РЕФЕРАТ
Культурно-історичнийпідхід і його специфіка на сучасному етапі
ПЛАН
1. Л.С.Виготський та його культурно-історичний підхід у психології.
2.Культурно-історична концепція А.Р. Лурія та нейропсихологія.
3. Новерозвиток ідеї історизму.
4.Культурна психологія М. Коула.
5.Культурно-історичний підхід у сімейної терапії.
6.Емпірична етносоціологія.
7. КонцепціяА.Н. Леонтьєва і некласична психологія.
8.Висновок
Говорячи прокультурно-історичному підході в методології психології, слід кілька слівсказати про його засновника - російською психолога Льва Семеновича Виготського(1896-1934). У роботі В«Історія розвитку вищих психічних функційВ» [5] Л.С.Виготський розробив культурно-історичну теорію розвитку психіки в процесіосвоєння індивідом цінностей людської цивілізації. Психічні функції,дані природою (В«натуральніВ»), перетворяться в функції вищого рівнярозвитку (В«культурніВ»), наприклад, механічна пам'ять стає логічної,імпульсивна дію - довільним, асоціативні уявлення -цілеспрямованим мисленням, творчою уявою. Цей процес - наслідокпроцесу інтеріоризації, тобто формування внутрішньої структури психікилюдини за допомогою засвоєння структур зовнішньої соціальної діяльності. Цестановлення справді людської форми психіки завдяки освоєнню індивідомлюдських цінностей.
Суть культурно-історичної концепції можнавиразити таким чином: поведінка сучасної культурної людиниє не тільки результатом розвитку з дитинства, але і продуктом історичногорозвитку. У процесі історичного розвитку змінювалися і розвивалися не тількизовнішні відносини людей, відносини між людиною і природою, змінювався ірозвивався сам чоловік, змінювалася його власна природа. При цьомуфундаментальної, генетично вихідною основою зміни і розвитку людиниз'явилася його трудова діяльність, здійснювана за допомогою знарядь. Л.С.Виготський чітко диференціює процеси вживання знарядь у людини і умавп. Він погоджується з роздумами А.Р. Леруа про неприпустимість порівняннятехнічної діяльності перших людей ("примітивів") зі спритністюбільярдного гравця, що нагадує багато в чому дії мавпи та інших тварин.Спритність у великій мірі належить до області інстинкту і передаєтьсябіогенетичних шляхом. Технічна ж діяльність "примітивів"носила надінстінктівний, надбіологіческій характер, що виключало можливістьїх біологічного дослідження. Виготовлення лука чи сокири не зводиться доінстинктивної операції: треба вибрати матеріал, дізнатися його властивості, висушити,розм'якшити, розрізати і т.д. У всьому цьому спритність може надати точністьруху, але не може ні осмислити, ні комбінувати.
Тим самим Виготський з повною підставою мігзаявити, що культурно-історична теорія бачить основні факторипсихологічного розвитку примітиву в розвитку техніки. Близька до цієї ідеї позиціяА.Н. Леонтьєва. Відштовхуючись від свого історико-генетичного підходу довивчення психіки, він розглядає її як продукт і дериват матеріального життя,зовнішньої матеріальної діяльності, яка перетвориться в ході громадськогоісторичного розвитку у внутрішню діяльність, у діяльність свідомості. Вякою мірою людина створювала техніку, в такій же мірі вона створювала його:суспільна людина і техніка зумовили існування один одного. Техніка,технічна діяльність зумовили існування культури.
Згідно Л.С. Виготському, людина в процесі свогоісторичного розвитку піднісся до створення нових рушійних сил свогоповедінки. Тільки в процесі суспільного життя людини виникли, склалися ірозвинулися його нові потреби, а самі природні потреби людини впроцесі його історичного розвитку зазнали глибокі зміни. Кожна формакультурного розвитку, культурного поведінки, вважав він, у відомому сенсі вжепродукт історичного розвитку людства. Перетворення природного матеріалу вісторичну форму є завжди процес складного зміни самого типу розвитку,а аж ніяк не простого органічного дозрівання.
