Зміст
Запровадження
Глава 1. Характеристика невербального спілкування
1.1 Вираз обличчя (міміка)
1.2 Візуальний контакт
1.3 Інтонація й тембр голоси
1.4 Пози і жести
1.5Межличностное простір
1.6 Відповідь на невербальне спілкування
Глава 2.Невербальное спілкування у педагогічному взаємодії
Укладання
Список літератури
Додаток
Запровадження
Ще засвоєння рідної мови дитина навчається розуміти невербальний (>внеречевой) контекст спілкування, який допомагає кодувати ідекодировать мовні повідомлення. Приміром, вербальне послання типу «не чіпайте мене» може виявлятися у тих сердитого тону, тону прохання, він може супроводжуватисяотстраняющимися рухами рук, виразом обличчя і розташуванням тіла у просторі.
Мова невербальних послань може безпомилково інтерпретуватися людиною, що виховані у даної культури і часто допомагає правильно зрозуміти сенс вербального послання взагалі контекст відносин.
Довкілля, простір та палестинці час також можуть бути індикаторами невербального спілкування. Регуляція невербальних аспектів середовища, простору й часу означає регуляцію контексту спілкування.
Культурна розмаїтість завжди впливає на регуляцію контексту спілкування, і особливості самої невербальній комунікації. Поруч із культурою, невербальне поведінка також зумовлено приналежністю людини до визначених соціальним групам і такими характеристиками, як підлогу, вік, соціо-економічний статус, рід занять і специфіка довкілля.
Головна мета невербального спілкування - цей рекорд міжособистісної синхронності. Відповідно доХоллу, міжособистісна синхронність означає узгодженість ритмічних рухів між двома людьми на вербальному і невербальному рівнях.
Встановлено, що міжособистісна синхронність чи узгодженість буває у тому випадку, коли невербальне спілкування між двома індивідами націлене на широту, унікальність, продуктивність, поступливість,сглаженность, спонтанність і коли має місце відкритий і спокійний обмін думками.Межличностная неузгодженість виникає тоді, коли невербальне спілкування між двома людьми стаєзатрудненним, стилізованим, з'являється ригідність, скутість, ніяковість, нерішучість, формальність і небезпека відкритого осуду або образи.
>Межличностная синхронність відбиває дедалі більшу симпатію, взаємне увагу,крепнущую зв'язок, а міжособистісна неузгодженість - дедалі більшу антипатію, відкидання і байдужість.
Педагогічна спілкування - це професійне спілкування викладача з учнями, має певні педагогічні функції і спрямоване створення сприятливого психологічного клімату, і навіть іншим роду психологічну оптимізацію навчальної роботи і відносин між педагогом і учнями і усередині даного колективу.
Недостатня увагу до учня у процесі навчання, переважне орієнтування застосовуваних методів навчання на діяльність учня на шкоду увазі для її особистості обертається великими педагогічнимипросчетами. Оптимальний педагогічне спілкування - таке спілкування педагога з учнями у процесі навчання, яке створює найкращі умови у розвиток мотивації учнів і творчої характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості учня.
Враховуючи всі вище сказане, вважатимуться тему роботи «>Невербальний аспект педагогічного спілкування» актуальною.
Мета роботи: Проаналізувати невербальний аспект педагогічного спілкування.
Завдання:
Вивчити характеристику невербального спілкування.
Розглянути особливості невербального спілкування у педагогічному взаємодії.
Об'єкт дослідження – педагогічне спілкування.
Предмет дослідження –Невербальний аспект педагогічного спілкування.
Метод дослідження: Теоретичний аналіз літератури з темі.
Глава 1. Характеристика невербального спілкування
1.1 Вираз обличчя (міміка)
Вираз обличчя — головний показник почуттів. Найлегше розпізнаються позитивні емоції — щастя, любов, і подив. Важко сприймаються, зазвичай, негативні емоції — сум, гнів відраза. Зазвичай емоції асоціюються з мімікою так:
подив — підняті брови, широко відкриті очі, опущені вниз кінчики губ, відкритий рот;
страх — підняті і зведені над переніссям брови, широко відкриті очі, куточки губ опущені і кілька відведено тому, губи розтягнуті убік, рот може бути відкритий;
гнів — брови опущені вниз, зморшки на лобі вигнуті, очі прищулені, губисомкнути, зуби стиснуті;
відраза — брови опущені, ніс зморщений, нижня губа випнуто чи піднята і зімкнута з верхньої губою;
сум — брови зведені, очі згаслі; частоутолки губ злегка опущені;
щастя — очі спокійні, куточки губ підняті і звичайно відведеноназад[1].
