Реферат Основи психолого-педагогічної корекції

Четверте період пов'язані з інтенсивним формуванням практичної психології. Саме тоді створюються системи психологічної допомоги конкретним групам дітей із конкретними дефектами; вводиться посаду практичного психолога у спеціальних і навчальних закладах.

3. Відмінність психологічної корекції решти психологічної допомоги

Психологічна допомога включає у собі:психодиагностику,психокоррекцию, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію та інших.

На думкуР.С.Немова, відмінність між поняттями «психотерапія» і «>психокоррекция» ось у чому:

психотерапія – це система медико-психологічних коштів, застосовуваних лікарем на лікування різноманітних захворювань,

>психокоррекция – сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології чи поведінки психічно здорової людини.

Термін «корекція» буквально означає «виправлення».

>Психокоррекция – це система заходів, вкладених у виправлення недоліків психології чи поведінки людини з допомогою спеціальних коштів психологічного впливу.

>Психокоррекции підлягають недоліки, які мають органічної основи та не які становлять такі стійкі якості, створених досить рано й надалі мало змінюються.

Вирізняють специфічних рис >психокоррекционного процесу, що відрізняють його від психотерапії.

>Психокоррекция орієнтована на клінічно здорову особистість людей, що мають у повсякденні психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, і навіть на людей, тих, кому добре, проте бажаючих змінити своє життя або які мають за мету розвитку особистості.

Корекція орієнтується на здорові боку особистості незалежно від рівня порушення.

У психокорекції частіше орієнтуються на нинішнє та майбутнє клієнтів.

>Психокоррекция зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на відміну короткостроковій – до 15 зустрічей – допомоги при консультуванні і довгостроковій – за кілька років – допомоги при психотерапії).

У психокорекції акцентується ціннісний внесок психолога, хоча відхиляється нав'язування певних цінностей клієнту.

>Психокоррекционние впливу спрямовані зміну поведінки й розвиток особистості клієнта.

Різниця між психотерапією і психокорекцією у тому, що психотерапія оперує різноманітних порушеннями люди, котрі страждають різними видами соматичних чи психічних захворювань (розладів). Багато аномалії психіки власної поведінки людей, які проявляються в захворюваннях, нагадують ті, із якими має справу психолог, займається психокорекцією. Проте людей, обертаються по допомогу до психотерапевта, зазвичай називають хворими чи пацієнтами, а тих, хто має потребу лише укоррекционной допомоги, називають клієнтами.

4. Елементипсихокоррекционной ситуації

Попри розходження в теоріях, цілях, процедурах і формахкоррекционной роботи, психологічне вплив зводиться до того що, лише одна людина намагається допомогти іншому.

>Коррекционная ситуація включає у собі 5 основних елементів:

1.       Людина, який не страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, який має низку проблем різноманітних і давно потребує психологічної допомоги, в психокорекції, – це клієнт.

2.       Людина, який допомагає і завдяки навчання чи досвіду сприймається як здатний допомагати, – це психолог, >психокорректор.

3.       Теорія яку використовують пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія включаєпсиходинамику, принципи навчання та інші психічні чинники.

4.       Набір процедур (технік, методів), що використовуються вирішення питань клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5.       Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такого клімату, що дозволяє клієнту оптимістично оцінювати розв'язання своїх проблем. Таке спеціальне ставлення є чинником, притаманним всіх форм впливу.

5. Основні засади психологічної корекції

1. Принцип єдності діагностику і корекції – відбиває цілісність процесу надання психологічної допомоги як особливого виду практичної діяльності психолога. Докладно розглянутий в працяхД.Б.Эльконина, І.В.Дубровиной та інших., Україні цього принципу є основним всієїкоррекционной роботи, оскільки ефективністькоррекционной роботи з 90% залежить від комплексності, ретельності і глибини попередньої діагностичної роботи.

2. Принцип нормативності розвитку. Нормативність розвитку слід розуміти, як послідовністьсменяющих одне одного вікових груп, вікових стадійонтогенетического розвитку. Крім поняття «вікова норма» психолога доводиться чи з поняттям «індивідуальна норма», що дозволяє намітити не більше вікової норми розвитку програму оптимізації розвитку кожному за клієнта з урахуванням її індивідуальності і самостійного шляхів розвитку.

3. Принцип корекції «згори донизу». Цей принцип, висунутийЛ.С. Виготським, розкриває спрямованістькоррекционной роботи. У центрі уваги психолога стоїть завтрашнє розвитку, а основним змістомкоррекционной діяльності є створення «зони найближчого розвитку» для клієнта (уЛ.С. Виготського такими клієнтами виступали діти). Корекція за принципом «згори донизу» носить випереджаюче характері і будується як психологічна діяльність, націлена на своєчасне формування психологічних новоутворень.

4. Принцип корекції «знизу вгору». При цього принципу як основне змістукоррекционной роботи розглядаються вправу і тренування вже наявних психологічних здібностей. Цей принцип реалізується у основному прибічниками поведінкового підходу. У тому розумінні корекція поведінки має будуватися як підкріплення (позитивне чи негативне) вже наявних шаблонів поводження з метою закріпленнясоциально-желательного поведінки й гальмуваннясоциально-нежелательного поведінки. Отже, головне завдання корекції «знизу вгору» стає викликання будь-що заданої моделей поведінки і його негайне підкріплення. У центрі корекції – готівковий рівень психічного розвитку, витлумаченого як процес ускладнення, модифікації поведінки, комбінації реакцій з вже наявного поведінкового репертуару.

5. Принцип системності розвитку психічної діяльності. Цей принцип задає необхідність урахувати вкоррекционной роботі профілактичних і розвивають завдань. Системність з завдань відбиває взаємопов'язаність різних сторін особи ігетерохронность (тобто. нерівномірність) їх розвитку. Реалізація принципу системності розвитку накоррекционной роботі забезпечує спрямованість усунення про причини і джерел відхилення в психічному розвитку. Успіх такого шляху корекції виходить з результатах діагностичного обстеження, результатом стає уявлення системи причинно-наслідкових зв'язків і ієрархії відносин між симптомами та його причинами.

6.Деятельностний принцип корекції. Відповідно до цього принципу основним напрямомкоррекционной роботи є підставою цілеспрямоване формування узагальнених способів орієнтування клієнти на різноманітних галузях предметної діяльності, міжособистісних взаємодій, врешті-решт у соціальній ситуації розвитку. Самакоррекционная робота будується не як проста тренування навичок і умінь, бо як цілісна осмислена діяльність, природно, і органічно вписується до системи повсякденних життєвих відносин клієнта.

6. Вимоги до готовності психолога допсихокоррекционному впливу

Основні компоненти професійної готовності докоррекцнонному впливу

Теоретичний компонент: знання теоретичних основкоррекционной роботи, способів корекції тощо.

