>Оглавление
Запровадження
Глава 1. Відчуття як психічний процес
1.1 Поняття про відчуття
1.2 Основні закономірності відчуттів
Глава 2. Сучасні концепції про фізіологічних механізмах, що у основі відчуттів
2.1 Уявлення про системному характері взаємодії структур мозку у забезпеченні відчуттів
2.2.Детекторная концепція
2.3 Концепція інформаційного синтезу А.М.Иваницкого
Укладання
Список використаних джерел
Додатка
Запровадження
Найважливішим джерелом інформації про навколишній світ і власному тілі в людини є її відчуття. Про багатство навколишнього світу, про звуках та барвах, запахах і температурі, величині і багато інших ми дізнаємося саме аналізаторах. З допомогою їх людський організм одержує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішньою і внутрішньою середовища.
Багато проблем, на які наштовхнулися психологи, вивчаючи відчуття,ненови. Насправді інтерес до дискусійним питань, і проблемам, що з відчуттям, перегукується з витоків інтелектуальної історії всього людства. Ще давньогрецькі філософи міркували з того, як саме ми пізнаємо те, що поза наших тіл, т. е. як ми пізнаємо світ довкола себе. Першим із давньогрецьких філософів, який вважав необхідними ретельні контролю над природою, і її опис, був Аристотель. Він вважав, що це знання про світ людина має завдяки досвіду,приобретаемому через відчуття. З іншого боку, він створив яка проіснує довгий час базову класифікацію,включившую п'ять почуттів — зір, слух, смак, нюх і дотик.
Актуальність теми дослідження відчуттів обумовлена тієї величезної роллю, що вони грають у нашому повсякденному житті. З життєвої погляду важко уявити щось більш природне, ніж бачити, чути, відчувати дотик предмета...
Кожен, зіштовхуючись із таким складним; і багатогранним явищем, як відчуття, ясна річ, вправі запитати, навіщо потрібна вивчати його. Крім суто наукових існує і інших спонукальних мотивів. По-перше, роль відчуттів на рішенні фундаментальних філософських проблем, що стосуються того, як саме ми пізнаємо навколишній світ, надзвичайно велика. По-друге, ще одне причина, тісно пов'язана з першою і що спонукає вивчати відчуття, — його важливість щоб одержати системних знання собі про навколишньому світі. Це справедливо, бо всі наші знання про яка перебуває поза нас реальності є у першу чергу результатом відчуттів. Інакше кажучи, наші знання світ і наша внутрішня відчуття фізичної реальності є наслідком отриманої нами сенсорної інформації.
Об'єктом дослідження курсової праці є відчуття.
Предмет дослідження – психофізіологічні механізми відчуттів.
Мета роботи: вивчення психофізіологічних механізмів відчуттів.
Досягнення поставленої мети було сформульовано такі:
– розглянути, і виявити основні закономірності відчуттів;
– виявити характер взаємодії структур мозку у забезпеченні відчуттів;
– розкрити сутьдетекторной концепції;
– виявити основні тези концепції інформаційного синтезу.
Глава 1. Відчуття як психічний процес
1.1 Поняття про відчуття
>Разнообразную інформацію про стан зовнішньою і внутрішньою середовища людина має з допомогою аналізаторів як відчуттів чи, інакше кажучи, у вигляді сенсорних процесів.
Відчуття виник як реакція нервової системи мали на той чи іншого подразник як і всяке психічне явище, має рефлекторний характер. Участь фізичного, фізіологічного і психічного процесів у виникненні відчуттів можна відбити з допомогою схеми (Додаток 1). Маючи цю схему, сформулюємо основне поняття відчуття.
Відчуття – це відбиток властивостей реальності, що у результаті їх у аналізатори й пробудження нервових центрів мозку. Відчуття – найпростіше із усіх психічних явищ, яке є усвідомлюваний чи неусвідомлений, але діючий на поведінка людини, продукт переробки її центральній нервової системою значимих подразників, котрі виникають під зовнішньої або внутрішньому середовищі [2,с.312].
>Анализатори людини від народження пристосовані до і переробки різних видів енергії у виглядістимулов-раздражителей (фізичних, хімічних, механічних та інших впливів).
Що ж є джерелом відчуттів?Порождают відчуття зазвичай електромагнітні хвилі, перебувають у межах значного діапазону – від коротких космічного проміння до радіохвиль із довжиною хвилі, вимірюваною багатьма кілометрами. Саме довжина хвилі як кількісна характеристика електромагнітної енергії суб'єктивно представлена фахівця в царині вигляді якісно різноманітних відчуттів [8,с.76]. Приміром, доведено, що є конкретна зв'язок між зорово сприймають довжиною хвиль та суб'єктивним відчуттям кольору (Додаток 2).
Слід зазначити, що виникають не відразу. Існує тимчасової поріг і латентний період. Зупинимося на даних поняттях докладніше.
Часовий поріг – це мінімальна тривалість впливу подразника, необхідна до виникнення відчуття. Між початком дії подразника і появою відчуття проходить певний час, що називається латентними періодом. Під час латентного періоду відбувається перетворення енергії які впливають стимулів в нервові імпульси, їх проходження по специфічним і неспецифічний структурам нервової системи, переключення з однієї рівня нервової системи в інший [15,с.174].
Для зникнення відчуття по закінченні впливу також потрібна кілька днів, що визначається як інерція.
Інерція – цей час зникнення відчуття по закінченні впливу подразника. Відомо, наприклад, що інерція зору, в нормальних людей залишає 0,1–0,2 з, тому термін дії сигналу і інтервал між що з'являються сигналами не бути менше збереження відчуття, рівного 0,2–0,5 з. Інакше під час приходу нового сигналу в людини у свідомості залишатиметься образ попереднього [11,с.86].
