>Оглавление
Запровадження
1. Теоретичні основи психології музичних здібностей
1.1 Поняття "рано"
1.2Музикальность як сукупність музичних здібностей, їх синтез
2. Структура музичних здібностей
2.1 Рівні здібностей
2.2 Музичний слух
Укладання
Список використаної літератури
Запровадження
Актуальність. Перші публікаціїБ.М.Теплова з питань здібностей і обдарованості - "Проблема обдарованості", "Здібності і обдарованість" - виглядали вилучення з його докторську дисертацію "Психологія музичних здібностей", захищеної 1940 р. (опублікована 1947 року, повторно - в 1961 р. у книзі обраних праць автора; недавно видана мови у Франції). Саме вивчення музикальності ним було зроблено аналізу основних понять, які стосуються області здібностей, і дана критика деяких хибних точок зору.
Останні 15 років наукової діяльності, колиБ.М.Теплов зосередив зусилля своєї лабораторії на дослідженні типологічних особливостей нервової системи, розробка питань здібностей не призупинилася. Перспективу, основний задум роботи керованого ним колективу вона бачила в підході до вивчення природних задатків розвитку здібностей.
Отже, проблема здібностей представленій у працяхБ.М.Теплова дуже різноманітно: до сфери дослідження ввійшли як спеціальні особливості слухового сприйняття й інших компонентів музикальності, і деякі властивості розуму в зв'язку зі особливостями особистості, і природні передумови розвитку.
>Б.М.Теплов стояв того точки зору, що недостатня знання фактів і доходи приватних закономірностей Демшевського не дозволяє поки створити загальну теорію здібностей і обдарованості. Понад те, він вважав, що "...всякі спроби складати теорії чи гіпотези про природу обдарованості тим більше запасі позитивних знань, якими зараз володіємо, шкідливі".
Разом із тим він систематично звертався до розгляду і теоретичних питань. У його доробку чітко видно деякі вихідні принципи дослідження цієї проблеми.
Музичні здібності поТеплову можна розділиться на дві групи:
· технічні (грі цьому музичному інструменті чи спів)
· слухові (музичний слух).
Музичні здібності в існуючий загальної психологічної класифікації ставляться до спеціальним, тобто таких, що необхідні успішних занять і визначаються сама природа заклала музики як такої.
Мета дослідження – розглянути психологію музичних здібностей в працяхБ.М. Теплова.
Завдання дослідження:
1. Вивчити поняття "рано".
2. Визначити музикальність як сукупність музичних здібностей, їх синтез.
3. Проаналізувати рівні музичних здібностей.
4. Розглянути музичний слух у структурі музичних здібностей
Об'єкт дослідження – здібності людини. Предмет дослідження – психологія музичних здібностей.
Структура роботи: робота складається з запровадження, двох глав, ув'язнення й списку використаної літератури.
Теоретичною основою даної роботи послужили роботи таких авторів, як:ТепловБ.М., Тарас А.Є.,КирнарскаяД.К. та інших.
Під час написання роботи нами було використано такі методи наукового дослідження: порівняльний метод; вивчення монографічних публікацій, і статей; аналітичний метод.
1. Теоретичні основи психології музичнихспособнстей
1.1 Поняття "рано"
Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, твір музики, здатність учитися у сфері музики. У тому чи іншою мірою рано виявляються майже в усіх людей. Яскраво виражені, індивідуально виявляються рано називають музичної обдарованістю.
Музичні здібності є щодо самостійний комплексиндивидуально-психологических властивостей. Вони можуть зберігатися після втрати розумових здібностей через психічних захворювань, і навіть може бути люди, котрі страждають слабоумством. Іноді сукупність музичних здібностей позначають загальним поняттям "музикальність". За визначеннямБ.М. Теплова, музикальність є комплексиндивидуально-психологических особливостей, потрібних для занять музичної банківською діяльністю та до того ж час що з будь-яким виглядом музичної діяльності. Але такий визначення музикальності не враховує деяких тонких якісних характеристик цього явища. Коли говоримо про музичних здібностях, тут маємо у вигляді зазвичай "кількісний аспект", поняття "музикальність" відбиває "якісний аспект" психологічного взаємодії чоловіки й музики.