Практичний компонент: володіння конкретними методами і методиками корекції.

>Личностная готовність: психологічна пропрацьованість у психолога власних негараздів у тих галузях, які вона передбачає коригувати у клієнта.

Психолог, самостійно здійснюєкоррекционную роботу, повинен мати базову фундаментальну підготовку у сфері з психології та спеціальна підготовка у сфері конкретних методівкоррекционного впливу.

Теоретичний компонент передбачає: знання загальних закономірностей психічного розвитку на онтогенезі; знання періодизації психічного розвитку; знання проблеми співвідношення навчання дітей і розвитку; уявлення про основних теоріях, моделях і типах особистості; знання про соціально-психологічних особливостях групи; знання умов, які забезпечують особистісний зростання і творча розвиток.

У загальній професійну підготовку можливі три основних підходи: відданість однієї теорії, одному підходу; еклектизм – відданість багатьом підходам; загальний континуальний підхід.

Схильність одному підходу дозволяє глибше поринути у предмет, отримати вичерпні знання теорії та практики, але водночас накладає певні обмеження, пов'язані саме з можливостями одного підходу, одного методу.

Еклектизм веде до того що, що московський спеціаліст знає щось вибірково із різних теорій і практик. Робота такого фахівця може бути ефективною (особливо у на початкових етапах), проте невдовзі зіштовхнеться із вадами поверхневою підготовки, із повною відсутністю основних, стрижневих, базових уявлень.

Загальний континуальний підхід – це професійний підхід, у якому фахівець спочатку є послідовником однієї теорії та вивчає усе, що відомо у сфері, та був, придбавши професійний підмурок і професійний досвід, починає виходити межі базової йому теорії. Такий професіонал може використовувати концептуальні уявлення одних теорій, а техніки і практичні підходи – інших.

Практичний компонент підготовки залежить від оволодінні конкретними методами і методиками корекції. Глибоке оволодіння конкретними методами і методиками дозволяє уникнути як непрофесіоналізму, і професійної деформації особистості.

>Личностная готовність докоррекционной роботі.

Якщо психологаффективен, вона може продуктивно працювати з клієнтами, мають проблеми афективної сфери, коригувати до того часу, доки з'ясує причини особливості власної ефективності.

Якщо психолог має слабкими вольовими зусиллями, його корекція вольовий активності дітей носити формально.

Якщо дорослий почувається нелюбимим і самотнім, йому буде складно виховати щасливих і люблячих дітей.

>Личностная непідготовленість може проявитися як психологічного бар'єру до вимогкоррекционного спілкування. Якщо психолога у дитинстві суворо карали чи карали фізично і вона пережила травму особистого приниження, токоррекционное вимога – не принижувати клієнта (дитини), котрого також карають фізично і що у стані депресії, таким психологом може ігноруватися. Дорослий може вважати цю вимога необов'язковим: мене били у дитинстві, а я виріс гідною людиною. Через війну між психологом і клієнтом виникає емоційний резонанс.

Аналогічні емоційні стани в психологи і клієнта (наприклад, стресова реакція в подібних ситуаціях) можуть посилювати одне одного й заважатикоррекционному процесу.

Особливості особистісних проблем,емоционально-волевого складу дорослого репродукуються в зростаючих обсягах в дитині. Відбувається нав'язування дитині, відтворення вже ним самим стереотипів дорослого.

>Личностная готовність здійснювати корекцію припускає наявність дорослого потреби йти немає від себе, як від дитини та її проблем.

Може існувати варіант >центрации на моделі особистості, коликоррекционное вплив здійснюється після співвіднесення особливостей переживання власної поведінки дитину поруч із певним зразком (віковим, статевим, культурним, національним тощо.). У разі дорослий займе хіба що нейтральній позиції стосовно змісту зразка, але способи впливу знову будуть залежати від особливості її особистість. У процесі природного спілкування дорослого уяву і дитини повинна постійно здійснюватисявзаимокоррекция, тобто. дорослий маю виявляти гнучкість, неупереджено ставитися до реакцій дитини на процесі взаємодії і постійно пропонувати йому різноманітні варіанти реагування, проводити з себе.

7. Поняття психологічної етики. Етичний кодекс психолога

Кордони професійної компетентності

Психологи і психотерапевти займаються професійною діяльністю лише у межах своєї компетентності, визначене освітою, формами підвищення кваліфікації, і відповідним професіональний досвід.

Заборона на «подвійні відносини»

(>Двойними називаються ті відносини, у яких психолог, крім професійної, виступає ще будь-якої ролі стосовно клієнту).

Психологи не збираються розпочинати контакти з клієнтами поза професійних відносин, зокрема і по закінченні терапії, бо такі контакти можуть зашкодити клієнту.

У ситуаціях, коли психолог неспроможна уникнутивнепрофессиональних відносин із клієнтом, він має враховувати силу свого впливовості проекту та мінімізувати шкода, заподіянавнепрофессиональними відносинами.

Психологи беруть у ролі клієнтів тих, з ким перебували чи у сексуальних, родинних чи інших близьких відносинах (Чоловік/ дружина, друзі, хороші знайомі, сусіди та інших.).

Етичні аспекти оплати послуг психолога, психотерапевта

Вартість консультації психолог встановлює самостійно й більше інформує неї під час першого контакту з клієнтом.

Психологи утримуються від отримання подарунків та інших послуг від клієнтів.

Повага особи і суверенітету клієнта

Психолог і психотерапевт поважає особистість і суверенітет клієнта. Що стосується клієнта неприпустима дискримінація з урахуванням віку, статі, національності, віросповідання, сексуальну орієнтацію, тієї чи іншої фізичного чи психічного розладу, мови,социо-економического статусу чи іншогоотличительного ознаки.

Правило конфіденційності

Психолог зобов'язаний забезпечити недоторканність інформації,сообщаемой клієнтом, і немає права розголошувати її без згоди самого клієнта, крім випадків, коли розголошення інформації здатне запобігти серйозну загрозу життя і здоров'я самого клієнта чи іншу людину.

Під час наукового чи професійного обговорення (супервізії) психологи – консультанти і психотерапевти повинні усунути або змінити інформацію, яка б призвести до ідентифікації клієнта із боку третіх осіб.

Обговорення інформації, отриманої від клієнтів, припустимо відповідно до науковими чи професійними завданнями і тільки з особами, хто ясно представляє кордону обговорення цієї інформації.

Використання матеріалів роботи з клієнтом в публікаціях чи наукових виступах припустиме лише з дозволу імені клієнта й усунення з тексту будь-яких ознак, якими особистість клієнта міг би бути ідентифіковано на інших людей.

Правило «Не нашкодь»

У своїй професійної діяльності психолог і психотерапевт виходить із інтересів клієнта.