Митцям і фотографам давно відомо, емоційне обличчя людини асиметрично, у результаті ліва і права боку нашого особи можуть відбивати емоції по-різному. Недавні дослідження пояснюють це тим, що ліва і права боку особи перебувають під медичним наглядом різних півкуль мозку. Ліва півкуля контролює і інтелектуальну діяльність, праве управляє емоціями, уявою і сенсорної діяльністю. Зв'язки управління перехрещуються тож праця домінуючого лівого півкулі віддзеркалюється в з правого боку обличчя і надає їй вираз, піддається більшого контролю. Оскільки робота правого півкулі мозку віддзеркалюється в лівому боці особи, то, на на цьому боці особи важче приховати почуття. Позитивні емоції відбиваються більш-менш рівномірно обох сторони особи, негативні емоції краще виражені на лівому боці. Проте обидва півкулі мозку функціонують спільно, тому описані відмінності стосуються нюансів висловлювання.
Особливо експресивні губи людини. Усі знають, міцно стислі губи відбивають глибоку задума, вигнуті губи — сумнів чи сарказм. Усмішка, зазвичай, висловлює дружелюбність, потреба у схваленні. У той самий саме час усмішка елемент міміки та правильної поведінки залежить від регіональних еліт і культурних відмінностей: так, жителі півдня схильні всміхатися частіше, ніж жителі північних районів.
Оскільки усмішка може відбивати різні мотиви, треба в тлумаченні усмішки співрозмовника. Проте надмірна усмішливість, наприклад, часто висловлює потреба у схваленні чи шанування до начальства. Усмішка, супроводжувана піднятими бровами, висловлює, зазвичай, готовність підпорядковуватися, тоді як усмішка з опущеними бровами висловлює перевага.
Обличчя експресивно відбиває почуття, тому який провіщає, зазвичай, намагається контролювати чи маскувати вираз свого обличчя. Наприклад, коли хтось випадково стикається з Вами чи допускає помилку, він відчуває таку ж неприємне почуття, як і... Ви, і інстинктивно усміхається, хіба що висловлюючи цим ввічливе вибачення. І тут усмішка можливо, у певному сенсі «заготовленої» і тому натягнутою, видаючи суміш занепокоєння вибачення.
1.2 Візуальний контакт
Візуальний контакт є лише важливим елементом спілкування. Дивитися на говорить - означає як зацікавленість, а й нам зосередити на тому, що мені кажуть. Під час бесіди який провіщає і слухає то дивляться, то відвертаються друг від друга, відчуваючи, що постійний погляд, може заважати співрозмовнику зосередитися. Як який провіщає, і слухає дивляться другу правді в очі трохи більше 10 секунд. Це, найімовірніше, відбувається до початку розмови або ж після кількох слів однієї з співрозмовників. Раз у раз очі співрозмовників зустрічаються, але ці триває значно менше, ніж затримує погляд кожен співрозмовник друг на одному.
Нам значна полегкість підтримувати візуальний контакти з що говорять під час обговорення приємною теми, проте ми уникаємо його, обговорюючи неприємні чи заплутані питання. У разі відмови від прямого візуальним контактом є вираженням ввічливості й розуміння емоційного стану співрозмовника. Наполегливий чи пильний погляд, у такі випадки викликає обурення та сприймається як "втручання в особисті переживання. Понад те, наполегливий чи пильний погляд зазвичай сприймається як свідчення ворожості.
Необхідно знати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються у тому, як дивляться на друга. Наприклад, ми схильні дивитися понад тих, ким захоплюємося чи з ким ми близькі стосунки. Жінки при цьому схильні на більший візуальний контакт, ніж чоловіки. Зазвичай люди уникають візуальним контактом у ситуаціях суперництва, щоб ця контакт ні зрозумілий як вираз ворожості. З іншого боку, ми схильні оцінювати говорить більше, коли вона знаходиться з відривом: чим ближче ми договорящему, то більше вписувалося уникаємо візуальним контактом. Зазвичай візуальний контакт допомагаєговорящему відчути, що він спілкується з вами, і "зробити сприятливе враження. Але пильний погляд зазвичай створює нас несприятливе враження.
Візуальний контакт допомагає регулювати розмова. Якщо який провіщає то дивиться на очі слухача, то відводить очі убік, це що означає, що вона закінчив говорити. Після закінчення свого виступу який провіщає, зазвичай, прямо дивиться на очі співрозмовнику, хіба що повідомляючи: «Я все сказав, тепер Ваша чергу».
1.3 Інтонація й тембр голоси
Яка Вміє слухати, як і той, хто читає між рядків, розуміє більше, ніж означають слова говорить. Він чує, і оцінює собі силу й тон голоси, швидкість промови. Він помічає відхилення у будівництві фраз, як, наприклад, незакінченість пропозицій, зазначає часті паузи. Ці вокальні висловлювання поруч із відбором слів виразом обличчя корисні розуміння повідомлення.
