Зміст
Запровадження
1. Типи конфліктних сімей
2.Детско-родительские відносини у структурі сімейних відносин
3. Проблеми відносин між дітей: конфлікт взаємовідносин або "складності взаємного сприйняття
4. Типологія стилівдетско-родительских відносин
5.Психокоррекционная робота у сферідетско-родительских відносин
Укладання
Список літератури
Запровадження
>Детско-родительские відносини є середовищем, детермінуючою психічне розвиток дитину і визначальною формування особи. Вплив батьків на дитини багато в чому пов'язані з виховними впливами нею, а ставлення до дитині є внутрішньої (орієнтовною) основою виховання.
Роль сім'ї у формуванні унікальної кожному за дитини ситуації розвитку загальновідома. Стиль сімейного виховання, визначається батьківськими ціннісними орієнтаціями, установками, емоційним ставленням до дитини, особливістю сприйняття дитини батьком та способів поводження з ним - є важливим чинником розвитку дитині.
Сім'я може у ролі як позитивного, і негативного чинника виховання. Позитивне вплив на особистість дитини у тому, що ніхто, крім найближчих йому у ній людей - матері, батька, бабусі, дідусі, брата, сестри, не належить до дитини краще, недолюблює його не піклується так ньому. І водночас ніхто інший соціальна інституція неспроможна потенційно завдати стільки шкоди у дітей, скільки може зробити сім'я.
Автори, займаються цією проблемою (>Р.В.Бортов,Ю.Б.Гиппенрейтер, І.А. Логінова,Л.Г. Матвєєва, О.В.Переломова,О.Е. Смирнова, М. В. Бикова та інші), відводять значної ролі раннього досвіду виховання у певній культурної середовищі, сімейних традицій і емоційного фону відносин батьків дитині.
Питання сімейного виховання і сфери впливу стосунків у сім'ї на дитини стали розроблятися у межах психолого-педагогічного підходу (>К.Д. Ушинський, О.С. Макаренка, В.А. Сухомлинський,Е.А.Аркин, О.Н. Леонтьєв, А.В. Запорожець, Н.І.Лисина,В.К.Копирло та інших.).
Разом про те, як і раніше, що у вітчизняній й зарубіжної літературі досить глибоко й докладно розглянуті особливості впливу стилів сімейного виховання формування дитині, слабко вивченим залишається питання конкретному вплив виховних принципів кожного із батьків різні структурні елементи особистості, зокрема лише на рівні окремих чорт особистості, лише на рівні значеннєвих утворень особистості.
>Детско-родительские відносини різними психологами описується дуже різними поняттями і чи термінами, визначених вихідними теоретичними позиціями авторів. Разом про те, практично переважають у всіх підходах можна побачити вихідну дихотомію, що створює двоїстість чи поляризацію їхніх стосунків.
Проблематикадетско-родительских відносин залишається незмінно гострої протягом усього розвитку психологічної науку й практики. Взаємодія дитину поруч із батьком є першою досвідом взаємодії навколишнім світом. Цей досвід закріплюється і формує певні моделей поведінки коїться з іншими людьми, які передаються з покоління до покоління. У кожному суспільстві складається певна культура взаємин української й взаємодії між дітей, виникають соціальні стереотипи, певні встановлення і погляди виховання у ній, і навряд буде перебільшенням сказати, що цивілізованість суспільства визначається як ставленням жіночого рівня, а й ставленням про дітей.
Батьківські установки, чи позиції - одне з найбільш вивчених аспектівдетско-родительских відносин. Серед вітчизняних психологів найбільш систематичне експериментальне дослідження цій галузі здійснювали А.Я. Варга і В.В.Столин, які розуміли під батьківськими установками "систему, чи сукупність батьківського, емоційного ставлення до дитині, сприйняття дитини батьком та способів поводження з ним" [3]. Під батьківським стилем маються на увазі встановлення і відповідну поведінку, які пов'язані саме з цим дитиною, а характеризують ставлення про дітей взагалі. Отже, у найбільш значимих чорт батьківського відносини автори виділяють емоційні, когнітивні ідеятельностние його аспекти.
Мета - виявити конфлікти у сферідетско-родительских відносин.
Завдання:
вивчити типи конфліктних сімей;
виявитидетско-родительские відносини у структурі сімейних відносин;
розглянути проблеми взаємовідносин;
виявити типи стилівдетско-родительских відносин;
розробити рекомендації корекціїдетско-родительских відносин.
1. Типи конфліктних сімей
Наведемо типи із неблагополучних сімей, певних З.Минухиним реалізувати основні чинники, які мають ними вплив.
Сім'я "па-де-де" (від франц.pas dedeux - танець вдвох,музикально-танцевальная форма в балеті) і двох людина, з збідненого структурою ролей і високої залежністю друг від друга. У такій родині менше можливостей підтримувати нормальний ритм людських стосунків; відносини подружжів занадто близькі, що обмежує свободу дій членів сім'ї. Окрім спільних негараздів даних сім'ях існують складності, пов'язані здепривацией значимих потреб людини.
