>МФНОУВПО
«Санкт-Петербурзький
Гуманітарний університетПрофсоюзов»
>Заочний факультет
Контрольна робота
По дисципліни: психологія і педагогіка
Тема: Психологія як наука: об'єкт, предмет, методи дослідження. Місце психології у системі наук.
Виконала:
Студентка II курсу
Факультету культури
Група: СКД 6-07
Давидова Надія В'ячеславівна
>Т.8-963-360-37-54
Перевірив:
Мурманськ 2008
Зміст
Запровадження
>1.психология як наука
>2.предмет психології
>3.связь психології коїться з іншими науками
>4.методи дослідження, у психології
5. Місце психології у системі наук
Укладання
Список використаної літератури
ЗАПРОВАДЖЕННЯ
Психологія – (psyche- душа, іlogos-наука)- одну з основних наук про людину. Вона ще Давньої Греції, межі VII-VI ст. До зв. е, коли вперше почали поцікавитися про значення душі, відмінності в душах тварин і людини, про функції і здібностях душі.
Навіщо вивчають психологію? І ми живемо між людьми і волею обставин повинні розуміти, враховувати психологію людей, враховувати свої індивідуальні особливості психіки й особистості. І ми у тому чи іншою мірою психологи. Та наше життєва психологія лише виграють і збагатиться, коли ми доповнимо її науковими психологічними знаннями.
Психологія пройшла довгий шлях розвитку, відбувалося зміна розуміння об'єкта, предмети й цілей психології.
Психологію визначають як наукове дослідження поведінки й внутрішніх психічних процесів і практичне застосування одержуваних знань.
>1.ПСИХОЛОГИЯ ЯК НАУКА
Психологія як наука має особливими якостями, які відрізняють його від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психологію мало хто знає, переважно ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові і практичні завдання. Разом про те як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона представлена то вигляді власних відчуттів, образів, уявлень, явищ пам'яті, мислення, промови, волі, уяви, інтересів, мотивів, потреб, емоцій, почуттів та багато іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо знайти в себе й опосередковано спостерігати в інших людей.
У науковому вживанні термін «психологія» з'явився вперше у XVI ст. Спочатку він ставився до особливої науці, які займалися вивченням про душевних, чи психічних, явищ, т. е. таких, і кожна людина легко виявляє у власній свідомості внаслідок самоспостереження. Пізніше, вXVII—XIXвв.,сфера досліджень психологів значно розширилася, включивши до себе неусвідомлювані психічні процеси (несвідоме) і діяльність людини.
У XX столітті психологічні дослідження вийшли далеко за межі тих явищ, навколо що вони протягом століть концентрувалися. У цьому назва «психологія» почасти втратило свій початковий, досить вузький сенс, як його ставилося лише у суб'єктивним, безпосередньо сприймаються як і пережитим людиною явищам свідомості. Проте досі за століттями традиції цю наукою зберігається її колишню назву.
З в XIX ст. психологія стає самостійною і експериментальної областю наукових знань.
Що ж є предметом вивчення психології? Насамперед психіка людини і тварин, куди входять у собі багато суб'єктивні явища. З допомогою одних, таких, наприклад, як відчуття й сприйняття, увагу і пам'ять, уяву, мислення та мова, людина пізнає світ. Тому і часто називають пізнавальними процесами. Інші явища регулюють його спілкування з людьми, безпосередньо управляють діями і вчинками. Їх називають психічними властивостями і станами особистості, беруть у їх кількість потреби, мотиви, мети, інтереси, волю, відчуття провини та емоції, схильності й уміння, знання і набутий свідомість. З іншого боку, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їх залежність від психічних явищ й у своє чергу, залежність формування та розвитку психічних явищ від нього.
Людина непросто проникає у світ з допомогою своїх пізнавальних процесів. Він живе й чи діє у цьому світі, творячи її себе з задоволення своїх, духовних та інших потреб, робить певні вчинки. Щоб зрозуміти й пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, особистість.
Натомість психічні процеси, гніву й властивості людини, особливо у їх вищих проявах, навряд чи зможуть бути осмислені остаточно, якщо їх розглядати залежно та умовами життя, від цього, як організовано його взаємодію Космосу з природою, і суспільством (діяльність й спілкування). Спілкування і діяльність також тому становлять предмет сучасних психологічних досліджень.
Психічні процеси, властивості і стан людини, його спілкування і діяльність поділяються і досліджуються окремо, хоч насправді вони тісно пов'язані один з одним і вони становлять єдине ціле, зване життєдіяльністю людини.
Вивчаючи психологію і поведінку людей, вчені шукають їх пояснення, з одного боку, в біологічної природі людини, з іншого — у його індивідуальному досвіді, з третього — законів, основі яких будується і за якими функціонує суспільство. У разі досліджується залежність психіки власної поведінки людини від місця, займаного їм у суспільстві, від існуючої соціальної системи, ладу, методів навчання і виховання, конкретних відносин, створених цього людини з які вас оточують, від тієї соціальної ролі, яку грає у суспільстві, від видів діяльності, у яких бере безпосередню участь.
Крім індивідуальної психології поведінки у коло явищ, досліджуваних психологією, належать факти й відносини для людей у різних людських об'єднаннях — великих і малих групах, колективах.
Підбиваючи підсумки сказаного, уявімо як схеми основні типи явище, які вивчає сучасна психологія (рис. 1).