Поняття "музикальність" має різні, хоч і взаємозалежні значення. Ми зараховуємо цього поняття насамперед до особливому властивості, якості сприйняття, переживання чи виконання музики. З іншого боку, музикальністю називаютьиндивидуально-психологическую характеристику особистості, що у інтуїтивної глибину та тонкощі емоційного переживання сенсу музики, здібності передавати їх у інтонуванні, у виконавській інтерпретації музичних творів. І це плані музикальність виступає однією з синонімів музичної обдарованості.
Але з погляду музична обдарованість ширше музикальності, оскільки включає у собі як власне музичні, а й інші властивості особистості, наприклад: активність уяви, багатство зорових образів та його тісний зв'язок зі слуховий сферою, тонкістьслуходвигательной реакції, емоційну реактивність та інших. Людей, які мають музикальністю, вулицю значно більше, ніж музично обдарованих. Так само годі було ототожнювати поняття "музикальність" і "музичний талант". Людина то, можливо музичним, але з мати талантом музиканта. Хоч як парадоксально, але може бути зворотний варіант, коли володіння яскравими виконавчими здібностями поєдналася зі слабко вираженої музикальністю.
Отже, все поняття, якими звикли описувати індивідуальні прояви музичних здібностей, акцентують різні їх психологічні сторони, і прояви.Музикальность немислима без основних музичних здібностей, але й зводиться до них.
>Музикальность прямо залежить від сенсорних здібностей, наприклад, від чутливості слуху. Але бідність сенсорних здібностей людини являє серйозну перешкоду у розвиток музикальності. Емоційна реактивність на звуки прямо пов'язані з тонкощами емоційного переживання музики. Разом про те емоційна реактивність на звуки може виявлятися і ясного усвідомленнязвукоотношений. Така реактивність - психологічний феномен, обумовлений діяльністю вегетативної нервової системи, і тому трапляється тільки в людини, а й в вищих тварин.
У окремих випадках музикальність навіть може завуальовувати чи заповнювати обмежені професійні данімузиканта-исполнителя.Музикальность піддається розвитку, але основі вже що проявилися у тому чи іншого формі її ознак. Вона формується розвивається лише у конкретної діяльності конкретної людини, тому в різні люди музикальність різна, як різниться він і у музикантів різних спеціальностей.
Проблема діагностики музикальності містить у собі цікаве протиріччя. У практичних заняттях з учнем порівняно неважко виділити дітей із яскраво вираженої музикальністю. Але точного відповіді все виникаючі тут питання дослідникам вдасться. У зарубіжній музичної тестології пошуки критеріїв музикальності ведуться з урахуванням вивчення здібності створювати звукові структури. Вважають, що здібності тонко переживати музику і на самовираження з допомогою музики (тобто. звукових структур) мали бути зацікавленими тісно взаємопов'язані. Серед характерних ознак музикальності називають також раннє прояв музичного слуху, наявність стійкою потреби і вибірковості в музичних враження, музичну активність (прагнення слухати, співати, складати музику), природну (тобто. не щеплену педагогами) промовистість виконання.
Проте тісний взаємозв'язок якості музичного сприйняття й відтворення, очевидно, важлива діагностики музикальності лише з ранніх щаблях музичного розвитку. Багато музикантів проводили розмежувальну лінію між здатністю розуміти й глибоко переживати музику і на здатністю виразно виконувати її, "говорити" їхньому мові, тобто. здатністю вільно самовираження музикою.
Інакше кажучи, музикальність сприйняття й переживання музики не визначає для професійного музиканта практичногомузикально-художественного мислення, який спирається на виконавський талант і фахова майстерність.