Сім'я типу "акордеон", чидистантная сім'я, - сім'я, у якій із членів подовгу відсутня через специфіки свою професію. Назва такого типу сім'ї також пов'язані з графічним зображенням її структури. Труднощі такий сім'ї пов'язані з порушенням нормально функціонувати подружньої підсистеми. Самі дружини, зазвичай, відчуваютьдепривацию потреб у інтимності, підтримці, захисту і часто живуть "як очікування" протягом кількамісячної. Такі подружні стосунки може бути формою прихованого розлучення.
>Флуктуирующие (несталі) сім'ї - сім'ї, часто що змінюють місце проживання. Непостійність стосується соціального середовища. Навіть якби переїздах всередині однієї країни в членів родин розриваються сформовані значимі відносини з новими сусідами, друзями. Змінюється звична інфраструктура, ландшафт, географія середовища; члени сім'ї переживають стан міграційного стресу. Стан поліпшиться, коли почнуть формуватися нові взаємовідносини, але повинні прагнути бути усвідомлено прикладені певні зусилля.
У своїй типології неблагополучних родин З.Минухин виділяє також сім'ї з прийомним дитиною та прийомними батьках, але них зупинятися думати.
У основу класифікації типів слід покласти такі параметри, як емоційне прийняття дитини батьком, зацікавленість у дитину і турбота про неї, вимогливість до дитини, демократизм чи авторитарність в сімейні стосунки. Узагальнюючи що існують класифікаціїдетско-родительских відносин,Е.Т. Соколова і І.Г.Чеснокова, приміром, виділяють дві осі, два виміру: любов - контроль. Перша вісь висловлює емоційне ставлення батька до дитини, батьківську встановлення та хоч він сприймає власну дитину. Любов чи прийняття - це на повагу до дитині, турбота про неї, розуміння її внутрішнього світу, терпляче ставлення для її психофізичним особливостям, заохочення самостійності ініціативи. Ворожість, неприйняття - це зневажливе ставлення до дитини, жорстокість, зневажливість, неуважність. Вісь (автономія - контроль) описує типи дисциплінарної регуляції поведінки дитини. Крайні їх варіанти - повна автономія, яка збезнадзорностью, і надмірно суворий, жорсткий, що передбачає абсолютне підпорядкування батьківської волі, припинення будь-якої ініціативи й самодіяльності дитини.
Детальна класифікація неадекватних типів сімейного виховання, джерело якої в багаторічних дослідженнях, дана А.Є. Личко. Виділено наступні 10 типів сімейного виховання:гипопротекция, домінуючагиперпротекция,потворствующаягиперпротекция, виховання в культі хвороби, емоційне відкидання, жорстоке ставлення, підвищена моральна відповідальність, суперечливе виховання і поза нею.
Отже, є досить велика феноменологія їхніх стосунків (позицій), стилів виховання, і навіть їх наслідків - формування індивідуальних характерологічних особливостей дитини на рамках нормального чиотклоняющегося поведінки. Можна зустріти також письмо речей та несприятливих, патологічно загострених характерологічних чорт особистості батьків, що призводять до тому чи іншому порушення вчених.
Однак це спочатку позитивна у розвиток дитини гама почуттів може бути як позитивним, і негативним чинником виховання. Тут важлива міра прояви почуття.Недополучивший батьківської любові дитина виростає недоброзичливим, озлобленим, черствим до переживань іншим людям, зухвалим, погано уживався у колективі однолітків, інколи ж - замкнутим, неприкаяним, надмірно сором'язливим тощо., що негативно впливає адаптацію у дошкільній установі чи школі.
Наповнений ж у атмосфері надмірної любові,заласкивания, благоговіння і вшанування маленька людина рано розвиває у собі риси егоїзму і егоцентризму, зніженості, розпещеності, зазнайства, лицемірства та т.д., що також віддзеркалюється в адаптації дитини на школі.
Якщо у сім'ї немає належної гармонії почуттів, якщо взагалі дитина піддається впливу аморальної атмосфери, буйних, а нерідко низьких пристрастей, емоційно негативних проявів у ставленні до самій дитині, то нерідко тримають у таких сім'ях розвиток дитини ускладнюється, сімейне виховання стає несприятливим чинником формування особистості, така сімейна атмосфера надалі загрожує дезадаптацією дитини [6].
Можна виділити декілька типів родин зі перекрученими емоційними зв'язками:
"Традиційні" сім'ї - в сім'ях має бути "як в людей". Члени сім'ї віддають всі сили створення зовнішнього іміджу благополучної і забезпеченої сім'ї. Така сім'я тримається на раціональних засадах.
">Эмоционально-отверженние" сім'ї - тут пряме міжособистісне спілкування й різноманітні контакти відсутні, їх заміняють заочні запеклі нападки і.
Сім'ї "робочих" - члени сім'ї постійно віддають роботи і свого власного самореалізації поза нею, не контактуючи друг з одним днями, тижнями, або навіть місяцями. Діти в сім'ях надані під опікою інтернатів, які приходять няньку, бабусь та дідусів тощо.