Усі відчуття може бути охарактеризовані з погляду їх властивостей. Причому властивості може бути як специфічними, а й загальними всім видів відчуттів. До основним властивостями відчуттів відносять: якість, інтенсивність, тривалість і просторову локалізацію відчуттів [14,с.287].
Якість — це властивість, характеризує основну інформацію,отображаемую даним відчуттям, яка відрізняє його решти відчуттів іварьирующую не більше цього виду відчуттів. Наприклад, смакові відчуття надають інформацію про деякі хімічних характеристиках предмета: солодкий чи кислий, гіркий чи солоний.Обоняние теж подає інформацію про хімічних характеристиках об'єкта, але іншого роду: квітковий запах, запах мигдалю, запах сірководню та інших.
Інтенсивність відчуття є його кількісної характеристикою і від сили чинного подразника і функціонального стану рецептора, визначального ступінь готовності рецептора виконувати своїх функцій. Наприклад, якщо в вас нежить, то інтенсивність які сприймаються запахів то, можливо викривлена.
Тривалість відчуття — це тимчасова характеристика виниклого відчуття. Вона також визначається функціональним станом аналізатора, але переважно — часом дії подразника та її інтенсивністю.
Відчуття немає разом з початком дії подразника і зникає разом з припиненням його дії. Ця інерція відчуттів проявляється у так званомупоследействии.Зрительное відчуття, наприклад, має деякою інерцією і зникає не відразу після припинення дії що викликав його подразника. Слід від подразника залишається як послідовного образу. Розрізняють позитивні й негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ відповідає початкового роздратуванню, полягає у збереженні сліду роздратування тієї самої якості, як і діючий подразник.
Негативний послідовний образ залежить від виникненні якості відчуття, протилежного якостівоздействовавшего подразника. Наприклад,свет-темнота,тяжесть-легкость,тепло-холод та інших. Виникнення негативних послідовних образів пояснюється зменшенням чутливості даного рецептора до якогось впливу.
І, насамкінець, для відчуттів характерна просторова локалізація подразника. Аналіз, здійснюваний рецепторами, дає інформацію про локалізації подразника у просторі, т. е. ми можемо сказати, звідки падає світло, йде тепло чи яку ділянку тіла впливає подразник.
Розглянуті засадничі поняття, пов'язані з визначенням відчуття ні повними, коли ми не розглянемо основні закономірності відчуттів як психічного процесу. Отже, час торкнутися розглядання цих проблем.
1.2 Основні закономірності відчуттів
До основним закономірностям відчуттів ставляться пороги чутливості, адаптація, взаємодія, контраст і синестезія.
>Охарактеризуем докладніше кожне поняття.
>Пороги чутливості. Не всяка сила подразника здатне викликати відчуття. Приміром, доторку пушинки до тіла не можна відчути. При дії дуже сильного подразника може настати момент, коли загалом перестають виникати відчуття. Звуки із частотою вище 20 тисяч герц ми чуємо. А надсильний подразник замість відчуття цього виду викликає біль. Отже, відчуття виникають при вплив подразника певної інтенсивності. Психологічна характеристику залежності між інтенсивністю відчуття й силою подразників висловлює поняття порога відчуттів, чи порога чутливості.
У психофізіології розрізняють два виду порогів: поріг абсолютної чутливість проблеми та поріг чутливості до розрізненню.
Та найменша сила подразника, коли він вперше виникає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. А та найбільша сила подразника, коли він ще є відчуття цього виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості [5,с.97].
>Пороги обмежують зону чутливості аналізатора до цього виду подразників. Наприклад, із усіх електромагнітних коливань очей здатний відбивати хвилі довжиною від 390 (фіолетовий колір) до 780 (червоний колір)миллимикрон; коливання,различаемие вухом як звук, займають область від 20 до 20 тисяч герц. Нині докладно вивчена характеристика верхнього й нижнього порогів всіх видів чутливості.
Дія на нервову систему подразників, які досягають порогової величини, іншогобесследним. Ці подразники змінюють пороги чутливість проблеми та можуть підсвідомо коригувати руху, і дії.
Для виміру порогів абсолютної чутливості створено прилади зі шкалами безперервного зміни сили подразника. Почавши вплив на аналізатор зподпорогового стимулу, експериментатор поступово збільшує силу подразника до того часу, поки випробовуваний не скаже, що він здалося. Відповідно до показниками випробуваного реєструється фізична сила подразника. Вимірювання виробляється кілька разів. Потім умови досвіду змінюються: сила подразника, що викликає відчуття, зменшується до того часу, поки випробовуваний не скаже, що зникло. Зробивши кілька таких вимірів, експериментатор вираховує середнє арифметичне всіх значень, що й вважається порогової силою подразника [16,с.10].
Як ми вже говорили вище, крім сили, подразник характеризується тривалістю впливу, т. е. тим відрізком часу, протягом якого він діє аналізатор. Відомо, що є залежність між силою подразника і тривалістю його впливу, яка потрібна на досягнення порогової величини. Чим слабше подразник, тим більше часу потрібно, що він викликав відчуття. При тривалому вплив (більше секунди) виникнення відчуттів починає залежати лише від сили подразника.
Між чутливістю (порогом) і силою подразника існує зворотна залежність: ніж велика сила потрібна до виникнення відчуття, тим нижче в людини чутливість.Пороги чутливості індивідуальні кожному за людини. Цю психологічну закономірність відчуттів має передбачати вчитель, особливо у початкових класах. Оскільки іноді зустрічаються діти зі зниженою слуховий і зорової чутливістю. Щоб вони чітко бачили і себе чули, слід створити умови для найкращого розрізнення промови вчителя і записів на дошці.
>Пороги абсолютної чутливості не залишаються незмінними протягом життя: чутливість в дітей віком розвивається, досягаючи до юнацькому віку вищого рівня.
