Реферат Гюстав Ле Бон. Психологія народів і мас

Гюстав Ле Бон

Психологія народів та мас

Ле Бон (Лебон) Густав (1841—1931) —фр.соц. психолог, лікар, антрополог і археолог; однією з перших спробував теоретично обгрунтувати наступ «ери мас» і намагається пов'язати з цим загальний занепад культури. Він вважав, що внаслідок вольовий нерозвиненості й низького інтелектуального рівня великих мас людей ними правлять несвідомі інстинкти, особливо тоді, коли людина опиняється у натовпі. Тут відбувається зниження рівня інтелекту, падає відповідальність, самостійність, критичність, зникає особистість як така. Став відомий тим, що намагався показати те спільне, що є між станом справ і закономірностями впсихол. мас.Амер. соціолог М.Смелзер пише, що «попри критику, думки Лебона цікаві. Він передбачив значної ролі натовпу нашого часу», і навіть «охарактеризував методи на натовп, які надалі застосовували лідери на кшталт Гітлера, наприклад, використання спрощених гасел». Основна робота Л. підназв. «Психологія народів та мас» (СПб, 1896) переведено русич. з. На русич. з. були опубліковані та інших. його роботи: «Психологія соціалізму» (1908) і «Еволюція матерії» (1912).

>ХоруженкоК.М. Культурологія: енциклопедичний словник. - Ростов-на-Дону., 1997.

>Оглавление

Запровадження. Сучасні ідеї рівності і психологічні основи історії

Книжка перша
Відділ перший. Психологічні властивості рас

Глава I. Душа рас Глава II. Межі мінливості характеру рас Глава III. Психологічна ієрархія рас Глава IV. Прогресивна диференціація індивідів і рас Глава V. Освіта історичних рас

Відділ другий. Як психологічні риси рас виявляються різних елементах їх цивілізацій

Глава I. Історія народів, як слідство їх характеру Глава II. Різні елементи цивілізації як зовнішній прояв душі народу Глава III. Як перетворюються установи, релігії, і мови Глава IV. Як перетворюються мистецтва

Відділ третій. Як змінюються психологічні риси рас

Глава I. Роль ідей у розвитку цивілізацій Глава II. Роль релігійних вірувань у розвитку цивілізації Глава III. Роль великих людей розвитку цивілізацій

Відділ четвертий. Розпад характеру рас та його падіння

Глава I. Як цивілізації бліднуть і гаснуть Глава II. Загальні висновки

Книжка друга.
Передмова
Запровадження. Ера натовпу
Відділ перший. Душа натовпу

Глава I. Загальна характеристика натовпу. Психологічний закон її духовного єдності Глава II. Почуття і натовпу Глава III. Ідеї, міркування й уяву натовпу Глава IV. Релігійні форми, у яких втілюються все переконання натовпу

Відділ другий. Думки і вірування натовпу

Глава I. Віддалені чинники думок і вірувань натовпу Глава II. Безпосередні чинники думок натовпу Глава III.Вожаки юрби юнаків і їх способи переконання Глава IV. Кордони мінливості думок і вірувань натовпу

Відділ третій. Класифікація і опис натовпу різних категорій

Глава I. Класифікація натовпу Глава II. Злочинна натовп Глава III. Присяжні і кримінальні суди Глава IV. Виборча натовп Глава V. Парламентські зборів

Запровадження. Сучасні ідеї рівності і психологічні основи історії

Виникнення та розвитку ідеї рівності. --Произведенние нею наслідки. -- У що коштувало вже її додаток. Нинішнє її на маси. -- Завдання, намічені у цьому праці. -- Дослідження головних чинників загальної еволюції народів. -- Чи виникає ця еволюція із закладів? -- Не укладають в собі елементи кожної цивілізації -- установи, мистецтва, вірування тощо. -- відомих психологічних основ, властивих кожному народу окремо? -- Значення випадку історія і незмінні закони. -- Складність змінити спадкові ідеї на даному суб'єкт.

Ідеї, правлячі установами народів, перетерплюють дуже довгу еволюцію.Образуясь надто повільно, вони про те надто повільно зникають. Ставши для освічених умів очевидними помилками, вони ще довгий час залишаються незаперечними істинами для юрби юнаків і продовжують надавати свою дію на темні народні маси. Якщо важко навіяти нову ідею, то ми не легше знищити стару. Людство постійно із відчаєм чіпляється за мертві ідеї, й мертвих богів.

Вже майже півтора віку минуло відтоді, як поети і філософи, вкрай неосвічені щодо первісної історії людини, розмаїття його душевного ладу синапси і законів спадковості кинули на світ ідею рівності покупців, безліч рас.

Дуже зваблива для мас, ця ідея невдовзі збереглася у тому душі й не забарилася дати добрі плоди. Вона основи старих товариств, справила жодну з найстрашніших революцій і кинула західний світ низку сильних конвульсій, яким неможливо передбачити кінця.

Безперечно, що з нерівностей, поділяючих індивідуумів і раси, були очевидні, щоб доводилося що оспорювати; але люди легко заспокоювалися у тому, що це нерівності -- лише слідства розбіжності у вихованні, що народжуються однаково розумними та добрими І що тільки установи могли їх розбестити. Засіб проти було досить просте: перебудувати заклади і дати всіх людей однакове виховання. Таким-то чином заклади і просвітництво стали великими панацеями сучасних демократій, засобом виправлення нерівностей, образливих для великих принципів, є єдиними божествами сучасності.

Втім, новітні успіхи науки з'ясували все безплідністьегалитарних теорій довели, що розумова безодня, створена минулим для людей і расами, то, можливо заповнена лише дуже повільними спадковими накопиченнями. Сучасна психологія разом із суворими уроками досвіду показала, що і бюджетні установи, пристосовані до відомим конкретних особах і до відомим народам, можуть бути дуже шкідливі інших. Не при владі філософів вилучити з обігу ідеї, пущені ними на світ, що вони переконаються у тому помилковості. Як яка вийшла з берегів ріка, що її може утримати ніяка гребля, ідея продовжує свою спустошливий, величний і страшний потік.

І дивіться, як і непереможна сила ідеї! Немає жодної психолога, жодного скільки-небудь освіченого державного людини, і особливо - жодного мандрівника, який би не знав, наскільки брехливо химерне поняття про рівність людей,перевернувшее світ, яке зумовило у Європі гігантську революцію ібросившее Америку в криваву війну за відділення Південних Штатів відСеверо-Американского Союзу; не має морального права ігнорувати то, наскільки наші закладу і виховання згубні для нижчих народів; за всім тим бракуватиме жодної людини - по крайнього заходу мови у Франції - який би, досягнувши влади, міг противитися громадської думки і вимагати цього виховання цих установ для тубільців наших колоній. Застосування системи, виведеної зі наших ідей рівності, розоряє метрополію та поступово наводить всі наші колонії до стану жалюгідного занепаду; але принципи, яких система походить, щепоколебленни.

Будучи, втім, далекою від занепаду, ідея рівності продовжує зростати. Заради цього рівності соціалізм, який має, очевидно, незабаром поневолити більшість народів Заходу, домагається забезпечувати їхню щастя. Його ім'ям сучасна жінка вимагає собі однакових правий і однакового виховання з чоловіком.

Про політичні і соціальних переворотах, вироблених цими принципами рівності, і про тих значно важливіших, які вони ще породити, маси анітрохи не піклуються, а політичне життя державних людей надто коротке у тому, що вони звідси більш тривожилися. Втім, верховний владар сучасності - думку, і було б зовсім неможливо не слідувати його.

Для оцінки соціальної важливості який-небудь думка відсутня вірнішого мірила, ніж те влада, яким він користується над умами.Заключающаяся у ній частка істини чи брехні може бути цікавою тільки з погляду філософської. Коли справжня чи помилкова ідея перейшла у мас до тями, маємо поступово виявлятися все які з неї наслідки.

Отже, у вигляді освіти та шкільних установ потрібно розпочати здійсненню сучасної мрії про рівність. З їхньою допомогою ми намагаємося, виправляючи несправедливі закони природи, відлити до однієї форму мізки негрів зМартиники,Гваделупи і Сенегалу, мізки арабів з Алжиру і, нарешті мізки азіатів. Звісно, це - цілком нездійсненна химера, та хіба не стала гонитва за химерами становила досі головне заняття людства? А сучасна людина неспроможна ухилитися від ухвалення закону, якому підпорядковувалися пращури.

Я іншому місці показав жалюгідні результати, вироблені європейським вихованням і установами на нижчі народи. Так само виклав результати сучасної математичної освіти жінок Сінгапуру й не збираюся тут повертатися до старого. Питання, які потрібні доведеться вивчити у цьому праці, здійснюватимуть понад загального характеру. Залишаючи осторонь подробиці, чи торкаючись її лише остільки, оскільки вони виявляться необхідні докази викладених принципів, я досліджую освіту й душевний лад історичних рас, тобто. штучних рас, освічених в історичні часи випадковостями завоювань,иммиграций і розширення політичних змін, і постараюся довести, що від цього душевного ладу випливає їх історія. Я установлю ступінь міці й мінливості характерів рас і спробую також довідатися, йдуть чи індивідууми і народи до рівності чи, навпаки, прагнуть якнайбільше відрізнятися одне від друга. Довівши, що елементи, у тому числі утворюється цивілізація (мистецтво, установи, вірування), становлять безпосередні продукти расової душі, і тому можуть переходити від однієї народу до іншого, я визначу ті нездоланні сили, від дії яких цивілізації починають згасати і потім згасають. Ось питання, що мені вже доводилося неодноразово обговорювати в моїх працях про цивілізаціях Сходу. Саме це маленький тому треба дивитися лише як у короткий їх синтез.

Найяскравіша враження, винесене мною з тривалих подорожей різноманітні країнам, - те, кожен народ має душевним строєм так само стійким, як та її анатомічні особливості, і зажадав від нього й трапляються його почуття, його думок, його установи, його вірування та її мистецтва. Токвіль та інші знамениті мислителі думали знайти у установахнардов причину їх розвитку. А я переконаний у противному, і сподіваюся довести, беручи приклади саме з країн, які вивчав Токвіль, що установи мають в розвитку цивілізацій вкрай мало впливав. Вони найчастіше є наслідками, але йому дуже нечасто трапляються причинами.

Безперечно, історія народів визначається дуже різними чинниками. Вона повна особливими подіями, випадковостями, хто був, але підважували і же не бути. Проте поруч із цими випадковостями, з тими побічними обставинами існують великі незмінні закони, управляючі загальним ходом кожної цивілізації. Ці незмінні, найзагальніші і найосновніші закони випливають із душевного ладу рас. Життя народу, його установи, його вірування і мистецтва суть лише видимі продукти його невидимою душі. А, щоб який-небудь народ перетворив свої установи, свої вірування і свій мистецтво, вона має спочатку переробити свою душу; у тому, щоб він міг передати іншому свою цивілізацію, потрібно, що він може був передати також свою душу. Безперечно, чи нам каже історія; але ми ніколи легко доведемо, що, записуючи протилежні затвердження, вона вводить себе у обман порожнімивидимостями.

Мені довелося якось викласти перед великим конгресом що зразвиваемих у цьому праці ідей. Збори складався з різного роду видатних діячів: з міністрів, губернаторів колоній, адміралів, професорів, учених, які належали до кольору різних націй. Я розраховував натрапити у подібному зборах деяке однодумність щодо основних питань. Але його зовсім було. Висловлені думки виявилися не залежними від рівня культурності тих, хто їх висловлював. Передавали ці думки головним чином, що становило спадкові почуття різних рас, яких належали члени названого конгресу. Ніколи мені була така ясно, що кожної раси мають, попри розбіжності їх соціального становища,неразрушимим запасом ідей, традицій, почуттів, способів мислення, складових несвідоме спадщину від своїх предків, з якою всякі аргументи цілком безсилі.

Насправді думку людей перетвориться не впливом розуму. Ідеї починають надавати свою дію тільки тоді ми, що вони після дуже повільної переробки перетворилися на відчуття провини і проникли, отже, в темну область несвідомого, де виробляються наші думки. Для навіювання ідей книжки мають невелику силу, ніж слово. Так само ні з метою переконувати, але дедалі частіше з метою розважитися, витрачають філософи свого часу на писання. Щойно людина виходить із звичайного кола ідей середовища, у якій мусить жити, він має заздалегідь відмовитися від будь-якого впливовості проекту та задовольнятися вузьке коло читачів, самостійно які до ідеям, аналогічним з тими, що він захищає. Лише переконані апостоли мають владою змусити себе слухати, плисти проти течії, змінювати ідеал поява цілого покоління, але ці найчастіше завдяки вузькості їхні думки і відомої дозі фанатизму, у яких не варто ним заздрити. Втім, не писанням книжок вони доставляють торжество якомусь віруванню. Вони довго сплять у землі, як заманеться літераторам, зайнятим фабрикацією легенд про неї, примусити їх говорити.

Книжка I.ПСИХОЛОГИЯ НАРОДІВ

Перший відділ. Психологічні властивості рас

Глава I. Душа рас

Як натуралісти класифікують види. -- Додаток до людини їх методів. -- Слабка сторона сучасних класифікацій людських рас. -- Підстави психологічної класифікації. -- Середні типи рас. -- Як ступеня дозволяє їх встановити спостереження. -- Психологічні чинники, що визначають середній тип раси. -- Вплив предків і безпосередніх батьків. -- Загальне психологічне надбання, яким мають все індивідууми відомої раси. -- Величезна вплив померлих поколінь на сучасні. -- Математичні підстави цього впливу. -- Як колективна душа поширюється від моєї родини на село, місто, провінцію. -- Переваги і надзвичайну небезпеку, які з освіти міста, як відособленого цілого. -- Обставини, у яких освіту колективної душі неможливо. -- Приклад Італії. -- Як природні раси поступилися місцем історичним расам.

>Натуралисти засновують свою класифікацію видів на присутності відомих анатомічні особливості, відтворювальних спадковістю з правильністю і сталістю. Ми нині знаємо, що це особливості змінюються спадковим накопиченням непомітних змін; якщо розглядати лише короткий період історичних часів, можна сказати, що види незмінні.

У додатку до людини методи класифікації натуралістів дозволили встановити відоме число цілком відмінних типів. Базуючись суто анатомічних ознаках, як-от колір шкіри, форма і ємність черепа, можна було встановити, що людський рід складається з багатьох цілком відмінних видів тварин і мабуть дуже різного походження. Вченим, стосовних з благоговінням до міфологічним традиціям, ці види суть трохи більше, ніж раси. Але, як грунтовно сказав хтось, ">если-би негр і кавказець були равликами, усі зоологи одноголосно стверджували б, що вони є різні види, що ніколи було неможливо відбуватися від одному й тому ж пари, від якому вони поступово віддалялися".

Ці анатомічні особливості, по крайнього заходу, такі, які причетні до нашого аналізу, допускають лише загальні, дуже грубі, підрозділи. Їх відмінності виходять лише один у людських видів, цілком відмінних друг від друга, наприклад, у білих, негрів і жовтих. Але народи, дуже схожі за свого зовнішнього вигляду, можуть не надто відрізнятиметься своїми способами відчувати і продовжує діяти, і, отже, своїми цивілізаціями, своїми віруваннями і власними мистецтвами. Чи можливо з'єднати до однієї групи іспанця, англійця і араба? Не впадають всім правді в очі що існують між ними психічні розбіжності й не читаються вони з кожної сторінці їх історії?

За недоліком анатомічні особливості хотіли обпертися для класифікації відомих народів різні елементи, такі, як мови, вірування і політичні установи; але подібні класифікації витримує серйозної критики. Принагідно ми покажемо, що чимало народи зуміли асимілюватися, перетворивши чужі мови, вірування і бюджетні установи настільки, що вони могли узгодитися з їх душевним складом.

Підстави для класифікації, не можуть дати анатомія, мови, середовище, політичні угруповання, даються нам психологією. Остання показує, що позаду установ, мистецтв, вірувань, політичних переворотів кожного народу перебувають відомі моральні норми та інтелектуальні особливості, з яких витікає його еволюція. Саме ці особливості у своїй сукупності й творять те що можна назвати душею раси.

Кожна раса має так само стійкою психічної організацією, як його анатомічна організація. Що перша залежний від устрою мозку, у тому важко сумніватися. Та оскільки наука ще досить опинилася попереду, щоб показати нам деталі його механізму, то не можемо брати його з підставу. Втім найближче ознайомлення з ним анітрохи неспроможна змінити описи психічної організації, що з нього випливає і яку нам спостереження.

Моральні і інтелектуальні особливості, сукупність яких висловлює душу народу, є синтез всього його минулого, спадщину усіх її предків і спонукальні причини її поведінки. В окремих індивідуумів тієї ж раси вони видаються так само мінливими, як риси обличчя; але спостереження показує, більшість індивідуумів цієї раси завжди має відомим кількістю загальних психологічних особливостей, так само міцних, як анатомічні ознаки, якими класифікуються види. Як ці останні, психологічні особливості відтворюються спадковістю з правильністю і сталістю.

Цей агрегат загальних психологічних особливостей становить те, що обгрунтовано називають національним характером. Їх сукупність утворює середній тип, що дозволяє визначити народ. Тисяча французів, тисяча англійців, тисяча китайців, узятих випадково, звісно, мають відрізнятися друг від друга; але вони мають з спадковості їх раси загальними властивостями, виходячи з яких можна відтворити ідеальний тип француза, англійця, китайця, аналогічний ідеальному типу, який сподіваєтьсянатуралист,когда він у найзагальніших рисах його описує собаку чи кінь. У додатку до різним різновидам собаки чи коня подібне опис може укладати лише ознаки, загальні всім, але це анітрохи не ті, якими можна розрізняти їх численні породи.

І якщо раса досить давня і, отже, однорідна, то середній її тип досить чітко визначився, щоб швидко зміцнитися про себе спостерігача.

Коли ми відвідуємо чужій народ, лише вражаючі нас особливості можна вважати загальними всім мешканцямобъезжаемой нами країни, бо одні лише вони постійно повторюються. Індивідуальні відмінності рідко повторюються, тож і випадають із нашої нас; і ми лише вміємо розрізняти з першого погляду англійця, італійця, іспанця, але починаємо помічати у яких відомі моральні норми та інтелектуальні особливості, що є саме ті основні риси, ми говорили вище. Англієць, гасконець, нормандець, фламандець відповідають у нашій умі цілком певному типу, який ми можемо легко описати. У додатку до окремому індивідууму опис може дуже недостатнім, інколи ж неправильним; але у додатку до більшості індивідуумів відомої раси воно дає найточніше його зображення.Бессознательная мозкова робота, з допомогою якої визначаються фізичний і психічних тип якогось народу, цілком тотожна сутнісно з методом, що дозволяє натуралісту класифікувати види.

Ця тотожність психічної організації більшості індивідуумів відомої раси має дуже прості фізіологічні підстави. Кожен індивідуум насправді є продукт як його безпосередніх батьків, але ще - своєї раси, тобто. всієї низки його предків. Вчений економістШейсон обчислив, у Франції, якщо вважати по три покоління століттям, кожен із нас має у своїх жилах кров по крайнього заходу 20 мільйонів сучасників будь-якого тисячоліття... "Усі жителі одному й тому місцині, одному й тому ж провінції в разі потреби мають загальних предків, зроблено з однієї глини, носять один відбиток, і постійно наводяться назад саме до середнього типу тієї довгої і важкої ланцюгом, якому вони суть лише ланки. Ми одночасно діти своїх і своєю раси. Часом не тільки почуття, але ще фізіологія і спадковість роблять нас батьківщину другий матір'ю".

Якщо мовою механіки впливу, яким піддається індивідуум і який керують його поведінкою, можна сказати, що бувають троякого роду. Перше й, мабуть, найважливіше, -- вплив предків; друге -- вплив безпосередніх батьків; третє, яке зазвичай вважають наймогутнішим і який, проте, є найслабше, -- вплив середовища. Ця остання, якщо розуміти під нею різні фізичні і моральні впливу, яким піддається чоловік у продовження свого життя й, звісно, протягом свого виховання, виробляє лише дуже слабкі зміни. Впливи середовища починають надавати реальне дію тільки тоді ми, коли спадковість накопичувала в тому самому напрямку протягом дуже довгого часу. Що б осіб), ні робив, він і передусім -- представник своєї раси. Той запас ідей почуттів, який приносять з народженням світ все індивідууми одному й тому ж раси, утворює душу раси. Невидима у своїй суті, ця душа дуже видимою у проявах, позаяк у дійсності вона управляє всієї еволюцією народу.

Можна порівнювати расу з з'єднанням клітинок, що створює жива істота. Ці мільярди клітинок мають дуже нетривалий існування, тоді як тривалість існування освіченого їх з'єднанням істоти щодо дуже довга; клітинки, отже, одночасно мають життя особисту й життя колективну, життя істоти, котрій вони служать речовиною. Так само кожен індивідуум який-небудь раси має дуже коротку індивідуальну життя і дуже довгу колективну. Ця остання є раси, де він народився, продовження якій він сприяє і зажадав від якій він залежить.

Раса чому повинна бути розглянута як постійне істота, не підлегле дії часу.

Це постійне істота не тільки з які живуть індивідуумів, їхнім виокремленням їх у цей час, але й з довгої низки мертвих, хто був їхніми пращурами. Аби зрозуміти істинне значення раси, слід продовжити її одночасно у минуле у майбутнє. Вони управляють незмірною областю несвідомого, - тієї невидимою областю, що тримає під владою все прояви потужні мізки і характеру. Долею народу керують значно більшою мірою мертві покоління, ніж живуть. Ними одними закладено підставу раси. Століття за століттям вони творили ідеї, й відчуття провини і, отже, все спонукальні причини нашої поведінки. Мертві покоління передають нам як свою фізичну організацію; вони вселяють нам також своїх поглядів.Покойники суть єдині незаперечні добродії живих. Ми несемо тяжкість їх помилок, ми маємо нагороду право їх чесноти.

Освіта психічного складу народу не вимагає, створення тварин видів, тих геологічних періодів, величезна тривалість яких немає піддається нашим обчисленням. Воно, проте, вимагає досить тривалого часу. Щоб створення у такому народі, як той, і те ще досить слабкої ступеня, ту спільність почуттів, яка утворює душу, потрібно було понад десять століть.

Цей період, дуже довгий нашим літописів, насправді досить короткий. Якщо настільки щодо обмежений проміжок часу достатній, аби відомі особливості, це обумовлюється тим, що діюча протягом відомого часу у одному напрямку якась причина швидко виробляє дуже серйозні результати. Математики нам довели, що коли і ця причина продовжує виробляти один і той наслідок, те причини зростають у арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4, 5...), а слідства - в геометричній прогресії (2, 4, 8, 16, 32...).

Причини суть логарифми наслідків. У відомій завданню про подвоєнні хлібних зерен на шахівниці відповідний номер шахової клітини є логарифм числа хлібних зерен. Так само для капіталу, відданого на складні відсотки, закон зростання такий, що кількість років є логарифм зрослого капіталу. Цими міркуваннями пояснюється й те, більшість соціальних явищ може бути висловлене швидко зростаючими геометричними кривими.

У другій роботі мені довелося довести, що можуть виражатися аналітично рівнянням параболи чи гіперболи.

Можливо найважливіше справа французької революції було те, що вона прискорила це особливе утворення майже досконалим знищенням дрібних національностей:пикардийцев, фламандців, бургундців, гасконців, бретонців, провансальців тощо., між якими Франція була колись розколотою. Потрібно, втім, щоб об'єднання було повне, і саме тому, що французи складаються з занадто різних рас і мають, отже, занадто різні ідеї, й почуття, вони робляться жертвами чвар, яких не знають більш однорідні народи, наприклад, англійці. У цих останніх англосакс, нормандець, древній бретонець, зрештою злившись, утворили дуже однорідний тип, тому й образ дії їх однаковий. Завдяки цьому злиттю, вони наприкінці кінців міцно придбали собі такі три головних основи народної душі: загальні почуття, загальні інтереси, загальні вірування. Коли якась нація досягла такого поєднання, то встановлюється інстинктивне згоду всіх його членів за всі великим питань, і серйозні розбіжності що неспроможні виникати більш як у її надрах. Ця спільність почуттів, ідей, вірувань та інтересів, створена повільними спадковими накопиченнями, надає психічному складу народу велике подібність ще більшу міцність, забезпечуючи то той час величезну силу. Вона створила велич Риму у минулому, перевага англійців в наші дні, З на той час, як зникає, народи розпадаються. Роль Риму скінчилася, що він перестав нею володіти.

Завжди більшою або меншою мірою існувало в усіх народів та в усі часи це сплетіння спадкових почуттів, ідей, традицій і вірувань, який утворює душу якогось людські спільноти, та його прогресивне розширення відбувалося вкрай повільно. Обмежена на початку межами сім'ї та поступово яка розповсюджувалась на село, місто, провінцію, колективна душа охопила собою свідомості всіх жителів країни лише у порівняно недавні часи. Тільки тоді виникло поняття батьківщини тому, як ми його нині розуміємо. Воно стає можливо лише тоді, коли утворилася національна душа.

Греки будь-коли піднімалися вище поняття міста, та його міста завжди воювали друг з одним, оскільки вони були дуже чужі одна одній.

Індія протягом 2000 років не знала інший форми єднання, крім села, і чому впродовж двох тисячоліть жила під владою чужоземних володарів, ефемерні монархії яких такою ж легкістю руйнувалися, як й виникали.

Дуже слабке, з погляду військової могутності, поняття міста, як виняткового батьківщини, було, навпаки, завжди сильно щодо розвитку цивілізації. Менш велика, ніж душа батьківщини, душа міста бувала іноді - більш плідна. Афіни - у минулому, Флоренція і Венеція - у середні віки показують нам, якої міри цивілізації можуть досягти невеликі скупчення людей.

Коли маленькі міста, чи невеликі провінції живуть довгий час самостійним життям, вони наприкінці кінців набувають таку стійку душу, що злиття її з душами сусідніх міст і провінцій, що прагне до утворення національної душі, стає неможливим. Це навіть, як його може відбутися, тобто. коли стикаються елементи дуже несхожі, не буває справою дня, але справою цілих століть. Потрібні Рішельє чиБисмарки, щоб завершити подібну справу; але такі люди завершують його буде лише тоді, як його вже попередньо довгий час підготовлялося. Звісно, якась країна на кшталт Італії, може відразу, завдяки винятковим обставинам, утворити єдина держава, але було б помилкою вважати, що вона відразу водночас набирає також національну душу. Я бачу Італіїпьемонтцев, сицілійців, венеціанців, римлян тощо.; але з бачу ще там італійців.

Хоч би яка була нині розглянута раса, буде вона однорідна чи ні, але з лише однієї той факт, що вонацивилизована і з давніх-давен увійшла у історію, її треба завжди розглядати, як штучну расу, але як природну. Природні раси у час можна знайти у дикунів. Тільки в на них можна спостерігати народи, чисті від будь-якої суміші. Велика ж його частина цивілізованих рас нині - лише історичні раси.

Не мають намір тепер займатися походженням цих рас.Образовани вони природою чи історією, це неважливо. Нас цікавлять але їхні особливості, яким вони виробило довге минуле. Збережені впродовж століть одними й тими самими умови існування і нагромаджувані спадковістю, ці особливості зрештою придбали велику стійкість і зовсім визначили тип кожного народу.

Глава II. Межі мінливості характеру рас

Мерехтливість характеру рас, але з його сталість, становить позірна правило. -- Підстави цієї видимості. --Неизменяемость основних чорт і мінливість другорядних. -- Асиміляція психологічних особливостей з незмінними ознаками і мінливими особливостями тварин видів. -- Середовище, обставини, виховання діють на побічні психологічні особливості. -- Приховані можливості характеру. -- Приклади, представлені різними епохами. -- Люди терору. -- Чим вони почали в інші епохи. -- Як, попри революції, залишаються незмінними національні характери. -- Різні приклади. -- Укладання.

Тільки вивчивши уважно розвиток цивілізацій, можна встановити сталість психічного складу рас. З першого погляду загальним правилом здається мінливість його, а чи не сталість. Історія народів справді може, інколи давати привід припускати, що душі їх за часів перетерплюють дуже швидкі й значних змін. Не здається вам, наприклад, що є значна відмінність між характером англійця часів Кромвеля і характером сучасного англійця? Не чи є вам сучасний італієць, обережний і хитрий, різним від рвучкого і лютого людини, яким нам його переказує у своїх мемуарах Бенвенуто Челліні? Не йдучи не треба, обмежимося межами Франції. Скільки сталося видимих змін у характері французів за незначна число століть, і іноді навіть років? Який історик не зазначав відмінностей у характері між XVII і XVIII століттям? І на наші дні: не здається вам, що є прірву між характерами непохитних членів конвенту і слухняних рабів Наполеона? Проте були одні й ті самі, й у трохи років вони видаються цілком зміненими.

Щоб роз'яснити причини цих змін, ми мають насамперед згадати, що психологічний вид, подібно анатомічного, складається з дуже небагатьох основних незмінних особливостей, навколо яких групуються змінювані і мінливі другорядні ознаки.Скотовод, змінює видиму структуру якогось тваринного, садівник,переделивающий зовнішній вигляд якогось рослини настільки, що недосвідчений сам із працею його дізнатися, анітрохи не торкнулися основних особливостей виду; вони лише діяли з його побічні ознаки. Не дивлячись попри всі старання мистецтва, основні особливості завжди прагнуть вийти назовні у кожному нове покоління.

І психічна організація має основні особливості, так само незмінні, як анатомічні ознаки видів; але він водночас має і легко змінюваними другорядними особливостями; ці останні і може легко змінити середовище, обставини, виховання й різні чинники. Ми повинні також пригадати, і це є найважливіше, що у своїй психічної організації маємо різноманітні задатки характеру, яким обставини який завжди доставляють випадок виявлятися. Якщо вони випадково здобули застосування, - відразу ж утворюється більш-менш ефемерна, нова особистість. Цим саме пояснюється те що епохи великих релігійних і розширення політичних криз спостерігають такі миттєві пертурбації у характері, що здається, що всі змінилося: звичаї, ідеї, поведінку і т.д. Справді усе змінилося, як поверхню спокійного озера,волнуемого бурею, але йому дуже рідко буває, що це були надовго.

З цих задатків характеру, наведені на дію відомими винятковими подіями, діячі великих релігійних і розширення політичних криз здаються нам вищими істотами тоді як нами, свого роду велетнями, стосовно яких ми є якимись жалюгідними виродками. Проте були таку ж люди, як ми, які мають обставини викликали появу дію задатки характеру, якими мають все. Візьміть, наприклад, цих "гігантів конвенту", які дивилися визивно на збройну Європу та посилали своїх противників на гільйотину за просте протиріччя. Це був по суті таку ж шановні і мирні обивателі, як і ми, які у звичайне час, мабуть, діяли б у свого кабінету, своєї контори дуже тихе і безкольорове існування. Виняткові події викликали появу рух деякі клітинки у тому мозку, решта не залучаючи в звичайному стані, і вони почали тими колосальними постатями, яких потомство не може зрозуміти. Через сто років через Робесп'єр було б, безперечно, чесним світовим суддею, дуже злютованим зі своїми священиком;Фукье-Тенвиль -- судовим слідчим, які мають, то, можливо, більшою суворістю, ніж його колег, і зарозумілим зверненням людей професії, але якого, мабуть, дуже висока цінували за його ревнощі в переслідуванні злочинців;Сен-Жюст було б чудовим шкільним учителем, шановним своїми начальниками і дуже гордим академічними пальмовими гілками, що йому, напевно, вдалося отримати. Втім, ніж сумніватися у законності наших передбачень, досить глянути те що, що зробив Наполеон із лютих терористів, котрі встигли перерубати одна одній голови. Більшу частину їх сталастолоначальниками, викладачами, суддями чи префектами. Хвилі, підняті бурею, яку ми говорили вище, заспокоїлися, і збентежене озеро прийняло знову свій спокійний вид.

Навіть у найбільш невиразні епохи, що виробляють самі Світлана дивні зміни в особистостях, можна легко під нові форми відшукати основні риси раси. Хібацентралистский, самовладний і деспотичний режим суворих якобінців насправді сильно відрізнявся від централістського, самовладного і деспотичного режиму, який п'ятнадцять століть монархії глибоковкоренили у душі французів? Після всіх революцій латинських народів завжди з'являється цей суворий режим, ця невиліковна потреба бути керованими, оскільки він належить до свого роду синтез інстинктів їх раси. Не через один ореол своїх перемог Бонапарт став володарем. Коли він перетворив республіку в диктатуру, спадкові інстинкти раси виявляли з дня на день з дедалі більшою й більшої інтенсивністю, і поза відсутністю артилерійського офіцера було б достатній який-небудь авантюрист. П'ятдесят років вистачило б з'явитися наступникові його від імені, щоб зібрати голоси всього народу, змученого свободою тажаждавшего рабства. Небрюмер зробив Наполеона, але душа народу, що майже добровільно йшов у його залізну п'яту.

"З першого помаху, - пише Тен, - французи повалилися в послух і у ньому, як і природному становищі; нижчі - селяни і солдати - з тваринної вірністю; вищі - сановники і - з візантійським раболіпством. З боку республіканців - жодного опору; навпаки, саме серед них знайшов свої кращі гармати управління: сенаторів, депутатів, членів державного ради, суддів, різного роду адміністраторів. Відразу під проповіддю волі народів і рівності він розгадав їх самовладні інстинкти, їх спрагу командувати, обмежувати, хоча б у підпорядкованому порядку, і понад те в багатьох їх них апетити грошей і насолоди. Між делегатом Комітету Громадського Спасіння і якимось міністром, префектом чисупрефектом Імперії різниця незначна: це той самий людина, у різних костюмах, спочатку у тозі революціонера, а в віцмундирі чиновника".

Якщо вплив середовища на людини здається стіл великим, головним чином вона діє побічні і тимчасові особливості чи ще приховані задатки характеру, про які нам вище мова йшла. Насправді зміни дуже глибокі. Найбільш мирний людина під впливом голоду може становити близько ступеня жорстокості, що призводить його до усіляким злочинів, інколи ж навіть до того що, що він пожирає своїх ближніх. Чи можна підставі цього сказати, що його звичайний характер остаточно змінився?

З те, що умови цивілізації наводять одних до надмірної розкоші та всім пороків, що становить їх неминучий результат, а й у інших створюють дуже серйозні потреби, аби дати ним коштів їхнього задоволення, може відбутися загальне невдоволення, і неспокійне стан, що діятимуть на поведінку і викликати різного роду перевороти, але у цихнедовольствах, у тих переворотах завжди будуть виявлятися основні риси раси. Англійці Сполучених Штатів вносили колись свої розбрати, під час міжусобної війни, таку ж наполегливість, таку ж неприборкану енергію, яку вони вкладають у підставу міст, університетів і фабрик. Характер посутньо не змінився. Змінилися лише предмети, до яких він додавався.

Досліджуючи одна одною різноманітні чинники, здатні діяти на психічний склад народів, ми можемо завжди констатувати, що діють на побічні і мінливі боку характеру, але не зачіпають його основних чорт, чи зачіпають її лише шляхом дуже повільних спадкових накопичень.

З попереднього не укласти те, що психологічні особливості рас не зазнають змін; але те, що, подібно анатомічним ознаками, вони мають дуже великі сталістю. У результаті цієї стійкості душа рас змінюється так повільно віками.

Глава III. Психологічна ієрархія рас

Психологічна класифікація грунтується, подібно анатомічної класифікації, наконстатировании небагатьох незмінних і основних чорт. -- Психологічна класифікація людських рас. -- Первісні раси. --Низшие раси. -- Середні раси. -- Вищі раси. -- Психологічні елементи, угруповання яких допускає цю класифікацію. -- Елементи, мають найбільшу важливість. -- Характер. -- Моральність. --Умственние якості можуть змінюватися вихованням. -- Якості характеру постійні і вони становлять незмінний елемент кожного народу. -- Їх роль історії. -- Чому різні раси що неспроможні розуміти й впливати друг на друга. -- Причини неможливості змусити нижчий народ прийняти вищу цивілізацію.

Коли області природознавства доводиться встановлювати підстави для класифікації видів, то працю цей полегшується тим, що незмінні і, отже, це основна прикмета, якими визначається кожен вид, дуже нечисленні. Їх перерахування завжди триває кілька рядків. Це оскільки у дійсності натураліст займається лише незмінними ознаками, не звертаючи жодної увагу тимчасові. Втім, ці це основна прикмета тягнуть у себе неминуче чимало інших.

Це ж - із психологічними ознаками рас. Якщо укладати подробиці, то між тим народом та інших, між тим індивідуумом та інших можна побачити незліченні і тонкі відмінності; якщо зважати лише з це основна прикмета, доведеться визнати, що кожного народу вони нечисленні. Лише на самій прикладах (незабаром уявімо дуже характерні) можна ясно показати вплив цієї небагатьох основних ознак життя народів.

Підстави психологічної класифікації рас може бути викладено лише після докладного вивчення психології різних народів. Це праця, котрій знадобилися б томи; ми ж обмежимося тим, що накидаємо їх психологію великими штрихами. Розглядаючи лише головні психологічні ознаки людських рас, ми можемо розподілити їх ми такі чотири групи: первісні раси, нижчі, середні та вищі.

Первісні раси - ті, які мають немає ані найменшого сліду культури, і який зупинилися того епосі первісноїживотности, яку переживали древні у кам'яному віці столітті: такі нинішніфиджийци і австралійці.

Крім первісних рас є ще нижчі раси, головними представниками яких вони є негри. Вони можуть до зачаткам цивілізації, але до зачаткам. Ніколи ним не вдавалося піднятися вище цілком варварських форм цивілізації, хоча випадок робив їх (наприклад, негрівСан-Доминго) спадкоємцями вищих цивілізацій.

До середнім расам ми зараховуємо китайців, японців, монголів ісемитические народи. Через ассірійців, монголів, китайців, арабів створили високі типи цивілізацій, які можуть бути перевершені лише європейськими народами.

Серед вищих рас можуть тривати місце лише індоєвропейські народи. Як у давнину, за доби греків та римлян, і у час, тільки вони виявилися здатними до великих відкриттям у сфері мистецтва, науку й промисловості. Тільки їм ми маємо тією високою рівнем, якого досягла нині цивілізація. Пара й електрика вийшли з їхньої рук. Найменш розвинені з цих вищих рас, наприклад, індуси, піднялися нагору сфері мистецтва, літератури та філософії рівня, якого будь-коли могли досягти монголи, китайці і семіти.

Між чотирма великими групами, які ми хіба що перерахували, неможливо ніякого злиття; яка відокремлює їх розумова прірву очевидна. Труднощі починаються тільки тоді ми, коли хочуть підрозділити ці групи. Англієць, іспанець, російський ставляться до групи вищих народів; проте ми добре знаємо, що ними існують дуже серйозні відмінності. Щоб співаку визначити ці відмінності, треба брати кожен народ зокрема і описати його вдачу. Це скоро зробимо обох їх із тим, щоб дати застосування нашому методу і обіцяв показати важливість її результатів. Поки ж ми обрисуємо лише у найзагальнішому вигляді природу головних психологічних елементів, якими можна розрізняти раси.

У первісних і нижчих рас (немає потреби їх відшукувати серед справжніх дикунів, оскільки нижчі верстви європейських товариств подібні первісним істотам) можна завжди констатувати більшу чи меншу нездатність розмірковувати, тобто. асоціювати у мозку ідеї, щоб їх порівнювати і помічати їх подібності та відмінності, - ідеї, викликані які пройшли відчуттями, чи слова, службовці їх знаками, з ідеями, зробленими справжніми відчуттями. З цієї нездатності розмірковувати виникає велике легковір'я і повний відсутність критичної думки. У вищого істоти, навпаки, здатність асоціювати ідеї, й робити їх умовиводи дуже великий, критична думку й спроможність до точному мисленню високо розвинені.

Люди нижчих рас ще констатувати дуже слабку ступінь уваги і міркування, дуже великі наслідувальний розум, звичку робити з окремі випадки загальні неточні висновки, слабку здатність стати й виводити зі своїх спостережень корисні результати, надзвичайну мінливість характеру і дуже високий непередбачливість. Інстинкт моменту - єдиний їх путівник. ПодібноИсаву - типу первісної людини - вони охоче продали б своє майбутнє право первородства за справжню сочевичного варива. Коли людина вміє протиставляти найближчому інтересу майбутній, ставити собі за мету і з наполегливістю переслідувати її, вона вже здійснив великого прогресу.

Ця неспроможність передбачити віддалені наслідки своїх і схильність не мати іншого путівника, крім моментальних спонукань, засуджують індивідуума, точно як і, як і расу, те що, щоб постійно залишатися у дуже низькому стані. Лише з мері того, як народи привчаються володіти своїми інстинктами, тобто. тоді, як вони набувають волю і, отже, владу собою, вони починає розуміти важливість порядку, необхідність жертвувати собою для ідеалу піднятись до цивілізації. Якби потрібно було оцінити одним мірилом соціальний рівень народів історія, то я охоче прийняв за масштаб ступінь здібності володіти своїми інстинктами. Римляни у минулому і англо-американські війська нині є народи, які мають цим якістю найвищою мірою. Воно сильно сприяло збереженню їх величі.

Загальною угрупованням і відносним розвитком різних психологічних елементів утворюються типи психічних організацій, якими можна встановити класифікацію індивідуумів і рас. З положень цих психологічних елементів одні причетні до характеру, інші - до розуму.

Вищі раси від нижчих як характером, і розумом; але вищі народи між собою відрізняються переважно характером. Тому що це пункт має величезну громадське значення, його слід викласти ясно. Характер утворюється поєднанням в різної пропорції різних елементів, які психологи позначають нині ім'ям почуттів.

З, котрі грають найважливішу роль, слід переважно відзначити: наполегливість, енергію, здатність володіти собою, - здібності, що виникають з волі. Ми згадаємо також серед елементів характеру моральність, хоча вона - синтез досить складних почуттів. Ця остання слово ми беремо себто спадкового шанування правилам, у яких спочиває існування суспільства. Мати моральність для народу - означає, мати відомі тверді правил поведінки і полишати них. Оскільки цих правил різноманітяться за часом та країнах, то моральність як наслідок здається річчю дуже мінливою, і оцінюється він дійсності така; але для даного народу, для на даний момент моральність мусить бути цілком незмінною. Дочка характеру, але це анітрохи не розуму, може вважатися міцно встановленої тільки тоді ми, коли почала спадкової і, отже, непритомною. Взагалі можна сказати, що велич народів залежить головним чином рівня половини їхньої моральності.

>Умственние якості можуть легко змінюватися під впливом виховання; риси характеру майже зовсім випадають із нашої його дії. Якщо виховання діє них, це буває тільки в натур байдужих, які мають майже ніякої волі і потрібна, отже, легко які схиляються у бік, куди їх штовхають. Ці байдужі натури зустрічаються в окремих індивідів, але дуже рідко - у всього народу, і якщо їх можна зустрічати у ньому, лише в моменти крайнього занепаду.

Відкриття розуму передаються легко одного народу до іншого. Якості характеру що неспроможні передаватися. Це незмінні основні елементи, що дозволяють розрізняти психічний склад вищих народів. Відкриття, зобов'язані розуму, становлять спільне надбання людства; переваги чи вади характеру становлять виняткове надбання кожного народу. Це - незмінний стрімчак, куди хвиля повинна бити день у день була в протягом століть, щоб обточити лише його контури; вона відповідає специфічного ознакою виду,плавнику риби, дзьобу птахи, зубі м'ясоїдного. Характер народу, але з розум, визначає її розвиток історія. Вплив характеру можна завжди відшукати в видимих примхах цілком безсилого випадку і дуже могутньої долі, яка, різноманітні віровченням, керує вчинками людей.

Вплив характеру - наймогутніший чинник у життя народів, тоді як вплив розуму дійсності дуже слабко. Римляни часів занепаду мали більш витончений розум, ніж розум їх грубих предків, але де вони втратили колишні якості своєї вдачі: наполегливість, енергію, непереможне завзятість, здатність жертвувати собою для ідеалу, непорушне повага до законів, які створили велич їх предків. Тільки завдяки характеру 60 тисяч англійців тримають під владою 250 мільйонів індусів, у тому числі багато по крайнього заходу рівні ним розуму, і деякі незмірно перевершують їх естетичним смаком і глибиною філософських поглядів. Тільки завдяки характеру, варті на чолі гігантської колоніальної імперії, яку коли-небудь знала історія. На характері, але не умі грунтуються суспільства, релігії, і імперії. Характер дасть народам можливість відчувати і продовжує діяти. Вони будь-коли вигравали багато очікувати від те, що бажали занадто багато розмірковувати і багато мислити.

Надзвичайна слабкість робіт професійних психологів та його незначний практичний інтерес залежить головним чином від цього, що вони присвячують себе лише вивченню потужні мізки і залишають майже зовсім осторонь вивчення характеру. Мені відомі лише одну Рибо, який сторінках, на жаль занадто коротких, показав значення характеру і визнав, що він утворює істинний фундамент душевного розвитку. "Розум, - пише цілком грунтовно учений професор ">College de France", - лише побічна форма психічної еволюції. Основний тип її характер. Розум, що він занадто розвинений, скоріш веде для її руйнації".

Я постараюся тут довести, що й не бажають ознайомитися зі порівняльної психологією народів, слід передусім розпочати вивченню характеру. Факт, що таке важлива наука (оскільки з її випливають історія та політика) будь-коли була предметом дослідження, був би цілком незрозумілим, якби нас було відомо, що така наука абсолютно не купується ні з лабораторіях, ні з книгах, але тривалими подорожами. Ніщо, втім, це не дає приводу передбачити, що до неї скоро приступлять професійні психологи. Вони залишають нині дедалі більш лише доступне колись їх областю, щоб присвятити себе анатомічним і фізіологічним дослідженням.Анатомировать мізки, досліджувати під мікроскопом клітини, визначати закони, котрі пов'язують порушення і реакцію, усе це належить до спільної фізіології, торкаючись однаково жаби і як людини, однак це без будь-якого близького чи віддаленого застосування пізнання психологічним складом різних типів нашого виду. Отож не можна не заохочувати такі твори, щойно видане друком цікаве дослідженняПоллака ">Lescaracteres".

Хоча розміри нашої праці дуже обмежені, ті таки дозволять нам показати на кількох цілком ясних прикладах, якою мірою характер народів визначає долю. Я також покажу інших прикладах, що всупереч усім історичнимвидимостям, психічний склад рас, коли його вже утворився, має майже так само стійкими ознаками, як анатомічні ознаки видів.

З психічного складу рас випливає їх поняття світ і життя, отже, їхня поведінка і, нарешті, їх історія. Сприймаючи відомо як враження від зовнішніх речей, кожен індивід відчуває, мислить і робить цілком інакше, чим відчувати, й надходити ті, які мають різним психічним складом. Звідси випливає, що психічні організації, створені за цілком різних типам, що неспроможні досягти повного злиття.

Вікові зіткнення рас мають головним своїм підставою непримиренність їх характерів.

Не можна нічого зрозуміти історія, а то й маєш постійно у вигляді, що різні раси що неспроможні ні відчувати, ні мислити, ні надходити однаковим чином, ні, отже, розуміти одне одного. Безперечно, різні народи мають у своєму своїх мовами загальники, які вважають синонімами, але це загальники будять в тих, що їх слухають, цілком несхожі почуття, ідеї, способи мислення. Потрібно пожити з народами, психічний склад яких відчутно відрізняється від нашого, навіть обираючи з-поміж них лише осіб, які говорять нашій мові й отримали наше виховання, аби зрозуміти глибину прірви, що існує між психічним складом різних народів.

Можна казати і без далеких подорожей скласти собі звідси певне уявлення, констатуючи глибоке психічне відмінність, існуюче між цивілізованим чоловіком і жінкою, у тому разі, коли остання дуже освічена. Вони може мати загальні інтереси, загальні почуття, але ніколи - однакових асоціацій ідей. Вони розмовляють між собою у протягом століть, не розуміючи одне одного, що їх духовні організми побудовано по занадто різним типам, що вони могли сприймати однаковим чином зовнішні речі. Вже одна різниця у їх логіці було б достатня у тому, щоб зробити з-поміж них непрохідну прірву.

Ця прірву між психічним складом різних рас пояснює нам, чому вищим народам будь-коли вдавалося змусити нижчі прийняти їх цивілізацію. Настільки ще поширена думка, що освіта може здійснити така справа, - одне зпечальнейших ілюзій, яку коли-небудь створили теоретики чистого розуму. Безперечно, освіту дозволяє, завдяки пам'яті, якою володіють найнижчі істоти, і який нема, втім, виняткової привілеї людини, дати індивіду, що стоїть досить низько на людської драбині, сукупність пізнань, які має європеєць. Можна легко зробити бакалавра чи адвокати з негра або з японця; але здійснитися цим йому дають суто зовнішній лиск, це без будь-якого на його психічну природу, з якій він неспроможна видобувати ніякої користі. Те, що їй неспроможне дати ніяке освіту (що їх створює сама спадковість) - це форми мислення, логіка, головним чином, характер західних людей. Цей негр чи цей японець може бути хоч греблю гати дипломів, але ніколи не піднятися рівня звичайного європейця. За ті десять років можна легко дати вищу освіту дуже освіченого англійця. Але зробити потім із нього справжнього англійця, тобто. людини, чинного, як англієць, у різних обставин життя, у які він поставлений, при цьому ледь вистачило б тисячі років. Лише на самій зовнішній погляд народ круто переміняє свою мову, свій державний лад, свої вірування і свій мистецтво. А, щоб зробити такі зміни насправді, треба міняти душу.

Глава IV. Прогресивна диференціація індивідів і рас

Нерівність між різними індивідами відомої раси то більше вписувалося, чим зумовлена ця раса вище. -- Психічне рівність всіх індивідів нижчих рас. -- Не середні верстви, але вищі потрібно порівнювати з оцінки відмінностей, поділяючих раси. -- Успіхи цивілізації прагнуть все більшого і більшого диференціюванню індивідів і рас. -- Результати цієї диференціації. -- Психологічні підстави, заважають їй стати дуже значної. -- Як спадковість постійно наводить індивідуальні переваги саме до середнього типу раси. --Анатомические спостереження, що підтверджують прогресивну психологічну диференціацію рас, індивідів і підлоги.

Вищі раси від нижчих як своїми психологічними і анатомічними особливостями, але й розмаїттям які входять у їх надра елементів. У нижчих рас все індивіди, навіть, що вони належать до різним полам, мають майже у тому ж психічним рівнем. Будучи все схожі один на друга, вони ще є картину того рівності, про яке мріють сучасні соціалісти. У вищих рас нерівність індивідів і підлоги, навпаки, становить закон.

І тому, порівнюючи між собою не середні верстви народів, та їх вищі, за умови що вони мають такі, можна виміряти величину що відокремлюють їх відмінностей. Індуси, китайці, європейці мало відрізняються своїми середніми верствами й те водночас значно відрізняються вищими.

З успіхами цивілізації як раси, а й індивіди кожної раси, по крайнього заходу, індивіди вищих рас, прагнуть диференціюватися. Всупереч нашим мріям про рівність, результат сучасної цивілізації інший, роблячи людей дедалі рівнішими, але навпаки, - дедалі більш різними.

Одна з головних результатів цивілізації, з одного боку, - диференціювання рас у вигляді дедалі більш зростаючого з дня на день розумової праці, покладеного нею на народи, які дійшли до вищому щаблі культури, і з іншого - дедалі більша і велика диференціація різних верств, із яких складається кожен цивілізований народ.

Умови сучасного промислового розвитку засуджують насправді нижчі верстви цивілізованих народів на дуже спеціалізований працю, який, будучи далекий від здобуття права розширювати їх розумові здібності, скоріш прагне їх звузити. Через сто років тому працівник був справжнім художником, здатним виконати все дрібниці якогось механізму, наприклад, годин. Нині ж проста маніпуляція, що ніколи не виробляють понад тому чи тому окремої частини, змушує її все життя свердлитиме одні й самі діри чи полірувати один і той ж знаряддя, унаслідок чого розум повинен перетворитися на незабаром дістатися досконалої атрофії. Під натиском відкриттями та, промисловець чи керівний їм інженер, навпаки, змушений накопичувати набагато більше знань, духу. ініціативи й винахідливості, ніж той-таки промисловець, хоча б інженер років тому. Постійноупражняемий, його мозок підпорядковується закону, якій у такому випадку підпорядковуються всіх адміністративних органів: він усе більш і більше розвивається.

Токвіль в наведених нижче словах дуже чітко показав це прогресивне диференціювання соціальних верств населення та притому у таку епоху, коли промисловість була вельми далекою від тій сходинці розвитку, яким він досягла нині... "Принаймні того, як основу поділу праці отримує повніше додаток, робочий стає дедалі слабше, обмеженішими і залежніші. Мистецтво робить успіхи, ремісник йде тому. Хазяїн і працівник з дня на день дедалі більше відрізняються одна від друга .