Сім'ї зсимбиотическими зв'язками, у яких ввійшов новий член сім'ї, претендує першість у відносинах.
Сім'ї з неповним батьківським кланом, де батько намагається домогтися самореалізації від імені власну дитину за будь-яку ціну.
2.Детско-родительские відносини у структурі сімейних відносин
Успішна спільне життя подружжя вимагає якихось особливих здібностей від кожної його учасника. Вже зазначалося, що будь-який взаємодія у ній вимагає мінімуму якихось загальних уявлень, мінімуму "згоди". У шлюбі, як і на будь-якій інший малої соціальної групи, виникає принципово нову форму поведінки, яку можна назвати кооперативної. Ця співпраця різноманітна, тому особистість, включеною у ній, повинен мати певні здібності, навички, вміння.
Здатність до кооперації і коїться з іншими людьми завжди передбачає розуміння своєї роль спільної прикладної діяльності, прийняття певних зобов'язань та виконання. Важливо, щоб співробітництво коїться з іншими людьми було б найбільш ефективним, раціональним, продуктивним. Найчастіше від надання цього залежать успіхи і досягнення.
Кожному хочеться домогтися максимальної єдності поглядів і емоційного настрою коїться з іншими людьми. Зазвичай, коли говорять про здатність, тут ми дуже часто (а то й завжди!) розуміють їх як здібності професійні (музичні, художні, технічні тощо. тощо.). У цьому випадку необхідно казати про здібностях особливий, знайдених зі спілкуванням, взаємодії, співробітництво з на інших людей.
Шлюбні партнери, зазвичай, діють з урахуванням неписаних правил, які є чіткими. Часто дружини самі домовляються про взаємних обов'язки, про розмежування праці сім'ї, розподілу сімейного бюджету. Так поступово складається система взаємодії і співробітництва.
Природно, що вчинки його й дружини визначаються тим, як вони розуміють основні мети, завдання сімейному житті. Кожен із подружжя вносить свій внесок у сімейну кооперацію. Поведінка чоловіка чи дружини організується у відповідь ті вимоги, які шлюбний партнер.
Спільне життя так жадає від кожного членів сім'ї постійної оцінки власних вчинків з погляду того, як його оцінюють інші. Очікувані реакції заздалегідь входять у поведінка іншого шлюбного партнера. З роками дружини чітко уявляють, якою буде реакція іншого партнера тих чи інші вчинки чи дії.
Сім'я - це феномен, незмінно пов'язані з людськими емоціями, переживаннями, переконаннями й рівнішими стосунками. Одне з шляхів логічного осмислення феномена сім'ї - пошук його структури, якихось постійних складових, які змінюються протягом історичного часу й життєвого циклу однієї сім'ї. Структурними осями в феномен сім'ї, відповідно до С.І.Голоду, є подружні ідетско-родительские відносини.
У сім'ях, члени яких випробовують стосовно друг до друга емоційне відкидання, безпосереднє міжособистісне спілкування у часто просто відсутня. У основі таких лежить незадоволеність в емоційних відносинах стосовно даному членові сім'ї, якавуализируется зовнішньої холодністю і супроводжується образою, з другого боку відчуття провини стосовно скривдженим членів родини, яке, часто-густо, членами сім'ї чи не усвідомлюється, або остаточно. Останні, намагаючись позбутися відчуття провини, але, не наважуючись визнати у це почуття, використав сімейні стосункиманипулятивние прийоми тиску членів сім'ї, стосовно яким відчувають дане почуття, намагаючись в такий спосіб викликати у відповідь почуття стосовно собі і вони, в такий спосіб, перекласти відповідальність за стосунки іншу людину. Найуразливішим виявляється той член сім'ї, який він роль посередника в відносинах, бо жодна з протиборчих сторін не погоджується прийняти ініціативу примирення й за відносини у надії, що третій бік завжди робить усе них. Отже, посередник перебувають у ролі "офірного цапа" і він змушений вислуховувати закиди по обидва боки.
Витоки таких взаємовідносин лежать, у часто, в негативному життєвий досвід членів сім'ї (емоційна чи фізична травма у дитинстві або у минулому, сімейні міфи, кризові стану членів сім'ї,симбиотические зв'язку у сім'ї і т.д.). Страх перед змінами у сім'ї, нових взаємовідносин, страх бути знехтуваним знову або взагалі втратити те, що залишилося (навіть коли стосунки не влаштовують, а є звичними стабільними) заважає членів родини відверто кажучи у своїх почуттях одне одному або зробити рішучий крок, щоб змінити ситуацію.