Крім порогів абсолютної чутливості, відчуття характеризуються також порогами чутливості до розрізненню. Та найменша збільшення силі чинного подразника, за якого створюється ледь помітне розрізнення у силі чи ролі відчуттів і називається порогом чутливості до розрізненню [12,с.213].
У житті ми постійно помічаємо зміна освітленості, збільшення чи зменшення сили звуку. Це є виявом порога розрізнення. Наведу потішний приклад. Якщо попросити двох-трьох людина розділити навпіл лінію завдовжки близько метри. Виявиться, що з піддослідних завдасть свою середню точку.Измерим міліметрової лінійкою, хто розділив точніше, - від цього випробуваного і буде найкраща чутливість до розрізненню.
Експериментальне дослідження чутливості до розрізненню дозволило сформулювати наступний закон, справедливий для подразників середньої сили, т. е. не майбутніх до нижньому чи верхньому порогам абсолютної чутливості: ставлення додаткової сили подразника до основний є незмінною для цього виду чутливості [2,с.315]. Так було в відчутті тиску (тактильна чутливість) ця прибавка дорівнює 1/30 ваги початкового подразника. Це означає, що 100 р треба додати 3,4 р, щоб відчути зміна у тиску, а до 1 кг - 34 р. Для слухових відчуттів ця константа дорівнює 1/10, для зорових - 1/100.
Чутливість до розрізненню, зазначає Б. Р. Ананьєв, є джерелом такого складного розумового процесу як порівняння. У розвиткуразличительной чутливості виняткова роль належить слову. Слово виділяє і закріплює малопомітні розбіжності у відчуттях, звертає увагу особи на однекачественно-количественную характеристику властивостей відбиваного об'єкту і призводить до розвитку спостережливості. Тому вдосконаленняразличительной чутливості в дітей віком нерозривно пов'язане з розвитком промови у процесі навчання.
Наступна закономірність, де ми зупинимо свою увагу, буде адаптація. Адаптація – це пристосування чутливості до постійно чинному подразнику, що виявляється в зниженні чи підвищенні порогів [4,с.177]. У житті явище адаптації ж добре відомо кожному. Так було в першу хвилину, коли людина входить у річку, вода здається йому холодної. Потім відчуття холоду зникає, і вода видається досить теплою. Таке спостерігається в усіх проявах чутливості, крім больовий.
Ступінь адаптації різниханализаторних систем неоднакова: високаадаптируемость йдеться у нюхових відчуттях, тактильних (ми помічаємо тиску одягу на тіло), світлових, значно менша - в слухових, холодових. З незначною адаптацією ми зустрічаємося в больових відчуттях. Біль сигналізує про руйнуванні органу, і стане зрозумілим, що адаптація до болю можуть призвести загибель організму.
У глядачевій аналізаторі розрізняютьтемновую і світлову адаптацію.
Перебігтемновой адаптації досліджувана докладно. Потрапляючи в затемнену кімнату, людина спочатку щось бачить, через 3-5 хвилин починає добре розрізняти світло, що пробирається туди. Перебування у повній темряві підвищує чутливість до світла за 40 хвилин приблизно 200 тисяч разів. На підвищення чутливості впливають різні причини: відбуваються зміни у рецепторі, збільшується отвір зіниці, посилюється роботапалочкового апарату, але переважно чутливість збільшується з допомогоюусловнорефлекторной роботи центральних механізмів аналізатора. Якщотемновая адаптація пов'язані з підвищенням чутливості, то світлова адаптація пов'язані з зниженням світловий чутливості.
Особливу увагу звернімо на взаємодія відчуттів.
Взаємодія відчуттів - це й зміна чутливості однієїанализаторной системи під впливом діяльності іншийанализаторной системи. Зміна чутливості пояснюєтьсякорковими зв'язками міжанализаторами, значною мірою законом одночасної індукції [10,с.195].
Загальною закономірністю розвитку взаємодії відчуттів така: слабкі подразники лише уанализаторной системі підвищують чутливість, а інший знижують. Наприклад, слабкі смакові відчуття (кисле) підвищують зорову чутливість, взаємовпливи відзначається між звуковими і зоровими відчуттями. Підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів, і навіть систематичних вправ називаєтьсясенсибилизацией [12,с.214].
Приміром, слабкі смакові відчуття підвищують зорову чутливість. Це взаємозв'язком даних аналізаторів, їх системної роботою.
Сенсибілізація, загострення чутливості, може бути викликане як взаємодією відчуттів, а й фізіологічними чинниками, введенням у організм тих чи інших речовин. Наприклад, підвищення зорової чутливості важливе значення має вітамін А.
Чутливість підвищується, Якщо людина очікує той чи інший слабкий подразник, коли проти нього висувається спеціальна завдання розрізнення подразників. Чутливість окремої людини вдосконалюється внаслідок вправи. Так, дегустатори, спеціально вправляючи смакову і нюхову чутливість, розрізняють різноманітні сорти вин, чаю та можуть і визначити, коли виготовлений продукт.
Люди, позбавлених будь-якого виду чутливості, здійснюється компенсація (відшкодування) цієї вади рахунок підвищення чутливості інших аналізаторів (наприклад, підвищення слуховий і нюховій чутливості у сліпих).
Взаємодія відчуттів на одних випадках призводить до сенсибілізацію, до підвищення чутливості, а інших випадках - до її зниженню, тобто. до десенсибілізації. Сильне порушення одних аналізаторів завжди знижує чутливість інших аналізаторів. Так, підвищений рівень галасу зчинив на "гучних цехах" знижує зорову чутливість.
Однією з проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів. Контраст відчуттів - це зростання чутливості одних властивостями під впливом інших, протилежних властивостей дійсності [5,с.99]. З контрастом відчуттів ми всі знайомі дуже добре. Наприклад, сама й той самий постать сірого кольору білому тлі здається темній, але в чорному - світлої.
