Введення
Життєвастратегія - спосіб організації людиною власного життя, здатність доприведенню життєвих умов у відповідність з власними цінностями ііндивідуальним своєрідністю. Життєва стратегія особистості - доситьстійке освіту, в основі якого лежать ціннісні орієнтації людини.Цінності можна описати як якісь ідеальні цілі, що задають точку відліку приоцінюванні тих чи інших подій; найбільш загальні смислові утворення,надають особистості певну цілісність; найбільш стійкі мотиваційніосвіти, співвідносні з життєдіяльністю в цілому і володіють високоюступенем стабільності; критерії вибору, за якими людина будує своєставлення до світу, оточуючих, самому собі. Таким чином, грунтуючись націнностях, життєві стратегії представляються стабільними, стійкими освіти,які організовують цілісність життєдіяльності, визначають спосіб буттялюдини. Така стійкість забезпечує людині відносну незалежністьповедінки від впливів зовнішнього середовища. Життєва стратегія - один із регуляторівсоціальної поведінки.
Проблемижиттєвого шляху особистості
Впершепоняття життєвого шляху та ідея суб'єкта життя були запропоновані С.Л. Рубінштейномв середині 30-х років.
Ввідміну від багатьох психологів С.Л. Рубінштейн не тільки бачив психологічнийаспект проблеми життєвого шляху, виділяв суб'єктивну картину життя, алепідкреслював необхідність урахування об'єктивних проявів суб'єкта, йогоздатність реально змінити життя. Для Рубінштейна життєвий шлях - це нетільки рух людини вперед, але і рух вгору, до кращих проявівлюдської сутності, до досягнення особистісного досконалості. Свідомість,активність, зрілі особистості розглядаються Рубінштейном як "вищіособистісні утворення ", які виконують функції організації, регулювання,забезпечення цілісності життєвого шляху людини як суб'єкта діяльності.Основним визначальним чинником у теорії С.Л. Рубінштейна виступає активність ітворчість особистості як організатора і перетворювача свого життя.
В60-х роках в СРСР конкретними дослідженнями життєвого шляху зайнявся Б.Г. Ананьєв.Йому належить саме велике лонгитюдное дослідження особистості і її життєвогошляху, на основі якого була визначена вікова періодизація та онтогенезрозвитку особистості: дитинство, юність, вибір професії, зрілість, пік кар'єри,старість. Заслугою Б.Г. Ананьєва є здійснення детального опрацюванняпроблеми життєвого шляху людини.
Б.Г.Ананьєв вважав, що життєвий шлях - це історія формування і розвиткуособистості в певному суспільстві. Згідно його думку, життя людини якісторія особистості в конкретну історичну епоху, і як історія розвитку йогодіяльності в суспільстві складається з багатьох систем суспільних відносин впевних обставин, з багатьох вчинків і дій самої людини,перетворюються в нові обставини життя. Він розробив поняттяіндивідуальності як вищого рівня розвитку людиною своєї особистості,досягнення ним вершини життя.
Дослідженняжиттєвого шляху людини проведені С.Л. Рубінштейном і Б.Г. Ананьєвимпоклали початок розробці проблеми життєвих стратегій.
Самтермін "життєва стратегія особистості був введений К.А. Абульханової-Славської,під яким вона припускає принцип опори на власні сили, перетворенняумов, ситуацій життя відповідно до цінностей особистості. Згідно з їїдумку, індивідуальність - це не тільки неповторність життя, яка зазвичайпідкреслюється поняттям долі, як нібито незалежної від людини, вона щеполягає в здатності організувати її за власним задумом.
ВНині життєві стратегії стають предметом багатьох психологічнихдосліджень. Так психологи Є.П. Варламова та С.Ю. Степанов виділили кількатипів життєвих стратегій: пасивну типовість, активну типовість, пасивнуіндивідуальність і творчу унікальність. Вони вивели дані типи способіворганізації життя з поєднання критеріїв індивідуальної своєрідності ітворчої активності особистості.