3. Проблеми відносин між дітей: конфлікт взаємовідносин або "складності взаємного сприйняття
Більшість авторів виділяють такі параметри взаємодії батька з дитиною:
автономія - контроль (>Е.С. Шеффер,Р.К. Белл, З. Броуді,Е.Е. Маккобі, У.Шутц);
відкидання - прийняття (А.Рое, М.Сегельман, А. І Захаров, Д.І. Ісаєв, А.Я. Варга);
вимогливість (>Е.Е. Маккобі, Про.Коннер, П.Слатер);
ступінь емоційної близькості, прив'язаності (Дж. Боулбі,Г.Т.Хоментаускас);
строгість (>Е.Е. Маккобі, П.Слатер);
непослідовність - послідовність (З. Броуді,Е.Е. Маккобі, А.І. Захаров).
Причина конфлікту є тією пунктом, навколо якого розгортається конфліктна ситуація. Можна виокремити такі типи причин.
1. Наявність протилежних орієнтацій. Кожен індивіда та соціальній групи є певний набір ціннісними орієнтаціями щодо найвагоміших сторін соціального життя. Усі вони різняться і звичайно протилежні. У час прагнення до задоволенню потреб, за наявностіблокируемих цілей, досягти яких намагаються кілька індивідів чи груп, протилежні ціннісні орієнтації зіштовхуються і може може стати причиною виникнення конфліктів.
Конфлікти через протилежних ціннісними орієнтаціями вкрай різноманітні. Найгостріші конфлікти з'являються там, де є розбіжності у культурі, сприйнятті ситуації, статусі чи престиж. Конфлікти, причиною яких служать протилежні орієнтації, можуть протікати у сфері економічних, політичних, соціально-психологічних та інших ціннісними орієнтаціями.
2. Ідеологічні причини. Ідеологічна причина конфлікту залежить від різному ставленні до системи ідей, які виправдовують іузаконивают відносини субординації, домінування і основні світогляду в різних груп суспільства.
3. Причини конфлікту, які у різні форми економічного і міністерства соціального нерівності. Цей тип причин пов'язане з значною різницею у розподілі цінностей між індивідами чи групами. Нерівність розподілі цінностей існує повсюдно, але конфлікт виникає лише за такий величині нерівності, яка розцінюють як дуже велика.
4. Причини конфліктів, які у стосунках між елементами соціальної структури. Конфлікти з'являються внаслідок різного місця, яке займають структурні елементи у суспільстві, організації, або упорядкованим соціальної групи. Конфлікт через це може бути зв'язаний, по-перше, з різними цілями, переслідуваними окремими елементами. По-друге, конфлікт через це буває пов'язані з бажанням тієї чи іншої структурного елемента зайняти вищу місце у ієрархічної структурі.
Кожна з перелічених причин може бути поштовхом, першим щаблем конфлікту лише за наявності певних зовнішніх умов. Що й казати повинно бути, щоб виник конфлікт, щоб актуалізувалася відповідна причина? Вочевидь, крім існування причини конфлікту навколо повинні скластися певні умови, службовці сприятливим середовищем для конфлікту.
Загальне між потребами і якими інтересами у тому, що у обох випадках ми маємо справу з прагненнями людей, безпосередньо які впливають з їхньої соціальне і економічне поведінка. Але якщо потреби орієнтують поведінка людей володіння тими благами, які знаходяться життєво необхідними чи стимулюють життєво значимі способи діяльності, то інтереси - це стимули дії, які є наслідком взаємного відносини людей друг до друга. Безпосередній предмет соціального інтересу - це саме благо як такий, інші ж позиції індивіда чи соціального шару, що забезпечують можливість отримання цього блага. Позаяк ці позиції нерівні, остільки інтереси у певному сенсіконфликтогенни, ніж потреби.
Як у повсякденної промови, і у теоретичному аналізі інтереси набагато частіше поєднано з аналітичними соціальним становищем, яке фіксує на певний час сукупність можливостей, наданих чинному особі суспільством. Саме соціальне становище окреслює кордону доступного й можливої для індивіда та соціальній групи.
Саме конфлікти потреб та інтересів є "каменем спотикання" між дитиною та дорослим.
Дитина - це істота, що завжди перебуває при владі безпосередніх афективних відносин і до оточуючим, із якими пов'язаний. Починаючи років із трьох, виникають різні конфлікти між дитиною та батьками. У кризу трьох років відбувається те, що називається роздвоєнням: тут може бути конфлікти, вона може лаяти мати, іграшки, запропоновані непідходящий момент, може потрощити їх з злості, відбувається змінааффективно-волевой сфери, що на зрослу самостійність і активність дитини. Усі симптоми обертаються навколо осі "я" і його оточення. Ці симптоми свідчать, що змінюються відносини дитину до людям, оточуючим його, або до власної особистості.
4. Типологія стилівдетско-родительских відносин
На всі етапи розвитку у ній нею надають постійне вплив різноманітні чинники сімейної середовища, зокрема стиль сімейного виховання. Він може якоздоровляющее вплив на виховну функцію сім'ї, і дестабілізуючий вплив, створюючи проблеми родині, її й оточення.
