Омський державний педагогічний університет
Факультет з психології та педагогіки
Курсова робота з соціальної педагогіці
Робота соціального педагога з дітьми,подвергавшимися насильству у ній
Омськ 2006
>Содкржание
Запровадження
Глава 1. Теоретичні основи жорстокого поводження з дітьми у сім'ї
1.1 Поняття насильства у ній. Категорія дітей, які пережили насильство
1.2 Причини і різноманітні види жорстокого поводження з дітьми
1.3 Робота соціального педагога з дітьми, котрі пережили насильство у ній
Глава 2. Експериментальне дослідження з виявлення дітей, які пережили жорстоке поводження у ній
2.1 Опис методик дослідження
2.2 Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
Укладання
Список літератури
Запровадження
У неблагополучних сім'ях підлітки значно частіше переживають кризові ситуації, що супроводжуються нервово-психічним напругою, вираженої тривогою, нестійкістю самооцінки, потреби у. психологічної підтримки і ін. Самостійно успішно подолати ж усе, зазвичай, підліткам важко, і часто використовують неконструктивні захисні техніки витіснення, уникнення, відмови від рішення, відмовитися від діяльності, принесла неуспіх, і навіть агресивних форм заміщення іекстрапунитивние реакції.
Працюючи з родиною, соціальний педагог стикається з дітьми, котрі пережили жорстоке поводження. Медики часто зіштовхуються з дитячими травмами, що є результатом поганого роботи з дітьми у сім'ї. Існує термін «синдром побитого дитини».
Винуватцями поганого звернення є батьки (94,2%), їх 85% рідні батьки. У тому числі 60% жінки, 39% чоловіки. Батьки або особи, їх які заміщають, погано опікуються дитиною (88%), роблять фізичне насильство (87%). Рідні матері винні у поганому спілкуванні й догляді майже 2 рази більше, ніж батьки (75% проти 41%).
Насильство, пережите у дитинстві, єфактором-предикатором формування прикордонної особистісної організації, яка характеризується дифузією ідентичності, низькому рівні когнітивної оснащеності образу Із високої залежності від поля і великим участю афективних компонентів. Нагромаджений негативний досвід спілкування переноситься на відносини підлітка з соціальним оточенням, знаходячи вираження у агресії, спрямованої зовні, на оточуючих людей тому числі на батьків, чи власну особистість, проявляючись в схильність до суїцидів.
У сім'ї підліток засвоює поведінкові патерни дозволу життєвих ситуацій і певні ціннісні уявлення. Наприклад, сім'я з алкогольними проблемами підвищить ймовірність декомпенсації поведінки у підлітків і обумовлює соціально-педагогічну занедбаність, розвиток інфантильних чорт особистості, невротичні розлади. Але з тим вона робить звичним сам стиль сімейних відносин, формуютьнезрелую особистість,прибегающую у непростих ситуаціях до сурогату міжособистісного взаємодії (алкоголю, наркотику).
Мета: виявити дітей, піддавалися жорстокому поводженню у ній.
Завдання:
1. вивчити проблему насильства у ній;
2. виявити дітей, піддавалися жорстокому поводженню у ній;
3. розробити рекомендації для соціальних педагогів з працювати з дітьми,подвергавшимися насильству у ній.
Об'єкт дослідження: насильство у ній.
Предмет дослідження: робота соціального педагога з дітьми,подвергавшимися насильству у ній.
Методи дослідження:
- вивчення психолого-педагогічної літератури з цієї проблемі;
- спостереження.
База дослідження: МОУ «Середня загальноосвітньою школою № 138» Жовтневого АТ р. Омська.
Глава 1. Теоретичні основи жорстокого поводження з дітьми у сім'ї
1.1 Поняття насильства у ній. Категорія дітей, які пережили насильство
>Насилием часто виявляється лише грубе й вочевидь травмуючий застосування сили стосовно дитині, а й багато звичні «традиційні» форми покарань і впливів на дітей.
У сучасному Росії про проблеми насильства з дітей у сім'ях почали говорити початку 90-х років, коли почали створюватися притулки,социально-реабилитационние центри, кризові служби. Більшість дітей, які у знаходяться ці установи, безпосередньо зіштовхувалися у житті з насильством чи жорстоким зверненням і переживали її наслідки, дітей й не так били (хоча з них фізично каралися), скільки не годували, не водили до школи, не приділяли уваги, не піклувалися і любили.