Нині цивілізований народ, із інтелектуальною погляду, так можна трактувати, свого роду піраміду зі сходами, створення якої зайнято темними масами населення, середні щаблі - освіченими верствами та вищі щаблі, тобто. вершина піраміди, - всім невеликим відбором учених, винахідників, артистів, письменників, дуже незначною групою тоді як рештою населення, але її одна визначає рівень країни на шкалою цивілізації. Досить було б їм зникнути, аби побачити, як одночасно зникло ще й усе те, що становить велич нації.

"Якби Франція, - пише Сен-Симон, - раптом втратила своїх п'ятдесят перших учених, своїх п'ятдесят перших артистів, своїх п'ятдесят перших фабрикантів, своїх п'ятдесят перших агрономів, то нація почала б тілом без душі, було б обезголовлена. Але якби довелося, навпаки, втратити весь свій службовий персонал, це подія засмутило б французів, оскільки вони ласкаві, але є від рівня цього був невеличкий збитки".

З успіхами цивілізації диференціація між крайніми верствами населення швидко зростає; вона прагне зростати в геометричній прогресії. Отже, якби відомі впливу спадковості не поклали цьому перепони, те з часом вищі верстви якогось народу пішли в розумовому відношенні від нижчих на ж велику відстань, яке відокремлює негра від білого, і навіть негра від мавпи.

Але хто причини перешкоджають тому, щоб ця інтелектуальна диференціація соціальних верств, стаючи значної, відбувалася з тим швидкістю, яку можна було б допустити теоретично. По-перше, насправді диференціація простирається лише з розум, мало чи взагалі не зачіпаючи характеру; чому ми знаємо, що характер, а чи не розум, грає головну роль політичного життя народів. По-друге, маси прагне до час своєї організацією і дисципліною стати всемогутніми.

Крім двох хіба що названі причини, суто штучних, оскільки вони випливають із умов цивілізації, здатнихразнообразиться, є ще значно важливіша (вона -непреоборимий закон природи), що завжди заважатиме добірної частини нації диференціюватися дуже швидко інтелектуально відношенні від нижчих верств. Поруч із штучними умовами цивілізації, які дедалі більше і більше прагнуть диференціювати людей одному й тому ж раси, перебувають у дійсності стійкі закони спадковості, які прагнуть знищити чи спричинить середньому індивідів, сильно що стоять вищий її. Навіть далекі предки спостереження, наведені усіма авторами праць про спадковість, довели, що нащадки видатних розумно сімейств рано чи пізно, найчастіше рано, перетерплюють виродження, мають тенденцію їх зовсім знищити. Велике інтелектуальне перевага виходить лише під умовою залишення у себе лишевирождающихся. Насправді верхівка соціальної піраміди, про яку вже сказав вище, може існувати під умовою постійного запозичення своїх продуктивних сил у елементів,помещающихся під нею. Якщо зібрати на відокремленому острові всіх індивідів, складових цей колір, можна утворити шляхом їх схрещувань расу, уражену різноманітними формами виродження і, отже,осужденную на швидке зникнення. Великі інтелектуальні переваги можна з ботанічнимиуродливостями, створеними мистецтвом садівника. Надані собі самим, вони вимирають чи повертаються саме до середнього типу виду, який сам це і є всемогутній, оскільки він становить довга низка предків.

Отже, дедалі більш диференціюючи віками, індивіди який-небудь раси постійно прагнуть обертатися навколо середнього типу цієї раси, не в стані відійти від нього надовго. До це-те середньому типу, який височить надто повільно, належить значне більшість членів відомої нації. Цей основний остов покритий, по крайнього заходу, у вищих народів, тонесенький шаром видатних умів, важливим з погляду цивілізації, але мають ніякого значення з погляду раси.Беспрестанно знищуючи, він безперервно оновлюється з допомогою середнього шару, який сам змінюється, лише надто повільно, оскільки найменші зміни, щоб стати міцними, повинні накопичуватися спадково у тому напрямі, у продовження багатьох століть. Насправді лише спадковим накопиченням удосконалень, придбаних середніми верствами, а чи не піднесеними умами (оскільки геній не передається) утворилися ті прогресивні диференціації, що поступово підняли рівень деяких рас і вирили прірву між тими расами і народами, не зуміли прогресувати.

Вже кілька років тому, спираючись суто анатомічні дослідження, я прийшов, до ідей, викладеним мною вище, щодо диференціації індивідів і рас, й у виправдання котрих я раніш посилався лише тоді на психологічні докази. Оскільки двоякого роду дослідження призводять до у тому ж результатам, я дозволю собі нагадати що з висновків мого першого праці. Вони спираються на виміру, вироблені над багатьма тисячами давніх часів і сучасних черепів, які належать до різним расам. І з них суттєві висновки:

"Якщо залишити осторонь окремі випадки обертати увагу тільки на велика кількість їх, то тісний залежність між обсягом черепа і розумовими здібностями стає цілком ясною. Не ці незначні розбіжності у середньої ємності черепів становлять той ознака, яким можна відрізнити нижчі раси від вищих, а суттєвий факт, що вища раса має відоме число на осіб із дуже розвиненим мозком, тоді як в нижчою раси їх зустрічається. Отже, не народними масами, але одиницями, видатними у тому числі, різняться між собою раси. Середня різниця у обсязі черепа в різних народів, крім випадків, коли роздивляєшся нижчі раси, не буває дуже значної.

...Порівнюючи черепа різних людських рас за сьогодення та час, можна побачити, що раси, обсяг черепів які мають представляє великі індивідуальні відмінності, стоять на вищого щабля цивілізації, що в міру того, мов якась раса цивілізується, черепа з яких складається індивідів дедалі більш відрізняються між собою. Результатом цього і те, що цивілізація веде нас потребу не до розумовому рівності, але дедалі глибшого нерівності.Анатомическое і фізіологічне рівність трапляється тільки серед представників рас, що стоять самісінькому низькою щаблі розвитку. Між членами якогось дикого племені, у тому числі все присвячують себе у тому ж занять, відмінність існує саме незначна. Навпаки, між якимось селянином, у яких у своїй лексиконі трохи більше трьохсот слів, й ученим, яка має їх сотня тисяч з відповідними поняттями, відмінність існує величезне."

Мушу додати до сказаного мною вище, що диференціація між індивідами, вироблена розвитком цивілізації, виявляється із чоловіками. У нижчих народів або в нижчих верств вищих народів чоловік і жінка в розумовому плані дуже близькі друг до друга. Але в міру того, як народицивилизуются, поли дистанціюються від того, щоб усе більше різнитися між собою.

Обсяг черепа чоловіків і жінок, коли порівнюємо лише суб'єктів однакового віку, однакового розвитку і рівного ваги, представляє нас дуже швидко зростаючі відмінності зі зростанням цивілізації. Дуже слабкі, у нижчих раси, ці відмінності стають величезними найвищих. У вищих рас жіночі черепа часто лише як розвинені, ніж черепа жінок нижчих рас. Тим більше що як обсяг черепа парижанина ставить його між найбільшими відомими черепами, середній обсяг черепа парижанки нічим не відрізняється від обсягу найменших черепів і становить хіба що обсягу черепа китаянок і навіть черепа жінок Нової Каледонії".

Глава V. Освіта історичних рас

Як утворилися історичні раси. -- Умови, дозволяють різним расам злитися для освіти однієї раси. -- Вплив числа які у зіткнення між собою індивідів, нерівності їх ознак, середовища проживання і т.д. -- Результати схрещувань. -- Причини великого зниження типу у метисів. -- Мерехтливість нових психологічних ознак, створенихскрещиваниями. -- Як зміцнюються ці ознаки. -- Критичні епохи історії. --Скрещивания становлять суттєвий чинник освіти нових рас й те водночас могутній чинник розкладання цивілізацій. -- Значення установи каст. -- Вплив середовища. -- Середовище має значний вплив лише з нові раси, перебувають у період освіти, схрещування яких розклали ознаки, успадковані від предків. -- На древні раси середовище не надає ніяк. -- Різні приклади. -- Більшість з історичних рас Європи знаходиться ще періоді освіти. -- Політичні партії і соціальні висновки. -- Чому період освіти історичних рас повинен скоро завершитися.

Ми вже зазначили, що тепер можна більш зустріти серед цивілізованих народів справжні раси, у науковому значенні цього терміну, але раси історичні, тобто. раси, створені випадковостями завоювань,иммиграций, політики тощо. та освічені, отже, з змішання людей різного походження.

Як зливаються ці різнорідні раси й творять одну історичну расу, що має загальними психологічними ознаками? Це складе предмет нашого найближчого розгляду.

Передусім зазначимо, що елементи, які привів у зіткнення випадок, який завжди зливаються. Німці, угорці, слов'яни, які під австрійським пануванням, утворюють зовсім різні раси і не виявляли схильність до злиттю.Ирландец, який під пануванням англійців, над більшою мірою змішався із нею. Що ж до народів, що стоять самісінькому низькою щаблі розвитку, наприклад, червоношкірих, австралійців,тасманийцев тощо., то не тільки зливаються з вищими народами, але швидко зникають від зустрічі з ними. Кожен нижчий народ, приходячи в зіткнення із вищою, фатально засуджений на швидке зникнення.

Багато умов потрібно, щоб раси могли злитися й утворити нову, більш-менш однорідну.

Перше з цих умов у тому, щоб перехресні раси були занадто нерівні чисельно; друге - що вони дуже відрізнялися своїми ознаками; третє - щоб протягом довгого часу вони піддавалися однаковим впливам середовища.

Перше з хіба що перелічених мною умов має головне, значення. Невелика кількість білих, які оселилися серед численного негритянського племені, зазвичай зникає за кілька поколінь, не залишивши сліду своєї крові в прийдешнім. Так зникли будь-які переможці, які полонили собі занадто численні народності. Вони вміли залишити собі свою цивілізацію, своє мистецтво свою мову; але будь-коли залишали там своєї крові.

Друга з попередніх умов має такі ж важливого значення. Безперечно, сильно різняться між собою раси, наприклад, біла і чорна, можуть змішуватися, алерождающиеся від нього метиси утворюють значно нижчу расу тоді як тими, яких воно відбувається, і немає неспроможну створити і навіть підтримати хоч би не пішли цивілізацію. Вплив протилежнихнаследственностей розкладає їх моральність та характер. Коли метиси випадково успадковують (як іСан-Доминго) вищу цивілізацію, ця цивілізація швидко входить у стан жалюгідного занепаду.Скрещивания може бути елементом прогресу лише з боку вищих рас, досить близьких друг до друга, такі англійці й Америки. Але вони є завжди елемент виродження, коли ці раси, будучи навіть вищими, занадто різняться між собою.

Усі країни,заключающие у собі дуже велике число метисів, за однією тільки з цієї причини приречені на постійну анархію, за умови що ними нічого очікувати управляти залізна рука. Така неминуча доля Бразилії. Вона налічує лише третина білих. Решта населення складається з негрів і мулатів. ЗнаменитийАгассис розмовляє з повним підставою, що "досить побувати у Бразилії, щоб визнати факт виродження, що є результатом схрещувань, мали у країні місце у значно більше широких розмірах, як ніде іншому місці. Ці схрещування згладжують - говорить він про - кращі расові якості родичів, будуть це негри, індіанці чи європейці, і виробляють невимовне тип, у якому фізично й душевна енергія ослабли".

>Скрещивать два народу - отже змінювати за один раз як він фізичний, і душевний склад. Втім, схрещування становлять єдине вірний засіб, яку ми володіємо у тому, щоб грунтовно змінити характер якогось народу, оскільки сама спадковість досить сильний у тому, щоб розпочинати боротьбу з спадковістю. Вони дозволяють створити згодом нову расу, що має новими фізичними і психологічними ознаками.

Отже створені ознаки залишаються у початку хисткими і слабкими. Потрібні завжди тривалі спадкові накопичення, аби їх. Першу дію схрещувань між різними расами у тому, що вони знищують душу цих рас, тобто. ту сукупність загальних ідей почуттів, що є силу народів та без не можуть існувати ні нація, ні батьківщину. Це критичний період історії рас, період перших дослідів і блукань, обов'язково прохідний усіма расами, бо немає жодного європейського народу, який би не утворився з останків інших народів. Це період, повний міжусобних чвар і різноманітних несподіванок, триває до того часу, поки нові психологічні ознаки ще зміцнилися.

Попереднє нам показує, що у схрещування треба дивитися одночасно на основний елемент освіти нових рас як і на могутній чинник розкладання древніх рас. Усі народи, досягли вищому щаблі цивілізації, старанно уникали змішання з іноземцями і надходили так цілком обгрунтовано. Без дивного кастового ладу незначна жменю арійців, підкоривши 3000 років тому Індію, невдовзі потонула в незліченною масі чорних племен, котрі оточували її з усіх сторін, й взагалі ніяка цивілізація не постала б грунті великого півострова. Якби наші дні англійці не зберегли практично тієї ж системи та погодилися б схрещуватися з тубільцями, то величезна імперія Індії давно від нього позбулася. Народ може втратити дуже багато, перетерплювати різноманітні катастрофи і ще здатний піднятися. Але вони не все втрачено, і його вже будь-коли піднятися, коли він втратив свою душу.

Коли цивілізації, перебувають у стані занепаду, стали здобиччю завойовників, схрещування грають спочатку руйнівну роль, і потім творчу, про що щойно говорив. Вони руйнують давню цивілізацію, оскільки гублять душу народу, який нею мав. Вони допускають створення нової цивілізації, оскільки старі психологічні ознаки які прийшли зіткнення рас знищено й бо під впливом нових умов можуть у незабаром утворитися нових ознак.

Лише на самій раси, що у періоді освіти, успадковані риси яких руйнуються протилежними діями спадковості, можна знайти вплив останнього зі згаданих у справжньої главі чинників - середовища. Дуже слабке у своїй вплив на древні раси, впливає дуже налаштувалася на нові.Скрещивания, знищуючи психологічні ознаки, успадковані від предків, створили свого роду tabula rasa, де дію середовища, тривале віками, зрештою створює наразі і поступово зміцнює нові психологічні ознаки. Тоді лише можна буде вважати освіту нової історичної расизавершившимися. Так створилася французька раса.

Отже, що середовища, як фізичної і моральної, або дуже велике, чи, навпаки, дуже слабко, дивлячись для розслідування обставин, і вже цим можна пояснити, чому щодо їхнього впливу висловлюються найсуперечливіші думки. Ми хіба що бачили, що цей вплив дуже велике на раси, перебувають у періоді освіти; якщо розглядати древні раси, міцно установлені з давніх-давен спадковістю, можна сказати, що середовища, навпаки, майже зводиться нанівець.

Щодо моральної середовища: маємо доказ нікчемності його дії у його безсиллі наших західних цивілізацій уплинути народи Сходу, навіть коли вони стикалися з ними надувалася протягом багатьох поколінь, як це бачимо на китайців, що у Сполучені Штати. Для фізичної середовища ми можемо констатувати слабкість її влади з труднощів акліматизації. Перенесена на нову середу, цілком відрізняється від колишньої, давня раса - однаково, йде чи промову про людині, тварину чи рослині - скоріш гине, ніж змінюється. Послідовнозавоевиваемий десятьма різними народами, Єгипет завжди було їх могилою. Жоден їх було там акліматизуватися. Греки, римляни, перси, араби, турки тощо. будь-коли залишали там слідів своєї крові. Єдиний тип, який там можна зустріти, це той самий незмінний фелах з рисами, вірно що відтворюють ті, які вирізали єгипетські художники сім тисяч літ тому на гробницях і палацах фараонів.

Більшість з історичних народів Європи знаходиться ще періоді освіти, і це факт дуже важливий розуміння їх історії. Лише сучасний англієць є майже зовсім яка визначилася расу. У ньому древній бретонець, англосакс і нормандець злилися, щоб утворити новий, дуже однорідний тип. У Франції, навпаки, провансалець цілком різниться від бретонця,овернца інормандца. Але якщо що немає типу середнього француза, то крайнього заходу, існують середні типи відомих областей. Ці типи, на жаль, ще занадто відрізняються ідеями і характером. Тому важко знайти установу, які б бути однаково придатні їм всіх. Їх глибокі розбіжності у почуттях і віруваннях і що випливають звідси політичні перевороти тримаються головним чином різному душевному складі, які зуміє, то, можливо,изгладить майбутнє.

Так бувало завжди, коли збіг змушувало різні раси жити спільно в одній території. Розбрат і міжусобні війни завжди відрізнялися тим більшої інтенсивністю, ніжразличнее булисоприкасавшиеся між собою раси. Коли вони несхожі між собою, стає не було примусити їх жити під одними установами i одними законами. Історія великих імперій, освічених із різних рас, завжди була тотожна. Вони зникали найчастіше разом із засновником. З сучасних націй тільки голландці та англійці встигли підпорядкувати своєму ярму азіатські народи, цілком які від них, але вдалося лише оскільки вони вміли поважати звичаї, звичаї і закони цих народів, надаючи насправді нею самою управляти собою - і обмежуючи своєї ролі стягуванням податків, торговими зносинами та підтриманням світу.

За цими рідкісним винятком дедалі більші імперії, які б поєднували несхожі народи, можна створити лише силою і засуджені загинути від насильства.

А, щоб нація могла утворитися багато часу існувати, треба щоб вона утворювалася повільно, поступовим змішанням рас, мало відмінних друг від друга, постійно перехресних між собою, які живуть в одній території, підпорядковуються дії одному й тому ж середовища, мають одні й самі заклади і одні й самі вірування. Ці різні раси можуть тоді, через кілька століть, утворити дуже однорідну націю.

Принаймні того як старіє світ, раси стають дедалі стійкішими, та його зміни шляхом змішань - дедалі більш рідкісними. Беручи вік, людство відчуває, що тягар спадковості стає дедалі важче та дедалі складніше. Що ж до Європи, можна сказати, що ера освіти історичних рас нею незабаром завершиться.

Відділ другий. Як психологічні риси рас виявляються різних елементах їх цивілізацій

Глава I. Історія народів, як слідство їх характеру

Історія народу випливає завжди з його душевного складу. -- Різні приклади. -- Як політичні установи Франції випливають із душі раси. -- Їх справжня незмінність під здавалося б мінливістю. -- Наші найрізноманітніші політичні партії переслідують, під різними назвами, однакові політичну мету. -- Централізація і знищення особистої ініціативи користь держави. -- Як французька революція лише виконувала програму древньої монархії. -- Протилежність між ідеалом англосаксонської раси і латинським ідеалом. Ініціатива громадянина, замінена ініціативою держави. -- Додаток викладені у теперішньому праці принципів до порівняльному вивченню розвиткуСеверо-Американских Сполучених Штатів іиспано-американских республік. -- Причини процвітання одним і занепаду інших, попри однакові політичні установи. -- Форми правління і бюджетні установи мають лише дуже мало впливав на долі народів. -- Ця доля випливає головним чином із їх характеру.

Історія найголовніше своїх рисах то, можливо розглянута як просте виклад результатів, вироблених психологічним складом рас. Вона проходить від цього з скарбу, як дихальні органи риб із життя їхньої у питній воді. Без попереднього знання душевного складу народу історія його здається якимось хаосом подій, керованих однієї випадковістю. Навпаки, коли душа народу нам відома, то життя його соратникові представляється правильним і фатальним наслідком з його психологічних чорт. В усіх життєвих проявах життя нації ми завжди знаходимо, що незмінна душа раси сама тче долю.

Особливо у політичних установах найочевидніше постає проявляється верховна влада расової душі. Нам легко буде довести це кількома прикладами.

Візьмемо спочатку Францію, тобто. жодну з світових країн, які зазнали найбільш глибокі перевороти, де у анітрохи років установи змінювалися з вигляду докорінно, де партії здаються як різними, а й начебто навіть несумісними між собою. Але коли ми подивимося з погляду для цієї очевидно настільки несхожі, для цієї вічно борються партії, доведеться констатувати, що вони насправді мають цілком однаковим загальним фондом, точно які представляють ідеал їх раси. Непримиренні, радикали, монархісти, соціалісти, одне слово, все захисники найрізноманітніших доктрин переслідують під різними ярликами цілком однакову мета: поглинання особистості державою. Те, що вони однаково палко всі прагнуть, - це старийцентралистский іцезаристский режим, держава, всім котра управляє, все що регулює, все поглинаюча, яка регламентує найменші дрібниці у житті громадян, іувольняющее їх в спосіб необхідність виявляти бодай найменші проблиски роздуми і ініціативи. Нехай влада, поставлена на чолі держави, називається королем, імператором, президентом, комуною, робочим синдикатом тощо., однаково ця влада, як і вона була, обов'язково матиме і той ж ідеал, і це ідеал є почуття расової душі. Вона іншого не допустить.

"Такий, - пише дуже глибокий спостерігач Дюпон Вайт, - особливий геній Франції: вона може встигати у деяких істотних і бажаних речах, причетних до прикрашанням або навіть змусити сутності цивілізації, а то й підтримується і заохочується своїм урядом".

Отже, коли крайня знервованість, наш великий схильність до невдоволення існуючим, та ідея, що зробить нашу доля щасливішим, наводять нас до того що, що ми безперервно змінюємо свої установи, то керівний нами великий голос вимерлих предків засуджує нас стало на те, що ми змінюємо лише слова зовнішність.Бессознательная влада душі нашої раси така, що ми й не помічаємо ілюзії, жертвами якого є.

Якщо зважати лише з зовнішність, важко, звісно, уявити собі інше режим, який би сильніше відрізнявся від старого, ніж створений нашої великої революцією. Насправді, проте, й у не можна сумніватися, вона лише продовжувала королівську традицію, закінчуючи справа централізації, розпочатої монархією кілька століть до того. Якби Людовік XIII і Людовік XIV вийшли зі своїх трун, щоб судити справа революції, то їм, безсумнівно, довелося б засудити що з насильств, котрі супроводжували його виконання, але де вони розглядали його як суворо згодне зі своїми традиціями і зі своїми програмою, і визнали б, якби якомусь міністру було ними доручено виконати його цю програму, він не виконав би її краще. Вони сказали б, що найменш революційне з урядів, які коли-небудь знала Франція, є саме уряд революції. З іншого боку вони констатували б, що протягом століття жодного з різних режимів, які йшли друг за іншому мови у Франції, не намагався чіпати цієї справи: настільки воно - продукт правильного розвитку, продовження монархічного ідеалу і вираз генія раси. Безперечно, ці славні вихідці сіло світла, через їх величезної досвіченості, представили дехто критичні й зауваження і, то, можливо, звернули би увагу те що, що "новий лад", замінивши урядову аристократичну касту бюрократичної, створив державі безособову влада, значнішу, ніж влада старої аристократії, оскільки сама бюрократія, вислизаючи тяжіння політичних змін, має традиціями, корпоративним духом, безвідповідальністю, сталістю, тобто. цілу низку умов, обов'язково провідних її до того що, щоб стати єдиним володарем у державі. Втім, гадаю, що де вони особливо наполягали на цьому запереченні, приймаючи до уваги те, що латинські народи, мало переймаючись свободі, але багато - про рівність, легко переносять різного роду деспотизм, лише цей деспотизм був безособовим. Можливо, вони ще знайшли б, цілком зайвими і дужетираническими ті незліченні постанови, ті тисячі пут, які оточують нині найменший акт життя, і звернули би увагу те що, що все поглине, все обставить обмеженнями, позбавить громадян будь-якої ініціативи, ми добровільно очутимося, зволікається без жодної нової революції, у його соціалізмі. Але тоді божественний світло, освітлює верхи "сфер", чи, за недоліком його, математичні пізнання,учащие нас, що слідства зростають у геометричній прогресії, поки продовжують діяти ті самі, дозволили б можливість зрозуміти, що соціалізм не що інше, як крайнє вираз монархічній ідеї, на яку революція булаускорительной фазою.

Отже, у державних установах якогось народу, ми одночасно знаходимо ті випадкові обставини, перелічені нами на початку цієї роботи, й постійні закони, які ми намагалися визначити. Випадкові обставини створюють лише назви, зовнішність. Основні ж закони випливають із народної вдачі і аналітиків створюють долю націй.

Вище викладеного прикладу ми можемо протиставити приклад інший раси - англійської, психологічний склад якій зовсім різниться від французького.

У результаті лише однієї цього факту її установи кардинально відрізняються від французьких.

Чи мають англійці на чолі себе монарха, як і Англії, чи Президента, як у Сполучених Штатах, їх образ правління завжди буде мати самі основні риси: діяльність держави доведено до мінімуму, діяльність ж приватних осіб - до максимуму, що становить повну протилежність латинської ідеалу. Порти, канали, залізниці, навчальними закладами будуть завжди створюватися і особистої ініціативою, але ніколи нс ініціативою держави. Ні революції, ні конституції, ні деспоти що неспроможні давати якомусь народу рис характеру, якими не має, чи відібрати в нього наявні якості, у тому числі виникають його установи. Неодноразово повторювалася та думку, кожен народ має ту форму правління, яку він заслуговує. Важко допустити, щоб він міг мати іншу.

Попередні стислі міркування показують, що установи народу становлять вираз його душі, і якщо йому буває легко змінити їх зовнішність, він неспроможна змінити їх підстави. Ми нині покажемо ще на ясніших прикладах, наскільки душа якогось народу управляє його долею і яку незначну роль грають установи у цій долі.

Ці приклади я беру країни, де живуть пліч-о-пліч, майже однакових умов середовища, дві європейські раси, однаково цивілізовані та економічно розвинені, але різні лише характером: хочу говорити Америку. Воно складається з двох окремих материків, з'єднаних перешийком. Розмір кожного з цих материків майже дорівнює, грунту їх дуже подібні між собою. Одне з яких бувзавоеван і населений англійської расою, інший - іспанської. Ці дві раси живуть під однаковими республіканськими конституціями, бо всі республіки Південної Америки списували свої конституції з конституцій Сполучених Штатів. І, ми маємо такого, чому ми міг би пояснити собі різні долі цих народів, крім расових відмінностей. Подивимося, що справили ці відмінності.

Резюмуємо спочатку у кількома словами риси англосаксонської раси,населившей Сполучені Штати. Ні, то, можливо, нікого у світі з одноріднішим і більше певним душевним складом, ніж представники цієї раси.

>Преобладающими рисами цього душевного складу, з погляду характеру, є: запас волі, яким (то, можливо, виключаючи римлян) мали лише одиниці народи, неприборкана енергія, дуже велике ініціатива, абсолютне самовладання, почуття незалежності, доведена до крайньої некомунікабельності, могутня активність, дуже живучі релігійні почуття, дуже стійка моральність, і дуже чітке уявлення про обов'язок.

З погляду інтелектуальної, важко дати спеціальну характеристику, тобто. вказати ті особливі риси, яких там було відшукати в інших цивілізованих націй. Можна тільки відзначити здоровий глузд, дозволяє схоплювати на льоту практичну і позитивний бік речей і блукати в химерних пошуках; дуже живе ставлення до фактів іумеренно-спокойное до загальним ідеям та до релігійних традицій.

До цієї загальної характеристиці варто додати ще той повний оптимізм людини, життєвий шлях якого цілком ясний та що навіть передбачає, які можна вибрати найкращий. Він знає, які потребують від цього його батьківщину, його родину та її релігія. Цей оптимізм до те, що змушує її дивитися зі зневагою попри всі чужоземне. Це зневага до іноземцю і до звичаям перевищує до певної міри в Англії і те, яке колись живили римляни за доби своєї величі стосовно варварам. Воно таке, що до іноземцю зникає всяке моральне правило. Немає жодної англійського політичного діяча, який вважав би щодо інший нації цілком законними вчинки, що ризикують викликати найглибше і одностайне обурення, коли вони практикувалися стосовно його співвітчизникам. Безсумнівно, що це зневага до іноземцю, з погляду філософської, є сантимент дуже низького властивості; але з погляду народного добробуту, воно вкрай корисно. Як це так зауважив англійський генералУолслей, вона є одна з рис, які створюють силу Англії. Хтось спостереження дуже вдало висловився щодо її відмови (цілком, втім, ґрунтовнішого) дозволити побудувати тунель підЛаманшем, який полегшив б зносини Англії з материком, що англійці докладають стільки ж старання, як і китайці, щоб перешкодити кожному чужоземному впливу проникнути до них.

Усі риси, які щойно перераховані нами, можна знайти у різних громадських шарах; можна назвати жодного елемента англійської цивілізації, який вони наклали свого глибокого відбитка. Хіба вражає це одразу кожного іноземця, відвідав вперше Англію? Він помітить потреба незалежного життя в хатині найскромнішого працівника, - приміщенні, щоправда, тісному, але захищеному від будь-якого примусу і відокремленому від будь-якого сусідства; найбільш відвідуваних вокзалах, де безперервно циркулює публіка, який бувзагоняема, як стадо сумирних баранів за бар'єр, охоронюваний жандармом, наче тільки силою можна дбати про безпеку людей, нездатних знаходити у своєму собі самих частки необхідного уваги, ніж задавити одне одного. Він знайде енергію раси як і напруженому праці працівника, і у праці учня, який, перебуваючи надано себе з малих років, навчаються один керувати собою, знаючи вже, що у житті ніхто не його долею, окрім неї самого; у професорів, дуже поміркованоналегающих на вчення, зате що звертають посилену увагу розвиток характеру, що вони вважають однією з найбільших двигунів у світі.

Уповноважений англійської королевою визначити умови отримання щорічного призу, призначеного нею для Коледжу Веллінгтона, принц Альберт вирішив, що він присуджуватися не тому вихованцю, який надав найбільші успіхи у науках, але тому, буде за ким буде визнано найбільш піднесений характер. Усі наша освіта (розуміючи під нею те, що ми вважаємо вищою освітою) у тому, щоб змушувати молодь переказувати лекції. Вона ж згодом настільки зберігає цю звичку, що продовжує повторювати давно заучене упродовж всього іншої свого життя.

>Вникая на суспільну життя громадянина, він побачить, що й треба виправити джерело на селі, побудувати морської порт чи прокласти залізницю, то апелюють завжди немає державі, а до особистої ініціативи. Продовжуючи своє дослідження, він скоро дізнається, що це народ, не дивлячись упущення, які його для іноземця самої нестерпною з націй, один істинно вільний, оскільки вона повинна лише один навчився мистецтву самоврядування і спромігся залишити за урядом мінімум діяльної влади. Якщо пробігаєш його історію, то бачиш, що він перший зумів позбутися будь-якого панування - як від панування церкви, і від панування автократів. Вже з 15 століттяФортескью протиставляв римський закон, спадщина латинських народів, англійської закону: один справаавтократизма й усе проникнуть тим, щоб пожертвувати особистістю; інший - справа загальної волі і потрібна завжди готовий захищати особистість".

Хоч б місце земної кулі такий народ ні переселився, він негайно стане панівним і покладе підставу могутнім імперіям. Якщо поневолена їм раса, наприклад, червоношкірі і в Америці, досить слабка, але цього замало корисна, вона систематичноискорена. Але якщо поневолена раса, наприклад, народності Індії, занадто численна у тому, щоб бути знищеній, і може ніби між іншим доставляти продуктивний працю, вона буде просто приведено до стану дуже суворою васальної залежності і змушена працювати лише у своїх панів.

Але у такій новій країні, як Америка, можна ознайомитися з тими дивовижними успіхами, зобов'язаних своїм існуванням лише душевним складом англійської раси.Переселившись у країни без культури, ледь населені деякими дикими, не маючи можливості і кого розраховувати, щойно найбільш себе, всім відомо, що вона стала. Їй потрібно було менше одного століття, щоб стати на ряду великих світових і нині немає нікого, хто міг розпочати змагання з ним. Я рекомендую почитати книжкуМ.Рузье про Сполучені Штати особам, бажаючим скласти собі поняття про величезної масі ініціативи й особистої енергії,расходуемой громадянами великої республіки. Здатність людейсамоуправляться, об'єднуватися закладу великих підприємств, засновувати міста, школи, гавані, залізниці тощо. доведено до такого максимуму і діяльність держави зведено до такого мінімуму, що сказати, що в ній майже немає структурі державної влади. Крім поліції та дипломатичного представництва, навіть можна придумати, до чого могло б прислужитися.

Втім, благоденствувати Сполучених Штатів можна тільки під умовою володіння якостями характеру, які лише що описував, і чому імміграції іноземців що неспроможні змінити основного духу раси. Умови існування такі, що той, хто має цими рисами, засуджений швидку загибель. У цьому кліматі, насиченою незалежністю і енергією, може жити один англосакс. Італієць вмирає із голоду, ірландець животіє в нижчих заняттях.

Велика республіка є, звісно, земля свободи, але з тим, вона земля ні рівності, ні братства. У жодній країні земній кулі природний добір б не давав сильніше відчувати своєї залізної лапи. Він тут проявляється немилосердно; але саме через його безжалісності, раса, освіті якій він сприяв, зберігає свою могутність і вплив енергію.

На грунті Сполучених Штатів немає зовсім місця для слабких, пересічних і які можуть. Окремі індивідууми й цілі раси засуджені на загибель силу лише однієї той факт, що вони нижчі.Краснокожие, ставши марними, були винищені залізом і голодом;китайци-работники, праця яких становить дуже неприємну конкуренцію, скоро піддадуться тієї ж долі. Закон, яким ухвалено був їхній досконале вигнання, було бути застосований з за величезних витрат, яких було б його виконання. Але й крім закону, вони буде систематичного знищення, що лише почасти вже практикується у деяких округах. Інші закони було нещодавновотировани про те, щоб заборонити доступ на територію бідним емігрантам. Що ж до негрів, які були приводом дляаболиционистской війни, війни серед тих, хто володів рабами, і тих, хтось уже не володів, та інших не дозволяв володіти ними, всі вони ледь терпимі у суспільстві, будучи завжди пов'язані з тими нижчими заняттями, яких немає захотів б узяти він жоден американський громадянин. Теоретично вони теж мають повне право; але практично із нею звертаються, і з корисними тваринами, яких намагаються позбутися, що вони стають небезпечними. Коротка розправа згідно із законом Лінча визнається всюди їм цілком достатньої. За першого серйозному злочині їх розстрілюють чи вішають. Статистика, знає тільки п'яту частину цих страт, зареєструвала їх 1100 лише останні сім років.

Це, звісно, темні боку картини. Вона досить яскрава, щоб зробити їх непомітними. Якби потрібно було збагнути одне слово різницю між континентальної Європою і Сполучені Штати, можна було сказати, що як перша представляє максимум те, що може дати офіційна регламентація,заменяющая особисту ініціативу; другі ж - максимум те, що може дати особиста ініціатива, цілком вільний від будь-якої офіційної регламентації. Ці основні відмінності є наслідками характеру. Нема за грунті суворої республіки має прижитися європейський соціалізм. Будучи останнім вираженням тиранії держави, може процвітати тільки в старих рас, що підпорядковувалися протягом століть режиму,отнявшему вони будь-яку здатність керувати собою.

Ми хіба що бачили, що підвищила у частині Америки раса, що має відомим душевним складом, у якому переважають наполегливість, енергія і волю. Нам залишається показати, що було майже з тією ж самої країною до рук інший раси, хоча розвиненою, але з яка має жоден із рис характеру, про які мені довелося хіба що говорити.

Південна Америка, з погляду своїх природних багатств, - одне з найбагатших країн на земній кулі. У двічі велика, ніж Європа, й у в десять разів менш населена, не знає браку землі та перебуває, як кажуть, у розпорядженні кожного. Її переважна населення - іспанського походження і розділене набагато республік:Аргентинскую, Бразильську,Чилийскую,Перуанскую, тощо. Усі вони запозичували свою політичну лад Сполучених Штатів й живуть, отже, під однаковими законами. І всім тим, з лише однієї расового відмінності, тобто. через брак основних якостей, які має раса, яка населяє Сполучені Штати, всі ці республіки без єдиного винятку є постійними жертвами найкривавішою анархії, і, попри дивовижні багатства їх грунту, одні за іншими впадають в різні розкрадання, банкрутство і деспотизм. Потрібно переглянути чудовий і щойно працюТ.Чайльда происпаноамериканских республіках, щоб оцінити глибину їхнього падіння. Причини його лежать у душевному складі раси, яка ні енергії, ні волі, ні моральності. Особливо відсутність моральності переважає всі, що знаємо гіршого у Європі. Наводячи для прикладу одне іззначительнейших міст, Буенос-Айрес, автор оголошує його зовсім поза можливостями проживання тим, хто зберіг ще найменшу совісливість і моральність. Що стосується одній з найменш зруйнованих південноамериканських республік, Аргентинської, хоча б письменник додає: "Вивчіть цю республіку з комерційною погляду, і що ви вражені аморальністю, що тут скрізь виставляє себе показ".

Що ж до установ, то один приклад не показує краще, наскільки вони - продукт расового характеру і, як неможливо переносити їхню відмінність від одного народу до іншого. Було дуже цікаво знати, ніж даватимуть настільки ліберальні установи Сполучених Штатів, будучи перенесені до нижчою раси?

"Ці країни, -- помічаєЧайльд, говорячи про різнихиспано-американских республіках, - перебувають під ферулою президентів, які мають так само необмеженим самодержавством, як і турецький султан; навіть більше необмеженим, оскільки вони захищені від настирливості і сфери впливу європейської дипломатії. Адміністративний персонал полягає з їхньої креатур,..

громадяни подають голос через те, що здається хорошим, але звертає увагу їх голосування...Аргентинская республіка -- республіка лише на ім'я; насправді це олігархія людей, зробили з політики торгівлю".

Єдина країна, Бразилія, кілька уникла цього глибокого падіння, і те тільки з монархічному режиму,ограждавшему владу відсоискательства. Занадто ліберальний тих рас без енергії і волі, він лише наприкінці кінців упав. Відразу ж країна впала на повну анархію, і поза чи протягом трьох років люди, котрі стоять при влади, настільки розікрали скарбницю, що потрібно було збільшити податки на 60%.

Звісно, падіння латинської раси, що населяє Південної Америки, можна знайти у політиці, а й переважають у всіх елементах цивілізації. Надані собі самим, ці нещасні республіки повернулися б до чистого варварством. Уся промисловість і весь торгівля перебувають у руках іноземців - англійців, американців і німців. Вальпараїсо став англійським містом, й у Чилі нічого не залишилося, якби в нього забрали іноземців. Тільки завдяки їм ці країни зберегли ще зовнішній лиск цивілізації, нагадує іноді Європу.Аргентинская республіка налічує 4 мільйона білих іспанського походження; не знаю, можна було б назвати їх хоч одну, крім іноземців, на чолі якогось істинно великого.

Цей страшний занепад латинської раси, наданої сама собі, у порівнянні з процвітанням англійської раси у в сусідній країні, становить одне із найбільш сумних разом із тим самих повчальних дослідів, які можна навести на утвердження викладених мною психологічних законів.

Ми з цих прикладів, що неспроможна позбутися те, що випливає як наслідок з його душевного складу; і якщо це вдається, то дуже рідкісні моменти - так пісок, піднятий бурею, здається, звільнився тимчасово від законів тяжіння. На думку, вірити, що форми управління і конституції мають визначальне значення у долі народу - отже віддаватися дитячим мріям. Тільки неї саму перебуває його доля, але в зовнішніх обставин. Усі, чого від уряду, - те, щоб було виразником почуттів та ідей народу, управляти яким вона покликане. По більшу частину з лише однієї той факт, їм щось або інше уряд існує, становить точне відображення народу. Немає жодного форм правління, ні установ, яких можна було сказати, що вони абсолютно хороші чи цілком погані. Правліннядагомейского короля - мабуть, чудове правління для народу, яким він було правити; та вправна європейська конституція було б при цьому ж народу нижче виробленого їм режиму. Ось що, на жаль, ігнорують багато державних люди,воображающие, що форму для правління є предметом вивезенню та що колонії може бути керовані установами метрополії. Так само резонно було б намагатися переконати риб жити надворі, у тому лише підставі, що повітряним диханням користуються всі вищі навчальні тварини. З огляду на лише однієї відмінності свого душевного складу, різні народи що неспроможні довго перебувати під однаковим режимом.Ирландец і англієць, слов'янин і угорець, араб і француз може бутиудерживаеми під одними законами з найбільшими труднощами і ціною безперервних революцій. Великі імперії, які з різних народів, завжди засуджені на ефемерне існування. Якщо вони самі існували іноді тривалий час, як імперія моголів, і потім англійці таки в Індії, те з одного боку - оскільки тубільні раси були настільки численні, доти різняться, отже, доти ворожі одна одній, що де вони підважували і думати, щоб з'єднатися проти іноземців; з іншого боку - бо ці чужоземні владарі мали досить вірний політичний інстинкт, щоб поважати звичаї підкорених народів та дати їм жити за власним законам.

Потрібно було б написати багато книжок і навіть переробити історію з новою погляду, якби дослідники поставили за мету показати все слідства, які з психологічним складом народів. Більше глибоке вивчення його мала б стати основою політики й у педагогіки. Можна навіть сказати, що це вивчення позбавило б від безодні помилок, і багатьох переворотів, якби народи взагалі могли уникнутизлополучий, що випливають із властивостей їх раси, якби голос розуму не заглушався завжди наказовим голосом предків.

Глава II. Різні елементи цивілізації як зовнішній прояв душі народу

Елементи, у тому числі утворюється цивілізація, становлять зовнішні прояви душі створили їх народів. -- Важливість цих різних елементів урізноманітнюється від однієї народу до іншого. -- Мистецтво, література, заклади і т.д. грають біля різних народів різну роль. -- Приклади, представлені у минулому єгиптянами, греками і римлянами. -- Різні елементи цивілізації може мати еволюцію, цілком незалежну від загального плину цієї цивілізації. -- Приклади, представлені мистецтвом. -- Що це передає. -- Неможливість знайти у якомусь одному елементі цивілізації мірило її. -- Елементи, щоб забезпечити перевага якомусь народу. -- Елементи, (з філософської погляду, дуже низькі, можуть бути дуже важливими із громадською погляду.

Різні елементи: мову, установи, ідеї, вірування, мистецтво, література, у тому числі утворюється цивілізація, повинні прагнути бути розглянуті як зовнішній прояв душі створили їх людей. Але, дивлячись епохами і расам, важливість цих елементів як висловлювання душі якогось народу дуже неоднакова.

Важко нині зустріти книжку, присвячену творам мистецтва, у якій не повторювалося, що вони вірно передають думку народів та служать найсуттєвіше вираженням їх цивілізації.

Безперечно, це часто буває й дуже, але з дістає ще багато у тому, щоб цього правила була абсолютною і щоб розвиток мистецтва відповідало завжди інтелектуальному розвитку націй. Якщо є народи, котрим витвори мистецтва становлять найважливіше вираз їхніх душ, тобто, своєю чергою, інші, дуже висока які стоять на драбині цивілізації, які мають мистецтво відігравало лише дуже другорядну роль. Якби потрібно було написати історію цивілізації кожного народу, приймаючи до уваги лише одне її елемент, цей елемент був биразнообразиться від однієї народу до іншого. Одні народи давали можливість краще пізнати мистецтво; інші - політичні та військові установи, промисловість тощо. Цей пункт важливо установити з початку, оскільки він нам завдає можна буде пізніше зрозуміти, чому різні елементи цивілізації, передаючись від однієї народу до іншого, зазнали дуже неоднакові зміни.

Серед народів давнини єгиптяни і римляни є дуже характерні приклади цього нерівності у розвитку різних елементів цивілізації і навіть різних галузей, у тому числі утворюється кожен із названих елементів.

Візьмемо спочатку єгиптян. Але вони література завжди була слабка, живопис - дуже посередня. Навпаки, архітектура і скульптура мають шедеври. Їх пам'ятники ще тепер викликають наше подив. Статуї, що вони нам залишили, можуть бути зразками й у час, а грекам потрібен був лише дуже період, щоб устигнути їх перевершити.

Від єгиптян переходимо до римлян, які б грали таку пануючу роль історії. Але вони був браку ані в вихователях, ні з зразках, тому що в них вже попередники від імені єгиптян і греків; і але вони ще не встигли створити оригінального мистецтва. Ніколи, то, можливо, жоден народ, не виявив менше оригінальності у художні твори. Римляни обмаль піклувалися про мистецтво, дивлячись нею тільки з утилітарною думки і вбачаючи у ньому лише свого роду предмет ввезення, такий іншим продуктам, наприклад, метали, запашні речовини і прянощі, що потрібні ними від іноземних народів. Навіть коли виявляється, коли вони вже були владарями світу, римляни або не мали національного мистецтва; і навіть у епоху, коли загальний світ, багатства і потреби у розкоші розвинули трохи їх слабкі художні почуття, вони тільки з Греції виписували зразки і від художників. Історія римської архітектури та скульптури не більш як додаткова глава до своєї історії грецької архітектури та скульптури.

Але це великий римський люд настільки незначний у своїй мистецтві, підняв на недосяжну висоту три інших елемента цивілізації. Він мав військову організацію, яка забезпечила йому світове панування; потім - політичні та судові установи, з яких ми ще до його цього часу беремо зразки, і, нарешті - літературу, якої надихалася наша віками.

Отже, ми разюче ясно бачимо нерівність у розвитку елементів цивілізації двох націй, висока щабель культури яких немає то, можливооспариваема, і тому можна заздалегідь передбачити помилки, у які ризикує потрапити той, прийме за масштаб лише з цих елементів, наприклад, мистецтво. Ми хіба що в єгиптян надзвичайно оригінальний і чудове мистецтво, крім живопису, і дуже посередню літературу. У римлян - дуже посереднє мистецтво практично без найменшої сліду оригінальності, зате блискучу літературу, і, нарешті, першорозрядні політичні та військові установи.

Самі греки, одне із народів, які виявили свою перевагу в різноманітних галузях, можуть бути і наведені у приклад, щоб показати відсутність паралелізму у розвитку різних елементів цивілізації. У гомерівські часи їх література вже був дужеблестяща. Ще й тепер пісні Гомера розглядаються як зразки, у яких віками виховується університетська молодь Європи; і проте відкриття сучасної археології показали, що у епоху виникнення гомерівських пісень грецька архітектура і скульптура були грубо варварськими і перебували тільки з потворних наслідувань єгипетської і ассірійської.

Однак найкраще показують нам ці нерівності у розвитку індуси. З погляду архітектури, знайдеться обмаль народів, які їх перевершили. З погляду філософії, їх умогляду сягали такої глибини, який європейська думку досягла лише у саме недавні часи. Якщо література індусів стоїть нижче грецькою й римської, вона дала нам кілька чудових речей. У сферіскулипури індуси, навпаки, дуже посередні і нижчий за греків. У сфері наук і історичних знань вони абсолютно незначні, і можна буде усвідомити вони відсутність точності, що не можна зустріти в однієї народу на як і щаблі розвитку. Їх наука - лише дитячі умогляду; їх історичні книжки - безглузді легенди, незаключающие у собі не однієї хронологічної дати й, мабуть, жодного точного події. Зрозуміло, що вивчення лише однієї мистецтва було б недостатнім визначення рівня цивілізації від цього народу.

Багато інших прикладів можна було б назвати на утвердження сказаного. Існують раси, які, будь-коли займаючи вельми високого становища, встигали, проте, створити собі цілком індивідуальне мистецтво, без видимої зв'язки України із попередніми зразками. Ось такими були араби. Менш століття по тому, як його потік накотився на старий греко-римський світ, вони передусім змінили запозичену ними візантійську архітектуру доти, що було б відкрити, якими зразками надихалося їх творчість, якщо б ми або не мали перед очесами цілого ряду пам'яток змішаного стилю.

Втім, навіть, коли який-небудь народ, не має ніякими ні художніми, ні літературними здібностями, може створити дуже дорогу цивілізацію. Ось такими булифиникийци, які мали іншого переваги, крім своїх комерційних здібностей. Тільки завдяки їхнім посередництву і цивілізувався древній світ, різні частини якого було наведено ними на зіткнення друг з одним; однак самі вже майже щось справили, і розпочинається історія їх цивілізації є лише історія їх торгівлі.

Нарешті, існують народи, в яких усі елементи цивілізації, крім мистецтва, залишилися у дуже низькому стані. Ось такими були моголи.Воздвигнутие ними на Індії пам'ятники, стиль яких немає укладає у собі майжеиндусского, настільки чудові, що з них зізнаються із боку компетентних художників найбільш прекрасними творами рук людських; проте нікому прийде на думку помістити моголів серед вищих рас.

Втім, можна побачити, що навіть в самих цивілізованих народів мистецтво досягало вищого щабля розвитку завжди у кульмінаційну епоху їх розвитку. У єгиптян і індусів найдосконаліші пам'ятники водночас і найдавніші; у Європі процвітало чудесна готичне мистецтво, дивовижні твори якого мали собі ніхто нічого рівного у середні віки, аналізовані якполуварварская епоха.

Отже, взагалі неможливо судити про рівень розвитку якогось народу лише з розвитку її мистецтва. Воно, повторюю, становить лише з елементів його цивілізації; і зовсім доведено, що це елемент точно як і, як література - найвищий. Часто, навпаки, народи, що стоять на чолі цивілізації (у римлян у минулому, американського ґатунку нині) художні твори - найслабші. Часто як і ми щойно зазначили, народи створювали свої літературні та художні шедеври вполуварварские століття.

Отже, вважатимуться, що період індивідуальності мистецтво є розквіт його дитинства або його юності, але з його зрілого віку, і якщо взяти до уваги, що у утилітарних турботах нового світу, зорю яку ми лише ледь розрізняємо, роль мистецтва ледь помітна, можна передбачити того дня, як його буде вміщено а то й серед нижчих, то крайнього заходу - серед цілком другорядних проявів цивілізації.

Втім, дуже багато доказів можна виставити не хочуть думки, що мистецтво прогресує разом з іншими елементами цивілізації: він має свою самостійну і спеціальну еволюцію. Візьмемо чи Єгипет, Грецію або різні народи Європи, ми завжди констатуємо той загальний закон, що тільки мистецтво досягло відомого рівня, створивши відомі шедеври, починається негайно період наслідування, на яких неминучими стають період занепаду, цілком незалежний від руху інших елементів цивілізації. Цей період занепаду триває до того часу, поки якась політична революція, навала, прийняття нової релігії чи якої-небудь іншої чинник не запровадять на мистецтво нових елементів. У такий спосіб середньовіччі хрестові походи принесли знання і набутий нові театральні ідеї, дали мистецтву поштовх, що мав наслідком перетворення романського стилю в готичний. Так само кілька століть тому відродження вивчення греко-римської життя призвело до у себе перетворення готичного мистецтва - у мистецтво епохи Відродження. Так само таки в Індії навали мусульман сприяли перетвореннюиндусского мистецтва.

Важливо зазначити, що оскільки мистецтво висловлює загалом відомі потреби цивілізації й відповідає відомим почуттям, воно засуджено перетерплювати згодні з тими потребами зміни і навіть цілком зникнути, якщо їх самих народивши його й почуття випадково змінюються чи зникають. На цьому ще зовсім не від слід, що цивілізація у занепаді, і ми знову бачимо відсутність паралелізму між еволюцією мистецтва і еволюцією інших елементів цивілізації. Ні на одну історичну епоху цивілізація була така велика, як і час, і до однієї епоху, то, можливо, був більш банального і менше індивідуального мистецтва. Оскільки зникли релігійні вірування, ідеї, й потреби, робили з мистецтва суттєвий елемент цивілізації в епохи, як його вважало за святині храми і будую палаци, те й саме мистецтво стало чимось побічним, предметом розваги, якому неможливо присвячувати не багато часу, не багато грошей. Михайловський більш предметом необхідності, може бути лише ремісничим і наслідувальною. Ні, у нині ані одного народу, який би мав національне мистецтво, й у в архітектурі, як і скульптурі, живе лише трохи більше більш-менш вдалими копіями з віддалених часів.

Мистецтво - лише нижчий рід промисловості, як його перестає бути вираженням потреб, ідей почуттів відомої епохи. Я дивуюся тепер щирим творам наших середньовічних художників,рисовавших святих, рай і пекло - предмети вельми суттєві тоді навіть які становлять головний центр існування; але художники, які вже немає справжніх вірувань, покривають наші стіни тими самими сюжетами, силкуючись повернутися до техніки іншого століття, всі вони роблять лише жалюгідні наслідування, не цікаві для нашого часу і який буде зневажати майбутнє. Милі наївності дитини викликають відразу, коли він починає наслідувати старий.

Те, що зараз сказано нами про живопису, застосовно і до нашої архітектурі,пробавляющейся нині наслідуваннями формам, відповідним потребам і віруванням, яких в нас немає. Єдина щира архітектура нашого часу, вона лише одне відповідає потребам і співчуваючих ідеям нашої цивілізації, - це архітектура п'ятиповерхового вдома, залізничного мосту і вокзалу. Це утилітарне мистецтво також притаманно відомої епохи, як було колись готична церква Косьми і феодальний замок; а майбутньої археології великі сучасні готелі та готичні собори представлятимуть однаковий інтерес, оскільки вони послідовними сторінками тих кам'яних книжок, які залишає по собі кожне століття, разом із тим, вона відкине зі зневагою, як негідні документи, жалюгідні підробки, складові все сучасне мистецтво.