Далі час торкнутися розгляду такого явища, як синестезія.Синестезия – це порушення що виникли відчуттями однієї модальності відчуттів інший модальності [3, 224]. Зазначимо, що особливістю відчуттів ємономодальность образу. Проте взаємодія відчуттів, що у центральних ядрах аналізатора, призводить до того, що в людини під тиском, наприклад, звуків виникатимуть колірні відчуття, колір може викликати відчуття холоду. Таке взаємовплив одержало назву синестезії.Синестезию можна як окреме питання взаємодії відчуттів, що виражається над зміні рівня чутливості, суть у тому, що посилюється вплив відчуттів даної модальності через порушення відчуттів іншихмодальностей.Синестезия посилює почуттєвий тон відчуттів. Явище синестезії поширюється попри всі модальності. Це виявляється в стійких словосполученнях: оксамитовий голос, темний звук, холодний колір тощо. Прояви синестезії індивідуальні. Є обізнані з дуже яскравою здатність до синестезії і, які мають її практично немає.
Розглянуті закономірності розкривають високу динамічність відчуттів, їх залежність від сили подразника, від функціонального стануанализаторной системи, викликаного початком чи припиненням дії подразника, і навіть результатом одночасного впливу кількох подразників однією аналізатор чи суміжні аналізатори.
Отже, можна назвати, що закономірності відчуттів визначають умови, у яких стимул (роздратування) сягає свідомості. Так біологічно важливі стимули впливають на мозок при знижених порогах та механізмів підвищеної чутливості, а стимули, втративши біологічну значимість, – за більш високих порогах.
Глава 2. Сучасні концепції про фізіологічних механізмах, що у основі відчуттів
2.1 Уявлення про системному характері взаємодії структур мозку у забезпеченні відчуттів
Системний принцип діяльності мозку — це принцип вивчення мозку як багаторівневої, ієрархічної організованою системи, що з взаємопов'язаних компонент — мозкових структур. Розуміння фізіологічних основ психічних процесів розвивалося в двох напрямах: одне представляло психіку як наслідок недиференційованої діяльності мозку, інше, яка грунтується на експериментальних даних про роль його різноманітних структури тій чи іншій діяльності, підкреслювало локальний характер мозкового забезпечення психічних процесів. Разом із цим у вітчизняної фізіології, починаючи з І.М. Сєченова, формувалося уявлення про інтегративному системному характері діяльності мозку, у якому враховувалася і специфічна роль окремих структур, та його динамічний взаємодія в цілісному функціонуванні мозку як бази психічних процесів.
Положення про системної організації діяльності мозку отримали продовження у принципі домінанти А.А. Ухтомського і теорії функціональних системП.К. Анохіна.
Г.Р.Лурия запропонував структурно-функціональну модель мозку як субстрату психічної діяльності. Ця модель характеризує найбільш загальні закономірності роботи мозку як створення єдиного цілого і дозволяє пояснити йогоинтегративную функцію. Відповідно до цієї моделі, весь мозок можна розділити втричі структурно-функціональних блоку: а) енергетичний блок, б) блок прийому, переробки та зберіганняекстероцептивной інформації, у нього програмування, регуляції і функцію контролю складних форм діяльності [9,с.248].
Аналіз особливостей будівлі та функціонування трьох функціональних блоків мозку дозволяє припустити, кожна форма свідомої діяльності завжди є складною функціональної системою та здійснюється, спираючись спільну роботу всіх трьох блоків мозку, кожен із яких вносить свій внесок у забезпечення всього психічного процесу взагалі.
Класичний варіант інтегративної діяльності мозку то, можливо подано у вигляді взаємодії з трьох основних функціональних блоків: 1) блок приймання й переробки сенсорної інформації — сенсорні системи (аналізатори); 2) блок активації нервової системи —модулирующие системи (>лимбико-ретикулярние системи) мозку; 3) блок програмування, запуску і місцевого контролю поведінкових актів — моторні системи (руховий аналізатор) [13,с.318].
Перший функціональний блок становлять аналізатори, чи сенсорні системи.Анализатори виконують функцію приймання й переробки сигналів зовнішньою і внутрішньою середовища організму. Кожен аналізатор настроєна на щось певну модальності сигналу і відданість забезпечує опис всієї сукупності ознак які сприймаються подразників.Модальная специфічність аналізатора насамперед визначається особливостями функціонування його периферичних утворень і специфічністю рецепторних елементів. Однак у значною мірою пов'язана з особливостями структурної організації центральних відділів аналізатора, впорядкованістюмежнейронних зв'язків всіх морфологічних утворень відрецепторного рівня докоркового кінця (проекційних зон).
>Анализатор – це багаторівнева система з ієрархічним принципом її конструкції. Підставою аналізатора служитьрецепторная поверхню, а вершиною – проекційні зони кори. Кожен рівень цієї морфологічноупорядоченно організованою конструкції є сукупність клітин, аксони яких роблять такий рівень (виняток становить верхній рівень, аксони якого за межі даного аналізатора). Відносини між послідовними рівнями аналізаторів побудовано за принципом «>дивергенции-конвергенции». Щонейронний рівеньанализаторной системи, тим більше нейронів вона вмикає. На всіх щаблях аналізатора зберігається принцип топічній проекції рецепторів. Принципмногократнойрецептотопической проекції сприяє здійсненню множинної і паралельної переробки (аналізові досягнень і синтезу) рецепторних потенціалів («візерунків порушень»), виникаючих під впливом подразників [3,с.221].