У зв'язку з цим поняття «насильство» у цьому контексті вживається кілька умовно. У російській мові термін насильство зазвичай належить до дій («б'ють», «гвалтують») і враховує усе різноманіття дій (або бездіяльності) дорослих, які завдають шкоди дитині. Ситуації, коли маленьку дитини залишають без нагляду удома чи надворі, багато годин змушують стояти на покутті, регулярно принижують і називають «ідіотом», роздягають і пестять статеві органи, показують порнографічні фільми, погано годують і вдягають, не створюють умови на навчання, пред'являють завищені нереалістичні вимоги, і очікування, і потім карають за межі не відповідність їм, - всі ці ситуації мають дуже багато спільного за своїми наслідками, але з них не назвати насильством повсякденному цього слова. Усе це «погане», «жорстокі», «неправильне» поводження з дитиною у ній, яке травмує і негативно б'є по її розвитку і душевному здоров'ї. Таке звернення може бути як усвідомленим, і неусвідомленим, може пов'язуватися і з зовнішніми чинниками, і особливостям батьків уяву і дитини, може визначатися якимись діями дорослого чи, навпаки, його бездіяльністю (наприклад,необеспечением безпеки).
Цілісоциально-педагогической допомоги дітям – жертвам насильства визначаються виходячи, передусім, з особливостей дітей. Проведені у руслі психоаналітичної педагогіки дослідження (До.Бютнер, Еге. Джил, М.Ледер та інших.) показали, що образи, жорстокість, відсутність емоційного тепла надають фатальний впливом геть життя дитині. Діти, які пережили жорстоке поводження, виростаютьмнительними,ранимими. Але вони перекручене ставлення й решти, вони здатні довіряти, занадто часто вже не товаришує зі своїми почуттями, схильні до жорстокості, ніби знову і знову бажаючи помститися оточуючим на власний досвід принижень [20, із чотирьох].
Діти, які пережили насильство, характеризуються наступним ставленням й решти.
По-перше, вони мають не такі як інші, негідними любові, поганими, «брудними», марними. Нерідко поєднається зі поданням щодо собі як і справу маленькому, слабкому і здатний покращити своє життєву ситуацію. Дитина відчуває невпевненість у своїх сил і здібностях, безсилля і при безпомічності (позиція жертви). Можливий інший варіант: підліток зовні здається «сильним хлопцем» чи «крутий дівчиськом», але цю бронею ховаються глибинний власний страх і те почуття безпорадності, ускладнене відчуженням людей, голодом з кохання й теплу.
По-друге, вони нікому не довіряють (і, дорослим). Діти – жертви насильства, зазвичай, бояться іншим людям, особливо дорослих, вважають їхню небезпечними, ворожими заперечують можливість звернення до них по медичну допомогу. Часто девізом дітей стають слова: «Нікому не вір, на що покладайся, нікого ні до що не проси». Часто намагаються «сховатися позаду сильнішого».
По-третє, вони теж мають вкрай слабкий контакт зі своїми тілом, і відносини із своїми справжніми почуттями. Свого часу жертви насильства, щоб вижити, змушені були придушити чи витіснити свої найсильніші почуття. Результатом такого придушення часто стає дисоціація, тобторасщепленность, роздільність «Я».
Найбільш часта форма прояви дисоціації –расщепленность тілесних відчуттів усвідомлення. Колись, в останній момент жорстоких поневірянь, дисоціація допомогла дитині вижити, справитися з нестерпної фізичної і/або душевної болем. Дитина хіба що представляє, що справа зрушила ні з ним, і з кимось іншим. Він навчаються роз'єднувати свої емоційні реакції і реакції тіла. Наприклад, виконуючи роль «сильного хлопця», він би «заморожує біль», «кам'яніє», «німіє», щоб щось відчувати, щоб вижити. Потім він нерідко намагається довести загублену інтенсивність почуттів, вдаючись алкоголю чи наркотиків. Таке у своїй практиці відзначала Аліса Міллєр та інші психотерапевти, котрі з відкинутими чипретерпевшими фізичне насильство людьми. За словами однієї соціальної працівника, «цих людей прагнуть набуття чогось ними втраченого; вони просто знати, чого саме їм бракує, але цілком переконані, що чогось позбавлені й у потребують».
По-четверте, таким дітей відбувається порушення кордонів особистісного простору. Вони стають або зайве жорсткими, або, навпаки, нечіткими, поплутаними.
Також відзначимо, що все активність таку дитину спрямовано власну захист. Але вони можуть у різних напрямках. По-перше, це то, можливо відчуження людей і агресивна активність, націлена подолання перешкоди за будь-яку ціну (таку активність часто характеризують словами: «Не людина, а танк», «Піде по головах»). По-друге, відчуження себе й своїх ресурсів, пошук того, хто дозволить ситуацію (пошуки можливостей приліпитися до дужого, до того що, хто захистить). По-третє, пасивне,обороняющееся поведінка (те що) [20, із чотирьох – 5].
1.2 Причини й ті види жорстокого поводження з дітьми
Підлітки часто страждають у своїх сім'ях від жорстоких поневірянь, під яким на увазі навмисне заподіяння фізичного чи психічного насильства як побиття, знущання, позбавлення їжі чи одягу, образи, приниження людської гідності, зазіхання на сексуальну недоторканність, вбивства, доведення до самогубства.