Помилка наших художників у тому, що вони хочуть оживити формули, відповідні естетичним потребам почуттями, яких в нас немає. Наше жалюгідне класичне виховання набила їх голови віджилими поняттями і чи вселяє їм естетичний ідеал, не цікавіший нашого часу. Усі змінюється з половиною століттями - люди, їхні потреби і вірування. В ім'я яких принципів вирішуються стверджувати, що одне лише естетика не підпорядковується закону розвитку, який управляє всесвіту? Кожна естетика являє собою ідеал прекрасного відомої епохи й відомої раси, і з одного те, що епохи й раси бувають різні, і ідеал прекрасного повинен постійно змінюватися. З погляду філософської, все ідеали рівноцінні, оскільки воно лише тимчасові символи. Коли вплив греків та римлян, стільки столітьфальсифицирующее європейський розум, нарешті зникне із нашого виховання і ми навчимося самостійно дивитися навколо себе, то тут для нас стане ясним, що має пам'ятниками, котрі представляють по меншою мірою однакову естетичну вартість з цінністю Парфенона, і мають сучасних народів набагато вищий інтерес.

Із усього вищесказаного можна зрозуміти, що й мистецтво, як і всі елементи цивілізації, становить зовнішній прояв душі народу, що їх створив, це ще отже, що його становить всім народів влучний вислів їхні думки.

Це роз'яснення довелося б. Бо важливістю, яку має в відомого народу той інший елемент цивілізації, вимірюється перетворююча сила, докладена цим народом при цьому елементу, що він його позичає у чужоземної раси. Якщо, наприклад, індивідуальність її переважно проявляється у мистецтві, він неспроможна буде відтворити завезених зразків, не обклавши них глибокого свого відбитка. Навпаки, він обмаль змінить елементи, які можуть бутиистолкователями його генія. Коли римляни запозичували архітектуру у греків, де вони робили у ній ніяких корінних змін, оскільки вони найбільше вкладали свою душу зовсім на свої пам'ятники.

Та у такого народу, цілком позбавленого оригінальної архітектури, вимушеного шукати собі зразки і від художників по закордонах, має на кілька століть підкоритися впливу середовища проживання і стати, майже усупереч собі, вираженням раси, що його позичає. Храми, палаци, тріумфальні арки, барельєфи античного Риму - роботи греків чи грецьких учнів; і проте характер цих пам'яток, їх призначення, їх орнаменти, навіть їхнього розміри нічого очікувати більше коштів у нас поезій та ніжних спогадів про афінському генії, але мені більше -- ідею сили, панування, військової пристрасті, яка піднімала велику душу Риму. Отже, навіть у тій сфері, де раса виявляє найменше оригінальності, вона може робити кроку, ніж залишити якогось сліду, який належить лише йому і розкриває нам щось із її душевного складу і з його затаєних думок.

Справді, справжній художник, він був архітектор, літератор чи поет, має магічною здатністю передавати їх у чудових узагальненнях душу відомої епохи й відомої раси. Дуже вразливі, майже несвідомі, мислячі переважно образами, обмальрезонерствующие, художники є вірним дзеркалом того суспільства, де вони живуть; їх твори - найвірніші документи, куди можна вказати, щоб відтворити істинний образ який-небудь цивілізації. Вони занадто несвідомі, аби бути щирими, і дуже сприйнятливі до вражень оточуючої їхнього середовища, ніж передавати вірно її ідей, почуттів, потреб і прагнень. Свободи вони мають ніякої, і це становить їх силу. Вони укладено у тісному колі традицій, ідей, вірувань, сукупність яких утворює душу раси і епохи, спадщина почуттів, думок та прочуханок, вплив яких нихвсемогуще, оскільки вона управляє темній сферою несвідомого, у якій виробляються їх твори. Якби, які мають цих творів, ми знали про минулих століттях тільки те, що розповідають нам безглузді розповіді та тенденційні твори древніх істориків, то справжнє минуле кожного народу було для нас майже так само приховано, як минуле тієї затопленої морем таємничої Атлантиди, про яку говорить Платон.

Властивість мистецького твору у тому, щоб щиро висловлювати потреби і ідеї, які його за світло; якщо художнє твір - правильну мову, цей мову часто важко пояснити. Між твором і створила його непритомною думкою існує інтимна зв'язок; але, як знайти нитку, що дозволить нам сходити від однієї в іншу? Ця думка,формировавшаяся день у день незліченних впливів середовища, вірувань, потреб, нагромаджена спадковістю, часто незрозуміла для таких людей інший раси чи іншого століття; проте вона менш незрозуміла, коли передається нам у вигляді каменю, ніж коли до нас у вигляді слів; бо слова - еластичні форми, що покривають у тому ж убранням цілком несхожі ідеї.Извсех різних мов, що розповідають минуле, витвори мистецтва, особливо твори архітектури, - ще самі зрозумілі. Більше щирі, ніж книжки, менш штучні, ніж релігія і естонську мови, вони передають одночасно відчуття провини та потреби. Архітектор - будівельник житла чоловіки й обителі богів; тоді як завжди у огорожі храму або близько оселі вироблялися перші причини подій, складових історію.

Зі сказаного вище ми можемо укласти, що й різні елементи, у тому числі утворюється цивілізація, є вірним вираженням душі який створив їх народу, то окремі відтворюють душу цього народу набагато краще, ніж інші. Та оскільки природа цих елементів урізноманітнюється від однієї народу до іншого, від однієї епохи в іншу, то, очевидно, що організувати неможливо знайти у тому числі хоча б тільки, яким було б користуватися як загальним мірилом щодо різноманітних цивілізацій.

Очевидно, що не можна між тими елементами ієрархічного розподілу, бо розподіл це змінюється одвіку до віці тоді, як соціальна корисність самих аналізованих елементів змінюється з епохами.

Якщо будувати висновки про важливості різних елементів цивілізації з суто утилітарною погляду, то довелося сказати, що найважливіші елементи - ті, які дозволяють одному народу поневолити інші, тобто. військові установи. Але тоді довелося би постачити греків (художників, філософів та закордонних вчених) нижче великовагових римських когорт; мудрих та закордонних вчених єгиптян - нижчеполуварварских персів; індусів - нижче тежполуварварских моголів.

Цими тонкими відмінностями історія не займається. Єдине перевага, перед яких вона завжди схиляється, - це військове; але останнє дуже рідко супроводжується відповідним перевагою у решті елементах цивілізації чи, по крайнього заходу, це не дає йому довго існувати поруч із собою. На жаль, військову перевагу у якогось народу неспроможна ослабшати так, що він ні засуджений на швидке зникнення. Завжди бувало отже коли вищі народи досягали апогею цивілізації, повинні були поступатися варварам, значно нижчі від їх хто стоїть розумно, але які мають відомими якостями характеру і войовничості, які дуже витонченими цивілізаціями завжди знищувалися.

Отже, потрібно дійти тому сумного висновку, що елементи цивілізації, що з філософської погляду є дуже низькими, з "суспільною погляду є найважливішими. Якщо закони майбутнього повинні прагнути бути так само, як закони минулого, можна сказати, що з народу саме шкідливе - коли він сягає надто високій щаблі розвитку та культури. Народи гинуть тоді, як псуються якості їх характеру, що є основою їхніх душ, й інші якості псуються тоді, як зростають їхні цивілізація та розвитку.

Глава III. Як перетворюються установи, релігії, і мови

Вищі раси що неспроможні точно як і, як і нижчі, різко змінити елементи своєї цивілізації. -- Суперечності, представлені народами,переменившими свою релігію, свою мову своє мистецтво. -- У чому видно ці зміни. Глибокі зміни, яким зазнали буддизм,браманизм, ісламізм і західне християнство залежно від які взяли їх рас. -- Зміни, яким піддаються заклади і мови залежно від приймаючої їх раси. -- Слова, аналізовані як відповідні у різних мовами, представляють цілком несхожі ідеї, й способи мислення. -- Неможливість як наслідок перекладу деяких мов до чужої. -- Чому в історичних творах цивілізація якогось народу іноді зазнає глибокі зміни. -- Межі взаємовпливу різних цивілізацій.

У одному із своєї праці я показав, що навіть вищі раси неспроможна нав'язати свою цивілізацію нижчим. Перебираючи одне одним найсильніші кошти впливу, якими мають європейці, - виховання, закладу і вірування - я довів абсолютну недостатність цих засобів впливу у тому, щоб змінити соціальне становище нижчих народів. Я намагався також знайти, що позаяк елементи який-небудь цивілізації відповідають відомому, цілком певному душевним складом, створеному довгим впливом спадковості, було б неможливо змінити їх, не змінивши одночасно душевного складу, із якого вони виникають. Лише століття, а чи не завойовники, можуть виконати такий працю. Я показав також, що лише крізь низку послідовних етапів, аналогічних тим, якими переходили варвари, руйнівники греко-римської цивілізації, народ можна порушувати сходами цивілізації. Якщо у вигляді виховання намагаються звільнити його від такого типу етапів, то цим руйнують лише його моральність та розумові спроможності російських і зрештою зводять його набагато нижчого рівня, чому він, якого він хотів досяг сам.

Аргументація, застосовна до нижчих расам, цілком застосовна і до вищим. Якщо принципи, викладені у книзі, вірні, ми повинні стверджувати, як і вищі раси що неспроможні різко змінити своєї цивілізації. Їм також потрібен і послідовні етапи. Якщо іноді здається, що якийсь вищий народ прийняв вірування, установи, язик, і мистецтво, цілком які від тих, які були в його предків, то дійсності це можливо по тому, як і їх повільно й глибоко змінив про те, аби навести у відповідність до своїм душевним складом.

Вочевидь, що історія суперечить з кожної сторінці хіба що висловлену становищу. Там можна часто-густо бачити, що народи змінюють елементи своєї цивілізації, приймають нові релігії, нову мову, нові установи. Одні залишають свої багатовікові вірування, щоб перейти в християнство, буддизм чи іслам; інші перетворюють свою мову; треті, нарешті, докорінно змінюють свої заклади і мистецтво. Навіть здається, що досить якогось завойовника чи апостола, і навіть простого капризу, щоб дуже просто виробляти такі зміни.

Але, розповідаючи нам про ці різкі перевороти, історія виконує лише звичайне свою справу: створювати й поширювати протягом багато років помилки. Коли вивчаєш ближче всі ці удавані зміни, то помічаєш скоро, що легко змінюються лише назви речей, тоді як сутності, що ховаються за цими словами, хто продовжує жити і змінюються лише вкрай повільно.

Аби у цьому показати, водночас, за схожими назвами відбувається повільний розвиток речей, довелося вивчити елементи кожної цивілізації в різних народів, тобто. написати цілком нову їх історію. До цієї важкою роботі вже приступав у багатьох томах і має наміру її відновлювати. Залишаючи осторонь незліченні елементи, у тому числі утворюється цивілізація, я виберу лише з них - мистецтво.

Проте, перш, ніж приступити (особливої главі) до вивчення еволюції, чиненої мистецтвом під час переходу від однієї народу до іншого, я скажу кілька слів про зміни, які долають іншими елементами цивілізації, про те, щоб показати, що, застосовні до жодного з цих елементів, застосовні також до решти, і якщо мистецтво народів перебуває у через відкликання відомим душевним складом, те й мову, установи, вірування тощо. перебувають у той самий взаємної залежності і, отже, що неспроможні круто змінюватися і переходити від однієї народу до іншого.

Ця теорія може видатися парадоксальною, оскільки вона торкається релігійних вірувань, і однак у історії саме цих вірувань можна знайти кращі приклади, щоб довести, що народу як і неможливо круто змінити елементи своєї цивілізації, як індивіду змінити своє зростання чи колір своїх очей.

Безперечно, кожному відомо, нібито всі великі релігії,браманизм, буддизм, християнство, іслам, викликали масові звернення серед цілих рас, які формально відразу їх прийняли; але заглиблюєшся трохи вивчення цих звернень, одразу можна побачити, що й змінили щось народи, лише назву своєї старої релігії, а чи не саму релігію; що насправді прийняті вірування зазнали змін, якої не вистачало, щоб приєднатися до старим віруванням, яких вони прийшли змінюють і ворожість до яких було лише пересічним продовженням. Зміни, пережиті віруваннями під час переходу від однієї народу до іншого, часто бувають така значні, що знову прийнята релігія немає - жодного помітного кревності з тим, назва якої вона. Кращий приклад вказує на буддизм, який по тому, як було перенесений до Китаю, доти став там невпізнанним, що італійські вчені спочатку сприйняли його з самостійну релігію і знадобилося дуже чимало часу, щоб отримати, що ця релігія - просто буддизм, видозмінений прийняла його расою. Китайський буддизм зовсім не від буддизм Індії, сильно відрізняється від буддизму Непалу, а останній, своєю чергою, видаляється від буддизму Цейлону. У Індії буддизм був лишесхизмой попереднього йомубраманизма (від якої він у сутності дуже мало), точно як і, як у Китаї -схизмой колишніх вірувань, до яких він тісно примикає.

Те, що суворо доведено для буддизму, щонайменше вірно длябраманизма. Оскільки раси Індії надзвичайно різні, то легко припустити, під однаковими назвами вони повинні бути надзвичайно різні релігійні вірування. Безсумнівно, всебраманистские племена вважають Вішну іШиву своїми головними божествами, аВеди - своїми священними книжками; але це головні божества залишили в релігії лише імена, священні ж книжки - лише свій текст. Поруч із ними утворилися незліченні культи, у яких можна знаходити у своєму залежність від раси найрізноманітніші вірування: монотеїзм, політеїзм, фетишизм, пантеїзм, культ предків, демонів, тварин, тощо. Якщо будувати висновки про культи Індії лише з того, що кажутьВеди, то неможливо було становити ні найменшого ставлення до божествах і віруваннях, панівних на величезному півострові.Заглавие священних книжок шанується в усіх брамінів, але від релігії, якої ці книжки вчать, нічого іншого.

Навіть сама іслам, не дивлячись на простоту його монотеїзму, не уникнув цього закону: існує величезне відстань між ісламом Персії, Аравії та Індії. Індія, по сутіполитеистическая, знайшла кошти зробити політеїстичної найбільшмонотеистическую з релігій. Для 50 мільйонівмусульман-индусов Магомет святі ісламу є лише новими божествами,прибавленними до тисяч інших.

Іслам навіть встиг встановити того рівності всіх людей, що у інших містах було з причин його успіху: мусульмани Індії застосовують, подібно іншим індусам, систему каст. На Декані, середдравидийских народностей, іслам став доти невпізнанним, що не можна його відрізняти відбраманизма; він від цього зовсім не від вирізнявся, але ім'я Магомета і мечеть, де поклоняютьсяобоготворенному пророку.

Не йти до Індії, щоб повністю бачити глибокі зміни, яким піддавався іслам, переходячи від однієї раси в іншу. Досить переглянути на Алжир. Він укладає у собі дві зовсім різні раси: арабів. І берберів, однаково мусульман. Але від ісламу перших до ісламізму останніх дуже далека; полігамія Корану перетворилася на моногамії у берберів, релігія яких був лише з'єднання ісламу з колишнім язичництвом,царившим з-поміж них багато століть, коли ще панував Карфаген.

І релігії Європи не вислизнули від загального закону - видозмінюватися відповідно до душею котрі беруть їх рас. Як і Індії, літера догматів, встановлених текстами, не змінилася; але це прості формули, зміст яких кожен тлумачить по-своєму. Під назвою християн ми бачимо у Європі справжніх язичників, наприклад,нижнебретонца, який молиться ідолам; фетишистів, наприклад, іспанця, студента, який амулети;политеистов, наприклад, італійця,почитающего за різні божестваМадонн кожного селища. Ведучи дослідження далі, можна було зовсім неважко показати, що великий релігійний розкол реформації був необхідним наслідком тлумачення одному й тому ж релігійної книжки різними расами: північні раси самі бажають досліджувати свою віру і регулювати своє життя; південні ж народи залишилися давно минули з погляду незалежності й філософського розвитку. Жоден приклад може бути переконливішою.

Але це факти, розвиток яких залежить насзавлекло дуже далеко. Нам доведеться ще менша місця присвятити двом іншим основних елементів цивілізації, установам та мови, тому що треба було б вдатися в технічні подробиці, які дуже виходили із кордонів цієї роботи. Те, що правильне для вірувань, однаково правильно, і для установ; ці останні що неспроможні передаватися від однієї народу до іншого, не наражаючись змін. Аби не допустити втомлювати читача масою прикладів, я прошу його просто звернути увагу, наскільки в новітні часи змінюються в різних рас одні й самі установи, нав'язані силою чи переконанням, як і раніше, що зберігають однакові назви. Я це засвідчив у попередньої главі з прикладу різних країн Америки.

Установи насправді становлять тільки наслідокнеобходимостей, куди воля одного покоління нездатний ніяк. Для кожної раси й у кожного фазиси розвитку цієї раси існують умови існування, почуттів, думок, думок, спадкових впливів, які передбачають окремі заклади і що виключатимуть інші. Урядові ярлики обмаль означають. Ніколи ніхто не давав якомусь народу вибирати установи, що здавалися йому найкращими. Коли дуже рідкісний випадок дозволяє їй їх вибирати, він не вміє їх зберігати. Численні революції, безперервні зміни конституцій, яким французи піддаються вже у продовження століття, становлять досвід, що був вже давно виробити у державних людей певний погляд з цього приводу. Я, втім, гадаю, що у голові темних мас й у вузької думки деяких фанатиків здатна ще триматися та ідея, що важливі суспільні зміни можуть відбуватися шляхом декретів. Єдина корисна роль закладів полягає у цьому, щоб дати законну санкцію змін, у яких прийнято мораллю й у думці. Вони йдуть за цими змінами, але з передують їм. Не установами змінюються характері і думку людей. Не ними можна зробити народ релігійним чи скептиком, навчити його керувати самим собою натомість, щоб безперервно вимагати потім від державиобуздивающих його заходів.

Я довго мовами, лише нагадаю, що й тоді, коли мова вже встановився завдяки писемності, він необхідно змінюється, переходячи від однієї народу до іншого, і це і є робить настільки безглуздою ідею всесвітньому мові. Менш як удвічі століття після завоювання галли, попри свою неймовірне чисельна перевага, прийняли латину; але цю мову народ скоро переробив відповідно до своїх потреб й особливої логіці власного розуму. З положень цих видозмін вийшов зрештою сучасний французьку мову.

Різні раси що неспроможні довгий час розмовляти тому ж "мовою. Випадки завоювань, комерційних інтересів можуть, безперечно, змусити який-небудь народ прийняти чужу мову замість свого рідного, однак упродовж небагатьох поколінь запозичений мову цілком перетвориться. Перетворення тим глибше, ніж раса, що має мова була позичений, сильніше відрізняється від тієї, що його запозичала.

Завжди можна зустріти несхожі мови у країнах, де є різні раси. Індія представляє цьому блискучий приклад. Великий півострів населений дуже багато хто і дуже різними расами; вчені налічують там 240 мов, окремі відрізняються одна від друга вулицю значно більше, ніж грецький від французького. Двісті сорок мов, а про майже трьохстах діалектах! Між цими мовами найпоширеніший -- ще зовсім новий, оскільки він є не довше трьох століть; цеиндостанский, який зі сполуки перського і арабського, у яких говорили завойовники-мусульмани, з індуським, однією з поширених у завойованих країнах мов. Переможці і переможені скоро забули свій первісний мову, аби розмовляти на новому мові, пристосованому для потреб нової раси, що виникла шляхом схрещування різних спільно які живуть народів.

Не можу довше зупинятися у цьому питанні і він змушений обмежитися зазначенням основних ідей. Якби міг укладати необхідні подробиці, пішов б далі і показав би, що коли і народи різні, то слова, які ми вважаємо вониоднозначащими, насправді представляють настільки друг від друга далекі способи мислення та відчування, що цілком вірний переведення з однієї мови в інший неможливий. Це легко зрозуміти, бачачи, як протягом кількох століть у одному й тому ж країні, в однієї й тією самою раси один і той ж слово відповідає цілкомнесходним поняттям.

Давні слова представляють поняття людей колишнього часу. Слова, колишні на початку знаками дійсних речей, невдовзі втратили сенс унаслідок змін в ідеях, моралі і звичаї. Продовжують розмірковувати з допомогою цих звичних знаків, змінити які було надто важко, але що вже ніякого відповідності тим часом, що вони вважали в момент, і тих, що позначають нині. Коли йдеться про народи, дуже віддалених ми, які належать до цивілізаціям, котрі жодного подібності до наших, то переклади можуть дати добро тільки слова, цілком позбавлені свого справжнього початкового сенсу, тобто. викликають у нашій умі ідеї, не які перебувають в жодній зв'язки Польщі з тими, які вони колись викликали. Це особливо разюче стародавніх мов Індії. Це народу (індусів) з що коливалися ідеями, логіка не має ніякого кревності з нашої, слова будь-коли мали того точного й жодного певного сенсу, який йому зрештою дали у Європі століття і склад нашого розуму. Є книжки, наприклад,Веди, переклад яких немає може бути.Проникать в думку індивідуумів, з якими ми живемо, але яких нас відокремлюють певні розбіжності у віці, в статевому відношенні, вчених, вже дуже важко; проникати ж у думку рас, з яких тяжіє пил століть, - працю, ніколи вдасться виконати жодному вченому. Усі доступне нам знання використовують тільки у тому, щоб показати повну непотрібність подібних спроб.

Хоч би як були короткі мало розвинені попередні приклади, вони ще вистачає здобуття права показати, якою великою змін піддаються елементи цивілізації народи, їхзаимствующих. Запозичення здається часто значним, тому, що назві воно буває іноді дуже рельєфно; але засвоєння його завжди у дійсності дуже незначним. Упродовж віків, завдяки повільної роботи поколінь, і внаслідок поступових додатків, запозичений елемент відрізняється від свого початкового прототипу. Із цією поступовими змінами історія, яка цікавиться переважно зовнішністю, зовсім не від вважається, і коли він нам каже, наприклад, що якийсь народ прийняв нову релігію, ми відразу ж розуміємо не ті вірування, які насправді були ним прийнято, але саме ту релігію, яка нам відома час. Потрібно глибоко вивчити ці повільні пристосування, щоб добре зрозуміти їх генезу та вловити відмінності, що відокремлюють слова від сутностей.

Отже, історія цивілізації складається з повільних пристосувань, з незначних поступових змін. Якщо вони самі нам здаються раптовими значними, лише через те, що ми, як і геології, пропускаємо проміжні фази і розглядаємо лише крайні.

Насправді хоч би як було розвинено і обдарований який-небудь народ, його спроможність засвоювати той інший новий елемент цивілізації завжди обмежена.Мозговие клітинки що неспроможні засвоїти собі у день то, на створення чого знадобилися століття, і було пристосоване почуттям й потребам дуже різних організмів. Лише повільні спадкові придбання припускають можливість подібних асиміляцій. Коли ми час торкнутися вивченню еволюції мистецтва найбільш розвиненого із народів давнини, у греків, то побачимо, що треба було багато сторіч у тому, щоб вийти з грубих наслідувань ассірійським і єгипетським зразкам і послідовними етапами дістатися шедеврів, яким понині дивується людство.

І, проте, все народи, які слідували друг за іншому історія, виключаючи деякі первісні народи, які єгиптяни і халдеї, тільки і робили, що засвоювали собі елементи цивілізації, які становлять спадщина минулого, змінюючи їх відповідно до своєму душевним складом. Розвиток цивілізацій відбувалося б незрівнянно повільніше, і розпочинається історія різних народів була лише вічним повторенням, коли вони було неможливо скористатися матеріалами, виробленими перед тим. Цивілізації, створені 7 чи 8 тисяч літ тому жителями Єгипту йХалдеи, утворили джерело матеріалів, куди по черзі приходили черпати все нації. Грецька мистецтво народилося з мистецтва, створеного на берегах Тигру і Ніла. З грецького стилю вийшов римський, який у часи чергу, змішаний зі східним впливами, дав початок послідовно візантійським, романському і готичному стилям,разнообразящимся залежно від генія та працездатного віку народів, які мають утворилися, але у яких загальне походження.

Те, що ми сьогодні сказали про мистецтво, застосовно всім елементам цивілізації, установам, мовам і віруванням. Європейські мови походить від одногоязика-праотца, у якому колись говорили жителі центрального плоскогір'я Азії. Наше право - дітище римського права, що у своє чергу народилося від попередніх прав. Самі наші науки витратило не було б тим, що вони є тепер, без повільної роботи століть. Великі засновники сучасної астрономії: Коперник, Кеплер, Ньютон перебувають у в зв'язку зі Птолемей, твори якого служили навчальними посібниками до 15 століття; Птолемей ж примикає через Александрійську школу до єгиптянам і халдеям. Ми, в такий спосіб, попри страшні прогалини, якими сповнена історія цивілізації, повільну еволюцію наших знань, змушує нас сходити через століття і імперії до світанку цих древніх цивілізацій, причому ці останні сучасна наука і намагається пов'язати з тими первісними часом, коли людство не мало ще історії. Але якщо джерело загальний, то зміни - прогресивні чи регресивні, -- яким зазнали запозичені елементи в кожного народу співвідносно з душевним складом, дуже різні. Історія цих змін становить історію цивілізацій.

Ми хіба що показали, основні елементи, у тому числі утворюється цивілізація, індивідуальні кожному за народу, що вони є як результат, і навіть вираз структури його душі, не можуть, отже, переходити від однієї раси в іншу, не наражаючись дуже глибокі зміни. Ми також бачили, що величину цих змін маскують з одного боку лінгвістичні потреби, змушують нас позначати однаковими словами зовсім різні речі, з другого - неминучі недоліки історичних творів, що звертають нашу увагу лише на крайніх форм цивілізації і що б нам що з'єднують їх проміжних форм. Переходячи у наступному главі до загальним законам еволюції мистецтв, ми зможемо показати ще більше ясно послідовність змін,совершающихся в основних елементах який-небудь цивілізації принаймні переходу їхню відмінність від одного народу до іншого.

Глава IV. Як перетворюються мистецтва

>Применения вищевикладених принципів до вивчення еволюції мистецтв у східних народів. -- Єгипет. -- Релігійні ідеї, яких відбувається його мистецтво. -- Чим стало його мистецтво після перенесення його до різним расам: ефіопам, грекам і персам. -- Первісна низький рівень грецького мистецтва. --Медленность його розвитку. -- Прийняття та розвитку в Персії грецького, єгипетського і ассирійської мистецтв. -- Перетворення, пережиті мистецтвом, залежить від раси, але немає від релігійних вірувань. -- Приклади, представлені великими змінами, яким піддалося арабське мистецтво залежно від рас, які взяли іслам. -- Застосування наших принципів зміну походження та розвиткуиндусского мистецтва. -- Індія й Греція черпали вже з джерела, але в силу відмінності рас вони дійшли мистецтвам, котрі жодного кревності. -- Величезні зміни, яким піддалася архітектура таки в Індії, залежно від які населяли її рас і, попри подібність вірувань.

Досліджуючи відносини, котрі пов'язують душевний склад відомого народу із його установами, віруваннями і мовою, повинен був обмежитися з цього приводу короткими вказівками. Щоб висвітлити різнобічно ці запитання, потрібно було б написати томи.

Що ж до мистецтва, то тут ясне і точне виклад незрівнянно легше. Установи, вірування - речі сумнівною визначеності і дуже важко можна. Потрібно вивчати сутності, мінливі з кожним епохою і що ховаються за мертвими текстами, присвятити себе повністю аргументації і сміливо критикує, аби наприкінці кінців дійти спірним висновків. Навпаки, художні твори, особливо пам'ятники, дуже визначені і легко піддаються тлумачення. Кам'яні книжки -- самі ясні з книжок, єдині, будь-колилгущие, на цьому підставі нею відводжу чільне місце у своїх працях з історії цивілізацій Сходу. Завжди плекав велике недовіру до літературним документам. Вони часто вводять у оману й рідко навчають. Пам'ятник будь-коли обманює і завжди навчає. Він найкраще зберігає думку зниклих народів. Потрібно шкодувати розумової сліпоти фахівців, бажаючих знаходити ними лише про напис.

Отже, ми коротко досліджуємо, як мистецтва є вираженням душевного складу якогось народу і як перетворюються, переходячи від однієї цивілізації в іншу.

У цьому вся дослідженні я займуся лише східним мистецтвом.Генезис і перетворення європейського мистецтва підпорядковувалися однаковим законам; але щоб продемонструвати еволюцію в різних народів, потрібно було б укладати подробиці, яких не допускають надзвичайно тісні цього дослідження.

Візьмемо спочатку мистецтво Єгипту й подивимося, чим він колись стало, переходячи послідовно до трьох різним расам: негрів Ефіопії, грекам і персам.

З усіх цивілізацій, коли-небудьпроцветавших на земній кулі, цивілізація Єгипту найповніше перетворювалася на своє мистецтво. Вона конкретизувалася у ньому від такий силою і ясністю, що художні типи, народжені на берегах Ніла, могли годити на одне лише Єгипту й прийняти іншими народами тільки тоді, як вони зазнали значних змін.

Єгипетський мистецтво, особливо архітектура, є вираз особливого ідеалу, що у продовження 50 століть постійно цікавив весь народ. Єгипет мріяв створити людині нетлінне житло через її ефемерного існування. Ця раса, всупереч скільком іншим, нехтувала життя й плекала думка про смерті.

Найбільше її займала нерухома мумія, яка своїми покритими емаллю очима у своїй золотий масці вічно споглядає у глибині свого темного житла таємничі ієрогліфи. Не побоюючись ніякої профанації у своїй гробовому домі, величезному, як палац, серед розписаних і покритих статуями стін нескінченних коридорів, ці мумії знаходили тут усе, що приваблювала людини впродовж його короткого земного існування. Їх копалися підземелля, споруджувалися обеліски, пілони, піраміди, їм жобтесивались задумливі колоси, присутні висловлювати спокою і величі у своїх кам'яних тронах.

Усі міцно і масовано у цій архітектурі, вона прагнула бути вічної.

Якби із усіх народів давнини нам були відомі лише єгиптяни, ми до всього тим міг би стверджувати, що мистецтво -- найточніше вираз створила його расової душі.

Дуже різні друг від друга народи: ефіопи (нижча раса), греки і перси (вищі раси), запозичували своє мистецтво або в одного Єгипту, чи частиною у Єгипту, частиною у Ассирії. Подивимося ж, чим він почало їх руках.

Візьмемо спочатку самий нижчий з хіба що пойменованих нами народів, ефіопів.

Відомо, що в ранню епоху єгипетської історії (XXIV династія) народи Судану, скориставшись анархією і занепадом Єгипту, заволоділи деякими з його провінцій і заснували царство, що мало послідовно своєї столицеюНапату іМерое і зберегли на своїй незалежності протягом багатьох століть. Осліплені цивілізацією переможених, вони намагалися наслідувати їх пам'яткам й особливо мистецтва; але це наслідування, зразки яких ми є, здебільшого грубі оступачені статуї. Ці негри були варварами; слабке розвиток їх мозку засудило їх у застій; і вони справді, поприцивилизующее вплив єгиптян, що тривало багато століть, вони вийшли з варварства. Ні прикладу ні з древньої, ні з сучасної історії, щоб якесь негритянське плем'я піднялося до відомого рівня цивілізації; щоразу, як у силу однієї з випадків, які у давнини склалися в Ефіопії, а наші дні - в Гаїті, висока цивілізація потрапляла до рук негритянської раси, ця цивілізація швидко приймала дуже жалюгідні форми.

Інша раса, тоді також варварська, але біла, грецька раса запозичала у Єгипту й Ассирії перші зразки свого мистецтва, і вона також спочатку обмежувалася бридкими наслідуваннями. Твори мистецтва цих двох видатних цивілізацій доставили їй фінікійцями, тодішніми владарями над морськими шляхами, з'єднуючими берега Середземного моря, и народами Малої Азії, господарями сухих шляхів, що вели в Ніневію і Вавилон.

Кожному ж добре відомо, наскільки зрештою греки піднялися вищий за своїх зразків. Але відкриття сучасної археології також довели, наскільки грубі були перші оступачені статуї, що їм потрібна була століття, щоб дістатися шедеврів, вибороли собі безсмертя. Саме це важка праця - створити оригінальне мистецтво, що залишило у себе позаду іноземне, греки витратили близько 700 років; але успіхи, зроблені ними на останнє сторіччя, значніша успіхів всіх попередніх століть. Найбільше часу потрібно якомусь народу для проходження не вищих етапів цивілізації, а нижчих. Найдавніші твори грецького мистецтва, твори скарбниці вМикенах, які стосуються XII віці до Р.Х., виявляють цілком варварські досліди, грубі копії з східних зразків; шість століть тому мистецтво залишається також східним; АполлонТенейский і АполлонОрхоменский є надзвичайно схожими на єгипетські статуї; але незабаром успіхи стають дуже швидкими, і через століття ми можемо вже зустрічаємо Фідія і чудові статуї Парфенона, тобто. мистецтво, звільнене від своєї східного походження і що стоїть значно вища зразків, якими воно надихалося протягом такого тривалого часу.

Це ж була пов'язана з архітектурою, хоча етапи його розвитку важче встановити. Не знаємо, якими б бути палаци гомерівських поем близько IX століття до Р.Х.; але мідні стіни, різнобарвні даху, золоті і срібні тварини, охороняють ворота, змушують мимоволі згадати про ассирійських палацах, облицьованих бронзовими дошками та емальованими цеглинами і охоронюваних виліпленими биками. Принаймні, ми знаємо, що тип найдавніших доричних грецьких колон, які, очевидно, сягають VII віці, можна знайти у Єгипті, у Карнасі й уБени-Хасане, що іонічна колона запозичала частина з своїх частин у Ассирії; але також знаємо, що з цих чужоземних елементів, спочатку накладених друг на друга, потім котрі злилися і, нарешті,преобразовавшихся, постали нові колони, цілком які від своїх первісних зразків.

З протилежного боку древнього світу Персія показує нам приклад аналогічного запозичення та розвитку, але розвитку, який встиг досягти свого апогею, оскільки вона було круто зупинено чужоземним завоюванням. Персія вони мали семи століть, як Греція, але двоє століть, щоб зробити собі мистецтво. Єдиний народ, араби, встиг досі виробити оригінальне мистецтво у такому короткий час.

Історія перської цивілізації починається тільки з Кіра та його наступників, які встигли не за п'ять століть до Р.Х. заволодіти Вавилоном і Єгиптом, тобто. двома великими центрами цивілізації,освещавшими тоді своєї славою східний світ. Греки, які мають панувати своєю чергою, тоді ще ішли у рахунок. Перська імперія стала центром цивілізації, поки буланиспровергнута Олександром,переместившим, водночас, центр світової цивілізації. Не володіючи ніяким мистецтвом, перси після заволодіти Єгиптом іВавилонией запозичували вони художників України та зразки мистецтва. Їх влада тривала лише 2 століття, тому вони мали часу глибоко змінити успадковане ними мистецтво; але ці завойовники своєю чергою було підкорено, вони нарешті почали вже його перетворювати. РуїниПерсеполиса, ще й зараз які стоять, розповідають нам про генезисі цих перетворень. Ми вважаємо там безсумнівну змішання чи, скоріш, нашарування єгипетського і ассирійської мистецтва, змішаних з декотрими грецькими елементами; а й нові елементи, саме високаперсеполитанская колона з двоголовими капітелями, демонструються вже то й дозволяють передбачити, якби у персів був настільки обмеженого часу панування, ця вища раса насторожувало б собі так само оригінальне, а то й так само високе мистецтво, як грецьке.

Підтвердженням цього можуть бути перські пам'ятники, знайдені десять століть тому. Після династіїАхеменидов,ниспровергнутой Олександром, успадковувала династія Селевкідів, потім династіяАрсакидов і, нарешті династіяСасанидов,ниспровергнутая в VII столітті арабами. Разом із нею Персія набуває нову архітектуру, і коли він знову починає будувати пам'ятники, всі вони носять у собі печатку безсумнівною оригінальності, що з поєднання арабського мистецтва, із древньої архітектуроюАхеменидов, зміненої поєднанням зеллинизированним мистецтвомАрсакидов (гігантські портали на повну вишину фасаду, емальовані цеглини, стрілчасті склепіння тощо.). Саме це нове мистецтво перенесли згодом моголи до Індії, попередньо перетворивши його по-своєму.

У попередніх прикладах ми бачимо різні щаблі перетворень, які може зробити один народ мистецтво іншого, дивлячись з його раси і часу, яким він має цього перетворення.

У нижчою раси (у ефіопів), мала у своєму розпорядженні століття, але що володіла дуже слабким психологічним розвитком, ми бачили, що запозичене мистецтво було у нижчу форму. У раси високою і мала у своєму розпорядженні століття, у греків, ми констатували повне перетворення древнього мистецтва у нове, значно вище. У інший раси, у персів, менш розвиненою, ніж греки, ірасполагавшей коротким часом, ми знайшли велику здатність пристосування, і зачатки перетворення.

Але крім прикладів, здебільшого віддалених, які ми хіба що привели, є ще інші, значно більше сучасні, що дають величину тих змін, які доводиться зробити тому чи тому раси в запозичений нею мистецтві. Ці приклади тим паче типові, що в випадку йдеться про народи, які сповідують те ж релігію, але вже мають різне походження.

Коли VII столітті нашої ери араби заволоділи найбільшої частиною старого греко-римського світу і заснували гігантську імперію, що від Іспанії до Азії, захопивши вся північ Африки, вони опинилися обличчям до обличчя з цілком певної архітектурою - візантійської. З початку вони її повністю прийняли - як і Іспанії, це у Єгипті та у сучасній Сирії, для побудови своїх мечетей.Мечеть Омара у Єрусалимі, мечеть Амру в Каїрі та інші пам'ятники, ще тепер збережені, свідчать нам про такий запозиченні. Але тривало недовго, і бачимо, як пам'ятники видозмінювалися від країни до країни, одвіку до віці. У своїй "Історії цивілізації арабів" я показав походження цих змін. Вони настільки значні, що таким пам'ятником початку завоювання, як мечеть Амру в Каїрі (1742 р.), і мечеттюКаит-Бей (1468 р.) кінця великої арабської епохи немає жодного подібності. Я показав своїми поясненнями і малюнками, що у різних країнах, підлеглих закону ісламу, - хто в Іспанії, у Африці, у сучасній Сирії, Персії, Індії -- пам'ятники мають настільки значні відмінності, що їх абсолютно неможливо з'єднати під загальним назвою, як це можна зробити, наприклад, стосовно готичним пам'яткам, які, попри всі свої відмінності, виявляють явне подібність.

Ці корінні розбіжності у архітектурі мусульманських країн що неспроможні залежати від розбіжності у релігіях, позаяк у тому випадку релігія сама й той самий; вони залежить від расових відмінностей, які впливають розвиток мистецтва як і глибоко, як і долі імперії.

Якщо це твердження вірно, ми повинні знаходити у своєму одному й тому ж країні, населеній різними расами, дуже несхожі пам'ятники, попри однаковість вірувань і єдність політичної влади. Це таки зокрема у Індії. У Індії найлегше знайти приклади, придатні на утвердження загальних принципів, викладені у книзі, і саме тому я постійно повертаюся до неї. Великий півострів є саму повчальну й філософську з історичних книжок. Нині це у дійсності єдиною країною, де можна за бажанню переміщатися в часі та бачити ще котрі живуть цілі низки послідовних етапів, які людство мало пройти, аби досягти найвищих щаблів цивілізації. У Індії можна зустріти всі форми розвитку: там мають своїх представників, і кам'яний століття, і століття електрики. Ніде не можна краще бачити роль великих чинників, управляючих походженням та розвитком цивілізацій.

Застосовуючи принципи, розвиненні держави теперішньому праці, намагався й інші дозволити довгонеподдававшуюся рішенню проблему: походженняиндусского мистецтва. Оскільки твір це надзвичайно мало відомо, і становить цікаве додаток моїх ідей щодо психології рас, ми наведемо тут із нього найважливіші рядки.

З погляду мистецтва Індія з'являється у історії лише дуже пізно. Найдавніші її пам'ятники, наприклад, колониАсоки, храми Карлі,Рарут,Санчи тощо. походять ледь до III віці до Р.Х. Коли вони було побудовано, то більшість старих цивілізацій древнього світу, цивілізації Єгипту, Персії і Ассирії і навіть найбільш Греції закінчили свій розвиток і занурювалися в морок занепаду. Єдина цивілізація, римська, замістила й інші. Світ знав лише одну владаря.

Індія, так пізно яка виступила з мороку історії, могла тому запозичати багато що в попередніх їй цивілізацій; але глибока ізольованість, у якій, як не так давно вважали, вона завжди жила, і дивовижна оригінальність її пам'яток це без будь-якого видимого кревності з усіма, що їм передували, змушували довгий час відкидати будь-яку гіпотезу про чужоземних запозиченнях.

З боку було незаперечною оригінальності перші пам'ятники Індії продемонстрували таку висоту виконання, вище за яку вони вже будь-коли піднімалися.Произведениям такого досконалості передували довгі пошуки навпомацки; але, попри свої кропіткі дослідження, жодна з його статуй, жодного з пам'яток не відкрив сліду цих блукань.

Недавнє відкриття деяких ізольованих країнах в північно-західній частині півострова уламків статуй і пам'яток, показуючи безсумнівні грецькі впливу, зрештою переконало індіаністів, що Індія запозичала своє мистецтво в Греції.

Додаток вищевикладених принципів, і глибше дослідження більшості пам'яток, існуючих ще Індії, привели мене до зовсім іншому рішенню. Індія, на мою думку, попри свою випадкове зустріч із грецької цивілізацією, не запозичала в неї жодного зі своїх мистецтв, і не могла запозичати. Двісоприкасавшиеся раси були надто різні, думки їх занадто несхожі, художній їх геній занадто характерний, що вони могли взаємно впливати друг на друга.

Вивчення древніх пам'яток, розсіяних по Індії, показує нам прямо, що її мистецтвом і грецькою немає ніякої кревності. Тоді як наші європейські пам'ятники сповнені елементами, запозиченими у грецького мистецтва, пам'ятники Індії уявити не можуть нам жодного. Найстрашніше поверхове вивчення показує, що маємо тут працювати з цілком різними расами І що, то, можливо, ніколи було більш несхожих геніїв, я скажу навіть більше гидких одна одній, ніж грецький і індуський.

Це загальне поняття ще тільки більш з'ясовується, коли глибше вникаєш вивчення пам'яток Індії, та в інтимну психологію народів, їх створили. Незабаром помічаєш, що індуський геній занадто індивідуальний, щоб підкоритися чужоземному впливу, занадтонесогласному з щодо його власної думкою. Це чужоземне вплив то, можливо, безперечно, нав'язане; але, хоч би скільки воно тривало, вона залишається цілком поверховим і неміцним. Здається, що душевним складом різних рас Індії, та інших народів існують так само високі перепони, як страшні перешкоди, створені природою між великим півостровом та інші країнами земної кулі.Индусский геній настільки оригінальний, що, який би предмет йому ні довелося запозичати, цей предмет відразу ж перетворюється і поступово стає індуським. Навіть у архітектурі, де на приховувати запозичення, індивідуальність цього своєрідного генія, ця здатність швидкого спотворення позначається дуже швидко. Можна, звісно, змуситииндусского архітектора скопіювати грецьку колону, але не можна іншому завадити видозмінити їх у колону, які з першого погляду прийматимуть за індуську. Навіть у наші дні, коли європейське вплив настільки таки в Індії, такі видозміни спостерігаються щодня. Дайте індуському художнику скопіювати який-небудь європейський зразок, братиме від нього тільки загальну форму, але перебільшити одні частини, помножити, попередньо спотворивши,орнаментние деталі, й інша чи третя копія цілком втратить власний західний характер, щоб зробитися виключно індуській.

Основна особливість індуській архітектури, в тому числі літератури - це крайнє перебільшення, нескінченне достаток деталей, складність, складова саме протилежність правильною теорією і холодної простоті грецького мистецтва. Вивчаючи мистецтво Індії, можна всього краще зрозуміти, наскільки пластичні твори відомої раси перебувають у в зв'язку зі її душевним складом і вони становлять найбільш ясний мову тим, хто здатен його витлумачити. Якби індуси, подібноассирийцам, геть щезли з історії, то барельєфи їх храмів, їх статуї і пам'ятники було б достатні, щоб відкрити нам їх минуле. Особливо вони говорили було б, що методичний і ясний розум греків не міг надати ані найменшого впливу безсоромне інеметодическое уяву індусів. Вони нам пояснили також, чому грецьке вплив у Індії може бути лише тимчасовим і обмеженим завжди тієї областю, де вона короткий час було.

>Археологическое вивчення пам'яток дало змогу підтвердити точними документами те, що загальне знання пам'яток Індії, таиндусского духу безпосередньо відкриває. Вона дозволила нам констатувати той цікавий факт, що індуські государі, перебувають у зносинах ізАрсакидами - царями Персії, цивілізація якої носила сильний відбиток еллінізму, багаторазово і особливо у перші двоє століття нашої ери хотіли вводити до Індії грецьке мистецтво, але будь-коли встигали у тому.

Це запозичене мистецтво, цілком офіційне і будь-якого зв'язку з духом народу, якого він був занесено, зникало завжди разом із політичними впливами,визвавшими його за світло. Втім, така пересадка була занадто осоружна індуському генію, щоб мати навіть протягом, коли вона була нав'язана, якесь впливом геть національне мистецтво. Справді, у тодішніх й у пізніших пам'ятниках, які численні підземні храми, не можна знайти сліду грецьких впливів. З іншого боку, які самі собою занадто характерні, щоб їх було зась дізнатися. Крім домірності, що завжди характерна, є ще технічні подробиці, особливо мистецтво драпірування, відразу ж котре видає руку грецького художника.

Зникнення грецького мистецтва - у Індії було так само раптово, як та її поява, і самі ця раптовість показує, наскільки він бувзаносним мистецтвом, офіційно нав'язаним, це без будь-якого кревності про те народом, що був прийняти його. Ніколи немає, щоб мистецтва цілком зникали у якогось народу; вони перетворюються і винесла нове мистецтво позичає завжди щось в одного, якому є змінюють. Раптом прийшовши у Індію, грецьке мистецтво раптово ж зникло звідти, і зробив там таку ж незначна вплив, як європейські пам'ятники, побудовані там англійцями двоє століть тому.

Нинішнє відсутність впливу європейського мистецтва - у Індії, попри більш як столітнє необмежене панування, то, можливо зіставлять з незначним впливом грецького мистецтва 18 століть тому. Не можна заперечити, що на таке існує певна непримиренність естетичних почуттів, бо мусульманське мистецтво, хоча вона таку ж чужоземне, як і європейська, викликало наслідування в усіх галузях півострова. Навіть там, де мусульмани будь-коли користувалися ніякої владою, рідко можна зустріти храм, не завершальний деяких мотивів арабської орнаментації. Безперечно, як й у віддалену епоху царяКанишки, ми бачимо час, що раджі на кшталтГвалиора, спокушені величчю влади іноземців, вибудовують собі палаци в греко-латинському стилі, але, як і в часиКанишки, таке офіційне мистецтво, нагромаджене на тубільне, залишається це без будь-якого впливу ця остання.

Отже, грецьке мистецтво індуське колись існували пліч-о-пліч, як і час європейське мистецтво індуське, але будь-коли впливали одна на друга. Що ж до пам'яток суто індуських, то немає у тому числі жодного, про яку можна було сказати, що воно являє собою у цілому або докладно хоч саме віддалене схожість із грецьким пам'ятником.

Це безсилля грецького мистецтва прижитися таки в Індії є разючим і його треба, звісно, приписати зазначеної нами непримиренності між душами двох рас, але з уродженою нездатності Індії засвоїти собі чужоземне мистецтво, оскільки він чудово вміла засвоїти і перетворити мистецтва,согласовавшиеся з її душевним складом.

Археологічні документи, які потрібні вдалося зібрати, довели, що Індія шукала початку на насправді в Персії, але не Персії, злегка еллінізованій, часівАрсакидов, а Персії - наступниці древніх цивілізацій Ассирії і Єгипту. Відомо, що коли і, 330 років до Р.Х" Олександрниспроверг династію царівАхеменидов, перси мали вже двоє століть блискучої цивілізацією. Звісно, вони формули якоїсь нової мистецтва, але суміш єгипетського і ассирійської, що вони успадкували, справила чудові твори. Ми можемо бачити про неї зі збережених ще руїнамПерсеполиса. Там пілони Єгипту, крилаті бики Ассирії і навіть деякі грецькі елементи показують нам, що у цій обмеженою області Азії зійшлися все мистецтва великих попередніх цивілізацій.

У Персію Індія прийшла черпати, але насправді черпала з мистецтвХалдеи і Єгипту, які Персія тільки і запозичала.

Вивчення пам'яток Індії відкриває нам, яким запозиченням зобов'язані своєю появою світ; але щоб констатувати ці запозичення, слід звернутися до древнім пам'яткам: індуська душа настільки оригінальна, що запозичені речі, щоб пристосуватися до її поняттям, повинні піддатися дуже великим змін, після чого вони скоро стають невпізнанними.

Чому Індія, що опинилася настільки нездатною запозичати що не пішли в Греції, навпаки, виявилася настільки здатної запозичати у Персії? Вочевидь, що перське мистецтво цілком відповідала її душевним складом, тоді як грецьке анітрохи з нею несогласовалось. Прості форми, поверхні з незначними орнаментами грецьких пам'яток було неможливо припасти до душі індуському духу, тоді як вишукані форми, безліч прикрас, багатство орнаментації перських пам'яток мали його спокусити.

Втім, у ту віддалену, попередню нашої ері, епоху Персія, представниця Єгипту й Ассирії, надавала своїм мистецтвом впливом геть Індію. Коли багато сторіч через на півострові з'явилися мусульмани, їх цивілізація під час своєї проходження через Персію глибоко просякла перськими елементами; і те, що вона дала до Індії, було переважно перським мистецтвом, яке мало поки що не собі слід своїх колишніх ассирійських традицій, продовженихахеминидскими царями. Велетенські двері мечетей, і особливо що покривають їх емальовані цеглини - ознакихалдео-ассирийской цивілізації. Це мистецтво Індія зуміла ще засвоїти, оскільки вонасогласовалось духу її раси, тоді як старе грецьке і сучасний європейський, глибоко противні її способу відчувати і мислити, завжди залишалися без впливу на.

Отже, немає Греції, як продовжують ще стверджувати археологи, але Єгипту і Ассирії - за посередництва Персії - примикає Індія. Індія щось взяла в Греції, але обидві вони черпали вже з джерела, із творців тієї загальної скарбниці, фундаменту всіх цивілізацій, виробленого віками народами Єгипту йХалдеи.

Греція запозичала в нього за посередництвафиникийцев і народів Малої Азії; Індія - за посередництва Персії. Грецька і індуська цивілізації походять, в такий спосіб, до спільного джерелу; однак у обох цих країнах течії, що з цього джерела, скоро глибоко розійшлися відповідно духу кожної раси.

Але якщо, як ми то це вже говорили, мистецтво перебуває у тісного зв'язку з душевним складом раси і якби підставі один і той ж мистецтво, запозичененесходними расами, приймає відразу ж зовсім різні форми, ми повинні натрапити у Індії, населеній дуже різноманітними расами, зовсім різні мистецтва, архітектурні стилі практично без найменшої подібності, попри однаковість вірувань.

Вивчення пам'яток різноманітних галузей показує, наскільки ця справді так. Відмінності біля пам'ятника настільки глибокі, що ми їх могли класифікувати лише з країнам, тобто. по расам, однак зовсім за поглядами, до котрої я належать котрі побудували їх народи. Немає ніякого подібності біля пам'ятника Північної Індії, та пам'ятниками Південної, спорудженими в таку ж епоху народами, які сповідують однакову релігію. Навіть під час мусульманського панування, тобто. під час, коли політична єдність Індії було б найбільш повним, суто мусульманські пам'ятники мають глибокі розбіжності у різних галузях.МечетиАхмедабада,Лагора, Агра,Бижапура, хоч присвячені одному й тому культу, уявляють не лише дуже слабке кревність, навіть значно менше, ніж те, яке пов'язує пам'ятник епохи Відродження з пам'ятниками готичного періоду.

Часом не тільки архітектура різна освіта у Індії від однієї раси в іншу, а й скульптура урізноманітнюється у різноманітних галузях, як у представленим типам, це у особливості за манерою їх передачі. Порівняйте барельєфи та статуїСанчи з майже одночасними барельєфами і статуямиРарута, і розбіжності очевидно. Воно виявляється ще більше, коли порівнюєш барельєфи та статуї провінціїОриси з барельєфами і статуямиБюнделькунда, або ще статуїМисори зі статуями великих пагод Південної Індії. Вплив раси проявляється скрізь. Воно ніби між іншим відбилося у найменших художніх предметах: кожному відомо, наскільки де вони подібні між собою у різних частинах Індії. не треба дуже досвідченого очі, щоб розпізнати дерев'яний скринька різьблений роботи зМисори від такої ж скриньки, прикрашеного різьбленням вГузра, чи розрізняти дорогоцінну річ зОрисского берега від дорогоцінної речі зБомбейского берега.

Безперечно, архітектура Індії, як і батько всіх східних народів, архітектура переважно релігійна; а ніби велике не було релігійне вплив, особливо сході, проте, вплив раси ще значно значніша.