>Рис. 1. Загальні поняття, з допомогою яких описуються явища, студійовані в психології.
На рис. 1 є такі засадничі поняття, якими визначаються явища, студійовані в психології. З допомогою цих понять формулюються назви дванадцяти класів явищ, досліджуваних в психології. Вони перераховані у частині табл. 1. У правої її частки наведено приклади конкретних понять, характеризуючих відповідні явища .
Зауважимо, що з явищ, досліджуваних в психології, не можна беззастережно віднести лише у одному гуртові. Вони може бути як індивідуальними, і груповими, виступати у вигляді процесів і станів. Через це у правій частині таблиці що з перелічених феноменів повторюються.
>2.ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ
Предметом психології є факти психічної життя, механізми і закономірності психіки чоловіки й формування психологічних особливостей її особистість як свідомого суб'єкта роботи і активного діяча соціально-історичного розвитку суспільства.
Історія людства складається з періодів, що характеризуються якісним зміною умов життя, буття, чергуванням подій. Разом про те — це процес послідовних якісних змін стану свідомості, включеного на суспільну життя покупців, безліч що був релігією і теологією, панівним світоглядом і ще філософією, відкриттями і наукою. Психологія порівняно недавно виділилася на самостійну галузь наукового знання.
Тому сприяло колосальне невідповідність між знанням себе про навколишній світ, необхідність зрозуміти механізм відображення зовнішнього у внутрішній, встановити закономірності взаємозв'язку ідеального і реального, співвідношення суб'єктивного і об'єктивного, гармонії душі, Духа й тіла.
Значний імпульс виділення на самостійну наукову дисципліну психологія звучала і від сформованого розуміння фізичного здоров'я індивіда і накопичених спостережень про який вплив стану душі на стан тіла.
Вивчення станів, змін, проявів свідомості у діях, поведінці, діяльності, їх пояснення та прогнозування залишається актуальною і сьогодні й обумовлює пошук системних підходів, системоутворюючих, методів структурування накопиченого знання. Протягом багатьох років з різною мірою загострення велися філософські дискусії щодопервичности-вторичностибития-сознания. Філософія матеріалізму відводила свідомості функцію відображення буття, стверджуючи пріоритети матеріального, зумовлюючого процеси у свідомості,детерминирующего їх. Філософія ідеалізму стверджувала протилежну детермінацію — обумовленість подій свідомістю. Ці висновки висловлювали протилежні позиції, досягли крайнощів, і породили безліч психологічних теорій, які чинять спротив узгодженню між собою. На початку ХХ століття філософським баталіям було покладено край. Відкритий М. Бором (1927 р.) принцип додатковості (комплементарності) перекреслив вкотре «основне питання» філософії.
Універсальне правило, сформульоване М. Бором, — «>Противоположности — не протиріччя, вони доповнення» — послужило нової методологією як для природних, а й гуманітарних наук. Воно сформувало нову методологію у розвиток психологічних теорій, нову логіку розгляду структури систем, нове мислення, нову технологію комунікацій і навички поведінки. Принцип додатковості служить методологічним підставою теорії самоорганізованих систем (синергетики), найскладнішою з якого є чоловік із своїм свідомістю, динамічність стану якого описати на шкалою: «хаос — порядок».Самоорганизация передбачає замість боротьби протилежностей, неминуче що веде руйнація, перехід до взаємному доповнення, творення, співробітництву, співтворчості. Нова філософія передбачає самостійність, самовизначення — свободу вибору рішень, правил, способів поведінки й діяльності, розуміння всього внутрішнього (себе) і "зовнішнього (конкретних ситуацій), їх доповнення і взаємопроникнення. Усе це — процеси самоорганізації свідомості.
Нова психологічна парадигма, джерело якої всинергетических підходах, вимагає передусім підходу у сенсі сутності свідомості, яке не можна розглядати незалежно від навколишнього світу, його структури та наповнення. 1. Кожен частина природи, їхній вигляд, причому особливий, званий індивідом. Свідомість індивіда зумовлено природою, народженням, родом, тобто. має властивостями, переданими у спадок.Специфично свідомість жінки й чоловіка (недарма говоримо «жіноча логіка», «чоловічої вчинок»), відмінності вносить до тями вік (згадайте прислів'я: «Якби молодість знала, якби й могла»), як спадковий ознака проявляється темперамент й окремі риси характеру. Доведено, що взаємодію Космосу з природою обумовлює стан здоров'я, психічного (душі) й фізичного (тіла), як і, як доведено їх взаємозв'язок та взаємовпливи.
Усе це визначає індивідуальність кожного людей, як у вигляді, і у внутрішньому образі, що доповнюють одне одного, перебувають у взаємозв'язку, взаємозалежності, взаємозумовленості.
>Неодухотворенное обличчя може бути гарним, і якщо така краса зізнається, то називається холодної.
