Зміст
1.Проблемаконфлікту і толерантності в історичній перспективі
2.Толерантністьі конфлікт в системі В«Я та іншіВ»
3.Самосвідомістьі цілісність Я
4.Увагадо іншого - крок толерантності
5.Постановкацілей і їх пріоритет
1.Проблемаконфлікту і толерантності в історичній перспективі
Філософські ідеїдосить яскраво демонструють інтерес древніх мислителів до самих різнихаспектам, як проблеми конфлікту, так і проблеми толерантності. Ці ідеї своїмикорінням йдуть в епоху Античності, яка, можна сказати, їхВ«ПередчувалаВ». Спостерігаючи природне і культурне несхожість людей, філософидавнину прагнули, незважаючи на всі ці відмінності, знайти шляхи гармонізаціїспільного життя. Хоча в епоху Античності проблема толерантності відкрито ще неставилася, її мотиви уловлювалися у висловленнях мислителів Геракліта,Аристотеля, Сенеки та інших філософів.
Грецький філософГеракліт (530-470 рр.. До н.е.) вважав війну єдиним загальним законом, в тойже самий час у В«круговерті природи і світобудовуВ», в космосі він бачивВ«Приховану гармоніюВ». Майже в той же самий час китайський мислитель Конфуцій(551-479 рр.. До н.е.) висловлював погляд на проблему конфлікту, відкритопропонуючи ідею толерантності: В«Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, ітоді в державі та сім'ї до тебе не будуть почувати ворожнечі В». При цьому вінбачив джерело конфліктів в невихованості і неосвіченості людей. Вінвважав, що В«шляхетні мужіВ» грунтуються в своїх відносинах на порядку.Саме порядок, а не вигода і тому подібні речі визначають поведінкуВ«Шляхетних чоловіківВ» на відміну від В«простолюдинівВ», В«малих людейВ», чиїм долеюстає пошук вигод.
Платон (бл. 428-348 рр..до н.е.), говорячи про загальності законів війни в круговороті розвитку, вважав їївже найбільшим злом, яке породжене саме цією епохою. Він думав, що старічаси було краще. Та й самі часи були кращі-В«золотий вікВ», коли людижили дру
жно, ставилися один до одного доброзичливо.
Розуміючи неминучістьвійни і зло, яке вона несе, мислителі намагалися знайти способиспівіснування, що забезпечують мир. Християнська філософія відповідно дозаповітами Євангелія прагнула в початковий період свого розвитку довестипереваги світу.
Толерантність-такапозиція, установка і цінність, яка здатна примирити різні точки зору,релігії, ідеології. Вона дозволяє, спираючись на психологію людини,просуватися далі шляхом зближення людей, не нав'язуючи нікому чужихпоглядів, норм, цінностей. В рамках конфліктології до ідеї толерантності можнаставитися як до позитивної мети.
Обгрунтування важливостітолерантності для християнства можна знайти в працях багатьох стародавніх філософів,але особливе місце належить Тертулліану. На його думку, зло породжує гнів, апородивши його, веде до гріха, що відбувається від людського почуття, івиховується по образу В«тупого собачого байдужостіВ». Звідси походить ворожнечаі людиновбивства. Основою толерантності є рівновага, осуднимлюдині як його борг: забороняється гнів, приборкуються душі, приборкуєтьсясвавілля.
Історично першоюформою толерантності була віротерпимість. У навчаннях раннього християнствасформульований моральний принцип взаємної поваги і взаємної свободи. Вхристиянстві толерантність проявляється як відмова від насильства (як неприйнятногозасоби залучення людини до віри) і щирість переконань.
Перехідний період відСередньовіччя до Нового часу характеризується складними і суперечливимиоцінками соціальних конфліктів. Епоха Відродження - період культурного іідейного розвитку країн Західної та Центральної Європи-різко засуджує ісоціальні зіткнення і збройні конфлікти. Такі відомі гуманісти, якТ. Мор, Еразм Роттердамський, Ф. Бекон, виступають з різкою критикою конфліктів.«³йна солодка для тих, хто її знаєВ», - писав Еразм (1469 - 1536). Він вважав, щощо почався конфлікт подібний ланцюгової реакції, тобто він розростається, залучаючи доорбіту свого впливу всі нові країни і верстви населення. Саме він першийзвернув увагу на складність примирення позицій конфліктуючих, навіть якщо обидвісторони стоять на одних ідеологічних платформах, наприклад, належать однійвірі.
