класів.

5.2. Склад учнівського ради обирається шкільної учнівської конференцією;

5.3.Ученический рада самостійно визначає свою структуру, обирає зі складу Голову учнівського ради;

5.4. У складі учнівського ради може бути сформовані комісії і ініціативні групи.

6.          Прикінцеві положення

6.1. Справжнє становище набирає чинності із затвердження;

6.2. Зміни у справжній стан вносяться Радою школи (шкільної конференцією та інших.) на пропозицію учнівського ради (шкільної учнівської конференції).

2.         >Психотип вчителя й особливо самоврядування педагогічної діяльністю.

Відомо, що учительська середовище складається з 'творчого меншини' і '>пассивно-неспособного більшості'. Саме ця ситуацію і слід переглянути. З нашою погляду, методологічно грамотнішим було б виділити не на два, а через три рівня школи, різних за своїй якості.

1.Репродуктивний рівень. Характерний 'випадкового', 'неуспішного' вчителя, чинного з урахуванням установки 'економія зусиль'.Воспроизводится і той ж зразок школи, зазвичай, малоефективний. Особистісні інтереси такого вчителя або взагалі не виражені, крім найпримітивніших (ситуація особистісної неспроможності), або неможливо пов'язані з школою. 'Відпрацювання', 'відсиджування', '>урокодательство' - найтиповіші характеристики даного рівня.

2.Рефлексивний рівень. Це той 'новий' рівень, який ми вводимо належала для розширення методології розгляду нашої проблеми. Працюючи цьому рівні, вчитель орієнтується насамперед власне педагогічне мислення, що дозволяє йому враховувати своєї діяльності всю гаму різноманітних факторів, і впливів і варіювати працювати відповідність до ними. Це стосується як до чинників 'прямого зв'язку' (наприклад, зміна соціального замовлення до школи), і до чинників 'зворотний зв'язок' (результати власної школи вчителя).

У даному разі можна було сказати, що це вчитель успішно адаптується до ситуації, зробивши, проте, акцент на слові 'успішно', а чи не на слові 'адаптується'.Л.М. Митина називає 'адаптивної' таку модель школи, що призводить до стагнаціїличностно-профессионального зростання педагога. У поведінці переважає тенденція до підпорядкування професійної діяльності зовнішнім обставинам, хіба що що змушує вчителя у кожному конкретному випадку надходити певним чином. Самосвідомість жадає від вчителя розвиненого вміння 'вписатися', скоординувати своє автономне дію з його діями іншим людям.

Проте людина завжди тією мірою адаптується до середовища і обставинам, - питання в згубність адаптації як такої, суть у тому, яким шляхом відбувається ця адаптація, втрачається у її ході 'обличчя'педагога-профессионала, чи, навпаки, купується професійно значимий досвід. Учитель, працюючий на рефлексивному рівні, й не так активний і ініціативний, скільки гнучкий і 'внутрішньовариативен'. Він лідер, а грамотний ведений, не організатор інновацій, ависококвалифицирован-ний виконавець. Це, якщо хочете, той самий 'середній клас' серед вчительства, який міг би обпертися суспільство. І коли він досі не сформувався, тільки тому, що їх формувала вітчизняна система педагогічного освіти, який був яка орієнтована рішення розвивають завдань.

Постановка питання на такому ракурсі не є щось оригінальне. 'Вузівська підготовка, - говорить про підготовці вчителя М.М.Боритко, - передбачає засвоєння готових форм роботи, готових (хоч і прогресивних) методик, розвиваючиадаптивную,приспособительную потреба (наприклад, в оволодінні новаторським досвідом)'. Ми, проте, порушуємо питання гостріше: підготовка вчителя, розвиваючиадаптивную потреба вчителя, не розвиває в нього адаптаційної готовності, у результаті навіть адаптація стає свого роду імітацією.

