Ігрова психокорекція при роботі здітьми з СДУГ
Шевченко М.Ю.
Синдром дефіциту уваги згіперактивністю (синдром рухової розгальмованості, синдромгіперактивності, гіперкінетичний синдром, гіпердинамічні синдром) єдосить поширеним порушенням дитячого віку і являє собоюскладну і вельми актуальну мультидисциплінарної проблему. Маючи у своїй основібіологічні механізми, вона проявляється в порушеннях когнітивної,емоційної і вольової сфер дитини і реалізується в шкільній та соціальноїадаптації особистості, що формується. Для гіперкінетичного розладухарактерно ранній початок (до 7-річного віку), і поєднання надактивності,некерованого поведінки з вираженою неуважністю, відсутністю стійкоїконцентрації, нетерплячість, схильністю до імпульсивності та високого ступеня отвлекаемости.Ці характеристики виявляються у всіх ситуаціях і не змінюються з часом. Причини СДУГ складні і залишаютьсянедостатньо з'ясованими, незважаючи на велику кількість досліджень. ВЯк можливі причинних факторів вивчаються генетичні,нейроанатоміческіе, нейрофізіологічні, біохімічні, психосоціальні таінші. Є думки, що вирішальну роль у патогенезі цих порушень відіграє всеж генетична схильність, а ступінь тяжкості, супутнясимптоматика і тривалість перебігу тісно пов'язані з впливом середовища(Barkley, 1989).
Психологічний портрет гіперактивногодитини СДУГ проявляєтьсяневластивими для нормальних вікових показників надлишковою руховоюактивністю, дефектами концентрації уваги, отвлекаемостью, імпульсивністюповедінки, проблемами у взаєминах з оточуючими і труднощами внавчанні. Порушення уваги проявляєтьсяпередчасним перериванням виконання завдань і розпочатої діяльності. Дітилегко втрачають інтерес до завдання, так як їх відволікають інші подразники. Рухова гіперактивність означає нетільки виражену потребу в рухах, але і надмірне занепокоєння,яке особливо виражене тоді, коли дитині потрібно поводитисявідносно спокійно. В залежності від ситуації це може проявлятися в бігання,стрибках, у вставанні з місця, а також у вираженою балакучості і галасливомуповедінці, розгойдуванні і вертлявості. Перш за все, це спостерігається вструктурованих ситуаціях, що вимагають високого ступеня самоконтролю. Імпульсивність , або схильність до занадтошвидким, необдуманим діям, проявляється як у повсякденному житті, так і вситуації навчання. У школі і в будь-якої навчальної діяльності в таких дітейспостерігається "імпульсивний тип роботи": вони насилу чекають своєї черги,переривають інших і викрикують свої відповіді, не відповідаючи на запитання повністю.Частина дітей через свою імпульсивності легко потрапляє в небезпечні ситуації, незамислюючись про наслідки. Ця схильність до ризику часто стає причиноютравм і нещасних випадків. У більшості випадків імпульсивність не можна назватиминущим симптомом; вона зберігається в процесі розвитку і дорослішання дітейнайбільш довго. Імпульсивність, часто поєднуючись з агресивним і опозиційнимповедінкою, призводить до труднощів у контактах та соціальної ізоляції. Труднощі в контактах і соціальна ізольованість є частими симптомами, що утрудняють відносини з батьками, сібси,вчителями та однолітками. Такі діти часто не відчувають дистанцію міжсобою і дорослим (педагогом, психологом), проявляють панібратське ставлення донього. Їм важко адекватно сприймати і оцінювати соціальні ситуації, будуватисвою поведінку у відповідності з ними. Прояви СДУГ визначають не тількинадлишкова рухова активність і імпульсивність поведінки, але також порушення когнітивних функцій (уваги іпам'яті) і рухова незручність ,обумовлена ​​статико-локомоторної недостатністю. Ці особливості взначною мірою пов'язані з недостатністю організації, програмування таконтролю психічної діяльності і вказують на важливу роль дисфункціїпрефронтальних відділів великих півкуль головного мозку в генезі СДУГ.