Тон голоси — особливо цінний ключем до розуміння почуттів співрозмовника. Один відомий психіатр часто запитує себе: «Що говорить голос, коли кінчаю слухати слова слухаю лише тон?» Почуття знаходять своє вираження незалежно від значення російських слів. Можна ясно висловити почуття навіть за читанні алфавіту. Легко розпізнаються зазвичай гнів сум, знервованість і ревнощі ставляться до тих почуттям, які розпізнаються важче.
Сила і висота голоси також корисні сигнали для розшифровки повідомлення говорить. Деякі почуття, наприклад, ентузіазм, і недовіру, зазвичай передаються високим голосом. Гнів і переляк теж виражаються високим голосом, але в широкому діапазоні тональності, сили та висоти звуків. Такі почуття, як сум, горі Ай-Петрі і втома, зазвичай передаються м'яким і приглушеним голосом зі зниженням інтонації до кінця кожної фрази.
Швидкість промови також відбиває почуття говорить. Люди кажуть швидко, що вони схвильовані чи стурбовані чимось, коли говорять про своє особистих труднощі. Той, хто не хоче нас переконати чи умовити, зазвичай каже швидко. Повільна мова частіше свідчить про поганому стані, горі, зарозумілості чи втоми.
Допускаючи у мові незначні помилки, як, наприклад, повторюючи слова, невпевнено чи неправильно їх обираючи, обриваючи фрази напівслові, люди мимоволі висловлюють свої відчуття провини та розкривають наміри. Невпевненість у виборі слів проявляється тоді, коли який провіщає невпевнений у собі чи збирається здивувати нас. Зазвичай мовні недоліки більш виражені може хвилювання чи коли співрозмовник намагається нас обдурити.
Важливо також розуміти значення вигуків, зітхань, нервового кашлю,фирканья тощо. п. Цю низку нескінченний. Адже звуки можуть означати більше, ніж слова. І це вірно для мови жестів.
1.4 Пози і жести
Установку і почуття можна визначити по моториці, т. е. у тій, як і варто чи сидить, з його жестам й рухів.
Коли який провіщає нахиляється до нас під час розмови, ми сприймаємо це як люб'язність, певне, оскільки така поза говорить про увазі. Ми почуваємося менш зручно з тими, які у розмові на нас відкидається тому, чи розвалюється у кріслі. Зазвичай легко поговорити з тими, хто сприймає невимушену позу. Таку позу можуть приймати відвідувачів і з вищим становищем, мабуть, оскільки вони більше впевнених у собі в останній момент спілкування, і звичайно стоять, а сидять, причому часом не прямо, а відкинувшись тому, чи схилившись набік.
>Наклон, у якому присутні чи які стоять співрозмовники почуваються зручно, залежить від характеру ситуації чи то з відмінностей у їх становищі й культурному рівні. Люди, добре знають одне одного чи співробітничають для роботи, зазвичай стоять чи боком друг біля друга. Коли вони зустрічають відвідувачів чи ведуть переговори, то почуваються зручніше вагітною обличчям один до друга. Жінки часто воліють розмовляти, кілька схилившись убік співрозмовника чи стоячи з нею поруч, якщо добре знають одне одного. Чоловіки у розмові воліють становище обличчям один до друга, крім ситуацій суперництва.
Значення багатьох жестів рук чи рухів ніг певною мірою очевидно. Наприклад, схрещені руки (чи ноги) зазвичай свідчить про скептичну, захисну установку, тоді якнескрещенние кінцівки висловлюють більш відкриту установку, установку довіри. Сидять, підперши долонями підборіддя, зазвичай, у задумі. Стояти,подбоченившись, — ознака непокори чи, навпаки, готовності розпочати роботу. Руки, заведені за голову, висловлюють перевага. Під час бесіди голови співрозмовників перебувають у постійному русі. Хоча кивання головою який завжди означає згоду, воно дієво допомагає розмові, хіба що даючи дозвіл співрозмовнику продовжувати мова.Кивки головою діють на говоритьодобряюще й у груповий розмові, тому розмовляючі зазвичай звертають своє мовлення безпосередньо до тих, хто постійно киває. Проте швидкий нахил чи поворот голови у бік, жестикуляція часто зазначає, що слухає хоче висловитися.
Зазвичай і що говорять, і слухають легко поговорити з тими, хто має пожвавлене обличчя і експресивна моторика.
Активна жестикуляція часто відбиває позитивні емоції, і сприймається як свідчення зацікавленості і дружелюбності. Надмірнежестикулирование, проте, то, можливо вираженням занепокоєння чи невпевненості.