Вже функціональної організації клітинного апаратурецепторного рівня аналізаторів було виявлено суттєві риси їх пристосування до адекватному відображенню діючих подразників (специфічність рецепторів по фото-,термо-,хемо й інших видах «енергії»). Відомий законФехнера прологарифмическом відношенні сили подразника і інтенсивності відчуття отримав пояснення в частотних характеристиках розряду рецепторних елементів.Обнаруженний в 1958 р. Ф.Ратлиффом ефект латерального гальмування в оцімечехвоста пояснив спосіб контрастування зображення, що поліпшує можливості предметного зору (>детекции форми). Механізм латерального гальмування виступив як універсальний засіб формування селективних каналів передачі у центральній нервову систему. Він забезпечує центральним нейронам аналізаторів виборчу надстройку їхрецептивного поля визначені властивості подразника [13,с.320].
>Проекционние зонианализаторних систем займають зовнішню (>конвекситальную) поверхню нової кори задніх відділів мозку. Сюди входять зорова (>затилочная),слуховая (скронева) іобщечувствительная (>теменная) області кори. У кортикальний відділ цього функціонального блоку включається також представництво смакової, нюховій, вісцеральної чутливості. У цьому найбільш великі області у корі займає та сенсорна система, має найбільше екологічне значення для цього виду [4,с.176].
Отже, основні,модально-специфические зони аналізаторів мозку побудовано з єдиного принципу ієрархічної структурної і функціональної організації. Первинні і вторинні зони, відповідно до І.П. Павлову, становлять центральну частина, чи ядро, аналізатора в корі, нейрони якого характеризуються виборчої настроюванням визначений набір параметрів подразника і забезпечують механізми тонкого аналізу та диференціювання подразників. Взаємодія первинних і вторинних зон носить складний, неоднозначний характері і за умов нормальної діяльності обумовлює узгоджене співдружність процесів порушення та гальмування, яке закріплює макро і мікроструктуру нервової мережі, зайнятою аналізомафферентного потоку в первинних проекційних сенсорних полях. Це створює основу для динамічногомежанализаторного взаємодії, здійснюваного в асоціативних зонах кори.
Особливу увагу приділимо ролі ретикулярною формації у формуванні відчуттів. Необхідно передусім сказати у тому, шляхи проведення нервових імпульсів, що породжують відчуття, різні. Відомий психофізіолог О.Н. Соколов пише, що є по крайнього заходу двома способами проведення нервового порушення: специфічний і неспецифічний [16, с.4]. Специфічний шлях пов'язані занатомо-физиологическим пристроєм нервових структур, які стосуються даному аналізатору.Неспецифический йде черезретикулярную формацію, волокна якої від спинного мозку і закінчуються в неспецифічних ядрах таламуса.
«На відміну від імпульсів, які йдуть по специфічного шляху проведення порушення, імпульси, які уретикулярную формацію, багаторазово позначаючись, передають не спеціальну інформацію, пов'язану з тонким розрізненням властивостей предмета, а регулюють збуджуваність коркових клітин, закінчуються в корі синапсами неспецифічних волокон» [17,с.36].
Проведення порушення понеспецифическому шляху характеризується зміною фонової ритміки кори, яке настає з певним запізненням після відповіді кори на специфічне порушення. «У передачіактивизирующего впливукорковие нейрони беруть участь дві основні частини ретикулярною системи –стволовая італамическая, відмінні характером свого дії. До цих відділам ретикулярною формації різних рівнях відходять спеціальніколлатерали, отже ізольоване порушення однієї системи виключає дії інший.Стволовая ретикулярна система впливає протягом усього кору, викликаючи широко поширену депресію (>десинхронизацию) повільних хвиль. На відміну від нього ретикулярна система таламуса володіє більш як виборчим дією; одні її відділи локально впливають на передні сенсорні, інші — на задні області кори, пов'язані з переробкоюзрительно-слуховой інформації» [17,с.37].
Тут слід зазначити, що тільки спільну роботу специфічної і неспецифічної ретикулярною систем може забезпечити повноцінне сприйняття подразника і його використання в регуляції поведінки.
>Анализатор, в такий спосіб, постає як складнаафферентно-ефферентная система, діяльність якої щонайтісніше пов'язані з роботою ретикулярною формації, причому периферичні рецептори в аналізаторі не є лише приладами, сприймають подразники, але йеффекторами, що реагують ними підвищенням чи зниженням чутливістю механізмом зворотних нервових зв'язків. Дані зв'язку анатомічно представлені тонкими нервовими волокнами, які проводять порушення з центральної нервової системи до периферії тіла. Зворотні нервові зв'язку є у системі як специфічного, і неспецифічного шляхів проведення порушення.
>Активизирующее вплив зворотний зв'язок, що належить до ретикулярною системі, проявляється у зниженні порога збуджуваності рецептора і зростанні його лабільності, тобто.откликаемости на подразники. Зворотні зв'язок між ретикулярною формацією і корою відіграють істотне значення у підтримці необхідного рівня порушення кори. Вони виконують функції саморегуляції аналізатора залежно від характеру чинного нею подразника.
Отже, система зворотного зв'язку, пише О.Н. Соколов, є «істотним механізмом добору, і переробки сигналів, які від рецепторних закінчень при дії предметів зовнішнього світу» [17,с.39].
Проаналізувавши основні тези даного пункту глави, доходимо висновку у тому, основні зони аналізаторів мозку побудовано з єдиного принципу ієрархічної структурної і функціональної організації, що становить з себе єдину цільну високоорганізовану систему у забезпеченні відчуттів. Причому аналізатори щонайтісніше пов'язані із роботою ретикулярною формації.
2.2Детекторная концепція
Нині в фізіології вищої нервової діяльності досягнуть значний прогрес. Передусім це двох головних розділів, які І.П. Павлов розглядав як ключові: механізму асоціативної функції мозку (тимчасової зв'язку) і механізму аналізаторів. Саме прогрес до вивчення тимчасової зв'язку й аналізаторів визначив головних напрямків розвитку сучасної фізіології вищої нервової діяльності.