Що входить у поняття '>адаптационная готовність вчителя'? По-перше, вміння бачити зміна за умов своєї роботи, потребують відповідного зміни своєї діяльності. Серед цих умов повинні прагнути бути є такі:

1) зовнішні (>общесоциальние) чинники, такі як еволюція соціально-економічної, зовні- і внутрішньополітичну ситуацію, і навіть середовищанаселенного пункту, району й мікрорайону розвиток науку й культури;

2) появі та розвиткові передового педагогічного досвіду у певній школі, і її межами;

3) зміна соціального замовлення до школи із боку батьків учнів;

4) індивідуальні особливості окремих учнів та його еволюція що під впливом соціально-економічних і духовних ('>метасоциальних') чинників;

5) розвиток науки або області практичної діяльності, що у основіпреподаваемого предмета;

6) розвиток психолого-педагогічних наук;

7) особливості конкретної педагогічної ситуації.Назовем готовність враховувати зміни всіх згаданих умов орієнтаційної компетентністю вчителя.

По-друге, це педагогічне мислення, що дозволяє вчителю отримати від зроблених спостережень висновки у тому, як і має змінитися його педагогічна діяльність.

По-третє, педагогічна рефлексія - здатність осмислити власний досвід діяльності, результати останній і витягти певні висновки щодо її вдосконалення. По-четверте,вариативное мислення, що дозволяє генерувати (на зразок) достатньо варіативних форм, методів і прийомів роботи, придатних до роботи на різних ситуаціях, з дітьми різного рівня навчання, з різнимииндивидуально-психологическими особливостями тощо.

Усі перелічені якості є фаховими якостями вчителя і ставляться до особистісних якостей (такою мірою, як і можна розділити професійну діяльність вчителя і 'еманацію' особи у процесі цієї бурхливої діяльності - очевидно, остаточно такий поділ неможливо). Вони, на погляд, цілком може сформовані (розвинені) у масового вчителя незалежно з його особистих якостей, у процесі адекватним чином орієнтованого педагогічного освіти.

3. Творчий рівень. Основна характеристична риса вчителя, працюючого цьому рівні - творча ініціатива Йогопрофессионально-педагогическая і особистісна індивідуальність (що є, власне кажучи, одне) відбито у кожної боці школи такого вчителя: вцелеполагании, відборі і побудові змісту освіти, виборі форм, методів, прийомів і засобів і традиції виховання, стилі спілкування. У вчителя є, безсумнівно, улюблені прийоми, домінуючі стилі спілкування, і викладання, але використовує багату гаму доцільних методів і прийомів, постійно оновлюючи їх, й за необхідності може використовувати й 'нетипові' йому стилі роботи. У цьому творчі вчителя власними силами можуть істотно відрізнятися одне від друга по психотипу, інтересам, настановам, пристрастям, як відрізняються одна від друга, наприклад,учитель-популяризатор іучитель-режиссер. У цьому кожному відомо свою індивідуальну сильну інший бік і усвідомлено використовує їх у свою роботу. Спільним для вчителів, працівників творчий рівень, і те, що й власна особистість ефективніша засобом освіти, виховання та розвитку, ніж будь-який зовнішній 'метод' чи 'засіб'. Саме їх мав на оці Еге. Фромм, кажучи про те, що яке формує вплив виробляє саме присутність вчителя як високорозвиненої, незбираного, гармонійного людини.

         У разі модернізації системи освіти пред'являються певних вимог до професійної компетентності педагогічних працівників.Педагог-организатор мусить уміти високому рівні, комплексно і творчо вирішувати складні професійні завдання. Від рівня підготовкипедагогов-организаторов великою мірою залежить успіх виховної роботи. Фундаментальна обізнаність із дітьми жадає відпедагога-организатора найрізноманітніших знань і умінь. Вона будується з урахуванням широкої ерудиції, знань основи виховання, про дитячої психології, про управління процесом розвитку дитині і дитячого колективу.Педагог-организатор може бути майстром попри всі руками і у своїй неодмінно залишатися духовним наставником дітей, формує їх світогляд і характеру, що його їх особистісному зростанню.

         Виховний процес сьогодні настільки складний, що він може брати участі не кожен – потрібна спеціальна підготовка, потрібні досвід минулого і щире прагнення працювати з дітьми.

Педагог повинен пам'ятати, що: не можна підміняти підлітків там, де їх самі можутьспра витися; необхідно мати витримку, терпіння і готовність підтримувати ідеї хлопців, ініціативи, спиратися ними; важливо вміти поважати рішення дітей і допомагатимемо їм будемо їх реалізовувати; потрібно уникати прямого тиску, навіть, коли думки і дії хлопців здаються помилковими; намагатися роз'ясняти, переконувати; навчитися бачити як зовнішній бік, явні прояви усіх і кожного, а й впізнавати ціннісні уявлення, побудительние мотиви, очікування, інтереси, настрої серед створення умов самореалізації і саморозвитку підлітків.