Причиною жорстокого поведінки батьків називають:
- соціально-економічні чинники: безробіття, погані житлові умови, матеріальну невпорядкованість, що призводять до стресу і далі - до жорстокому поводженню з домочадцями;
- психологічні чинники: особливості особистості батьків або дитини, психічні захворювання, алкоголізм, наркоманію, негативний особистий досвід батьків, пережитий у дитинстві, відсутність педагогічних знань. Жертвами сімейного насильства частіше стають небажані, хворобливі йди гіперактивні діти. Батьки, демонструють жорстоке поводження з дітьми, частіше постають емоційно неврівноваженими особами чи нині напівживі емоційного стресу [21, з. 248].
Вчені визначили, причиною поганого звернення є особисті риси батьків.
У цих сім'ях загострені соціальні проблеми, найчастіше це неповна сім'я, батьки - алкоголіки, наркомани, релігійні фанатики, неповнолітні до 17 років, біженці чи безробітні, із фізичними недоліками (глухі, сліпі), розумово відсталі чи із психічними захворюваннями. Десять відсотків дітей із таких сімей і які пережили насильство гинуть, вони розвиваються фізичні і психічне відхилення. Вонинеобразовани, США вчитися і ще трудитися, що неспроможні визначитися у житті, створити сім'ю [9, з. 301].
Традиційно розрізняють чотири загальних категорії жорстокого поводження з дітьми: 1) фізичне насильство, 2) сексуальне насильство, 3) зневага потребами дитини, 4) емоційне насильство. Натомість, кожна з цих категорій включає у собі ряд поведінкових проявів [1, з. 19].
Фізичне насильство – нанесення дитині фізичних травм і тілесних ушкоджень, застосування жорстоких фізичних покарань. Ці дії можуть здійснюватися у вигляді побиттів, катувань, струсу, ударів (зокрема з допомогою найрізноманітніших предметів як знаряддя праці насильства), ляпасів, таскання за вуха, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, як укусів. Фізичне насильство включає у собі також залучення дитини на вживання наркотиків, алкоголю, примус до прийому отруйних речовин чи медичних препаратів, викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), і навіть спроби удушення чи утоплення дитини.
Вирізняють підвиди фізичного насильства, однією із є фізичне насильство над немовлятами. Це коли немовляти починають трусити з такою силою, що свідомо чи несвідомо завдають йому ушкодження. Енергійне заколисування немовляти або його потрясіння можуть викликати травму мозку, пов'язану про те, що мозок дитини ще повністю сформований. Наслідками таких впливів може бути затримка в розумовий розвиток, дефекти промови, порушення рухових функцій, втрата слуху і навіть смерть.
До фізичного насильства відносять і такий крок його рідко розпізнавався б підвид, як синдром, який у тому, що людина, зобов'язаний турбуватися про дитині, вигадує фіктивну хвороба, чи провокує захворювання, унаслідок чого «дитина піддається неприємним і найчастіше шкідливим медичним втручанням».
Сексуальне насильство - це залучення залежних, незрілих дітей і підлітків в сексуальну активність, що вони в повному обсязі усвідомлюють, яку вони можуть дати поінформовану згоду чи яка порушує соціальні (громадські) табу на сімейні ролі. Це широке визначення, і це включає внутрісімейні інесемейние форми насильства, й всі типи сексуальну активність (наприклад, оголення, оральні, анальні і сексуальнігенитальние контакти, дитячу порнографію, демонстрацію непристойних дій, сексуальні ритуали).Инцестом називають будь-яку сексуальну активність між дорослими й дітьми, що є близькими родичами (включаючи вітчимів і опікунів).
Про зневазі потребами і потребами дитину чи відсутності піклування про ньому йдеться, коли батьки чи які заміщають їх - особи (включаючи установи тривалого перебування) не забезпечують дитини їжею, дахом, одягом, гігієнічними умовами, відповідними його потребам, завдаючи шкода психологічному чи фізичному здоров'ю дитини. Нехтування потребами дитини який завжди викликається бідністю. Багато незаможних сім'ях діти, які відчувають брак гарному одязі і їжі, тим щонайменше почуваються улюбленими і захищеними. Нехтування включає низку таких проявів, як зневага потребами освіти,присмотре, медичному догляді, фізичному і емоційному здоров'я.
Нехтування медичної допомогою - незгоду на вакцинацію і імунізацію та інших. - може дуже небезпечним, особливо в дітей хронічні захворювання, і вимагати втручання з боку.