Психологи виділяють типові порушення правил сімейного виховання:
1)Потворствующаягиперпротекция. Дитина перебуває у центрі сім'ї, що прагне до максимальному задоволенню його потреб. Для батьків характерні прагнення "поглинути" дитини, захистити її від усіх труднощів, потурання усім своїм примх. При подібному вихованні в дитини розвиваються демонстративні риси характеру, хвороблива образливість, підозрілість, упертість, агресивність. Це робить його погано уживався серед однолітків, тобто. не може соціальна адаптація.
За такої стилі виховання може виявлятися неадекватність разом із на завищену самооцінку. Це відбувається у сім'ї, де дитини часто хвалять, і поза дрібниці і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріального винагороді). Дитину карають дуже рідко, система вимоги дуже м'яка.
Другий варіант - демонстративність - особливість особистості, що з підвищеної потреби у успіху і увагу до собі оточуючих. Джерелом демонстративності зазвичай стає недолік уваги дорослих про дітей, що почуваються у ній закинутими, ">недолюбленними". Буває, що дитині виявляється достатню увагу, яке їх задовольняє з гіпертрофованої потреби у емоційних контактах. Завищені вимоги до дорослого пред'являються не бездоглядними, а навпаки, найбільш розпещеними дітьми. Такий дитина домагатиметься уваги, навіть порушуючи правил поведінки. ("Краще нехай лають, ніж недобачають"). Завдання дорослих - обходитися без нотацій і повчань, мінімально емоційно робити зауваження, не брати до уваги легкі провини і за великі (скажімо, відмовою від запланованого походу цирк) [4]. Це значно складніше для дорослого, ніж дбайливе ставлення до тривожного дитині.
Якщо дитину з високою тривогою основна - постійне несхвалення дорослих, то тут для демонстративного дитини - недолік похвали.
ПоГарбузову, така сім'я називаєтьсядетоцентрической [5]. Вплив у ній здійснюється, зазвичай, знизу вгору (від дитину до батькам). Існує "симбіоз" дитину і дорослого. У результаті дитини формується висока самооцінка власну значимість, але зростає можливість конфлікту з соціальним оточенням поза сім'ї. Тож вона з такої сім'ї може оцінювати світ знає як ворожий. Дуже великий ризик соціальної дезадаптації, і зокрема навчальної дезадаптації дитини після вступу до школи.
2) Домінуючагиперпротекция. Дитина й у центрі увагою родини, але батьки ставлять проти нього численні обмеження, заборони, зловживають контролем. Наслідками такого виховання є формування в дитини таких якостей, особистості, як залежність від оточуючих, відсутність самозахисту, скрупульозне проходження певних правил та зайва поступливість.
ПоГарбузову, це на кшталт А (неприйняття, емоційне відкидання) - неприйняття індивідуальних особливостей дитини,сочетающееся з жорстким контролем, зимперативним нав'язуванням йому єдиного правильного типу поведінки. Тип виховання Чи, можливо поєднуватися із нестачею контролю, повним потуранням [5].
ПоМ.И.Лисиной, діти з заниженим поданням щодо собі зростають у сім'ях, які з ними займаються, але вимагають слухняності; низько оцінюють, часто дорікають, карають, іноді - при сторонніх; не очікують від нього б у школі, і значимих досягнень у дальшій життя" [9].
По Еге.Арутюнянц, результатом соціалізації дитини на такій сім'ї є здатність легко вписатись у ">вертикально-организованную" громадську структуру. Діти з цих сімей легко засвоюють традиційні норми, але відчувають складнощі у формуванні власних сімей. Не ініціативні, не гнучкі зі спілкуванням, діють з ставлення до належному.
Діти, які мають занижено самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається у сім'ї, де батьки постійно ганять дитини, чи ставлять проти нього завищені завдання. Дитина відчуває, що не відповідає вимогам батьків.
Діти з низькому рівні домагань і низької самооцінкою не претендують багато речей ні з майбутньому, ні з теперішньому. Не ставлять собі високої мети і постійно сумніваються у своїх можливостях [1].
>Личностной особливістю у віці може бути тривожність. Висока тривожність набуває стійкість при постійному невдоволення з боку батьків.
Через наростання неспокою та що з ній низькою самооцінки знижуються досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість у собі наштовхує на низку інших особливостей - бажанню бездумно слідувати вказівкам дорослого, діяти не лише за зразками і шаблонам, страху проявити ініціативу, формальному засвоєнню знань та способів дій.
Дорослі, незадоволені падаючої продуктивністю роботи дитини, дедалі більше зосереджуються цих питаннях спілкування з ним, що посилює емоційний дискомфорт. Утворюється замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини б'ють по своєї діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативної реакції своєю чергою, посилює сформовані в дитини особливості [10]. Розірвати це коло можна, змінивши встановлення і оцінки батьків. Близькі дорослі, концентруючи увагу до найменших досягненнях дитини, не осуджуючи його з окремі недоліки, знижують рівень її неспокою та цим сприяють успішному виконання завдань.