Крім перерахованих симптомів, багатоавтори вказують на часто зустрічаються при даному синдромі агресивність,негативізм, упертість, брехливість, а також низьку самооцінку (Брязгунов,Касаткіна, 2001, 2002; Голик, Мамцева, 2001; Бадалян та ін, 1993).
Таким чином, вибір методівкорекції СДУГ повинен носити індивідуальний характер з урахуванням ступенявираженості основних проявів СДУГ і наявності супутніх йому порушень.При цьому корекція проявів СДУГ, як і діагностика цього синдрому, завждиповинні носити комплексний характер і об'єднувати різні підходи, у тому числіроботу з батьками та методи модифікації поведінки (тобто спеціальнівиховні прийоми), роботу зі шкільними педагогами, методипсихолого-педагогічної корекції, психотерапії, а також медикаментознелікування. Корекційна робота з гіперактивною дитиною повинна бути спрямованана вирішення наступних завдань:
1.Провестикомплексну діагностику дитини, проявляє симптоми дефіциту уваги ігіперактивності.
2.Нормалізуватиобстановку в сім'ї дитини, його взаємин з батьками та іншимидорослими. Важливо навчити членів сім'ї уникати нових конфліктних ситуацій.
3.Встановитиконтакт зі шкільними педагогами, ознайомити їх з інформацією про сутність іосновних проявах СДУГ, ефективних методах роботи з гіперактивнимиучнями.
4.Домогтисяпідвищення у дитини самооцінки, впевненості у власних силах за рахунокзасвоєння ним нових навичок, досягнень успіхів у навчанні та повсякденному житті.Необхідно визначити сильні сторони особистості дитини і добре розвинені у ньоговищі психічні функції і навички з тим, щоб спиратися на них у подоланнінаявних труднощів.
5.Досягти у дитинислухняності, прищепити йому акуратність, навички самоорганізації, здатністьпланувати і доводити до кінця початі справи. Розвинути у нього почуттявідповідальності за власні вчинки.
6.Навчити дитинуповазі прав оточуючих людей, правильному мовному спілкуванню, контролювласних емоцій і вчинків, навичкам ефективної соціальної взаємодіїз оточуючими людьми.
Організація корекційно-педагогічногопроцесу з гіперактивнимидітьми повинна відповідати двом обов'язковим умовам:
1.Розвиток ітренування слабких функцій слід проводити в емоційно привабливоюформі, що істотно підвищує переносимість пропонованої навантаження імотивує зусилля по самоконтролю. Цій вимозі відповідає ігрова формазанять.
2.Підбір таких ігор,які, забезпечуючи тренування однієї функціональної здатності, не покладалиб одночасної навантаження на інші дефіцитні здібності, бо відомо, щопаралельне дотримання двох, а тим більше трьох умов діяльності викликає удитини істотні ускладнення, а деколи просто нездійсненно.
Навіть при всьому бажанні гіперактивнийдитина не може виконати правил поведінки на уроці, вимагають того, щоб вінсидів спокійно, був уважним і одночасно стриманим протягом доситьтривалого часу. Звідси основна умова розвитку дефіцітарних функцій уцих дітей - пред'являючи дитині гру, що вимагає напруги, зосередження,утримання та довільного розподілу уваги, слід до мінімуму знизитинавантаження на самоконтроль імпульсивності і не обмежувати руховуактивність. Розвиваючи посидючість, не варто одночасно напружувати активнеувагу і пригнічувати імпульсивність. Контроль за власною імпульсивність неповинен супроводжуватися обмеженням можливості отримувати "м'язову радість" іможе допускати певну частку неуважності уваги. Проведена намипсихокорекційна та корекційно-педагогічна робота представляє собоюкомплекс розвиваючих ігор, що дозволяють ізольовано впливати на окреміскладові синдрому гіперактивності (Шевченко Ю.С., 1997; Шевченко Ю.С.,Шевченко М.Ю., 1997). Так, нами було виділено кілька груп розвиваючих ігордля дітей з синдром гіперактивності, які можуть чергуватися в структурієдиного ігрового сюжету спеціально організованих занять, а також включатися ввміст вільного проведення часу в школі і вдома: 1. Ігри на розвитокуваги , диференційовані заз...