Френсіс Бекон(1561-1626) у висловлюваннях про природу конфлікту, звернув увагу натяжке становище народу, яке завжди є небезпекою длядержави, можливістю свавілля, прагненні до зміни влади. Звертає увагуна те, що В«заздрість у суспільному житті, пасквілі і крамольні мови, а такожпомилкові чутки В»проти уряду завжди небезпечні.
Бекон також звертаєувагу і на конкретні засоби попередження конфліктів, відзначаючи, що наВ«Кожен випадок хворобиВ» існує своє ліки. Це усунення будь-якимиспособами матеріальних причин соціальних конфліктів. При цьому не помічає, щоневдоволення одного з основних станів ще не представляє великої небезпеки,В«... Бо простий народ не скор на підйом, якщо вельможі його до цього не збуджують;а ті безсилі, якщо сам народ не розташований до збудження. Небезпека тодівелика, коли знати тільки і чекає смути в народі, щоб негайно виступитисамої В». Важливим засобом попередження конфліктів Ф. Бекон вважав мистецтвополітичного маневрування. Воістину мудро той уряд, який вмієзаколисувати людей надіями.
У Новий час звідкритою критикою збройних конфліктів, з осудом завоювань і насильствавиступали англійські демократи і французькі просвітителі 18 в. Ж.Ж. Руссо, Д.Прістлі, Д. Дідро. Збройні конфлікти вони розглядали як пережитокВ«Варварської епохиВ». У роботах цього періоду велика увага була приділенараціональним формам організації суспільного життя, усунення причинсоціальних конфліктів, що вкорінені в віджилих формах державногопристрої громадянського миру.
Всесвітньо історичнийпроцес Ж.Ж. Руссо (1712-1778) як би розпадається на три складові моменту: впочатку існує "природний стан", коли люди вільні й рівні, потімрозвиток цивілізації приводить до втрати людьми стану рівності, волі йщастя і, нарешті, уклавши В«суспільний договірВ», люди знову знайдутьвтрачену гармонію суспільних відносин, В«вічний мирВ», згода і єдність.По суті справи, навколо цих складових і розгорталася полеміка цілої епохи.
На рубежі 19-20 вв. всіпосилення впливу на розробку проблематики конфлікту стала надаватисоціологія з її теоретичними побудовами, отриманими за допомогою строгонаукових методів. Не всі соціології визнавали конфлікт вихідною категорієюсвоїх концепцій, але все виразно підкреслювали важливе значення конфліктів вжиття суспільства. Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918) вважається першим,хто ввів у науковий обіг термін В«соціологія конфліктуВ». Конфлікт для нього -нормальна і виключно важлива форма суспільного життя, якасприяє інтеграції, зміцнює принципи і норми соціальної організації.
Теоретичні поглядиГ. Зіммеля поділяли в 1920-і рр.. соціологи Чиказької школи - Роберт Парк(1864-1944), Ернст Берджесс (1886-1966) та Албіон Смолл (1854-1926). Вонирозглядали соціальний процес в аспекті чотирьох взаємопов'язаних типіввзаємодії, змагання конфлікту пристосування, асиміляції. Конфліктизаймають центральне місце серед них, грають перехідну роль, будучи найважливішимджерелом соціальних змін.
Нові підходи дотеоретичному аналізу конфлікту з'являються в роботах представника соціальногодарвінізму юриста Людвіга Гумпловича (18380-1909). Джерела конфлікту він бачитьне тільки в природі людини, але і у відмінностях культур. Всесвітня історія-постійна боротьба рас за існування. При цьому він виводить суть расовихвідмінностей з особливостей культури. Особлива раса-це особливий тип культури. Звідсиі сам конфлікт в рамках різних культур може мати різні прояви-віднайжорстокішої різанини до парламентських дебатів. І хоча прямо тут не говоритисяпро толерантність, але видно, як задаються межі цієї самої толерантності длярізних культур. На його думку, конфлікти не є єдино важливимсоціальним процесом. Не менш важливий процес соціального єднання, на основіякого виникають соціальні спільності, держава....