Ця расова душа, керівна долею народів, керує також їхніх віруваннями, установами i мистецтвом; який би елемент цивілізації ми вивчали, ми завжди знайдемо їх у ньому. Вона - єдина сила, якої жодна інша неспроможна подолати. Це тяжкість тисяч поколінь, синтез їхні думки.

Третій відділ. Як змінюються психологічні риси рас

Глава I. Роль ідей у розвитку цивілізацій

>Руководящих ідей у кожної цивілізації буває дуже мало. -- Крайня повільність їх виникнення та зникнення. -- Ідеї впливають на поведінка тільки тоді, як перетворилися на почуття. -- Вони беруть тоді освіті характеру. -- Завдяки повільності розвитку ідей, цивілізації мають відомої сталістю. -- Як встановлюються ідеї. -- Дія міркувань на маси цілком мізерно. -- Вплив затвердження, ідучи престижу. -- Роль переконаних і апостолів. -- Спотворення, випробовуване ідеями, що вони спускаються у маси. --Общепринятая ідея діє скоро попри всі елементи цивілізації. -- Завдяки спільності ідей люди кожного століття мають відомий запас середніх понять, що робить їх дуже подібними у тому думках верб їх справах. --Иго звичаю й суспільного думки. -- Воно зменшується лише у критичні епохи історії, коли старі ідеї втратили свій вплив і ще замінені новими.-- Ця критична епоха, єдина, коли оспорювання думок то, можливо терпимо. --Догмати тримаються тільки під умовою відсутності критики. -- Народи що неспроможні змінити свої волелюбні ідеї і "своїх догматів, який був відразу жвинуждаеми змінити свою цивілізацію.

Показавши, що психологічні риси рас мають великий сталістю й з цих чорт випливає історія народів, ми додали, що психологічні елементи могли, подібно анатомічним, під кінець змінитися повільними спадковими накопиченнями. Здебільшого від цих коштів змін залежить розвиток цивілізації.

Чинники, здатні викликати психологічні зміни, дуже різні. До їх ставляться: потреби, боротьба за існування, дію відомої середовища, успіхи знань і промисловості, виховання, вірування та інші. Я присвятив їх вивченню вже цілі томи і буду трактувати тепер на цей предмет докладно, а повертаюся щодо нього лише про те, щоб показати механізм їхні діяння, якій і буде присвячено справжня і такі глави.

Вивчення різних цивілізацій, які йшли друг за іншому з початку світу, показує, що керівна роль розвитку завжди належала дуже незначному числу основних ідей. Якби історія народів полягала в історії і їхнім ідей, вона ніколи була дуже довгою. Коли якась цивілізація встигла домовленість створювати століття чи два основні ідеї на області мистецтв, наук, літератури та філософії, можна розглядати її як виключно блискучу.

Нам вже відомо, що такий перебіг який-небудь цивілізації випливає головним чином із характеру, тобто. з спадкових почуттів народу, яка має ця цивілізація проявилася. Ми бачили також, що ці спадкові почуття мають велику міцність, що можуть під кінець змінитися під впливом різних чинників. Серед між тими чинниками останніми слід поставити вплив ідей.

Проте можуть зробити справжнє дію на свою душу народів тільки коли вони, після дуже повільної вироблення, спустилися з рухливих сфер думки у той стійку й несвідому область почуттів, де виробляються мотиви наших вчинків. Вони становлять тоді певним чином частина характеру і може проводити поведінка. Коли ідеї піддано вже цієї повільної виробленні, сила їх дуже значна, оскільки розум перестає мати владу ними.

Переконаний людина, з якого панує якась ідея, релігійна чи інша, неприступен для міркувань, хіба що обгрунтовані вони були б. Усі, що може спробувати, це запровадити шляхом штучних розумових прийомів і найчастіше шляхом великих спотвореньопровергающую його думку до кола панівних з нього понять.

Якщо ідеї можуть зробити вплив тільки тоді, як вони повільно спустилися з свідомих сфер до сфери несвідомого, то ми не важко зрозуміти, з яким повільністю вони мають змінюватися, і навіть чому керівні ідеї який-небудь цивілізації настільки нечисленні і вимагають дуже багато часу для свого розвитку. Ми повинні радіти, що це, бо у іншому разі цивілізації могли б мати ніякої міцності. Щастя також, що нові ідеї можуть зрештою змусити приймати себе, бо коли старі ідеї залишилися зовсім нерухомими, то цивілізації могли б здійснювати ніякого прогресу. Через повільності наших психічних змін потрібно багато людських поколінь, щоб дати перемогти нових ідей і ще багато людських поколінь, щоб примусити їх зникнути. Найбільш цивілізовані народи - ті, керівні ідеї яких зуміли триматися на рівному відстані від мінливості і стійкості. Історія встелена останками тих, які могли зберегти цього рівноваги.

Отже, легко зрозуміти, чому за вивчення історії народів найбільш уражає не багатство чи новизна їх ідей, але, навпаки, бідність цих ідей, повільність їх змін влада, яку вони теж мають. Цивілізації є результатами деяких основних ідей; а коли випадково змінюються цих ідей, те й живлені ними цивілізації засуджені незабаром зміниться.

Середньовіччі жили двома основними ідеями: релігійної і феодальної. З положень цих двох ідей випливало їх мистецтво, література та його поняття про життя. У період Відродження обидві цих ідей трохи змінюються; ідеал, знайдений древньому греко-латинському світі, сприймається Європою, і незабаром поняття про життя, мистецтво, філософія і література починають змінюватися. Потім починає коливатися авторитет перекази, наукові істини заміняють собою поступово відверту істину, і знову перетворюється цивілізація. Нині старі релігійні ідеї явно остаточно втратили більшу частину свого влади, і як наслідок одного всі громадські установи,опиравшиеся її у, загрожують повалитися.

Історія походження ідей, їх панування,отживания, змін і зникнення то, можливо переконливо викладено лише, коли підтверджуєш її численними прикладами. Якщо ми могли укладати деталі, то вони показали б, кожен елемент цивілізації: філософія, релігія, мистецтво, література тощо., підпорядкований дуже малій кількості керівних ідей, розвиток яких залежить надто повільно. Самі науки витратило не уникають цього закону. Уся фізика випливає ідеєю збереження енергії, вся біологія - ідеєютрансформизма (змінності), всю медицину - ідеєю дії нескінченно малих, і закінчилася історія цих ідей показує, хоча останні звертаються до освіченим головам, але встановлюються вони лише помалу і ніяк не. Нині, коли всі такий швидко, до того ж у сфері досліджень, де немає йдеться ні пристрасті, ні інтереси, задля встановлення основній науковій ідеї потрібно менш як двадцять п'яти. Найбільш ясні, найлегші як доказ ідеї, які мають давати найменше приводів для суперечок (наприклад, ідея кровообігу), зажадали незгірш від часу.

Буде це наукова, художня, філософська, релігійна, одне слово, яка би там не була ідея, поширення її відбувається завжди однаковим способом. Потрібно, щоб він була спочатку прийнята невеликим числом апостолів, яким сила їх віри чи авторитет їхнього імені дають великий престиж. Вони тоді більш навіюванням, ніж доказами. Не гідність якогось докази слід шукати суттєві елементи механізму переконання.Внушают свої ідеї престижем, яким володіють, чи звертаючись до пристрастям, але не можна зробити ніякого впливу, якщо звертатися лише у розуму. Маси не дають себе ніколи переконувати доказами, але твердженнями, і авторитет цих тверджень залежить від цього чарівності, яким користується той, хто їх висловлює.

Коли апостоли встигли вже переконати невеличкий гурток своїх учнів, і утворили в такий спосіб нових апостолів, нова ідея починає укладати область спірного. Вона спочатку піднімає проти себе загальну опозицію, оскільки сильно зачіпає багато давніх і встановлених речей. Апостоли, її які захищають, природно, порушуються цієї опозицією, переконуючої їхні сусіди лише у тому перевагу іншими людьми, і а з енергією нову ідею не вона істинною є, найчастіше вона нічого цього знають, але уже тому, що вони її. Нова ідея всі більше обговорюється, тобто. насправді приймається без застережень одними і відхиляється без застережень іншими.Обмениваются твердженнями і запереченнями і дуже деякими аргументами, оскільки вони можуть служіть єдиними мотивами прийняття чи відкидання який-небудь ідеї для величезного більшості як мотиви почуття, у яких міркування що неспроможні жодної ролі.

Завдяки цим завжди пристрасним дебатам, ідея прогресує надто повільно. Нові покоління, бачачи, що вона заперечується, схильні залучити її у силу одного те, що вона заперечується. Для молоді, завжди яка жадає незалежності, повна опозиція прийнятим ідеям представляє саму доступну для ніс форму виявляти свою оригінальність.

Отже, ідея продовжує вона зростатиме і невдовзі вона не потребуватиме у жодній підтримці. Її поширення тепер стане відбуватися всюди самим лише дією наслідування, шляхом зараження, здатністю, якої люди взагалі обдаровані у тій ступеня, як і людиноподібні мавпи.

З на той час, як втрутився механізм зараження, ідея входить у фазу, призводить її швидко до успіху. Громадська думка приймає її скоро. Вона набуває тоді проникаючу і нездоланну силу, підкорюючу їй усе уми, створюючи, водночас, спеціальну атмосферу, загальну манеру мислення. Як тонка пил, яка проникає скрізь, вона прослизає в усі поняття і розумові продукти відомої епохи. Ідея і деякі висновки з ніс становлять тоді частина запасу спадкових банальностей, який нав'язується нам вихованням. Вона восторжествувала та увійшла у область почуття, що надалі її захищає на довгий час від будь-яких зазіхань.

Із різноманітних ідей, керівних цивілізацією, одні, що стосуються, наприклад, мистецтва або до філософії, залишаються у вищих шарах; інші, особливо які стосуються релігійною освітою й політичним поняттям, спускаються іноді у глибину мас. Останні доходять туди зазвичай сильно перекрученими, та коли їм вже вдалося туди проникнути, влада, яку вони теж мають над первісними, нездатними до міркуванню умами, величезна. Ідея є тоді щось непереможне, і його слідства поширюються зі стрімкістю потоку, якого може утримати ніяка гребля. Ось і спалахують ті великі події, які створюють історичні перевороти і який можуть учинити тільки маси. Не вченими, не митцями та не філософами грунтувалися нові релігії, керували світом, ні ті величезні імперії, які сягали від однієї півкулі до іншого, ні ті великі релігійні і політичні революції, які перевернули Європу, але людьми, досить поглиненими відомої ідеєю, щоб пожертвувати своїм життям на її поширення. З цією дуже незначним теоретично, але дуже не сильним практично, багажем кочівники аравійських пустель завоювали частина древнього греко-римського світу і заснували жодну з найбільших імперій, які коли-небудь знала історія. З цим ж моральним багажем, відданістю ідеї, героїчні солдати Конвенту переможно відбивали коаліцію збройної Європи.

Сильне переконання нездоланне, доки воно не трапилося з такою самою сильним переконанням: воно може боротися проти першого з шансами перемогти. У віри немає серйознішого ворога, ніж віра. Вона упевнена у перемозі, коли фізична сила, яку проти нього виставляють, служить слабким почуттям і ослабленим віруванням. Але якщо вона обличчям до обличчя з такою ж сильної вірою, то боротьба стає дуже жвавою й цікавою успіх тоді вирішується випадковими обставинами, здебільшого морального порядку, які дух дисципліни та краща організація. За більш близькому знайомство з історією арабів, яку хіба що йшлося, ми помітили, що у перших перемоги, а ці перемоги ніколи й найважчі, і найважливіші, вони зустріли морально дуже слабких противників, хоча раніше їх військова організація була досить висока. Спочатку араби направили зброю проти Сирії. Там вони лише візантійські війська, освічені з найманців, мала розташованих жертвувати собою якому би там не переймався. Натхнені живої вірою,удесятерившей їх сили, вони розсіяли ці загони без ідеалу як і легко, як колись жменю греків, натхнених любові до батьківщині, розсіяла численні полчища Ксеркса. Результат їхні підприємства був цілком інший, якби кількома століттями раніше вони зіштовхнулися з римськими когортами. Історія доводить численними прикладами, що коли і зіштовхуються між собою однаково могутні моральні сили, то беруть гору краще організовані.Вандейци, напевно, мали дуже живу віру; що це дуже переконані люди; з іншого сторони, і солдати Конвенту мали також дуже стійкі переконання, але оскільки вони був у воєнному плані краще організовані, те й здобули гору. У релігії, як і політиці, успіх завжди належить віруючим, але ніколи - скептикам, і тоді як час здається, що належить соціалістам, попри явну незрілість їх навчань, тільки тому, що вони палко вірить у рятівничість своїх ідеалів. Сучасні правлячі класи зневірилися в плідність своєї діяльності. Не вірить ані у що, навіть у можливість захищатися від загрозливою хвилі варварів, що оточують їх її усіх сторін.

Коли після більш-менш тривалого періоду блукань, переробок, пропаганди якась ідея придбала певну форму потрапила в душу мас, вона утворює догмат, тобто. жодну з тих абсолютних істин, які оскаржуються. Вона становить тоді ті загальних вірувань, у яких тримається існування народів. Її універсальному характері дозволяє їй тоді грати переважну роль. Великі історичні епохи, такі як століття Августа або повік Людовіка XIV, - ті, у яких ідеї, відійшовши від періоду блукань та, утвердилися і вони верховнимивластительницами думки людей. Вони стають тодісветящими маяками і всі, що він доводиться висвітлювати своїм світлом, приймає їх забарвлення.

З на той час, як нова ідея оселилася у світі, вона кладе свою печатку, на найменші елементи цивілізації; але щоб ця ідея могла зробити всі свої слідства, потрібно, щоб він добулася душу мас. З інтелектуальних вершин, де ідея часто зароджувалася, вона спускається від шару до верстви, безперервно змінюючись і преутворити, доки прийме форми, доступною для народної душі, яка їй і підготує торжество. Вона то, можливо тоді виражена кількома словами, інколи ж в одному слові, але ці слово викликає яскраві образи, то звабливі, то страшні, і, отже, завжди що виробляють моє найбільше враження. Такі рай і пекло у середні віки - короткі слова, мають магічної сили відповідати попри всі й у простих душ пояснювати все. Слово соціалізм є для сучасного робочого жодну з магічних синтетичних формул, здатних панувати над душами. Вона викликає у залежність від середовища, у якому проникала, різні образи, але сильно діючі, попри її завжди зародкові форми.

У французького теоретика слово "соціалізм" викликає уявлення якесь рай, де люди рівні, справедливі, добрі, і всі, які є працівниками, будуть насолоджуватися під охороною держави ідеальним щастям. Для німецького робочого викликаний образ представляється якнакуренного трактири, де уряд пропонує задарма кожній величезні піраміди сосисок із кислою капустою і безліч кухлів пива. Зрозуміло, що жодного з цих мрійників про кислої капусту і рівність не потрудився дізнатися справжню суму речей, які підлягають поділу, чи число учасників в розподілі. Особливість цієї ідеї у тому, що вона навіюється в безумовною формі, проти якої безсилі всякі заперечення.

Коли ідея поступово перетворилася на відчуття і стала догматом, торжество її забезпечене час, й різноманітні спроби похитнути його були б даремні. Безсумнівно, як і нова ідея піддасться зрештою долі ідеї, що їй вдалося замістити. Ця ідея зостариться прийде в занепад; але, перш, ніж стати цілком негідній, їй доведеться зазнати низку регресивних змін дивних спотворень, реалізації яких знадобиться багато. Перш ніж остаточно померти, вона довгий час складати частина старих спадкових ідей, котрі називають забобонами, проте вони ми, проте, поважаємо. Стара ідея навіть, коли він трохи більше, як слово, звук, міраж,облачат магічною владою, здатної ще підкоряти нас своєму впливу.

Так тримається цією старою спадщина віджилих ідей, думок, умовностей, які ми благоговійно приймаємо, хоча де вони витримала найменшого доторку критики, якби нам забандюрилося досліджувати їх. Але чи багато людей, здатних розібратися у своїх власних думках, і чи знайдеться таких думок, які б встояти навіть по побіжного дослідження?

Краще не за це страшне дослідження. На щастя, ми мало ще й схильні. Критичний дух становить вище, дуже рідкісне якість, тоді як наслідувальний розум є дуже поширену здатність: величезне більшість людності приймає без критики все що встановилися ідеї, які йому доставляє громадську думку і передає виховання.

Таким чином через спадковість, виховання, середу, наслідування і суспільну думку люди кожного століття і "кожної раси отримують відому суму середніх понять, що роблять схожими друг на одного й притому настільки, що вони вже лежать під вагою століть, то їх художнім, філософським літературною творам ми дізнаємося епоху, у якому вони. Звісно, не можна сказати, що вони становили точні копії друг з друга; але це, що було в них загального - однакові способи почування і мислення - необхідно зумовлювало дуже родинним творам.

Слід радіти з того що справи такі, а чи не інакше; бо саме ця мережа загальних традицій, ідей, почуттів, вірувань, способів мислення становить душу народу. Ми бачили, що ця душа то стійкішим, що міцніші зазначена мережу. Насправді він і лише лише вона зберігає нації, коли буде можливостей розірватися так, ніж розпалися відразу ж ці нації. Вона становить раз і їх справжню силу, та його справжнього владаря. Іноді уявляють собі азіатських монархів як деспотів, які нічим не керуються, крім своїх фантазій. Навпаки, ці фантазії укладено в надзвичайно тісні межі. Особливо сході мережу традицій дуже міцна. Релігійні традиції, настількипоколебленние ми, там зберегли чинність, і норовливий деспот будь-коли образить традицій й суспільного думки - цих двох володарів, які, як і знає, значно сильніші за її самої.

Сучасний ти цивілізована людина живе у жодну з тих критичних епох історії, коли через те, старі ідеї, яких відбувається його цивілізація, втратили своєю владою, а ще не утворилися, критика терпима. Їй треба перенестися подумки в епохи древніх цивілізацій або тільки на двоє чи троє століття тому, аби зрозуміти, що було тоді ярмо звичаю й суспільного думки, і аби знати, скільки морального мужності треба було мати новатору, щоб напасти для цієї дві сили. Греки, які, на думку неосвічених краснобаїв, насолоджувалися такий свободою, насправді підпорядковувалися ярму суспільної думки і звичаю. Кожен громадянин був оточений мережею безумовноненарушимих вірувань; хто б смів і думати прооспариваний загальноприйнятих ідей підпорядковувався їм без протесту. Грецький світ не знав ні релігійної свободи, ні свободи приватного життя, жодної би там не було свободи взагалі. Афінський закон не дозволяв навіть громадянинові жити далеко від народних зборів або брати участь у релігійних національних святах. Несправжня свобода античного світу було лише непритомною і, отже, досконалої формою повного поневолення громадянина ярму ідей міста. У стані загальної війни, у тому числі жив тодішній світ, суспільство, члени якого володіли б свободою думки і дії, не проіснувало би й дня.Веком занепаду завжди починався для богів, установ і догматів того дня, що вони раніше жорстко критикували.

Позаяк у сучасних цивілізаціях старі ідеї, служили основою звичаю й суспільного думки, майже знищені, влада їх над душами стало дуже слабка. Вони увійшли до той фазис старості, коли стара ідея вже перетворюється на стан забобону. Поки їхня замінять нові театральні ідеї, умонастроїв царювати буде анархія. Тільки завдяки цієї. анархії і то, можливо терпима критика. Письменники, мислителі і філософи повинні благословляти справжній століття та поспішати скористатися ним, адже ми більше його не не побачимо. Це, то, можливо, століття занепаду, але ці жодну з тих рідкісних моментів історія світу, коли висловлення думки вільно. Нові догмати, які у незабаром народяться, що неспроможні насправді інакше утвердитися, щойно під умовою недопущення ніякої критики й можуть бути як і нетерпимими, як, що їм передували.

А сучасна людина шукає ще ідей, які б бути підставою майбутньої соціального ладу, і криється небезпеку обману нього. Важливі історія народів та глибоко впливають з їхньої долю не революції, не війни - сліди їх спустошень скороизглаживаются, - але зміни у основних ідеях. Вони можуть відбутися так, щоб одночасно в усе елементи цивілізації були засуджені на перетворення. Справжні революції, справді небезпечні існування відомого народу, - це, що стосуються його думок.

Не стільки небезпечний якогось народу прийняття нових ідей, скільки безперервна проба ідей, що він неминуче приречений, як знайти ту їх, де його міг би міцно обгрунтувати новий соціальний будинок, призначене заміняти старе. Втім, ідея небезпечна не вона хибна, як тому що потрібні довгострокові досліди, щоб отримати, чи можуть нові театральні ідеї пристосуватися для потреб товариств, що їх приймають. На жаль, ступінь їх корисності може бути ясною для натовпу лише за допомогою досвіду...

Історія нам часто показує, у що обходилися проби недоступних для відомої епохи ідей, але не історії людина черпає свої уроки. Карл Великий марно намагався відновити Римську Імперію. Ідея універсалізму була тоді можна здійснити, і його справу загинуло разом із, як мають були пізніше загинути справи Кромвеля і Наполеона. Філіп II безплідно витратив свій геній і сила Іспанії, тоді ще панівною, боротьбу з духом вільного дослідження, що під ім'ям протестантизму поширювався у Європі. Всі його зусилля проти нової ідеї встигли лише ввергнути Іспанію до стану розорення та занепаду, із якого вже будь-коли піднімалася. Нині химерні ідеї коронованого мрійника, натхненного невиліковним сентименталізмом своєї раси, створили єдність Італії та Німеччині і коштували Франції двох провінцій та світу на довгий час.

Та настільки глибоко помилкова ідея, що його становить силу армій, покрила Європу свого роду збройної національної оборонної і проводить її до неминучого руйнування. Соціалістичні ідеї про працю, капіталі, перетворення приватної власності на державнудокончат ті народи, які уникнуть загибелі від постійних армій і банкрутства.

Національний принцип, такої дорогої колись державним діячам і що становить єдину підставу їхньої політики, може й приведено у числі керівних ідей, шкідливий вплив котрих припала випробувати до цивілізованого світу. Його здійснення привело Європу до погибельним війнам, поставило її під зброя терористів-камікадзе і поступово призведе все сучасні держави до руйнування і занепадові. Єдиний розумний мотив, який можна привести за захистом цього принципу, була така, що сподівання найбільші і самі населені країни водночас і найбільш захищені від нападів. Потай думали також, що вони найбільше схильні до завоювань. Проте на цей час виявляється, що саме найменші і найменш населені країни - Португалія, Греція, Швейцарія, Бельгія, Швеція, дрібні Балканські князівства - найменше можуть боятися нападів. Ідея об'єднання розорила колись такі щасливу Італію доти, що на даний час вона напередодні революції" і банкрутства. Щорічний бюджет витрат всіх італійських держав, який до здійснення італійського об'єднання сягав 550 мільйонів, нині досяг 2 мільярдів.

Не при владі людей зупинити хід ідей, коли вони вже проникли в душу; тоді доведеться, щоб їх еволюція завершилася. Захисниками їх найчастіше є ті, запланованих їх першими жертвами. Стосовно ідеям ми лише барани, покірно що йдуть за вожатим, провідним нас стало на бійню.Преклонимся перед силою ідеї. Коли сама вона сягнула вже відомого періоду свого розвитку, то немає ні міркувань, ні доказів, які б її перемогти. Щоб народи могли звільнитися з під ярма який-небудь ідеї, потрібні століття, чи насильницькі революції, котрий іноді й інше. Людство залишається тільки вважати химери, які вона собівимишляло і жертвою яких послідовно ставало.

Глава II. Роль релігійних вірувань у розвитку цивілізації

Переважна вплив релігійних вірувань. -- Вони завжди становили найважливіший елемент життя народів. -- Більшість історичних подій як і, як політичних і соціальні установи, є наслідком релігійних ідей. -- З новою релігійної ідеєю народжується завжди нова цивілізація. -- Влада релігійного ідеалу. -- Його впливом геть характер. -- Він спрямовує всі здібності до однієї мети. -- Політична, художня і літературна історія народів -- дочка їх вірувань. -- Найменша зміна може вірувань якогось народу має результатом низку змін у її існуванні. -- Різні приклади.

Серед різних ідей, керівних народами складовий маяки минуле й полюси цивілізації, релігійні ідеї грали занадто переважну і дуже основну роль, ніж присвятити їм окремої глави.

Релігійні вірування становили завжди найважливіший елемент у житті народів та, отже, у тому історії. Найбільш значними історичними подіями, які мали найбільш колосальне вплив, були народження та смерть богів. Разом з новою релігійної ідеєю народжується і нове цивілізація. В усі віки у часи, як й у нові, основними питаннями в людини завжди були питання релігійні. Якби людство могло надати можливість усім своїм богам померти, про такому подію можна було сказати, що його за своїми наслідками було б найважливішим зсовершившихся коли-небудь лежить на поверхні нашої планети від часу виникнення перших цивілізацій.

Насправді треба говорити, що із дуже зорі історичних часів все політичні та соціальні установи грунтувалися на релігійних віруваннях І що поставляють на світовий сцені боги завжди грали першою роллю. Крім любові, що також є свого роду релігія, але особиста і тимчасова, тільки релігійні вірування можуть швидко діяти на характер.Завоевания арабів, хрестові походи, Іспанія часів інквізиції, Англія в пуританську епоху, Франція зВарфоломеевской Вночі і релігійними війнами показують, ніж стає народ,фанатизированний своїми віруваннями. Останні виробляють свого роду постійнугипнотизацию, настільки сильну, що все душевний склад глибоко перетворюється нею. Безперечно, людина створив богів, але, створивши їх, вона сама швидко був поневолений ними. Вони - не сини страху, але - надії, і чому їхнього впливу буде вічним.

Те, що боги дали людини й що навколо лише лише вони досі здатні були дати, - це душевного стану, яке приносить щастя. Ніяка філософія ніколи ще могла досягти цього.

Слідство а то й мета всіх цивілізацій, усіх філософій, між всіма релігіями у тому, щоб зробити відомі душевні стану. Але з цих душевних станів одні укладають у собі щастя, інші не укладають його. Щастя залежить обмаль від зовнішніх обставин, але багато - стану нашої душі.Мученики у своїх вогнищах мабуть почувалися набагато щасливішим, ніж їх кати. Сторож на залізниці, яка їсть безтурботно свою натерту часником скоринку хліба, може нескінченно щасливішим мільйонера,осаждаемого турботами. Розвиток цивілізації, на жаль, створило сучасної людини масу потреб, аби дати йому коштів на задоволення, і зробив, в такий спосіб, загальне невдоволення в душах. Цивілізація, безсумнівно, - мати прогресу, але вона також мати соціалізму, і анархії, цих грізних висловів розпачу мас, яких підтримувати не може ніяка релігія. Порівняйте неспокійного, гарячкового, незадоволеного своєї долею європейця з жителем Сходу, завжди щасливим своєю журналістською долею. Чим вони різняться, як і своїм душевним станом? Змінюється народ, коли змінюється його спосіб розуміння, отже, мислення та дії. Знайти кошти на створення душевного стану, що робить людину щасливою, - ось чого передусім має шукати суспільство під страхом позбутися свого існування. Усі досі засновані суспільства знаходили підтримку з ідеалі, здатний підпорядкувати душі, і вони зникали, коли ідеал переставав на них свою дію. Один із великих помилок сучасного століття - віра у те, що людська душа може знаходити щастя лише в зовнішніх речах. В нас самих, створене нами самими, але ніколи - поза нас самих. Знищивши ідеали старих століть, ми тепер помічаємо, що організувати неможливо без них жити і під страхом неминучої загибелі потрібно дозволити загадку заміни їхній кругозір новими. Справжні благодійники людства, що заслуговували, щоб вдячні народи споруджували їм колосальні золоті статуї, - ті сильні чарівники, творці ідеалів, яких людство іноді виробляє, але виробляє так рідко. Над потоком безглуздих явищ, єдиних реальностей, які то вона може пізнати, над холодним і мертвих механізмом миру викликали поява сильних і примирних химер, закривають людині темні боку його долі й створюють йому чарівні житла мрії і надії.

Ставлячи себе лише на політичну думку, можна побачити, як і там вплив релігійних вірувань величезна.Непреодолимую їх силу утворює те, що становлять єдиний чинник, котрі можуть моментально дати якомусь народу повну спільність інтересів, почуттів та думок. Релігійний дух заміняє, в такий спосіб, відразу поступові спадкові придбання, необхідних освіти національної душі. Народ, цілком зайнятий якимось віруванням, не змінює, звісно, душевного складу, але його здібності звернені до однієї мети: до торжества його релігії, і з самого цього міць його стає страшної. Тільки релігійні епохи моментальнопреобразившиеся народи роблять ті неймовірних зусиль, кладуть підставу тим імперіям, які дивують історію. Отже, кілька арабських племен, об'єднаних думкою проМагомете, завоювали у років нації, які знали навіть їхніх назв, і заснували свою величезну імперію. Не якість віри треба пам'ятати, але ступінь влади, яку вона не має над душами. Нехайпризиваемий бог буде молох чи якусь іншу, ще більше варварське, божество, це неважливо. Занадто толерантні і дуже лагідні боги не дають ніякої влади своїм шанувальникам. Послідовники суворого Магомета панували довго над здебільшого світу і страшні ще тепер; послідовники мирного Будди будь-коли заснували нічого тривалого вже забуті історією.

Отже, релігійний дух грав головну політичну роль існуванні народів. Звісно, боги не безсмертні, але релігійний дух вічний.Усипленний тимчасово, він пробуджується, тільки створена нова релігія. Він дозволив століття тому Франції переможно встояти проти збройної Європи. Світ вкотре бачив, що піти може релігійний дух; адже тоді справді грунтувалася нова релігія, яка надихнула своїм диханням весь народ. Божества, які щойно встигли народитися, були надто тендітні, щоб мати змогу проіснувати довго; але вони існували, вони користувалися необмежену владу.

Влада перетворювати душі, якою володіють релігії, втім, досить ефемерною. Рідко вірування зберігаються протягом більш-менш довгого часу у того рівня інтенсивності, яка здатна повністю змінити характер.Сновидение зрештою починає бліднути,гипнотизированний потроху прокидається, та старий фон характеру з'являється знову.

Навіть коли виявляється, коли віруваннявсемогущи, національного характеру впізнається за тому, як вірування було прийнято, і з тих проявам, які вони викликають. Подивімося те ж релігію в Англії, хто в Іспанії та Франції: які відмінності! Хіба реформація можлива була будуть коли-небудь у Іспанії, і хіба Англія могла коли-небудь погодитися підкоритися жахливому ярму інквізиції? Хіба в народів, які взяли реформацію, важко помітити основні риси рас, які, попригипнотизацию вірувань, зберегли специфічних рис свого душевного складу: незалежність, енергію, звичку розмірковувати і підпорядковуватися рабськи закону владаря?

Політична, художня і літературна історія народів - дочка їх вірувань; але це останні, цілком змінюючи їх характер, своєю чергою глибоко змінюються їм. Характер якогось народу та її вірування - ось ключі до розгадки його долі. Перший в основних своїх елементах залишається незмінною, і саме тому що не змінюється, історія якогось народу зберігає завжди відоме єдність. Вірування можуть змінюватися, і саме тому що вони змінюються, історія записує стільки переворотів. Найменша зміна може вірувань якогось народу має необхідним наслідком низку змін у умовах її існування. Ми сказали у попередній главі, що у Франції люди XVIII століття здавалися цілком відмінними людей XVII століття. Безсумнівно; але яке походження цієї розбіжності? Просто: у цьому факті, що у проміжок цих два століття думку перейшла від теології до науки, протипоставила розум традиції, і добуті істини - відвертої істині. З огляду на цій простій зміни у розумінні змінилася фізіономія століття, і якщо б ми хотіли простежити все котрі вийшли звідси наслідки, то побачили б, що Велика Французька Революція, як і і, які слідували за нею і триваючі понині, є простим наслідком еволюції релігійних доктрин. І якщо час старе суспільство коливається у традиції і якими бачить всі свої установи сильнопошатнувшимися, це оскільки вона дедалі більш втрачає свої колишні вірування, якими люди жили досі. Коли людство їх зовсім втратить, нова цивілізація, джерело якої в нової вірі, необхідно займе її місце. Історія свідчить нам, що народи не переживають довго зникнення своїх богів. Народжені із нею цивілізації вмирають і з ними. Немає нічого більш руйнівного, ніж прах померлих богів.

Глава III. Роль великих людей розвитку цивілізацій

Великі успіхи кожної цивілізації здійснювалися завжди невеличкий купкою вищих умів. -- Сутність їхній ролі. -- Вони синтезують всіх зусиль відомої раси. -- Приклади,доставляемие великими відкриттями. -- Політична роль великих людей. -- Вони втілюють панівний ідеал своєї раси. -- Вплив великих людей, котрі страждають галюцинаціями. -- Геніальні винахідники перетворюють цивілізацію. --Фанатики і страждають галюцинаціями роблять історію.

Вивчаючи ієрархію і диференціацію рас, ми бачили, що дійсне відмінність європейських народів від східних у тому, що навколо лише лише мають невеликим відбором вищих людей. Постараємося окреслити в небагатьох рядках межі чиновного впливу.

Цей короткий відбір видатних діячів, який має цивілізований народ і котрих вистачило б знищити у кожному поколінні, щоб негайно викреслити цей народ зі списку цивілізованих націй, становить справжнє втілення сил раси. Їм підвладні і їм утримання тільки одним ми маємо прогресом, зробленою в науках, мистецтвах, промисловості, одне слово, в усіх галузях цивілізації.

Вивчення цивілізацій показує, що насправді лише дуже незначною купці обраних ми маємо усіма завойованими успіхами.

Хоча натовп користується цими успіхами, проте, не любить занадто явної переваги з себе, і найвизначніші мислителі і винахідники часто-густо робилися її мучениками. Але всі покоління, все минуле відомої раси розцвітають на цих прекрасних геніях, складових чудові квіти старого людського дерева. Вони - справжня слава нації, і з членів товариства, впритул до нижчого, може похвалитися ними. Не з'являються ні випадково, ні дивом, але є вінець довгого минулого, хіба що концентруючи у собі велич свого часу й своєї раси.Благоприятствовать їхній появі та його розвитку, отже сприятирасцветанию прогресу, яким користуватиметься все людство. Якщо ми занадтоослеплялись нашими мріями загальним рівність, то ми мусили б зробитися першими його жертвами. Рівність можна тільки на нижчою щаблі. Щоб рівність царювало у світі, потрібно було б знижувати помалу усе, що становила цінність відомої раси, рівня те, що у ній є найнижчого. Підняти інтелектуальний рівень останнього зі селян до генія якогось Лавуазьє неможливо. Легко знищити таких геніїв, та не можна замінити.

Але якщо роль великих людей значна у розвитку цивілізації, вона, проте, не така, яким його зазвичай вважають. Їх дію, вкотре повторюю, полягає у синтезі всіх зусиль який-небудь раси; їх відкриття завжди результат довгої низки попередніх відкриттів; вони будують будинок каменів, які повільно обтісували їх предки. Історики, зазвичай дуже односторонні, завжди вважали, які можна написати під кожним винаходом ім'я одну людину; і проте, серед великих винаходів,преобразовавших світ, які книгодрукування, порох, пар, електричний телеграф, немає жодної, щодо якого було сказати, що його створено однієї головою. Коли вивчаєш походження подібних відкриттів, то бачиш, що вони народилися з цілого ряду підготовчих зусиль: остаточне винахід є лише вінець. Спостереження Галілея щодо одночасності коливань підвішеною лампади підготувало винахід точних хронометрів, звідки мала б бути для моряка можливість вірно знаходити шлях у океані.Пушечний порох вийшов з повільновидоизменявшегося грецького вогню.

>Паровая машина є сумою цілого ряду винаходів, у тому числі кожне вимагало величезних праць. Грек, він був у сто разів геніальніше від Архімеда, було вигадати локомотива, бо до виконання такої завдання йому довелося чекати, щоб механіка здійснила успіхи, які потребують двотисячолітніх зусиль.

Хоча, очевидно, політична роль великих державних людей більш незалежна від минулого, але насправді вона більш самостійна, ніж роль великих винахідників. Осліплені шумним блиском цих двох потужних двигунів людства,преобразовавших політичне існування народів, такі письменники, як Гегель,Кузен,Карлейль тощо., хотіли їх зробити напівбогів, перед якими майорять усі має схилитися, і тільки геній яких змінює долю народів. Безсумнівно, можуть порушити еволюцію якогось суспільства, але не їх від влади змінити її протягом. Геній якогось Кромвеля чи Наполеона нездатна виконати цієї справи. Великі завойовники можуть знищити вогнем і мечем міста, покупців, безліч імперії, як вона може спалити музей, наповнений скарбами мистецтва; але це руйнівна сила має нас обманювати щодо характеру своєї ролі. Вплив великих політичних діячів триває лише до того часу, поки, як Цезар чи Рішельє, вони вміють спрямовувати свої зусилля у дусі потреб епохи; справжню причину їх успіхів передувала нею самою. Двома чи трьома століттями ранішеЦезарю зірвалася б підпорядкувати велику римську республіку влади монарха, і Рішельє було б безсилий здійснити об'єднання Франції. У політиці справжні великі люди - ті, які передбачають зароджувані потреби, події, підготовлені минулим, і вказують шлях, яких слід триматися. Ніхто, то, можливо, бачив цього шляху, але фатальні умови еволюції мали скоро штовхнути туди народи, долями яких тимчасово управляють ці могутні генії. Вони, як і і великі винахідники, синтезують результати довгого попереднього праці.

не треба, проте, проводити задалеко ці аналогії. Винахідники відіграють істотне значення у розвитку цивілізації, але ніякої безпосередньої ролі - у політичному історії народів. Великі люди, яких ми зобов'язані усіма важливими відкриттями, від плуга до телеграфу, складовими спільним надбанням людства, будь-коли мали якостями характеру, необхідні підстави релігії або заради завоювання імперії, тобто. для помітного зміни зовнішнього вигляду історії. Мислитель дуже зрозуміло бачить складність проблем, щоб він міг мати коли-небудь дуже глибокі переконання, і замало політичних цілей здаються йому гідними його зусиль, щоб він міг переслідувати хоч жодну. Винахідники можуть невпізнанно змінити зовнішній вигляд цивілізації; фанатики з обмеженою розумом, але з енергійним характером і з сильними пристрастями тільки можуть засновувати релігії, імперії і піднімати маси.

По заклику якогось ПетраПустинника мільйони людей звернулися Схід; слава людини, страждав галюцинаціями, як Магомет, створила силу, необхідну здобуття права восторжествувати над старим греко-римським світом; якийсь невідомий чернець Лютер зрадив Європу вогню і крові. Не серед мас може знайти лише слабкий відгук голос якогось Галілея чи Ньютона. Геніальні винахідники прискорюють хід цивілізації.Фанатики і страждають галюцинаціями творять історію.

З чого дійсності полягає історія, по крайнього заходу та, з якою ми знайомимося з книг, як і з довгого розповісти про тієї боротьбі, яку доводилося винести людині у тому, щоб зробити ідеал, поклонятися йому, та був її ліквідувати? Але перед чистої наукою подібні ідеали мають вищу ціну, ніж порожні міражі, утворювані світлом на рухливих пісках пустелі?

Утім, деякі хворів галюцинаціями знамениті творці подібних міражів найглибше перетворили світ. З глибини своїх могил вони гнуть ще душу мас під ярмо думки. Не випускатимемо важливості їхньої керівної ролі, але з станемо, водночас, забувати, що здійснений ними працю вони встигли здійснити лише оскільки несвідомо втілили у собі висловили панівний ідеал своєї раси і свого часу. Не можна бути вождем народу, не втілюючи його мрій. Мойсей втілював у собі у власних очах євреїв спрагу звільнення, яка таїлася роками у тому душах рабів, знівечених єгипетськими бичами. Будда зумів зрозуміти нескінченні лиха свого часу й висловити в релігії потреба кохання, і жалості, які у епохи загального страждання починали виявлятися у світі. Магомет здійснив об'єднанням релігії політичне об'єднання народу, розділеного на тисячі ворожих племен. Артилерист Наполеон втілив ідеал військової слави, блиску і революційної пропаганди, які становлять тоді основні риси народу, що він протягом п'ятнадцяти років через всю Європу, переслідуючи найбезумніші пригоди.

Зрештою ідеї, отже, й ті люди, що їх втілюють і поширюють, керують світом. Їх торжество забезпечене відтоді, як вони теж мають серед своїх захисників котрі страждають галюцинаціями й переконані. Для сили їхні діяння мало має значення істинними вони чи хибні. Історія нам навіть показує, що безглузді ідеї завжди сильніші відфанатизировали покупців, безліч грали найважливішу роль. В ім'я самих оманних химер світ досі піддавався найсильнішим потрясінь: цивілізації, здавалися вічними, валилися і грунтувалися інші. Земля належить жебракам духом, але за тим умовою, що вони мали сліпий вірою,двигающей гори. Філософи,посвящающие часто століття знищення те, що люди глибокого переконання іноді створюють на одного дня, повинні схилитися перед ними. Переконані хіба що беруть участь у тих прихованих силах, які керують світом. Вони викликали найважливіші події, записані історією.

Безсумнівно, фанатики поширювали лише ілюзії, але цими ілюзіями, одночасно страшними, звабливими і порожніми досі жило людство і сумніви, продовжуватиме іще довго житиме. Це тіні, проте, їх слід шанувати. Завдяки ним наші батьки дізналися надію, і у своїй героїчної і божевільної гонитві за цими тінями вивели нас з первісного варварства й виробництвом призвели до того що пункту, куди ми в час. З усіх чинників розвитку цивілізацій ілюзії становлять майже наймогутніший. Ілюзія викликала світ піраміди і покривала Єгипет у протягом 5 тис років кам'яними велетнями. Ілюзія побудувала у середині століття наші гігантські собори й змусила Захід кинутися сходові завоювання фікції. У переслідуванні ілюзій грунтувалися релігії, які підпорядкувати своїм законам половину людства, ними ж творилися і знищувалися самі величезні імперії. Не гонитві за істиною, але у гонитві за брехнею людство витратило більшу частину своїх зусиль.Преследуемих їм химерних цілей він може було досягти, але у їх переслідуванні він скоїв весь прогрес, якого зовсім не від шукало.

Четвертий відділ. Розпад характеру рас та його падіння

Глава I. Як цивілізації бліднуть і гаснуть

Розпад психологічних видів. -- Як спадкові нахилу, потребували століття своєї освіти, може бути швидко втрачені. -- Завжди треба дуже довгий час для відомого народу, щоб піднятися на високу щабель цивілізації і часом -- короткий, щоб впасти з неї. -- Головний чинник падіння якогось народу - зниження його характеру. -- Механізм розкладання цивілізацій досі був хоча б всім народів. -- Симптоми занепаду, представлені деякими латинськими народами. -- Розвиток егоїзму. -- Послаблення ініціативи й волі. -- Зниження характеру та моралі. -- Сучасна молодь.

Так само, як анатомічні види, і психологічні види не вічні. Умови середовища, підтримують сталість їх ознак, який завжди існують. Якщо ця середовище випадково змінюється, те й елементи душевного складу, підтримувані її впливом, зрештою, піддаються регресивним змін, що призводить їх до зникнення.

По фізіологічним законам, які простежуються в усіх істот, для зникнення органу потрібно нескінченно менше, ніж треба задля його освіти.

Кожен орган, що залишається без дії, втрачає скоро здатність функціонувати. Око риб, що у печерних озерах, під кінець атрофується, і це атрофія, зрештою, стає спадкової. У межах короткій індивідуального життя орган, утворити яке шляхом повільних пристосувань і спадкових схильностей були потрібні, то, можливо, тисячі століть, нас дуже швидко сягає атрофії, якщо його перестають забезпечувати дію.

Душевний склад істот неспроможна уникнути цих фізіологічних законів. Мозгова клітинка, яка вправляється, своєю чергою перестає функціонувати, і психічне якості, потребували століття своєї освіти, може бути швидко втрачені.Храбрость, ініціатива, енергія, дух підприємливості й різні риси характеру, надто повільно об'єкти, куплені, можутьизгладиться досить швидко, коли їм видається більше приводу тренуватися. Цим пояснюється й те, що якомусь народу потрібно довго, щоб піднятися на високу щабель культури, і часом короткий термін, щоб впасти до прірви виродження.

Коли досліджуєш причини, поступово які призводили загибель все різні народності, про які нам розповідає історія, будуть це перси, римляни, чи якоїсь іншої народ, то бачиш, основним чинником їх падіння була завжди зміна у тому душевному складі, що випливала із зниження їх характеру. Не знаю жодного народу, який би зник внаслідок зниження своїх розумових здібностей.

Всім минулих цивілізацій механізм розкладання був однаковий до того ж настільки, що залишається тільки запитати себе, як це зробив один поет, не полягає чи, по суті, історія, що становить стільки книжок, лише з однієї сторінки? Потому, як який-небудь народ сягнув тієї щаблі цивілізації і могутності, що він, впевнена у своїй безпеки, починає насолоджуватися благодіяннями світу і статку,доставляемими йому багатством, його військові доблесті поступово губляться, надмірність цивілізації розвиває у ньому нові потреби, зростає егоїзм. У гонитві лише гарячковим насолодою швидко набутими благами, громадяни надають ведення громадських справ держави і скоро втрачають усе якості, колись створивши їх велич. Тоді сусідні варвари іполуварвари, маючи дуже малі потреби і дуже інтенсивний ідеал, роблять навала на занадто цивілізований народ, знищують його й на руїнах зруйнованої цивілізації утворюють нову. Таким чином, попри страшну військову організацію римлян і персів, варвари знищили імперію перші місця і араби - імперію других. Втім, не розумового розвитку бракувало що зазнали нашестю народам. З цього погляду не можна було ніяке порівняння між переможцями і переможеними. Саме коли Рим вже носив у собі зародки близького занепаду, тобто. за першого імператорах, він налічував найбільше художників, літераторів та закордонних вчених. Майже всі твори, створивши його велич, сягають цій епосі його власної історії. Але вона втратила той основний елемент, якого ніяке розумовий розвиток неспроможна замінити: характер. "Порядки були зіпсовані, сім'я розкладалася, характери були розпещені. Під рукою абсолютної влади перероджений людинасъеживался. Було стільки жахливих утисків, але ніколи ані найменшого протесту". Римляни древніх століть мали дуже слабкі потреби і дуже сильний ідеал. Цей ідеал - велич Риму - абсолютно панував з усіх душами, й у громадянин був готовий пожертвувати йому своєю сім'єю, своїм станом і своєю життям. Коли Рим став центром всесвіту, найбагатшим у світі містом, віннаводнился іноземцями, які прийшли з усіх країн, і якою зрештою дано було права громадянства. Вимагаючи собі лише насолоди розкішшю, вони мало цікавилися своєї славою. Великий місто став величезним постоялим двором, але ці ні вже більше Рим. Він здавався ще котрі живуть, коли варвари з'явилися в його воріт, але душа його вже був мертва давно.

Аналогічні причини занепаду загрожують нашим витонченим цивілізаціям, але до них приєднуються ще інші, зобов'язані еволюції, виробленої умах сучасними науковими відкриттями. Наука оновила наші ідеї, й відняла всякий авторитет в українських релігійних і соціальних понять. Вона показала людині незначна місце, яку він займає у Всесвіті, і повний байдужість природи щодо нього. Він побачив, щось, що вважалося їм свободою, були лише незнанням причин, яким він скоряється, і у системінеобходимостей, що їм керують, природне положення всіх істот таке, щоб бути, у поневоленні. Він зазначив, що природа не знає те, що ми називаємо співчуттям, І що весь завойований прогрес досягнуть був лише шляхом безжалісного добору, ведучого безперервно до придушення слабких у користь сильних.

Всі ці крижані і холодні поняття, настільки суперечать усього того, що говорила старі вірування,очаровивавшие батьків, викликали тривожні сумніви щодо душах сучасних поколінь. У посередніх головах вони зробили то анархічне стан ідей, що видається найхарактерніших для сучасної людини. У покоління художників України та освічених людей ці внутрішні суперечності сприяли свого роду похмурому байдужості, убивчому для будь-якої волі, до чудовою нездатностівоодушевляться якимось справою і до винятковому культу безпосередніх та особистих інтересів.

Коментуючи дуже вірну думку де Вогюе, що "почуття відносного панує над сучасної думкою", міністр народної освіти проголосив із явним задоволенням у недавній промови, що "заміна відносних ідей абстрактними поняттями у всіх галузях людського знання становить найбільше завоювання науки". Нова оголошена перемога насправді дуже стара. Вже століть тому зробила її індуська філософія. Не можемо особливо радіти, що хоче і тепер пошириться. Справжня небезпеку обману сучасної цивілізації полягає саме на тому, що втратили будь-яку віру на цілковиту цінність принципів, у яких вона тримається. Не знаю, чи можна назвати з початку світу хоч одну цивілізацію, жодний лікувальний заклад, одне вірування, які зуміли зберегтися, спираючись на принципи, аналізовані, як які тільки окремий відносну цінність. І особливо якщо майбутнє, очевидно, належить соціалістичним доктринам, те ж саме бо лише їх апостоли кажуть в ім'я істин, що вони проголошують абсолютними. Маси завжди звернуться до тих, що йому говоритимуть про абсолютних істинах і геть грунтовно відвернуться з інших. Щоб державним людиною, треба вміти проникати у душу натовпу, зрозуміти її мрії і залишити нею філософські абстракції. Речі власними силами не змінюються. Лише ідеї, складених про неї, можуть сильно змінюватися. На ці ідеї, й треба вміти діяти.

Звісно, ми з дійсного світу можемо дізнатися лише явища, прості стану свідомості, цінність яких очевидно відносна. Однак ми себе ставимо на громадську думку, то можемо сказати, що з даного століття й у цього товариства існують умови існування, моральні закони, установи, мають абсолютну цінність, оскільки це суспільство без них міг би існувати. З того часу, як стала заперечуватися цінність їх і поширюватися умонастроїв сумнів, суспільство засуджено на швидку смерть.

Ось істини, які можна проголошувати, оскільки вони ні з тих, які міг би оспорювати якась наука. Протилежна доктрина може дати лише найбільш згубні наслідки. Сучасні державні люди занадто багато вірить у значення установ і замало - в значення ідей. Наука показує їм, проте, перші завжди діти других не можуть існувати, не спираючись ними. Ідеї є невидимі пружини речей. Коли вони зникли, те й приховані підпірки установ і цивілізацій поламані. Для народу він був страшним годиною той, що його старі ідеї спускалися в темні підземелля, де спочивають мертві боги.

Залишаючи нині у боці причини, щоб вивчити результати, ми повинні визнати, більшості великих європейських націй серйозно загрожує явне виродження, особливо так званим латинською та тим, які належать до них а то й за кров'ю, то крайнього заходу, по традицій та виховання. Вони витрачають з дня на день свою ініціативу, свою енергію, своєї волі і свій здатність діяти. Задоволення постійно зростаючих матеріальних потреб прагне стати єдиним їх ідеалом. Сім'я розкладається, соціальні пружини послаблюються. Невдоволення і тривога поширюються переважають у всіх класах, як найбагатших, і найбідніших. Подібно до корабля, який втратив свій компас і блукаючомунаудачу зі сваволі вітрів, сучасна людина блукає зі сваволі випадку у просторі, які свого часу населяли боги і який тверезе знання зробило пустельними.

Ставши дуже вразливими і дуже мінливими, маси, не утримувані вже ніякими перешкодами, очевидно, засуджені безперервно коливатися між самоїбешенной анархією й найбільш грубим деспотизмом. Вони дуже просто піднімаються за одним слову, та його одноденні божества скоро стають їх жертвами. Здається, що маси жадібно домагаються свободи; насправді вони завжди відштовхують і безперервно вимагає від держави, щоб він кувало їм ланцюга. Вони сліпо коряться самим темним сектантам й найбільш обмеженимдеспотам.Краснобаи, бажаючі керувати масами і найчастіше такі по них, збуджують нетерплячість і знервованість, примушуючи безперервно змінювати повелителів зі справжнім духом незалежності, відучуючи, в такий спосіб, від покори якій не пішли володарю. Держава, який був її номінальний режим, є божеством, якого звертаються все партії. Від неї вимагають з дня на день дедалі більше важкої регламентації і покровительства,облекающих найменші акти життя жінок у самі тиранічні формальності. Молодь дедалі більш цурається кар'єр, потребують розуміння, ініціативи, енергії, особистих зусиль волі; найменша відповідальність її лякає. Обмежена сфера функцій, які виходить платню потім від держави, її цілком задовольняє.

Енергія і діяльність замінені у державних людей страшно безплідними особистими сперечаннями, у мас - восторгами ізлобами дні в освічених - якимось плаксивим, безсилим і невизначеним сентименталізмом і блідими міркуваннями про проблеми життя. Безмежне егоїзм розвивається скрізь. Кожен зрештою почав займатися лише собою. Совість стає поступливою, загальна моральність знижується та поступово гасне. Людина втрачає будь-яку владу собою. Він вміє більше володіти собою; а той, хто вміє володіти собою, засуджений скоро підпасти під владу інших.