У рамкахдитячої психології Л.С. Виготським був сформульований закон розвитку вищихпсихічних функцій, які виникають спочатку як форма колективноїповедінки, форма співпраці з іншими людьми, і лише згодом вонистають внутрішніми індивідуальними функціями самої дитини. Вищіпсихічні функції формуються прижиттєво, утворюються в результаті оволодінняспеціальними знаряддями, засобами, виробленими в ході історичного розвиткусуспільства. Розвиток вищих психічних функцій пов'язано з навчанням в широкомусенсі слова, воно не може відбуватися інакше як у формі засвоєння заданихзразків, тому це розвиток проходить ряд стадій. Специфіка дитячого розвиткуполягає в тому, що воно підпорядковується не дії біологічних законів, як утварин, а дії суспільно-історичних законів. Біологічний типрозвитку відбувається в процесі пристосування до природи шляхом успадкуваннявластивостей виду і шляхом індивідуального досвіду. У людини немає вроджених формповедінки в середовищі. Його розвиток відбувається шляхом присвоєння історичновироблених форм і способів діяльності.
Одним зперших зрозумів і прийняв концепцію Л.С. Виготського його учень і послідовник А.Р.Лурія (1902-1977), у працях якого формуються ті підставикультурно-історичного підходу, в яких культура усвідомлюється і вивчається якпровідна лінія духовного розвитку людини, як твірна особистості. Проблемавзаємозв'язку особистості і культури була однією з провідних у його творчості,приймаючи різні модифікації протягом його багатої дослідженнями і науковимивідкриттями життя. Вже в його ранніх роботах генетичний підхід поєднувався з історичним,причому саме з культурно-історичним підходом до вивчення мови і мислення.
Наприклад,А.Р. Лурія вважав, що мистецтво може допомогти у формуванні новогосамосвідомості, так як, насолоджуючись культурним добутком, людина усвідомлюєсебе як культурна істота. Так, викликувані В«соціальні переживанняВ» допомагаютьсоціалізації людини, регулюючи процес його входження в ту культуру, в тойсоціум, який його оточує. Тому творчість грунтується на процесіприсвоєння (а на певному етапі розвитку людської особистості та створення)культурних цінностей і зв'язується зі здатністю людини надавати своїмдумкам знакову форму. Саме таке розуміння ролі культури у становленніпсихіки і було прийнято А.Р. Лурія і розвивалося їм в його подальших працях.
При цьому іпсихоаналіз розглядався їм як теорія, яка допоможе знайти культурнікоріння людини, розкрити роль культури в його житті і творчості. Недарма йомузавжди був ближче саме підхід К.Г. Юнга, а не класичний психоаналіз З.Фрейда, так як він давав можливість виявити етнічні та культурніможливості змісту індивідуальних образів і уявлень людей. Однак, зточки зору А.Р. Лурія, ці уявлення не передаються у спадок, алетранслюються від дорослих до дітей в процесі спілкування. Матеріалипсихоаналітичних досліджень неврозів привели вже в той час А.Р. Лурія додумки про те, що навколишнє середовище є не умовою, але джереломпсихічного розвитку людей. Саме середу, культура формують зміст ісвідомих, і несвідомих шарів психіки.
Сформованів перші десятиліття наукової діяльності ідеї багато в чому залишилися незмінними,визначивши ті підстави культурно-історичного підходу А.Р. Лурія, в якихкультура постає як провідна лінія соціалізації людини, як фактор, якийвизначає взаємозв'язок людини і суспільства, формуючи свідомість і самосвідомість,його особистісну активність.
Пізніше А.Р.Лурія побудував свій підхід на з'єднанні психології з медициною, сформувавшинову концепцію в нейропсихології. Цей підхід орієнтується на пошук причинпорушень психічного функціонування та способів їх компенсації саме вісторії культури і соціальних відносин. Концепція А.Р. Лурія базується натеорії культурно-історичного походження, структури і розвитку вищихпсихічних функцій, розробленої ним разом з Л.С. Виготським. За допомогою цихтеоретичних уявлень А.Р. Лурія провів глибокий функціональний аналізрізних систем мозку і детально описав лобовий, тім'яної, скроневи...