2. Індивіди, вступаючи у взаємодія, знаходять певну значущість масі собі подібних, знаходять соціальне обличчя. Спілкування, взаємодії з іншими людьми наповнює свідомість певним змістом, створюючи його соціальну сутність. У соціумі кожен постає особистість, що приносить іншим певну користь, розмір якої може і визначається особистісністю і супроводжується розмірним повагою (зверніть увагу до близькість до поняттям важливість). Хтось повазі приділяє більше уваги, хтось менше. Хтось його домагається цілеспрямовано різноманітними засобами, до когось воно приходить звісно ж, але пропорційно заслугах перед соціумом (особистість — сім'я — група — спільність — суспільство — світове співтовариство). У процесі становлення особистості, здобуття індивідом особистісності чимале значення мають особливості індивіда,подбирающего собі «соціальні мундири», які може бути ні великі й ні малі, а би мало бути і потрібно.Личностная позиція буває безлічі соціальних ролей (пасажир, покупець, учень, вчитель тощо.), що або короткострокові, або довгострокові й вимагає від індивіда здібності володіти цієї роллю, навчитися її виконувати. Погане виконання сприймається оточуючими як погану поведінку. Саме соціальну складову нашому житті характеризує мудре висловлювання У. Шекспіра: «Усе життя — театр, всі жінки, чоловіка на ній — актори». Вантаж виконання соціальних ролей напружує, впливає стан психічного здоров'я, а ще через нього та його фізичного. Це важливо усвідомлювати і відстежувати відповідність соціальної ноші власним здібностям, регулювати їх, врівноважувати.
3. Особливість індивіда у тому, що народжується разом з схильністю до мисленню, виробництву власних думок, творчості, розумності, духовності, що становить у свідомості людське, духовну сутність, що дає індивіду особливий статус «гомо сапієнс» — людини розумної. Це ще одне детермінація свідомості — причетність до духовної простору. Також, як природу і соціум вивчає різних наук, духовність є дослідження для філософії і релігії, з психології та педагогіки, людинознавства, культурології та інших наук, кожна з яких намагається пояснити своя особлива аспект, відповідний своєму предмета. Обмежимося і ми нашої навчальної дисципліни розглядом понять відповідно до предмета психології, що вивчає дух, душу, свідомість, його статику і надасть динаміки, процеси та явища, правил і закономірності. Розглянемо місце, роль і вплив духу попри всі простір свідомості у внутрішньому, а зовнішньому, з його прояв у діях, поведінці, діяльності. Прояв духовної складової в позиції, цілях, змісті, методах, результаті усвідомлення відрізняє діяльність одного діяльності іншого, характеризує ступінь гуманізації соціальних процесів, демократизації соціальних відносин. А стан духу конкретної людини виявляє міру його впевненості, гуманності та інших проявів стану свідомості. Деякі ототожнюють «дух» з позамежним, трансцендентним, божественним і тому не схвалюють згадка про нього всує. Мабуть, мають рацію, які праві й ті, хто представляє нашу повсякденне життя без духовності, розуміє її щоденне впливом геть конкретні події та намагається розв'язати те що повернути наша життя, поширити і мало посилити. Напевно, кожен має своє суб'єктивне уявлення про дусі у свідомості і бутті, і це добре, оскільки свідчить про певний інтерес до даному питанню отже, до того що, що думають із цього приводу інші. Наприклад, Л. Н. Толстой визначив дух як стрижень свідомості. Цілком прийнятний образ, бо, коли бракує ще віри і сили — говоримо «упав духом», «духу забракнуло», і навпаки, слова «сильний духом», «піднісся духом» говорять про здобутті твердості, впевненості, здатність до діям. Саме дусі існує віра, надія, любов, і виявляється він, за словами
Н.А. Бердяєва, «в свободі, творчості, любові». Питанню духу, і духовності присвячено дуже багато розумувань культурі східної й західної, та поєднує культури російської. Усі сходяться, наприклад, у цьому, що дух піднімає над повсякденним, над буттям, подіями, саме його виділяє людини з природи, дозволяє «неоскотиниться».
Усі простір свідомості можна умовно у вигляді трьох складових частин: простір несвідомого (підсвідомість, душа), власне свідомість, де відбуваються процеси усвідомлення, ісверхсознание — простір, де «душа одухотворена» (>Ф.М. Достоєвський). Психологія також може бути розділена на психологію несвідомого, психологію усвідомлення, психологію духу. Наш курс, зв'язуючий психологію з педагогікою, присвячуватиметься більшою мірою вивченню процесів усвідомлення, які змінюють внутрішній образ і тому можуть бути названі освітніми процесами.
У відносинах з довкіллям людина постає як суб'єкт власних дій, взаємодій. Його суб'єктність в усвідомленні взаємодій зі світом можна описати ланцюжком:
- усвідомлення стану своєї свідомості (внутрішнього);
- усвідомлення навколишнього світу (зовнішнього);
- усвідомлення контакту навколишнім світом (взаємодія внутрішнього і зовнішнього);
- усвідомлення впливу взаємодії на стан свідомості (внутрішнього).
У цих питаннях присутні складні зв'язку суб'єктивного і об'єктивного, ідеального і реального, внутрішнього і зовнішнього, духовного і матеріального, свідомості людини та буття.
Психологія вивчає свідомість як причину та досудове слідство взаємодії суб'єкта навколишнім світом, внутрішні та зовнішні впливи на стан свідомості. Його живе стан передбачає постійну зміну цін і, отже, процеси росту, у яких народжується і перетвориться деяка інформація; будучи засвоєної, вона стає внутрішнім знанням, змістом.'
У процесі переробки інформацію про навколишній світ і собі у ньому з'являється новий продукт, нове знання, нового змісту. Вдоволення народженим, і гордість від заглядання у собі (інсайд), віра у істинність породжують стан творця, божественного, зміцнюють дух. Це творче стан сполуки відчуття провини і мислення. Зазначені процеси частіше носять мимовільний характер.