Прямо протилежним за змістом музикальності є поняття ">амузия" (від грн.amusia - некультурність, неосвіченість,нехудожественность) - вкрай низький рівень музичних здібностей чи патологічне порушення, відхилення від нормального музичного розвитку людини, відповідного даної культурі.Амузия зустрічається приблизно в 2 - 3% людей. Її слід відрізняти від відставань в музичному розвитку чи музичної нерозвиненості (таких людей то, можливо до 30 %), які можна виправлені індивідуальної педагогічної роботою.
У патопсихологіїамузией називають повну втрату чи часткове порушення музичного сприйняття, впізнавання, відтворення і переживання музики чи її елементів (часто і натомістьсохранних загалом мовних функцій). У основіамузии лежить порушення сприйняття й переживаннязвукоотношений - послідовності звуків як смислового єдності.
Залежно від первинного механізму виникнення розрізняють кілька типівамузии.Сенсорниеамузии викликані частіше аномаліями чи ушкодженнями фізіологічного апарату слуху чи ураженнями правої поета мозку. При сенсорнихамузиях відзначаються грубих порушень сприйняття висоти звуків, тембру, співзвучання, мелодій (глухота на мелодії), ритму (аритмія). Людина не дізнається добре знайомих мелодій (наприклад, державний гімн), не помічаєзвуковисотних спотворень мелодії, може сказати, схожі короткі мотиви чи різні, не відрізняє звуки за висотою; музиканти перестають впізнавати інтервали, втрачають абсолютний слух. Іноді розрізнення висоти звуків може зберігатися, але здатність сприймати та розпізнавати інтервали, мотиви і мелодії втрачається. При сенсорнихамузиях часто порушується мовної слух, страждає інтонаційна сторона промови.
Питання мозковий локалізаціїамузий остаточно не з'ясований, хоча є даних про зв'язках сенсорноїамузий із враженнями лівого півкулі, а моторної - правого.Разноречивость даних пов'язані з індивідуальної варіативністю мозку, ні з професією хворих (у музикантів мозкова локалізаціяамузий інша, ніж в немузикантів).
Часто нездатності до музиці пояснюють відсутністю або, дуже низьким рівнем виразності музичних здібностей. З психологічної погляду не зовсім вірно. Нездатність до музики не можна плутати замузиями (патологічними порушеннями психічних функцій) і з музичної нерозвиненістю, викликаної відсутністю виховного музичного впливу. Нездатність - характеристика людини, з якою всього притаманні властивості, суперечать музичної діяльності, що перешкоджають оволодінню нею (наприклад, повільність чи застій емоційної реакції чи підвищена спонтанність реагування, переважна формування "внутрішнього плану дій" - активності внутрішнього слуху та інших.). Та заодно необхідних музичної діяльності властивості (наприклад, здатність слухового контролю за рухом чи слухове уяву) слабко виражені. Нездатність виявляється у стійкості помилок, в систематичному їх повторенні без помітного поліпшення якості дій, без видимого розвитку в завзятій роботи і бажанні домогтися результату. Останнє є принциповим важливо. Нездатність не можна діагностувати тільки із те, що учень лінується, недолюблює або хоче займатися (в НАКу такий ситуації може бути безліч різних психологічних причин, не що з наявністю чи відсутністю музичних здібностей). Навпаки, певний скромний рівень музичних здібностей часто може спонукати до занять музикою і недієздатного, але процес навчання активізує як наявні можливості, а й нездоланні психологічні перешкоди.
>Задатками в психології називають вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні особливості людини (наприклад, властивості органів почуттів, руху, вищої нервової роботи і ін.), що мають важливе значення у розвиток здібностей.Задатки багатозначні: з урахуванням одним і тієї ж задатків можуть розвинутися різні здібності, залежно від характеру вимог, що висуваються до людини у процесі освоєння будь-якої діяльності.Задатки - природна основа відмінностей людей за здібностями.
Узадатках завжди поєднуються чинники спадкові (генетично зумовлені), вроджені (пов'язані з умовами внутрішньоутробного розвитку), вікові (психологічні особливості, властиві кожної вікової щаблі розвитку) і соціально-культурні. Відокремити їх одне від друга дуже важко. У розвитку задатків взаємодіють процеси біологічного дозрівання, вплив середовища (навчання і виховання) й особливо роботи органів почуттів та руху і під час діяльності.