1.5Межличностное простір
Іншою важливою чинником зі спілкуванням є міжособистісне простір — наскільки близько чи далеко співрозмовники перебувають стосовно друг до друга. Іноді наші відносини ми висловлюємо просторовими категоріями, як, наприклад, «триматися подалі» від цього, хто нам не подобається або когось ми боїмося, чи «триматися ближче» до того що, хто їм зацікавлені. Зазвичай що більше співрозмовники зацікавлені один одного, то ближчий вони сидять чи стоять одне до друга.
Проте є певний межу дозволеного відстані між співрозмовниками, вона від виду взаємодії й так:
інтимне відстань (до 0,5 м) відповідає інтимних стосунків. Може зустрічатися він — у його його видах, де має місце зіткнення тіл спортсменів;
міжособистісне відстань (0,5 -1,2м) — в розмові друзів з зв'язком чи ні дотику друг з одним;
соціальне відстань (1,2 - 3,7 м) — для неформальних соціальних та ділових відносин, причому верхня межа більше відповідає формальним відносинам;
публічне відстань (3,7 метрів і більш) — у цьому відстані не вважається грубим обмінятися кількома словами чи утриматися відобщения[2].
Зазвичай люди почуваються зручно та виробляють сприятливе враження, коли стоять чи з відривом, відповідному зазначеним вище видам взаємодії. Надмірно близьке, як і надмірно глухе становище, негативно б'є по спілкуванні.
З іншого боку, чим ближче перебувають люди друг до друга, тим менше друг на друга дивляться, як в знак взаємного поваги. Навпаки, перебуваючи за 25-50 км, вони більше дивляться на одного й використовують жести задля збереження уваги розмові.
Ці правила значно варіюють залежно від його віку, статі та рівня культури. Наприклад, й старі тримаються ближчі один до співрозмовнику, тоді як підлітки, молодики і середнього віку воліють віддаленішу становище. Зазвичай жінки стоять чи ближчі один до співрозмовнику (незалежно з його статі), ніж чоловіки. Особистісні властивості також визначають відстань між співрозмовниками: урівноважений людина з відчуттям власної гідності наближається до співрозмовнику ближче, тоді як неспокійні, нервові люди тримаються від співрозмовника подалі. Громадський статус також впливає відстань для людей. Ми зазвичай тримаємося з великої відстані від, чиє становище чи повноваження вище наших, тоді як рівного статусу спілкуються на щодо близькому відстані.
Традиція — також важливий чинник. Жителі країн Латинська Америка і Середземномор'я схильні підходитимемо співрозмовнику ближче, ніж жителі країн Північної Європи.
На відстань між співрозмовниками може вплинути стіл. Стіл зазвичай асоціюється з великим становищем та владою, коли слухає сідає збоку столу, то відносини приймають вид рольового спілкування. Через це деякі адміністратори і керівники воліють проводити особисті розмови, сидячи не було за своїм столом, а поруч із співрозмовником — на стільцях, котрі під кутом друг до друга.
1.6 Відповідь на невербальне спілкування
Відповідаючи на невербальне поведінка говорить, ми мимоволі (підсвідомо) копіюємо його пози і обличчя. Отже, ніби говоримо співрозмовнику: «Я вас слухаю. Продовжуйте».
Які ж реагувати на невербальне спілкування співрозмовника? Зазвичай слід відповідати на невербальне «повідомлення» з урахуванням всього контексту спілкування. Це означає, що й міміка, тон голосу і поза говорить відповідають його слів, то жодних проблем немає. І тут невербальне спілкування допомагає точніше зрозуміти сказане. Коли, проте, невербальні «повідомлення» суперечать словами говорить, ми схильні віддавати перевагу першому, оскільки, як стверджує популярна прислів'я, «судять за словами, а, по справам».
Коли невідповідність між словами іневербальними «повідомленнями» невелика, як це має місце, коли хтось невпевнено запрошує нас кілька разів кудись, ми можемо відповідати або відповідати словами для цієї суперечливі висловлювання. Багато залежить від учасників спілкування, характеру їхніх стосунків і жителів конкретної ситуації. Але ми рідко ігноруємо жести і міміку. Вони часто змушують нас відкласти виконання, наприклад, висловленої прохання. Інакше кажучи, розуміння нами невербального мови має тенденцію спізнюватися.
Отже, коли ми одержуємо від говорить «суперечливі сигнали», то можемо висловити відповідь приблизно такому формі: «Я подумаю» чи «Ми повернемося з вами до цього питання», залишаючи собі час з метою оцінки усіх сторін спілкування до прийняття твердого рішення.
Коли невідповідність між словами іневербальними сигналами говорить виражено яскраво, на «суперечливі сигнали» є досить доречним і вербальний відповідь. На суперечливі жести і вислів співрозмовника слід відповідати підкреслено тактовно. Наприклад, якщо який провіщає погоджується щось б зробити Вас, але виявляє у своїй ознаки сумніви, наприклад, робить часті паузи, ставить запитання або його обличчя висловлює подив, можливе таке зауваження: «Мені здається, що ви до цього ставитеся скептично. Не поясніть чи, чому?» Це зауваження показує, що ви уважні до всього, що говорить і робить співрозмовник, отже не викликаєте в нього занепокоєння чи захисної реакції. Ви лише даєте можливість самовиразитися повніше.