Емоційний, чи психологічне, насильство включає у собі постійне відкидання, приниження, перетворення дитини на «офірного цапа» людьми, які мають хочеться його берегти і піклуватися про нього. Сюди ставляться такі дії з відношенню до дітей, як запирання дитини на темній кімнаті, погрози та залякування. Діти, котрі піддаються емоційного насильству, почуваються непотрібними, поганими, дурними, нікчемними, мають низьку чи нестійку самооцінку, переживають відчуття власної неспроможності. Емоційний насильство важко довести, багато авторів вважають, що його так поширене, кожному людині доводилося одного разу переживати в родині чи школі. Проте тривале переживання емоційного насильства чи повторювана грубе психологічне тиск можуть чинити серйозний впливом геть формування дитині.
У реальної практиці не часто трапляються окремі категорії насильства, зазвичай діти переживають одночасно кілька його видів. Фізичне насильство, зазвичай, містить компонент емоційного; сексуальне насильство часто супроводжується примусом, фізичним насильством і переживається дитиною як приниження [1, з. 21].
Деякі батьки виправдовують погане поводження з дитиною його уродженими негативними якостями. Така позиція батьків може посилити конфлікт і призвести до ізоляції дитини на сім'ї. Дослідники вважають, такі батьків на дитинстві самі піддавалися жорстокому поводженню, мали великі проблеми, у спілкуванні з близькими.
Завдання соціального педагога – створити педагогічну ситуацію, аби допомогти дитині вийти з кризи, враховуючи, такі діти дуже прив'язуються до вихователю.
1.3 Робота соціального педагога з дітьми, котрі пережили насильство у ній
Про важливість міжособистісних відносин дитину і «який допомагає» дорослого говорила ще Ганна Фрейд: «Що ми б починали робити з дитиною, навчаємо ми його арифметиці чи географії, виховуємо його чи піддаємо аналізу, - ми мають насамперед встановити певні емоційні стосунки між собою - і дитиною. Чим важче робота, яка доведеться, міцніші мусить бути цясвязь»[20, з. 8].
Соціальний педагог має лише враховувати ставлення дитину до собі, а й опанувати мистецтвом створювати ці відносини, педагогічно доцільно вибудовувати їх.
Які мають бути ці відносини? Відповідь однозначна: якщо у «дорослої» терапії можливо домогтися позитивних результатів як із позитивному, і за негативної перенесення (трансфер), то, при працювати з дітьми обов'язковим є «позитивне перенесення», ніжна прихильність, багато в чому нагадує ставлення дитину до матері.
І перший крок було, що необхідно зробити назустріч дитині, це прийняти його й приєднатися щодо нього, припустити (трохи більше того!), що вона прав у своїй установці стосовно оточуючим людям, який би вона була. Варто повторити слова Анни Фрейд, розповідає досвід встановлення контакту з дитиною: «Моя перша мета полягала тільки у тому, аби становити інтерес для хлопчика... Поступово стала йому як цікавим і корисним людиною, а й дуже сильної особистістю, без допомоги якій він не міг обійтися. З допомогою цих якостей стала йому необхідної» [20, з. 9].
Сучасні представники британської школи психоаналізу (М. Клейн, Д. Віннік, МБалинт та інших.) вважають, що рушійна сила розвитку - це афективні відносини його з людьми, які ним опікуються; умова ж свідомості його особистого існування - це поділюваний коїться з іншими людьми життєвий досвід. На думку цих дослідників, основу порушення розвитку особистості, появи агресивності, жорстокості лежать як конфлікти, про які писав батько психоаналізу, а й «нестача емоційного тепла в ранньому віці». Особливо важливим є враховувати регулярно працюють з дітьми - жертвами насильства: аби допомогти їм відродитися, необхідно глибоко зрозуміти дитину і створити досвідкорригирующей турботи, дати їй відсутнє тепло, відігріти душу.
Аліса Міллєр нагадує, що може висловлювати свої почуття в тому разі, якщо поруч є людина, який його дії повністю приймає, розуміє і підтримує. Перш ніж починати роботу в досягнення результату, терапевт повинен зуміти установити з дитиною необхідні відносини, допомогти дитині включитися упсиходраматическую реальність, і повірити у метод. Дитина може опір, іноді може видатися, що драматична дія тупцює дома, але провідний обов'язково має довіряти методам Морено: вірити у те, що вони приведуть до успіху [20, з. 9].
>Установлению довіри і культурні стереотипи: «розповісти жорстокість у ній - отже зрадити близьких», «не можна виносити сміття з хати» тощо.
Втрата контролю та відчуття безпорадності для потерпілого дитини є дуже істотними. Переслідувачі кажуть своїм жертвам, що самі у цьому, що із нею сталося: дитина подивився чи повівся отже сам спровокував примус чи жорстокість. Діти часто розповідають про все це своїх родичів чи вчителю, але чують у відповідь, що не можна грубіянити, не можна розповідати про інших брудні речі й усе, що вони сказали, - неправда. Тож не дивно, що після такої реакції старших відчуття безпорадності в дитини збільшується.