Важливим кроком у розвитку аналізаторів було відкриттядетекторного принципу кодування інформацією ЦНС і модульного принципу організації кори великих півкуль. Виявлення детекторів простих ознак і комплексних сигналів (гностичних одиниць), константних детекторів найрізноманітнішиханализаторах переконливо підтвердилодетекторную концепцію.
Головним поняттям в концепціїдетекторного кодування служить уявлення пронейроне-детекторе.Нейрон-детектор - високоспеціалізована нервова клітина, здатна вибірково реагувати мали на той чи іншого ознака сенсорного сигналу. Такі клітини виділяють у дивовижно складномураздражителе його окремі ознаки. Поділ складного сенсорного сигналу на ознаки їхнього роздільного аналізу є необхідною етапом операції пізнання образів в сенсорних системах [1,с.139].
>Нейрони-детектори виявили 60-ті роки спочатку у сітківці жаби, потім у зорової корі кішки, а згодом й у зорової системі людини.
Інформація про окремих параметрах стимулу кодуєтьсянейроном-детектором як частоти потенціалів дії, у своїйнейрони-детектори мають виборчої чутливістю стосовно окремим сенсорним параметрами.
Найбільш детальнонейрони-детектори досліджено зорової системі. Йдеться насамперед проориентационно ідирекционально-чувствительних клітинах. За відкриття феномена орієнтаційної вибірковості нейронів зорової кори кішки її Д.Хьюбел і Т.Визел в 1981 р. удостоїлися Нобелівської премії.Ориентационная вибірковість нейрона у тому, що клітина дає максимальний за частотою і числу імпульсів розряд за певного вугіллі повороту світловий читемновой смужки чи грати. У той самий час за інших орієнтаціях стимулів самі клітини відповідають погано або відповідають зовсім. Ця особливість дає підстави говорити про гостроту настройкинейрона-детектора іпредпочитаемом діапазоні реагування.Дирекционально-избирательние нейрони реагують на рух стимулу, демонструючи перевагу у виборі напрямів і швидкість руху [8,с.78].
За своїми здібностям реагувати на описані характеристики зорових стимулів (орієнтацію, швидкість і собі напрямок руху)нейрони-детектори діляться втричі типу: прості, складні і надскладні. Нейрони різного типу перебувають у різних шарах кори і різняться за рівнем труднощі й чого ланцюга послідовної обробки сигналу.
Крім цього описанінейрони-детектори, які реагують здебільшого стимули, схожі тих, що зустрічаються у житті, наприклад, рухливу тінь рукою, циклічні руху, схожі на помахи крил тощо. Сюди ставляться нейрони, які реагують тільки наближення і видалення об'єктів [8,с.79].
У вищих центрах мозку виявлено також зорові нейрони, особливо дошкульні до стимулам, подібним із людським обличчям чи якимись його частинами. Відповіді цих нейронів реєструються незалежно від розташуванні, розмірі, кольорі «лицьового подразника». Важливо, що це нейрони перебувають у корі великих півкуль, а й у підкіркових структурах мозку, зокрема, у глядацьких центрах таламуса. Інакше кажучи, серед зовнішніх стимулів є найбільше «кращі», що є найбільш «зручними» в обробці нейронними механізмами сприйняття [8,с.81].
Прогнозується також, що є нейрони із дедалі більшою здатність до узагальнення окремих ознак об'єктів й підлога і модальних, тобто. спроможних реагувати на стимули різних сенсорнихмодальностей (>зрительно-слухових,зрительно-соматосенсорних тощо.).
Описанонейрони-детектори та інших сенсорних системах: слуховий ісоматосенсорной. У першому випадку йдеться продетектировании становища джерела звуку у просторі та напрями його руху.Во-втором, активність нейронів детекторів пов'язані з визначенням руху тактильного стимул до шкірі чи обсягом суглобного кута за зміни становища кінцівки [1,с.140].
>Нейрони-детектори забезпечують постійний «моніторинг» змін, які у навколишньому середовищі, і сукупна картина своєї діяльності створює надзвичайно динамічну сенсорну модель довкілля.
На закінчення слід зазначити таке, як і раніше, що наявних даних про механізми детектування й у зорової, і особливо у іншихмодальностях (слуховий,соматосенсорной, нюховій) вочевидь не досить, тим щонайменше, багато дослідників нині розглядають принципнейронного детектування як універсальний принцип будівлі та функціонування всіх сенсорних систем.
2.3 Концепція інформаційного синтезу А.М.Иваницкого
Суб'єктивний досвід виникає й унаслідок певної організації процесів мозку і зіставлення в зонах кори знову що надійшла інформації з узятої з пам'яті. Завдяки цьому картина зовнішніх подій хіба що проектується на індивідуальний досвід суб'єкта, вбудовуючись в особистісний контекст. Цю гіпотезу нині підтримують багато фахівців, а вперше у неї висунутоИваницким А.М. в 70-х роках внаслідок досліджень мозкових механізмів відчуттів.
Було проведено проведений експеримент із метою зіставлення кількісних показників, що описують у відповідь що поступив сигнал. Учасник експерименту вирішував завдання розрізнення інтенсивності двох близьких за силою подразників (у серії — зорових, на другий — шкірних). У результаті досвіду фіксували активність мозку як про викликаних потенціалів (ВП), інакше кажучи — електричну реакцію на знову що поступив від аналізаторів почуттів сигнал. Це складне формою коливання, що складається з низки послідовних компонентів. Важливо було зрозуміти, які інформаційні процеси мозку відбивають [6,с.9].