>Задатки не створюють у процесі розвитку та виховання, але й зникають, якщо були відсутні необхідні умови їхнього виявлення. При однакових зовнішніх впливах задатки змінюються в різних людей по-різному. Можлива, наприклад, так звана вибухова реалізація задатку, тобто. вибухове формування здібності: здатність формується днями, тижнів, як це буває в деяких вундеркіндів. У разі швидкість формування здібності сприймається як показник високої представленості задатку. Але можливе і поступове виявлення задатку, досить повільне і саме повноцінне формування його основі певної здібності.
1.2Музикальность як сукупність музичних здібностей, їх синтез
У психологів іпедагогов-практиков можна спостерігати різні ставлення до музичних здібностях чи, як частіше кажуть, про музичнихзадатках.
У найширшому плані задатками елементарних музичних здібностей виступають основні сенсорні, інтелектуальні,мнемические, рухові і афективні функції людської психіки. Як зазначалося, елементарні рано може бути розвинені майже в усіх людей (можна сказати, що на таке які можуть немає).
У практиці відбору дітей для професійного музичного навчання задатками часто вважають високий рівень розвитку самих елементарних музичних здібностей (>звуковисотного слуху, ладового почуття, почуття ритму) та Центром музичної пам'яті. Наявність названих здібностей педагоги оцінюють це як показник відсутності дефектів музичного слуху в дитини, ніж як показник можливих майбутніх досягнень. Напевно, томумузиканти-педагоги їх і належать до музичним задаткам, а чи не до музичним здібностям, як це роблять психологи.
У практиці навчання музикантів-інструменталістів поняття задатків ближчі один до з того що заведено в психологів. Тут до задаткам здібностей музиканта відносять вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні і психологічні особливості, виступаючі важливими передумовами успішного професійного навчання. У тому числі називають:
· особливості анатомічного будівлі тіла, гортані (у співаків), лицевих м'язів (у духовиків), верхніх кінцівок (у піаністів, струнників тощо.);
· деякі властивості м'язової тканини, органів руху, дихання, слуху;
· властивості вищої нервової діяльності (насамперед ті, із якими пов'язані швидкість і тонкість психічних реакцій, - чутливість слухового аналізатора, лабільність як властивість нервової системи, деякі особливостіанализаторно-еффекторной іпсихомоторной систем, емоційної реактивності та інших.).
>Задатки специфічні до різних музичних професій. Наприклад, для співаків має значення обсяг горлянки, форма і твердість піднебіння та ін., їм необхідні особливе будовавокально-артикуляционного і дихального апарату, тонкістьвибрационно-мишечного почуття, пластичність міміки іпантомимики; у піаністів мусить бути хороша розтяжка пальців, підвищена гнучкість суглобів верхніх кінцівок, тонка сприйнятливість всім руховим імпульсам; скрипалям важлива довжина пальців, форма пензля руки, ліктів і подушечок пальців, гнучкість суглобів верхніх кінцівок, хороший вестибулярний апарат; виконавцям на духових інструментах потрібно певна форма губ, хороше стан дихального апарату тощо.
>Задатки впливають в розвитку професійних музичних здібностей, але, як зазначалось, не визначають повністю цього розвитку. Виняток, мабуть, становить анатомічне будова гортані у співаків, від якої залежать гідності співочого голоси. Історії мистецтва відомі прекрасні піаністи з невідь що хорошими (вузькими, сухими, невеликими) руками чи скрипалі з дуже великої пензлем і м'ясистими пальцями, ледьумещавшимися на грифі інструмента (Вівальді).
До задаткам годі було відносити такі професійно важливі якості особистості, як активність уяви, емоційна стійкість, саморегуляція, працездатність, цілеспрямованість, воля тощо. Вони можуть бути в що свідчить сформовані, і розвинені у процесі навчання дітей і професійної діяльності.
