Зміст
Введення
1. Теорія научіння
1.1 Поняття В«научінняВ»
1.2 Теорія научіння
2. Сучасні концепції научения
2.1 Теорія планомірного (поетапного) формуваннязнань, умінь і розумових дій
2.2 Теорія формування науковихпонять у школярів
2.3 Теорія проблемного навчання
Висновок
Список літератури
Введення
Цілком очевидно, щозакономірності научіння вивчалися задовго до появи сучасної науки.Необхідність успішно передавати свій досвід наступним поколінням змушувалаемпірично удосконалювати процедуру навчання. Саме тому до моментупочатку експериментальних досліджень цієї проблеми в психології вжеіснували певні повсякденні уявлення про те, як і чому, слідвчити. Ці уявлення зробили сильний вплив на вихідні теоретичніпідходи до навчання.
В даний час теоріїнаучения присвячено безліч робіт вітчизняних психологів, таких як П.Я.Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Знакова і багатьох інших.
Мета даної контрольноїроботи розглянути сучасні концепції научения.
Завдання даної роботи:
В·Розглянутипоняття В«навчанняВ»;
В·Розглянутитеорії научения;
В·Розглянутисучасні концепції научения.
1. Теоріянаучения
1.1 ПоняттяВ«НаучінняВ»
Перш ніж перейти дотеорії навчання, розглянемо поняття В«научінняВ».
Є декількапонять, що відносяться до придбання людиною життєвого досвіду у вигляді знань,умінь, навичок, здібностей. Це - вчення, научіння, навчання.
Найбільш загальним поняттямє научіння. Інтуїтивно кожен з нас уявляє, що таке научіння. Пронаучении говорять в тому випадку, коли людина стала знати або вміти те, чого незнав або не вмів раніше. Ці нові знання, вміння, навички можуть бути наслідкомдіяльності спрямованої на їх придбання, або виступати як побічний ефектповедінки реалізовує цілі, не пов'язані з даними знаннями й уміннями.
Научіння - цепридбання індивідуального досвіду. Широкий клас психічних процесів,забезпечують формування нових, пристосувальних реакцій. [5, c. 55]
У зарубіжній психологіїпоняття научіння часто вживається як еквівалент В«вченняВ». У вітчизнянійпсихології, по украй мірі в радянський період її розвитку, прийнято використовуватийого стосовно тварин. Проте останнім часом ряд учених І.А. Зимова,В.Н. Дружинін, Ю.М. Орлов та інші використовують цей термін і стосовно долюдині.
Види научения у людини:
В·Імпрінтінг;
В·Оперантноенаучіння;
В·Умовно -рефлекторне научіння;
В·Викарноенаучіння;
В·Вербальненаучіння.
1.2 Теоріянаучения
До сьогоднішнього дня немаєєдиної теорії навчання, хоча багато загальні закони навчання широко визнані іемпірично підтверджені різними дослідниками. У рамках теорії навчаннявиділяють три основні напрямки: Павлівське вчення, класичний біхевіоризм,необихевиоризм.
Термін В«теорія навчаннязастосовується переважно до психології поведінки. На відміну від педагогічнихпонять навчання, освіти і виховання теорія навчання охоплює широкийколо процесів формування індивідуального досвіду, таких як звикання, запечатление,освіту найпростіших умовних рефлексів, складних рухових і мовнихнавичок, реакції сенсорного відмінності і т.д.
Дослідження психіки вплані уникнення несприятливих впливів найбільш детально наводилисяпсихологами поведінкового напрямку. Наприклад, мотивацію біхевіоризму.
Біхевіоризм - провідненапрямок американської психології у відповідності з яким предметомпсихології є не свідомість, а поведінку розуміється як сукупністьрухових і зводяться до них словесних і емоційних відповідей - реакцій навплив зовнішнього середовища. Серед способів научения можна назвати умовнийрефлекс, метод проб і помилок.