Отже, ефективність слухання залежить тільки від точного розуміння слів говорить, а й у неменшою ступеня від розуміння невербальних сигналів. Спілкування входять також невербальні сигнали, які можуть опинитися підтверджувати, котрий іноді спростовувати усне повідомлення. Розуміння цих невербальних сигналів — жестів і міміки говорить — допоможе слухаючому правильно інтерпретувати слова співрозмовника, що дозволить підвищити результативність спілкування.
Глава 2.Невербальное спілкування у педагогічному взаємодії
До праці вчителя є сприяння психічному розвитку учня, а головним інструментом виступає його психічне взаємодію Космосу з дитиною, педагогічне спілкування.
Спілкування, відповідно до А.А. Леонтьєву, становить необхідне та спеціальне умова присвоєння дитиною досягнень історичного поступу людства. Йдеться вчителя - основне засіб, що дозволяє прилучити учнів до культурної спадщини, навчити їх як способам мислення, і його змісту. У цьому вчитель має мати високої мовної культурою, багатим словниковим запасом, володіти експресивними можливостями і що інтонаційної виразністю промови, мати чітку дикцію. Як очевидно з наведене означення, акцентувала у ньому робиться на мова, тобто вербальний компонент спілкування. Разом про те, останнім часом стає дедалі більше публікацій, що з різними аспектами невербального спілкування.
Як стверджуєЛ.М. Митина, «взаємодія учня та їхні вчителі полягає, передусім, в обміні з-поміж них інформацією пізнавального іаффективно-оценочного характеру. І передача цієї інформації здійснюється, як вербальним шляхом, і з допомогою різних коштів невербальнійкоммуникации»[3].
Спілкуючись з учнями, вчитель значну частину інформації щодо їх емоційного стану, намірів, ставлення до чогось отримує ні з слів учнів, та якщо з жестів, міміки, інтонації, пози, погляду, манери слухати. «Жест, міміка, погляд, поза часом виявляються виразнішими словами й ефективними, ніж слова», - стверджуєЕ.А.Петрова[4].
>Невербальние аспекти спілкування грають істотну роль й у регулюванні взаємовідносин, встановленні контактів, багато чому визначають емоційну атмосферу і самопочуття як вчителя, і учня.
Слід зазначити, що це аспект педагогічного спілкування був у зору і по досліджень вище зазначених авторів. Так, О.С. Макаренка писав, що з нього, у його практиці, «як й багатьох досвідчених вчителів, такі «дрібниці» стали вирішальними: як стояти, як сидіти, як підвищити голос, усміхнутися, якпосмотреть»[5]. Проте у він став усе більше привертати пильну увагу дослідників феномена спілкування.
Зазначимо те, що кошти невербального спілкування завжди відповідним чином задіяні у ході навчально-виховного процесу, як і раніше, що, зазвичай, педагог не усвідомлює їх значення. Загальноприйнято, що з взаємодії вчителя з дітьми, як, втім, будь-яких суб'єктів спілкування, невербальне спілкування здійснюється за кільком каналам:
міміка;
дотик;
жест;
дистанція спілкування;
візуальне взаємодія;
інтонація.
Зупинимося у кожної із цього процесу невербального взаємодії системі «>учитель-ученик».
Як було вказано вище, мімічна сторона спілкування вкрай важлива - в обличчя людини, можна іноді дізнатися більше, що вона може або хоче сказати, а своєчасна усмішка, вираз впевненості у собі, схильності до спілкування може істотно допомогти у встановленніконтактов[6].
Практично безмежне розмаїття мімічних рухів та його поєднань (>Е.А. Петрової відзначається, що й загалом понад 20000) дає можливість педагогові висловити свій емоційний стан і ставлення до якогось учневі, його відповіді чи вчинку: відбити інтерес, розуміння чи байдужість тощо.А.С.Макаренко писав з цього приводу таке: «Не може слугувати гарним вихователь, який володіє мімікою, неспроможне дати своєму особі необхідного висловлювання чи стримати своєнастроение»[7].
Ряд досліджень показують, що учні віддають перевагу вчителям з доброзичливим виразом обличчя, із високим рівнем зовнішньої емоційності. У цьому відзначається, що надмірна рухливість м'язів очей або особи, як і нежива їх статичність, створює серйозні проблеми, у спілкуванні з дітьми.
