ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
Процес становленнялюдської особистості включає в себе як невід'ємний компонент формуванняйого свідомості і самосвідомості. Особистість як свідомий суб'єкт усвідомлює нетільки навколишнє, але і себе саме в своїх відносинах з навколишнім. Якщо не можназвести особистість до її самосвідомості, а В«ЯВ», то не можна і відривати одне від іншого.Тому питання, яке постає перед нами в плані психологічного вивченняособистості, це питання про її самосвідомість, про особистість як Я, яке в якостісуб'єкта свідомо присвоює собі все, що робить людина, відносить до себевсі похідні від нього справи і вчинки, і свідомо приймає на себе за нихвідповідальність як їх автора і творця.
Реальна історія розвиткусамосвідомості нерозривно пов'язана з реальним розвитком особистості і основнимиподіями його життєвого шляху.
Перший етап у реальномуформуванні особистості як самостійного суб'єкта, що виділяється знавколишнього, пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненнямдовільних рухів, Які виробляються в процесі формування першихпредметних дій.
Подальшої сходинкою нацьому шляху є початок ходьби, самостійного пересування. Тут важлива нестільки техніка пересування, скільки то зміна у взаєминах індивідаз оточуючими людьми, до якого приводить можливість самостійногопересування, так само як самостійного оволодіння предметом, за допомогоюхапальний рухів. Одне, як і інше, одне разом з іншим породжуєдеяку самостійність дитини по відношенню до інших людей. Дитинареально починає ставати відносно самостійним суб'єктом різнихдій, реально виділяючись з навколишнього. З усвідомленням цього об'єктивногофакту і пов'язане зародження самосвідомості особистості, перше уявлення її просвоєму Я. При цьому людина усвідомлює свою самостійність, свою виділення вякості самостійного суб'єкта з оточення лише через свої відносини зоточуючими його людьми, і він приходить до самосвідомості, до пізнання власного Ячерез пізнання інших людей. Не існує Я поза відносин до ТИ, і неіснує самосвідомості поза усвідомлення іншої людини як самостійногосуб'єкта. Самосвідомість є відносно пізнім продуктом свідомості.
Істотною ланкою вісторії становлення самосвідомості є і розвиток мови. Розвиток мови,що є формою існування мислення і свідомості в цілому, граєзначну роль у розвитку свідомості дитини, і разом з тим збільшуєможливості дитини, змінюючи, таким чином, взаємини дитини з оточуючими.Замість того щоб бути лише об'єктом, що прямують не нього дійоточуючих його дорослих, дитина, опановуючи промовою, здобуває можливістьнаправляти дії, оточуючих його людей за своїм бажанням і через іншихлюдей впливати на світ. Всі ці зміни в поведінці дитини і в йоговзаєминах з оточуючими породжують, усвідомлюючи, зміни в його свідомості,в свою чергу, ведуть до зміни його поведінки і його внутрішнього відношення доіншим людям. У розвитку особистості і її самосвідомості існує цілий рядступенів. У ряді зовнішніх подій життя особистості сюди включається все, щореально робить людину самостійним суб'єктом суспільного і особистого життя,якось: спочатку у дитини розвивається здатність до самообслуговування і,нарешті, у юнака, у дорослого, початок власної трудової діяльності,що робить його матеріально незалежним; кожне з цих зовнішніх подій має ісвою внутрішню сторону; об'єктивне, зовнішнє зміна людинивзаємин з оточуючими, відбиваючись в його свідомості, змінює і внутрішнє,психічний стан людини, перебудовує його свідомість, його внутрішнєвідношення і до інших людей і до самого себе.
Однак цими зовнішніми івнутрішніми подіями і тими внутрішніми змінами, які вони викликають, невичерпується процес становлення особистості та її розвитку. Вони укладають лишефундамент, створюють лише основу особистості, здійснюють лише першу, грубу їїформовка; подальші добудова і обробка пов'язані з іншою більш складноювнутрішньою роботою, в якій формується особистість в її найвищихпроявах.