Це зниження моральності стає дуже серйозним, як його зокрема у таких областях, як суд нотаріат, які мають колись чесність була така ж звичайною, як хоробрість серед військових. Що ж до нотаріату, то моральність їх у час впала до дуже низького рівня. Ті ж симптоми глибокої деморалізації спостерігаються, на жаль, в усіх латинських народів. Скандал італійських державних банків, де злодійство практикувалося в широких розмірах найбільш високопоставленими політичними діячами, неспроможність Португалії, жалюгідне фінансове становище Іспанії, фінанси якої краще фінансів Італії, глибоке падіння латинських республік Америки доводять, що характері і моральність відомих народів страждає невиліковну хворобу і їх роль світі наближається до кінця.

>Переменить усе було б важким справою. Потрібно було б передусім змінити наше жалюгідний виховання. Воно віднімає будь-яку ініціативу і будь-яку енергію у тих, хто здобув їх за спадковості. Воно гасить всякий проблиск інтелектуальної самостійності, даючи молоді як ідеал ненависні конкурси, які, не вимагаючи нічого, крім зусиль пам'яті, призводять до того, що розумовий розвиток починає вважатися найвище; але саме рабська звичка до наслідуванню робить її зовсім нездатною до прояву індивідуальності і до особистим зусиллям. "Я намагаюся влити залізо у дітей", сказав англійський педагог міністру Гізо,посетившему школи Великобританії. Де у латинських народів педагоги і програми, які б здійснити таку мрію?

Це загальному зниженню характеру, цієї нездатності громадян управляти собою та його егоїстичному байдужості зобов'язана, переважно, та труднощі, яку відчувають більшість європейських народів, - жити під ліберальними законами, однаково далекими як від деспотизму, і від анархії.

Що подібні закони мало симпатичні масам, це легко зрозуміти, боцезаризм обіцяє їм а то й свободу, про яку обмаль піклуються, то крайнього заходу, дуже великий рівність в рабстві. Навпаки, те, що республіканські установи можуть бути дуже охоче прийнято освіченими класами, неважко буде зрозуміти, якщо оцінити міг би належно силу впливів предків. Не завдяки цим установам мали найбільші можливості проявитися всякі переваги, і особливо - розумові? Можна навіть сказати, що єдиний дійсний недолік цих закладів для мрійників про абсолютному рівність у тому, що вони сприяють освіті могутніх розумовихаристократий. Навпаки, самимпритеснительним режимом як характеру, так розуму єцезаризм у різноманітних формах. Він може лише легко призвести до рівності в ницості, до покірності в рабстві. Він дуже пристосована до низьким потребамвирождающихся народів, і тому, тільки їм надають можливість, вони повертаються щодо нього. Перший що попався султан якогось генерала наводить їх щодо нього. Коли який-небудь народ сягнув цього, то годину його прийшов і власним його завершилося.

Він, цейцезаризм старих століть, поява якого історія завжди бачила переважають у всіх цивілізаціях при першому їх виникненні і за крайньому їх занепаді, тепер зазнає явну еволюцію...

Глава II. Загальні висновки

Нам довелося вказати у вступі сьогодення праці, що він належить до лише стисле резюме, свого роду синтез томів, присвячених нами історії цивілізацій. Кожна зі складових якого глав мусить бути розглянута і висновок з попередніх праць. Тому дуже важко стиснути ідеї, і так вже дуже стислі. Я дуже хочу, проте, спробувати для читачів, яким дорогий час, у вигляді дуже коротких положень основні засади, складові філософію справжнього праці.

Раса має майже так само стійкими психологічними ознаками, як і його анатомічні ознаки. Як багато і анатомічний вид, психологічний змінюється тільки після багатовікових накопичень. До стійким і спадковим психологічним ознаками, поєднання яких утворює психічний склад раси, приєднуються, як і в анатомічних видів, побічні елементи, створені різні зміни середовища.Беспрестанно поновлювані, вони становлять раси великий простір для зовнішніх змін. Психічний склад раси є як синтез з яких складається живих істот, але у особливості - синтез всіх предків, які сприяли її освіті. Часом не тільки живі, а й мертві грають переважну роль сучасного життя якогось народу. Вони творці його основі моралі й несвідомі двигуни її поведінки. Вельми високі анатомічні відмінності, що розділяють різні людські раси, супроводжуються щонайменше значними психологічними відмінностями. Коли порівнюєш між собою середні кожної раси, психічні відмінності здаються часто досить слабкими. Вони стають величезними, тільки ми поширюємо порівняння на вищі елементи кожної раси. Тоді можна побачити, головним відзнакою вищих народів від нижчих є те, перші виділяють зі свого середовища відоме число дуже розвинених мізків, тоді як в других їх майже немає. Індивіди, складові нижчі раси, мають між собою очевидне рівність. Принаймні того як раси піднімаються сходами цивілізації, їх члени прагнуть дедалі більше різнитися між собою. Неминучий результат цивілізації - диференціація індивідів і рас. Отже, немає рівності йдуть народи, але більшого нерівності. Життя якогось народу і всі прояву його цивілізації становлять просте відбиток його душі, видимі знаки невидимою, але нам дуже реальної речі. Зовнішні події утворюють лише видиму поверхню визначальною їх прихованої тканини. Ні випадок, ні зовнішні обставини, ні з особливості політичні установи не грають головній ролі історія якогось народу. Різні елементи цивілізації якогось народу, будучи лише зовнішніми знаками його психічного складу, вираженням відомих способів почування і мислення, властивих даному народу, що неспроможні передаватися не змінювалась народам зовсім іншого психічного складу.Передаваться може бути лише зовнішні, поверхневі і яким немає значення форми. Глибокі відмінності, що існують між психічним складом різних народів, призводять до того, що вони сприймають світ цілком різна. З цього випливає те, що відчувають, міркують діють цілком різний і що ними існує суперечність з усіх питань, що вони зіштовхуються друг з одним. Більшість війн, якими сповнена історія, виникав із ці розбіжності.Завоевательние, релігійні і династичні війни завжди, були насправді расовими війнами. >Скоплению людей різного походження вдається утворити расу, тобто. сформувати у собі колективну душу, тільки тоді ми, коли шляхом повторюваних століттями схрещувань і однаковою життям в тотожної середовищі воно набуло загальні почуття, загальні інтереси, загальні вірування. У цивілізованих народів що вже природних рас, а існує лише штучні, створені історичними умовами. Нова середовище, моральна чи фізична, діє глибоко лише з нові раси, тобто. на суміші древніх рас, схрещування яких розклали успадковані від предків риси. Тільки спадковість досить сильний, щоб почати боротися з спадковістю. На раси, які мають схрещування ще встигли знищити стійкості ознак, впливу середовища мають тільки суто руйнівний вплив. Давня раса скоріш гине, ніж піддається змін, які вимагає пристосування до новому природному середовищі. Придбання міцно складеній колективної душі є для відомого народу апогей його величі. Розпад цієї душі означає завжди годину її падіння. Втручання чужоземних елементів становить одне з найбільш вірних коштів досягти цього розкладання. Психологічні види, як і анатомічні, піддаються дії часу. Вони також засуджені старіти і згасати. Завжди надто повільнообразуясь, вони, навпаки, можуть швидко зникати. Досить глибоко порушити функціонування їх органів, щоб примусити їх випробувати регресивні зміни, результатом яких буває часто дуже швидке знищення.Народам потрібні багато століть, щоб придбати певний психічний склад, і вони його іноді втрачають у короткий термін. Висхідна дорога, які ведуть їх у високу щабель цивілізації, завжди довга; спадистість ж, провідна їх до зниження, найчастіше буває дуже короткій. Поруч із характером потрібно поставити ідеї як із головних чинників еволюції який-небудь цивілізації. Вони тільки тоді ми, коли дуже повільну еволюцію перетворилися на почуття. Але вони застраховані від заперечень, і потрібно довго їхнього зникнення. Кожна цивілізація відбувається з дуже небагатьох загальноприйнятих основних ідей. Серед найважливіших керівних ідей який-небудь цивілізації перебувають релігійні ідеї. З змін релігійних вірувань безпосередньо випливало більшість історичних подій. Історія людства завжди була паралельна історії його богів. Ці діти наших мрій мають настільки сильну влада, що й ім'я їх може змінитися так, щоб відразу ж ні вражений світ. Народження нових богів завжди означало зорю нової цивілізації, та його зникнення завжди означало її падіння. Ми одного з тих історичних періодів, коли тимчасово небеса залишаються порожніми. З огляду на самого цього має змінитися світ.

Книжка II.ПСИХОЛОГИЯМАСС

Передмова

Ми присвятили свою попередню роботу опису душі рас; а тепер займемося вивченням душі натовпу.

Загальні риси,обусловливаемие спадковістю в усіх індивідів одному й тому ж раси, становлять душу цієї раси. Але коли його відоме кількість цих індивідів утворює діючу натовп, спостереження вказує, що результатом такого зближення індивідів однієї раси є нові психологічні риси, якпротивополагающиеся характеру рас, але часто які від нього на значною мірою.

Організована натовп завжди грала великій ролі у житті народів, але роль ця ще ніхто ніколи вони мали такої важливої значення, як і цю хвилину. Головною характерною рисою нашої епохи служить саме заміна свідомої діяльності індивідів непритомною діяльністю натовпу.

Я спробував вивчення важкою проблеми натовпу за допомогою лише наукових прийомів, тобто. намагався відшукати метод, залишаючи осторонь думки, теорії та доктрини. Гадаю, що це єдиний спосіб, що дозволяє розкрити хоча б частку правди, особливо у питанні, що його дуже хвилює уми.

Вчений,приступающий до вивчення якогось явища, немає потреби брати до уваги інтереси, які можна уражені його відкриттями. Нещодавно одного з найвидатніших сучасних мислителів висловив зауваження, що оскільки я - не належу до одної з сучасних шкіл, то дуже часто опиняюся в опозиції з висновками і висновками всіх шкіл. Ця нова моя робота, цілком імовірно, викликає аналогічні зауваження. Належати якоїсь школі - це що означає необхідним чином розділяти її забобони і упередження.

Мушу, проте, пояснити читачам, чому моїх дослідженнях я приходжу іноді до повністю висновків, чому це можна було б очікувати з першого погляду: я указую, наприклад, на вкрай низьку ступінь натовпу в розумовому відношенні, у тому числі навіть зборів обраних, та між тим, все-таки заявляю, було б небезпечно торкнутися організації цих зборів.

Пильне спостереження історичних фактів змусило мене дійти тому висновку, що соціальні організми так само складні, як і організми всіх живих істот, вперше і не української влади викликати у яких глибокі зміни. Природа діє іноді радикально, але ніколи - тому, як ми це розуміємо; тож манія великих реформ буває дуже згубна для народу, хоч би як здавалися хороші ці реформи, у теоретичному відношенні. Вони міг би бути корисними лише тому випадку, якби можна було миттєво змінити душу націй, але так могутністю має лише час. Управляють людьми ідеї, почуття, звичаї, те, що ми носимо у собі. Установи і закони є лише відбитком нашої душі, вираженням потреб; тому вони не можуть змінити душу народів, оскільки з неї відбуваються.

Вивчення соціальних явищ неспроможна йти окремо вивчення народів, які мають вони спостерігаються. У філософському відношенні ці негативні явища можуть і являти собою абсолютну цінність, але у практичному сенсі цінність їх ніколи відносна. Саме тому, вивчаючи якесь соціальне явище, слід розглядати його послідовно із двох різних сторін. Отже, ясніше виступає то становище, що дуже часто веління чистого розуму перебувають у прямому суперечності з настановами практичного розуму. Це є скрізь, навіть, де справа не стосується даних фізики. З погляду абсолютної істини, куб і коло є незмінні геометричні фігури, суворо зумовлені відомими формулами. Для нашого очі постаті ці можуть приймати відвідувачів найрізноманітніші форми. Так, перспектива може перетворити куб до піраміди чи квадрат, коло - в еліпс чи навіть пряму лінію, й інші фіктивні форми нам набагато важливіше, ніж реальні, адже ми бачимо але їхні, і фотографія чи живопис можуть відтворювати лише форми.Нереальное деяких випадках буває навіть правдивіше реального. Представляти предмети лише їх точних геометричних формах було б спотворенням природи й зробив би її невпізнанною. Уявімо такий світ, мешканці якого міг би лише фотографувати і змальовувати різні предмети, коли буде можливостей до них доторкатися; цим мешканцям було дуже важко скласти собі правильне поняття про їхнє формі. Втім, знання цієї форми, доступне лише невеликому числу учених, не представило для них особливого інтересу.

Філософ, вивчав соціальні явища, повинен завжди пам'ятати, що поруч із теоретичним значенням вони теж мають що й практичну цінність, і з погляду еволюції цивілізацій, ця остання - єдина, що становить деяке значення. Така думка має зробити її дуже обережним у його висновках, які, очевидно,внушаются йому логікою. Та й інші мотиви також змушують його бути стриманим у своїх висновках. Складність соціальних фактів така, що їх можна обійняти всі разом неможливо передбачити результати їх взаємовпливу. З іншого боку, за видимими фактами дуже часто ховаються тисячі невидимих причин. Соціальні самого явища є результатом величезної непритомною роботи, здебільшого недоступною нашому аналізу. Ці видимі явища можна порівняти з хвилями, службовцями лежить на поверхні океану вираженням підземних струсів його дна, які потрібні невідомі. Спостерігаючи більшість вчинків натовпу, бачимо, що вони найчастіше окреслють її чудово низ кого розумового рівня. Але є таке трапляється, коли діями натовпу керують, очевидно, таємничі сили, які називались у минулому долею, природою, провидінням і тепер іменовані голосом мертвих. Не можемо не визнавати могутності цих сил, хоча не знаємо їх сутності. Іноді мені здається, що у надрах націй вишукуються приховані сили, керівні діями. Що може бути, наприклад, складнішим, логічнішим і дивовижним, ніж мову народу?

Запровадження. Ера натовпу

Еволюція сучасної епохи. -- Великі зміни цивілізації суть слідства змін у думки народів. -- Сучасне вірування в могутність натовпу. -- Воно перетворює традиційної політики держав. -- Як виступають нижчі класи і як проявляється їх могутність. -- Натовп може грати руйнівну роль. -- Натовп закінчує процес розпадання застарілих цивілізацій. -- Загальну незнання психології натовпу. -- Важливість вивчення натовпу для законодавців і запровадження державних людей.

Великі перевороти, попередні зміни цивілізації, наприклад, падіння Римської імперії і підставу арабської, здавалося б визначаються переважно політичними змінами, навалою іншоплемінців, падінням династій. Але уважніше вивчення цих подій вказує, що з цими удаваними причинами найчастіше приховується глибоке зміна ідей народів. Істинно історичні перевороти - не ті, які вражають нас своїм величчю і силою. Єдині важливі зміни, з яких витікає відновлення цивілізацій, відбуваються в ідеях, поняттях і віруваннях. Великі події є лише видимими наслідками невидимих змін у думки людей. Зміни ці, проте, трапляються рідко, оскільки саме міцне у кожному раси - це спадкові основи її думок.

Сучасна епоха є одне із таких критичних моментів, коли людська думка готується зміну. У підставі цього зміни лежать два головні чинники. Перший - цю руйнацію релігійних, політичних лідеріва і соціальних вірувань, дали початок всім елементам нашої цивілізації; другий - це виникнення нових умов і немає нових ідей, що з'явилися наслідком сучасних відкриттів у сфері наук і промисловості.

Ідеї минулого, хоч і наполовину зруйновані, досі досить сильні; ідеї ж, які мають їх заміняти, перебувають поки що в періоді своєї освіти - тож сучасна епоха є час перехідний і анархічне.

Нелегко передбачити, що можна створити з такої періоду, мимоволі має хаотичний характер. Якими будуть основні ідеї, у якихвоздвигнутся нові суспільства, що йдуть нам змінюють? Ми цього ще не знаємо. Але ми сьогодні вже тепер можемо бачити, що з своєї партії їм довелося б рахуватися з новою силою, останньої володаркою сучасної епохи - могутністю мас. Ця сила виникла на руїнах багатьох ідей, вважалися колись щирими й тепер зниклих, багатьох сил, зруйнованих послідовно революціями, і, очевидно, залюбки поглине й інші. І тоді час, й усе наші древні вірування коливаються і зникають, старовинні стовпи суспільства руйнуються друг за іншому, могутність мас є єдину силу, якої ніщо не загрожує значення дедалі зростає.Наступающая епоха буде воістину ерою мас.

Не аж понад століття тому традиційна політика держав і суперництво государів були чинниками подій. Думка мас ніхто не приймав до уваги, так здебільшого це й немає. А в наш час політичні традиції, особисті схильності монархів, їх суперництво вже з більш не приймаються до уваги, і, навпаки, голос натовпу стає переважним. Маси диктують уряду її поведінка, і саме них це й намагається прислухатися. Чи не нарадах государів, а душі натовпу готуються тепер долі націй.

Вступ народних класів на арену політичного життя, тобто. насправді їх поступове перетворення на керівні класи, представляє жодну з видатних характерних ознак нашої перехідною епохи. Це вступ насправді викликано зовсім не від загальної подачею голосів, що довго вони мали самостійної, керівної ролі й легко підпорядковувалася стороннім впливам. Прогресивний зростання могутності натовпу стався насамперед за допомогою поширення відомих ідей, які повільно насаджувалися умонастроїв, і далі - у вигляді поступового освіти асоціацій індивідів з єдиною метою здійснення теоретичних побудов. Шляхом асоціації натовп виробила ідеї (а то й зовсім справедливі, то, у разі, цілком конкретні) про інтереси і має усвідомлення своєї сили. Натовп становить синдикати, яким капітулюють все влади, одна одною, організовує біржі праці, які прагнуть управляти умовами праці та зарплати. Натовп надсилає у урядові зборів своїх представників, позбавлених будь-якої ініціативи й, найчастіше, службовців лише пересічним знаряддям тих комітетів, що їх обрали.

Нині претензії натовпу стають дедалі більш певними. Обмеження робочих годин, експропріація рудників, залізниць, фабрик, землі, рівномірний поширення всіх продуктів тощо., тощо. - ось у чому полягають вимоги натовпу.

Мало схильні до теоретичним міркуванням, маси але дуже схильні до дії. Завдяки своєї нинішньої організації, натовп отримала величезну силу.Догмати, хіба щонарождающиеся, скоро отримають силу старих догматів, тобто. тутираническую верховну силу, яка припускає ніяких обговорень. Божественне право мас має замінити божественне право королів.

Письменники, користуються симпатіями нашої сучасної буржуазії і це найкраще вміють висловити його трохи вузькі ідеї, поверховий скептицизм і часом надмірний егоїзм, губляться побачивши нової сили, зростання з їхньої очах, і щоб як-небудь подолати "безладдя", панівний умонастроїв, звертаються з відчайдушними закликами до моральним силам церкви, якими колись вони так нехтували. Вони свідчать нам про його банкрутство науку й, повертаючись розкаюваними грішниками з Риму, закликають нас до вивчення істин одкровення. Але ці новозвернені забувають, що вони занадто пізно! Якби справді милість Божого торкнулася їх, все-таки де вони міг би тепер мати достатньої влади над душами, мало цікавляться тими питаннями, на які поглинені новоспечені святенники. Натовп гребує тепер тих богів, що вони не хотіли знати ще нещодавно Грузія й поваленню яких самі сприяли. Немає такої божественної чи людської влади, яка б змусити річку текти назад до свого джерелу!

З наукою цього не сталося ніякого банкрутства, вона до чого ні з нинішньої анархії умів, ні з освіті нової сили, зростання посеред цієї анархії. Наука обіцяла нам істину чи, по крайнього заходу, знання тих відносин, доступними нашому розуму, але він будь-коли обіцяла нам ні миру, ні щастя. Цілком байдужа до наших почуттям, наука абсолютно не чує наших скарг. Ми повинні приладжуватися до неї, оскільки ніщо неспроможна повернути нам тих ілюзій, що вона розсіяла.

Загальні симптоми, помітні в усіх націй, вказують нам швидке зростання могутності мас і допускають думки, що це могутність скоро перестане зростати. Що він нам ні принесло з собою, ми матимемо з нею примиритися. Всякі міркування мови проти могутності - не пустопорожнє слово. Звісно, можливо, а вступ на Майдані сцену натовпу знаменує собою одні з усіх етапів цивілізації Заходу, повне повернення до періодам смутного перехідного часу, завжди, очевидно, попереднього розквіту кожної нової суспільства. Але чого ж перешкодити цьому?

До цього часу самої певної роллю мас було руйнація застарілих цивілізацій. Роль ця існує із нинішнього дня. Історія вказує нам, що тільки моральні сили, у яких почивала цивілізація, втрачають влада, справа остаточного руйнації завершується непритомною і грубої натовпом, справедливо званої варварами. Цивілізації створювались і оберігалися маленькій пригорщею інтелектуальної аристократії, ніколи - натовпом. Сила натовпу спрямована тільки в руйнації.Владичество натовпу завжди свідчить про фазу варварства. Цивілізація передбачає існування певних правил, дисципліну, перехід від інстинктивного до раціональному, передбачень майбутнього, вищий рівень культури, такими є всі умови, яких натовп, надана сама собі, будь-коли могла здійснити. Завдяки своєї виключно руйнує силі, натовп діє, як мікроби, що прискорюють розкладання ослабленого організму чи трупа. Якщо будинок який-небудь цивілізації підгострено, то завжди натовп викликає його падіння. Саме тоді можна знайти її головна роль, й тимчасово філософія чисельності є, очевидно, єдиною філософією історії.

Буде також і з нашої цивілізацією? Ми можемо цього боятися, але не можемо цього знати. Що не було, але ми мусимо скоритися і пережити царство натовпу.

Цю натовп, яку починають дуже багато говорити, ми дуже мало. Професійні психологи, жили далеко від неї, завжди її ігнорували, і якщо зайнялися нею останнім часом, лише з погляду її злочинності. Безперечно, є злочинна натовп, але є й натовп цнотлива, героїчна і багато інших. Злочини натовпу припадає лише окреме питання її психології; не можна впізнати духовну організацію натовпу, вивчаючи лише його злочину, як і не можна впізнати духовну організацію який-небудь особистості, вивчаючи лише його пороки. Втім, кажучи якщо чесно, все володарі світу, все засновники релігій чи держав, апостоли всіх вірувань, видатні державні люди у сфері скромнішої, прості вожді маленьких людських громад завжди, були несвідомими психологами, інстинктивно які розуміють душу юрби юнаків і часто - дуже вірно. Саме таким чином розумінню, які й ставали владарями натовпу. Наполеон чудово збагнув психологію мас тієї країни, у якій царював, а найчастіше виявляв повне нерозуміння психології натовпу інших народів та рас. Тільки оскільки не розумів цієї психології, і міг вести війну з Іспанією і Росія, яка завдала його могутності удар, від якої воно загинуло.

Знання психології натовпу становить час останній засіб, те що до рук державного людини, - задля здобуття права управляти масами, оскільки то це вже неможливо, а здобуття права же не давати їм занадто багато волі з себе.

Тільки вникаючи глибше в психологію мас, можна було зрозуміти, наскільки сильна з них влада нав'язаних ідей.Толпами не можна керувати у вигляді правил, заснованих на виключно суто теоретичною справедливості, а треба що може зробити її у враження і захопити її. Якщо, наприклад, який-небудь законодавець хоче заснувати новий податок, маєш він у цьому випадку вибрати такий податок, який найбільш справедливим? Ми аж ніяк! Найбільш несправедливий податок може у практичному сенсі виявитися найкращим для мас. Якщо такий податок не впадає у вічі й здається найменш важким, він лише легше приймуть масами. Тому непрямий податок, як він великим був, не викликає протесту натовпу, оскільки не спирає її звичок і виробляє її у враження, бо стягується щодня і сплачується дрібниці для придбання предметів споживання. Але спробуйте замінити цього податку пропорційним податком на заробіток й інші доходи громадян та зажадайте сплати цього податку відразу, - ви викликаєте одностайні протести, хоча б теоретично цього податку був би вдесятеро легше першого. Замість непомітних копійок, сплачуваних щодня, тут виходить порівняно висока сума, і того день, коли його доведеться вносити, вона видасться надмірної і тому вже зробить значне враження. Якби відкладати поступово по грошу, то, звісно, вона видалася б такою великий, але такий економічний прийом вказував на завбачливість, до котрої я взагалі натовп нездатна.

Цей приклад дуже проста, і соціальна справедливість його впадає правді в очі. Такий психолог, як Наполеон, звісно, розумів це, та більшість законодавців, хто знає душі натовпу, не помітять цієї особливості. Досвід ще досить переконав в тому, що не можна керувати масами у вигляді розпоряджень лише одну розуму.

Психологія мас може мати застосування та у багатьох інших випадках. Вона кидає світло силою-силенною історичних та знайти економічних фактів, які без неї було б, цілком непояснені. Я мати випадок вказати тут, що й самий чудовий із сучасних істориків, Тен, буде так погано розумівся на окремих випадках події нашої великої революції, це відбулося лише оскільки він гадки на мав вивчати душу натовпу. Він взяв собі керівництвом щодо цього складного періоду описовий метод натуралістів; але й серед явищ, які треба спостерігати натуралістам, ми знаходимо моральних сил, а тим часом, ці сили та становлять істинні пружини історії.

Отже, вивчення психології натовпу представляється бажаним з практичною погляду, але якби навіть воно представляло виключно теоретичний інтерес, отож у цьому випадку заслуговувало б уваги. Розпізнати - двигунів, управляючих діями людей, щонайменше цікаво, ніж розпізнати який-небудь мінерал чи то квітка.

Наше дослідження душі натовпу може бути іншими інтересами як простим синтезом, коротким викладом Наших колишніх пошуків. Не можна вимагати від нашого нарису нічого іншого, крім деяких поглядів, навідних подумати про. Інші поглиблять ту борозну, що її пробули поверхні досі ще мало дослідженої грунту.

Перший відділ. Душа натовпу

Глава I. Загальна характеристика натовпу. Психологічний закон її духовного єдності

Що становить натовп з погляду? --Многочисленное скупчення індивідів замало освіти натовпу. -- Спеціальний характер одухотвореною натовпу. --Фиксирование ідей почуттів у індивідів, складових таку натовп, і зникнення їхнього власного особистості. -- У натовпі завжди переважає несвідоме. -- Припинення діяльності мозкових півкуль і переважання спинного мозку. -- Зниження розумових здібностей і повний зміна почуттів. --Измененние відчуття можуть бути кращою чи, гірше тих, властивих окремим індивідам, що становить разом натовп. -- Натовп як і легко стаєгероичной, як слабкості та злочинній.

Під словом "натовп" мається на увазі в звичайному сенсі збори індивідів, як і вона була їхню національність, професія чи підлогу та які були випадковості, які це благородне зібрання. Але з погляду слово це одержує вже є цілковито інше значення. При відомих умовах -- до того ж лише за умовах -- збори людей має цілком нових рис, які від тих, які характеризують окремих індивідів, входять до складу цього зібрання. Свідома особистість зникає, причому відчуття провини та ідеї всіх окремих одиниць, їхнім виокремленням ціле, що називається натовпом, приймають один і той ж напрям. Утворюється колективна душа, має, звісно, тимчасовість, а й дуже певні риси. Збори у разі стає тим, що назвав би, через брак кращого висловлювання, організованою натовпом чи натовпом одухотвореною, складової єдину істоту і підпорядковується закону духовного єдності натовпу.

Без всяким сумнівом, самого факту випадкового перебування разом багатьох індивідів замало здобуття права вони придбали характер організованою натовпу; цього потрібно вплив деяких збудників, природу яких ми й постараємося визначити.

Зникнення свідомих і орієнтування почуттів та думок у відомому напрямі - головними рисами, що характеризують натовп,вступившую на шлях організації, - не вимагають неодмінного і одночасно бути присутнім кількох індивідів щодо одного й тому самому місці. Тисячі індивідів, відділених друг від друга, можуть у відомі моменти підпадати одночасно під агресивний вплив деяких сильних емоцій чи якогось великого національного події та набувати, в такий спосіб, всіх рис одухотвореною натовпу. Варто якійсь випадковості звести цих індивідів разом, щоб усе їх дії та вчинки негайно придбали характер діянь П.Лазаренка та вчинків натовпу. У відомі моменти навіть шести людина досить, щоб утворити одухотворену натовп, тоді як інший час сотня людина, випадково присутніх разом, за відсутності необхідних умов, не утворює як і натовпу. З іншого боку, цілий народ під впливом відомих впливів іноді стає натовпом, не представляючи у своїй збори на звичному значенні цього терміну.Одухотворенная натовп після своєї освіти набуває спільні риси - тимчасові, але зовсім певні. До цих загальних рис приєднуються приватні, мінливі відповідно до елементам, що створює натовп і здатним своєю чергою змінити її духовний склад.Одухотворенная натовп то, можливо зазнала відомої класифікації. Ми побачимо далі, що різнокаліберна натовп, тобто. така, що складається з різнорідних елементів, має багато спільних із однорідної натовпом, тобто. такий, що складається з більш-менш родинних елементів (секти, касти і класи). Поруч із цими загальними рисами, проте, різко виступають особливості, які дозволяють розрізняти обидва роду натовпу.

Перш що розмовляти про різноманітні категоріях натовпу, ми повинні вивчити її спільні риси і надходити, як натураліст, початкуючий з описи загальних ознак, які є в всіх індивідів однієї сім'ї, і далі вже перехідний до частковостей, що дозволяє розрізняти види й пологи цієї родини.

Не легко зобразити з точністю душу натовпу, оскільки її організація змінюється як відповідно до раси і складу зборів, а й відповідно до природи про силу збудників, яким підкоряються ті зібрання. Втім, таких ж труднощі ми натрапляємо і розпочинаючи психологічному вивченню окремого індивіда. Тільки романах характер окремих осіб не змінюється у протягом усією їхньою життя; насправді одноманітність середовища створює лише позірна одноманітність характерів. У другому місці вказав вже, що у кожної духовної організації полягають такі задатки характеру, які відразу ж заявляють про свою існуванні, щойно навколишньому середовищі станеться раптова зміна. Приміром, серед найбільш суворих членів Конвенту можна було бачити цілком безневинних буржуа, які за звичайних умовах, звісно, було б простими мирними громадянами, займаючи посади нотаріусів чи суддів. Коли гроза минула, вони до свого нормальному стану мирних буржуа, і Наполеон саме у тому числі знайшов собі самих покірних слуг.

Без можливості вивчити тут усе ступеня організації натовпу, ми обмежимося переважно натовпом, вже є цілковито організованою. Отже, із нашого викладу побачимо лише те, ніж, можливо натовп, але те, що вона буває. Тільки цієї пізнішої фазі організації натовпу серед незмінних і основних основних чорт раси виділяються нові спеціальні риси й відбувається орієнтування почуттів та думок збори на тому самому напрямку, і тільки тоді ми виявляє чинність вищезгаданий психологічний закон духовного єдності натовпу.

Деякі психологічні риси характеру натовпу загальні в неї з ізольованими індивідами; інші, навпаки, притаманні лише йому однієї й зустрічаються лише у зборах. Ми передусім розглянемо саме ця спеціальні риси, щоб краще з'ясувати їх важливого значення.

Найбільш вражаючий факт, що спостерігається в одухотвореною натовпі, наступний: які були індивіди, складові її, який не був їхнім спосіб життя, заняття, їх характер чи розум, одного їх перетворення на натовп цілком достатньо, аби в них утворився рід колективної душі, що змушує їх відчувати, думати й над діяти цілком інакше, ніж думав б, діяла й відчував кожний їх у окремішності. Існують такі ідеї, й почуття, які з'являються і перетворюються на дії тільки в індивідів, складових натовп.Одухотворенная натовп є тимчасовий організм, який зі різнорідних елементів, мить об'єднаних разом, аналогічно, як з'єднуються клітини, що входять до склад живого тіла, і що утворюють з цього сполуки нове істота, що має властивостями, відмінними від тих, які має кожна клітина окремо.

Усупереч думці, яке, на подив, таке проникливого філософа, як Герберт Спенсер, в агрегаті, утворюючому натовп, немає суми, ні середнього входять до складу її елементів, але існує комбінація цих елементів й освіту нових властивостей, аналогічно, як в хімії при поєднанні деяких елементів, підстав і кислот, наприклад, їхнім виокремленням нове тіло, що має зовсім іншими властивостями, ніж, які мають елементи, які послужили щодо його освіти.

Неважко помітити, наскільки ізольований індивід відрізняється від індивіда у натовпі, але значно складніше визначити причини цієї різниці. А, щоб бодай кілька роз'яснити собі ці обставини, ми повинні згадати одне з положень сучасної психології, саме те, що явища несвідомого грають видатну роль у органічного життя, а й у відправленнях розуму. Свідома життя розуму становить тільки дуже малу частину проти його непритомною життям. Найтонший аналітик, самий проникливий спостерігач може підмітити тільки дуже мало несвідомих двигунів, яким він підкоряється. Наші свідомі вчинки випливають із субстрату несвідомого, створюваного особливо впливами спадковості. У цьому вся субстраті полягає незліченні спадкові залишки, складові власне душу раси. Крім відкрито визнаних нами причин, керівних нашими діями, є ще таємні причини, посеред яких ми не зізнаємося, але за цими таємними причинами є ще більше таємні, оскільки вони невідомі нас самих. Більшість наших щоденних дій викликається прихованими двигунами,ускользающими від нашого спостереження.

Елементи несвідомого, що утворюють душу раси, якраз і є причиною подібності індивідів цієї раси, які один від друга переважно елементами свідомого, -- тим, що становить плід виховання або ж результат виняткової спадковості. Найбільш несхожі між собою зі свого .розуму люди може бути однаковими пристрастями, інстинктами і почуттями; і в усьому, стосовно почуття, релігії, політики, моралі, уподобань і антипатій тощо., люди найзнаменитіші лише дуже рідко височать над рівнем звичайнісіньких індивідів. Між великим математиком та її шевцем може існувати ціла прірву з погляду інтелектуальної життя, але з погляду характеру з-поміж них часто вже не помічається жодної різниці або дуже невеличка.

Ці загальні риси характеру, керовані несвідомим й існуючі у майже однаковою мірою в багатьох нормальних індивідів раси, з'єднуються разом у натовпі. У колективної душі інтелектуальний рівень індивідів і, отже, їх індивідуальність зникають; різнорідне потопає в однорідному, і беруть гору несвідомі якості.

Таке саме з'єднання пересічних якостей у натовпі пояснює нам, чому натовп будь-коли може виконати дії, потребують піднесеного розуму. Рішення, що стосуються спільних інтересів, прийняті зборами навіть знаменитих людей області різних спеціальностей, мало все-таки від рішень, прийнятих зборами дурнів, адже й у тому за його відсутності з'єднуються не якісь видатні якості, лише пересічні, які в усіх. У натовпі може статися накопичення лише дурості, а чи не розуму. "Весь світ", як і часто говорити, ще може бути розумнішими Вольтера, а навпаки, Вольті? розумнішими, ніж "увесь світ", коли під те слово треба думати натовп.

Якби індивіди у натовпі обмежувалися лише з'єднанням пересічних якостей, які має кожен із новачків окремо, ми мали б середню величину, а не освіту нових рис. Яким чином виникають нові риси? Ось то питанням ми бачимо займемося тепер.

Поява цих спеціальних чорт, притаманних юрби юнаків і притому які трапляються в окремих індивідів, які входять у її складу, обумовлюється різними причинами. Перша полягає у цьому, що індивід у натовпі набуває, завдяки лише чисельності, свідомість непереборної сили, і це свідомість дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким він це не дає волю, коли буває один. У натовпі ж вона менш схильний приборкувати ці інстинкти, оскільки натовп анонімна і несе у собі відповідальності. Відчуття відповідальності, стримуюче завжди окремих індивідів, цілком зникає у натовпі.

Друга причина - заразливість чи зараза - також сприяє освіті у натовпі спеціальних властивостей яких і визначає їх напрям.Зараза є таке явище, яке легко вказати, але з пояснити; її слід зарахувати до розряду гіпнотичних явищ, яких ми сьогодні перейдемо. У натовпі будь-яке почуття, усяка дія заразливо, до того ж такою мірою, що індивід дуже просто приносить на поталу свої інтереси інтересу колективному. Така поведінка, проте, суперечить людської природі, і тому людина спроможна нею буде лише тоді, що він становить частку натовпу.

Третя причина, до того ж найголовніша, що зумовлює появу в індивідів у натовпі таких спеціальних властивостей, що потенційно можуть не зустрічатися в них у ізольованому становищі, - це сприйнятливість до навіюванню; зараза, яку ми щойно казали, служить лише наслідком цієї сприйнятливості. Щоб осягнути це явище, слід пригадати деякі новітні відкриття фізіології. Ми знаємо тепер, що у різний спосіб можна навести індивіда до такого стану, коли його зникає свідома особистість, і він підпорядковується всім навіюванням особи, примусив його завітати у цей стан, роблячи з йогоприказанию вчинки, часто цілком суперечать його особовому характером і звичкам. Спостереження ж вказують, що індивід, пробувши кілька часу серед діючої натовпу, під впливом чи струмів, походять із цього натовпу, або інших причин - невідомо, приходить незабаром у такий стан, що дуже нагадує станзагипнотизированного суб'єкта. Такий суб'єкт внаслідокпарализованности свого свідомого мозкового життя стає рабом непритомною діяльності свого спинного мозку, якої гіпнотизер керує за своєму сваволі. Свідома особистість узагипнотизированного цілком зникає, як і воля і розум, і всі відчуття провини і думки направляються волею гіпнотизера.

Таке ж приблизно становище індивіда, що становить частку одухотвореною натовпу. Вона не усвідомлює своїх дій, і вона, як взагипнотизированного, одні здібності зникають, інші сягають крайній напрузі. Під упливом навіювання такий суб'єкт здійснювати відомі дії з нестримної стрімкістю; у натовпі ця нестримна стрімкість виявляється з більшою силою, оскільки вплив навіювання, однакового всім, збільшується шляхом взаємності. Люди, які мають досить сильної індивідуальністю, щоб противитися навіюванню, у натовпі занадто нечисленні, і тому неспроможна боротися із поліциклічним перебігом. Найбільше, що можуть зробити, - це відвернути натовп у вигляді якогось нового навіювання. Приміром, вдале слово, який-небудь образ, викликаний, до речі, уявою натовпу, відволікали її іноді від найбільш кровожерливих вчинків.

Отже, зникнення свідомих, переважання особистості непритомною, однакове напрям почуттів та ідей, обумовлений навіюванням, й прагнення перетворити негайно у дії викликані ідеї - ось головними рисами, що характеризують індивіда у натовпі. Вона перестає бути собою - і стає автоматом, яка має свою волю немає.

Отже, стаючи часткою організованою натовпу, людина спускається сталася на кілька щаблів нижче сходами цивілізації. У ізольованому становищі він, можливо, було б культурним людиною; у натовпі - це варвар, тобто. істота інстинктивне. В нього можна знайти схильність до сваволі, буянні, лютості, але й до ентузіазму і героїзму, властивою первісного людині, схожість із яким більш посилюється тим, що чоловік у натовпі надзвичайно легко підпорядковується словами, і уявленням, не які надали на нього на ізольованому становищі ніякого впливу, і робить вчинки, явно суперечать та її інтересам, та її звичкам. Індивід у натовпі - це піщинка серед тієї маси інших піщин,вздимаемих іуносимих вітром. Завдяки саме тому властивості натовпу, нам доводиться іноді спостерігати, що присяжні виносять вирок, яку кожний із них же в окремішності ніколи не вимовив; бачимо, що парламентські зборів погоджуються таких заходи й закони, які засудив кожен із членів цього зібрання окремо. Члени Конвенту, взяті окремо, були освіченими буржуа, які мали мирні звички. Але, об'єднавшись у густий натовп, вони вже це без будь-якого коливання приймали самі люті пропозиції з відсилали на гільйотину людей, безневинних; на додаток вони від міста своєї недоторканності, всупереч своїм власним інтересам, і себе карали.

Не лише вчинками індивід у натовпі відрізняється від самої ж для себе в ізольованому становищі. Перш що вона втратить будь-яку незалежність, у його ідеях та почуттях має відбутися зміна, до того ж настільки глибоке, що може перетворити скупого в марнотратного, скептика - в віруючого, чесної людини - в злочинця, боягуза - в героя. Зречення від своїх привілеїв,вотированное аристократією під впливом ентузіазму у відому ніч 4 серпня 1789 року, ніколи було затверджено жоден із її до окремішності.

Із усього вищесказаного ми проводимо висновок, що натовп інтелектуально відношенні слід нижче ізольованого індивіда, але з погляду почуттів та вчинків, що викликаються цими почуттями, може бути краще або гірше його, дивлячись для розслідування обставин. Усе залежатиме від цього, якому навіюванню підкоряється натовп. Саме ця обставина пропускали зовсім з виду все письменники, вивчали натовп лише з погляду її злочинності. Натовп це часто буває злочинна - так, але часто також вона буває героїчна. Натовп почне робити смерть заради торжества якогось вірування чи ідеї; у натовпі можна пробудити ентузіазм і її, задля слави і честі, йти без хліба і низки зброї, як у період хрестових походів, звільняти ТрунуГосподен особисто від невірних, або ж, як і 93-го року, захищати рідну землю. Це героїзм, кілька несвідомий, звісно, але саме за його допомогу й робиться історія. Якби рахунок народам ставилися лише великі справи, холоднокровно обдумані, то світових списках їх значилося дуже трохи.

Глава II. Почуття і натовпу

1. Імпульсивність, мінливість і дратівливість натовпу. -- Імпульси, яким підкоряється натовп, досить сильні, щоб знищити стоять особисті інтереси. -- Натовп будь-коли надходить навмисно.
2. Податливість навіюванням і легковір'я натовпу. -- Зникнення різницю між вченим та ідіотом у натовпі. -- Неможливість вірити показанням натовпу. --Единогласность показань численних свідків найменше готовий до підтвердження якогось факту. --Малоценность історичних творів.
3. Перебільшення і однобічність почуттів натовпу.
4. Нетерпимість, авторитетність і консерватизм натовпу. -- Тимчасовий прояв революційних інстинктів у натовпі корисно їй бути глибоко консервативної.
5. Моральність натовпу. -- Натовп рідко керується особистими інтересами, тоді як саме власний інтерес найчастіше служить винятковим двигуном вчинків окремих індивідів. --Морализирующая роль натовпу.

Вказавши загалом на головні властивості натовпу, ми перейдемо тепер до тому детальному розгляду цих властивостей.

Серед спеціальних властивостей, характеризуючих натовп, ми зустрічаємо, наприклад, такі: імпульсивність, дратівливість, нездатність обмірковувати, відсутність міркування і критики, перебільшену чутливість тощо., які простежуються у істот, які належать до нижчим формам еволюції, а саме: в жінок, дикунів та дітей. Цю аналогію, проте, я указую лише мимохідь, оскільки мені довелося б порушити рамки цієї роботи, якби захотів її доводити. Втім, було б марно для таких людей, знайомих із психологією первісної людини, тоді як тих, хто знайомий з ним, таких доказів усе одно б недостатньо переконливі.

Я тепер переходжу до послідовному розгляду різних властивостей, можна побачити у натовпі здебільшого.

1.ИМПУЛЬСИВНОСТЬ,ИЗМЕНЧИВОСТЬ ІРАЗДРАЖИТЕЛЬНОСТЬ НАТОВПУ

Вивчаючи основні властивості натовпу, зазначили, що її практично виключно управляється несвідомим. Її дії значно більше підпорядковуються впливу спинного, ніж мозку, й у відношенні вони наближається до цілком первісним істотам. Досконалі натовпом вчинки може бути чудові власними силами, але оскільки розум не керує ними, то індивід у натовпі діє відповідно до випадковостям. Натовп служитьигралищем всіх зовнішніх збуренні і відбиває всі ці зміни; вона, отже, рабськи скоряється імпульсам, які одержує. Окремий індивід може зазнавати тим самимвозбуждениям, які діють нею у натовпі, але, ізольований від натовпу, вона вже підпорядковується розуму і протистоїть впливу цих порушень. Фізіологічно це можна зробити висловити так: ізольований індивід може придушувати свої рефлекси, тоді як натовп цієї здібності немає.

Різні імпульси, яким підкоряється натовп, може бути, дивлячись характером порушенні, великодушними чи лютими, героїчними чи страхополошними, але завжди настільки сильні, що жоден власний інтерес, почуття самозбереження, неспроможна їх придушити. Оскільки збудники, які діють натовп, дуже різні і натовп завжди їм підкоряється, то звідси випливає її надзвичайна мінливість. Ось чому бачимо, що натовп може раптово вийти з самої кровожерливої жорстокості до великодушності і виказати навіть за разі самий абсолютний героїзм. Натовп легко стає катом, але як і легко йде і мучеництво. З її надр лилися ті потоки крові, які потрібна була у тому, щоб восторжествувала якась віра. Немає потреби звертатися до героїчного віці у тому, аби побачити, потім здатна натовп саме з цим погляду. Натовп будь-коли дорожить своїм життям під час обурення, і ще недавно один генерал (>Буланже?), раптовосделавшийся популярним, легко міг знайти сотні тисяч жителів, готових померти над його справа, якщо він лише того зажадав.

У натовпі немає навмисності; вони можуть послідовно пройти всю школу суперечливих почуттів, але завжди буде під впливом порушень хвилини. Натовп справляє враження листя,поднимаемие ураганом іразносимие врізнобіч, та був падаючі на грішну землю. Говорячи далі про деякі видах революційної натовпу, ми зазначимо кілька прикладів мінливості її почуттів.

Через цієї мінливості натовпом дуже важко керувати, якщо частина громадської влади перебуває у її руках. Якби потреби повсякденного життя не виглядали рід невидимого регулятора речей, тонарододержавие були б довго проіснувати. Але хоч усі бажання натовпу завжди бувають дуже пристраснішими, вони ж тривають недовго, і натовп як і мало здатна проявити наполегливу волю, як і розважливість.

Натовп як імпульсивна і мінлива; як і дикун, вона допускає, щоб щось ставало між її бажанням і реалізацією цього бажання. Натовп проте здатна допустити це, що кількість створює у ній почуття непереборного могутності. Для індивіда у натовпі поняття про неможливість немає.Изолированний індивід усвідомлює, що вона може один підпалити палац, розграбувати магазин, і якщо він відчує потяг зробити це, то легко встоїть проти. У натовпі у нього є свідомість могутності,доставляемого йому чисельністю, й лише навіяти йому ідеї вбивства та грабування, що він відразу ж піддався спокусі. Будь-яке несподіване перешкода буде знищено натовпом з властивою їй стрімкістю, і якби людський організм допускав неослабне стан люті, можна було сказати, що нормальний стан натовпу,наткнувшейся на перешкода, - це лють.

У дратівливості натовпу, у її імпульсивності і мінливості, як і і всіх народних почуттях, які ми розглядати далі, завжди виявляються основні риси раси, що утворюють незмінну грунт, де розвиваються всі наші почуття. Будь-яка натовп завжди дратівлива і імпульсивна - це безсумнівно. Але ступінь цієї дратівливості і імпульсивності буває різна. Приміром, різниця у такому випадку між латинської і англосаксонської натовпом разюча, і навіть у новітній історії є факти, що вказують цього. Досить було, наприклад, опублікування двадцять п'ять років тому простий телеграми, повідомляла про плановане образі посланника, у тому, щоб стався вибух люті, негайним результатом якого стала жахлива війна. Через кілька років телеграфне повідомлення про незначною невдачі вЛангсоне знову викликало новий спалах, який спричинив у себе повалення уряду. У той самий час значно більше значна невдача англійської експедиції в Хартумі викликала в Англії лише слабке хвилювання, й ніяка міністерство від імені цієї не постраждало. Натовп завжди виявляє риси жіночого характеру, і лише різкіше ці риси виражаються у латинської натовпі. Хто спирається її у, він може підняти дуже і нас дуже швидко, але постійно буде торкатисяТарпейской скелі і завжди повинен очікувати, що однієї чудового дня він скинуть з цим скелі.

2.ПОДАТЛИВОСТЬВНУШЕНИЮ ІЛЕГКОВЕРИЕ НАТОВПУ

Ми згадували, описуючи натовп, що з її загальних властивостей є незвичайна податливість навіюванню. Ми вказували, що з будь-якої людської агломерації навіювання стає заразливим, і вже цим пояснюється швидке орієнтування почуттів у відомому напрямі.

Хоч би як була нейтральна натовп, таки перебуває переважно у стані вичікувального уваги, яке полегшує всяке навіювання. Перше формульоване навіювання відразу ж передасться внаслідок заразливості всім головам, і хочуть негайно виникає відповідне настрій. Як і всіх істот, які перебувають під впливом навіювання, ідея,овладевшая розумом, прагне висловитися діє. Натовп як і легко зробить підпал палацу, як і який-небудь вищий акт самовідданості; тут усе залежатиме від природи збудника, а нс від відносин, які в ізольованого індивіда існують між викликаним актом і сумою розсудливості, протидіючої його виконання.

Блукаючи завжди за українсько-словацьким кордоном несвідомого, легко підпорядковуючись всяким навіюванням і володіючи буйними почуттями, властивими тим істотам, які можуть підпорядковуватися впливу розуму, натовп, позбавлена будь-яких критичних здібностей, мусить бути надзвичайно легковірна. Неймовірне на її немає, і це потрібно пам'ятати, тому що цим пояснюється та незвична легкість, з якою створюються та поширюються легенди і самі неправдоподібні розповіді.

Люди, що перебували на Парижі під час облоги, бачили чимало прикладів такого легковір'я натовпу.Зажженная свіча верхній приймалася відразу ж за сигнал супротивнику, хоча досить було б хвилини роздуми, щоб у безглуздя цього припущення, оскільки, звісно, противник було розрізнити полум'я свічки з відривом кількох миль.

Освіта легенд, легко поширених у натовпі, обумовлюється не самим лише її легковір'ям, в тому числі тими спотвореннями, які перетерплюють події у уяві людей, присутніх натовпом. У очах натовпу найпростіше подія швидко приймає це зовсім інші розміри. Натовп мислить образами, і спричинений у її уяві образ своєю чергою викликає інші, які мають ніякої логічного зв'язки України із першим. Ми легко зрозуміємо цей стан, якщо пригадаємо, яке дивне зчеплення думок викликає в нас іноді спомин якомусь факті. Розум вказує нам тих недоладності, які у цих образах, але натовп не бачить і домішує до дійсному події те, що створено її що викривляє уявою. Натовп не відокремлює суб'єктивне від об'єктивного; вона вважає реальними образи, викликані у її розум і найчастіше мають тільки дуже віддалену зв'язку з піднаглядним нею фактом.

Здається, що спотворення, яких зазнає якесь події очах натовпу, повинен мати дуже різноманітний характер, оскільки індивіди, складові натовп, мають дуже різними темпераментами. Але нітрохи не бувало. Під упливом зарази ці спотворення мають завжди однаковий характер всім індивідів. Перше спотворення, створене уявою однієї з індивідів зборів, служить ядром заразливого навіювання. Перш ніж зображення св. Георгія зазначалося усіма на стінах Єрусалима й усім вікнах, побачив спочатку одне із присутніх, і шляхом навіювання і зарази диво, зазначений ним, було відразу ж заведено віру всіма іншими.

Таким механізм всіх колективних галюцинацій, про які часто в історії держави та достовірність яких підтверджується тисячами людина. Було б зайве, через спростування вищесказаного, вказувати на розумові якості індивідів, входять до складу натовпу. Ці якості немає значення; невіглас і вчена, якщо вже вони беруть участь у натовпі, однаково позбавляються здатність до спостереженню. Становище це може, мабуть, видатися парадоксальним, але щоб довести його, ми мусили б цитувати б таку силу-силенну історичних фактів, що у це знадобилися б цілі томи. Аби не допустити, проте, залишати читача під враженням бездоказових тверджень, я наведу кілька прикладів, узятих випадково серед тієї маси фактів, який мені довелося б цитувати.

Найтиповіший випадок такий колективної галюцинації - причому натовп складалася з індивідів різного роду, як самих неосвічених, і найосвіченіших, - розказаний лейтенантом Жульєном Феліксом у його книзі про морських течіях і він надруковано колись, у ">RevueScientifique".Фрегат "LaВе11еРоule" крейсував у морі, розшукуючи корвет ">Веrcеаu" з яким він був роз'єднаний сильної бурею. Це було вдень і сонце світило яскраво. Раптом годинниковий побачив покинуте судно. Екіпаж направив свої погляди на зазначений пункт, і всі, офіцери і матроси, ясно помітили пліт, навантажений людьми, прикріплений буксиром до човнам, у яких виднілися сигнали лиха. Усе було, проте, іншими інтересами, як колективної галюцинацією. АдміралДефоссе відразу ж відправив човни допоможепогибающим. Наближаючись доречно катастрофи, офіцери і матроси ясно бачили купи людей,волнующихся, протягують руки, і чули глухий і змішаний шум великої кількості голосів. Коли ж нарешті човни підійшли до цього місця, як виявилося, що в ній не було, крім декількох гілок із листям, забраних хвилями з сусіднього берега. Такі явні докази, звісно, змусили галюцинацію зникнути.