Разом про те мають місце як природні, а й штучні, вольові процеси. Воля як психічний механізм характеризує процеси, котрі називають довільними: довільне увагу, тобто. супроводжуване установкою «звернути увагу», довільне сприйняття — «сприйняти», довільна пам'ять — «запам'ятати». Ці психічні процеси відбуваються під медичним наглядом, під керівництвом, у яких відстежується результат. Такого типу процеси відрізняютьсявключенностью у діяльність. Психіка у діяльності характеризується як станом, а й процесами, головне серед яких — усвідомлення, у тому числі у собі усвідомлення мотивів («навіщо?»), змісту («що?») та способів діяльності («як?»). Цей процес відбувається може мати імпульсивний, неорганізований характер, коли під час діяльності виникає той чи інший з вище перерахованих питань, у різні моменти, на підприємства різної послідовності. Можливо чітко організований циклом усвідомлення дій «до» і «після» їх звершення, послідовними відповідями стосовно питань: «навіщо?», «що?», «як?».
Людство, що набрало чинності у нове тисячоріччя, нагромадило величезний обсяг інформації. Її систематизація відбилася в галузях наукових знань про світ. Хіба людина знає себе? Ці знання сфокусовані у системі психологічної науки, що у XX в. набула статусу самостійної галузі наукового знання, стала на шлях систематизації наявних знання людської душі, свідомості, про відносини людини навколишнім світом. Предмет психології, тобто. те, що для психології сферою дослідження, стрімко розширюється.
•Семантика слова «психологія» визначає її предмет як вчення про душу («псих» — душа, «логос» — вчення).
• Потім психологія розширила свій предмет і вивчає свідомість, семантичний зміст якої — у поєднанні безперервний перехід інформацією знання (свідомість).
• На наступний етап психологія знову розширила свій предмет і, розімкнувши коло свідомості, порушила питання про психічних процесах і явищах, обумовленихвзаимовлиянием внутрішнього і зовнішнього.
• Подальше розширення предмета дослідження відбулося процесі розгляду психології колективного суб'єкта (сім'ї, групи, колективу, суспільства) і забезпечення діяльності. Розширення предмета психології з вивчення поняття «діяльність» було новим етапом, у якому чималі заслуги належать радянської психології. Сьогодні можна сказати, що психологія вивчає як замкнуту систему свідомості, його структуру і функції, але його відносини зі світом зовнішнім, предметним, об'єктивним. Методи дослідження зовнішнього світу, створені задля вивчення світу внутрішнього, стали методами психологічних досліджень. Нагромадження знання душі, яке відбувався за процесі усвідомлення людиною себе, послужило першим етапом зародження психологічної науки як частини філософського знання. Усвідомивши апріорне характер категорії «душа», поставлене природою, наука породила категорію «свідомість», має через свою складності різноманітне трактування: в семантичному сенсі — це накопичення знань (свідомість: знання + знання +...), їх суб'єктивне з'єднання у внутрішній світ; у філософському сенсі відповідно до теорії відображення «свідомість — вища, властива людині форма узагальненого відображення об'єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу»; в технологічному сенсі свідомість — формування суб'єктивної моделі об'єктивного світу; в гносеологічному — свідомість визначає ставлення до світу, вона носить компоненти: природний — генетичну інформацію; соціальний — інформацію,впитанную у соціальному спілкуванні; духовний — інформацію, вироблену власним розумом — розуміння, осяяння.
Другий етап становлення психологічної науки — нагромадження інформації про людській свідомості. Численні зусилля зробити свідомість прозорим, простим розуміння виявилися неадекватними результату. Сфера свідомості залишалася загадкової, «річчю у собі» і породила психологічне напрям — біхевіоризм, що від безвиході спроб поринути у суть свідомості, поставити експеримент, провести виміру, тобто. організувати наукових досліджень відомими методами, оголосив предметом психології — поведінка як зовнішній прояв свідомості, як сукупність дій. Такий їхній підхід дозволяв ставити експерименти, вести спостереження, тобто. спиратися на факти прояви особливостей свідомості. Вивчення поведінки подолало вузькість предмета психології, розширило його межі, забезпечило можливість сполуки внутрішнього і зовнішнього, вивчення відносин суб'єктивного і об'єктивного. Проте гідність, порушивши міру, перетворилася на недолік. Надмірна матеріалізація пояснення духовних процесів породила невідповідність, проблему, конфлікт.Бихевиоризм піддався критиці за надмірний механіцизм в поясненні поведінки й знову став питання предметі психології. І тут знову виявилася затребуваною філософська парадигма відносин буття й свідомості. Єдність сутності та явища, що полягає у взаєминах ідеального і реального, позначилося розумінні усвідомленості дії.
• Функція усвідомлення цілей проявляється у реальної діяльності як самовизначення, заснований на відповідність внутрішнього і зовнішнього, потреб і умов. Ці процеси дістали назву мотивації (активізації внутрішніх потреб), адаптації (пристосування до зовнішніх умовам).
• Функція усвідомлення критеріїв діяльності, вибору у власній внутрішньому змісті і відповідності зовнішніми нормами, правилами діяльності — також передбачає філософське розуміння відносин свідомості людини та буття як відносин теорії та практики у тому сучасний стан.
• Функція усвідомленості способів діяльності проявляється у усвідомленні методу,соотнесенного з усвідомленням власних здібностей.