Працюючи з дітьми, які пережили сексуальне примус, ми обов'язково повинні вірити дитині. Про те, що відбулося дійсності, знають лише та його мучитель. Тільки дитина уже знає, як щодо нього чіплялися, що став саме були і як і нею вплинуло. Важливо пам'ятати, що ці діти відчули у собі байдужість, неуважність і лють дорослих. Звідси їхня недовіру, настороженість, постійне очікування «віроломства». Перш ніж такий дитина підпустить себе, психолога доведеться пройти «перевірку на лояльність».
Чим сильніший порушена цілісність «Я» дитини,подвергшегося жорстокому поводженню, то більше вписувалося підтримують елементів, що сприяють інтеграції, відновленню цілісності, має входитимуть у психодраму.
Це можна забезпечити, наприклад, ближчою до цього дитині (навіть у сенсі просторового розташування)поддерживающей позицією ведучого і групи, скороченням часу сеансу, скороченням кількості сцен та збільшенням «розмовних моментів», близьких до технік гуманістичної,клиентцентрированной терапії, відмовою від техніки обміну ролями, використанням прийому «відкритого кінця».
Найкращими аргументами на користь застосуванняпсиходраматического методу з дітьми - жертвами насильства служать висловлювання самих дітей, які пережили систему психодраматичної роботи. Навчитися довіряти іншим - отже навчитися довіряти собі: своїм почуттям, судженням і відчуття цінності свого буття.
>Психодраматические методисоциально-педагогической допомоги жертвам сімейного насильства засновані реальному взаємодії, а чи не на емоційному чи інтелектуальному обговоренні. Це в нагоді посилити активність дитини, підвищити спонтанність її поведінки і применшити опір.
>Психодраматические методи дозволяють побудувати просторово-часової конструкт воперациональной системі «тут і він». Помістивши до системи «тут і він» своє минуле, нинішнє та майбутнє, виходячи з власному досвіді, діти можуть безпосередньо взаємодіяти з минулим і майбуттям. Отже, вони змінюють своє сприйняття тій чи іншій ситуації та роблять більш осмисленим і гнучким свою поведінку у різних умовах (зокрема й у родині). Переваги психодраматних методів у тому, що вони:
- містять у собі важливі елементи особистісної проекції та ідентифікації;
- рельєфно становлять самостійну та драматизують рольовий поведінка членів взаємодії;
-фокусируют увагу до соціальної системи та процесах соціального взаємодії;
- сприяють вираженню «заборонених емоцій», які буквально переповнюють дітей (гніву, страху, роздратування, образи), і віднайденню «>культуросообразних» способів їх висловлювання [20, з п'ятьма].
Що особливо важливо знати тим, хто працює із дітьми, відчули жорстокість. Річ у тім, що відчуття гніву та образи, зазвичай, першими виходять назовні, коли дитина визнає факт насильства, що мав місце у житті. Цього феномену підтверджують найрізноманітніші дослідники (До. Роджерс, Еге. Джил, Еге. Банністер та інших.). Зробити боляче, відплатити кривдникові - ось перші почуття, що переповнюють багатьох із юних жертв насильства, коли вони розповіли про неї на індивідуальної консультації чи групі. Але вони бояться, що гнів не можна виражати, що й не зрозуміють і засудять (роздратування, гнів традиційно вважаються «поганими» емоціями). Тим більше що діти немає досвіду конструктивного їх висловлювання.
Важливі завдання психодраматичної роботи - створити безпечних умов, де дитина міг би відіграти негативні емоції, не заганяючи їх всередину, і навчити конструктивно висловлювати гнів.Психодрама дає можливість висловлення гніву. Ще засновникпсиходраматического методу Морено заохочував своїх пацієнтів допроигриванию страхів і фантазій в безпечної обстановці, щоб люди могли інтегрувати ці страхи і фантазії разом з поглибленням самоусвідомлення і підвищення світорозуміння.
Коли наявність гніву визнано, а вираз їх у ігровий формі «стало дозволено», дитина починає контролювати свою поведінку й почувається безпечно. Отже, психодрама може допомогти:
- відіграти зовні драму внутрішньої злагоди;
- опанувати своїм минулим і «розпрощатися з ним»;
- повірити у себе, у власних силах і можливість змін;
- знайти оптимальні способи поведінки у важких життєвих ситуаціях;
- освоїти нові ролі й моделей поведінки.
>Психодрама дозволяє моделювати в спеціально умов груповий роботи реальні життєвих ситуацій, шукати і визначити оптимальні способи поведінки у них, освоювати нові соціальні ролі. За словами АдамаБлатнера, «психодрама докладно розкриває маємо несвідоме програвання поведінці, яких ми користуємося ми у ролі захисного механізму для розрядки внутрішніх імпульсів під час символічного чи реального дії» [20, з 6-ї].