>Предидущими дослідженнями було встановлено: ранні компоненти ВП відбивають у основному фізичні параметри стимулу, а пізні — його значимість. Для визначення кількісних параметрів відчуттів використовували методи теорії виявлення сигналу, що розглядає сприйняття як наслідок взаємодії сенсорних і мотиваційних чинників.
Отримавши відповідних даних, Іваницький А.М. обчислив співвідношення кореляції з-поміж них. Найбільш істотною виявилася взаємозалежність проміжних хвиль викликаних потенціалів з обома чинниками сприйняття: показником сенсорної чутливість проблеми та критерієм рішення. Ця подвійна кореляція відбивала, в такий спосіб, синтез інформації про фізичних і сигнальних властивості стимулу на нейронах так званої проекційної кори, куди надходять сигнали віданализаторв. Піковалатентностъ (період від моменту впливу подразника до появи відповідної реакції) хвиль викликаних потенціалів становить близько 150 мс.
Принципово важливо, що це тимчасової інтервал досить точно збігся зі швидкістю виникнення відчуттів, вперше вимірюваною ще 20-30-ті роки XX в. в психофізичних дослідах з допомогою феномена «зворотної маскування» [7,с.184].
Суть їх у наступному: коли після першого слабкого стимулу через короткий інтервал слід другий, сильніший, перший сигнал не сприймається. Поступово збільшуючи паузу між слабким і сильним (>маскирующим) сигналами, можна знайти інтервал, у якомумаскирующий ефект зникає, оскільки відчуття перший сигнал вже сформована. Встановлено: відчуття з'являється приблизно 150 мс після дії стимулу.
А найбільш достовірні дані (до речі, близькі до наведених вище) були отримані 90-х роках, коли якмаскирующего сигналу використовували пряму стимуляцію кори коротким магнітним імпульсом. У цьому ефект маскування виникав у випадку докладання магнітного імпульсу до проекційної (у разі зорової) корі, тобто. лише там, де спостерігалася описана вище подвійна кореляція хвиль викликаних потенціалів з показниками сприйняття. Всі ці дані свідчили: відчуття виникає значно пізніше приходу сенсорних імпульсів в кору, які займає лише близько 30 мс. Отже, відчуття — результат складної організації нервових процесів, яку досліджувалиИваницким А.М.
Базуючись на даних про фізіологічномугенезе хвиль викликаного потенціалу, був описаний механізм, який би синтез інформації. Він містивкольцевое рух порушення з проекційної кори в асоціативну (скроневу для зорових стимулів), потім у область гіпокампа (>Гиппокамп - структура мозку під аркушами скроневої частки півкуль; входить до складу лімбічної системи; бере участь у емоційних реакціях й механізми пам'яті. Цей цикл Іваницький визначив як «коло відчуттів» (Додаток 3). Він дає змогу порівнювати сенсорний сигнал з даними, витягнутими з пам'яті, що може бути є основою переходу фізіологічного процесу до рівня психічного, суб'єктивного переживання. У результаті що виник відчуття як точно передає фізичні характеристики стимулу, а й емоційно забарвлене. Описана концепція отримав назву гіпотези інформаційного синтезу. У наступні роки вона собі підтвердження у багатьох дослідженнях. Незалежно від даних, отриманихИваницким, подібні становища висловив американського вченогоДжералд Едельман (нобелівський лауреат 1972 р. за опис структури антитіл), який розробивнейробиологическую теорію свідомості (основу її лежить ідея «повторного входу») [7,с.187].
Крім інформаційного синтезу повернення порушення в кору забезпечує інтеграцію окремих ознак стимулу у єдиний образ. Важливу роль останньому процесі граєгамма-ритм електроенцефалограми (ЕЕГ) із частотою близько сорока гц. Синхронізаціябиопотенциалов мозку певному ритмі сприяє об'єднанню нейромереж на єдину систему, що необхідне підтримки свідомості.
Отже, визначимо ключові моменти цю концепцію. Як було зазначено, вона описує мозкові механізми оцінки сигналів. Ця оцінка полягає в два види інформації простимуле: його фізичних параметрах і сигнальній, тобто. біологічної значимості. Аналіз властивостей стимул до цим параметрами пов'язані з функцією різних мозкових структур, а відповідна інформація надходить докорковим центрам різноманітні шляхах.
Вступ до кору два види інформації простимуле має певну, суворо витриману у часі послідовність. Найбільш ефективно ці процеси може бути вивчені в людини методом викликаних потенціалів.
Сам викликаний потенціал - це сигнал приходу у Верховну кору повну інформацію. Тому його аналіз з інформаційної погляду не "фантазія", а природна необхідність. Такий аналіз може відбутися підставі даних прогенезе викликаного відповіді і окремих хвиль. Ці дані свідчить про неоднорідність викликаного потенціалу: різні його хвилі пов'язані з функцією різних мозкових структур.
Перша із зазначених груп хвиль ВП має сенсорне походження. Для найперших з цих хвиль останнім часом отримано прямим доказам їх еквівалентності хвилях первинного відповіді у тварин, сенсорне походження яких добре відомий вивчено. Інші, пізніші компоненти першої групи хвиль ВП також мають переважно сенсорнийгенез, хоча деякі автори й розглядають їх як аналог асоціативного відповіді. Принаймні, вони пов'язані, очевидно, з процесами, що розвиваються не більше даного аналізатора.
Можна відзначити, що метод ВП став однією з основних вивчення в людини складних процесів переробкистимульной інформації. Ведеться ефективний пошук механізмів сприйняття складних зображень і словесних сигналів, процесів селективного уваги, пам'яті, елементарних розумових операцій.