Здатність - лише з можливих проявів задатку. Іншим його вираженням то, можливо схильність людини до визначеної діяльності.Склонности відбивають інтереси й прагнення людини.Склонности називають особистісної передумовою здібностей, оскільки вони спонукають людини до діяльності, у якій можуть розвиватися її спроможність. Тому схильності може бути ознаками що формується здібності.
Проте схильності й уміння пов'язані один з одним складним чином: в людини може бути звані хибні схильності, викликані наслідуванням, навіюванням, модою тощо., при слабко виражених здібностях, а й у обдарованого учня схильності можуть "прокинутися" набагато пізніше, і натомість досить яскраво що проявилися здібностей.
Тепер про структуру музичних здібностей. Це питання викликає найгостріші дискусії серед фахівців.
2. Структура музичних здібностей
2.1 Рівні здібностей
Музичні здібності вивчаються психологами більш 150 років. Проте досі немає єдиної погляду з їхньої природу, структуру, утримання основних понять, з яких психологи описують рано і обдарованість.
Наприклад, деякі рано прийнято позначати в термінах, що з назвами сторін і елементів музичної мови (>звуковисотний, тембровий слух, ладове почуття, гармонійний і мелодичний слух тощо.). Іноді їхні також позначають в термінах психічних процесів і явищ (слухові здібності,мнемические, рухові, афективні тощо.). У різних країнах дослідники,педагоги-музиканти називають серед музичних здібностей різні властивості слуху й різні психічні функції. Наприклад, Н.А. Римський-Корсаков відносив до музичним здібностям ритмічний і гармонійний слух, слух ладу і слух ладу,архитектонический слух, почуття темпу і відчуття розміру, почуття тональності тощо. п.Б.М.Теплов зазначав ладове почуття, спроможність до слухового уявленню, почуття ритму. Американський психолог До.Сишор думав, що у основі будь-яких музичних здібностей лежить здатність людини розрізняти звуки за висотою, тембру, гучності і тривалості: від чутливості слуху до висоті та тембру залежить сприйняття мелодії і гармонії, і навіть всіх можливих варіацій музичної висоти. Важливим крокомСишор вважав музичне уяву, що може бути розвинене у процесі навчання, хорошу музичну пам'ять і "музичне почуття" (тобто. єдність музикальності і творчі здібності). Останнє включає у собі як естетичний досвід, а й "творче почуття", яким було існує в композитора. Німецький психолог Р.Ревеш включав у складі музичних здібностей відносний слух, відчуття акорду (відтворення акорду переважно становищі й зі зверненнями, відчуття ступеняконсонантности співзвуччя і це відчуття тональності), здатність виконання напам'ять знайомих чи заданих мелодій, творчу фантазію. І це тільки приклади розбіжностей в поглядах на рано. До того ж у користуємося різними мовами є свої терміни для описи музичних здібностей і властивостей особистості, які неможливо перевести однозначно іншими мовами (наприклад, ладове почуття, чиtonalmemory).
Кожен варіант структури музичних здібностей, що виділяється музикантами чи психологами, містить у собі зерно істини, відбиває до певної міри об'єктивне стан справ.
Причин ж розбіжностей кілька. Один із них у тому, що музична діяльність вимагає безлічі різних здібностей і можуть комбінуватися у різний спосіб в різних покупців, безліч по-різному музичної діяльності. Інша причина у тому, що структура музичних здібностей змінюється із віком, залежно від характеру музичного навчання дітей і накопичення музичного досвіду людини: у різних вікових групах спостерігається різне співвідношення опорних, провідних підприємств і "фонових" компонентів структури музичних здібностей.
На уявлення музикантів про музичних здібностях надає безпосереднє вплив їх професійний досвід (наприклад, працює чи музикант з початківцями чи з студентами консерваторії, з композиторами чи з виконавцями й ін.), але в теорію психологів - конкретна дослідницька завдання (приміром, До.Сишор розробляв масові тести музичних здібностей, а Р.Ревеш вивчав музичне розвитокребенка-вундеркинда).