У цьому прикладі ми можемо ясно простежити механізм освіти колективної галюцинації. З одного боку маємо натовп може вичікувального уваги, з іншого - навіювання, зроблене годинниковим, що побачив покинуте судно у морі; це навіювання вже шляхом зарази поширилося усім присутніх, як офіцерів, і матросів.

Не обов'язково натовп мусить бути численна, щоб здатність бачити правильно те, що відбувається перед нею, була б у ній знищена, і аби зробити місце реальних фактів заступили галюцинації, які мають із нею жодного зв'язку. Щойно кілька індивідів зберуться разом, всі вони вже становлять натовп, у такому разі, якщо вони - видатні вчені. Іноді ті таки мають дедалі властивості натовпу стосовно до всього, що виходить поза межі чиновного спеціальності. Здатність спостереження та критики, які існують кожного з цих вчених у окремішності, відразу ж зникають у натовпі. Дотепний психологДаве представив нам дуже цікавий приклад такої стану, описаний в ">AnnalesdesSciencespsychiques". Скликавши видатних спостерігачів, у тому числі перебував з перших учених Англії, Уоллес,Даве представив їх (попередньо запропонувавши їм досліджувати всі речі, перебувають у кімнаті, і покласти скрізь друку) все класичні феномени спіритів, а саме: матеріалізацію духів, писання на дошки та т.д. Отримавши потім них письмове підтвердження баченого, у якому заявлялося, що згадані вище феномени неможливо знайти зроблено інакше, як із посередництві надприродних сил,Даве зізнався, що це явища були результатом дуже простого обману. "Найстрашніше дивовижне в дослідахДаве, - каже автор оповідання, - це стільки самі фокуси, дуже, втім, дивовижні, скільки чудова неспроможність показань, даних свідками, не присвяченими у його мети. З цього випливає, що позитивні розповіді численних свідків можуть цілком невірними, позаяк у тому випадку, наприклад, якщо визнати вірними ці показання, то довелося б погодитися, що сповна не можна пояснити ніяким обманом. Проте методи, ужитіДаве, були такі прості, що треба дивуватися його сміливості користуватися ними. Але він мав такої влади над умами натовпу, що міг запевнити у тому, що вона то, чого насправді". І це разі знов-таки бачимо прояв влади гіпнотизера над загіпнотизованим, і коли цією влади підпорядковуються вищі уми, недовіру яких попередньо порушено, те, як ж легко повинна їй підпорядковуватися звичайна натовп!

Таких прикладів безліч. Тоді який у мене пишу ці рядки, все газети переповнені розповідями про перші два маленькихутопленницах, витягнених з Сени. По крайнього заходу близько дюжини свідків визнали особистість дітей самим категоричним чином. Усі їхні показання були такі згодні, що запам'ятовуємо слідчого були виникнути жодного сумніву, і він зробив вже засвідчення смерті. Але того момент, коли хотіли ховати утоплениць, виявилося, що гадані жертви живі й трохи нагадують що потонули. Як переважають у всіх попередніх прикладах, і досить було запевнень першого свідка,поддавшегося ілюзії, щоб негайно утворилося навіювання, вплинуло вже й всіх інших свідків.

В усіх життєвих такі випадки джерелом навіювання завжди є ілюзія, викликана в однієї якогось індивіда більш-менш неясними спогадами. Ця початкова ілюзія шляхом затвердження стає джерелом зарази. Для вразливої людини досить буває випадкового незначного подібності, який-небудь подробиці, нагадує інша людина, щоб здалося, що це і є і те саме обличчя. Викликаний уявлення стає, в такий спосіб, ядром для подальшої кристалізації,заполняющей всю область розуму і паралізуючої всякі критичні здібності. Цим пояснюється, наприклад, таку дивовижну факт, як помилка матері, який визнав у "чужому свою власну дитини, як це було у разі, про яку тепер нагадали газети. І тут можна простежити той самий механізм навіювання, який був описаний мною.

"Дитина дізнався лише мертвому свого товариша, але це помилка, яка викликала відразу ж низку тих-таки помилок, причому відбулася наступна дивовижна річ: жінки, побачивши труп дитини, вигукнула:

"О, Боже мій, моя дитина! " Подивившись ближче, вона помітила шрам на чолі та сказала: "Так, це як мій бідний синку, що втрачений у липні. Я його викрали убили!"

Жінка це була воротаркою в вулицідю-Фур і називаласьШаводре. Запросили її зятя, який будь-якого коливання оголосив: "Ось маленькийФилибер". Кілька мешканців цієї вулиці також визнали в мертву дитину ФілібераШаводре, і навіть у його власний вчитель, помітивши медаль, визнав мерці свого колишнього учня.

І що саме? Сусіди, зять, шкільні вчителі й мати - все помилилися! Шість тижнів через особистість дитини була остаточно встановлено: виявилося, що це був дитина з Бордо, там убитий і привезений диліжансом до Парижа (">Ес1аir", 21 квітня 1895 р.).

Такі помилкові розпізнавання, що й помічено, найчастіше робляться жінками й дітьми, тобто. найбільш вразливими суб'єктами, і вказують в той час, яке правосуддю може мати подібні свідоцтва. Що ж до дітей, наприклад, їх показання ніколи не слід було брати до уваги. Судді люблять повторювати, що у дитячому в якому віці брешуть, але якби вони скільки-небудь знали психологію, то їм було відомо, що, навпаки, у віці ніколи й брешуть. Брехня ця, безперечно, безневинна, але ж таки брехня. Краще було б жеребом вирішувати долю якогось підсудного, ніж вимовляти вирок, як і багаторазово бувало, виходячи з показань дитини!

Повертаючись до спостережень, виробленим натовпом, скажімо, що це колективні спостереження -- самі помилкові із усіх і найчастіше представляють нічим іншим, як ілюзію одного індивіда, поширену шляхом зарази і викликала навіювання. Можна було до нескінченності помножити число таких фактів, вказують, з якою недовірою треба ставитися до показанням натовпу. , Тисячі людей, наприклад, були присутні знаменитої кавалерійської атаці під часСеданской битви, тим часом, неможливо, через найсуперечливіших показань очевидців, дізнатися, хто командував цієї атакою. Англійський генералУолслей доводить у своїй новому творі, що досі пір щодо найважливіших чинників битви при Ватерлоо існують самі хибні уявлення, як і раніше, що це факти підтверджуються сотнями свідків.

Чи можемо знати щодо хоч би не пішли бою, як він насправді відбувалося? Я сильно у тому сумніваюся. Ми знаємо, хто був переможені і переможці, і далі цього наші знання, мабуть, хто не йде. Те, щоД'Аркур, учасник і свідок, розповідає проСольферинской битві, може бути застосована до всяким боям: "Генерали, отримують відомості звісно від сотні свідків, становлять свої офіційні доповіді; офіцери, яким доручено передавати накази, змінюють ці й становлять остаточний проект звіту; начальник головного штабу спростовує його й становить знову. Тоді вже його несуть до маршалу, який вигукує: "Ви рішуче помиляєтеся!" і як нову редакцію. Від початкового доповіді іншого нічого".Д'Аркур розповідає цього факту, як доказ неможливості встановити навіть щодо події, найбільш разючого і найвідомішого.

Такі факти досить вказують, яке мають показання натовпу. Відповідно до логіки, одноголосне показання численних свідків було б, очевидно, зарахувати до розряду самих міцних доказів якогось факту. І те, що мені знаємо з психології натовпу, показує, що у такому випадку трактати логіки було б цілком переробити. Найбільш сумнівні події - це і є ті, що спостерігалися найбільшим числом людей. Говорити, що якийсь факт одноразово підтверджується тисячами свідків, - це що означає сказати, здебільшого, що дійсний факт не нагадує існуючі про неї розповіді.

Із усього вищесказаного виразно слід, що історичним творів треба ставитися як творів чистої фантазії, фантастичним розповідям про факти, які спостерігалися погано й супроводжуваних поясненнями, зробленими пізніше. Міситиизвестку - справа значно більше корисне, ніж писати таких книжок. Якби минуле не заповідало нам своїх літературних та мистецьких творів і пам'яток, ми би знали істини минуле. Хіба знаємо хоч один слово правди про життя великих людей, які відігравали видатну роль історії всього людства, наприклад, проГеркулесе, Будду таМагомете? Цілком імовірно, немає! По суті, втім, справжня життя їх задля нас маємо замало значення; нам цікаво знати великих людей лише такими, як їх створила народна легенда. Саме через такі легендарні, а не справжні герої, і впливали на свою душу натовпу.

На жаль, легенди, навіть коли вони записані, все-таки, не мають власними силами ніякої стійкості. Уява натовпу постійно змінює їх відповідно до часу й особливо відповідно до расам. Як далекий, наприклад, кровожерливий біблійний Єгова Божий любові, якому поклоняласьсв.Тереза; і Будда, обожнюваний у Китаї, немає нічого спільного із Буддою, якому поклоняються таки в Індії!

не треба навіть, щоб пройшли століття по смерті героїв, у тому, щоб уяву натовпу цілком змінило їх легенду. Перетворення легенди відбувається іноді у кілька років. Ми бачили, як змінювалася кілька разів, менш як за років, легенда одного із найбільших героїв історії. При Бурбонів Наполеон зображувався якимось ідилічним філантропом і лібералом, іншому принижених, спомин якому, за словами поетів, має жити довго під дахом хатин. Тридцять років добродушний герой перетворився на кровожерливого деспота, який, заволодівши владою та свободою, знищив мільйони людина, єдино лише задоволення своєї марнославства. Нині ми присутні при новому перетворення цієї легенди. Коли мине ще декілька десятків століть, то вчені майбутнього, через такі суперечливі оповідань героя, можливо, підданий сумніву і саме його існування, аналогічно, як вони сумніваються іноді у існувавнии Будди, і, мабуть, бачитимуть у цих сказаннях героя який-небудь сонячний міф чи ж подальше розвиток легенди проГеркулесе. Але це ці вчені, мабуть, легко примиряться з цими сумнівами, оскільки краще нас посвячених у психологію натовпу, вони, звісно, знати, що історія може увічнювати лише міфи.

3.ПРЕУВЕЛИЧЕНИЕ ІОДНОСТОРОННОСТЬ ПОЧУТТІВ НАТОВПУ

Хоч би якими були відчуття натовпу, хороші чи погані, характерними їх рисами є однобічність і перебільшення. У цьому плані, як та у багатьох інших, індивід у натовпі наближається до примітивним істотам. Не помічаючи відтінків, він сприймає все враження гуртом не знає ніяких переходів. У натовпі перебільшення почуття обумовлюється і те, що ця сама почуття, розповсюджуючись нас дуже швидко з допомогою навіювання і зарази, викликає загальний схвалення, що й сприяє значною мірою збільшення його сили.

>Односторонность і перебільшення почуттів натовпу ведуть до того що, що вона відає ані вагань, ні коливань. Як жінка, натовп завжди занурюється у крайності. Висловлене підозра відразу ж перетворюється на неспростовну очевидність. Відчуття антипатії і несхвалення, ледь який зароджується в окремому індивіді, у натовпі відразу ж перетворюється в нього в люту ненависть.

Сила почуттів натовпу ще більше збільшується відсутністю відповідальності, особливо у натовпі різнокаліберної. Впевненість в безкарності, тим паче сильна, що чисельніше натовп, і знепритомніла значного, хоч і тимчасового, могутності,доставляемого чисельністю, дає можливістьскопищам людей виявляти такі відчуття провини і здійснювати такі дії, неможливі для окремої людини. У натовпі дурень, невіглас і заздрісник звільняються й від свідомості свого нікчеми і безсилля,заменяющегося вони свідомістю грубої сили, минущої, але безмірною. На жаль, перебільшення частіше знаходять у поганих почуттях натовпу,атавистическом залишку інстинктів первісної людини, які придушуються у ізольованого і відповідального індивіда боязню покарання. Це і є причиною легкості, з якою натовп робить найгірші насильства.

На цьому годі було, проте, що натовп нездатна до героїзму,самоотвержению і дуже високий чеснот. Вона навіть більше здатна до них, ніж ізольований індивід. Ми скоро повернемося до цього предмета, вивчаючи моральність натовпу.

Маючи перебільшеними почуттями, натовп здатна підпорядковуватися впливу лише так само перебільшених почуттів.Оратор, бажаючий захопити її, повинен зловживати сильними висловлюваннями. Перебільшувати, стверджувати, повторювати і не пробувати доводити щось міркуваннями -- ось способи аргументації, добре відомо всім ораторам публічних зборів. Натовп бажає бачити і у своїх героїв таку ж перебільшення почуттів; їх удавані якості і керівник чеснот завжди повинні бути збільшені у розмірі. Справедливо помічено, що відбувається тут натовп жадає від героя п'єси таких якостей, мужності, моральності й чесноти, 'які будь-коли практикуються у життя. Правильно вказувалося у своїй, що відбувається тут існують спеціальні оптичні умови, але, тим щонайменше, правила театральної оптики найчастіше немає нічого спільного зі здоровим глуздом і логікою. Мистецтво говорити натовпі, безперечно, належить до мистецтв нижчого розряду, але, тим щонайменше, вимагає спеціальних здібностей. Часто зовсім неможливо пояснити собі за читанні успіх деяких театральних п'єс.

Директори театрів, коли він приносять таку п'єсу, найчастіше самі бувають неупевнені у її успіху, оскільки у тому, щоб будувати висновки про ній, повинні були б перетворитися на натовп. І тут, якби нам можна було ввійти у подробиці, зазначили б видатне вплив раси. Театральна п'єса, що викликає захоплення натовпу у країні, часто вже не має жодного на успіх інший, чи тільки умовний успіх, вона не діє ті пружини, які рухають її новим публікою.

Цим пояснюється те, що іноді п'єси, відкинуті усіма директорами театрів, і випадково зіграні б на будь-якій сцені, мають разючий успіх. Приміром, п'єсаКоппе ">Рour 1асоuronneе",отвергавшаяся протягом десятиріччя усіма театрами, мала недавно величезний успіх; той самий успіх випав частку ">МаrrainеdеСharlеу", відкинутої переважають у всіх театрах і наприкінці кінців поставленої з допомогою одного біржового маклера, після що хоче витримала 200 уявлень у Франції й понад тисячу - в Англії. Якби ця неможливість подумки перетворитися на натовп, то такі грубих помилок із боку директорів театрів, осіб компетентних цьому плані і найзацікавленіших у цьому, просто було б непояснені. Не можу докладніше розібрати тут це запитання, який заслуговував б, щоб зайнявся який-небудь знавець театру й до того ж час тонкий психолог на кшталтСарсе.

Мені нічого додавати, що перебільшення полягає лише у почуттях, а чи не в розумових здібностях натовпу. я вже вказував раніше, що самого факту участі у натовпі достатньо негайного значного зниження інтелектуального рівня. Вчений юрист Тард також констатував це у свої дослідження злочинів натовпу. Тільки області почуттів натовп може піднятись ще дуже висока чи спуститися дуже низько.

4. НЕТЕРПИМІСТЬ,АВТОРИТЕТНОСТЬ І КОНСЕРВАТИЗМ НАТОВПУ

Натовпу знайомі лише і крайні почуття; всяке думка, ідею чи вірування, викликані їй, натовп приймає чи відкидає які і належить до них чи як до абсолютним істинам, або як до такої ж абсолютним оманам. Так буває з віруваннями, які склалися шляхом навіювання, а чи не шляхом міркування. Кожному відомо, наскільки сильна релігійна нетерпимість і яку деспотичну влада мають релігійні вірування над душами.

Не відчуваючи жодних сумнівів те, що є істина І що - оману, натовп висловлює ті ж самі авторитетність у своїх судженнях, як і нетерпимість. Індивід може перенести у собі оспорювання, натовп ж - ніколи їх переносить. У публічних зборах найменшепрекословие із боку якогось оратора негайно викликає запеклі крики і бурхливі лайка у натовпі, далі йдуть дії і вигнання оратора, коли його наполягати своєму. Якби заважає присутність агентів влади, то життя сперечальника дуже часто піддавалася б небезпеки.

Нетерпимість і авторитетність суджень загальні всім категорій натовпу, але виражаються таки вступив у різних ступенях. Тут також виступають основні властивості раси, які все відчуття провини і думки людей. У латинської натовпі нетерпимість і авторитетність переважно розвинені на рівні, до того ж настільки, що вони цілком знищують те почуття індивідуальної незалежності, яку сильно розвинене у англосаксів. Латинська натовп належить відчутно лише у колективної незалежності своєї секти; характерною рисою цієї незалежності, є потреба негайно й насильно підпорядкувати своїй вірі всіх дисидентів. У латинської натовпі якобінці всіх часів, починаючи з інквізиції, будь-коли могли піднятися до іншого поняття про свободу.

Авторитетність і нетерпимість є такі певні почуття, які легко розуміються і засвоюються юрбою та як і легко застосовуються нею практично, тільки-но вони будуть їй нав'язані. Маси поважають лише силу, і доброта їх мало зворушує, оскільки дивитися її у як у жодну з форм слабкості. Симпатії натовпу завжди, були за тиранів, підпорядковуючих її, а чи не за добрих володарів, і найвищі статуї натовп завжди вибудовує йому першим, а чи не останнім. Якщо юрба охоче потоптує ногами що перебувало деспота, це відбувається лише від того, що, втративши чинність, деспот цей процес вже потрапляє у категорію слабких, яких зневажають, що їх не бояться. Тип героя, дорогого серцю натовпу, завжди нагадуватиме Цезаря, шолом якого спокушає натовп, влада вселяє їй повагу, а меч змушує боятися.

Завжди готова повстати проти слабкої влади, натовпраболепно схиляється перед сильної владою. Якщо сила влади не мають який перемежовується характер, то натовп,повинующаяся завжди своїм крайнім почуттям, переходить поперемінно від анархії до рабству і південь від рабства до анархії.

Вірити в переважання революційних інстинктів у натовпі - це що означає не знати її психології. Нас вводить туп на оману лишестремиггельность цих інстинктів. Вибухи обурення й прагнення до розв'язання завжди ефемерні у натовпі. Натовп занадто управляється несвідомим і тому занадто підпорядковується впливу вікової спадковості, аби бути насправді надзвичайно консервативної. Надана сама собі, натовп скоро втомлюється власними заворушеннями і інстинктивно прагне рабству. Найбільш горді та найнепримиренніші з якобінців саме-те і вітали найбільшенергическим чином Бонапарта, що він знищував повне право і зробив важко відчути Франції свою залізну руку.

Важко зрозуміти історію, і особливо історію народних революцій, а то й збагнути гарненько глибоко консервативних інстинктів натовпу. Натовп готова змінювати назви своїх установ і часом влаштовує бурхливі революції у тому, аби домогтися такий зміни, але основи цих закладів окреслють спадкових потреб раси, і тому натовп завжди до них повертається. Мерехтливість натовпу полягає лише поверховим чином; по суті ж у натовпі діють консервативні інстинкти, так само незламні, як і всіх первісних людей. Вона живить саме священне на повагу до традицій та несвідомий жах, дуже глибокий, до різного роду нововведень, здатним змінити реальні умови його існування. Якби демократія мала настільки ж могутністю, що тепер, у той епоху, коли винайшли машинне виробництво, пар і залізниці, то реалізація цих винаходів була б неможливою, чи вона здійснилася б ціною повторних революцій і побоїщ. Велике щастя задля поступу цивілізації, влада натовпу початкунарождаться що тоді, коли було виконано великі відкриття в промисловості й науці.

5.НРАВСТВЕННОСТЬ НАТОВПУ

Якщо слово "моральність" розуміти незмінне повагу відомих соціальних постанов, і постійне придушення егоїстичних спонукань, то, безперечно, натовп занадто імпульсивна і дуже мінлива, щоб їх можна назвати моральної. Але коли ми сюди ж прилічимо і тимчасове прояв відомих якостей, наприклад: самовідданості, відданості, безкорисливості, самопожертви, почуття справедливості, маємо будемо визнати, що натовп може виказати іноді дуже дорогу моральність. Деякі психологи, вивчали натовп, розглядали її лише з погляду се злочинних діянь П.Лазаренка та, спостерігаючи, як часто натовп робить такі дії, вони дійшли висновку, що моральний рівень натовпу дуже низький. Це правда здебільшого, а чому? Просто від того, що інстинкти руйнівною лютості, складові залишок первісних часів, дрімають у душі кожного людей.Поддаваться цим інстинктам небезпечний ізольованого індивіда, але він перебуває унеответственной натовпі, де, отже, забезпечена йому безкарність, може вільно іти за велінням своїх інстинктів. Не в стані звичайне час задовольняти ці люті інстинкти на наших ближніх, ми обмежуємося тим, що вдовольняємо їх у тварин.Общераспространенная пристрасть до полювання і люті дії натовпу випливають із однієї й тієї самого джерела. Натовп, повільноизбивающая якусь беззахисну жертву, виявляє, звісно, дуже підлу лютість, але для філософа у цій лютості є багато спільного зі лютістю мисливців, збираються дюжинами на одне лише задоволення бути присутнім на тому, як його собаки переслідують і розривають нещасного оленя.

Але якщо юрба здатна на вбивство, підпали і різного роду злочину, вона здатна ще й на дуже піднесені прояви відданості, самопожертви і безкорисливості, піднесеніші ніж тобі й маєш які може окремий індивід. Діючи на індивіда у натовпі і викликаючи в нього почуття слави, честі, релігії, і патріотизму, легко можна змусити його пожертвувати навіть своїм життям. Історія багата на приклади, подібними хрестовим походам і волонтерам 93-го року. Тільки натовп здатна до прояву найбільшого безкорисливості і найбільшої відданості. Як багаторазово натовп героїчно вмирала за якесь вірування, слова чи ідеї, що вона сама ледь розуміла! Натовп, що влаштовує страйку, робить це так задля здобуття права домогтися збільшення свого убогого заробітку, яких вона задовольняється, скільки у тому, щоб коритисяприказанию. Особистий інтерес дуже рідко буває могутнім двигуном у натовпі, тоді як в окремого індивіда вона обіймає місце. Ніяк не інтерес, звісно, керував натовпом у багатьох війнах, найчастіше недоступних її поняттям, але він йшла до страти і такий самий легко приймала її, як дають себе вбивати ластівки, загіпнотизовані дзеркалом мисливця.

Трапляється часто-густо, що й скоєні негідники, перебувають у натовпі, переймаються тимчасово найсуворішими принципами моралі. Тен каже, що вересневі вбивці приносили в комітети всі і коштовності, що вони знаходили у своїх жертви, хоча їм легко було приховати усе це.Завивающая численна натовп обідранців, заволоділаТюильрийским палацом під час революції 1848 року, не захопила з чудових речей,ослепивших її, хоча кожна з цих речей могла забезпечувати їй їжу кілька днів.

Таке моральне вплив натовпу на окремих індивідів хоча й становить постійного правила, але усе ж зустрічається частенько; воно спостерігається навіть у разі менш серйозних, ніж, про які лише що згадав. я вже говорив, що відбувається тут натовп жадає від героїв п'єси перебільшених чеснот, і найпростіше спостереження вказує, що установчі збори, навіть що складається з елементів нижчого розряду, зазвичай виявляє велику педантичність цьому плані. Професійний вівер, скалозуб, обшарпанець і сутенер найчастіше обурюються, тоді як п'єсі є ризиковані сцени, і ні пристойні розмови, які, проте, тоді як їхвсегдашними розмовами мали б дуже безневинними.

Отже, якщо юрба часто підпадає під агресивний вплив нижчих інстинктів, то іноді вона здатна явити приклади дуже високою моральності. Якщо брати моральними якостями безкорисливість, покірність і абсолютну відданістьхимерическому чи реальному ідеалу, треба визнати, що натовп часто-густо має цими рисами такою мірою, якою вони не часто трапляються навіть у мудрого з філософів. Ці якості натовп докладає до діла несвідомо, але який там біда! Не будемо занадто ремствувати у тому, що натовп переважно управляється несвідомими інстинктами і не розмірковує. Якби міркувала часом і справлялася б із своїми безпосередніми інтересами, то, можливо, ніяка цивілізація не розвинулася на поверхні нашої планети, і людство не було б історії.

Глава III. Ідеї, міркування й уяву натовпу

1. Ідеї натовпу. -- Основні іприбавочние ідеї. -- Як може існувати одночасно найсуперечливіші ідеї. --Превращения, яких мають піддатися вищі ідеї, у тому, щоб зробитися доступними натовпі.
2. Розмірковування натовпу. -- Ідеї,ассоциируемие натовпом, лише з виду можуть становити послідовність.
3. Уява натовпу. -- Натовп мислить образами, й інші образи йдуть друг за іншому зволікається без жодної зв'язку. -- Натовп особливо сприйнятлива до чудесного. -- Чудесне і легендарне є істинної опорою цивілізації.

1. ІДЕЇ НАТОВПУ

Вивчаючи у частині цієї книжки ("Психологія народів") роль ідей у еволюції народів, зазначили, що кожна цивілізація випливає з невеличкого кількості основних ідей, дуже рідко обновлюваних. Ми представили, щоб ці ідеї затверджуються у душі натовпу, з яким труднощами вони пробираються у нього і яке набувають могутність по тому, як утвердилися у ній. Ми бачили, як часто великі історичні перевороти випливають із зміни основних ідей натовпу.

я вже досить говорив на цей предмет, і тому не щодо нього повертатися тепер; скажу лише кілька слів про ідеї, доступних натовпі, про те, як і формі вони засвоюються натовпом.

Ці ідеї можна розділити на два розряду. До першого ми зараховуємо часові йскоропреходящие ідеї, що зародилися під впливом хвилини; захоплення якимось індивідом чи доктриною, наприклад; до другого -- все основні ідеї, яким середовище, спадковість, думку дають дуже високий стійкість, такі колишні релігійні вірування та нинішні соціальні й демократичні ідеї.

Основні ідеї можна уявити як маси вод який-небудь річки, повільно розвиваючої своє протягом, тоді як минущі ідеї -- це переважно маленькі хвилі, постійноизменяющиеся івозмущающие поверхню великий маси вод; ці хвилі немає дійсного значення, а більш помітні для очей, ніж рух самої річки.

Нині великі основні ідеї, якими жили древні, стали розхитуватись; вони втратили будь-яку міцність, і як наслідок глибоко похитнулися ще й всі заклади, які спираються для цієї ідеї. Ми бачимо щодня освіту дрібних минущих ідей, про які лише що говорив, але дуже деякі з цих ідей розвиваються далі і може придбати видатне вплив.

Хоч би якими були ідеї, викликані натовпі, можуть зробитися переважати не інакше, як із умови бути наділеними в категоричну і просту форму. У разі цих ідей видаються як образів, і лише у такій формі вони доступні натовпі. Такіидеиобрази б не з'єднувалися між собою жодної логічного зв'язком аналогії чи послідовності і може заміняти одна іншу цілком позаяк у чарівному ліхтарі скла замінюється іншим рукою фокусника,винимающего їх із ящика, де було складено разом. Ось у натовпі утримуються поруч ідеї самого суперечливого характеру. Відповідно до випадковостям хвилини, натовп підпадає під агресивний вплив одній з різноманітних ідей, наявних проблем неї запасі, і тому може виконувати найпротилежніші дії; відсутність ж критичної здібності заважає їй помітити ці протиріччя.

Таке явище, проте, нема спеціального властивості натовпу; може бути помітити в багатьох ізольованих індивідів, але тільки у первісної людини, а й в всіх, які який-небудь стороною власного розуму наближаються щодо нього, наприклад, у послідовників якогось різко вираженого релігійного вірування. Я спостерігав це явище в учених індусів, вихованих в європейських університетах і має дипломи. На непорушних основних релігійних чи спадкових спеціальних ідей вони їх було покладено шар західних ідей, анітрохи не який змінив колишніх підвалин життя і яка має із нею ніякої спорідненої зв'язку. Під упливом випадків хвилини, ті й інші з цих ідей виступали на поверхню, викликаючи відповідні вчинки, і промови, і тільки і хоча б індивід міг цій підставі уявити самі різкі протиріччя. Втім, всі ці протиріччя більше удавані, ніж справжні, оскільки лише лише спадкові ідеї мають такий силою в ізольованому індивіді, що може керувати усіма її вчинками. Тільки тоді, коли внаслідок схрещування людина опинився під впливом різних спадкових імпульсів, його вчинки насправді стають суперечливими. Було б зайве наполягати тут не цих явищах, хоча раніше їх психологічне значення і дуже важливо; але гадаю, що потрібно по крайнього заходу десятиліття спостережень і подорожей у тому, щоб зрозуміти їх як слід.

Ідеї, доступні натовпі лише найпростішої формі, у тому, щоб зробитися популярними, часто повинні зазнати глибокі зміни. У сфері філософських і наукових, більш піднесених, ідей у особливості можна побачити глибину змін, що необхідні здобуття права цих ідей могли поступово спуститися рівня понять натовпу. Змін цих перебувають у залежність від категорії і раси, до яких належить натовп, але маютьупрощающий і знижуючий характер. Саме тому, із соціальної погляду, немає у дійсності ідейній ієрархії, тобто. більш-менш піднесених ідей. Вже факту проникнення ідеї на натовп й точні висловлювання їх у діях буває достатньо, щоб не дати її лише те, що сприяли їх височини й величі, аби вона була істинною є велика при своєму початку.

Із соціального погляду ієрархічна цінність ідеї, втім, має значення, а брати до уваги треба лише його наслідки. Середньовічні містичні ідеї, демократичні ідеї уже минулого століття, сучасні соціальні ідеї можна назвати дуже піднесеними. З філософської погляду мушу вважати їх досить прикрими помилками, а тим часом, їх роль була й залишатиметься дуже великий, і вони протягом тривалого часу вважатися найбільшими чинниками поведінці держав.

Але коли ідея зазнала змін, зробили її доступною натовпі, таки діє лише тому випадку, якщо з допомогою відомих процесів, про які буде промову на іншому місці, вона добулася область несвідомого і став почуттям, але в це потрібно завжди досить тривалий час.

Не треба думати, ідея справляє враження, навіть у культурні уми, лише тому випадку, якщо доведено її справедливість. Легко переконатись у цьому, спостерігаючи, як діють навіть дуже непорушні докази на більшість людності. Очевидність, якщо вона впадає правді в очі, то, можливо помічено якимось освіченим індивідом у натовпі, але перетворений, з під владою несвідомого, все-таки нас дуже швидко повернеться до своїх початковою поглядам. Якщо вже ви побачитеся з нею кілька днів, він вам знову представить всі свої колишні аргументи й у самих висловлюваннях, оскільки перебуває під впливом колишніх ідей,сделавшихся почуттями; ці останні служать глибокими двигунами наших розмов і вчинків. У натовпі відбувається той самий.

Коли у вигляді відомих процесів ідея проникає, нарешті, в душу натовпу, вона отримує нездоланну владу нею і породжує ряд наслідків, які треба переносити. Філософські ідеї, що призвели до французької революції, зажадали століття у тому, щоб зміцнитися у душі натовпу. Відомо вже, яку нездоланну силу вони придбали по тому, як зміцнилися. Прагнення всього народу придбання соціальної рівності, до реалізації абстрактних правий і вільностей розхитало все трони і "глибоко вразило західний світ. Протягом цілих двадцяти років народи рвалися друг на одного й Європа пережила такі гекатомби, які б злякати Чінгісхана і Тамерлана. Ніколи ще світу було поспостерігати на такої міри результати панування який-небудь ідеї.

Потрібно довго у тому, щоб ідеї зміцнилися у душі натовпу, але з менш часу треба й у тому, що вони зникли з її. Саме тому натовп щодо ідей завжди відставала сталася на кілька поколінь від вчених і філософів. Усі державні люди добре розуміються на час, як багато помилкового залежить від основних ідеях, про які лише що говорив, але оскільки вплив цих ідей ще сильно, то державних діячів змушені управляти принципами, в істинність що вони самі не вірять більш.

2.РАССУЖДЕНИЯ НАТОВПУ

Не можна стверджувати абсолютним чином, що натовп розмірковує і підпорядковується міркуванням. Але аргументи, вжиті нею, й ті, котрі з неї діють, належать з погляду логіки до такого розряду, що хіба лише підставі аналогії їх може бути міркуваннями.

Розмірковування натовпу, попри свою невисока гідність, також грунтуються на асоціаціях, як і йдуть міркування більш піднесеного роду, але де вони пов'язані між собою лише здавалося б аналогією і послідовністю. Вони помічається така ж сама зв'язок, як й у ідеях ескімоса, знає за досвідом, що лід прозорий і тане в роті, і котрий виводить звідси висновок, як і скло, як прозоре тіло, має також танути в роті; або ж ідеях дикуна, який вважає, що коли з'їсть серце мужнього ворога, тим самим засвоїть його хоробрість; чи ідеях робочого, який експлуатації із боку свого і котрий виводить звідси висновок, що це господарства повинні прагнути бути експлуататорами.

Асоціація різнорідних речей, мають лише позірна ставлення одне до друга, і негайне узагальнення окремі випадки -- осьхарактеристичние риси міркувань натовпу. Такі аргументація завжди виставляється тими, хто вміє управляти натовпом, і це єдина, яка впливає неї.Сцепление логічних міркувань незрозуміло натовпі, тож нас і дозволяється говорити, що натовп розмірковує чи розмірковує брехливо і підпорядковується впливу міркувань. Неодноразово доводиться дивуватися, як погані у читанні промови, мали значний вплив на натовп,слушавшую їх. Не слід, проте, забувати, що це промови призначалися саме з здобуття права захопити натовп, а чи не у тому, щоб їх читали філософи.Оратор, що у тісному спілкуванні з юрбою, вміє викликати образи, захопливі її. Якщо вона встигне у тому, то мета її буде досягнуто, та двадцять томів промов, завжди придуманих потім, найчастіше стоять кількох вдалих фраз, вимовлених в належну хвилину, іподействовавших на уми тих, кого потрібно було переконати.

Вважаємо зайвим додавати тут, що ця нездатність натовпу правильно розмірковувати заважає їй критично ставитися до чогось, тобто. відрізняти істину від помилок і має певний судження що не пішли.Суждения натовпу завжди нав'язані їй і не бувають результатом обговорення. Але як багато є людей, які височать у разі над рівнем натовпу! Легкість, з якою поширюються іноді відомі думки, якраз і залежить від цього, більшість людей змозі створити собі особиста думка, яка грунтується у власних міркуваннях.

3.ВООБРАЖЕНИЕ НАТОВПУ

Як і всіх істот, які можуть до міркуванню,воспроизводительная здатність уяви натовпу дуже розвинені, дуже діяльна, і дуже сприйнятлива до вражень. Викликані про себе натовпу якимось обличчям образи, уявлення про якомусь подію чи разі зі своєї жвавості майже рівняються реальним образам. Натовп до певної міри нагадує сплячого, розум якого тимчасово бездіяльна й про себе якого виникають образи надзвичайно живі, але це образи скоро розсіялися б, якби їх можна було підпорядкувати роздумів. Для натовпу, нездатною ні з роздумів, ні з міркуванню, немає тому нічого неймовірного, тоді якневероятное-то ніколи й вражає всього сильніше.

Саме тому натовп уражається найбільше чудесної і легендарної стороною подій. Піддаючи аналізу якусь цивілізацію, бачимо, що насправді справжньої його покладанням є чудесний і легендарне. У історії позірна завжди відігравало важливішу роль, аніж діючим, і нереальне завжди переважає у ній над реальним.

Натовп, здатна мислити лише образами, сприйнятлива лише у образам. Тільки образи можуть захопити її або породити у ній жах і зробитися двигунами її вчинків.

Театральні уявлення, де образи видаються натовпі у самій виразної формі, мають її у значний вплив. Хліб і видовища колись становили для римської черні ідеал щастя, і її більше щось вимагала. Століття збігли, але ідеал мало змінився. Ніщо так і не діє уяву натовпу всіх категорій, як театральні спектаклі. Уся зорова залу відчуває одні й самі емоції, і якщо де вони перетворюються негайно у дії, це бо ж навіть самий несвідомий з глядачів неспроможна не знати у разі, що він - жертва ілюзії що він сміявся і плакав над уявлюваними, а чи не істинними пригодами. Іноді, втім, викликані образами почуття бувають були такими сильними, що прагнуть, подібно звичайним навіюванням, висловитися у діях. Багато разів вже цитувалася історія одного народного театру, де було гралися на сцені лише лише похмурі драми. Актор, зображав зрадника, піддавався постійної небезпеки на виході з театру, і мають були охороняти, оскільки глядачі, обурені його уявлюваними злочинами, готові були йти розтерзати його. Гадаю, що це може бути однією з чудових вказівок розумового стану юрби юнаків і цього у особливості, як вона піддається навіюванню.Нереальное діє неї схоже ж, як і втратило реальний, і вона має явну схильність не відрізняти їх одне від друга.

Могутність найкращих і сила держав саме-те і грунтуються на народному уяві.Толпу заманюють, діючи головним чином се уяву. Всі великі події -- буддизм, християнство, ісламізм, реформа та і загрозливе в наші дні навала соціалізму -- є безпосереднім чи віддаленим наслідком сильних вражень, вироблених на уяву натовпу. Отже, усі державні люди всіх віків і країн, у тому числі і абсолютних деспотів, завжди дивилися на народне уяву, як у основу своєї могутності, і не вирішувалися діяти наперекір йому. "Відрекомендувавшись католиком, - сказав Наполеон чи державній раді, - мав можливість закінчитивандейскую війну; відрекомендувавшись мусульманином, я зміцнів на Єгипті, а відрекомендувавшисьультрамонтаном, я залучив зважується на власну бік італійських патерів. Якби потрібно було управляти єврейським народом, то я відновив б храм Соломона". Ніколи ще від часів Олександра Чубатенка і Цезаря жодної особи не вмів краще Наполеона діяти на уяву натовпу. Він постійно думав лише у тому, хіба що вразити її уяву; він піклувався про це в всіх своїх перемоги, промовах, в усіх власних діях та навіть у одрі смерті.

Як діють на уяву натовпу - це незабаром побачимо. І ось обмежимося лише зауваженням, що проводити натовп не можна, діючи їхньому розум і розум, тобто. шляхом доказів. Антонію, наприклад, вдалося порушити народ проти убивць Цезаря неможливо з допомогою вишуканої риторики, а у вигляді читання його заповіту і свідчення про його труп.

Образи, вражаючі натовпу, завжди бувають простими й ясними, не що супроводжуються ніякими тлумаченнями, і лише зрідка до них приєднуються якісь чудові чи таємничі факти: велика перемога, велике диво, велике злочин, велика надія. Натовпу треба завжди представляти речі в суцільних образах, не нагадуючи про їх походження. Дрібні злочини і нещасні випадки зовсім не від вражають уяви натовпу, хоч як не були численні; навпаки, який-небудь видатний нещасний випадок чи злочин глибоко діють на натовп, хоча б наслідки для їхніх було так пагубні, як наслідки численних, але дрібних нещасних випадків і злочинів.

Епідеміяинфлюенци,унесшая кілька років тому у Парижі близько 5000 жертв, обмаль подіяла на народне уяву. Ця справжня гекатомба не висловилася якимисьявственними образами, і неї вказували лише щотижневі статистичні звіти. Але якийсь інший великий нещасний випадок, наприклад, падіння Ейфелевої вежі, причому якщо загинуло би 5000, а 500 людина, зате одночасно й у громадському місті, неодмінно вплинув б набагато більше на уяву натовпу. Ймовірна загибель одного трансатлантичного пароплава з тієї причини, що про неї так важко виходило звісток, сильно вразила уяву натовпу, тоді як офіційна статистика вказує, що у одному лише 1894 року загинуло 850 вітрильних судів і участі 203 парових. Ця загибель судів, набагато важливіше, якщо поглянути її у з погляду втрати людей і товарів, ніж загибель трансатлантичного пароплава, не справила жодного враження на натовп. З цього випливає, що ні факти власними силами вражають народне уяву, бо, яким чином вони розподіляються і видаються натовпі. Необхідно, щоб, згущаючи, коли мені дозволяється так висловитися, ці факти представили б такою разючий образ, що міг би підкоріть розумом юрби юнаків і наповнити всю область її понять. Хто володіє мистецтвом робити вигляд на уяву натовпу, той й володіє мистецтвом нею керувати.

Глава IV. Релігійні форми, у яких втілюються все переконання натовпу

Що становить релігійне почуття. -- Воно незалежно від обожнювання якогось божества. -- Його характеристика. -- Могутність переконань, наділених в релігійну форму. Різні приклади. -- Народні боги будь-коли зникали. -- Нові форми, у яких відроджуються. Релігійні форми атеїзму. -- Значення цих понять з погляду. -- Реформа, Варфоломіївська ніч, терор і аналогічні події є наслідком релігійних почуттів натовпу, а чи не окремих індивідів.

Ми говорили про тому, що натовп розмірковує, що вона бере чи відкидає ідеї повністю, не переносить ні суперечок, ні протиріч, що навіювання повністю опановують її розумовими здібностями і порадила негайно прагнуть перейти на дію. Ми вказували, що натовп під впливом відповідного навіювання готова принести себе у жертву заради викликаного їй ідеалу і їй властиві лише сильні й крайні почуття, причому симпатія в неї швидко перетворюється на обожнювання, а антипатія, ледьнародившись, відразу ж перетворюється на ненависть. Ці загальні вказівки дозволяють нам передбачати переконання натовпу.

Досліджуючи ближче переконання натовпу як під час епох віри, і під час великих політичних переворотів, наприклад, переворотів попереднього століття, можна побачити, що завжди ці переконання приймають спеціальну форму, що її не можу краще визначити, як чия релігійним почуттям. Це почуття характеризується досить легко: обожнювання гаданого верховного істоти, страх приписуваною йому магічною сили, сліпе підпорядкування її велінь, неможливість оскаржувати його догмати, бажання поширювати їх, прагнення дивитися як у ворогів усім тих, хто визнає їх - ось головними рисами цього відчуття. Чи належить це почуття до невидимому Богу, до цегловому чи дерев'яному ідолу, або до герою, до політичної ідеї, - сіло моменту, як у ньому виявляються вищевказані риси, його вже має релігійну сутність.Сверхъестественное і чудесний зустрічаються у ньому однаковою мірою. Натовп несвідомо нагороджує таємничої силою політичну формулу чи переможного вождя, збудливого в момент її фанатизм.

Релігійність обумовлюється не самим лише обожнюванням якогось божества; вона виражається і тоді, коли всі кошти розуму, підпорядкування волі, палкість фанатизму повністю віддаються на службу якомусь справі чи суті, що стає метою та керівником помислів і безкомпромісність дій натовпу.

Нетерпимість і фанатизм становлять необхідну приналежність кожного релігійного відчуття провини і неминучі в тих, хто вважає, що володіє секретом земного чи вічного блаженства. Ці загальні риси зустрічаються у всіх групах людей,восстающих в ім'я якогось переконання.Якобинци часів терору були такі ж глибоко релігійні, як і католики часів інквізиції, та його люта палкість випливала вже з й того джерела.

Усі переконання натовпу мають такі риси сліпого підпорядкування, лютої нетерпимості, потреби у самої несамовитою пропаганді, властивих релігійному почуттю; тож ми бачимо вправі сказати, що вірування натовпу мають релігійну форму. Герой, якому поклоняється натовп, воістину нею Бог. Наполеон він протягом п'ятнадцяти років, і досі жодна божество не мало таких відданих прихильників і жоден з них посилало змоги легко людей до страти. Поганські і християнські боги будь-коли користувалися такий абсолютною владою над скореними ними душами. Засновники релігійних чи політичних вірувань лише тому могли осягнути мету, що вміли навіяти натовпі почуття фанатизму, що змушує людину знаходити щастя в обожнюванні і підпорядкуванні і охоче жертвувати своїм життям для свого ідола. І так було в усі часи. У своїй прекрасної книзі про римськоїГаллииФюстель деКуланж вказує, що римська імперія трималася не силою, а почуттям релігійного захоплення, що вона викликала. "То був би безприкладний випадок у історії, - говорить він про не безпідставно, -- коли режим,ненавидимий народом, тримався аж п'ять століть... Не можна б засвідчити собі, як тридцять легіонів імперії могли примушувати до слухняності стомільйонний народ. Якщо ці мільйони людей корилися, лише через те лише, що імператор, котрий уособлював у тому очах римське велич, користувався обожнюванням із загального згоди, подібно божеству. У самій у маленькому селищі імперії імператору споруджувалися вівтарі. У душі народу, від однієї краю імперії до іншого, народилася нова релігія, у якій божествами були імператори. Протягом кількох років до християнської ери всяГаллия, складова шістдесят міст, спорудила спільно храм Августу біля Ліона... Священики, обрані зборами галльських міст, були першими особами, у країні... Не можна приписувати усе це почуттю страху іраболепству. Цілі народираболепни не можуть або, у разі, що неспроможні раболіпствувати протягом три століття. Імператора обожнювали не царедворці, а Рим, але тільки Рим, а всяГаллия, Іспанія, Греція й Азія".

Нині великим завойовникам душ не будують більше вівтарів, зате їм будують статуї, і культ, який чинить їм тепер, не відрізняється помітно від цього, який їм надавали за часів. Філософія історії стає нам зрозумілою буде лише тоді, ми цілком засвоїмо собі основні пункти психології натовпу, що вказують, що з натовпу бути богом чи нічим.

Не треба думати, що це забобони минулих століть остаточно вигнані розумом. У своїй вічну боротьбу проти розуму почуття будь-коли бувало переможеним. Натовп гребує більш чути слів "божество" і "релігія", в ім'я яких вона така довгопорабощалась, але ніколи ще не мала таким безліччю фетишів, як і останні років, і не споруджувала стільки вівтарів і пам'яток своїм старим божествам.Изучавшие народний рух останніх, відоме під назвоюбуланжизма, мали переконатися, з яким легкістю відроджуються релігійні інстинкти натовпу. Немає жодної сільської готелю, у було б зображення героя. Йому приписувалася сила знищити все лиха й відновити справедливість; тис. чоловік готові були йти віддати для неї своє життя. Яке б місце міг зайняти історія, якби його вдачу виявився в розквіті цієї легенди!

Немає потреби повторювати тут, що натовп потребує релігії, бо всі вірування, політичні, божественні і соціальні, засвоюються нею лише тому випадку, якщо вони облачені в релігійну форму,недопускающуюоспариваний. Якби було можливе змусити натовп засвоїти атеїзм, він висловився би так ж палкої нетерпимості, як і релігійне почуття, і у своїх зовнішніх формах скоро перетворився на справжній культ. Еволюція маленькій секти позитивістів цікаво підтверджує це положення. З нею відбулося те саме, що про те нігілістом, історію якого ми розповідає глибокий письменник Достоєвський.Озаренний чудовий день світлом розуму, цей нігіліст розбив зображення божества і святих, які прикрашали вівтар його каплиці, згасив воскові свічі та, не втрачаючи жодним чином, замінив знищені зображення витворамифилософов-атеистов, як-отБюхнер іМолешотт, і знову благоговійно запалив свічки. Предмет його релігійних вірувань змінився, та чи можна сказати, у насправді, що змінилося також його релігійне почуття?

Деякі події, до того ж найважливіші, тільки тоді ми стають зрозумілими, - вкотре повторюю це, - ми цілком усвідомимо собі ту релігійну форму, у якому завжди у результаті розширення зрештою втілюються все переконання натовпу. Існують соціальні явища, що треба вивчати швидше, з погляду психолога, ніж натураліста. Наш великий історик Тен вивчав революцію лише як натураліст, тож генезис подій часто вислизав від цього. Він чудово спостерігав факти, але, не знаючи психології натовпу, який завжди добирався до їх джерел. Факти злякали його кровожерливим, анархістським ісвирепим характером; вона бачила в героїв цієї великої епопеї лише зграю диких епілептиків,повинующихся без будь-яких перепон своїм інстинктам; проте не всі насильства революції, вбивства, потреба у пропаганді, оголошення війни всім королям, легко пояснюються, коли дивитися ними просто виникнення нової релігійної вірування у душі натовпу. Реформа, Варфоломіївська ніч, релігійні війни, інквізиція, терор - усе це явищатожественние, скоєні натовпом, натхненній релігійними почуттями, які необхідним чином вимагають винищення вогнем і мечем усе те, що противиться зміцненню нового вірування. Методи інквізиції - це методи всіх щиро переконаних покупців, безліч цих людей були такими, якби вживали інші методи.

>Перевороти, аналогічні тим, що їх хіба що наводив, були можливими, якби душа натовпу не викликала їх. Жоден із абсолютних деспотів було та їхні викликати. Коли історики розповідають нам, що Варфоломіївська ніч була справою короля, всі вони лише вказують цим, що психологія натовпу їм як і невідома, як та колективна психологія королів. Такі маніфестації народжуються лише душею натовпу; самий абсолютний з монархів, самий деспотична може лише чи прискорити появу, або ж уповільнити їх. Не королі створили Варфоломіївську ніч, релігійні війни, і Робесп'єр, Дантон чиСен-Жюст створили терор. В усіх цих подіях діяла душа натовпу, а чи не могутність королів.

Відділ другий. Думки і вірування натовпу

Глава I. Віддалені чинники думок і вірувань натовпу

Підготовчі чинники вірувань натовпу. -- Розвиток цих вірувань є наслідок попередньої обробки.
* 1. Раса. -- Її переважна вплив. -- У цьому вся вплив виражаються навіювання предків.
* 2. Традиції, -- Традиції окреслють синтезу душі раси. -- Соціальне значення традицій. -- У чому полягає їх шкода. -- Натовп є найбільш стійкою хранителькою традиційних ідей.
* 3. Час. -- Воно послідовно підготовляє зміцнення вірувань, та був їх зруйнування. -- Завдяки його з хаосу відновлюється порядок.
* 4. Політичні партії і соціальні установи. -- Помилкове уявлення про їхнє ролі. -- Вони уявляють собою слідство, а чи не причини. -- Установи -- нічим іншим як ярлики, які прикривають єдиною спільною назвою самі несхожі речі. -- Як формуються конституції. -- Потреба деяких народів у певних, теоретично поганих, установах, як, наприклад централізація.
* 5. Освіта і. -- Сучасне хибне уявлення про який вплив освіти на натовп. -- Статистичні вказівки. --Деморализующая роль латинського виховання. -- Роль, яку міг би виконувати освіту. -- Приклади, які можна зустріти в різних народів.

Вивчивши духовне пристрій натовпу, її способи мислити, відчувати та родини розмірковувати, ми переходимо тепер до дослідження того, як з'являються і встановлюються її думки і вірування.

Чинники, що визначають характер думок і вірувань натовпу, бувають двоякого роду: чинники безпосередні і психологічні чинники віддалені.

Віддалені чинники - це, що роблять натовп доступною до сприйняття відомих переконань і немає нездатною перейнятися деякими іншими поглядами. Ці чинники готують грунт, де згодом раптово розвиваються якісь нові театральні ідеї, які своєю силою і результатами. Втім, раптовість появи цих ідей тільки нарочита. Справді, деякі ідеї найчастіше творяться у юрбі бізнесменів і наводяться у виконанні з швидкістю блискавки, але це лише з першого погляду, бо в насправді цей вибух завжди є наслідком довгої попередньої роботи.

Безпосередні чинники, що впливають натовп, діють вже в підготовлену віддаленими чинниками грунт, і самотужки не викликали ніяких результатів; вони породжують у натовпі активну впевненість, тобто. наділяють в відому форму ідею і розвивають її з всіма її наслідками. Завдяки цим безпосереднім чинникам, у натовпі виникають рішення, захопливі її; завдяки їм вибухає бунт, влаштовується страйк, або ж величезне більшість раптом підносить якогось людини до української влади чи скидає якесь уряд.

В усіх життєвих великих подіях історії можемо спостерігати послідовне цих подвійних чинників. Візьмемо одне із найбільш разючих прикладів - французьку революцію.Отдаленними чинниками цієї події були витвори філософів, вимагання аристократії, успіхи наукової думки. Підготовлена в такий спосіб душа натовпу легко вже був захоплена безпосередніми чинниками, якось: промовами ораторів і опором двору щодо найнезначніших реформ.

До віддалених чинників належать такі загальні чинники, що зустрічаються у глибині всіх вірувань і думок натовпу, це раса, традиції, час, закладу і виховання. Постараємося тепер вивчити роль всіх таких різноманітних чинників.

1.РАСА

Цей чинник, раса, має бути у першому ряду, оскільки своїм значенням він переважає всі інші. Раніше зазначили з його вплив та тому думати більше повертатися до цього питання. У попередньому праці ми казали про те, що таке історична раса і яку вона отримує силу, завдяки закону спадковості, по тому, як сформувалися остаточно її риси; то її вірування, заклади і мистецтва, одне слово, все елементи її цивілізації є не ніж, іншим, щойно зовнішнім вираженням її душі. Вплив раси таке, що жодного з цих елементів неспроможна вийти з одного народу до іншого, не зазнавши найглибших змін. Середовище, обставини і слугують лише вираженням соціальних прочуханок хвилини. Усе це може мати значний вплив, але це буває короткочасним, за умови що йде з викликаними ідеями раси, тобто. цілого ряду предків.