Психолог повинен усвідомлювати ступінь впливу свою особисту проблем на ефективності роботи з клієнтом. Якщо ж особистою проблемою психолога збігаються з проблемою імені клієнта й є перешкоджанням роботі, психолог звертається до колеги засупервизией.

Якщо особистою проблемою психолога стає нездоланною перешкодою і обмежує працездатність, психолог вирішує про яке припинення роботи з цим клієнтом і передачу його іншомупсихологу-консультанту чи психотерапевта.

Етичні аспекти початку психотерапії

Психолог починає цю роботу з клієнтом лише за умови його інформування. Інформування передбачає, що тут клієнта звертається по допомогу до психолога з власної волі й без тиску з боку, розуміє суть того що відбувається і обізнаний із можливі наслідки майбутньої роботи.
Якщо клієнт неспроможне дати усвідомленого згоди, психологи отримують згоду від людей, які, відповідно до законом, несуть для неї відповідальність.

Що стосується, якщо клієнт немає зовсім" або має викривлене уявлення щодо специфіці майбутньої роботи, психолог у доступній клієнтові формі проясняє необхідні питання, а як і інформує клієнта про наслідки майбутньої роботи.

При з'ясуванні запиту імені клієнта й визначення цілей роботи психолог підтримувати не моженереалистических цілей імені клієнта й це не дає йому гарантій результату, досягнення неможливо.

Незалежно від цього, хто оплачує психотерапію, терапія здійснюється лише у сфері клієнта.

Етичні аспекти припинення психотерапії

Психолог перестає працювати з клієнтом, коли можна зрозуміти, що тут клієнта непотрібні більше коштів у його послугах.

Психолог зобов'язаний заздалегідь інформувати клієнта про яке припинення чи перервах у роботі. Перед припиненням терапії психолога з'ясовує актуальне стан імені клієнта й проводить відповідної підготовки після завершення роботи.

Якщо продовження роботи психолога неможливо внаслідок нездоланних обставин (переїзд, стан здоров'я, втрата працездатності й т.д.), він робить необхідне до переходу клієнта до іншого спеціаліста.

8. Особливості розголошення психологічної інформації

Забезпечення таємниці результатів обстеження. Питання, що виникає особливо у зв'язки й з використанням особистісних тестів, стосується зазіхання на таємницю особистості. Для ефективності обстеження, то, можливо, необхідно тримати випробуваного у підвішеному стані щодо специфічних способів, якими мають інтерпретуватися його відповіді будь-який тест. Проте особистість має піддаватися якомусь обстеження обманним шляхом. У цьому першочергового значення має обов'язкове чітке розуміння піддослідним засобів і цілей використання діагностичних результатів. Отже, будь-які методи психологічного дослідження, Не тільки тести таять у собі здібності проникнення таємницю особистості. Хоч би яка була мета обстеження, збереження таємниці особистості, на думку А.Анастази, включає два ключових поняття:релевантность і поінформовану згоду. Інформація, наданого індивід, має відповідати мети діагностування. Важливість цього принципу у тому, що це практичні зусилля мають бути спрямовані встановлення валідності методики для конкретної діагностичної чи прогностичної мети, з якою застосовується. Поняття «поінформовану згоду» потребує наступному поясненні.Обследуемий може бути, звісно, обізнаний із мети обстеження характері можливих даних, які можна отримані, і навіть подальше способі їх споживання. Однак неможливо знайти показані зразок тесту чи бланк протоколу, бо така інформація зазвичай робить тест недійсним, лишає її сили. Діагностичні процедури і експериментальні плани, що охороняють право індивіда відмовлятися від участі в обстеженні і, отже, захищають таємницю особи, ускладнюють роботу психологи і підвищують вимоги для її кваліфікації. При правильних взаємовідносин народу і взаємній повазі психологи і обстежуваного число відмов від участі удиагностировании може бути зведене до незначною величині.

>Конфиденциальность. Основне питання ставиться так: «Хто мати доступом до діагностичним результатам?» З одного боку, є необхідність нерозголошення змісту тіста й небезпека неправильного розуміння тестових оцінок, з іншого – об'єктивній необхідності до різних осіб знати результатів тестування. Нині посилилосяосознавание індивідом власного права мати доступом до результатам свого обстеження. Мають бути дотримані відповідні запобіжні заходи, спрямовані проти неправильного використання коштів і зрадливої інтерпретації діагностичних результатів. Одне з етичних питань конфіденційності обстеження школярів у тому, повідомляти батькам учня результатів тестування, але дослідники найчастіше дійдуть думки, що визначити, як це робити.

Якщо обстеження здійснюється у пихатій інституції, наприклад, у школі, суді або під час оформлення працювати, індивід може бути заздалегідь поінформований його цілях, у тому, як використовуватимуться його результати, і про їхніх доступності тих осіб, хто їх зацікавлений. Різні ситуації виникають, коли діагностичні результати вимагають людьми, наприклад, у випадках, коли майбутній наймач чи коледж просять дати їм дані тестового обстеження індивіда, проведені у школі. У разі потрібно отримати згоду індивіда передати даних. Це саме можна сказати і до обстеження в клініці чи консультації, і навіть до тестуванню, здійсненого з дослідницькою метою. Інша проблема належить для збереження діагностичних даних у державних установах. З одного боку, дані про індивідах, одержувані ісохраняемие протягом багато часу, можуть бути дуже корисними як для дослідницьких цілей, але й правдивого розуміння і консультування самого індивіда. Проте їх цінність передбачає правильне користування та правильну інтерпретацію. У нещасних випадках, коли дані отримані або для тривалого користування у сфері індивіда, або фінансування наукових цілей, задля унеможливлення неправильного їх застосування необхідно, щоб доступу до них знаходився під надзвичайно суворим контролем.