Є різноманітні стилі поведінки дорослого в підростковой і юнацької організації. Найбільш ефективним буде участь педагога, якщо у залежність від даної конкретної історичної ситуації продемонструє адекватний стиль керівництва та проявить необхідні якості особистості.

Педагог, що збирається працювати з шкільним самоврядуванням, повинен:

· забезпечити комфортну середу учнів;

· визначити правил поведінки, що беруть учні;

· показувати дітям свою повагу до них як до особистостям;

· вимагати взаємоповаги між собою;

· виховувати повагу в учнів до самих собі;

· вчити їх бути незалежними й відповідальними за вчинки;

· знати, як сподобатися підліткам;

· постійно вивчати їх, визначити собі провідний вид діяльності;

· бути здатним захопити хлопців цієї діяльністю;

· об'єднати довкола цієї діяльності актив учнів;

· перед хлопцями яскраву як далеку, і близьку мета;

· затвердити певний стиль спілкування, відносин між хлопцями;

· частково передати управління діяльністю хлопцям, навчити їх почати самоврядуванню;

· запропонувати хлопцям розробити символіку, традиції, ритуали;

· має забезпечити всім надійне почуттязащищенности;

· має зробити колектив відкритим;

· допомогти учням знайти друзів з деяких інших шкіл чи міст;

· треба бути готовий до з того що, може, знадобиться змінити основний вид діяльності чи ускладнити наявну діяльність, її способиорганизации, і може, навіть розпустити даний колектив і створити новий.

3.         Основні функцій управління різних рівнях освітніх систем.

Розглянемо критерії визначення ефективності діяльності з формуванню системи державно - громадського управління загальноосвітньої системою (загальноосвітніх установою)

1.Сформированность системи державно - громадського управління освітнім установою (системою)

 

Рівні:

>1-ий рівень: освітньому установі (системі) функціонують державні (муніципальні/ адміністративні) керівні органи освітнім установою (системою) з колегіальними дорадчими і (чи) експертними структурами в такому разі;

2 -ой рівень: поруч із функціонуванням державних (муніципальних/ адміністративних) органів управління освітнім установою (системою) з колегіальними дорадчими і (чи) експертними структурами в такому разі функціонують органи громадського управління освітнім установою (системою);

3 ->ий рівень: поруч із функціонуванням державних (муніципальних/ адміністративних) органів управління освітнім установою (системою) з колегіальними дорадчими і (чи) експертними структурами в такому разі органів громадського управління освітнім установою (системою) з-поміж них забезпечується чітке розмежування повноважень та фінансової відповідальності, визнане суб'єктами управління установою (освітньої системою)

Примітка: можливоразработаете свої рівні й критерії

2. Оснащеність освітнього закладу (системи) нормативно - правової базою становлення та розвитку державно - громадського управління ним (нею)

Рівні:

>1-ий рівень: існують нормативно - правові документи, які регламентують діяльність державних (муніципальних/ адміністративних) органів управління ним (нею);

>2-ой рівень: існують нормативно - правові документи, які регламентують діяльність як державні (муніципальних/ адміністративних), і громадських органів управління ним (нею);

3 ->ий рівень: існують нормативно - правові документи, які регламентують як діяльність державних (муніципальних/ адміністративних) і громадських організацій органів управління освітнім установою (системою), продовжує їх взаємодія, співробітництво, дозвіл виникаючих з-поміж них суперечностей і конфліктів.

3. Координації і взаємодії органів державного (муніципального/ адміністративного) і управління суспільством освітнім установою (системою).

Рівні:

>1-ий рівень: координація та взаємодія органів державного (>муниципального/административного) і управління суспільством забезпечуються на стадії планування управлінської діяльності;

>2-ой рівень: координація та взаємодія органів державного (>муниципального/административного) і управління суспільством забезпечується на стадії планування та молодіжні організації управлінської діяльності;

>3-ий рівень: координація політики та взаємодія органів державного (>муниципального/административного) і управління суспільством забезпечується на стадіях планування , організації та керівництва управлінської діяльності;

>4-ий рівень: координація та взаємодія органів державного (>муниципального/административного) і управління суспільством забезпечуються на стадіях планування, організації, керівництва та контролю управлінської діяльності;

>5-ий рівень: координація та взаємодія органів державного (>муниципального/административного) і управління суспільством забезпечується усім стадіях управлінської діяльності (прогнозування, планування, організація, керівництво, контроль, облік тощо.)