Конче важливо, що психодрама використовує природні способи зцілення дорослих та дітей, перенесли важку психічну травму. Деякі психологічні захисні механізми виявляється у поведінці, не який отримує громадського схвалення, і тому вихователі ці механізми у разі ігнорують, а частіше - придушують (депресивних дітей батьки змушують не сумувати, а роздратованих - заспокоїтися).
>АламБлатнер також зазначає, що ваша культура багато людські якості відносить виключно дитинства, приміром, такі, як спонтанність, креативність і бажання грати, що перешкоджає прояву дитячої безпосередності в дорослому житті. психодраматична ж роботу з дітьми дозволяє розвивати це й з повагою ставитися до проявам. Діти відмінно відчувають символічну реальність. У ньому вони мають можливість зіграти безліч ролей, приміряючи їх у себе, разом із тим набути досвіду інтеграції що виникають у процесі гри переживань.Психодрама не перешкоджає природному поведінці дітей, навпаки - вона заохочує і, якщо поглянути ширше, дає дітям можливість відчути, що й приймають і цінують.
Важливе значення в психодрамі надається емоційногоотреагированию негативного життєвого досвіду у процесі рольового взаємодії. Такеотреагирование Я. Морено, за Арістотелем, називав катарсисом, тобто очищенням. Але, на відміну Аристотеля, для Я. Морено катарсис єотреагированием як через жаль і переляк, а й черезочищающую силу гумору і сміху. Члени групи під час драматичної імпровізації хіба що відстороняються власних переживань, і уявлень щодо реальних подій й отримують уявлення про те своє життя очима іншим людям. Морено говорив: «Спочатку має місце відтворення, слідом за настає час перенавчання». Працюючи з дітьми, котрі пережили насильство, доцільно особливо виділяти стадію відновлення довіри, без якої відтворення відбутися неспроможна [20, із шостої].
У зв'язку з тим, що чимало дівчатка і хлопчики негативний досвід спілкування з дорослими і довіряють їм, є важливим створення непрофесійних молодіжних об'єднань (групи самодопомоги), що сприяють організації терапевтичної середовища. Її основна завданням є створення умов, які полегшують дітям і підліткам звернення за професійної допомогою, адаптація до терапевтичному процесу, полегшення інтеграції дитину чи підлітка у групу однолітків.
Є низка проблем, щодо яких підлітки більше схильні звертатися до однолітків, насамперед - це проблеми спілкування, любовні стосунки тощо. Важливіше те, що таке спілкування з однолітками дозволяє знизити страх, тривогу, недовіру до психологів клініках і лікарях, забезпечує підлітків інформацією щодо можливості отримання професійну допомогу до [1, з. 202 – 203].
Глава 2. Експериментальне дослідження з виявлення дітей, які пережили жорстоке поводження у ній
2.1 Опис методик дослідження
Щоб надати кваліфіковану психологічної допомоги дітям, котрі пережили якесьпсихотравмирующее подія або у яких певні труднощі адаптації внаслідок порушень особистісного розвитку та поведінки, необхідна розробка програми, що включає по крайнього заходу два блоку:психодиагностический іпсихокоррекционний. Перший необхідний здобуття права визначитисимптомокомплекси порушень та намітити «мети» для психологічного втручання, другий - зміни негативних переживань, і станів, і навітьнеадаптивних моделей поведінки.
Для діагностики дезадаптації дитини можна використовувати «>Карту спостережень» Д.Стотта. У його основу покладено фіксація різної форми поведінки дітей з результатам тривалого спостереження. Спеціальний план записи чи фіксації результатів спостережень сягають початку збору інформації [28, з 156].
Карта спостережень включає фрагменти фіксованих форм поведінки, за наявністю чи відсутністю яких в дитини мусить стежити спостерігач, яким заповнюють карту. Ці фрагменти згруповані в 16 синдромів.
У реєстраційному бланку спостерігач закреслює ті цифри які відповідають формам поведінки (фрагментами), найхарактерніших для даної дитини. Центральна вертикальна риса відокремлює важчі порушення (справа) від менш тяжкі (зліва). Номери симптомів який завжди точаться суперечки з порядку, їхню прихильність залежить від значимості тієї чи іншої симптому загалом описі синдрому. Оцінюючи симптому фрагмент, які перебувають зліва вертикальної риси, оцінюється одним балом, справа - двома.Подсчитивают суму балів в кожному синдрому і загальний коефіцієнтдезадаптированности за сумою балів всіх синдромів. Більша число закреслених фрагментів поведінки в дитини (проти іншими дітьми) дає зробити висновок про серйозні порушення у розвитку особи власної поведінки.
Безумовно, в оцінці агресивності дитини особливу увагу варто приділяти синдромам, що описує ворожість стосовно до дорослим, про дітей і брак соціальної нормативності.