Повідомлення результатів обстеження. Психологи багато розмірковують у тому, як повідомляти результати обстеження у вигляді змістовною та придатної від використання. Зрозуміло, що інформацію не можна передавати їх у такому вигляді, у якому вона отримана. Її слід супроводжувати поясненнямипсихологов-профессионалов. Наприклад, коли батькам повідомляють тестові оцінки їхньої дітей, рекомендується влаштувати загальні збори, у якому консультант чи шкільний психолог пояснить мету і характер висновків, які доцільно зробити з урахуванням отриманих результатів, та невидимі кордони використання даних. Потім можна роздати батькам письмові відомостей про їх дітей і дати пояснення на конкретному прикладі, для будь-якого батька, що дозволив це. Незалежно від цього, у вигляді повідомляються тестові дані, важлива умова у тому, щоб дати з допомогою описи рівнів виконання, Не тільки в числової формі. Особливо істотно дотримуватися ця умова для тестів інтелекту, які інтерпретуються не так частіше, ніж тести досягнень. При повідомленні результатів вчителям, шкільним адміністраторам, наймачам робочої сили й іншим особам слід дотримуватись таку ж обережності. Повідомлення про рівень виконання і якісні описи, зроблені простою мовою, краще специфічних числових даних, окрім тих випадків, коли результати тесту повідомляються досвідченому, добре підготовленогопсихологу-профессионалу. При повідомленні результатів будь-яких діагностичних методів бажано брати до уваги характеристики, особливості людину, кому передається інформація. Ідеться як його освітнього рівня життя та знань по з психології та тестології, але й його очікуваної емоційної реакцію інформацію. Якщо йдеться батьків чи учителів, наприклад, їх емоційні конфлікти з дитиною можуть перешкоджати спокійного і розважливої сприйняттю фактичної інформації про дитині. Остання, але з менш важливу проблему стосується повідомлення результатів обстеження самому індивіду, чи, то чадо чи дорослий. І тут, як і за повідомленні, даних третій особі, застосовні ті ж запобіжники проти неправильної інтерпретації. Але тут дуже багато важить індивідуальна емоційна реакція на інформацію, якщо індивід зайнятий вивченням власних достоїнств і повним вад. Коли індивіду повідомляють його діагностичні результати, землю треба лише супроводжувати їх інтерпретацією, проведеної компетентними психологами, але треба створити сприятливі змогу індивідуальної консультації кожного, хто то, можливо емоційно стурбований такою інформацією. Наприклад, студент коледжу то, можливо серйозно стурбований, зайнятий, дізнавшись у тому, що він погано виконав тест шкільних можливостей. Спроможний школяр може долучитися до лінощах і безініціативності чи може бути неслухняним і перестати діяти разом з товаришами, коли він знайде, що у своїм здібностям значно перевершує своїх ровесників. Розвиток серйозних особистісних порушень то, можливо прискорений, якщо хворому індивіду повідомити оцінку по особистісному тесту. Такі шкідливі впливу можуть бути, звісно, незалежно від цього, правильної чи неправильної є саме оцінка. Навіть тому разі, якщо обстеження ретельно проведено, а отримані оцінки правильно інтерпретовані, їх знання без можливості обговорити їхні претензії надалі то, можливо шкідливим для індивіда.

9. Свідчення до застосування груповий й індивідуальною психокорекції

>Психокоррекция практично застосовується у двох формах: індивідуальної та груповий.

Що стосується індивідуальної >психокоррекционной роботи психолог працює із клієнтом віч-на-віч за відсутності сторонніх осіб. У другий випадок він працює із групою клієнтів, які упсихокоррекционном процесі взаємодіють лише з психологом, а й один з одним.

Перевагою індивідуальної психокорекції і те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і по-своєму результату буває глибшої, ніж групова. Вся увага психолога спрямоване лише з одну людину

Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є такі:

добровільне згоду отримання такої допомоги;

довіру клієнта до психолога;

активність імені клієнта й йоготворческо-исследовательское ставлення до власним проблемам;

право клієнта брати чи не приймати яку вони надають допомогу;

право клієнта самому вирішувати питання у свого життя.

>Противопоказаниями для груповийпсихокоррекционной роботи можуть бути сильно виражена збуджуваність та емоційну неврівноваженість клієнта, важкий характер, фізична хвороба, недостатнє інтелектуального чи морального розвитку тощо.

>Индивидуально-психологическая корекція – це обгрунтоване вплив психолога на дискретні характеристики внутрішньої злагоди людини (Г.С. Абрамова). Прийняття рішення проведення індивідуальної психологічної корекції, шляхах її здійснення визначається поданням психолога над реальним змістом своєїкоррекционной роботи.

Специфіка груповий психокорекції залежить від цілеспрямоване використанні груповий динаміки, тобто. всієї сукупності взаємин української й взаємодій, виникаючих між учасниками групи, зокрема й психолога, в корекційних цілях.Групповаяпсихокоррекция перестав бути самостійним напрямом психокорекції, а становить лише специфічну форму, під час використання якої основним інструментом впливу виступає група клієнтів, на відміну індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є тільки самий психолог.

>Психокоррекционная група – це штучно створена мала група, об'єднана цілями міжособистісного дослідження, особистісного навчання, саморозкриття. Це взаємодія «тут і тепер», у якому учасники вивчають які з ними процеси міжособистісного взаємодії цей час й у цьому місці. Серед корекційних груп виділяють групи для проблем, на навчаннямежличностним взаємовідносинам, зростання (самовдосконалення).

>Психокоррекционние групи може бутицентрировани переважно на керівника (групи тренінгу умінь) чи її членах (групи зустрічей).

Склад групи визначається її типом (група зустрічей, група умінь тощо.), і навіть формою і змістом гаданоїпсихокоррекционной роботи.

>Противопоказанием для груповийпсихокоррекционной роботи є підставою низький інтелект клієнта.

10. Застосування ідей З. Фрейда в психокорекції. Основні стадії психоаналізу. Застосування психоаналізу – техніки. Вимоги до постаті психоаналітика

У класичному психоаналізі структура особистості включає у собі три основних компоненти:

1.       «Его», чи «Я», – центральна інстанція саморегуляції особистості. «>Ego «контролює поведінка, врівноважуючи імпульси людини з вимогами соціального оточення, здійснює раціональний аналіз оточуючої ситуації, виробляє план поведінки, орієнтуючись на довкілля.

2.       «Супер Его», чи «Більше Я», – моральна інстанція особистісного «Я», яка виробляє оцінку дій чи намірів з погляду їх допустимості, з урахуванням громадських норм, правил, цінностей, ідеалів. Становить собою засвоєну,интериоризованную (зазвичай, через батьків або найближчих дорослих) шкалу цінностей.

3.       «Ід», «Воно» – біологічний компонент, первинний джерело психічної активності, вмістилище інстинктів, керовану принципом задоволення. Зберігається незмінним протягом усього життя. Це несвідома частина особистісного «Я», виступає імпульсивним енергетичним джерелом потягу і безкомпромісність дій.

З конфлікту між «Ід», «Его» і «Супер Его» виникає страх. Фрейд розрізняв три виду страху:

1.Невротическую.

2.Реалистическую.

3.Моральную.

З почуттям страху пов'язані відчуття провини і механізми психологічного захисту «Я». Фрейду належить найважливіша ідея захисних механізмів психіки та його характеристика.

Захист в тому, що тут клієнта пручається впливу психолога. Це виявляється у цьому, що його «Его» захищає себе (щоб уникнути страху) від переживань, які йому неприйнятні.

Форми такого опору можуть бути дуже різними: гумор, мовчання, засипання тощо. Але найбільше істотним вкоррекционной практиці є таку форму опору, як перенесення (трансфер), тобто. перенесення на психолога почуттів, викликаних свого часу іншими значимими клієнтові особами.

Цей феномен має і зворотний бік, тобто. може бути перенесення почуттів із боку психолога на клієнта, у разі вона називається «>контрперенос».