4. Внесок суб'єктів державно - громадського управління освітнім установою (системою) зміцнення його (її) матеріально - технічної бази, залучення до нього (неї) додаткових фінансових коштів.

Рівні:

>1-ий рівень: функціонування освітнього закладу (системи) забезпечено лише з допомогою надходження бюджетних коштів;

>2-ой рівень: функціонування освітнього закладу (системи) забезпечується з допомогою надходження бюджетних засобів і залучених державними (муніципальними/ адміністративними) органами управління додаткових фінансових коштів;

>3-ий рівень: функціонування освітнього закладу (системи) забезпечується з допомогою надходження бюджетних коштів, додаткових фінансові надходження, залучених державними (муніципальними/ адміністративними) й суспільними органами управління.

5. Участь суб'єктів державно - громадського управління освітнім установою (системою) у реалізації національного пріоритетного проекту "Освіта"

Рівні:

>1-ий рівень: освітнє установа (система) бере участь у реалізації національного пріоритетного проекту "Освіта" вибірково;

>2-ой рівень: освітнє установа (система) бере активну участь у реалізації національного пріоритетного проекту "Освіта" за умов співфінансування;

>3-ий рівень: освітнє установа (система) бере активну участь і виходить переможцем у реалізації національного пріоритетного проекту "Освіта" .

6. Внесок суб'єктів державно - громадського управління у процес функціонування та розвитку освітнього закладу (системи)

Рівні:

>1-ий рівень: керівники освітнього закладу (системи) приймають управлінські рішення з своєму розсуду, приймаючи (не приймаючи) до уваги думка колегіальних дорадчих і (чи) експертних структур та учасників процесу творення;

>2-ой рівень: переважання управлінські рішення (та його результатів) органів державного (муніципального/ адміністративного) управління освітнім установою (системою) над управлінськими рішеннями (та його результатами) органів громадського управління ним (нею)

>3-ий рівень: приблизний паритет управлінські рішення (та його результатів) органів державного (муніципального/ адміністративного) і управління суспільством освітнім установою (системою);

>4-ий рівень: переважання управлінські рішення (та його результатів) органів громадського управління освітнім установою (системою) над управлінськими рішеннями (та його результатами) органів державного (муніципального/ адміністративного громадського управління ним (нею).

7. Реалізація прав учасників процесу творення щодо участі під управлінням освітнім установою.

Рівні:

>1-ий рівень: реалізація прав здійснюється через що у діяльності Ради освітнього закладу;

>2-ой рівень: реалізація прав здійснюється через що у діяльності Ради освітнього закладу та її структурних підрозділів;

>3-ий рівень: реалізація прав здійснюється через що у діяльності Ради освітнього закладу, його структурних підрозділів, і Рад класів.

8. Гармонізація взаємовідносин учасників процесу творення.

Рівні:

>1-ий рівень:наделенность педагогів, учнів, батьків (законних представників) правами і обов'язками освітньому установі;

>2-ой рівень:наделенность педагогів, учнів, батьків (законних представників) правами і обов'язками освітньому установі і функціонування ньому системи дозволу конфліктів з-поміж них;

>3-ий рівень: виправдатись нібито відсутністю освітньому установі серйозних конфліктів між учасниками процесу творення немає і прикладів виходу конфліктів з рамок освітнього закладу.