Аналіз подразнень відбувається у певної послідовності. Спочатку стимули аналізуються за їхніми фізичними характеристикам, та був основі зіставлення цих характеристик з пам'яттю відбувається визначення значимості стимулів для організму. Синтез інформації про фізичних і сигнальних характеристиках стимулу ввозяться коркових центрах. Він є основою комплексної оцінки сигналів, з урахуванням якої вироблення цілеспрямованого поведінки. Інформаційний синтез відіграє у виконанні психічних функцій, насамперед відчуття й сприйняття.
Отже, розглянувши основні сучасні концепції про фізіологічних механізмах, що у основі відчуттів, можна дійти невтішного висновку у тому, що попри всю що здається простоту механізму процесу відчуття, проблема вивчення цього явища залишається відкритої.
Завдяки величезній школі учених, працюючих над даної проблемою, починаючи з Аристотеля, охоплюючи праці Павлова і Сєченова, закінчуючи вивченням працьИваницкого, з упевненістю твердити про, що нині можливим глибше розуміння цього процесу, його механізмів і властивостей.
Укладання
Через війну реалізації поставлених завдань у цій курсової роботі дійшли наступним висновків.
1. Відчуття – найпростіше із усіх психічних явищ, яке є усвідомлюваний чи неусвідомлений, але діючий на поведінка людини, продукт переробки її центральній нервової системою значимих подразників, котрі виникають під зовнішньої або внутрішньому середовищі. До основним закономірностям відчуттів ставляться пороги чутливості, адаптація, взаємодія, контраст і синестезія.
2. Аналіз особливостей будівлі та функціонування трьох функціональних блоків мозку дозволяє припустити, кожна форма свідомої діяльності завжди є складною функціональної системою та здійснюється, спираючись спільну роботу всіх трьох блоків, кожен із яких вносить свій внесок у забезпечення всього психічного процесу взагалі.
3. Важливим кроком було відкриттядетекторного принципу кодування інформацією ЦНС і модульного принципу організації кори великих півкуль. Сутьдетекторной концепції:нейрони-детектори забезпечують постійний «моніторинг» змін, які у навколишньому середовищі, і сукупна картина своєї діяльності створює надзвичайно динамічну сенсорну модель довкілля.
4. Суть концепції інформаційного синтезу: суб'єктивний досвід виникає й унаслідок певної організації процесів мозку і зіставлення в зонах кори знову що надійшла інформації з узятої з пам'яті. ПоИваницкому, аналіз подразнень відбувається у певної послідовності. Спочатку стимули аналізуються за їхніми фізичними характеристикам, та був основі зіставлення цих характеристик з пам'яттю відбувається визначення значимості стимулів для організму. Синтез інформації про фізичних і сигнальних характеристиках стимулу ввозяться коркових центрах. Він є основою комплексної оцінки сигналів, з урахуванням якої вироблення цілеспрямованого поведінки. Інформаційний синтез відіграє у виконанні психічних функцій, насамперед відчуття й сприйняття.
Отже, розглянувши основні сучасні концепції про фізіологічних механізмах, що у основі відчуттів, можна дійти невтішного висновку у тому, що, всю що здається простоту механізму процесу відчуття, проблема вивчення цього явища залишається відкритої.
Список використаних джерел
1.Батуев О.С., Куликов Г.А. Введення у фізіологію сенсорних систем. – М., 1993. –342с.
2.ГреченкоТ.Н.Психофизиология. – М.:Гардарики, 1999. –572с.
3. Данилова М.М.Психофизиология. Підручник для вузів. – М.:Аспект-Пресс, 2002. –373с.
4. Данилова М.М., Крилова О.Л., Фізіологія вищої діяльності. – М., 1997. –512с.
5. Забродін Ю. М., Лебедєв А. М.Психофизиология і психофізика. – М.: Наука, 1997. –498с.
6. Іваницький А.М. Свідомість і мозок // У науки, 2005, №11. З. 9 – 14.
7. Іваницький А.М., Стрелець В.Б.,Корсаков І.А. Інформаційні процеси мозку і психічна діяльність. – М.: Наука, 1984. –512с.
8. Крилова О.Л.,Черноризов А.М. Зоровий аналізатор:нейронние механізми зору. – М., 1997. –183с.
9.Лурия А. Р. Відчуття і ставлення до. – М.: Прогрес, 1975. –319с.
10.Марютина Т. М., ЄрмолаєвО.Ю. Введення у психофізіологію. – М.:Флинта, 2001. –397с.
11.Невская А.А.,ЛеушинаЛ.И. Асиметрія півкуль і впізнання зорових образів. – Л.: Наука, 1990. –215с.
12. Нємов Р. З. Психологія: Підручник длястуд.висш.пед.учеб. закладів: У 3-х кн.Кн. 1: Загальні основи психології. – М.:Владос, 2003. –548с.
13. Миколаєва Є.І.Психофизиология. Психологічна фізіологія з засадами фізіологічної психології. – М., 2003. – 544 з.
14. Рубінштейн З. Л. Основи загальної психології. – СПб.: Пітер, 1999. –>623с.
15. Соколов О.Н. Фізіологія вищої нервової діяльності. – М., 1981.
16. СоколовE.H. Принцип векторного кодування в психофізіології // Психологія. 1995. № 4.С.3-13.
17. Соколов О.Н.Рефлекторние механізми дії подразника на аналізатори // Хрестоматія за відчуттям й сприйняттю. – М., 1975. –520с.
Додаток 1
Виникнення відчуттів
Додаток 2
Зв'язок між зорово сприймають довжиною хвиль та суб'єктивним відчуттям кольору
Довжина хвилі
(в мільярдних частках метри)
Відчуття кольору
(виникає при вплив на очей хвилі відповідної довжини)
380—450
Фіолетовий
480
Синій
500
>Голубовато-зелений
521
Зелений
540—560
>Зелено-желтий
572
Жовтий
600—650
Помаранчевий
650-780
Червоний
Додаток 3
Схема кільцевого руху порушення у разі виникнення відчуттів