3) Емоційний відкидання дитини. Виховання на кшталт "попелюшки", надмірне реагування із боку батьків на незначне поведінка, ігнорування потреб дитини. Це призводить, природно, до невротичним розладам.
За такого варіанту може бути "ухиляння від реальності". Спостерігається у випадках, коли в дітей демонстративність узгоджується з тривогою. Ці діти теж мають сильну потреба в увагу до собі, але реалізувати її можуть завдяки їхній тривожності. Вони мало помітні, побоюються бути сприйняте несхвально своєю амбіційною поведінкою, прагнуть виконання вимог дорослих.Неудовлетворенная потреба в увазі призводить до наростання більшою пасивності, непомітності, що перешкоджає й дуже недостатні контакти. При заохочення дорослими активності дітей, прояві уваги до результатів їх навчальної роботи і пошуках шляхів творчу самореалізацію досягається щодо легка корекція їх розвитку [8].
4) Гіпертрофована моральна відповідальність батьків за дитини перед оточуючими. Високі вимоги, недостатню увагу до стану дитини, часте використання покарань. Таких батьків дитина завжди неправий. Тому в нього з'являється нерішучість при спілкуванні з однолітками, схильність до сварок,самоагрессия, гіпертрофоване відчуття провини.
5)Гипопротекция. Дитина надано сама собі, батьки їх контролюють, цікавляться їм. Тому, для дитини характерні хитливий тип поведінки, слабка воля.
У сім'ях, де ростуть діти із високим, але з на завищену самооцінку, увагу до постаті дитини (його інтересам, смакам, стосунки з друзями) поєднуються з достатньої вимогливістю. Тут не вдаються до принизливим покарання й охоче хвалять, коли дитина того заслуговує. Діти зі зниженою самооцінкою (необов'язково дуже низької) користуються вдома більше свободи, але це свобода, власне, - безконтрольність, слідство байдужості батькам про дітей і один до друга.
Батьки задають і вихідний рівень домагань дитини - то, на що він претендує у навчальній роботи і відносинах. Діти із високим рівнем домагань, на завищену самооцінку престижним мотивацією розраховують лише з успіх. Їх уявлення про майбутнє так само оптимістичні.
Методи виховання в матерів і батьків нерідко суперечливі, неузгоджені. Усе це призводить до того, що в дітей немає бажання засвоювати соціально прийнятні форми поведінки, не формується самоконтроль і відчуття відповідальності. Вони з усіх сил уникають чогось нового, несподіваного, невідомого - зі страху, що з зіткненні з цим новим не зможуть обрати правильної форми поведінки. Оскільки в них вироблено почуття незалежності й відповідальності, діти імпульсивні, а складних ситуаціях агресивні. Вони відрізняються незрілістю суджень, постійним невдоволенням, низькому рівні самоконтролю, заниженою самооцінкою. Їм нелегко справитися з своєї імпульсивністю і зарозумілістю, томудрузой вони, зазвичай, мало чи взагалі немає [2].
До того ж виділяються також такі відхилення у стилі батьківського виховання: перевагу жіночих якостей, перевагу чоловічих якостей, перевагу дитячих якостей, розширення сфери батьківських почуттів, страх втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція власних небажаних якостей, внесення конфлікту подружжів до сфери виховання [7].
Відомі інші типології батьківського відносини. А.Я. Варга виділяє:принимающе-авторитарное батьківське ставлення, "маленький невдаха", симбіотичне батьківське ставлення,симбиотически-авторитарное батьківське ставлення [3].
>Адекватность батьківської позиції може бути оцінена, як, вміння батьків побачити й розуміти індивідуальність своїх дітей, помічати які у його душевному світі зміни.
Гнучкість батьківської позиції сприймається як здатність перебудови на дітей з ходу його дорослішання у зв'язку з різні зміни умов життя сім'ї. Гнучка батьківська позиція мусить бути як мінливою відповідно до змінами дитини, повинна бутипредвосхищающей,прогностичной.
У дисгармонійних сім'ях, там, де виховання набуло проблемного характеру, досить чітко виявляється зміна батьківських позицій за одним чи з всіх трьох виділеним показниками. Батьківські позиції неадекватні, втрачають якість гнучкості, стаютьнеизменчивими інепрогностичними. Існує спроба описати виховання у ній через ті ролі, що виконує дитина. Роль окреслюється якийсь набір шаблонів поведінки стосовно дитині у ній, як сполучення почуттів, очікувань, дій, оцінок, адресованих дитині дорослими членами сім'ї. Дитячі ролі чітко виявляються у сім'ях, коли батьківські позиції втрачають гнучкість і адекватність.
До типовим відносять чотири ролі: "цап відпущення", "улюбленець", "примиритель", "бебі".
"Цап відпущення". Ця дитяча роль виникає у сім'ї, коли подружні проблеми батьків переходять на дитини. Він ніби відводить він емоції батьків, котрі з насправді вони виявляють одні до друга.
">Любимчик". Вона виникає тоді, коли батьки виявляють одні до друга до, а емоційний вакуум заповнюється перебільшеної турботою про дитині, перебільшеної любові до нього.