>Карту спостережень може заповнювати як психолог, і педагог. Однак у цьому разі який завжди вдасться одержати об'єктивної картини поведінки дитини черезнередкого суб'єктивізму у виставі педагога про даному дитині чи то з упередженого ставлення щодо нього. Коли отримана інформація під сумнівом психолога або в нього є невпевненість правильності оцінки тих чи інших порушень поведінки дитини, психолога слід провести самостійне спостереження, особливо за групою дезадаптованих дітей.
Цю методику найкраще використати під час роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку. Використання інших методів істотно утруднено за низкою причин, що з рівнем психічного розвитку дітей цих вікових груп. Потрібно прагнути стежити дитиною у різних ситуаціях, проте нагляд ігровий діяльністю є найбільш інформативним [28, з. 157].
2.2 Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
У експериментальному дослідженні брали участь 10 учнів МОУ «Середня загальноосвітньою школою № 138» Жовтневого АТ р. Омська у віці 10 – 14 років і 4 класних керівника, які контролю над цими учнями.
Карта спостережень Д.Стотта включає 190 фрагментівдезадаптированного поведінки. Ці фрагменти згруповані в 16 синдромів:
1. НП – недовіру до нових людей, речам, ситуацій;
2. Д – депресія;
3. У – перехід у себе;
4. ТБ – тривожність стосовно дорослим;
5. ВР – ворожість стосовно дорослим;
6. ТД – тривога стосовно дітям;
7. А – недолік соціальної нормальності (>асоциальность);
8.ВД – ворожість про дітей;
9. М – невгамовність;
10.ЭН – емоційну напругу;
11. СР – невротичні симптоми;
12. З – несприятливі умови середовища;
13. СВ – сексуальне розвиток;
14.УО – розумова відсталість;
15. Б – хвороби та органічні порушення;
16. Ф – фізичні дефекти.
Після закінчення проведених спостережень виявлено такі результати.
Таблиця 1 - Результати спостереження по методики «Карта спостережень Д.Стотта»
№
Ім'я
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
1.
Ірина М.
+
+
+
+
+
+
2.
Галя Д.
+
+
+
3.
Катя У.
+
+
+
4.
Ріта М.
+
+
5.
Оля Ж.
+
+
+
+
+
6.
Мишко У.
+
+
+
+
+
7.
Валя З.
+
+
+
+
+
+
+
8.
Рома До.
+
+
+
+
+
9.
Сашко М.
+
+
10.
Андрій І.
+
+
+
У представленої таблиці вказані порушення за картою спостережень Д.Стотта. З отриманих результатів помітні, що з 40 % учнів із що спостерігається групи дітей проявляється депресія ворожість стосовно дорослим. У одну дитину (10 % з 40 %) спостерігаються порушення у області сексуального розвитку. У разі можна припустити, що з десяти дітей піддавався жорстокому поводженню дорослих.
Отже, отримані дані можна малюнку.
>Рис. 1 - Результати контролю над учнями
Результати надані діаграмі засвідчують наявність різних порушень у які у що спостерігається групі дітей.
Для подолання насильства стосовно дітям важлива таку систему організації допомоги, яка припускає можливість її отримання будь-якою етапі життя сім'ї та дитини.
Існує безліч моделей допомоги дітям і запобігання насильству. Одні орієнтовані навчання батьків взаємодії з дітьми на певних етапах їхнього життя, включно з пренатальною програму стосовно підтримки (підготовка батьків материнству, зміцнення зв'язок між матір'ю, та майбутнім дитиною), навчання батьків правильному догляду дитину. Треті припускають допомогу жертвам насильства, й мінімізацію ризику його повторення у майбутній сім'ї потерпілого; четверті спрямовані зміцнення сім'ї та профілактику виникнення проблем; п'яті – допоможе сім'ям групи ризику – бідним сім'ям, самотнім матерям, молодим батькам (>матерям-подросткам) тощо.
>Помогающие організації може мати різний статусу і відомчу приналежність (бути громадськими чи державними, ставитися до медичного, освітньому чи соціальному департаменту) і різноманітні права втручання у життя сім'ї; можуть допомагати амбулаторно, в денному чи цілодобовому стаціонарах.
Укладання
Діти, які піддаються жорстокому поводженню та насильства, у якій формі воно відбувалася, «випадають» з нормального процесу соціалізації й позбавлено необхідні нормального зростання і розвитку відчуття безпеки, безумовного прийняття, підтримки і допомоги з боку батьків.
Вони часто виявляються неспроможні захиститися і виявляють у відносинах оточуючими або підвищену поступливість і непевність, або агресивність. Це спричиняє труднощам у відносинах собою - і оточуючими, щодо порушень адаптації.
Негативний досвід жорстокості у дитинстві часто відтворюється у наступних поколіннях, тому дуже важливо виявлення неправильного роботи з дитиною на ранніх етапах і допомогу цим же дітям та їхнім родинам.