Самостійністьсуб'єкта не вичерпується здатністю виконати завдання, вона включає щебільш істотну здатність самостійно, свідомо стравити перед собоюзавдання, цілі, визначати напрямок своєї діяльності. Це вимагає великоївнутрішньої роботи, припускає здатності самостійно мислити, і пов'язане звиробленням цілісного світогляду. Лише у підлітка, у юнака відбувається цяробота; виробляється критичне мислення, формується світогляд; до тогож наближення пори вступу в самостійне життя мимоволі з гостротоюставить перед юнаком питання про те, до чого в нього є особливі схильності таздібності; це змушує серйозно замислитися над самим собою і призводить дозначному розвитку в підлітка і юнаки самосвідомості. Розвиток самосвідомостіпроходить при цьому через ряд ступенів - від наївного невідання щодосебе до все більшого поглибленому самопізнання, соединяющемуся потім з усебільш визначеною і іноді різко що хитається самооцінкою. У процесі цьогорозвитку самосвідомості центр тяжіння для підлітка все більше переноситься відзовнішнього боку особистості до її внутрішній стороні, від відображення більш або меншвипадкових рис до характеру в цілому. З цим пов'язані усвідомлення - інодіперебільшене - свого своєрідності і перехід до духовних, ідеологічнихмасштабами самооцінки. У результаті людина самовизначається як особистість убільш високому плані.
У широкому сенсі всіпереживається людиною, все психічне зміст його життя входить до складуособистості.
Але в більш специфічномусенсі своїм, що належать до його Я, людина визнає не все, що відбилося дойого психіці, а тільки те, що було пережито в специфічному сенсі цього слова,увійшовши в історію його внутрішнього життя. Не кожну думка, яка відвідала його свідомість,людина в рівній мірі визнає своєї, тільки таку, яку він не прийняв уготовому вигляді, а освоїв, продумав, тобто таку, яка стала результатомвласної його діяльності.
Точно так само і не всякепочуття, швидкоплинно коснувшееся його серця, людина в рівній мірі визнаєсвоїм, а тільки таке, яке визначило його життя і діяльність. Але все це- І думки, і почуття, і бажання - людина в більшій частині в кращому випадкувизнає своїм, у власне Я він включає лише властивості своєї особистості - свійхарактер і темперамент, свої здібності - і до них приєднає він хіба думка,якій віддав усі свої сили і почуття, з якими зрослася все його життя.
Реальна особистість,яка, відбиваючись у своєму самосвідомості, усвідомлює себе як Я, як суб'єктасвоєї діяльності, є суспільною істотою, включеним у суспільнівідносини і виконують ті чи інші суспільні функції. Реальне буттяособистості істотно визначаються її суспільною роллю, тому, відбиваючись уїї самосвідомості, це громадська роль теж включається людиною в його Я.Самосвідомість людини, відображаючи реальне буття особистості, робить це - як ісвідомість взагалі - не пасивно, не дзеркально.
Уявлення людини просамому собі, навіть про власних своїх психічних властивостях і якостях, далеконе завжди адекватно їх відображає; мотиви, які людина висуває, обгрунтовуючиперед іншими людьми і перед самим собою свою поведінку, навіть і тоді, коли вінпрагне правильно усвідомити свої спонукання і суб'єктивно цілком щирий,далеко не завжди об'єктивно відображають його спонукання, реально визначають йогодії.
Самосвідомість не данобезпосередньо в переживаннях, воно є результатом пізнання, для якогопотрібно усвідомлення реальної обумовленості своїх переживань. Воно може бутибільш-менш адекватно. Самосвідомості, включаючи те чи інше відношення до себе,тісно пов'язане із самооцінкою. Самооцінка людини істотно обумовленасвітоглядом, визначальним норми оцінки.
Самосвідомість не споконвічнаданість, притаманна людині, а продукт розвитку. В ході цього розвитку, у мірутого, як людина набуває життєвий досвід, перед ним не тільки відкриваютьсявсі нові сторони буття, але і відбувається глибоке переосмислення життя. Цейпроцес її переосмислення, що проходить через все життя людини, утворюєнайпотаємніше і основний зміст його внутріш...