Основними психологічними механізмами «>Ego» – захисту є такі: раціоналізація, заперечення, регресія, витіснення, проекція,инпроекция, ідентифікація, інтелектуалізація, освіту реакції, заміщення, сублімація, компенсація, ритуал, ізоляція, часткова компромісна реакція.

Цілі корекції. У основі психоаналітичної корекції лежить уявлення у тому, що аномальне поведінка людини наслідком неадекватною інтерпретації їм своїх почуттів, потреб і спонукань. З такого розуміння людської поведінки, основна мета корекції виступає допомогу клієнту у сенсі і усвідомленні їм причин його поганого пристосування до реальності й надання йому допомоги у можливості адаптацію ній.

Отже,коррекционная робота психоаналітика будується у двох основних напрямах:

1. Фундаментальна обізнаність із клієнтом надосознаванием неусвідомлюваного (мотивів фіксації захисних механізмів, способів поведінки) і прийняття клієнтом адекватною виявилася і реалістичної інтерпретації.

2. Фундаментальна обізнаність із клієнтом щодо посилення його «>Ego» для побудови реалістичнішого поведінки.

Техніки

Психоаналіз залежить від пошуку прихованих хворобливих осередків у просторі несвідомого та психологічної допомоги фахівця в царині усвідомленні й переоцінки тривожних його переживань.

Основні стадії психоаналізу

Психоаналіз якпсихокоррекционний процес входять такі процедури:

– конфронтацію;

– прояснення (>кларификацю);

– інтерпретацію;

– опрацювання.

Конфронтація використовується у тому, щоб показати клієнту, що чогось боїться, уникає, виділення, відокремлення того психічного феномена, яка має стати предметом аналізу.

>Кларификация полягає у чіткої фокусуванню значимих деталей.

Інтерпретація передбачає перетворення неусвідомлених деталей і явищ в усвідомлені.

>Проработка включає комплекс процедур і процесів, які треба здійснити після інсайту. Це найтрудомісткіша частина психоаналітичної роботи, оскільки потрібно дуже багато часу й докладає зусиль до подолання опору, що є перешкодою по дорозі перетворення особистості.

Найважливішою з цих процедур є інтерпретація, й інші їй підпорядковані: вони або ведуть до неї, або роблять її ефективнішою.

Класичний психоаналіз включає у собі п'ять базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій.

2.Толкование (інтерпретація) сновидінь.

3. Інтерпретація.

4. Аналіз опору.

5. Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій у тому, щопсихолог-аналитик пропонує клієнту висловлювати будь-які припущення, що з'являються у імені клієнта й відбивають його переживання. Висловлювання можуть вестися у випадковому порядку, є спонтанними, мимовільними. Дляконсультанта-аналитика важливі такі моменти:

– зміст висловлювань;

– послідовність висловлювань;

– блокування висловлювань.

2.Толкование (інтерпретація) сновидінь клієнта. Під час сну послаблюються захисні механізми і виявляються приховані від усвідомлення переживання. Сновидіння – це ілюстрація придушених переживань, а й процес їх переведення гривень у прийнятнішу для свідомості форму. Саме цей функцію сновидіння Фрейд позначив як «робота сновидіння».

Завданняконсультанта-аналитика полягає у забезпеченні інтерпретацій, розкритті латентного змісту сновидінь і спонука клієнта до висловом вільних асоціацій, пов'язаних із сновидінням, а тому й допомогу то усвідомленні реальних подій минулого та нинішнього, викликали ті чи інші картини снів.

3. Інтерпретація є роз'яснення незрозумілого чи прихованого клієнтові значення деяких аспектів його переживання чи поведінки. У цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими. Інтерпретація включає три основні процедури:

1. Ідентифікацію (позначення).

2. Роз'яснення (власне тлумачення).

3. Переклад тлумачення мовою повсякденні клієнта.

Основні правила інтерпретації:

Йти від поверхні всередину.

Інтерпретуватимуть те, що клієнт здатний вже прийняти.

Перш ніж інтерпретувати ту чи іншу переживання клієнта, необхідно йому вказати на захисний механізм, лежить у його основі.

4.       Аналіз опору. Основні функції цієї техніки – забезпечити усвідомлення клієнтом своїх захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію стосовно ним, враховуючи, що став саме опір «Його» є головним перешкодою усвідомлення особистих проблем. Головне правило психоаналітика залежить від використанні для інтерпретації найочевидніших захисних механізмів. Істотним моментом в аналізі опору не подолання «Його» (бо психологічна захист необхідний), саме усвідомлення захисту як психологічного механізму, наосліп чинного там, де, як з'ясувалося, захисна функція не потрібна.

5.       Аналіз перенесення. У класичному психоаналізі перенесення трактується як неодмінного атрибутапсихотерапиии спеціально заохочується специфічної позицією аналітика (невтручання, відстороненість, закритість тощо.).

Аналіз «неврозу перенесення» – ключовим моментом, оскільки він сприяє усвідомлення фіксацій, визначальних поведінку і переживання клієнта в такий спосіб, що постать психолога стає хіба що фантомом, який накладаються стосунки держави й переживання, пов'язані з емоційними травмами перших років життя клієнта. Сенс аналізу перенесення полягає у виявленні справжніх психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги у їх опрацюванні іизживании.

11. Застосування теорії А. Адлера в психокорекції

А. Адлер у багатьох відносинах обіймав позиції, не збіжні, інколи ж протилежні поглядам 3. Фрейда. Він ввів багато нововведення в теорію і практикупсихокоррекционной роботи. Людина, по А.Адлеру, передусім свідоме істота, що саме себе визначає до життя у вигляді свободи вибору, сенсу життя й прагнення до самореалізації. Головне перешкода по дорозі самореалізації людини – базисне почуття власної неповноцінності, у подоланні якого особистісне розвиток. Концепція Адлера побудовано принципах цілісності, соціальності, цільової орієнтованості і гуманізму та значною мірою стала предтечею гуманістичного напрями укоррекционной роботі.

Основні становища концепції А. Адлера

Суб'єктивне сприйняття дійсності. Відповідно до концепції А. Адлера, світ сприймається з позицій «системи відліку», тобто., по суті, проявляєтьсяфеноменологическая орієнтація. Адлер не заперечуваввнешнеобъективную обумовленість поведінки людини, однак вважав її нижчій, ніж впливом геть свідомість і підсвідомість цінностей, цілей, уявлень, системи самооцінок і висновків, якими керується осіб у своєму реальному поведінці. А звідси її центральне для психокорекції Адлера поняття «приватна логіка», тобто. система уявлень, і способів міркувань, властивих даному клієнту. Улюблений афоризм Адлера: «Треба не до рота людині, але в його кулаки» (Мартін Лютер).