Нам ще трапиться нагода неодноразово повернутися до цього впливу раси і зазначити, як він велика і як він переважає навіть у спеціальних рисах душі натовпу. Цим пояснюється, наприклад, те що, що натовп різних країн має велика різниця у віруваннях та вчинках І що її у не можна впливати однаковим чином.

2. ТРАДИЦІЇ

У традиціях виражаються ідеї, потреби і почуття минулого раси; у яких полягає синтез раси, усім своїм вагою гнітючий на нас.

Оскільки ця висловлена мною думку ще нова, - історію само важко зрозуміти без неї, - я присвятив їй у своєму попередньому праці ("Психологія народів") чотири глави. Читач побачить з цих глав, що, попри облудну зовнішність, ні мови, ні релігія, ні мистецтва, одне слово, жодного з елементів цивілізації не перетворюється на недоторканному вигляді від однієї народу до іншого.

Біологічні науки зазнали великі зміни відтоді, як ембріологія показала, яке величезне вплив має минуле на еволюцію живих істот. Така ж зміна відбудеться й у історичної науки, коли ідея про який вплив минулого більший поширення. До цього часу ще недостатньо поширилася і з державні люди просякнуті ще ідеями теоретиків уже минулого століття, які думали, що може порвати зі своїми минулим і то, можливо перероблено за всіма напрямами, якщо керуватиметься світлом розуму.

Народ - це організм, створений минулим, як і всякий організм, може бути змінено не інакше, як за допомогою довгих спадкових накопичень.

Люди керуються традиціями особливо тоді, коли вони знаходяться у натовпі, причому змінюються легко лише назви, зовнішніх форм.

Шкодуватиме звідси нічого. Без традицій може бути ні національної душі, ні цивілізації. Саме тому однією з головних занять людини відтоді, як було визнано створення мережі традиції, і руйнація її по тому, як благодійне дію традицій доходило межі. Без традицій може бути цивілізації; без руйнації традицій може бути ніякого прогресу. Складність у тому, аби відшукати рівновагу між сталістю і мінливістю, і це труднощі дуже великий. Коли який-небудь народ допустить міцно зміцнитися звичкам протягом кількох поколінь, вона вже більше може змінитися, й, як Китай, стає нездатним до вдосконалення. Насильницькі революції тут щось може зробити, оскільки уламки розірваної ланцюга або зновуспаиваются разом, і минуле знову, без різних змін, набуває своєю владою, або ці уламки залишаються розсіяними, і за анархією невдовзі слід занепад.

Отже, ідеал кожного народу полягає у збереженні установ минулого й в поступове інечувствительном їх зміні помалу. Але це ідеал дуже важко можна досягти. Давні римляни i сучасні англійці - єдині,реализовавшие ідеал.

Саме натовп і є найбільш стійкою хранителькою традиційних ідей всього наполегливіше противиться їх змін, - особливо ті категорії натовпу, які іменуються кастами. Я вказував вже в цей консервативний дух юрби юнаків і говорив, що найбурхливіші обурення ведуть тільки в зміні слів. З огляду на зруйновані церкви наприкінці минулого століття, страті і вигнання священиків й загальне переслідування, яким піддавався весь католицький культ, можна було думати, звісно, старі релігійні ідеї втратили остаточно своєю владою. Тим часом, минуло лише кілька років після цього, і скасований культ відновили внаслідок вимог.Витесненние тимчасово традиції повернули знову своє царство.

У доповіді колишнього члена конвентуФуркруа, цитованомуТеном, говориться про це відношенні з упевненістю:

"Повсюдне святкування недільного дні й відвідання церков вказує, що маса французів хоче повернення до старих звичаям, і тепер час противитися цієї національної схильності... Величезна маса людей потребує релігії, культі і священиків. Помилка кількох сучасних філософів, у якому що й був він втягнутий, полягала у тому, що вони вважали, ніби освіту, коли вона досить пошириться у народі, може знищити релігійні забобони. Ці забобони є джерелом розради для величезної кількості нещасних... Треба, отже, залишити народної масі її священиків, її вівтарі і культ".

Жоден приклад не показує краще цього, яку влада мають традиції над душею натовпу. Не храмах слід шукати найнебезпечніших ідолів, і у палацах живуть найбільш деспотичні з тиранів. І всі, та інші можуть бути зруйновані до однієї хвилину. Але істинні, невидимі владарі, що панують у нашій душі, випадають із нашої будь-якої спроби до обуренню і звільняють лише повільному дії століть.

3. ЧАС

У соціальних, як й у біологічних, проблемах однією з енергійних чинників служить час. Час єдиний істинним творцем і єдиним великим руйнівником. Час спорудило гори з піщин і підняло до ступеня людської гідності безвісну клітину геологічних епох. Досить втручання століть у тому, щоб якесь явище піддалося повного зміни. Справедливо кажуть, що мураха міг би згладити Монблан, якби тільки Мариновському дали цей час. Якби якесь істота одержало магічну влада змінювати перебіг часу за бажання, ця влада змушена була б рівносильна могутності, яке приписується віруючими лише Богу.

Ми обмежимося тут розглядом впливу часу на генезис думок натовпу. У цьому плані його дуже велике, і його підпорядковуються такі великі сили, як раси, які міг би утворитися ж без нього. Час сприяє формуванню, розвитку і знищенню вірувань; час подає собі силу й могутність, та палестинці час ж позбавляє їх і ще, чи іншого. Час підготовляє думки і вірування натовпу чи, по крайнього заходу, грунт, де можуть розвиватися. Саме тому деякі ідеї може бути здійсненні лише у відомі епохи, оскільки вони розвиваються і виникають зовсім не від раптово й невипадково, і коріння кожної їх можна знайти у дуже віддаленому минулому. Якщо настає розквіт цих ідей, отже, час підготувало його. І генезис цих ідей стає зрозумілий лише, коли ми звернімося минулому. Ідеї - це дочки минулого й матері майбутньої України і завжди - рабині часу!

Отже, нашим істинним володарем є час, і ми треба лише надати їй діяти, щоб повністю бачити зміну в усьому. Нині нас тривожать грізні претензії юрби юнаків і ті руйнації й перевороти, що вони, очевидно, готують нам. Але час подбає про те, що відновити рівновагу. "Ніякої режим не виник у одного дня, - кажеЛавосс. - Політичні партії і соціальні організації створюються століттями. Феодалізм існував в безформному і хаотичному вигляді у надувалася протягом багатьох століть, доки підкорився відомими правилами. Абсолютна монархія існувала також багато століть, доки знайдено був правильний урядовий режим, - і всі ці перехідні періоди завжди, були великі смути".

4. ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ УСТАНОВИ

Ще дуже поширена та ідея, що установи можуть бути до поліпшення недоліків суспільства, що прогрес народів є наслідком вдосконалення установ і урядів, і соціальні зміни можна робити з допомогою декретів. Французька революція мала своєї вихідної точкою саме згадану ідею, i сучасні соціальні теорії у ній знаходять точку.

Тривала досвід все-таки, не може був серйозно похитнути цю небезпечну химеру, і даремно історики і філософи пробували довести її необґрунтованість. Їм, проте, легко було б довести, що це установи є продукт ідей, почуттів та моралі, і що ці ідеї, відчуття провини і звичаї не можна таким легким шляхом переробити у вигляді лише однієї зміни кодексів. Народ не сам вибирає собі установи, точно як і, як і сам вибирає собі колір очей і волосся. Установи й уряду - це продукт раси, і вони створюють епоху, а епоха їх створює. Народи управляються негаразд, як цього потребує їх характер. Потрібні цілі століття освіти якогось політичного режиму, і як і потрібні століття його. Установи власними силами неможливо знайти ні хороші, ні погані, й ті, які хороші для якогось народу цю хвилину, можуть цілком непридатні йому інший час. Саме тому ні в влади народу змінювати знаходяться ці установи насправді; може лише за допомогою насильницьких революцій змінювати назву установ, але сутність їх зміниться. Назви, втім, немає значення - це більш як ярлики, і історик, що пробирається в суть речей, стане привертати до них особливого уваги. Приміром, найдемократичіша країна у світі, Англія, управляється монархічним режимом, тим часомиспано-американских республіках, попри всі там республіканські установи, панує найважчий деспотизм. Долі народів визначаються їх характером, а не урядами. У попередньої свою роботу намагався довести це яскравими прикладами.

Це визнають навіть у Сполучені Штати найпередовішими з республіканців. Американський журнал "Forum" висловив з цього приводу таке категоричне думка, яке я запозичую з "Review ofReviews" за грудень 1894 року:

"Навіть найзатятіші вороги аристократії нічого не винні забувати, що Англія - найдемократичіша країна у світі, у найбільш поважають права особи і де особистість користується найбільшу свободу".

Отже, ретельне твір конституції представляється зовсім непотрібним і безпліднимупражнением в риториці, тому що час і потреба самі подбають у тому, щоб створити підхожу форму конституції, коли ми надамо діяти цим двом чинникам. Саме такими надходили англосакси, як це миузнаЈм від великого англійського історикаМаколея, слова якого, сказані з цього приводу, було б його вивчити напам'ять всім політикам латинських країн, довівши, як багато добра зробили закони, здавалися з погляду чистого розуму зборами дурниць й регіональних протиріч.Маколей порівнює різні конституції, загиблі під час заворушень латинських народів Європи і сподівалися Америки, з конституцією Англії й каже, що ця остання змінювалася повільно, частинами, під впливом безпосередньої потреби, але будь-коли виходячи з спекулятивних міркувань. "Не турбуватися про симетрії, - кажеМаколей, - але найбільше думати скоріш про користь; не скасовувати аномалій лише з підставі, що це аномалії; не вводити нове, доки відчувається почуття ніяковості, причому нововведення допускаються лише доти, оскільки вони потрібні усунення цього відчуття; не переходити межі того окремого випадку, якому треба допомогти, - ось правила, якими зазвичай керувалися наші 250 парламентів з часів Іоанна до епохи Вікторії".

Треба вивчити окремо закони та установи кожного народу, щоб скласти собі ясне поняття у тому, наскільки вони окреслють потреб раси і вже тому неможливо знайти змінені насильницьким чином. Можна, наприклад, розмірковувати з філософської погляду переваги і невигоди централізації, але пригадаємо, що велика революція, яка прагнула скинути всі заклади минулого, все-таки мусила все як поважати цю централізацію, і навіть ще збільшила її, то мимоволі матимемо визнати, що цю унікальну установу - продукт нагальну потребу і воно становить одна з умов народу; саме тому нас і доводиться пошкодувати про обмеженість окремих політичних діячів, які потребують її знищення. Якби випадково вони змогли досягти своєї мети, це стало б негайно поштовхом до жахливою громадянської війни, яка знов-таки привела б до нової централізації, ще більше важкої, ніж колишня.

Якщо ми проведемо паралель між нинішніми глибокими релігійними і стають політичними розбіжностями, які поділяють різні політичні партії у Франції та складовими переважно расовий питання, і сепаратистськими тенденціями, викритими за доби революції" і зновузаявившими себе до кінця франко-прусської війни, то побачимо, що різні раси, існуючі мови у Франції, далеко ще не злилися між собою. Енергійна централізація і установу штучних департаментів, які мають зробити злиття колишніх провінцій, безперечно, були самим корисним справою революції. Але якби можна було зробити децентралізацію, яку багато тлумачать тепер непередбачливі люди, вона дуже швидко привела б до кривавим розбратів. Не визнавати цього - отже ігнорувати нашої країни.

Із усього вищесказаного ми повинні вивести то висновок, що не можна діяти у вигляді установ на свою душу натовпу. Якщо бачимо, деякі країни, наприклад. Сполучені Штати, досягли високого рівня процвітання, маючи демократичні установи, за іншими ж, наприклад,испано-американских республіках, панує найсумніша анархія, попри таку ж точно установи, то тут установи анітрохи не винні ні з велич одних, ні з занепаді інших. Народи управляються властивостями своєї вдачі, і ті установи, які відповідають найточнішим чином характеру раси, є нічим іншим, як запозичені одягу, тимчасове перевдягання. Криваві війни" та бурхливі революції неодноразово виникало і виникатимуть із єдиною метою запровадити установи, яким приписується, як реліквіям святих, надприродна сила створювати щастя людей. У певному сенсі, звісно, можна було сказати, що установи діють на свою душу натовпу оскільки вони породжують подібні повстання, але насправді тут діють зовсім не від установи, оскільки будуть вони переможені чи восторжествують, ті таки власними силами що немає ніякими якостями. На натовп діють лише ілюзії і особливо слова, химерні і традиційно сильні, і ми зазначимо незабаром, яке велике їх дивовижне впливом геть натовп.

5. ОСВІТА І ВИХОВАННЯ

У ряду ідей, мають переважна значення якусь епоху, і які мають силою, попри часто ілюзорний характері і свою нечисельність, ми повинні експортувати час таку: освіту у стані значно змінити покупців, безліч неодмінно мусить поліпшити їх і навіть створити з-поміж них рівність. Шляхом повторення це запевнення зробилося однією з непохитних догматів демократії, й у час як і важко стосуватися його, як ніколи було важко стосуватися догматів церкви.

Але щодо цього пункту, як і щодо багатьох інших, демократичні ідеї опинилися у повному розбіжності з цими з психології та досвіду. Багато знамениті філософи, зокрема Герберт Спенсер, легко довели, що освіта робить людини ні більш моральним, ні щасливішим і змінює і його інстинктів, і його спадкових пристрастей, інколи ж навіть, якщо воно нічого поганого спрямоване, йде на більш шкоди, ніж користі. Статистики підтвердили цей погляд, показавши нам, що злочинність збільшується разом із узагальненням освіти, або, по крайнього заходу, з узагальненням знаної родини передусім освіти. У недавньому своїй праці АдольфГилльо вказує, що на даний час на 1000 неосвічених злочинців доводиться 3000 освічених, й у проміжок 50 років кількість злочинців зросла з 227 на 100000 жителів до 552 і, отже, збільшилася на 143%.

Безперечно, ніхто не заперечувати, що правильно спрямоване освіту може дати дуже корисні практичні результати, коли у сенсі підвищення моральності, то, у разі, себто розвитку фахових здібностей. На жаль, латинські народи, надто ж протягом останніх 25 років, заснували свої системи освіти на цілком хибних засадах і, попри слова найзнаменитіших людей, як-отБрюль,Фюстель деКуланж, Тен та інших., вони продовжують наполягати у своїх сумних помилках. Я зазначив вже у одній з своїх колишніх робіт, як наша сучасна виховна система перетворює у ворогів суспільства тих, хто здобув це, і як підготовляє послідовників найгірших видів соціалізму.

Головна небезпека цієї виховної системи, цілком справедливе що називається латинської системою, у тому, що вона спирається те що основне психологічне оману, ніби завчанням напам'ять підручників розвивається розум. З такого переконання, змушують вчити якнайбільше, і південь від початковій школи до одержання наукового ступеня юнак лише робить, щозаучивает книжки, причому і його спроможність до міркуванню, і його ініціатива анітрохи не вправляються. Усі вчення полягає йому у цьому, щоб відповідати напам'ять і слухатися. "Вчити уроки, - пише із колишніх міністрів народної освіти, Жуль Симон, - знати напам'ять граматику чи конспект, гарненько повторювати і наслідувати -- ось потішна виховна система, де всяке зусилля є лише актом віри в непогрішність вчителя і проводить лише до того, щоб нас применшити і зробити безпорадними".

Якщо таке виховання були лише марно, можна було обмежитися жалем про нещасних дітях, яким воліють викладати генеалогію синівКлотария, чи історію боротьбиНевстрии іАвстрозии, чи зоологічні класифікації, натомість, щоб навчити в початкової школі чогось навчають корисного. Але таку систему виховання є значно більше серйозну небезпека: вона вселяє тому, хто її отримав, відразу умовам свого суспільного становища, отже селянин не хоче більш залишатися селянином, і останній із буржуа вбачає для тато свого сина інший кар'єри, крім тієї, яку вони представляють посади, оплачувані державою. Натомість, щоб готувати людей не для життя, школа готує їхньому народові тільки для обіймання громадських посад, де можна досягти успіху, не проявляючи жодних ініціативи й не діючи самостійно. Унизу драбини така виховна система створює цілі армії незадоволених своєю журналістською долею пролетарів, готові до обуренню, вгорі - легковажну буржуазію, скептичну ілегковерную,питающую марновірне довіру до провіденціальної силі держави, з якою, проте, вона постійнофрондирует, і завжди звинувачує уряд у власних помилках, хоча у той час сама рішуче нездатна зробити що не пішли до втручання державних влади.

Держава, яке виробляє всіх таких дипломованих панів, може використовувати їх тільки дуже мало, залишаючи всіх інших це без будь-якого справи, отже воно живить одних, а інших створює собі ворогів. Величезна маса дипломованих бере в облогу нині все офіційні посади, і кожну, навіть саму скромну, офіційну посаду кандидати вважаються тисячами, тоді як якомусьнегоцианту, наприклад, дуже важко знайти агента, який міг би бути свідченням його представником у колоніях. Лише у департаменті Сени налічується 20000 учителів і учительок без будь-яких занять, які, попри ремесла і польові роботи, звертаються до держави над лікарськими засобами до життя. Оскільки число обраних обмежена, то неминуче зростає кількість незадоволених, й інші останні готові взяти участь у різного роду збурюваннях, які будуть їхні цілі і є будуть їх вожді. Придбання таких пізнань, які потім неможливо знайти долучені до справі, служить вірним засобом до того що, аби пробудити у людині невдоволення.

Це властиво як латинським країнам; ми можемо спостерігати той самий у Китаї - країні, також керованої солідної ієрархією мандаринів, де звання мандарин, як і ми, досягається шляхом конкурсу, причому всі випробування залежить від безпомилковому цитуванні напам'ять товстих посібників. Армія учених, які мають ніяких занять, вважається у зараз у Китаї істинним національним лихом. Це ж стало спостерігатися в Індії по тому, як англійці відкрили там школи задля виховання, як це робиться в Англії, а того лише, щоб навчати тубільців. Внаслідок цього у Індії, та утворився спеціальний клас учених, бабу, які, без занять, стають непримиренними ворогами англійського панування. В усіх бабу - мають заняття чи ні - першим результатом отриманого ними освіти було зниження рівня моральності. Це, про яку багато говорив у своєї книжки ">LesCivilizations deL'Inde", констатується усіма авторами, відвідували Індію.

Повернутися тому тепер, очевидно, занадто пізно. Тільки досвід, останній вихователь народів, візьме він вказати нам наші помилки і лише досвіду у змозі переконати нашій необхідності замінити наші кепські керівництва, наші жалюгідні конкурси професійним вихованням, яке поверне нашу молодь від поля, майстерням і колоніальним підприємствам,избегаемим нею всіма доступними засобами нині.

Це професійне виховання, якої домагаються що тепер освічені уми, існувало ми колись, і народи, пануючі тепер над світом своєї волею, ініціативою, і духом підприємливості, зуміли зберегти його. Великий мислитель Тен ясно довів у своїй чудовому праці, що старе виховання в нас майже таку ж, яке існує у зараз у Англії й Америці, і, провівши чудову паралель між латинської і англосаксонської виховної системою, він виразно зазначив наслідки обох методів. Можливо, в крайньому випадку можна було б примиритися з усіма незручностями нашого класичного виховання, хоча воно й створювало незадоволених так вибитих із колії, якби поверхове придбання так багато знань, заучування напам'ять так багато посібників справді міг би підвищити розумовий рівень. На жаль, тут інше! Розум, досвід, ініціатива і характеру - ось умови на успіх життя; книжки ж це не дають. Книги - це словники, дуже корисні задля наведення довідок, але зовсім марно зберігати у голові цілі довгі шматки з них!

Наскільки професійну освіту може більше класичного сприяти розвитку розуму, Тен пояснює так:

"Ідеї утворяться тільки у своїй природною та нормальному середовищі. Розвитку зародка цих ідей сприяють незліченні враження, які юнак отримує щодня майстерні, на руднику, у суді, у п'ятому класі, на верфі, у шпиталі, побачивши інструменти, матеріалів і операцій, у присутності клієнтів, робочих, праці, роботи, добре чи нічого поганого зробленою, збитковою чи прибутковою. Всі ці дрібні приватні сприйняття очей, вуха, рук і навіть нюху, мимоволі утримані у пам'яті і таємничо перероблені, організуються про себе людини, щоб рано чи пізно навіяти йому той чи інший нову комбінацію, спрощення, економію, поліпшення чи винахід. Молодий француз позбавлений всіх таких дорогоцінних сприйняттів, зустрічі з елементами, легкоусваиваемими і необхідними, до того ж позбавлений у самому плідній віці. Протягом семи чи максимально восьми років він замкнено у шкільництві, далеко від безпосереднього й особистого досвіду, який міг би дати їй точне і глибоке поняття про речі, людей та різних засобах поводження з ними.

...По крайнього заходу дев'ять із десяти втратили свій час і праця викладачів у протягом кілька років свого життя й притому на такі роки, які можуть вважатися найдійовішими, важливими і навіть вирішальними.Вичтите передусім половину чи дві третини з тих, що є на іспити, тобто. залишених; потім із числа прийнятих, отримали наукові ступені, свідоцтва, дипломи, відніміть також половину чи дві третини -- йде мова про перевтомлених. Їх захотіли надто багато чого, примусивши в такий-то день, сидячи на стільці чи перед який-небудь картиною, зображувати з себе протягом двох годин на присутності значної групи вчених живої запас всіх людських пізнань. Справді, вони були таким вмістилищем протягом двох годин на вона, та за місяць тому вони не здатні були б витримати знову цей іспит. Набуті ними пізнання, занадто численні скарги й занадто великовагові, безупинно вибувають зі їх розуму, а нових де вони набувають. Розумова сила їх похитнулася, плодоносні соки її вичерпалися; маємо людина вже "готовий і цілком кінчений. Улаштувавшись, одружившись і скоривши необхідності обертатися щодо одного й тому самому колу, він замикається у вузьких межах своєї служби, яку коректним чином, але далі цього йде...

Знаменитий психолог вказує нам потім різницю, яка між нашої системою та системою англосаксів. У цих останніх немає такої безлічі спеціальних шкіл, як ми; вони навчають не книжки, не бажаючи предмети. Інженер навчається там просто у майстерні, а чи не у шкільництві, і це дозволяє кожному придбати пізнання, відповідальні його розумовою здібностям, залишитися простим робочим чи зробитися майстром, якщо він може рухатися далі, або стати інженером, якщо це дозволяють його хист. Такий метод, безперечно, значно більше демократичний й більш корисний суспільству, ніж такий, що ставить всю кар'єру 18-ти чи 20-річного людини у залежність від випробування, триваючого лише кілька годин.

"У госпіталі, на рудниках, на фабриці, у архітектора, у адвоката учень, що надходить у дуже молоді літа, проходить весь курс вчення, і практики, схоже ж, як ми проходить його клерк в конторі чи живописець в майстерні. Перш ніж, до надходження у вчення, міг пройти вже який-небудь короткий загальний курс, який є основою, яку нашаровуються нові знання. З іншого боку, в нього б під руками часто є якісь технічні курси, який може відвідувати в вільні годинник, щоб впорядковувати винесені ним зі свого щоденного досвіду спостереження. За такої режимі практичні здібності учня збільшуються і розвиваються самі собою, саме на такої міри, яка відповідає це його природним талантам, й у напрямі, потрібному для - його майбутньої діяльності, у тому спеціального справи, якому він хоче пристосувати себе. Отже, в Англії й Сполучені Штати юнакові дуже швидко вдасться витягти всю користь із своїх обдарувань. У 25 років, за умови що у ньому браку змістовності й у умі, вона вже може бути тільки корисною виконавцем, і навіть підприємцем, як машиною, а й двигуном. У Франції, де узяла гору протилежна система, приймаюча з кожним поколінням дедалі більш китайський характер, загальна сума втрачаються сил дуже великий".

І великий філософ дійшов наступному висновку щодо наростання невідповідності між нашим латинським вихованням та власним життям:

"В усіх трьох стадіях вчення - у дитячому, отрочному і юнацькому віці - теоретична і шкільна підготовка з допомогою книжок стала довшими, іобременительнее через іспиту й отримання ступенів, і дипломів, і свідчень. Це подовження і обтяження шкільних занять викликається застосуванням протиприродного режиму, вираженого в відкладанні практичного вчення, штучних вправ і механічного набивання голови непотрібними даними, перевтомою. У цьому не приймаються до уваги наступні роки й обов'язки, які випадають частку дорослої людини, - одне слово, ні реальний світ, куди має юнак, ні довколишній суспільство, якому він повинен заздалегідь пристосуватися, ні життєві зіткнення, яких юнак може бути заздалегідь добре підготовлений, укріплений і озброєний (він неспроможна не буде ні встояти, ні захищатися), не приймаються до уваги цієї системи виховання. Наші школи не дають своїх учнів такий підготовки, важливішою, ніж будь-яка інша, не постачають її необхідною твердістю здоровим глуздом, волі і потрібна нервів. Навпаки, замість підготувати учня для майбутніх йому умов життя, школа лишає її необхідні цього якостей. Звідси випливає те, що його вступ до життя, його перші кроки у ролі практичної діяльності часто супроводжуються поруч неприємних поразок, що викликають в нього почуття прикрощі і образи, так важко зникаюче й інодіискалечивающее його назавжди. Це важке і небезпечне випробування; моральне і розумовий рівновагу може постраждати що від цього і ризикує ніколи цілком не відновитися. Розчарування настає занадто раптово й буває повним; оману було надто велика і дуже великі будуть неприємності".

Це був приблизно останні сторінки, написаніТеном. Вони чудово резюмують результати довгого досвіду великого філософа. Гадаю, що вони абсолютно незрозумілі, на жаль, для професорів нашого університету, не бували по закордонах. Виховання - єдиний спосіб, яких ми володіємо, щоб трохи діяти на свою душу народу, й сумно думати, що у Франції майже немає нікого, хто міг зрозуміти, що зараз сучасне виховання становить небезпечний елемент швидкого занепаду, і щоб розвивати нашу молодь, воно псує і принижує її.

Корисно було б зіставити ці сторінки Тена з спостереженнями, зробленими над виховної системи у Америці Полем Бурже, і зібраними у його прекрасної книзі ">Outre-Mer". Визнавши також, що наша виховна система створює лише обмежених буржуа без ініціативи й без волі чи анархістів, - "два типу, однаково небезпечних, - цивілізованої людини, безплідно обертового серед безсилою непристойності, або захопленого безумством руйнації", - автор наводить порівняння, дуже що заслуговували уваги. Він порівнює наші французькі ліцеї, ці фабрики дегенерації, і американські школи, чудовоподготавливающие людини не для життя. Тут можна ясно бачити, яке провалля між справді демократичними народами і такими, які мають демократичні ідеї існує лише у словах, а чи не подумки.

Ми анітрохи не пішли від психології натовпу в попередніх рядках. Щоб осягнути ідеї, й вірування, гніздяться у натовпі під цю хвилину, і готові завтра само показати себе у його розвитку, треба знати, як готувалася підґрунтя цього. Освіта, яке давалася молодого покоління у країні, дозволяє нам передбачити, яка доля чатує на цій країні. Виховання, одержуване сучасним поколінням, виправдовує найстрашніші передбачення цьому плані. Освіта і до певної міри можуть поліпшити чи зіпсувати душу натовпу. І було вказати, як впливає її у сучасну систему як і маса байдужих і нейтральних індивідів перетворилася поступово в величезну армію незадоволених, готових коритися всяким навіюванням утопістів і риторів. Ушколах-то якраз і готується майбутнє падіння латинських народів.

Глава II. Безпосередні чинники думок натовпу

-   1. Образи, слова формули, --Магическая сила слів і формул. -- Могутню вплив слів пов'язані з образами, що ними викликаються, та залежною від своїх реального значення. -- Образи змінюються відповідно часу й раси. --Обветшание слів. -- Зміна сенсу слів відповідно до раси. --Різноманітне значення слова "демократія" у Європі Америці.

-   2. Ілюзії. -- Їх значення. -- Вони лежать у в основі всіх цивілізацій. -- Соціальна необхідність ілюзій. -- Натовп завжди воліє їх істині.

-   3. Досвід. -- Тільки досвід може зміцнити у душі натовпу необхідні істини і зруйнувати ілюзії,сделавшиеся небезпечними. -- У що обходиться необхідний переконання натовпу досвід.

-   4. Розум. --Ничтожность його впливу натовп. На натовп можна впливати, діючи їхньому несвідомі почуття. -- Роль логіка історія. -- Таємні причини неймовірних подій.

У попередньої главі ми вивчили віддалені і підготовчі чинники, розвиваючі у душі натовпу особливу сприйнятливість, завдяки якій у натовпі виникають відомі відчуття провини та ідеї. Тепер ми мусимо розглянути чинники, які діють натовп безпосередньо. У наступному розділі побачимо, як треба чинити поводження з ці чинники, що вони надали свою дію.

У першій частині нашої праці ми вивчили почуття, ідеї, й міркування юрби юнаків і можемо звідси вивести загальне висновок про засоби на душу натовпу. Ми вже знаємо, що вражає натовпу, яку силу і принадливістю мають навіювання, особливо ті, які надаються у вигляді образів; але оскільки походження прочуханок буває дуже різноманітно, те й чинники, здатні діяти на свою душу натовпу, можуть бути дуже різні; через те й необхідно вивчити окремо, і такий вивчення нічого очікувати непотрібної роботою. Натовп трохи скидається на сфінкса з античної казки: треба чи навчитися вирішувати загадки, запропоновані нам її психологією, або ж покірно скоритися з того що натовп поглине нас.

1.ОБРАЗЫ, СЛОВА І ФОРМУЛИ

Вивчаючи уяву натовпу, ми бачили, що у неї дуже легко діяти, особливо образами. Такі образи який завжди є у нашому розпорядженні, але можна викликати у вигляді вмілого застосування слів і формул. Мистецьки оброблені формули отримують справді ту магічної сили, яку вона приписувалася колись адептами магії. Вони можуть порушити у душі натовпу найгрізніші бурі, але вміють ще й заспокоюватимемо їх. Можна було б спорудити піраміду, набагато вищу, ніж піраміда Хеопса, з кісток тільки для тих людей, що загинули жертвами могутності слів і формул.

Могутність слів перебуває у тісного зв'язку з викликуваними ними образами і немає залежить від їхньої реальної сенсу. Найчастіше слова, мають самий невизначений сенс, надають найбільший вплив на натовп. Такі, наприклад, терміни: демократія, соціалізм, рівність, воля і т.д., настільки невизначені, що у товстих томах вдасться з точністю роз'яснити їхній смисл. Тим більше що, у яких, безсумнівно, полягає магічна сила, начебто насправді у яких приховано дозвіл всіх негараздів. Вони утворюють синтез всіх несвідомих різноманітних прагнень та надій з їхньої реалізацію.

Ні розум, ні переконання неспроможна боротися проти відомих слів і відомих формул. Вони промовляються перед натовпом з благоговінням, і відразу вираз осіб стає шанобливим, і голови схиляються. Багато сприймають них як у сили природи чи надприродні сили. Вони викликають у душі грандіозні і породжувало невиразні образи, і навколишня їх невизначеність лише підвищує їх таємниче могутність. Вони є таємничими божествами, прихованими позадускинии, яких віруючі наближаються зблагоговейной тремтінням.

Образи, викликані словами незалежно від своїх сенсу, змінюються відповідно часу й народам, хоча самі формули залишаються незмінними. Деяким словами тимчасово пов'язані всім відомі образи, викликані ними. Слово грає у цьому випадку роль дзвінка, що викликає появу.

Не все слова формули у змозі викликати образи. Буває, що, викликали раніше образи, зношуються і більш щось пробуджують про себе. Вони стають тоді порожніми звуками, єдина користь яких у тому, що вони рятують тих, хто їх вживає, обов'язків думати. Маючи маленький запас таких формул і спільних місць, заучених нами замолоду, ми маємо всім, що потрібно, щоб прожити життя, не втомлюючи себе міркуваннями.

Слова, що входять до склад якогось відомого певної мови, із поліциклічним перебігом століть змінюються надто повільно, але безперервно змінюються образи, які викликають, сенс, який їм надається. Саме тому раніше дуже висловив вже думка, що точний переклад висловів якогось мови, якщо справа не йде про зниклий народ, - річ цілком неможлива. У насправді, що ми проводимо, наприклад, підставляючи французький термін замість латинського, грецького чи санскритського, чи намагаючись зрозуміти книжку, написану на нашому рідну мову два, століття тому? Ми просто замінюємо образами та ідеями, утвореними у нашій умі під впливом сучасного життя, поняття і образи, цілком несхожі на наші, які зародилися під впливом древнього життя у душі рас, які перебували у інших умовах існування. Коли люди революції копіювали античних греків і римлян, хіба вони щось не надавали словами древніх той самий сенс, якої в них ніколи було? Яке подібність може, наприклад, існувати між установами античних греків і тих, які у час носять аналогічні назви? Чим був у часи республіка, як і установою, аристократичним сутнісно, зборами маленьких деспотів, панівних над натовпом рабів, що у самому абсолютному підпорядкуванні? Ці комунальні аристократії, які спираються на рабство, могли б існувати й однієї хвилини ж без нього.

А слово "свобода", хіба він міг означати той самий, що означає тепер, у таку епоху, коли навіть підозрювалася можливість вільно й був більш великого і більше рідкісного злочину, як розмірковування про богів, законах і звичаї держави? Слово "батьківщину", наприклад, у душі якогось афінянина чи спартанця були лише культом Афін чи Спарти, а не цілої Греції, яка зсоперничающих між собою міст, що вели постійну війну друг з одним. Який сенс мало це саме слово "батьківщину" в давніх галлів, розділених насоперничающие племена, що вирізнялися своєї расою, розумом і релігією, і легко переможених Цезарем, оскільки він постійно мав у тому числі союзників? Тільки Рим дав галлам батьківщину, доставивши їм політичне й релігійне єдність. Навіть заглядаючи не треба, бачимо, що тільки двоє століть тому слово "батьківщину" розумілося зовсім по-іншому, що тепер, французькими аристократами на кшталт великого Конде, які вступив у блок з іноземцями свого монарха. І той самий слово не було іншого сенсу для емігрантів, які думали, що вони коряться законам честі, борючись проти Франції? Зі свого погляду вони, безперечно, корилися цим законам, бо феодальний закон прикріплює васала для її повелителю, а чи не до землі, і отже, де знаходиться цей владар, то й є справжнє батьківщину.

Дуже численні слова, зміст яких змінився таким чином, й дістатися початкового їхнього змісту зовсім не від легко. Справедливо кажуть, що треба довго прочитати, перш ніж стані будеш скільки-небудь збагнути, що означали нашим предків таке слово, як король і королівська прізвище. Що ж можна сказати щодо складніших термінів?

І, значення слів буває непостійним, тимчасовим і змінюється відповідно до століть і народам. Якщо хочемо діяти цими словами на натовп, то передусім ж повинні знати, що вони означають цієї хвилини, а не те, що колись означали, чи можуть означати для індивідів, які мають інший духовної організацією.

Отже, коли відразу після різних політичних переговорів і змін релігійних вірувань у натовпі виникає глибока антипатія до образам, викликуваним відомими словами, то першої обов'язком справжнього державного людини має зміна слів. Заодно він, зрозуміло, ні стосуватися сутності речей, тому що ці останні занадто тісно пов'язані зі спадковою організацією народу, щоб їх можна зробити.Рассудительний Токвіль які вже звертав увагу те, що праці консульства і імперії перебували головним чином тому, щоб нарядити на нові слова більшість установ минулого, тобто. замінити слова, викликали неприємні образи уяві натовпу, іншими, новизна яких заважала появі цих образів. Так змінені були, наприклад, назви податків, хоча податки та збори залишилися сутнісно самі.

Найголовнішим обов'язком державних людей має бути, отже, перейменування іпоименование популярними або ж нейтральними назвами речей, яких натовп не виносить більш під сумнів їхню колишніми іменами. Могутність слів велика, що варто тільки придумати вишукані назви для якихось самих огидних речей, щоб натовп відразу ж прийняла їх. Тен зауважує, що став саме закликаючи волю і братство, - слова дуже популярні на той час, - якобінці могли "оселити деспотизм, гіднийДагомеи, суд, гідний інквізиції, й немислимо організувати людські гекатомби, схожі на гекатомби древньої Мексики". Мистецтво правителів, і навіть адвокатів, якраз і у тому, щоб вміти звертатися зі словом. Головна проблема цього мистецтва у тому, що у тому ж суспільстві, у різних соціальних шарах, одні й самі слова дуже мають цілком різний зміст. Зовні у тих громадських шарах вживають таку ж точно слова, але це слова будь-коли мають того самого значення.

У попередніх прикладах ми відзначали час як у головний чинник зміни сенсу слів. Якщо ми ввімкнемо сюди і расу, то побачимо, що у те ж саму епоху народи однаково цивілізованих, але різної раси, одні й самі слова висловлюють часто дуже різні ідеї. Важко зрозуміти всі ці відмінності, не зробивши численних подорожей, саме тому я не буду ними наполягати. Я обмежуся лише зазначенням те що, що, найбільш вжиті натовпом, мають різним змістом в різних народів. І це належать, наприклад, "демократія" і "соціалізм", настільки часто вжиті нині. Цей вислів насправді викликають цілком протилежні образи душі романських і англосаксонських народів. У латинян слово "демократія" означає переважно зникнення волі і потрібна ініціативи індивіда перед волею і ініціативою громад, експонованих державою. На держава дедалі більш накладається обов'язок керувати всім, централізувати, монополізувати і фабрикувати все, до держави звертаються постійно все партії без винятку - радикали, соціалісти чи монархісти. У англосаксів і в Америці той самий слово "демократія" означає, навпаки, саме значне поширення волі і потрібна індивіда і (наскільки можливо більше усунення держави, якому нічим, навіть справою народної освіти, не дають управляти, крім поліції, армії й дипломатичних зносин. Отже, той самий слово, яке в одного народу позначає усунення волі і потрібна індивідуальної ініціативи й переважання держави, в іншого одержує зовсім інший зміст і означає надмірне розвиток саме індивідуальної волі і потрібна ініціативи й повне усунення держави.

У першій книзі цієї роботи ("Психологія народів") я особливо символізував відмінність, що існує між демократичним ідеалом романських народів та англосаксів. Цілком незалежно мене Поль Бурже виходячи з своїх подорожей прийшов у своїй книжці ">Outre-Mer" на висновках, майже порівну з моїми.

2. ІЛЮЗІЇ

Починаючи із дуже зорі цивілізації, натовп постійно підпадала під агресивний вплив ілюзій. Найбільше храмів, статуй і вівтарів було побудовано саме творцям ілюзій. Колись панували релігійні ілюзії, тепер у сцену виступають філософські і соціальні, але це грізні володарки завжди були на чолі цивілізацій, послідовно розвивалися на планеті. В ім'я ілюзій споруджувалися храмиХалдеи і Єгипту, середньовічні релігійні будинку, і впроваджують тих самих ілюзій стався переворот у Європі років тому. Усі наші художні, політичні чи соціальні поняття неодмінно носять у собі могутній відбиток ілюзій. Людина іноді викликає прах ці ілюзії ціною жахливих переворотів, але буває змушений знову витягти їх з-під руїн.

Без цих ілюзій йому вдалося б вийти із стану примітивного варварства, і них він скоро знову впав в те стан. Усе це порожні тіні,дщери наших мрій, але де вони змусили народи створити усе те, що становить тепер славу мистецтва і велич нашої цивілізації.

"Якби знищити в музеях і бібліотеках і розбити об каміння паперті всі твори та художні пам'ятники, натхненні релігією, що саме залишилося від великої мрії людства?Доставлять людям і надії ілюзії, без що вони могли б існувати, - ось призначення богів, героїв і поетів. Наука намагалася виконати завдання протягом п'ятдесяти років. Однак у серцях, спраглих ідеалу, її згубило те, що вона наважується обіцяти більше й не вміє досить брехати".

Філософи останнього століття з затятіше намагалися знищити релігійні, політичні та соціальні ілюзії, якими жили древні. Але, знищуючи ці ілюзії, вони у той час спустошили джерела і надії смиренності. І позаду розбитих химер вони наштовхнулися на сліпі і приховані сили природи, невблаганні, безжалісні до слабкості й чужі співчуття.

Попри весь свій прогрес, філософія досі не дала ще натовпі ніяких ідеалів, які б спокусити її; але оскільки натовпі потрібні ілюзії, у що там що, вона інстинктивно, як метелик, летить світ, іде до тих, хто їй їх доставляє. Головним чинником еволюції народів не була істина, але завжди оману. Навіть коли соціалізм так могутній нині, тільки тому, що він належить до єдину уцілілу ілюзію. Попри все наукові демонстрації, він продовжує все-таки зростати, і соціальний ілюзія панує нині з усіх уламками минулого, і взагалі належить майбутнє. Натовп будь-коли поривалася правді; вона відвертається від очевидності, ненравящейся їй, й поклонятися омані, за умови що оману це спокушає її. Хто вміє вводити натовп на манівці, той легко стає його володарем; хто ж саме прагне напоумити її, той буває її жертвою.

3. ДОСВІД

Досвід є, напевно, єдиним дійсним засобом міцного зміцнення який-небудь істини у душі юрби юнаків і руйнації ілюзій,сделавшихся надто небезпечними. Потрібно, проте, щоб досвід зроблений був у широких розмірах, і що він повторився кілька разів. Досвід одного покоління зазвичай нс на користь наступному, тож зайве користуватися історичними фактами як прикладами. Єдине значення таких демонстрацій лише у цьому, що вони показують, наскільки необхідно із століття у XXI століття повторювати досвід, щоб він міг надати певний вплив і похитнути хоча б одне-єдине оману, якщо воно міцно вкоренилося у душі натовпу.

Наше століття, як і, як і попередні, буде, мабуть, наводитися істориками майбутнього для прикладу, як ера цікавих дослідів. І це дійсно, до жодної інші століття їхнього не вироблялося дуже багато!

Найбільш гігантським із усіх цих дослідів була, безперечно, Французька революція. Для виявлення істини, що полягає у тому, що не можна переробити як не глянь якесь суспільство тільки підставі вказівок чистого розуму, знадобилося погубити кілька людей і хвилювати Європу на протягом цілих двадцяти років. Щоб довести на досвіді, як дорого обходяться народамЦезари, що вони вітають радісними криками, знадобився низку руйнівних випробувань ще впродовж цілих п'ятдесяти років, але, всю їх очевидність, вони ще, очевидно, недостатньо переконливі. Тим більше що, перший із цих дослідів коштував мільйони людей і він причиною навали; другий ж викликав розкладання й необхідність утримувати постійні армії. Третій досвід трохи ні зроблено нещодавно Грузія й, мабуть, рано чи пізнобудет-таки зроблено. Щоб переконати цілий народ у цьому, що величезна німецька армія зовсім не від є, як вчили нас років тридцять тому, лише нешкідливу національну гвардію, знадобилася жахлива війна, коштувала нам дуже дороге.

Думка натовпу склалося у разі шляхом грубих асоціацій предметів, цілком несхожих між собою, механізм освіти котрих я раніш виклав вище. Наша національна гвардія того часу складалася з миролюбних крамарів це без будь-якого сліду дисципліни, і до неї не міг ставитися серйозно; тому всі, що мало аналогічне назва, викликало ті ж образи і як наслідок вважалося настільки ж нешкідливим установою; оману натовпу поділялася тоді, як і взагалі це часто буває з якимись загальними думками, також і її ватажками. У своїй промові, вимовленою 31 грудня 1887 р. в палаті депутатів і відтворенійЕ.Олливье у його книзі,Тьер, часто йшов за думкою натовпу, але ніколи їхопережавший, стверджував, що Пруссія крім діючої армії, приблизноравняющейся французької армії, немає нічого іншого, крім національної гвардії, той самий, як і французька національна гвардія, і, отже, не що становить серйозного значення. Їх твердження вищезгаданого державного людини виявилися так само вірними, як та її передбачення незначною майбутності залізниць.

Щоб визнати, нарешті, що протекціонізм розоряє народи, які вводять його в себе, знадобиться як і по крайнього заходу двадцятирічний тяжкий досвід. Приклади ці можна збільшити нескінченно.

4.РАССУДОК

Перераховуючи чинники, спроможні виготовляти вразити душу натовпу, ми могли не згадувати про розумі, якби це так ні до чого нам у тому, аби вказати на негативного значення його впливу.

Ми показали вже, що у натовп не можна впливати міркуваннями, оскільки доступні лише грубі асоціації ідей. Саме тому чинники, вміють робити вигляд на натовп, завжди звертаються доее.чувствам, а чи не до її розуму. Закони логіки не надають її у ніяк. Щоб переконати натовп, треба спочатку гарненько ознайомитися з надихаючими її почуттями, вдавати, що розділяєш їх, потім спробувати їх змінити, викликаючи у вигляді початкових асоціацій якісьпрельщающие натовп образи. Треба також вміти повернутися у разі потреби, і - вміти вгадувати щохвилини відчуття, які породжуєш у натовпі.

Мої перші спостереження над мистецтвом робити вигляд на натовп і тим, як діє логіка у разі, належать до часу облоги Парижа, до того що дня, коли побачив, як вели до Лувру, де засідало тоді уряд, маршала У., якого шалена натовп звинувачувала у цьому, що він знімав план укріплень із єдиною метою продати його пруссакам. Одне з членів Кабміну, знаменитий оратор Г.П., вийшов, щоб умовити натовп, яка вимагала негайної страти свого бранця. Я очікував, що оратор доведе натовпі безглуздість її обвинувачень, сказавши, що маршал, яку вона звинувачує, був однією з будівельників цих укріплень, І що плани цих укріплень продаються в усіхкнигопродавцев. До мого найбільшомуизумлению (був тоді дуже молодий), почув зовсім інше мова. "Розправа проведуть, -- закричав оратор наближаючись до бранця, -- і розправа сама безжалісна. Надайте уряду національної оборони закінчити ваше розслідування. Ми ж поки замкнемо бранця". Натовп негайно заспокоїлася, задоволена цим гаданим виконанням своїх вимог, навіть через чверть години маршал міг спокійно повернутися додому. Але вона неминуче було б розірваний на частини, якби оратор почав приводити натовпі, що у стані люті, логічні докази, що мені молодість років здавалися настільки переконливими.

Необхідність постійно змінювати своє мовлення відповідно до виробленим нею ту хвилину враженням, заздалегідь засуджує на неуспіх всякі підготовлені і завчені промови. У такій промови оратор стежить лише розвитком свого власного думки, а чи не над розвитком думок своїх слухачів, і вже тому одному вплив його зовсім мізерно.

>Логические уми, звиклі завжди поводитися з цілої ланцюгом міркувань, належних одна з іншого, неодмінно вдаються такого самого способу переконання, коли звертаються до натовпі, і завжди бувають приголомшені тим, як діють її у аргументації. Спробуйте подіяти міркуваннями на примітивні уми, на дикунів дітей, наприклад, і це тоді цілком переконаєтеся, як значення має такий метод аргументації.

Немає потреби, проте, спускатися до примітивних істот, щоб у повній нездатності їх міркувань, коли їм доводиться боротися з почуттями.Припомним лише, як завзято трималися протягом тривалих століть релігійні забобони, суперечать навіть найбільш простий логіці. Протягом більш ніж як двох тисячі років найблискучіші генії схилялися перед владою, і у сучасні епохи стала можливість оспорювати їх достовірність. У середньовіччя й за доби Відродження було мало освічених людей, але були жодного, якого шляхом міркувань можна було б неможливо переконати вребяческом характері всіх таких забобонів викликати у ньому хоча б слабкі сумніви щодо злодіянь диявола і необхідності багаття для чаклунок.

Чи варто шкодувати, що натовп будь-коли управляється розумом? Не наважаться стверджувати це. Навряд голос розуму міг би захопити людство на шлях цивілізації й повідомити йому ту гарячність і ваша сміливість, яку викликали у ньому химери. Безперечно, ці химери,дщери несвідомого, потрібні були. Кожна раса укладає у своїй духовній організації ті закони, які керують її долею, і, можливо, вона підкоряється саме цим законам, спонукувана фатальним інстинктом в усіх власних спонукань, навіть явно самих нерозважливих. Іноді на нас, що народи підпорядковуються таємним силам, подібним тим, що змушують жолудь розвиватися поступово в дуб змушують комету іти у орбітою.

Ту дрібноту, що ми можемо дізнатися про ці силах, ми повинні відшукувати загалом ході еволюції народу, а чи не окремими фактах, у тому числі складається ця еволюція. Якщо ж брати до уваги лише ізольовані факти, вона може видатися, що історією управляють найнеймовірніші випадковості. Хіба це неймовірний факт, наприклад, кілька арабських ряжок, що з пустель, здатні були перемогти найбільшу частина старого греко-римського світу і заснувати імперію, ще більше велику, ніж імперія Олександра? Хіба неймовірно також, що старої ієрархічної Європі якийсь безвісний артилерійський поручик міг царювати над безліччю народів та королів.

Уявімо, отже, розум філософам, але не вимагати від цього надто великої втручання у справа управління людьми. Не з допомогою розуму, а частіше крім нього, народилися такі почуття, як честь, самовідданість, релігійна віра, любов до слави, і до батьківщини - почуття, хто був досі головними пружинами будь-якої цивілізації.

Глава III.Вожаки юрби юнаків і їх способи переконання

-   1.Вожаки натовпу. --Инстинктивная потреба всіх індивідів у натовпі коритися ватажкові. -- Психологія ватажків. -- Тільки ватажки можуть створити віру і дати організацію натовпі. --Насильственний деспотизм ватажків. -- Їх Класифікація. -- Роль, що її відіграє воля.

-   2. Способи дії ватажків. -- Твердження, повторення і зараза. -- Відносна роль всіх таких чинників. -- Як поширюється зараза з найнижчих верств українського суспільства у вищі. -- Популярне думка швидко стає загальною думкою. * 3. Чарівність. -- Визначення й класифікація чарівності. -- Чарівність придбане і особисте. -- Різні приклади. -- Як зникає чарівність.

Духовна організація натовпу нам вже відома, і знаємо також, які двигуни можуть діяти їхньому душу. Тепер нам залишається розглянути засоби застосування цих двигунів і зазначити, хто може ними користуватися.

1.ВОЖАКИ НАТОВПУ

Щойно відоме число живих істот збереться разом, однаково, було б то стадо тварин чи натовп людей, вони інстинктивно підпорядковуються влади свого вождя. У людському натовпі вождь це часто буває лише ватажком, але, тим щонайменше, роль його значна. Його воля представляє то ядро, навколо якого кристалізуються і об'єднуються думки. Він просто складає собою перший елемент організації різнорідною юрби юнаків і готує у ній організацію сект. Поки йому це не настане, він управляє нею, оскільки натовп єраболепное стадо, яка може уникнути владаря.

Ватажок зазвичай спочатку був у тих, кого ведуть; так само був загіпнотизований ідеєю, апостолом якої став згодом. Ця ідея настільки заволоділа їм, що це навколо зникло йому, і гидке думка йому здавалося вже помилкою і забобоном. Саме тому Робесп'єр, загіпнотизований ідеями Руссо, і користувався методами інквізиції їхнього поширення.

>Обикновенно ватажки не належать до мислителів - це дії. Не мають проникливістю, оскільки проникливість веде зазвичай до сумнівам і бездіяльності. Найчастіше ватажками бувають психічно неврівноважені люди,полупомешанние, що перебувають у кордоні безумства. Хоч би як була безглузда ідея, що вони захищають, і чітку мету, до котрої я намагаються, їх переконання не можна похитнути ніякими аргументами розуму. Презирство і переслідування не виробляють ними враження чи тільки ще більше збуджують їх. Особистий інтерес, сім'я - все ними приноситься на поталу. Інстинкт самозбереження вони зникає настільки, що єдина нагорода, до котрої я намагаються, - це мучеництво. Напруженість їхнього власного віри надає їх словами величезну силу навіювання. Натовп завжди готова слухати людини, обдарованого сильної волею та з уміннями діяти її у значним чином. Люди у натовпі втрачають своєї волі і інстинктивно звертаються до того що, хто її зберіг.

У ватажків народи будь-коли бувало нестачі, але це ватажки завжди мали мати дуже непорушними поглядами, бо тільки такі переконання створюють апостолів. Часто ватажками бувають хитрі оратори, котрі переслідують лише стоять особисті інтереси та постійно діючі шляхом послаблення низьким інстинктам натовпу. Вплив, яких вони користуються, може бути дуже велике, але буває дуже ефемерне. Великі фанатики,увлекавшие душу натовпу, ПетроПустинник, Лютер,Савонарола, діячі революції, тільки тоді ми підкорили її своєму чарівності, коли самі підпали під чарівність відомої ідеї. Тоді вони змогли домовленість створювати душі натовпу ту грізну силу, що називається вірою та посприяє перетворенню людини у абсолютного раба своєї мрії.