Психологічна структура музичних здібностей у музикантів і немузикантів має певні відмінності: у музикантів вона характеризується тоншими і складними взаємозв'язками між окремими психічними функціями і властивостями, більш вираженими індивідуальними особливостями такого пов'язання, що піти може ставати основою індивідуального художнього стилю. З іншого боку, психологічна структура музичних здібностей у музикантів міцно пов'язана з конкретною музичної фахом (інструменталісти, співаки, композитори), специфікою музичного інструменту та конкретної професійної діяльності (сольне чи оркестрове виконавство тощо.). Так, здатність розрізняти тонкі градації висоти звуку - основна у структурі музичних здібностей у скрипалів, диригентів чи флейтистів порівняно, наприклад, з піаністами, яких вирізняє більш витончений фактурний і гармонійний слух.
Ті ж саму мінливість можна спостерігати та у відсотковому співвідношенні про елементарних і складних музичних здібностей. Елементарні рано (почуття музичної висоти, ладове почуття, почуття ритму та інших.) зумовлюють можливість сприйняття музики, співу та музикування на інструменті. Елементарні рано опиняються у функції, як і функції ніг і рук, без які неможливо на роялі, а й сам їх наявність ще щось визначає музичному творчості.
До складним музичним здібностям відносять такі, пов'язані з здійсненням професійної музичної діяльності (композиторської, виконавчої), наприклад почуття форми, почуття стилю, музична здатність учитися та інших. (у закордонній музичної психології останні часто об'єднують поняттям "музичний талант").
Елементарні рано раніше починають розвиватися, раніше виявляються й у раніше стабілізуються. Більше складні розвиваються пізніше, але набагато швидше за темпами. З яким віком та подальшим накопиченням музичного досвіду спостерігається дедалі більше тісний залежність, дедалі більше глибоке взаємопроникнення елементарних і складних музичних здібностей. Різні психічні властивості і функції (зокрема і яким немає "прямого" ставлення до музичення) виявляються дедалі більше тісно пов'язані, створюючи нові психічні структури, які психологи іноді називають "новими органами здібностей". Тобто процесі розвитку змінюється як загальну структуру музичних здібностей, а й структура кожної окремої здібності - кожного окремого ґатунку або форми музичного слуху, пам'яті, психологічного змісту виконавського руху або інтонування.
Процеси такої зміни не піддаються опису, бо дуже індивідуалізовані. Можна навіть сказати, що структур музичних здібностей існує стільки, скільки музично обдарованих чи навіть люблячих музику людей. Напевно відомо тільки те, що у одних випадках створювані тісні і тонкі взаємозв'язку між різними психічними властивостями і функціями призводять до їхвзаимоусилению, за іншими - до компенсації (заповненню недоліків), а третіх - до блокування одне одного, свого роду ">взаимопогашению" (наприклад, тільки в учнів, кажуть педагоги, "голова" допомагає слуху, а й у інших - "заважає" йому, тобто. перебирає завдання, що має вирішити слух, і тим самим "блокує" його розвитку).
2.2 Музичний слух
Музичний слух - одне з головних складових у системі музичних здібностей, недостатня розвиненість якої унеможливлює заняття музичної діяльністю як такої.Б.М.Теплов зазначав два значення терміна "музичний слух". Під "музичним слухом" у широкому значенні цього терміна розумів якзвуковисотний слух, і деяких інших його види (тембровий, динамічний та інших.); у вузькому значенні, поБ.М.Теплову, мова повинна бути лише прозвуковисотном слуху. Оскількизвуковисотное рух є основним "носієм сенсу" музикою, провідної ролі у її сприйнятті івоcпроизведении грає самезвуковисотний слух, якого "неможливо ніяке цілком осмислене сприйняття музики, тим паче - ніяке музичнедействование".
>Звуковисотний слух у його прояві стосовноодноголосной мелодії називають мелодійним. Він "має по вкрай мері дві основи - ладове відчуття і музичні слухові зопрівавставления. У зв'язку з цим можна казати про двох компонентах мелодичного слуху. Перший може бутиперцептивним, чи емоційним, компонентом... Другий компонент може бути репродуктивним, чи слуховим".