Отже, зв'язок внутрішнього і зовнішнього складається з «прямий» і «зворотної». Первинне усвідомлення — проектування дії, вторинне усвідомлення — рефлексія, усвідомлення після виконання дії. Взаємопроникнення цих процесів передбачає усвідомлення власного свідомості, що філософія називає самосвідомістю. Якщо казати про сучасний стан предмета психології, то мабуть — це самосвідомість. Самосвідомість передбачає усвідомлення природної компоненти («залишатися собою»), самоусвідомлення як особистості («мати власне обличчя»), усвідомлення власного духу (вміти підтримувати «стрижень свідомості — дух», силу духу).
>3.СВЯЗЬ ПСИХОЛОГІЇСДРУГИМИНАУКАМИ
Якщо з суворої логіці, то зв'язок психології коїться з іншими науками слід розглядати з різних підставах. Фізіологія, соціологія, філософія становлять основу психології. Інтеграція природного, соціального та духовної компонентів свідомості утворює його цілісність. Проте вони мають розрізняти.
Фізіологія, вивчаючи механізми функціонування організму, дозволяє психологам зрозуміти найскладніші форми психічної діяльності, встановити відносини між здоров'ям фізичним і здоров'ям психічним. Найважливіше психологічна категорія — саморегуляція — розробляється з урахуванням фізіології вищої нервової діяльності, які забезпечують «зрівноважування» організму з середовищем, розуміння себе у ній.
Багато явища психічної діяльності неможливо знайти повністю зрозумілі і пояснити фізіологічним підходом. Необхідно розуміння впливу соціуму на особистість: психологія міжособистісних відносин, психологія групи, сім'ї, колективу, психологія суспільства підкреслюють значимість впливу соціуму на свідомість, чого й полягає зв'язок психології з соціологією.
Зв'язок психології з філософією, як уже сказано раніше, найбезпосередніший. Ще з часів Платона розглядалася зв'язок між душею (ірраціональне) і духом (раціональне). Обмеження предмета сучасної психології вивченням душі неправомірно, та її розширення включає поняття духу як сили самовизначення, як активної цілеспрямованості, реалізує розумні потреби. У відносинах з людьми дух проявляється як духовність, як відчуття обов'язку, совість, бажання добротворенню; у відносинах природою — як прагнення творити красу, творити, перешкоджати руйнації в духовному і матеріальному, йти до гармонії.
Категорія свідомості — міждисциплінарну поняття. Дуже багато навчальних дисциплін, галузей наукового знання вважає її своїм предметом вивчення, дослідження. Філософія і релігія, наука і мистецтво, мораль право багато століть намагаються зрозуміти, пояснити суть і стала явище людського феномена, званого свідомістю. Часом не тільки сутність свідомості, а й можливість його пізнання розділиламудрейшие уми світі на ідеалістів і матеріалістів, агностиків і релятивістів. Багатовікова історія пізнання людиною навколишнього світу і у ньому нагромадила безліч поглядів на сутність свідомості.Теологи розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти обстоюють її первинність стосовно матерії.Материалисти визначають як форму відображення об'єктивної дійсності, властиву лише людині. Новий погляд на категорію свідомості складається завдяки усеосяжному принципу додатковості стосовно відносин духовного і матеріального, внутрішнього і зовнішнього.
Свідомість як сукупність знання про світ і собі у ньому формується у безперервному взаємопроникненні внутрішнього і зовнішнього, ідеального і реального, духовного і матеріального. Саме таке визначення дозволяє представити його що складається звзаимопроникающих компонентів біо —социо — дух: прибуткова складова, отримана роду; соціальна складова, отримана від усіх елементів соціуму; духовна складова,приобретаемая у своїх відкриттях, творчості,инсайте, сукупність яких і було створює «суб'єктивний образ об'єктивного світу».
Сутність свідомості у двох домінантах: рефлексивної (>отражательной — об'єктивного в суб'єктивному, реального в ідеальному) і творчої (проектування реального в ідеальному), що у взаємопроникненні утворюють єдність і цілісність. Еволюція організму людини у його адаптацію навколишньому середовищі породила механізм біологічної адаптації — відчуття, які під час контакту з довкіллям. Відчуття, сприйняття, враження, переживання, пам'ять, увагу, мислення створюють основу свідомості, отже, воно суб'єктивно. Існуючі в об'єктивному світі предмети у свідомості існують як образи зовнішнього світу, які завжди адекватні оригіналу. Ототожнення способу життя і предмета знижує значимість суб'єктивності, та її перебільшення призводить до протиставлення ідеального і реального. Суб'єктивний образ — це ідеальне стан матеріального предмета. Ідея — це образ деякою дійсності, здатної її реалізувати. Вона матеріалізується на певний проект як усвідомлення роботи і реалізується через конкретні дії, створені задля перетворення реальності.
Вплив на світ довкола себе, його перетворення на свідомості зароджується як прагнення поліпшити світ, усунути те що незадоволений, ніж.Сознанию властива активність, творче переосмислення дійсності. У цьому склалося поняття суспільної свідомості, яка також включає рівень потреб конкретного соціуму, рівень розвитку здібностей і культуру, стосовно елементам соціуму — субкультуру. Громадське свідомість в що склалося розумінні — це свідомість суспільства, у повітря якого занурені його елементи: сім'я, група, колектив, спільність. Воно активно формує уявлення, поняття, визначення для систем нижчого порядку, піддаючи деформації їх суб'єктивні стану усвідомлення світу.