СозонтА.Е., провівши дослідження основних життєвих стратегій студентів виявив двіосновні тенденції в конструюванні молодими людьми власного життя -орієнтацію або на буття, або на володіння.
Крімтого, була створена експериментальна методика і на її основі проведенодослідження життєвих стратегій в юнацькому зрости М.О. Мдівані і П.Б. Кодесс.Ними було виявлено, що в кожний певний період часу можна виділитидві характеристики життєвої стратегії: зміст і ступінь усвідомленості.
Переживанняу становленні особистісного вибору
Впроцесі вивчення теоретичних аспектів проблеми особистісного вибору впсихології ми прийшли до висновку, що динаміка розвитку здатності здійснювативнутрішньо детермінований вибір, так чи інакше, розглядається в якостіодного з ключових факторів розвитку особистості в більшій частині "класичних"Персонологічні концепцій, розроблених у рамках бихевиорального,когнітивного, психоаналітичного і екзістнеціально-гуманістичногонапрямків. В результаті теоретичного аналізу було встановлено, щоособистісним є вибір, в процесі якого актуалізуються і трансформуютьсяпсихологічні феномени, що є результатом самосвідомості та визначальніособистість як ієрархічно організовану цілісність, не виведену з окремихелементів. До таких феноменів відносяться: система ціннісних орієнтацій іособистісних смислів, система ідентичності, мотиваційна ієрархія, системиаттитюдов і особистісних установок. Відповідно, ситуація особистісного виборухарактеризується пред'явленням вимоги цілісно-особистісного опосередкуванняприйняття рішення, тобто актуалізації і доцільною трансформації організуючихособистість систем.
Особистіснийвибір є способом і елементарним актом систематизації та структуруваннясуб'єктивної реальності, чим і визначається його роль в динаміціфункціонування особистості.
ВВнаслідок проведеного теоретичного пошуку було з'ясовано, що предметнопроблематика особистісного вибору розроблялася в порівняно вузькому рядупсихологічних досліджень, основними з яких є: теоріясамодетермінації особистості Е. Десі і Р. Райана, теорія цілеспрямованогоповедінки Н.Ф. Наумової і формується в даний час концепція особистісногопотенціалу Д.А. Леонтьєва. На думку останнього, однією з актуальних проблемвивчення особистісного вибору залишається проблема вивчення, умов, що сприяютьі, навпаки, перешкоджають формуванню особистісного потенціалу, якінтегральної характеристики рівня особистісної зрілості, головною формоюпрояви якої є феномен самодетермінації особистості.
Задумку Е. Десі і Р. Райана, становлення самодетермінації особистісного виборурозкривається у розвитку внутрішньої мотивації через процес інтерналізації танаступної за нею інтеграції в "Я" особистості системних регуляторівповедінки - ціннісно-смислових орієнтацій особистості. Така позиція буквальноузгоджується з положеннями теорії діяльності про логіку розвитку вищихпсихічних функцій з категорій інтерпсихічних в интрапсихические. Однак всвоєї концепції Е. Десі і Р. Райан також небезпідставно зауважують, що "дітиз'являються на світ з вродженими психологічними потребами - в автономії,в компетентності та у зв'язку з іншими людьми ..., що йде рука об руку змотивуванням їх триваючих прагнень до внутрішньоособистісний і міжособистісноїузгодженості ". Це положення безпосередньо асоціюється з одним з основнихпостулатів екзистенційно-гуманістичної психології про наявність особливого класувроджених психологічних "метапотребностей" - розвитку,психологічного зростання, самоактуалізації і т.п. Зазначені положення,безумовно, є адекватними пізнавальними конструкціями, однак важкоузгоджуються між собою, оскільки перше припускає джерелом "вищихцінностей "людську культуру, відображену в конкретних соціальних іміжособистісних відносинах; друге ж з необхідністю вимагає, щоб джереломцих цінностей була сама природа особистості, яка будучи соціальною,грунтується на вроджених, природних властивостях людини, як носіясвідомості.
Длянесуперечливого погодження ідеї існування вроджених психологічнихпотреб зростання і ідеї соціуму, як носія, в тому числі, вищих культурнихцінностей, на н...