>Перцептивний компонент, поБ.М.Теплову, необхідний сприйняття, впізнавання мелодії, що виникає з урахуванням емоційного критерію. Завдяки репродуктивному компоненту відбувається відтворення мелодії, яке свідчить наявності більш-менш розвинених слухових уявлень.
У основі мелодичного слуху лежить ладове почуття, що було здатність розрізняти ладові функції звуків мелодії, їх стійкість і нестійкість, їх тяжіння друг до друга. Однією з найпростіших його проявів відчуття тонік - тенденція закінчувати у ньому мелодію і сприймати ту, яка завершується хистким звуком, як незакінчену.Ладовое почуття на більш "глибокому сенсі в тому, що це звуки мелодії сприймаються щодо них до тоніці і решти стійким звуках ладу, що з них має своєріднуладовую забарвлення, що характеризує ступінь його стійкості й характер його "тяжіння".
Дані сучасної психологічної науки дозволяють вважати, що мелодичний слух в онтогенезі розвивається єдина система, проте ладове почуття випереджає у розвитку музичні слухові уявлення.
>Многолетнеймузикально-педагогической практикою підтверджено, що мелодичний слух в дітей віком розвивається головним чином заняттях співом і грою на музичні інструменти. Саме співі діагностується рівень розвиненості репродуктивного компонента мелодичного слуху.
Сучасні дослідження (>К.В. Тарасова) дозволяють позначити шість етапів становлення та розвитку здібності дитини інтонувати мелодію голосом.
Перший, є початковим етапом, характеризується тим, що інтонування у цілком загальноприйнятому значенні цього терміну практично немає: дитина просто промовляє слова пісні у певному ритмі, більш-менш співпадаючому з ритмом запропонованого йому пісенного зразка. З другого краю етапі можна вже розпізнати інтонування одного-двох звуків мелодії, спираючись куди іпропевается вся пісня. На етапіинтонируется загальне собі напрямок руху мелодії. Четвертий етап відрізняється від попереднього тим, що у тлі відтворення загального напрями мелодії з'являється досить "чисте" інтонування її відрізків. На етапі "суто"интонируется вся мелодія. Ці п'ять етапів виявлено за умов співу з фортепіанним супроводом. На шостому етапі потреба у акомпанементі відпадає: дитина щодо вірно інтонує мелодичний малюнок без супроводу.
>Репродуктивний компонент мелодичного слуху, про який і котрі можуть трактуватися як здатність активно і щодо суто ("правильно") відтворювати мелодичний малюнок голосом, формується в багатьох дітей у період від чотирьох сьомої років. Значний прогрес у розвитку даної здібності на четвертого проклятого року життя змінюється надалі більш плавним течією цього процесу.
У цілому нині, оцінюючи ситуацію з її узагальненим, сумарним показниками, доводиться констатувати, що більшість дітей чистота інтонування (тобто. розвиненість репродуктивного слуху) залишається нині дуже невисокою, і це попри досить багато часу, відведене співу на музичних заняттях у дитячих садках. Можливо, однією причиною тут - виправдатись нібито відсутністю практиці масового музичного виховання спеціальної і цілеспрямованої роботи з постановці дитячого співочого голоси. Постановка голоси, значно полегшуючи дітям процес вокалізації і знімаючи труднощіслухо-вокальной координації, може призвести до збільшення діапазону співочого голоси дитину і розвитку її мелодичного слуху.
Що ж доперцептивного компонента мелодичного слуху його елементарні прояви,предваряющие формування ладового почуття, можна діагностувати за такими ознаками: впізнавання дитиною знайомої йому мелодії; ідентифікації висунутого мелодичного зразка, з оригіналом; виявиться із більшою чи меншою очевидністю почуття тонік осмисленнязвуковисотнихинтервальних відносин між сходами ладу.