Головне властивість свідомості як будь-якої системи — цілісність, яку забезпечують внутрішні і його зовнішні потоки інформації. Будучи безперервними і різними за інтенсивністю, які й визначають стан свідомості. Розриви в потоках інформації, порушення сполученості, плавного переходу однієї дози інформації в іншу сприймаються, мов порушення цілісності, відхилення від стійкого гніву й викликають неспокій внутрішній. Виникає потреба усунути розрив, зробити дії, створені задля отримання необхідної інформації: щось побачити, щось почути, щось зрозуміти, щось відчути. Дії — найрізноманітніші: бачити очима, відкрити вікно, відкрити книжку, напружити свою увагу, своє сприйняття, свою пам'ять, організувати своє мислення, зробити думку (у пошуках зв'язків), оформити їх у теза тощо. Отже, розрив голосів на свідомості то, можливо усунутий у процесі виробництва власних думок, у процесі споживання зовнішньої інформації. Два ці процесу виробництва та споживання — рівнозначні і забезпечують внутрішню гармонію. Їх рівна значимість у свідомості адекватна рівної значимості у бутті. Отже формується ринкове мислення (зроби — оформи — обміняй), запобігається настільки поширена споживацька позиція («взяти готовеньке», «нехай мені хтось щось дасть»). Розрив у свідомості аналогічний розриву шкірного покриву (рана), розриву кістки (перелом, травма) і потребує багато процесу загоєння, ми інколи з застосуванням додаткових препаратів. Те, стосовно нашого тіла з очевидності процесів, нам зрозуміти легше. Те, стосовно нашої свідомості — значно складніше, Так склалося історично — первинна нам матерія. А первинна чи? Багато чого зароджується спочатку у свідомості, та був втілюється в буття, якщо йдеться про «гомосапиенсе». Повернення дозаклейменному нами раніше ідеалізму — також панацея. Відповідь питанням про пріоритетність, про первинності у діях буття чи свідомості знайдено — вони доповнюють одне одного, нині напівживі взаємопроникнення, континууму.
>4.МЕТОДЫ ДОСЛІДЖЕННЯ У ПСИХОЛОГІЇ
Методи наукових досліджень про — це прийоми і кошти, з допомогою котрих деякі вчені отримують вичерпні відомості про, використовувані далі для побудови наукових теорій і формування практичних рекомендацій. Сила науки великою мірою залежить від ідеалу методів дослідження, від цього, наскільки вони >валидни і надійні, як швидко і ефективно ця галузь знань здатна сприйняти і використовувати всі найновіший, передове, що виникає методів інших наук. Там, де вдається зробити, зазвичай спостерігається помітний прорив уперед розуміння світу.
Усе стосується й психології. Її явища настільки складні, і своєрідні, настільки важкодоступні вивчення, що протягом всієї цієї науки її успіхи безпосередньо від досконалості застосовуваних методів дослідження. Згодом у ній виявилися інтегрованими методи найрізноманітніших наук. Це — методи філософії і соціології, математики фізики, інформатики, і кібернетики, фізіології та східної медицини, біології й історію, інших наук.
Завдяки застосуванню методів природничих і точних наук, психологія починаючи з другої половини уже минулого століття виділилася на самостійну науку і став активно розвиватися. Аналіз й розумне узагальнення такого роду життєвих фактів зіграли свою позитивну роль історії психології. Вони послужили підвалинами побудови перших наукових теорій, пояснюють сутність психологічних феноменів і людської поведінки. Проте суб'єктивізм цих методів, їх недостатня надійність і складність призвели до те, що психологія довгий час залишалася філософської,неекспериментальной наукою, здатної припускати, але з доводити причинно-наслідкових зв'язків, що існують між психічними та інші явищами. Разом про те через надмірно вираженого теоретизування у неї фактично відірвана від практики.
Спроби кількісної оцінки психологічних явищ робляться починаючи з другої половини в XIX ст. Однією із перших таких спроб було відкриття музею та формулювання серії законів, що пов'язують силу відчуттів людини з вираженими в фізичних величинах стимулами, які впливають на організм. До них належать закони >Бугера — Вебера, Вебера —Фехнера,Сти-венса, які становлять математичні формули, з яких визначається зв'язок між фізичними стимулами і відчуттями людини, і навіть абсолютний і відносний пороги відчуттів.
Сюди слід вважати і є початковим етапом розвиткудифференциально-психологических досліджень (кінець ХІХ ст.), коли виявлення загальних психологічних властивостей і здібностей, які різнять людей друг від одного, почали використовувати методи математичної статистики.
Згодом, вже у XX в., тенденція використання математичних моделей і обгрунтованість розрахунків отримала стала вельми поширеною у різних галузях психології. Без них нині різноманітні обходиться жодна серйозне наукове психологічне дослідження.
Поруч ізматематизацией ітехнтизацией досліджень, у психології досі вони втратили значення традиційні методи збору інформації, зокрема такі, як спостереження, самоспостереження і опитування. Для дослідження таких тонких явищ, якими займається, психологія, методи природничих і точних наук у часто не годяться. Спостереження і самоспостереження дозволяють вловити багато речей, що її практично недоступно приладам,неописуемо з допомогою точних математичних формул.Самонаблюдение нерідко застосовується у тому випадку, коли дослідник хоче безпосередньо сам, а чи не за словами інших чи з показанням бездушних приладів отримати відомостей про відчуттях, емоційних переживаннях, образах, уявленнях, думках, супроводжуючих той чи інший поведінковий акт.