Основою теорії навчанняє В«закон ефектуВ» Е. Торндайк. Згідно з цим законом ймовірністьвідтворення форми поведінки зростає, якщо раніше така поведінкапризводило до корисного результату. [4, c. 219]
Розглянувши дану главуможна сказати що на сьогоднішній день в сучасній психології виділяють триосновні теорії научения: Павлівське вчення, класичний біхевіоризм,необихевиоризм.
2. Сучасніконцепції научения
У попередній главі булорозглянуті деякі питання теорії навчання, які є загальними і такчи інакше зачіпаються всіма фахівцями в даній області знань.Запропоновані ними відповіді об'єднують вчених, і не створюють між ними яких -або, серйозних протиріч у поглядах. Але в їх позиціях є й істотнівідмінності, які слід представити і обговорити окремо. Найбільше цівідмінності виявляються тоді, коли відбувається перехід від теорії до практики іна основі теорії будуються конкретні методи навчання, навчання або навчання,визначаються оптимальні способи будови навчальної діяльності. Розглянемо ряднайбільш відомих теорій, в яких по-різному пояснюється, як відбуваєтьсянаучіння, і пропонуються психолого-педагогічні принципи побудови методикинавчання, розрахованої на розвивальний ефект. Ці теорії, в свою чергу,зачіпають такі основні проблеми:
1.джерела знань,навчань і навичок людини, її здібностей;
2.динаміка процесунаучения;
3.умови і факториінтелектуального розвитку людини в процесі научіння;
4.рушійні сили таетапи пізнавального розвитку дитини.
Спеціальнапсихолого-педагогічна теорія, що обгрунтовує таку побудову навчальноїдіяльності, при якому за порівняно короткий термін на основі зовнішніх,предметних дій, організованих за певними правилами, формуються знаннята вміння, була розроблена П.Я. Гальперіним. Вона отримала назву теоріяпланомірного (поетапного) формування знань, умінь і розумових дій. [3, c. 303]
2.1 Теоріяпланомірного (поетапного) формування знань, умінь і розумових дій
Відповідно до цієї теоріїпредметна дія і виражає його думка становлять кінцеві, початковорізні, але генетично пов'язані ланки єдиного процесу поступовогоперетворення матеріального дії в ідеальне, його інтеріоризації, тобтопереходу ззовні всередину. Дія функціонально пов'язано з предметом, над якимвоно здійснюється, включає в себе продукт - мета перетворення даногопредмета і засобу такого перетворення. Все це разом узяте складаєвиконавську частину формованого дії. [7, c. 74]
Крім неї, до складудії входить орієнтовна основа дії (ООД). У результаті правильногоООД суб'єкту представляється картина обставин, в яких має бутивчинено дію, намічається адекватний цим обставинам і цілі діїплан його виконання, визначаються параметри і форми контролю дії, а так самоспособи корекції допускаються при його виконанні помилок. На орієнтовнучастина виконуваного дії в теорії планомірного формування розумовихдії звертається особлива увага. Вона вважається головною, так як в першучергу від ООД залежать рівень і якість виконання формованого дії.
Процес перетвореннядії з метою його вдосконалення реалізується у вигляді операцій по створеннюнової або актуалізації старої ООД (це в теорії називається орієнтовнимиопераціями), включає здійснення самого перетворення (виконавчіоперації), контроль і корекції виконання (контрольні операції). [3, c. 309]
Орієнтовні операції,входять до складу ООД, можуть бути активними, коли дія перебуває на етапіпочаткової орієнтування в ньому і будується у всій своїй споконвічній повноті, іпасивними, коли настає черга виконання вже частково і повністюсформованого дії. ООД являє собою психологічний механізмрегулювання виконавських і контрольних операцій, які включаються в діюв процесі його формування і за допомогою яких оцінюється правильністьпроцесу розвитку дії.
ООД може визначатися затрьом критеріям:
В·Ступеня їїповноти (повна - неповна);
В·Міру узагальненості(Узагальнена - неузагальнених);
В·Способом отриманнянавченості (самостійно або в готовому вигляді).
Повна ООД припускаєнаявність в учня точних і достатніх відомостей про всіх компонентівформованого дії. Узагальненість ООД характеризується широтою класуоб'...