Деякіисследователи[8] відзначають, що багато вчителів вважають за необхідне створювати «спеціальне обличчя» для на дітей. Часто - це суворе обличчя з насупленим чолом, стиснутими губами, напруженої нижньої щелепою. Це особа-маска, надуманий образ, нібито сприяє хорошому поведінці й успішності учнів, полегшує керівництво, управління класом. З іншого боку, існує досить поширене явище – «певну особу для певного учня». Але, як, вчитель має володіти своєю амбіційною поведінкою настільки, щоб уникати.
Наступний канал невербального спілкування - дотик, позначуване іноді як тактильна комунікація. Використання доторку дуже важливо під час роботи з дітьми особливо молодшого шкільного віку. З допомогою доторку можна увагу, встановити контакт, висловити своє ставлення до дитини. Вільне пересування вчителя на уроці за класом полегшує використання цього прийому. Не перериваючи уроку, може повернути на роботуотвлекшегося учня, торкнувшись його руки, плеча; заспокоїти порушеної; відзначити вдалий відповідь.
ПротеЛ.М. Митина застерігає, що багато дітей дотик може викликати настороженість. Передусім, буває в дітей, котрим скорочення психологічної дистанції створює незручності і забарвлене тривогою.Неприятними виявляються «>внеурочние» доторку, оскільки залишають в дитини викликати неприємний осад й надалі змушують уникати вчителя. Неприємно дотик, несучий відтінок тиску, сили.
Особливе місце у системі невербального спілкування вчителя займає погляд, яким може висловити своє ставлення до учневі, її поведінки, запитати, з відповіддю тощо.
Вплив погляду вчителя залежить від дистанції спілкування. Погляд видали, згори донизу, дозволяє вчителю побачити відразу всіх учнів, але з дозволяє вдивлятися в кожного їх у окремішності. Вплив погляду, зазначаєЕ.А.Петрова, тим більше, що ближче вчителю перебуває дитина.
Особливо великий вплив пильного погляду, що може бути і неприємним. Супровід учителем свого зауваження поглядом негативно б'є по стані дитини, заважає підтриманню контакту.
Дослідженняотмечают[9], що є певний оптимальний ритм обміну поглядами з дітьми на уроці, коли індивідуальний зоровий контакт чергується з охопленням очима всього Осьмаччиного класу, що створює робочий коло уваги. Чергування, переключення погляду важливо і за вислуховуванні відповіді. Учитель,взглядивая на відповідального, дає зрозуміти, що їй чуються відповідь. Спостерігаючи клас, вчитель привертає мою увагу решти дітей до відповідальному. Уважний, доброзичливий погляд при вислуховуванні відповіді дозволяє підтримувати зворотний зв'язок.
Важливе значення має і дистанція спілкування. А.А. Леонтьєв, зокрема, зазначає, що питання взаємній розміщення учасників спілкування у просторі (особливо відстані) досить актуальним, що у залежність від цього чинника зі спілкуванням в різної мері використовуються іншінеречевие компоненти, різної виявляється природа зворотний зв'язок від слухача договорящему.
>Исследователи[10] стверджують, що дистанція між спілкуються залежить від з-поміж них. Вчителю особливо важливо знати зв'язок між протіканням процесу спілкування, і розташуванням співрозмовників щодо одне одного у просторі.
Поза сумнівом, просторові чинники спілкування використовує будь-який педагог, інтуїтивно обираючи оптимальне відстань від слухачів; у своїй велике значення має тут характер відносин із аудиторією, розміри приміщення, розмір групи. Він може використовувати просторову близькість задля встановлення більш довірчих відносин із учнями, але дотримуватися у своїй обережність, оскільки надмірне наближення до співрозмовника іноді сприймається як зазіхання особистість, виглядає нетактовним.
Спостерігаючи роботою вчителя на уроці, можна побачити, зазначаєЕ.А. Петрова, якщо зони найефективнішого контакту - це перші 2-3 парти. Найперші парти потрапляють у особисту і навіть інтимну (якщо вчитель стоїть впритул біля учнів) зону протягом всього уроку. Інші учні, зазвичай, перебувають у публічному відстані від вчителя, відповідно до класифікації зон спілкування поА.Пизу[11].
Якщо педагог невимушено переміщається за класом, він, змінюючи дистанцію, сягаєпроксемического різноманітності й рівності спілкування з кожною дитиною.
Зблизька простору спілкування мушу торкнутися і такої аспекти, як організаційні умови навчання, зокрема, розміщення меблів (столів і стільців) у просторі класу.
Так, Н.В.Самоукина зазначає, що меблі розміщена в класною кімнаті в такий спосіб, що стіл вчителя сидить над класом, і хіба що протиставлено йому. Таке організаційне рішення простору класу, на думку автора, закріплює директивну що впливає позицію вчителя. Столи учнів поставлено у кілька лав і справляють враження «загальної маси». Знаходячись у такому класі, учень почувається «всередині класу», його частиною. Тому виклик до й спілкування з учителем «одногоодин»являются чинниками, що викликають в дитини неприємне і напружене стан.