Цілісність і доцільність. Основний передумовою концепції Адлера виступає розгляд особистості як неподільної цілісності, що є інтегральної частиною соціуму. Тому основний упор вкоррекционной роботі робиться навнутриличностние проблеми клієнта, а чи не на міжособистісні. Звідси випливає положення про те, що це людську поведінку носить цілеспрямований характер. Укоррекционной роботі важливий облік відразу трьох моментів: 1) минулого досвіду клієнта; 2) справжньої ситуації та 3) напрями руху.

Комплекс меншовартості, і компенсація. Розгромна замовна стаття в 1907 р. ідея про неповноцінності тієї чи іншої органу людину, як істотного обставини,оказивающего впливом геть поведінка, разом із поняттям компенсації стали фундаментальними положеннями в концепції Адлера.Неполноценность, її компенсація і соціальний середовище – це по-третє перемінні, результуюча сила впливу яких призводить до формування прагнення до значимості та вищості.

ПоАдлеру індивідуальність – це неповторний шлях вироблення способу самоствердження, стилю життя. Стверджуючи, поведінка особистостіцеленаправлено, Адлер у ранніх роботах характеризував прототипі як і справу первинної формі адаптації індивіда до життя. Цей прототип формується протягом від 3 до 5 років життя. Більшість прототипів неусвідомлювані. Важливо інше – щойно прототип (план) адаптації виник, він працює кістяком, який обростає смислами, взятими з життєвого досвіду, й володіє спрямовуючої силою.

Адлер вважав, що мета поведінки людини не змінюються протягом, змінюється лише система відносин, а звідси одну з основних завдань – корекція цих відносин. Ідея Адлера є основою наступної теорії когнітивного дисонансуФестингера.

>Телеология вимислу – іще одна базисний термін. Адлер припускав, що живуть вигадкою й уявленнями про належному, і поведінка людини вулицю значно більше впливають очікування, пов'язані із майбутнім, ніж події минулого. Адлер виходив речей, що, визначаючи з допомогою вимислу свої власні мети, цим (у вигляді цього) визначають свою поведінку й стиль життя.

Вдоволення життям походить від соціального інтересу як існування. ПоАдлеру, здорова особистість – це особистість, здатна до продуктивної соціальної активності, яка, своєю чергою, передбачає соціальне особистісне почуття, поведінку і когнітивне припущення.

Соціальне особистісне почуття – це приналежність дому, спільності, віра у інших, мужність бути недосконалим, людяність, оптимізм.

>Социально-ориентированное поведінка – це допомогу, участь, кооперація, емпатія, підбадьорення, поліпшення, реформація, поважність.

>Когнитивние соціальноорієнтовані припущення: «Мої правничий та обов'язки рівні прав і обов'язків інших»; «Мої особисті мети можу бути досягнуто в інтересах спільності»; «Виживання суспільства залежить від бажання й уміння громадян вчитися жити разом у гармонії»; «Гадаю, що іншим стоїть звертатися як і, як я хотів, щоб інші зверталися до мене»; «Вирішальна міра мого характеру то, як і ступінь, до якої просунутий благополуччям мого співтовариства».

Ідея соціального інтересу Адлера полягає в припущенні, що людина не самодостатнє істота, і й тому він повинен учитися взаємозалежності.

Цілі корекції випливають із засад концепції. Їх можна так:

зниження почуття меншовартості;

розвиток соціального інтересу (>просоциальной спрямованості);

корекція цілей і мотивів з перспективою зміни стилю життя.

Позиція психолога. Психологи, працюють уадлерианском руслі, до центру своєї діяльності висувають когнітивні аспекти психокорекції, основна передумова його роботи – знайти помилку в «картині світу» клієнта, через котру виникають психологічні проблеми. Можливі чотири типи помилок.

1. Недовіра.

2.Себялюбие.

3.Нереалистические амбіції.

4. Недолік впевненості.

Вимоги й очікування від клієнта. Основне клієнтові – зайняти партнерську позицію, тобто. позицію «однакові» стосовно психолога. Від клієнта очікуються активність, відповідальність, прагнення співробітництву й взаємний радіус довіри. Головне напрям спільного пошуку – базисні помилки у мисленні про мир, пошук можливостей їх коригування. Клієнт сприймається як «закущений», «приголомшений», тому підбадьорення, звернення для її особистісним ресурсів – важлива умова співпраці. На початкупсихокоррекционних впливів саме клієнт формулює умова контракту: мети, план здійснення, можливі перешкоди, шляху ефективного подолання тощо.

Техніки

Технікапсихокоррекционной роботи цього напряму включає у собі такі процедури: встановлення правильних відносин, аналіз стану і проробка особистісної позиції клієнта, підбадьорення, заохочення розвитку саморозуміння (інсайту) та у переорієнтації. Ці процедури відповідають наступному чотирьом етапах психокорекції:

1. Встановлення правильних відносин. Основа цього етапу – формування відповідні установок щодо клієнта: поважність, віра у можливості й уміння людини, активне слухання, прояв щирого інтересу, підтримка й підбадьорення. І тому використовуються комунікативні навички та вміння.

2. Аналіз особистісної динаміки. Головне цьому етапі – розуміння, усвідомлення специфіки життя клієнта важливе місце приділяється опитування про цілі життя: «У чому ви йдіть своє призначення?»; «Вам подобається, потім ви витратите своє життя?» тощо. І тому існують спеціальні техніки.

>Опросник сімейного сузір'я містить запитання на кшталт: «Як ваш батько належить про дітей?»; «Хто був улюбленою дитиною у ній?»; «У яких відносинах мали з батьком і матір'ю?»; «Яким дитиною мали?» Сенс про таке – отримати картину сприйняття й раннього емоційного досвіду клієнта, вплинули надалі особистісне розвиток.

Набір питань «Раннє спогад». Питається приблизно таке: «Я хотів почути вашими найперших дитячих спогадах»; «Будь ласка, розкажіть щось із найперших ваших вражень» або «Хотів би почути ваше найяскравіше спогад, що належить до першим шести років життя». Зазвичай, число таких прохань обмежують чотирма. У відповідях клієнта фіксують: домінуючу тему; повторювану реакцію; позицію (учасник чи спостерігач); самотність чи включеність у групу; центральне почуття, яке виявляється у спогадах.

Аналіз сновидіння. На відміну від класичного психоаналізу вадлерианском підході відсутня фіксована символіка. Важливе значення приділяється дитячим снам. З іншого боку, сновидіння розглядаються як репетиція майбутніх дій.

Пріоритети. Вирізняють чотири пріоритетні цінності, важливі осмислення життя: 1) перевага; 2) контроль; 3) комфорт і 4) бажання бути приємним. З метою встановлення властивих клієнту пріоритетів його просять розповісти про своє звичайному дні: що він ставить, як почувається, що він думає, чого уникає під яким-завгодно приводом і які почуття викликає в інших. Причому у завдання консультанта не входить зміна пріоритету, лише докладання зусиль по усвідомлення його.