Один соціальний педагог, незалежно з його кваліфікації у сфері, неспроможна здійснити виконання відновлення всього комплексу діагностичних і реабілітаційних заходів, необхідні допомоги дітям, постраждалим від насильства. Для цих заходів необхідна міждисциплінарна команда фахівців,придерживающаяся єдиного підходу у роботі. Вона може працювати у організаціях різного профілю і відомчої приналежності, але повинна мати у собі представників наступних спеціальностей: педіатра, психіатра, психологів, соціальних працівників, педагогів та юриста.
Першорядними завданнями такий команди фахівців є забезпечення безпеки дитини, підтримка або створення нормального у розвиток дитини оточення, нормалізація внутрішньосімейних стосунків і запобігання рецидивів жорстоких поневірянь.
Список літератури
1. Алексєєва І.А., Новосельський І.Г. Жорстоке поводження з дитиною. Причини. Наслідки. Допомога. – М.:Генезис, 2005. – 256 з.
2.Асанова М.К. Посібник із попередження насильства з дітей: Навчальне видання для психологів, дитячих психіатрів, психотерапевтів, студентів педагогічних вузів. - М.:ВЛАДОС, 1997.
3. Бандура Л.,Уолтерс Р. Підліткова агресія. - М.:Апрель-Пресс;ЭКСМО-Пресс, 1999.
4.Берковиц Л. Агресія: причини, наслідки і на контроль. - СПб.:Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.
5. Боулбі Дж.Привязанность. - М.:Гардарика, 2003.
6.Брутман В.І., Родіонова М.С. Формування прив'язаності матері до дитини під час вагітності // Питанняпсихол. - 1997. - № 7. - з. 38 - 47.
7.Брутман В.І., Панкратова М.Г.,Ениколопов С. Деякі результати обстеження жінок, котрі відмовляються від своїх новонароджених дітей // Питанняпсихол. - 1994. - № 5. - з. 31-40.
8.Берон Р., Річардсон Д. Агресія. - СПб.: Пітер, 1997.
9. Василькова Ю.В., ВасильковаТ.А. Соціальна педагогіка. – М., 1999.
10.Григович І.Н. Синдром жорстокого поводження з дитиною. Загальні і питання фізичне насильство: Навчальний посібник для у студентів і лікарів. - Петрозаводськ:ПетрГУ, 2001.
11. Дитяча і підліткова психотерапія / Під ред. Д.Лейна, Еге. Міллера. - СПб.: Пітер, 2001.
12. ДмитрієваТ.Е. Профілактика дезадаптації дітей-сиріт зрезидуальнойцеребрально-органической недостатністю. - М.: ДНЦ соціальної і судової психіатрії їм. В.П. Сербського, 1998.
13.Догадина М.А.,ПережогинЛ.О. Сексуальне насильство з дітей. Виявлення, профілактика, реабілітація потерпілих. - М.: Сама по собі адвокат, 2002.
14. КелліГ.Ф. Основи сучасної сексології. - СПб.: Пітер, 2000.
15.Крайг Р. Психологія розвитку. - СПб.: Пітер, 2000.
16.Лангмейер І.,Матейчик 3. Психічна депривація у дитячому віці. - Прага:Авиценум, 1984.
17. Мід М. Культура і світ дитинства. - М.: Наука, 1988.
18.МикиртумовБ.Е.,Кошавцев О.Г.,Гречаний С.В. Клінічна психіатрія дитинства. - СПб.: Пітер, 2001.
19. Насильство і для здоров'я. Доповідь про ситуацію у світі / Під ред.Этьенна Р. Кола та інших. - М.: Весь Світ, 2003.
20.Осухова М. Застосування психодрами в психотерапії з дітьми, котрі пережили насильство. – М.: Чисті ставки, 2005. – 32 з.
21. Психологія підлітка /Під ред. А.А.Реана. – СПб.: «>прайм-ЕВРОЗНАК», 2003. – 480 з.
22.Раттер М. Допомога важким дітям. - М.:Апрель-Пресс;ЭКСМО-Пресс, 1999.
23.Реан А.А. Агресія і агресивність //Психол. журнал - 1996. - № 5. - Т. 17. 1996. - З. 3-18.
24.Реан О.Л,КоломинскийЯ.Л. Соціальна педагогічна психологія - СПб.: Пітер, 2000.
25. Роджерс До.Консультирование і психотерапія. - М.:ЭКСМО-Пресс. 1999.
26. ФіліпповаГ.Г. Психологія материнства: Навчальний посібник. - М.: ІПТ, 2002.
27. Фрейд А. Его і механізми захисту // Теорія і практика дитячого психоаналізу. Т. 1. - М.:Апрель-Пресс;ЭКСМО-Пресс, 1999.
28. Фурманов І.А. Психологіядепривированного дитини: посібник для психологів і сучасних педагогів. – М.:ВЛАДОС, 2004 – 319 з.