У цьому Н.В.Самоукина пропонує організувати простір класу інакше, зробивши її демократичнішим: стіл вчителя ставиться попереду у центрі, а парти учнів розташовані півколом на рівній відстані від столу вчителя.
Г.А. Цукерман також розглядає питання просторової організації класу у роботі «Види спілкування вобучении»[12]. Автор, зокрема, пише, що з організації груповий роботи прийнятніша інша, яка від традиційної, розстановка парт в класною кімнаті, яка оптимізує навчальний процес. У цьому вона пропонує такі варіанти організації освітнього простору, серед яких варіанти чи б) вважаються найсприятливішими, тоді як варіант в) сприймається як один найбільш несприятливих (див. додаток 1).
Особливе місце у системі невербального спілкування вчителя займає система жестів. Як справедливо зазначаєЕ.А. Петрова, жестикуляція педагога для учнів однією з індикаторів його відносин і до ним. Жест має здатність «таємне робити явним», що вчитель завжди повинен пам'ятати.
Характер жестів вчителя із перших хвилин створює певний настрій у п'ятому класі. Дослідження підтверджують, що й руху вчителя поривчасті і нервові, то результаті замість готовності до уроку виникає стан напруженого очікування неприємностей.
Велику роль жести грають В.Гвоздицький і у забезпеченні уваги учнів, що є найважливіша умова ефективного навчання. Значними можливостями зосередження уваги слухачів має саме жест, емоційна насиченість якого, зазвичай, приковує увагу аудиторії. Серед коштів організації уваги майже кожним учителем активно використовуються такі жести, як жести вказівки, жести імітації, жести підкреслення тощо.
Як справедливо зазначаєЕ.А.Петрова[13], щонайменше важлива використання жестів і такі функція, як активізація різних пізнавальних процесів: сприйняття, пам'яті, мислення та уяви. Жести можуть ілюструвати розповідь вчителя, з допомогою може здійснюватися активізація зорового сприйняття, пам'яті,наглядно-образного мислення.
Спільна діяльність вчителя і учнів передбачає як вплив вчителя, а й обов'язкову зворотний зв'язок. Саме з допомогою жесту вчитель часто «включає» її (питальний кивок головою,приглашающие жести тощо.), підвищує її інтенсивністю (жести схвалення, оцінки), чи завершує контакт. Жест виступає важливий компонент зворотний зв'язок, без розуміння якого не може адекватна оцінка учителем стану учня, її стосунки до педагогові, однокласникам тощо.
Жести комплексно коїться з іншиминевербальними засобами спілкування використовуються учителем задля забезпечення контролю над діяльністю учнів. Для цього він найчастіше застосовуються оцінюють, регулюючі тадисциплинирующие жести.
Жести вчителя нерідко стають зразком для наслідування. Особливо уважні діти до випадків неточного вживання жестів, хто відриває їхнього капіталу від виконуваних завдань на уроці. До культури невербального поведінки вчителя у цілому і для її жестикуляції зокрема необхідно пред'являти високі вимоги.
У спілкуванні вчителя з учнями велике значення і тон промови. За твердженням М.М.Рибаковой[14], інтонація у спілкуванні дорослих може нести до 40% інформації. Проте за спілкуванні з дитиною вплив інтонації збільшується.
У інтонації виявляються ті переживання, що супроводжують мова вчителя, звернену дитині, і він реагує ними. Дитина дивовижно точно дізнається за інтонацією ставлення щодо нього дорослих, він володіє винятковим «емоційним слухом», розшифровує як зміст, сенс сказаних слів, а й ставлення до нього з боку інших.
При сприйнятті слів дитина спочатку реагує на інтонацію відповідним дію і потім засвоює сенс сказаного. Крік чи монотонна мова вчителя позбавляютьсявоздействующей сили оскільки сенсорні входи учня або забиті (криком), або він взагалі уловлює емоційного супроводу, що породжує байдужість. У зв'язку з цим дійшли висновку у тому, що вчителя мусить бути емоційно насиченою, але слід уникати крайнощів; вчителю дуже важливо обирати тон спілкування з дітьми, відповідний як ситуації спілкування, а й нормам етики.
Отже, можна дійти невтішного висновку - невербальний аспект спілкування займає значне місце у процесі взаємодії вчителя з дітьми. А, щоб полегшити своєї роботи, вчитель має вміти спілкуватися із дітьми навіть розмовляючи, повинен брати до уваги як мова учня, а й його жест, погляд, кожен рух, своєю чергою суворо контролювати своє невербальне поведінка.