Підбиття підсумків. Із кожної з попередніх технік готується резюме. Резюме обговорюється з клієнтом, причому сам клієнт читає текст резюме вголос, у своїй звертає уваги з його невербальне поведінка. Сенс процедури – перебування головних помилок в судженні про мир: >гиперобобщения типу: «Ні, у життя щастя»; невір'я та нездійсненні мети, наприклад: «Я дуже хочу подобатися всім»; помилкове сприйняття життєвих вимог, наприклад: «Усі несправедливі до мене»; заперечення власної основної цінності типу: «Я – кінченийчеловек»;.мнимие цінності, наприклад: «Головне – домогтися свого, неважливо, якою ціною».

Від консультанта потрібно орієнтування у системі усвідомлюваних допущень клієнта стосовно резюме.

3. >Подбадривание. Аналізуючи цей етап роботи основна функція – визнання особистого мужності клієнта, його духовних зусиль і головне – наявності свободи вибору вчинках з урахуванням набутого самопізнання.

4. Заохочення інсайту. Завдання психолога – створення умов інсайту (осяяння) шляхом поєднання психологічної підтримки і конфронтації, і навіть

відповідних інтерпретацій про те, щоб висвітлити клієнтові його неусвідомлювані мети, хибні цінності, стиль життя. У інтерпретаціях корисні натяки, підказки й припущення, з допомогою яких знижується рівень психологічного захисту клієнта. Реальне саморозуміння – ось сенс третього етапу.

5. Допомога в переорієнтації. Ця заключна стадія роботи відомий також під назвою «Втілення інсайту на дію». Існують спеціальні прийоми, які б зміни колишніх цілей і сприяють прийняттю нових рішень.

>Антисуггестия (парадоксальна інтенція) – зміст цієї техніки полягає у багаторазовому перебільшенні пропорцій небажаної активності, завдяки чому забезпечується допомогу клієнту восознавании неадекватності і недоречности небажаних дій. Сенс техніки у тому, що йде в ногу з захисними механізмами завдякиотлаженному механізму дії, а й у тому, що примусове, багаторазово посилене здійснення дії, з яким було б боротися, знецінює це дію клієнтові.

12. Застосування теоріїК.Г. Юнга в психокорекції

Що ж до практичного застосування типології, започаткована ще було покладеноК.Г. Юнгом, то, по-перше, цепсихорегуляция іпсихокоррекция. Позитивний ефект соціоніки полягає як те, що вона пояснює людині з його проблем, і у тому, що вона звертає увагу до сильні боку, які в більшості обмаль використовуються.

Як підкреслювалося, кожен із типів – носій певної соціальної функції. Тип людини – це її «інформаційна професія», всі вони у однаковою мірою потрібні, і тільки тип нічим буде не гірший іншого. Найголовнішим психотерапевтичним радою, що з теорії найпростішихсоционических типів, буде звичний формою, аленаполняющийся у тихинфопсихоанализа новим змістом рецепт.

Будьте собою. Тобто розвивайте сильні боку своєї постаті і користуйтеся ними для своє ставлення й іншим людям. Марно зовсім забувати про слабких функціях. Краще, що вони дуже відставали сильних. Тоді ви дасте можливість своєї постаті існувати як властиво, отже, нескінченно розвиватися. Оточуючі, користуючись вашої силою, допоможуть вам долати слабкості й ви, найімовірніше, скоро зовсім перестанете вважати свої проблеми серйозними. Прояви типу можна побачити практично в усьому, що робить людина. Знання типів надає широкі можливості. Адже ними на що свідчить визначаються і між людьми, бо ніколи повного порозуміння усоматика ірелатика, уобъективика ісубъективика тощо. Взагалі, порозуміння, скільки-небудь дедалі ближчий до повного, можна тільки якщо представники одного складного типу (в яких усі чотири найпростіших типу збігаються). З погляду практики спілкування це, що не можна вимагати відсоматика, наприклад, вчинків і навички поведінки, властивихрелатикам.

13. Особливості дитячого психоаналізу (А. Фрейд, М. Кляйн)

Дитячі психоаналітики стали першими розуміти й описувати внутрішні руху душі дитини, особливостідиадних відносин матері і дитини, формування її самооцінки як носія різних ролей, зокрема статевої. Як рушійних сил розвитку психіки й організмом вони визнавали тільки й й не так біологічні чинники, скільки об'єктні відносини дитину з значимими дорослими. Вивчення періодизації психічного розвитку дозволяє психіатрів і психотерапевтів переводити мову симптомівнервно-психического розлади мовою людських переживань, тобто розуміти, які фрустрації переносив людина протягом свого життя. Можна сміливо сказати, що риси особистості, характер дорослої людини відбивають ті переживання фрустрацій, що він переніс на ранніх етапах свого життя.Огрубляя суть, можна сказати, що чимало психосоматичні розлади є результатом психологічних фрустрацій у період з 0 до 3 років, а невротичні розлади є результатом фрустрацій від 3 років і більше.

А. Фрейд (1895–1982) дотримувалася традиційної для психоаналізу позиції про конфлікт дитину поруч із повним протиріч соціальним світом. Її праці «Введення у дитячий психоаналіз» (1927), «Норма і патологія у дитинстві» (1966) та інших. заклали основи дитячого психоаналізу. Вона підкреслювала, що з розуміння причин негараздів поведінці психолога необхідно прагнути проникнути у несвідомі верстви психіки дитини, але й отримати максимально розгорнутий знання про трьох складових особистості (Я. Воно, Над-Я). про їхнє стосунки з зовнішнім світом, про механізми психологічного захисту та його роль розвитку особистості.

А. Фрейд вважала, що у психоаналізі дітей, по-перше, можна й потрібно використовувати спільні з дорослими аналітичні методи на мовному матеріалі: гіпноз, вільні асоціації, тлумачення сновидінь, символів,парапраксий (обмовок, забування), аналіз опорів і перенесення. По-друге, вона вказувала і своєрідність техніки аналізу дітей. Труднощі застосування методу вільних асоціацій, особливо в дітей, частково може бути подолані шляхом аналізу сновидінь, снів наяву, мрій, ігор й малюнків, що дозволить виявити тенденції несвідомого у відкритій підвладне й формі. А. Фрейд запропонувала нові технічні методи, які допомагають у дослідженні Я. Одне з них – аналіз трансформацій,претерпеваемих афектами дитини. На її думку, невідповідність очікуваної (з минулого досвіду) і продемонстрованої (замість прикрощі – веселе настрій, замість ревнощів – надмірна ніжність) емоційної реакції дитини зазначає, що працює захисні механізми, отже з'являється можливість поринути у Я дитини. Багатий матеріал становлення захисних механізмів на конкретних фазах дитячого розвитку представляє аналіз фобій тварин, особливостей шкільного і внутрісімейного поведінки дітей. Так, А. Фрейд надавала важливого значення дитячої грі, вважаючи, що, захопившись грою, дитина зацікавиться і інтерпретаціями, запропонованими йому аналітиком щодо захисних механізмів і непритомних емоцій, котрі переховувалися по них.