>Перцептивний компонент мелодичного слуху у його елементарних проявах інтенсивно формується до п'ятого рокужизнни, причому, саме на четвертого року відбувається значні стрибок у розвитку. У наступні роки на подальших стадіях онтогенезу воно розвивається менш активно. Необхідно додати цьому, щоперцептивний компонент у його власному значенні - як спроможність до розрізненню ладових функцій звук< мелодії - формується лише за умов спеціально спрямованих і відповідно організованих музичних занять.
Принципове значення має тут вікової етап (протягом чотирьох років життя), коли відбуваються збіжні у часіKaчественние стрибки у розвитку в дитини іперцептивного і репродуктивного компонентів мелодичного слуху. Це можна пояснити тим, що того віці у системі музичного слуху з урахуванням інтонування мелодії голосом виникає нове утворення - власнезвуковисотноеслишание. Його появу служить базою на формування й подальшого розвитку з так званого відносного слуху. А останній, своєю чергою, може стати основою прижиттєвого формування абсолютного слуху.
Отже, мелодичний слух розвивається у онтогенезі як однаинтегративная система, на яку характерно взаємодіяперцептивного і репродуктивного компонентів; їх формування залежить від елементарних до дедалі складним що становить.
Розвиток в дітей віком музичного слуху, і його головною,звуковисотной "складової", великою мірою залежить від спрямованості та молодіжні організації тих видів музичної діяльності, які у даному випадку є пріоритетними. До них, як зазначалось, насамперед належить спів - одна з основних і найбільш природних видів музичної діяльності дошкільнят і школярів.
Укладання
>ТепловБ.М. - найбільший дослідник індивідуальних відмінностей у вітчизняної і світової науці, учений, який володів величезної ерудицією найрізноманітніших областях: минуле й філософії, мистецтві та літературі, фізіології органів почуттів та вищої нервової діяльності. Та насампередТепловБ.М. був видатним психологом, який здійснив у творчості синтез гуманітарного і природничонаукового знання і набутий цим яскравовоплотившим у своїх працях істота психології як науки, займаної особливу увагу у системі наук. Якщо говорити мовою диференціальної науки,ТепловБ.М. був майстром іномотетического іидеографического методів дослідження індивідуальності, особи і індивідуальних відмінностей. Світову популярність отримала його монографія "Психологія музичних здібностей", вперше опублікований у 1947 року, повторно - в 1961 і 1985, і перекладена на цілий ряд європейських і східних мов. У ньомуТепловБ.М. запропонував нове утворення музичних здібностей, що включає як обов'язкових такі компоненти, як ритмічне і ладове почуття, спроможність допроизвольномуоперированию музичними слуховими уявленнями. Важливе значення має запропонований їм психологічний аналіз феномена музикальності як єдності емоційної чуйності із музикою і сукупності взаємозалежних між собою окремих музичних здібностей. Здібності — індивідуальні особливості особистості, є суб'єктивними умовами успішної реалізації певна діяльності. Здібності не зводяться до інформацією індивіда знань, умінь, навичок. Вони виявляються швидкості, глибину та міцності оволодіння способами іприемами деякою роботи і є внутрішніми психічнимирегулятивами, які зумовлюють можливість їх придбання.
Список використаної літератури
1.Васько Є.В. Розвиваємо рано. – М.: Мій Світ, 2007.
2. Виноградов Л. Розвиток музичних здібностей у дошкільнят. – СПб.: Йдеться, Освітні проекти, ТЦ Сфера, 2009.
3. Дружинін В.М. Психологія загальних здібностей. – СПб.: Пітер, 2006.
4.КирнарскаяД.К. Музичні здібності. – М.: Таланти - XXI століття, 2007.
5. Тарас А.Є. Психологія музики і музичних здібностей. – М.: АСТ,Харвест, 2005.
6.ТепловБ.М. Психологія та психофізіологія індивідуальних відмінностей. – М.:МПСИ,МОДЭК, 2004.
7.ТепловБ.М. Психологія музичних здібностей. – М.: Наука, 2003.