Укладання
Отже, вчитися розуміти мову невербального спілкування важливо з кількох причин. По-перше, словами можна передати лише фактичні знання, але щоб виявити почуття, одних слів це часто буває недостатньо. Деколи ми ще говоримо. «Не знаю, як висловити це словами», маю на увазі, що діти наші почуття настільки глибокі чи складні, що їх висловлювання ми можемо знайти підхожих слів. Проте, почуття, непідвладні словесному вираженню, передаються мовою невербального спілкування. По-друге, знання цієї мови показує, наскільки ми вміємо володіти собою. Якщоговорящему важко справитися з гнівом, він підвищує голос, відвертається, а часом поводиться і більше визивно. Нарешті, невербальне спілкування цінно особливо тим, що його, зазвичай, спонтанно і виявляється несвідомо. Тому, як і раніше, що зважують своє слово і часом контролюють міміку, часто можлива «витік» приховуваних почуттів через міміку, жести, інтонацію і забарвлення голоси. Будь-якого з цих невербальних елементів спілкування може допомогти нам переконатися у правильності те, що сказано словами, чи, як це іноді буває, поставити сказане під.
Розуміння невербального мови переважно купується під час навчання. Проте слід, що дуже відрізняються одне від друга у плані. Зазвичай, чуйність в невербальному спілкуванні підвищується із віком і досвідом.
Список літератури
1.Крижанская Ю. С., Третьяков В.П. Граматика спілкування. - Л.: Вид-во Ленінградського ун-ту, 2002. – 326 з.
2. Леонтьєв А.А. Психологія спілкування. - 3-тє вид. - М.: Сенс, 1999. – 294 з.
3. Макаренка С.А.Собр. тв.Т.4. – М.: Педагогіка, 1989. – 310 з.
4. МитинаЛ.М. Управляти або пригнічувати: вибір стратегії професійної діяльності педагога // Директор школи. - 1999. - №2. З. 15.
5.Невербальние кошти спілкування /Сост. Поваляєва М.А.,РутерО.А. – Ростовн/Д.: Фенікс, 2004. – 352 з.
6. ПетроваЕ.А. Жести у педагогічному процесі: Навчальний посібник. - М.:Моск. міськепед. суспільство, 1998. – 278 з.
7. Піз А. Мова рухів. Як читати думки оточуючих з їхньої жестам. – М.:ЭКСМО, 2004. – 288 з.
8. Рибакова М.М. Конфлікт і зміцнити взаємодію у педагогічному процесі:Кн. для вчителя. - М.: Просвітництво, 1991. – 418 з.
9.Трусов В.П. Вислів емоцій в очах // Питання психології. - 1982. - №5.С.70-73.
10. Цукерман Г.А. Види спілкування у навчанні. - Томськ:Пеленг, 1993. – 330 з.
Додаток
Варіанти розташування меблів у п'ятому класі
Варіант а)
Варіант б)
Варіант в)
[1]Невербальние кошти спілкування /Сост. Поваляєва М.А.,РутерО.А. – Ростовн/Д.: Фенікс, 2004. З. 60.
[2]Невербальние кошти спілкування /Сост. Поваляєва М.А.,РутерО.А. – Ростовн/Д.: Фенікс, 2004. З. 135.
[3] МитинаЛ.М. Управляти або пригнічувати: вибір стратегії професійної діяльності педагога // Директор школи. - 1999. -№2. З. 15.
[4] ПетроваЕ.А. Жести у педагогічному процесі: Навчальний посібник. - М.:Моск. міськепед. суспільство, 1998. З. 10.
[5] Макаренка С.А.Собр. тв.Т.4. – М.: Педагогіка, 1989. З. 34.
[6]Трусов В.П. Вислів емоцій в очах // Питання психології. - 1982. - №5.С.70-73.
[7] Макаренка С.А.Собр. тв.Т.5. – М.: Педагогіка, 1989. З. 171.
[8] ПетроваЕ.А. Жести у педагогічному процесі: Навчальний посібник. - М.:Моск. міськепед. суспільство, 1998. З. 29.
[9]Крижанская Ю. С., Третьяков В.П. Граматика спілкування. - Л.: Вид-во Ленінградського ун-ту, 1990. З. 110.
[10] Леонтьєв А.А. Психологія спілкування. - 3-тє вид. - М.: Сенс, 1999. З. 68.
[11] Піз А. Мова рухів. Як читати думки оточуючих з їхньої жестам. – М.:ЭКСМО, 2004.
[12] Цукерман Г.А. Види спілкування щодо навчання. - Томськ:Пеленг, 1993. З. 160.
[13] ПетроваЕ.А. Жести у педагогічному процесі: Навчальний посібник. - М.:Моск. міськепед. суспільство, 1998. З. 46.
[14] Рибакова М.М. Конфлікт і їхню взаємодію у педагогічному процесі:Кн. для вчителя. - М.: Просвітництво, 1991. З. 211.