Успішність управління регіональної освітньої системою залежить значною мірою від успішності проектної діяльності. що дає ядро управлінської роботи і від цього, наскільки якісними виходять продукти цієї бурхливої діяльності, втіленіпроектно - нормативну документацію. У той самий саме час змістом діяльності є забезпечення безперервності і цілісності освіти всередині освітньої системи та можливості взаємодії різних освітніх систем на світового освіти. Фактично це означає, що управління освітньої системою має, передусім, бути орієнтоване на забезпеченні цілісності системи, що запорукою її успішного функціонування та розвитку. Забезпечення цілісності можна тільки як здійснення балансу внутрішньої стійкості й зовнішньої взаємозв'язку коїться з іншими освітніми системами. Цей баланс реалізується з допомогою певних механізмів, що є найважливішими інструментами управлінської діяльності. Найважливішим механізмом регулюючим цілісність освітньої системи є діяльність із забезпечення безперервності освіти.Непреривности освіти передбачає право будь-якої людини, який отримав документ про завершення освіти у одному навчальному закладі опанувати навчання у інший навчальний заклад без яких - або перешкод.Непреривность освіти передбачає взаємодія між інститутами освіти, що забезпечує змістовну, технологічну і організаційну наступність щодо навчання.Непреривность освіти. це, безумовно, креатура національної освітньої системи, а й у регіональному рівнях меншого масштабу вона повинна переважно постійно бути об'єктом найпильнішої уваги й турботи керівника. Інакше неминучі суттєві перекоси функціонування освітньої системи цілої країни. Порушення безперервності освіти призводить до дуже серйозних проблем. Приміром, нашій національної системи освіти характерний сьогодні ряд розривів між інститутами середньої зі школи і вищої освіти, що викликано порушенням механізму наступності освіти, яка реалізується з інструментів доступу і допуску до утворення.

Нові підходи до управління якістю освіти формуються у руслі нової парадигми управління, що включає у собі децентралізацію, яка передбачає делегування повноважень більш низ кім адміністративним рівням, зростання ролі органів місцевого самоврядування; автономію; перехід дополицентрической системі; формування та функціонування освітніх закладів як ринкових суб'єктів господарювання і великих відкритих соціально-орієнтованих систем.

Ці зміни визначають демократичний характер управління освіти, який розкривається у принципах >партисипативности, субсидіарності,рефлексивности ідуальности.

>Партисипативность передбачає широке участь усіх суб'єктів освітню діяльність підготовкою, обговоренні, прийнятті та реалізації управлінські рішення у сфері якості. Цей принцип проявляється уобщественно-государственном характері управління (Експертне рада, Рада освітнього закладу, опікунська рада, координаційну раду тощо.).

>Субсидиарность передбачає прийняття прийняття рішень та відповідальність право їх реалізацію на максимально низькому адміністративному рівні. За наявності певних об'єктивних умов, що перешкоджають самостійного ухвалення рішення, відповідальність для неї передається вищестоящому ланці управління.

У основі >рефлексивности лежать постійні самооцінка, самоаналіз і самоконтроль професійної діяльності, дозволяють відстежувати якості освіти.

Принцип >дуальности, по-перше, відбиває спрямованість управлінської діяльності у дві групи цілей - нормативних (закріплених чи державній освітньому стандарті та інших нормативні документи) і маркетингових (визначених особливостями освітньої системи та вимогами різних освітніх послуг); по-друге, свідчить про необхідність поєднання управління якістю функціонування (консервативний момент: управління з урахуванням попереднього досвіду) і управління якістю розвитку (інноваційний момент: управління "від майбутнього" з урахуванням прогнозних моделей).

На сучасному розвитку освіти зберігають своєї актуальності і спільні принципи управління, до котрих віднести комплексність, об'єктивність, наступність, оптимальність, випередження.

Література

1.         >Лизинский В.М. Практичне виховання у шкільництві. Частина 1, 2 / М.: Центр «Педагогічний пошук», 2002 р., 160 з.

2. Розвиток особистості школяра в виховному просторі: проблеми управління / Під ред.СеливановойН.Л. / М.: «Педагогічна суспільство Росії», 2001 р., 284 з.

3.         Нечаєв М.П. Методика створення та розвитку системи шкільної самоврядування //Методист № 4/2006 р.

4.         НикифороваГ.Н. Програму з виховній роботі для10-11-х класів «Майбутнє у цьому» // Класний керівник № 3/2002 р.

5. Планування і організація виховної роботи // Класний керівник № 3/2003 р.

6.         >Прутченко О.С., Новикова Т.Г. >Бизнес-игра – модель учнівського самоврядування //Методист № 4/2006 р.

7.ЧашниковЛ.А. Сучасні моделі інформаційно-аналітичного забезпечення шкільного управління // Питання психології. 1993. № 9.С.36-41.

[1] РозробленоЮниорским союзом «Дорога» 2000 року.