Проте дані спостереження, і особливо самоспостереження, майже завжди потребують перевірки на достовірність і надійність. Там, де може бути, ці дані необхідно контролювати з допомогою інших, більш об'єктивних методів, зокрема математичних розрахунків.
У табл. 1 представлені методи, які у сучасної психології для збору про первинних даних, т. е. інформації, підлягає подальшому уточненню та їх обробки.
Таблиця 1
Основні методи психологічних досліджень, і їх варіанти, застосовувані для збору первинних даних
Основний метод
Варіант основного методу
Спостереження
Зовнішнє (спостереження із боку)
Внутрішнє (самоспостереження)
Вільне
>Стандартизированное
>Включенное
>Стороннее
Опитування
>Устний
Письмовий
Вільний
>Стандартизированний
Тести
>Тест-опросник
>Тест-задание
>Проективний тест
Експеримент
Природний
Моделювання
Лабораторний
Математичне
Логічне
Технічне
>Кибернетическое
Спостереження має низку варіантів. Зовнішнє спостереження це спосіб збирання цих про з психології та поведінці людини шляхом прямого контролю над них із боку. Внутрішнє спостереження, чи самоспостереження, застосовується тоді, коли дослідник ставить собі завдання вивчити цікавить його явище у вигляді, що не воно безпосередньо представлено у свідомості. Вільне спостереження немає заздалегідь встановлених рамок, програми, процедури його проведення. Це може змінювати предмет чи об'єкт спостереження, його вдачу під час самого спостереження залежність від побажання спостерігача. >Стандартизированное спостереження, навпаки, заздалегідь визначене, і чітко обмежена у плані те, що спостерігається. Воно ведеться за певної, попередньо продуманої програмі і, суворо її виконує, незалежно від цього, що проходить у процесі спостереження з об'єктом чи самим спостерігачем. При включеному спостереженні дослідник виступає як безпосереднього учасника процесу, над перебігом якого поводиться спостереження. >Стороннее спостереження на відміну включеного передбачає особистої участі спостерігача в цій тому процесі, що він вивчає.
Кожен із названих видів спостереження має свої особливості використовується там, де він може дати найбільш достовірні результати.
Опитування є, метод, під час використання якого людина відповідає на цілий ряд поставлених йому питань. Є кілька варіантів опитування, і з них має чесноти та вади. Розглянемо їх.
>Устний опитування застосовується у тому випадку, коли бажано вести нагляд поведінкою і реакціями людини, відповідального стосовно питань.
Письмовий опитування дозволяє охопити більше людей. Найпоширеніша його форма — анкета.
Вільний опитування — різновид усного чи письмового опитування, коли він перелік поставлених запитань і можливих відповіді них заздалегідь необмежений певними рамками. Опитування такого типу дозволяє досить гнучко змінювати тактику дослідження, зміст поставлених питань, отримувати ними нестандартні відповіді.
>Стандартизированний опитування, у якому і питання характер можливих відповіді них визначено заздалегідь і звичайно обмежені досить вузькими рамками, економічніший в часі та в матеріальних витратах, ніж вільний опитування.
Тести є спеціалізованими методами психодіагностичного обстеження, застосовуючи які можна отримати роботу точну кількісну чи якісну характеристику досліджуваного явища. Серед інших методів дослідження тести вирізняються тим, що припускають чітку процедуру збирання та опрацювання первинних даних, і навіть своєрідність подальшою інтерпретації
Варіанти тесту: >тест-опросник і >тест-задание.
>Тест-опросник грунтується на системі заздалегідь продуманих, старанно відібрані і перевірених з погляду їх валідності й надійності питань, з відповідей куди можна будувати висновки про психологічних якостях піддослідних.
>Тест-задание передбачає оцінку з психології та поведінки особи на одне базі те, що він ставить. У тестах цього випробуваному пропонується серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про наявність чи відсутність і рівня розвитку в нього досліджуваного якості.
>Тест-опросник ітест-задание застосовні до людей різного віку, належить до до різних культур, у яких різний рівень освіти буде, різні професії та різний життєвий досвід. Це — їх позитивний бік. А недолік у тому, що час використання тестів випробовуваний за бажання може свідомо спричинити одержувані результати, особливо коли наперед знає, як влаштований тест і як за його результатами оцінюватимуть його психологію і поведінку. З іншого боку,тест-опросник ітест-задание неприйнятні у випадках, коли вивченню підлягають психологічні властивості і характеристики, існування яких випробовуваний може бути цілком упевнений, не усвідомлює чи свідомо гребує визнавати їх наявність в себе. Такими характеристиками є, наприклад, багато негативні особисті якості і мотиви поведінки.
У таких випадках зазвичай застосовується третій тип тестів — проективні. У основі таких тестів лежить механізм проекції, за яким неусвідомлювані власні якості, особливо недоліки, людина схильна приписувати іншим.Проективние тести призначені з вивчення психологічних і школярів поведінкових особливостей людей, викликають негативне ставлення
Специфіка експерименту як методу психологічного дослідження у тому, що він цілеспрямовано й продумано створюється штучна ситуація, у якій досліджуване властивість виділяється, виявляється оцінюється найкраще. Основне гідність експерименту у тому, що вона дозволяє надійніше, ніж інші методи, робити висновки щодо причинно-наслідкових зв'язках досліджуваного явища коїться з іншими феноменами, науково пояснювати походження явища та розвитку. Є дві основні різновиду експерименту: природний та лабораторний. Друг від друга вони різняться тим, які дозволяють вивчати психологію і поведінку людей умовах, віддалених чи наближених відповідає дійсності. Природний експеримент організується й проводиться у звичайних життєвих умовах, де експериментатор мало втручається у хід подій, фіксуючи в у тому вигляді, як вони розгортаються власними силами. Лабораторний експеримент передбачає створення деякою штучної ситуації, у якій досліджуване властивість можна найкраще вивчити.