"Бебі". У ролі дитина віддалений від своїх батьків, він би витісняється з родинної спільності, йому назавжди і безповоротно наказано бути, у сім'ї лише дитиною, від якого нічого залежною. Ця роль виникає при сильної близькості подружжя друг до друга.
">Примиритель". Дитина у ролі рано входить у складності сімейному житті, займає найважливіше місце у сім'ї, регулюючи і усуваючи подружні конфлікти.
Батьківська позиція - це якесь цілісне освіту, це реальна спрямованість виховної діяльності батьків, що під впливом мотивів виховання. Те, який саме батьківська позиція реалізується у взаємодії з дитиною, залежить, передусім, від співвідношень міжсознаваемими і неусвідомлюваними мотиваційними тенденціями.
5.Психокоррекционная робота у сферідетско-родительских відносин
Найважливішим чинником, впливає формування дитині, є гармонійні внутрісімейні відносини батьків та дітей, прийняття батьків дітей, зацікавленість батька в моїх планах дитини, її майбутнє, виховання незалежності, самостійності дитини, віра у успішність дитини.
Досягнення виховних цілей у сім'ї батьки звертаються до різноманітних засобів впливу: заохочують і карають дитини, прагнуть стати зразком. Через війну розумного застосування заохочень розвиток як особистості можна прискорити, зробити успішнішим, аніж за використанні заборон і покарань. Якщо виникає потреба в покарання, то тут для посилення виховного ефекту покарання наскільки можна повинні слідувати безпосередньо за гідною їх провиною. Покарання має бути справедливим, але з жорстоким. Дуже суворе покарання може викликати в дитини острах чи озлобленість. Покарання ефективніше у разі, якщо провина, протягом якого його покарано, розумно йому пояснений. Будь-яке фізичне вплив формує в дитини переконання, що він зможе діяти силою, що його щось влаштує.
По Еге.Арутюнянц, така сім'я є демократичною [6]. Мета у сім'ї -взаимодоверие, прийняття, автономність членів.Воспитательное вплив - "горизонтальне", діалог рівних: батьків уяву і дитини. У сімейному житті завжди враховуються взаємні інтереси, причому, що старшими дитина, тим більше коштів її інтересів враховуються. Результатом такого виховання є засвоєння дитиною демократичних цінностей, гармонізація його поглядів на права й обов'язки, волі і відповідальності, розвиток активності, самостійності, доброзичливості, адаптивності, впевненості у собі та своїм емоційної стійкості. Разом про те У цих дітей може відсутні навик підпорядкування соціальним вимогам. Вони погано адаптуються серед, побудованої по "вертикальному" принципу (тобто. практично всім соціальним інститутам)".
Батькам слід прагнути розвивати у дітях такі особисті якості: впевненість, що базується на свідомості самоцінності, розуміння достоїнств і недоліків у собі і оточенні, на повагу до доброті, чесності, дружелюбності, співпереживання, терпінню і мужності, вміння знайти спільну язик, і радість спілкування з людьми різних статей, віку інтересів.
У процесі роботи з батьками слід формувати вони адекватні ставлення до особи і психофізичних можливостях дитини. Правильно організована системапсихокоррекционних впливів (групова дискусія, індивідуальна розмова, аналіз конфліктних ситуацій і інше) сприяє позитивної перебудові відносин батьків дитині, гармонізує їхні стосунки загалом, допомагає редукції їх негативних переживань. Необхідна також психотерапевтична роботу з батьками.
Основний метод груповий корекції їхніх стосунків -когнитивно-поведенческий тренінг, здійснюваний з допомогою рольових ігор й програмивидеотренинга.
Обгрунтування методу: сім'я - цілісна система. Саме тому проблемидиади "батько - дитина" неможливо знайти вирішені тільки з психокорекції дитину чи батька. Паралельна робота дозволяє ефективність занять батьківської групи. Специфічними ефектами роботи з батьками є збільшення їхсенситивности до дитини, вироблення більш адекватного ставлення до дитячих можливості і потреби, ліквідація психолого-педагогічної неграмотності, продуктивна реорганізація арсеналу спілкування з дитиною.
>Неспецифические ефекти: отримання батьками інформації про сприйнятті сімейної ситуації своїх дитиною, динаміці її поведінки групи.
Програма занять із батьками то, можливо наступній.
А. Уявлення батьками на колі спілкування (перше заняття) себе і "своїх труднощів (проблем), запитів і цілей участі у групі. Роз'яснення завдань батьківських груп психологом.
Б. Обговорення тим (наступних заняттях):
Ми й наші батьки. Сімейні лінії. Відтворення відносин також конфліктів.
Роль батьківських очікувань. Що вони можуть спровокувати і породити в дітей віком? Як наші страхи стають страхами дітей?
Що батьки мають дати дітям І що діти мусять дати батькам? У чому суть виховання - у навчанні чи спілкуванні? Які моральні основи батьківства?