Психоаналітик, на думку А. Фрейд, для на успіх дитячої терапії обов'язково має мати авторитет в дитини, оскільки дитячеСупер-Эго щодо слабко і нездатне справитися з звільненими внаслідок психотерапії спонуканнями без сторонньої допомоги. Особливого значення має інший спілкування дитину поруч із дорослим: «Щоб ми починали робити з дитиною, навчаємо ми його арифметиці чи географії, виховуємо ми його піддаємо аналізу, ми повинні, передусім, встановити певні емоційні стосунки між собою і злочини дитиною. Чим важче робота, яка доведеться нам, міцніші мусить бути цей зв'язок», – підкреслювала А. Фрейд. При організації дослідної йкоррекционной роботи з важкими дітьми (агресивними, тривожними) свої головні зусилля мають бути спрямовані формування прив'язаності, розвиток лібідо, а чи не на пряме подолання негативних реакцій. Вплив дорослих, що дає дитині, з одного боку, сподіватися любов, з другого боку, змушує побоюватися покарання, дозволяє протягом кілька років розвинути в нього власну здатність контролювати внутрішню інстинктивну життя. У цьому частина досягнень належить силам Я дитини, а інша – тиску зовнішніх сил: співвідношення впливів визначитиневозможно.При психоаналізі дитини, підкреслює А. Фрейд, світ надає значно більше сильний вплив на механізм неврозу, ніж в дорослого. Дитячий психоаналітик із необхідністю повинен працювати над перетворенням середовища. Зовнішній світ, його виховні впливу – могутній союзник слабкого Я дитини на боротьбі проти інстинктивних тенденцій.

Англійський психоаналітик М. Кляйн (1882–1960) розробила свій підхід до організації психоаналізу в ранньому віці. Чільну увагу приділялося спонтанної ігровий активності дитини. М. Кляйн, на відміну А. Фрейд, наполягала спроможності прямого доступу до змісту дитячого несвідомого. Вона вважала, що "дія більш властиво дитині, що йдеться, і вільна гра виступає еквівалентом потоку асоціацій дорослого; етапи гри – це аналоги асоціативної продукції дорослого.

Психоаналіз з дітьми, по Кляйн, будувався переважно на спонтанної дитячої грі, проявитися якої допомагали спеціально створені умови.Терапевт надає дитині масу дрібних іграшок, «цілий світ у мініатюрі» і дає можливість вільно діяти у протягом години.

Найбільш підходящими для психоаналітичної ігровий техніки є прості немеханічні іграшки: дерев'яні чоловічі і жіночі фігурки різних розмірів, тварини, вдома, огорожі, дерева, різні транспортні засоби, кубики, м'ячі і набори кульок, пластилін, папір, ножиці, м'який ніж, олівці, дрібні, фарби, клей і мотузка. Розмаїття, кількість, мініатюрні розміри іграшок дозволяють дитині широко висловлювати світ своїх фантазій і використовувати наявний досвід конфліктним ситуаціям. Простота іграшок та людських фігурок забезпечує їх легке включення до сюжетні ходи, вигадані чи підказані реальним досвідом дитини.

Ігрова кімната повинен бути обладнана дуже просто, але надавати максимальну свободу дій. У ньому для ігровий терапії необхідні стіл, кілька стільців, маленький диван, кілька подушок,моющийся підлогу, проточна вода і комод з висувними ящиками. Ігрові матеріали кожної дитини зберігаються окремо, заперто у конкретній ящику. Таке умова покликане переконати дитини на тому, що його іграшки та гра з ними відомі лише їй і психоаналітика.

Спостереження за різними реакціями дитини, за «потоком дитячої гри» (і особливо за проявами агресивності чи співчуття) стає основним методом вивчення структури переживань дитини.Ненарушаемий хід гри відповідає вільному потоку асоціацій; переривання і гальмування в іграх прирівнюються до перервам на асоціаціях. Перерва у грі сприймається як захисне з боку Я, порівнянна з опором на асоціаціях. У грі можуть різноманітні емоційні стану: почуття фрустрації і бути знехтуваним, ревнощі до членів сім'ї та супутня агресивність, почуття любові, або ненависть до новонародженому, задоволення грати вже з приятелем, протистояння батькам, відчуття тривожності, провини й прагнення виправити стан.

Попереднє знання розвитку дитину і наявних проблем нього і порушень допомагає терапевта в інтерпретації значення дитячої гри. Зазвичай, психоаналітик намагається пояснити несвідомі корені її гри, навіщо мусить виявляти велику винахідливість, аби допомогти дитині усвідомити, когось з реальних членів його сім'ї представляють фігурки, використані у грі. У цьому психоаналітик не наполягає у тому, що інтерпретація точно відбиває що переживається психічну реальність, то радше метафоричне пояснення чиинтерпретативное пропозицію, висунуте для проби.

Дитина починають розуміти, що у власної голові щось невідоме («несвідоме») І що аналітик теж бере участь у його грі. М. Кляйн наводить докладний опис деталей психоаналітичної ігровий техніки на конкретні приклади.

Так, з поводження батьків М. Кляйн проводила психотерапевтичне лікування семирічної дівчата з нормальним інтелектом, але з негативним ставленням до школи інеуспешностью у навчанні, з декотрими невротичними порушеннями і поганим контактом матері. Дівчинка не хотіла малювати і активна спілкуватися у кабінеті терапевта. Та коли їй було надано набір іграшок, вона до початку програвативолновавшие стосунки з однокласником. Саме які й стали предметом інтерпретації психоаналітика. Почувши тлумачення своєї гри із боку терапевта, дівчинка стала більше довіряти йому. Поступово, під час подальшого лікування, поліпшилися стосунки з і шкільна ситуація.

Іноді дитина відмовляється прийняти тлумачення психотерапевта і навіть припинити гру та відкинути іграшки, почувши, що його агресія спрямовано батька чи брата. Такі реакції, своєю чергою, також стають предметом інтерпретації психоаналітика.

Зміни характеру гри дитини може прямо підтверджувати правильність запропонованого тлумачення гри. Наприклад, дитина знаходять у ящик із іграшками забруднену фігурку, символізувала у попередній грі молодшого брата, і відмиває його від слідів своїх колишніх агресивних намірів.

Отже, насичення глибини несвідомого, але думці М. Кляйн, можливе з використанням ігровий техніки, через аналіз неспокою та захисних механізмів дитини. Регулярне висловлюванняребенку-пациенту інтерпретацій її поведінки допомагає справитися з виникаючими труднощами і конфліктами.