Моделювання як засіб застосовується у тому випадку, коли дослідження даного вченого явища шляхом простого спостереження, опитування, тесту чи експерименту утруднено чи неможливе з складність або важкодоступність. Тоді вдаються до створення штучної моделі досліджуваного феномена,повторяющей його основні параметри і гадані властивості. І на цій моделі детально досліджують дане явище і роблять свої висновки про його природі.
Моделі може бути технічними, логічними, математичними, кібернетичними. Математична модель є вираз чи формулу, що включає перемінні і між ними, відтворюють елементи й стосунку в досліджуваному явище. Найвідомішими прикладами математичного моделювання в психології є формули, які виражають собою закониБугера —Вебера, Вебера —Фехнера іСтивенса. Логічне моделювання широко використовується щодо мислення людини її порівнянні з рішенням завдань обчислювальної машиною. З безліччю різноманітних прикладів технічного моделювання ми зустрічаємося у наукових дослідженнях, присвячених вивченню сприйняття й пам'яті людини.Это—попитки побудовиперсептронов— машин, здатних на кшталт людини сприймати і переробляти сенсорну інформацію, запам'ятовувати і відтворювати її.
Ілюстрацією кібернетичного моделювання є використання у психології ідей математичного програмування на ЕОМ
Крім названих методів, виділені на збору первинної інформації, в психології широко застосовуються різні кошти та прийоми обробки цих даних, їх логічного і математичного аналізу щоб одержати вторинних результатів, т. е. фактів і висновків, що випливають із інтерпретації переробленої первинної інформації. З цією метою застосовуються, зокрема, різноманітні методи математичної статистики, без яких часто неможливо отримати достовірну інформацію про досліджуваних явищах, і навіть методи якісного аналізу.
5. МІСЦЕ ПСИХОЛОГІЇ У СИСТЕМІ НАУК
>Психику і поведінку людини не можна зрозуміти без значення його природної та соціальній сутності. Тому вивчення психології передбачає ознайомлення з біологією людини, знання будівлі та функціонування її центральній нервової системи. Конкретно зв'язок між психічними явищами і діяльністю ЦНС розглядається фізіологією вищої нервової діяльності. Психологія міцно пов'язана з історією суспільства і його культури, що у формуванні вищих психічних функцій людини на вирішальній ролі зіграли головні історичні досягненняцивилизации-орудия праці та знакові системи. Людина -бисоциальное істота, лише живе у суспільстві, формується людська психіка, тому специфіка конкретного суспільства, у якому живе людина,взаимоопределяет особливості її психіку, поведінки, світосприймання, соціальних взаємодій коїться з іншими людьми. У зв'язку з цим, з погляду, поглибленому розумінню психіки людини сприяє знання основ соціології. Про це промовисто свідчить бурхливий розвиток соціальної психології, що допомагає зрозуміти, як людина отримає психічні властивостісоциально-ориентировочного поведінки.
Свідомість, мислення та багатьох інших психічні явища не дано людському індивіду від народження, а формуються в онтогенезі ,у його виховання й спеціальної освіти. Звідси зрозуміла зв'язок психології людини з педагогікою. Нарешті, психологія перебуває у родинних стосунки з філософією, оскільки зародилася як особлива наукова дисципліна її надрах. Принаймні, психологічне «вимір» особистості важко було б виділити й вивчити, не орієнтуючись на філософське вчення про людину, специфіці її буття (індивідуального іобщественного),о природі людської свідомості й агентської діяльності.
>ЗАКЛЮЧЕНИЕ
Зміна предмета психології, і його зв'язків із зарубіжними науками призвело до безплідним сутнісно питанням у тому, природна вона наука чи гуманітарна, що повинно бути її методологією – біологія чи філософія.
Аналіз історичного шляхів розвитку психології показує, що її унікальність і цінність як науки, полягають саме у їїмежпредметном характері, у цьому, що вона будується як і природна наука (об'єктивна і експериментальна), й те водночас як гуманітарні науки, позаяк у її проблематику входять питання моральної розвитку, становлення світогляду, ціннісними орієнтаціями людини. Можна сміливо сказати, що експериментальну основу, підхід матеріалу та її обробці психологія позичає у природознавства, тоді як підхід до інтерпретації отриманого матеріалу, методологічні принципи – у філософії.
Список використаної літератури
>1.В.С. Мухін 1985 р., дитяча психологія
>2.В.Крутецкий - основи педагогіки і психології 1972 р.,
>3.Популярная психологія -христоматия-1990 р.,
>4.Немов Р.С.Психология. 1. Загальні основи психології. — 2-ге вид. — М.:
Просвітництво:ВЛАДОС, 1995 р.,
>5.ГромковаМ.Т. Психологія та педагогіка професійної діяльності:Учеб. Посібник для вузів. 2003 р.,
6. У.Крутецкий підручник психологія 1990 р.,
7. Л. Григорович підручник психологія 2006 р.