Як би склалася ми життя, якби в нас потребу не було дітей? Як вона може заважати нам жити? Суперечливість наших почуттів, у спілкуванні з дітьми. Оптимальна дистанція спілкування з дітьми.
Наші конфлікти з дітьми (включається елемент програвання ролей).
У. Подальші теми поставали з обговорення матеріалів програвання:
Стереотипні взаємодії з дітьми та його виявлення.
Привнесення додаткового неадекватного афекту в спілкування з дітьми.
Емоційні "рахунки" дитині.
Як караємо дітей? Як карати дітей? Роль ярликів.
Р. Наступні теми складаються під впливом відомостей дітей.
За які сигнали і стимули реагують діти?Вербальное і невербальне спілкування з дітьми. Роль доторків зі спілкуванням.
Якими нас бачать наші діти? Обговорення малюнків "Батьки як неіснуючого тваринного".
Сім'я, як його бачать діти. Обговорення гри "Сімейний портрет".
Надаючи допомогу сім'ї у важкі періоди життя, втрачає сенс займатися виявленням психоаналітичних причин конфлікту: набагато важливіше шляхом конкретних цілеспрямованих дій змінити відносини між її членами. При вдало обраної стратегії і тактиці роботи сімейна обстановка поліпшується тоді, як виконуються рекомендації фахівця. Зміни ведуть до зрушень у механізмі функціонування сім'ї та сприяють зменшенню прояви симптомів психологічного неблагополуччя в однієї чи навіть кількох її.
Укладання
Психологи дійшли висновку, що одне й та домінуюча риса особистості або поведінки батька здатна залежно від різних умов викликати й найрізноманітніші форми реагування, кому надалі та сталого поведінки дитини. Зв'язок виховання коїться з іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивів, а як і місце виховання в цілісної особистості людини - усе й надає вихованню батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.
Саме тому батькам, які б виховувати своїх дітей не стихійно, а свідомо, потрібно починати аналіз виховання своїх дітей з аналізу себе, з аналізу особливостей свого власного особистості.
Специфіка сімейного виховання має такі особливості:
емоційного характеру сімейного виховання, що грунтується на родинних почуттях;
виховні впливу батьків на дітей відрізняються сталістю і тривалістю в різноманітних життєвих ситуаціях, що забезпечує глибину впливу дитини;
саме сім'я породжує в дитини почуття захищеності, любові, прийняття;
у ній діють психологічні механізми соціалізації, що забезпечують утримання і характер такого важливого впливу сім'ї на дитини. До таких психологічним механізмам соціалізації слід віднести підкріплення й ідентифікації;
сім'я єразновозрастную соціальну групу, у якій дитина навчається сприймати різні ціннісні орієнтації, різні критерії оцінок життєвих явищ, різні ідеали, погляду, переконання.
Сімейне виховання має також широкий тимчасової діапазон впливу.
Може бути виділено 4 тактики виховання у сім'ї і відповідальні їм 4 типу сімейних взаємин, є і передумовою і результатом їх виникненню:
диктат (систематичне придушення одними членами сімейства ініціативи й відчуття власної гідності в інших його членів);
опіка (>сверхудовлетворение потреб дитину і огородження його від будь-яких труднощів);
невтручання (визнання можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей)
співробітництво (>опосредствованность міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнями спільної прикладної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями)
Сім'я надає ключову роль в розвитку дитині, й за наявності певних ">декомпенсированних" стилів виховання виникає плацдарм до виникнення і прогресування таких станів особистості як тривожність, демонстративність, ухиляння від реальності, егоцентризм тощо.
У сім'ях дітей із високої тривогою і низькоїадаптированностью найбільше виражені авторитарність, недовіру до дитини, заперечення самостійності особистісної спроможності дитини. У сім'ях дітей із низькою тривогою і високий рівень адаптованості навпаки, виражені порозуміння, упевненість у успішності і самостійності дитини.
Список літератури
1. АзаровЮ.П. Сімейна педагогіка. - М.: Норма, 2003. -324с.
2.Бардиан А.М. Виховання дітей у сім'ї. - М.: Просвітництво, 1983. -188с.
3. Варга А.Я. Структура і типи їхніх стосунків. - М.:ВЛАДОС, 2007. -358с.
4.Владин В.З. Гармонія сімейних відносин. - Алмати, 2007. -282с.
5.Гарбузов В.І. Від немовляти до підлітка - М.: Проспект, 2006. -196с.
6. Дружинін В.І. Психологія сім'ї. - М.:ВЛАДОС, 1999. -295с.
7.Ковалев О.Г. Психологія сімейного виховання - М.: Проспект, 2006. -354с.
8.КуковякинГ.В. Сімейна педагогіка та колективна психологія по віком. - Твер: ЕКО, 2008. -481с.
9. КуликоваТ.А. Сімейна педагогіка і домашнє виховання. - М.:ЭКСМО, 2006. -215с.
10. Рахімов О.З. Психологія сім'ї. - Уфа, 2007. -342с.