Роль всіх великих ватажків переважно у тому, щоб зробити віру, однаково, релігійну чи, політичну, соціальну, чи віру у якусь справа, людини чи ідею, тож їхнього впливу і бувало завжди велике. З усіх сил, якими володіє людство, сила віри завжди була найбільш могутньої, і даремно в Євангелії говориться, що віра може зрушити гори. Дати людині віру - це подесятеряти його сили. Великі події зроблено були безродними віруючими, вся сила яких полягала у їхньої віри. Не вчені України і не філософи створили великі релігії, керували світом і великі царства, поширювалися від однієї півкулі до іншого!

В усіх цих випадках, звісно, діяли великі ватажки, які значно менше історія. Вони утворюють вершину піраміди, поступовоспускающейся від результатів цих могутніх володарів над умами натовпу доти оратора, що у димної готелі повільно підкоряє своєму впливу слухачів, повторюючи їм готові формули, сенсу що їх сам він не розуміє, але вважає їх здатними неодмінно повісті у себе реалізацію мрій та надій.

В усіх життєвих соціальних сферах, від найбільш вищих до нижчих, за умови що людина не в ізольованому становищі, він легко підпадає під агресивний вплив якогось ватажка. Більшість людей, особливо у народу, поза межами спеціальності немає майже що ясних і більше більш-менш певних понять. Такі люди й не може управляти собою, і ватажок слугує їм керівником.

Влада ватажків дуже деспотична, але саме такий деспотизм і це змушує їй підпорядковуватися. Неважко переконатися, як змушують робочі класи, навіть дуже буйні, коритися собі, хоча до підтримки своєї влади в себе не мають що жодних коштів. Вони призначають кількість робітників годин, величину зарплати, організують страйку і зовсім змушують їх починатися і припинятися у визначений годину.

Нині ватажки натовпу дедалі більш витісняє громадську влада, втрачав своє значення внаслідок чвар.Тирания нових володарів підкоряє натовп і це змушує її коритися їм більше, що вона корилося якомусь уряду. Якщо ж внаслідок який-небудь випадковості ватажок зникає і заміщується негайно іншим, то натовп знову стає простим зібранням зволікається без жодної зв'язку й стійкості. Під час останньої страйку кучерів омнібусів у Парижі вистачило б заарештувати двох ватажків, керували нею, щоб він відразу ж припинилася. У душі натовпу переважає не прагнення до свободи, а потреба підпорядкування; натовп так жадає коритися, що інстинктивно скоряється тому, хто оголошує себе володарем.

Клас ватажків зручно підрозділяється на дві певні категорії. До ще однієї належать люди енергійні, із сильною, але що з'являється мають лише короткий час волею; в іншу - ватажки, які набагато рідше, які мають сильної, але у водночас і стійкою волею. Перші - сміливі, буйні, хоробрі; вони придатні для раптових зухвалих підприємств, у тому, щоб захопити маси, попри небезпека, і перетворити на героїв вчорашніх рекрутів. Ось такими були, наприклад. Ней і Мюрат у період першої Імперії. Нині такий Гарібальді, не який володів ніякими особливими талантами, але дуже не енергійний, зумівши опанувати цілим неаполітанським королівством, маючи лише пригорщею людей, тоді як королівство мало у своєму розпорядженні дисципліновану армію для свого захисту.

Але енергія цих ватажків, хоча й могутня, тримається недалеко й зникає разом із збудником, що викликало її появу. Найчастіше герої, котрі проявили таку енергію, повернувшись повсякденного життя, виявляли саму дивну що слабкість і повну неспроможність керувати своїми вчинками навіть за звичайних умовах, хоча вони на вигляд гаразд вміли керувати на інших людей. Такі ватажки можуть виконувати своє завдання лише за тому умови, коли ними керують та збуджують їх постійно, і якщо завжди з них є людина чи ідея, що вказують їм їхнім поведінка.

Друга категорія ватажків, які мають стійкою волею, меншблестяща, однак має значно більше значення. До цієї категорії і належать істинні засновники релігії, і творці великих справ: св. Павло, Магомет, Христофор Колумб, Лессепс.Умни вони, чи обмежені - однаково, світ завжди їм належати! Їх завзята воля є таке нескінченно рідкісне і наймогутніше якість, яке всі змушує собі підкорюватися. Часто не віддають собі досить звіту у цьому, чого можна досягти у вигляді завзятій та сильною волі, а тим часом, ніщо неспроможна протистояти такий волі - ні природа, ні боги, ні люди.

Найближчим прикладом те, що досягається сильної волею, служить знаменитий людина, розділивши два світу і виконав завдання, яку даремно намагалися виконати протягом понад три тисячі років чимало з найбільших государів. Пізніше він зазнав невдачі у цьому ж підприємстві, але вже настала старість, перед якій усестушевивается, навіть воля. Історія тих труднощів, які було подолати припроритии Суецького каналу, найкраще вказує в усіх власних подробицях, як багато може зробити сама сильна воля. Очевидець, докторКазалес, у кількох захоплюючих рядках резюмує це велика річ, про проведення якого розповідав самий її безсмертний автор: "Він розповідав день у день все епізоди епопеї каналу, - кажеКазалес. Він розповідав, як він мусив перемогти неможливе і зробити його можливим, восторжествувати з усіх перешкодами, коаліціями, невдачами, бідами і неуспіхами різного роду. Однак ніщо були ввергнути їх у смуток, змусити впасти духом. Він згадував, як повстала і безустанно нападала нею Англія, яку нерішучість виявляли Єгипет й Франція; як французький консул найбільше заважав початку робіт, як і йому довелося протидіяти, впливаючи на робочих, піддаючи їхній жадобі до і відмовляючи їм у прісної воді; він говорив, що морське міністерство, інженери, все люди серйозні, досвідчені, вчені, але природним чином налаштовані вороже проти ідей до того ж переконані у його загибелі, передбачали цю загибель такий-то що і годину, точно справа не йшла про сонячному затемненні".

Книжка, де було б розказано життя всіх великих ватажків натовпу, звісно, не міг би укладати багато імен, але ці імена стояли на чолі найважливіших подій нашої цивілізації й історію.

2. СПОСОБИ ДІЇВОЖАКОВ: УТВЕРДЖЕННЯ, ПОВТОРЯННЯ, ЗАРАЗА

Коли буває потрібно якусь мить захопити натовп, примусити її зробити який-небудь акт, наприклад, пограбувати палац, загинути, захищаючи зміцнення чи барикаду, треба діяти у вигляді швидких прочуханок, і найкращим навіюванням є все ж особистий приклад. Однак юрба, щоб коритися навіюванню, мусить бути підготовлено до цьому раніше відомими обставинами, і - треба, щоб він, хто не хоче захопити за собою, мав особливим якістю, відомим під назвою чарівності, про яку мова йтиме далі.

Коли ж справу про те, щоб змусити душу натовпу перейнятися якимись ідеями чи віруваннями, наприклад, сучасними соціальними теоріями, то застосовуються інші способи, переважно такі: твердження, повторення, зараза. Дія цих способів повільне, але результати, що досягаються ними, дуже стійки.

Просте твердження, неподкрепляемое ніякими роздумами та будь-якими доказами, слугує однією із найвірніших коштів, щоб змусити якусь ідею поринути у душу натовпу. Чим більше коротко твердження, що більш нова група позбавлена який би не пішли доказовості, тим паче він справляє впливом геть натовп. Священні тогочасні книги й кодекси всіх століть завжди діяли у вигляді простого затвердження; державні люди, покликані захищати якесь політичне справа, промисловці, які намагаються поширювати свою продукцію з допомогою оголошень, добре знають, якої сили має твердження.

Твердження тоді лише надає дію, як його повторюється вони часто й, якщо можливо, тільки в і тієї ж висловлюваннях. Здається, Наполеон сказав, що одна заслуговує на увагу постать риторики - це повторення. З допомогою повторення ідея оселяється умонастроїв настільки міцно, що, зрештою, вже приймається як доведена істина.

Вплив затвердження натовп стає зрозуміло, коли ми бачимо, яке наймогутніше дію він справляє на найосвіченіші уми. Це пояснюється лише тим, що часто повторювана ідея зрештою врізується в глибокі області несвідомого, саме і виробляються двигуни наших вчинків. Згодом не усвідомлюємо, хто був автором затвердження,повторявшегося стільки разів, і зрештою починаємо вірити йому, звідси-те й відбувається дивовижне вплив будь-яких публікацій. Потому, як ми сто, тисячу разів прочитали, що найкращий шоколад - це шоколад X, нам починає здаватися, що ми чули це різнобічно, і ми дізнаємося наприкінці кінців цілком переконуємося у тому. Прочитавши тисячі разів, що борошно V врятувала таких-то і таких-то знаменитих від самої завзятій хвороби, ми починаємо відчувати бажання звернутися до цьому засобу, тільки занедужуємо аналогічної хворобою. Читаючи постійно лише у й тієї газеті, що А - досконалий негідник, а У - дуже чесна людина, ми результаті розширення зрештою стаємо самі в переконаними у тому, звісно, за умови що не читаємо цьому ще якусь іншу газету,висказивающую цілком протилежну думку. Лише утвердження і повторення може змагатися друг з одним, оскільки у них у разі однаковою силою.

Потому, як якесь твердження повторювалося вже достатню кількість разів, і повторення була одностайною (як це можна спостерігати, скажімо, з прикладу деяких фінансових підприємств, які мають популярністю і багатих, щоб собі підтримку суспільної думки), утворюється те, що називається течією, і сцену виступає могутній чинник - зараза. У натовпі ідеї, почуття, емоції, вірування - все отримує ті ж самі могутню силу зарази, який мають деякі мікроби. Це цілком природне, і можна спостерігати у тварин, коли вони знаходяться у стаді. Паніка, наприклад, чи якесь безладне рух кількох баранів швидко поширюється на ціле стадо. У натовпі все емоції також точно швидко стаютьзаразительними, що навіть пояснюється миттєве поширення паніки.Умственние розлади, наприклад, безумство, також мають принадливістю. Відомо, як часто спостерігаються випадки божевілля серед психіатрів, а останнім часом помічено навіть, деякі форми, наприклад агорафобія, можуть і передаватися від чоловіка тваринам.

Поява зарази не вимагає одночасно бути присутнім кількох індивідів щодо одного й тому самому місці; він може виявляти свою дію на відстані, під впливом подій,ориентирующих напрям думок у даному разі і які надають йому спеціальну забарвлення, відповідну натовпі. Що відчутно особливо у випадках, коли уми вже підготовлені заздалегідь віддаленими чинниками, про які повідомляв вище. Саме тому революційне рух 1348 року, розпочавшись у Парижі, відразу поширилося велику частина Європи - й похитнула кілька монархій. Наслідування, якому приписується така велика роль соціальних явищах, по суті становить лише один із проявів зарази. У другому місці вже досить характеризував вплив наслідування і тому тут обмежуся тільки тим, що відтворю лише доступне сказано мною на цей предмет п'ятнадцять років тому і розвинене згодом іншими авторами у найновіших творах:

"Людина як і, як і тварина, схильний до наслідуванню; вона становить йому потреба за умови, звісно, а то й обставлено утрудненнями. Саме ця потребу народу і обумовлює наймогутніше вплив так званої моди. Отож Європа посміє не підкоритися її влади, однаково, стосується це думок, ідей, літературних творів або ж просто одягу? Управляють натовпом не з допомогою аргументів, а лише за допомогою зразків. У будь-яку епоху існує мало індивідів, які заповідають натовпі свої дії, і несвідома маса наслідує їм. Але це індивіди нічого не винні все-таки занадто віддалятися від основних у натовпі ідей, інакше наслідувати буде складно, і всі їхнього впливу зведеться нанівець. По це-те причини люди, які стоять багато вище своєї епохи, немає взагалі неї ніякого впливу. Вони надто віддалені від нього. Ось тому й європейці з усіма перевагами своєї цивілізації мають настільки незначне впливом геть народи Сходу; вони від цих народів...

Подвійне вплив -- минулого й взаємного наслідування - зрештою викликає в людей одному й тому країни та однієї й тієї епохи таке подібність, що ті, хто найменше був би подаватися такому впливу, - філософи, вчені України і літератори - виявляють все-таки таке сімейне подібність у думках і стилі, що за цими ознаками можна відразу ж дізнатися епоху, до котрої я вони належать. Досить короткого діалогу з якимось людиною, щоб отримати повне поняття у тому, що він читає, які її звичайні заняття у якій середовищі вона живе".

>Зараза настільки могутня, що вони можуть навіювати індивідам як відомі думки, а й відомі почуття. Завдяки саме такий зарази, в відому епоху піддавалися презирству відомі твори, наприклад, "Тангейзер", через кілька років котрий порушив захоплення тих самих людей, що його осміяли.

Думки і вірування поширюються у натовпі саме шляхом зарази, а чи не шляхом міркувань, і вірування натовпу всіх епох виникали у вигляді такої ж точно механізму: затвердження, повторення і зарази.Ренан цілком слушно порівнює перших засновників християнства "з робітниками соціалістами, що поширюють свої ідеї шинками". Вольтер також говорячи про християнської релігії, сказав, "що протягом понад сто років послідовниками було лише сама знехтувана чернь".

На прикладах, аналогічних тим, куди вже вказував тут, можна ясно простежити, як зараза, діюча спочатку лише у народних шарах, поступово перетворюється на вищі верстви українського суспільства; ми можемо переконатись у цьому на наших сучаснихсоциалистских доктринах, якими час починають захоплюватися вже ті, хто засуджений зробитися першими жертвами їх торжества. Дія зарази бо так і потужно, і ним відступає всякий власний інтерес.

Саме тому всяке думка, зробившись популярним, зрештою отримує такої сили, що проникає й у самі вищі соціальні верстви і мені стає там панівним, хоча б безглуздість його була цілком очевидна. У цьому вся явище полягає дуже цікава реакція нижчих соціальних верств на вищі, тим паче цікава, що це вірування натовпу завжди є наслідком який-небудь вищої ідеї, непользовавшейся ніякого впливу у тому середовищі, де вона народилася.Обикновенно ватажки,подпавшие під агресивний вплив цієї ідеї, заволодівають нею, псують се, створюють секту, що у своє чергу псує і далі поширює їх у надрах мас, продовжують псувати її дедалі більш.Сделавшись нарешті народної істиною, ця ідея певним чином повертається до свого початкового джерелу і вже діє вищі верстви нації. Зрештою бачимо, що ж усе-таки розум управляє світом. Філософи, створивши які-небудь ідеї, які вже померли і перетворилися на прах, але завдяки описаного мною механізму, думку їх таки тріумфує зрештою.

3.ОБАЯНИЕ

Ідеї, поширювані шляхом затвердження, повторення і зарази, зобов'язані своїм могутністю переважно таємничої силі, яку вони купують, - чарівності.

Ідеї чи люди,подчинявшие собі світ, панували з нього переважно завдяки цієї непереборної силі, що називається чарівністю. Ми розуміємо значення цієї слова, але це вживається часто в різних сенсах, що пояснити його нелегко. Чарівність може складатися з протилежних почуттів, наприклад, захоплення та страху. У основі чарівності справді часто закладено саме ця почуття, а часом він існує й без них. Найбільшим чарівністю, наприклад, користуються мертві, отже, - істоти, що їх не боїмося: Олександр, Цезар, Магомет, Будда. З іншого боку є такі предмети і фікції, котра анітрошки не збуджують в нас захоплення, наприклад, жахливі божества підземних храмів Індії, проте вони, тим щонайменше, справляють величезний чарівність. Насправді чарівність - це рід панування який-небудь ідеї, або якогось справи над розумом індивіда. Це панування паралізує все критичні здібності індивіда і наповнює душу подивом і повагою. Викликаний почуття незбагненно, як і всі почуття, але, мабуть, належить при цьому порядку, якого належить зачарування,овладевающеезамагнитизированним суб'єктом. Чарівність становить саму могутню причину будь-якого панування; боги, королі і вони могли б ніколи панувати ж без нього.

Різні види чарівності можна, проте, підрозділити на головні категорії: чарівність придбане і чарівність особисте. Придбане чарівність -- то, яке доставляється ім'ям, багатством, репутацією; він може не залежати від власного чарівності. Особисте ж чарівність носить більш індивідуальний характері і може існувати разом з репутацією, славою і багатством, а може обходитися і них.

Придбане чи штучне чарівність вулицю значно більше поширене. Вже той факт, що якийсь індивід займає відоме соціальне становище, має відомим багатством і титулами, буває найчастіше досить, щоб надати йому чарівність, хоч би як було мізерно його особиста значення. Військовий у своїй мундирі, суддя у своїй мантії завжди користуються чарівністю. Паскаль справедливо символізував необхідність облачити суддів у мантії і перуки. Без цього б втратили втричі чверті свого авторитету. Найбільш лютий соціаліст буває кілька збентежений побачивши принца чи маркіза; стоїть залишити за собою такий титул, і прозорливий комерсант легко дасть себе обморочити.

Це вплив титулів, орденів і мундирів на натовп зустрічається в усіх країнах, навіть, де дуже розвинуте почуття особистої свободи. Наведу з цього приводу уривок із листа нової книжки одного мандрівника, розповідає таке у тому чарівності, яким користуються деякі особистості Англії:

"Багато разів мені вже доводилося спостерігати особливе стан сп'яніння, яке оволодіває навіть найбільш розсудливими англійцями побачивши і спілкуванні з якимсь пером Англії. Вони заздалегідь вже люблять його, аби багатство його відповідало його становищу, у його присутності вони всі переносять від цього захоплено. Вони червоніють від задоволення, що він наближається до них чи говорить із нею; стримувана радість повідомляє незвичний блиск їх очам. Але вони "лорд перебуває у крові", якщо дозволено буде не дуже висловитися, як мивиражаемся, наприклад, про іспанця, що він танцях у крові, про німця - що він музика у крові, і про француза - що він у крові революція. Їх пристрасть до коням і Шекспіру менш сильна, і вони менш беруть із неї насолод. Книжка перів має величезний збут і можна знайти у найвіддаленіших місцях і всіх як і, як Біблію".

Я торкаюся тут лише чарівності, яке мають люди; але поруч із цим можна поставити крапку і чарівність думок, літературних та мистецьких творів тощо. У разі найчастіше чарівність є наслідком посиленого повторення. Історія Комсомольця та особливо історія літератури і мистецтва, є нічим іншим, як повторення все одним і тієї ж суджень, що ніхто не сміє оспорювати і наприкінці кінців все повторюють так, як вивчили у шкільництві. Є імена і речі, яких хто б сміє торкнутися. Для сучасного читача, наприклад, читання Гомера доставляє, звісно, величезну і нездоланну нудьгу, та хто посміє зізнатися у тому? Парфенон у його справжньому вигляді є нещасної руїною, позбавлену будь-якого інтересу, але це руїна має чарівністю саме вона представляється в у тому вигляді, у якому вона є, а супроводі всієї почту історичних спогадів. Головне властивість чарівності якраз і у тому, що його передбачає бачити предмети у тому теперішньому вигляді й паралізує всякі судження. Натовп завжди, а індивіди - дуже часто потребують готових думках щодо всіх навчальних предметів. Успіх цих думок не залежить від тієї частки істини чи помилки, що у них полягає, а виключно лише від рівня їх чарівності.

Я тепер говоритиму особисте чарівності. Цей рід чарівності цілком відрізняється від штучного чи набутого чарівності та залежною ні від титулу, ні від бажання влади; вона становить надбання лише небагатьох осіб і каже їм якесь магнетичне зачарування, чинне на оточуючих, незважаючи навіть у існування з-поміж них рівності у соціальному плані місто й те що, що вони мають ніякими звичайними коштів затвердження свого панування. Вони вселяють свої ідеї, почуття тим, хто їх оточує, й ті їм коряться, як коряться, наприклад, хижі звірі своєму приборкувачу, хоча вони охоче міг би його розірвати.

Великі ватажки натовпу: Будда, Магомет, Жанна д'Арк, Наполеон мали найвищою мірою саме такий формою чарівності і, від неї, підпорядковували собі натовп. Боги, герої, і догмативнушаются, але з оскаржуються; вони зникають, як тільки їхня піддають обговоренню.

Великі люди, про чарівності котрих я раніш щойно говорив, самотужки чарівності могли б зробитися знаменитими. Звісно, Наполеон, перебувають у зеніті своєї слави, користувався величезним чарівністю, завдяки своєму могутності, проте це чарівність існувало в нього та тоді ще, що він у відсутності ніякої влади й був цілком невідомий. Завдяки протекції, він призначили командувати армією Італії й потрапив у гурток дуже суворих, старихвоинов-генералов, готових надати досить-таки сухий прийом молодого побратима, посадженому їм у шию.

Але із першої ж хвилини, з першого побачення, без будь-яких фраз, загроз чи жестів, майбутній велика людина підкорив їх собі. Тен позичає з мемуарів сучасників наступний цікавий оповідання про цьому побаченні:

">Дивизионние генерали, зокремаОжеро, старий вояка, грубий, алегероичний, дуже пишався своїм високим зростом і своєї хоробрістю, прибутку на головну квартиру дужепредубежденними проти вискочки, надісланого з Парижа.Ожеро заздалегідь обурювався, вже склавши собі думка про неї за описом і готуючисьнеповиноваться цьому "фаворитовіБарраса", "генералуВандемьера", "вуличного генералу", яку все дивилися як у ведмедя, оскільки вона завжди тримався залишиться осторонь і був замислений, притому цей малорослий генерал мав репутацію математика і мрійника. Їх запровадили. Бонапарт забарився. Нарешті, він вийшов, оперезаний шпагою, і, одягнувши капелюх, пояснив генералам свої наміри, віддав наказу і відпустив їх.Ожеро мовчав, і тільки коли вони вже на, він спохватився і вибухнув своїми звичайними прокльонами, погоджуючись разом ізМассеной, що це маленький генерал вселив цю повагу йому страх, і він геть немає може зрозуміти, чому з першого погляду він відчула себе знищеним перед його перевагою".

Чарівність Наполеона ще збільшилась під впливом його слави, що він став великим людиною. Тоді вже його чарівність зробилося майже рівносильне чарівності якогось божества. ГенералВандамм, революційний вояка, ще більше грубий і енергійний, ніжОжеро, говорив про нього маршалуд'Oрнано в 1815 року, що вони разом піднімалися сходами вТюильрийском палаці: "Мій милий, ця людина виробляє прямо мені таке чарівність, у якому не можу віддати собі звіту, до того ж настільки, що, який боїться ні Бога, ні дідька, наближаючись щодо нього, тремчу, як дитина; і він міг змусити мене пройти через вушко голки, щоб потім кинути моїй вогонь".

Наполеон надавав таку ж точно чарівність усім тих, хто наближався щодо нього.

Усвідомлюючи цілком своє чарівність. Наполеон розумів, що вона повинна лише збільшує її, звертаючись навіть гірше, ніж із конюхами, з тими важливими особами, котрі оточували й у числі яких містилися знамениті члени Конвенту,внушавшие колись страх Європі. Розповіді, які стосуються доти, укладають багато знаменних фактів такому випадку. Якось у державному раді Наполеон дуже грубо вчинив ізБеньо, з яким обійшовся, і з неуком і лакеєм. Досягнувши бажаного дії, Наполеон підійшов його й сказав: "Ви що, великий дурень, знайшли ви, нарешті, свою голову?"Беньо, високий, як тамбур-мажор, нагнувся дуже низько, і маленька людина, піднявши руку, узяв його за вухо, "було знакомупоительной милості, - пишеБеньо, - звичайним жестомсмилостивившегося пана". Такі дають ясне поняття про рівень ницості і непристойності, спричиненої чарівністю у душі деяких людей, пояснюють, чому великий деспот плекав таке величезне зневага до людей, його що оточували, у яких він справді дивився, лише як у гарматне м'ясо.

>Даву, говорячи про свою відданість й відданості Маре Бонапарта, додавав: "Якби імператор сказав обом: "Інтереси моєї політики вимагають, щоб зруйнував Париж, до того ж те щоб хто б міг, із нього вийти й бігти", - то Маре, безперечно, зберегло цю таємницю, зробив у тому впевнений, але з тих щонайменше, було б втриматися вивів із Парижа власну сім'ю і тих піддав б таємницю небезпеки. А з страху, щоб не здогадався про цю таємниці, залишив би у Парижі своєї дружини та дітей".

Треба пам'ятати саме цю надзвичайну здатність Наполеона виробляти чарівність, щоб пояснити його дивовижне повернення з острова Ельби і цю перемогу над Францією самотньої людини, з якою виступили все організовані сили великої країни, здавалося, втомленої вже з його тиранії. Але було йому лише подивитись генералів, надісланих у тому, щоб заволодіти їм, іпоклявшихся їм заволодіти, й вони негайно підкорилися його чарівності.

"Наполеон, -- пише англійський генералУолслей, - висаджується мови у Франції майже один, як утікач з маленького острова Ельби, й у кількох тижнів вміє це без будь-якого кровопролиття повалити всю організацію влади в Франції, на чолі якої знаходився її законний король. Чи є випадки, де особисте перевага людини виявлялося би більш дивовижним чином? У продовженні цієї останньої його виборчої кампанії можна ясно бачити, яку владу він мав над союзниками, примушуючи їх іти його ініціативи, як і мало треба було, що він їх розчавив остаточно".

Його чарівливість пережило його й продовжувало збільшуватися.

Завдяки саме тому чарівності потрапив у імператори його безвісний племінник. Спостерігаючи потім, як відроджується його легенда, ми можемо переконатися, наскільки ще могутня його велика тінь. Звертайтеся нічого поганого з людьми скільки вам завгодно, вбивайте їх мільйонами, викликайте навали за навалами, і всі вам вибачать, коли ви маєте достатньою мірою чарівності і таланту підтримки цього чарівності.

Я навів тут винятковий приклад чарівності, але було вказати таку випадок, щоб походження великих релігій, великих доктрин і великих імперій зробилося нам зрозумілим.Генезис від цього неясний, а то й прийняти до уваги могутню силу чарівності.

Але чарівність грунтується не виключно у власному перевагу, військовій слави чи релігійному страху. Це може мати значно більше скромне походження та все ж бути досить значним. Наше століття вказує нам багато прикладів. Однією з найбільш разючих є історія знаменитого людини (Лессепса), змінила вид земної кулі і комерційні зносини народів, відмежувавши два континенту. Він устиг у своїй підприємстві як внаслідок величезної волі, а й унаслідок чарівності, що він мав усім оточуючих. Щоб перемогти майже загальне недовіру, він мусив лише видатися. Він казав кілька хвилин, і завдяки одній його зачаруванню, противники швидко перетворювалися на його прихильників. Англійці особливо повставали проти його проекту, але було йому лише видатися в Англії, і вже на боці. Коли пізніше він проїжджав через Саутгемптон, дзвони людей телефонували до його честь, тепер Англія збирається спорудити йому статую. "Перемігши все - речі, людей, болота, скелі і піски", вона вже не вірив більш як у перешкоди і надумав було відновитиСуез в Панамі. Він з тими самими засобами, але прийшла старість; ще, віра,сдвигающая гори, рухає ними буде лише тоді, коли дуже високі. Але гори, проте, встояли і що виникла з цього катастрофа знищила блискучий ореол слави, що огортав цього героя. Його життя всього показує, як виникає чарівність та як воно може зникнути.Сравнившись у мнимій величі із найзнаменитішими героями історії, він був скинуть простими суддями своєї країни у ряди самих знехтуваних злочинців. Коли він помер, натовп сприйняла цього цілком байдуже, і лише іноземні государі вважали за потрібне вшанувати пам'ять однієї з найбільших людей історії.

Одна іноземна газета, саме "NeueFreiePresse", висловила про долю Лессепса психологічно вірні зауваження, що їх і відтворюю тут:

"Після осуду Фердинанда Лессепса нам нічого дивуватися сумного кінцю Христофора Колумба. Якщо Фердинанда Лессепса вважати шахраєм, то будь-яку шляхетну ілюзію треба визнавати злочином. Древній світ увінчав б пам'ять Лессепса ореолом слави та збудував його на Олімп, оскільки він змінив поверхню землі та справа,совершенствующее її. Своїм вироком Фердинандові Лессепсу голова суду створив собі безсмертя, оскільки народи завжди запитуватимуть ім'я людини, не побоявся принизити віку, одягнувши в халат каторжника старого, життя було славою його сучасників... Нехай нам що мовчать тим більше про невблаганності правосуддя там, де панує бюрократична ненависть до всяким великим, сміливим справам. Нації потребують таких сміливих людях, вірують у себе і які переборюють всі перешкоди поза увагою зі своєю власною особі. Геній може бути обережний; керуючись обережністю, він було б розширити коло людської діяльності.

...Фердинанд Лессепс пережив і сп'яніння успіху, і гіркота розчарувань - цеСуез і Панама. Душа обурюється буде проти цієї моралі успіху. Коли йому вдалося поєднати два моря, государі і нації віддали йому почесті, тільки після того, як і зазнав поразки, несовладав зі скелямиКордильеров, він перетворився на звичайного шахрая... Тут проявляється боротьба класів суспільства, невдоволення бюрократів і,мстящих у вигляді кримінального кодексу тим, які б піднятися з інших. ...Сучасні законодавці майже остаточно дійшли замішання перед такими великими ідеями людського генія; публіка ж у них розуміє ще менша, і якомусь генеральному адвокату, звісно, неважко довести, що Стенлі - убивця, а Лессепс - ошуканець".

Всі ці різні приклади, наведені нами, стосуються лише крайніх форм чарівності. Щоб виявити докладно його психологію, нам потрібно було поставити ці форми наприкінці низки,спускающегося від засновників релігій держав до якогось суб'єкта,старающегося осліпити свого сусіда блиском нового костюма чи орденами.

Між обома кінцями такого низки можна вмістити всі форми чарівності у різних елементах цивілізації: науках, мистецтвах, літератури і т.д., стане видно, що чарівність складає основне елемент будь-якого переконання. Свідомо чи ні, але істота, ідея чи річ, користуються чарівністю, відразу ж, шляхом зарази, викликають наслідування і вселяють цілому поколінню відомий спосіб почуттів й вислови думки. Наслідування найчастіше буває несвідомим, і це і обумовлює його досконалість. Сучасні художники, відтворюють у творах бліді кольору та застиглі пози деяких примітивних живописців, і підозрюють, звісно, чому в них стало таке натхнення. Вони самі вірять у власну щирість, а тим часом, якби знаменитий художник не воскресив цю форму мистецтва, ми б продовжували у ній побачити лише наївні сторони, і нижчу ступінь мистецтва. Ті ж художники, котрі за прикладу іншого знаменитого майстра переповнюють свої картини фіолетовими тінями, зовсім не від помічають у природі переважання фіолетовою фарби більш, чому це помічалося років п'ятдесят тому, але них настільки подіяли особисті та спеціальні враження одного художника, що вони підкорилися цьому навіюванню, тим паче, що, попри таку дивовижа, художник зумів придбати велике чарівність. В усіх життєвих елементах цивілізації можна легко знайти багато прикладів.

З усієї попереднього бачимо, що у генезисі чарівності беруть участь багато чинників, одним із найголовніших завжди було успіх. Кожна людина, має успіх, всяка ідея,завладевающая умами, нинішньому самому підставі стають недоступними ніякимоспариваниям. Доказом те, що успіх становитиме з головних основ чарівності, є одночасне зникнення чарівності зі зникненням успіху. Герой, якого натовп вважала лише напередодні, може бути наступного дня осміяне нею, якщо його зазнав невдачі. Реакція тим сильніше, чим було чарівність. Натовп дивиться тоді на поваленого героя як у рівного собі та своїм мстить через те, що поклонялась колись його вищості, якого визнає тепер. Коли Робесп'єр посилав на страту своїх колег П.Лазаренка та безліч сучасників, він користувався величезним чарівністю. Але було лише переміщенню кількох голосів позбавити її влади, і він негайно втратив свою чарівність, і натовп проводжала його за гільйотину градом так само прокльонів, якими вона обсипала його попередні жертви. Віруючі з особливою люттю розбивають богів, яким поклонялися колись.

Під упливом невдачі чарівність зникає раптово. Це може занепасти і внаслідок заперечування, але ці відбувається повільніше. Проте такий спосіб зруйнування чарівності значно більше діючий. Чарівність, яке піддаєтьсяоспариваний), вже перестає бути чарівністю. Боги і, зуміли довго зберегти свій чарівність, не допускалиоспариваний. Щоб викликати захоплення натовпу, треба завжди тримати в відомому відстані.

Глава IV. Кордони мінливості думок і вірувань натовпу

-   1. Постійні вірування, -- Незмінність деяких загальних вірувань. Вони є путівниками цивілізацій. -- Складність їх викорінення. -- У якому відношенні нетерпимість становить чеснота. -- Безглуздя якогось вірування у філософському відношенні неспроможна шкодити його поширенню.

-   2.Непостоянние думки натовпу, -- Надзвичайна мінливість думок, не що випливають із вірувань. --Кажущиеся зміни ідей вірувань. Справжні кордону цих змін. -- Зникнення загальних вірувань і надзвичайне поширення друку зумовлюють незвичайну рухливість думок у час. -- У натовпі можна знайти схильність доиндифферентизму. -- Безсилля урядів керувати думками натовпу. -- Нинішня роздробленість думок перешкоджає їх тиранії.

1.ПОСТОЯННЫЕВЕРОВАНИЯ

Між анатомічними і психологічними ознаками живих істот спостерігається тісний паралелізм. У анатомічних ознаках ми натрапляємо певні елементи, залишаються незмінними чиизменяющиеся так повільно, що потрібні цілі геологічні епохи, щоб викликати ці зміни. Але поруч із постійними,неизменяющимися ознаками існують інші, дуже рухливі, котрі піддаються зміни під впливом середовища або за допомогою мистецтва; скотарі і садівники, наприклад, можуть зі сваволі змінювати ці ознаки, притому іноді настільки, що вони цілком приховують основні риси від поглядів невідь що уважного спостерігача. У моральних рисах спостерігається таку ж явище. Поруч із незмінними психологічними елементами який-небудь раси зустрічаються елементи рухливі йизменяющиеся. Саме тому, вивчаючи вірування й думки якогось народу, ми в глибині на дуже стійка підставу, яким нашаровуються думки, так само рухливі, як і пісок, покриває якусь скелю.

Думки і вірування натовпу утворюють, отже, два розряду, різко відмінні друг від друга. До першого ми віднесемо всі великі постійні вірування,удерживающиеся багато століть, і яких спочиває вся цивілізація; такі, наприклад, ідеї християнства, феодалізму, реформації, а час - принцип націоналізму, демократичні й соціальні ідеї; до другого ставляться часові й мінливі думки, що виникають здебільшого із понять, які народжуються і зникають з кожним епохою -- це, наприклад, теорії, керівні мистецтвами література в відомі часи, ті, що викликало поява романтизму, натуралізму, містицизму тощо. буд. Ці теорії здебільшого так само поверхневі, як і мода, піддаються настільки ж змін, як, нагадуючи маленькі хвилі, які безперервно то з'являються, то зникають лежить на поверхні якогось глибокого озера.

Кількість великих загальних вірувань дуже невелика.Нарождение цих вірувань та його зникнення становлять кожної історичної раси кульмінаційні пункти її минуле й утворюють істинний остов будь-якої цивілізації.

Неважко навіяти натовпі якесь минуще думка, але важко зміцнити се душі міцне вірування, і важко знищити ця остання, як його вже встановилося. Зміна таких встановлених вірувань досягається найчастіше з допомогою дуже бурхливих революцій, та й ті, у змозі зробити це тоді, коли вірування зовсім вже втратила своєю владою над душами. Революція ж остаточно змітає те, що це теж зовсім розхитано, але тримається тільки завдяки звичці; саме томуначинающаяся революція завжди знаменує кінець якогось вірування. Неважко розпізнати того дня, коли якесь велике вірування відзначається печаткою смерті. Це тоді, як його піддається обговоренню, оскільки всяке загальне вірування є лише фікцію, яка може існувати лише за тому умови, щоб їх не піддавали дослідженню.

Але навіть якесь вірування і завагалося, все-таки установи, засновані у ньому, можуть довго зберігати чинність й лише поступово втрачають її. Коли ж воно впаде остаточно, усі, що його підтримувало, руйнується слідом за. Народ може змінитися свої вірування не інакше, як із повної зміни всіх елементів своєї цивілізації, й інші зміни відбуватимуться до того часу, доки встановиться якесь нове загальне вірування; що цього станеться, народ мимоволі перебуватиме у стані анархії. Загальні вірування необхідні підтримки цивілізацій, оскільки вони дають відоме напрям ідеям, і лише лише вони можуть навіяти віру і створити борг.

Народи завжди усвідомлювали користь придбання загальних вірувань, інстинктивно розуміючи, що зникнення цих вірувань знаменує їм годину занепаду.Фанатический культ Риму для римлян саме такий віруванням, який зробив їх владарями світу, і коли вірування це зникло, Рим занепав. Варвари ж, які знищили римську цивілізацію, тільки тоді ми досягли деякою згуртованості і могли вийти з анархії, у якій перебували до того часу, коли засвоїли собі деякі загальні вірування.

Отже, народи не безпідставно захищали свої вірування з такою затятій нетерпимістю. Така нетерпимість, варта осуду з філософської погляду, у житті народів становитиме знеобходимейших чеснот. Для підстави або ж підтримки загальних вірувань споруджувалося у середні віки б таку силу-силенну багать і так загинуло винахідників чи новаторів. Для захисту цих вірувань світ стільки раз піддавався потрясінь, стільки мільйонів людей лягли кістками з полів битв і, мабуть, стільки їх загине у майбутньому!

Дуже важко сказати загальне вірування, але воно встановлено нарешті, сила його довгий час буває нездоланний, і як не були хибні його філософські основи, все-таки навіть дуже освічені уми підпорядковуються йому. Хіба європейських народів вважали протягом хіба що п'ятнадцяти століть незаперечною істиною такі релігійні легенди, які за найближчому дослідженні виявляються так само варварськими, як і легенди Молоха. Жахаюча безглуздість такий легенди була помічено надувалася протягом багатьох століть, і навіть ті могутні генії як Галілей, Ньютон і Ляйбніц на жодну хвилину не допускали можливості її участі заперечування. Ніщо неспроможна краще цього факту довести що гіпнотизує вплив загальних вірувань, але водночас і що це ясно не свідчить про принизливі кордону, поставлені людському розуму!

Щойно який-небудь новий догмат утвердився у душі натовпу, він негайно стає натхненником всіх його установ, її мистецтва і його поведінки. Влада його над душами абсолютна. Люди довго тільки і мріють про його реалізації, законодавці клопочуть про застосуванні у житті, філософи ж, артисти і літератори займаються його роз'ясненням, відтворюючи їх у різні форми. З основного вірування можуть, звісно, виникнути тимчасові побічні ідеї, але завжди матимуть у собі відбиток того вірування з яких сталися; єгипетська цивілізація, середньовічна європейська цивілізація, мусульманська цивілізація арабів -- усі вони походять із того небагатьох релігійних вірувань, які наклали свій відбиток насамомалейшие елементи цих цивілізацій, унаслідок чого з першого погляду розпізнати ці основні вірування. Отже, завдяки загальним віруванням, люди кожної епохи бувають оточені мережею традицій, думок і звичок, від ярма що вони неспроможна позбутися і який зумовлюють їх взаємне подібність. Ці вірування управляють людьми як і, як і які з них звичаї, керівні усіма найменшими актами свого існування настільки, що й найнезалежніший розум неспроможна цілком позбутися їх від влади. Справжньою тиранією може лише така, яка несвідомо діє душі, оскільки з ним не можна боротися. Тіберій, Чингісхан, Наполеон, безперечно, були небезпечними тиранами, але Мойсей, Будда, Магомет і Лютер від щирого своїх могил ще більше панували над душами. Змова може скинути тирана, а може зробити проти якогось міцно встановленого вірування? У запеклу боротьбу із католицтвом, незважаючи навіть у позірна співчуття народних мас і всі способи винищення, так само немилосердні, як і в часиинквизиций, переможеною виявилася все-таки велика революція. Єдині справжні тирани, яких знало людство, завжди, були тіні померлих або ж ілюзії, створені самою ж людством. Безглуздя багатьох загальних вірувань з філософської погляду будь-коли перешкоджала їх торжества. Навіть більше: торжество це тільки і, можливо за умови, тоді як віруваннях полягає який-небудь таємничий дурниця; отже очевидна нісенітниця деяких сучасних вірувань ще може перешкоджати її опанувати душею натовпу.

2.НЕПОСТОЯННЫЕ ДУМКИ НАТОВПУ

Над міцно усталеними віруваннями, про які хіба що йшлося, лежить поверхневий пласт думок, ідей думок, постійно народжуваних і зникаючих. Деякі їх тримаються лише день, і навіть більш-менш важливі їх не тривають довше житті однієї покоління. Ми вже, що, яким піддаються думки, іноді мають більш поверховий, ніж суттєвий характер, і завжди носять у собі відбиток характеру раси. Розглядаючи, наприклад, політичні установи країни, у якій живемо, ми вказували, що протилежні на вигляд партії: монархісти, радикали, імперіалісти, соціалісти й т.п. по суті мають цілком однаковий ідеал, що залежить виключно від розумового будівлі нашої раси, позаяк у інший раси під цим самим назвою мається на увазі цілком протилежний ідеал. Ніякі назви,присваиваемие думок, ні хибне застосування у житті що неспроможні змінити сутності речей.Буржуа революції, просочені латинської літературою івперившие свої погляди в римську республіку, запозичували в неї її закони, її пуки прутів, приховували сокири, і тоги, намагаючись запозичити її закладу і слідуючи в усьому її, приміром. Але де вони стали римлянами що від цього, хоч і знаходилися під впливом могутнього історичного навіювання. Роль філософа, отже, у тому, щоб розшукати те, що вціліло від колишніх вірувань під зміненій зовнішністю, і розрізнити, у цьомудвижущемся потоці думок треба віднести з цього приводу загальних вірувань і раси.

Не володіючи таким філософським критерієм, можна було б, що натовп змінює свої релігійні і політичні переконання часто і коли йому заманеться. У насправді, всю історію, політична, релігійна, художня і літературна свідчить про це. Візьмемо, наприклад, дуже короткий період нашої історії, від 1790 до 1820 р. - тридцятирічний проміжок часу, захоплюючий лише одне покоління. Ми, що натовп була спочатку монархічній, потім надзвичайно революційної, потім сталаимпериалистской і, нарешті, знову повернувся монархізму. У релігію у це водночас натовп переходить від католицизму до атеїзму, потім додеизму і, нарешті, повертається до перебільшеним формам католицизму. Та надходить жодна лише натовп, чи ті, хто керує нею; ми із подивом бачимо, щоб ці самі члени Конвенту, закляті вороги королів, які визнають ні богів, ні монархів, стають самим

і смиренними слугами Наполеона і з благочестям несуть воскові свічки в процесіях при Людовіку XVIII.

На наступні років скільки змін відбулося під думках натовпу! "Підступний Альбіон" стає у на початку цього століття союзником Франції при наступнику Наполеона, і Росія, зазнала двічі нашому нашестю й дужерадовавшаяся нашої останньої невдачі, раптом стало визнаватися нами найкращим нашим іншому.

У літературі, мистецтвах і філософії такі зміни відбуваються рішуче. Романтизм, натуралізм, містицизм тощо. народжуються і гинуть одна одною, і артист і письменник, які вчора ще звеличувалися нами, сьогодні її вже збуджують лише одна глибоке презирство.

Якщо ми аналізувати всі ці зміни, удавані нас настільки глибокими, то побачимо, що це, що суперечить загальним віруванням почуттями раси, має лише ефемерне існування, й тимчасовоуклонившееся протягом річки повертається завжди знову до свого колишньому напрямку. Думки, які пов'язані ні з якою загальним віруванням чи почуттям раси і, отже, які мають міцності, перебувають при владі будь-яких випадків, інакше кажучи, залежить від найменших змін середовища. З'явившись 1905 року під впливом навіювання і зарази, думки ці мають тимчасовість: вони народжуються і зникають, ми інколи з той самий швидкістю, як піщані дюни, завданих вітром березі моря.

Нині кількість рухливих думок натовпу побільшало, ніж коли-небудь, і це обумовлюється такими трьома причинами:

Перша причина - це поступове ослаблення колишніх вірувань, які дедалі більше і більше втрачають своєю владою не можуть вже діяти на минущі думки натовпу, даючи і їм відоме напрям. Зникнення загальних вірувань надає місце масі особистих думок, які мають ні минулого, ні майбутнього.

Друга - усе це дедалі більшу могутність натовпу, яка зустрічає дедалі менш противаги, і як наслідок незвичайна рухливість ідей,наблюдающаяся у натовпі, може виявлятися цілком вільно, не зустрічаючи ніде перешкоди.

Третя - печатку, яка поширює найсуперечливіші думки і уселяннями одного роду швидкосменяющая навіювання іншого роду. Отже, жодна думка неспроможна утвердитись і засуджується на загибель колись, чим він встигне поширитися настільки, щоб зробитися загальним.

Всі ці причини викликали цілком нову явище історія світу до того ж найвищою мірою притаманне сучасної епохи - це безсилля урядів керувати думкою натовпу.

Колись, ще дуже давно, дію урядів, вплив кількох письменників та дуже невеликої кількості органів друку були істинними регуляторами думок натовпу. Нині письменники втратили всяке вплив, журнали ж слугують лише відбитком думок натовпу. Що ж до державних людей, то замість спрямовувати думка натовпу, вони намагаються його слідувати. Вони бояться цієї думки, і це страх, іноді яка доходила до ступеня жаху, позбавляє їх стійкості у вчинках.

Отже, думка натовпу прагне дедалі більш до того що, щоб зробитися вищим регулятором політики. Нині його вже настільки користується владою, що ще може нав'язувати державі відомі союзи, як це можна було цікаво спостерігати нещодавно у справі союзу з Росією, викликаного виключно народним рухом. Характерним симптомом нашим днів є й згоду тат, королів і імператорів давати інтерв'ю, і викладаючи своїх поглядів щодо зазначеного предмета, віддавати їх у суд натовпу. Колись казали, що політика повинна бути справою почуття, та чи можна мовити тепер, коли політика дедалі більш керується імпульсами непостійної натовпу, яке визнає розуму і підпорядковується лише почуттю?

Що ж до друку, колись керувала думками натовпу, те й вона, подібно урядам, мала стушуватися перед могутністю натовпу. Звісно, печатку та тепер ще й представляє значну силу, але вона служить відбитком думок юрби юнаків і їх безперервних змін.Сделавшись простим довідковим агентством, печатку відмовилася від проведення натовп яких би не пішли ідей чи доктрин. Вона стежить над усіма змінами суспільної думки, причому на умови конкуренції змушують її ознайомитися з цим дуже уважно через побоювання позбутися своїх читачів. Старі органи друку, серйозні й впливові, наприклад, ">Constitutionnel", ">Debats", ">Siecle", яких попереднє покоління прислухалося з такою самою благоговінням, як до ораторам, зникли чи перетворилися на довідкові аркуші,помещающие сміховинну літопис, світські плітки і фінансові реклами. Коли ж можна знайти в нас тепер настільки багату газету, щоб редактори її дозволили собі висловлювати свої власні думки? Та й якої ваги може мати ці думки очах читачів, бажаючих лише, щоб доставляли відома і забавляли їх, і постійно бояться, що з будь-якої рекомендацією газети приховується спекуляція? Критика не вирішується навіть рекомендувати якусь книжку або театральну п'єсу, оскільки вона може лише зашкодити іконам, а не допомогти. Журнали настільки усвідомлюють непотрібність критики чи якогось особистого думки, що вони помалу знищили все відділи літературної критики і обмежуються тільки тим, що друкують лише одна назву книжки, додаючи дві-три рядки реклами й більше нічого. Через двадцять років, мабуть, така сама доля спіткає і театральну критику.

>Прислушивание до думки натовпу становить час головну турботу пресі й урядів. Яке дію справило ту чи іншу подія, законодавчий проект, мова - ось що він постійно треба знати! Але це зовсім легко, бо ні і що може бутиизменчивее думок натовпу, і часто можна спостерігати, як натовп піддає прокляттям те, що вона вважала напередодні.

Таке повну відсутність керівництва думками натовпу як і, як і руйнування загальних вірувань, мали своїм кінцевим результатом повне розпадання будь-яких переконань і всі яке збільшувалося байдужість натовпу до всього того, що ні стосується її безпосередніх інтересів. Питання, які стосуються таким доктринам як соціалізм, знаходять переконаних захисників лише цілком неписьменних шарах, які робочі на фабриках і копальнях. Дрібні буржуа і створить робочі, отримали деяке освіту, чи заразилися скептицизмом, або ж стали надзвичайно мінливі у своїй образі думок.

>Совершившаяся протягом двадцяти п'яти еволюція у цьому напрямі справді разюча. У попередню і навіть дуже віддалену епоху думки все-таки відзначали деяке орієнтування у напрямку, вони витікали з якогось основного загального вірування.Монархист фатально повинен мати відомі, дуже певні переконання, як і історії, і у науці, а республіканець повинен мати цілком протилежні ідеї.Монархист, наприклад, був переконаний у цьому, що не походить від мавпи, тоді як республіканець був переконаний у противному.Монархист мав із жахом говорити про революції, а республіканець - з повагою. Одні імена вимовлялися з благоговінням, інші не міг вимовляти інакше, і з прокльоном. Навіть у Сорбонні панувало схоже наївне ставлення до своєї історії. Нині внаслідок обговорень і політичного аналізу думки втрачають своє чарівність, їх різкості швидко згладжуються. Лише дуже деякі з цих думок зберегли ще настільки сили, щоб захоплювати б нас і сучасна людина дедалі більш охоплюють байдужістю.

Не будемо, проте, занадто жалкувати з приводу такому загальному зникнення стійкості думок. Не можна, звісно, заперечувати, що у житті народу це є симптомом занепаду. Без всяким сумнівом, ясновидці, апостоли, ватажки, одне слово, переконані люди мають зовсім інший силою, ніж заперечники, критики і байдужі. Але слід забувати: за існуючої могутність натовпу всяке думка, що має достатньою мірою чарівності, аби оволодіти нею, має відразу ж отримати такутираническую влада, що ера вільних суджень припинилася б надовго. Натовп є владаря, іноді миролюбного, як було миролюбніГелиогобал і Тіберій, проте жахливого в моменти власних примх. Якщо цивілізація підпаде під владу натовпу, вона стає у залежність від безлічі випадків не може вже довго протриматися. Якщо щось і може відстрочити годину остаточного руйнації, це саме таке дедалі більшу байдужість натовпу до кожного загальному віруванню.

Відділ третій. Класифікація і опис натовпу різних категорій

Глава I. Класифікація натовпу

Загальне поділ натовпу. -- Її класифікація.
1.Разнородная натовп. -- Як вона утворюється. -- Вплив раси. -- Душа натовпу виражена то менше, чим сильніший душа раси. -- Душа раси відбиває стан цивілізації, душа натовпу -- стан варварства.
2.Однородная натовп, -- Поділ однорідної натовпу. -- Секти, касти і класи.

Ми вивчили вже спільні риси, властиві одухотвореною натовпі; тепер потрібно розглянути приватні особливості, що приєднуються до цих загальних рис в зборах різних категорій тоді, як під впливом відповідних збудників ті зібрання перетворюються на натовп.

Вихідною точкою при класифікації натовпу служитиме нам просте скопище.Низшая форма такого збіговиська спостерігається тоді, як його складається з індивідів різних рас і немає інший загальної зв'язку, крім більш-менш шанованої волі одного вождя.Типом такого збіговиська є варвари дуже різного походження,наводнявшие римську імперію багато століть. З цього скопищем, що складається з різних рас, перебуватиме така натовп, що під впливом відомих чинників придбала вже спільні риси, і наприкінці кінців утворила расу. Принагідно й у такому натовпі можуть спеціальні риси, характерні для натовпу різного роду, проте з них переважатимуть більшою або меншою мірою риси, властиві раси.

Обидві категорії збіговисьок під впливом чинників, ми говорили вище, можуть перетворюватися на організовану чи одухотворену натовп. У цьому організованою натовпі ми встановлюємо такі відмінності:

А. Натовп

1. Анонімна (вулична натовп, наприклад) різнорідна

2.Неанонимная (присяжні, парламентські зібрання тощо.)

У. Натовп

1. Секти (політичні, релігійні тощо. буд.) однорідна

2.Касти (>военние,духовенстао, робітники і т. буд.)

3. Класи (буржуазія, селянство тощо. буд.)

Постараємося кількома словами визначити головні відмінності цих різних категорій натовпу.

1.РАЗНОРОДНАЯТОЛПА

Про характерних рисах цього натовпу ми вже казали раніше. Така натовп складається з індивідів, найрізноманітніших зі своєї професії та розумовому розвитку. Ми знаємо вже, що колективна психологія людей, їхнім виокремленням діючу натовп, відрізняється значно від своїх індивідуальної психології, і розумовий розвиток не перешкоджає цьому. Ми знаємо, що у зборах розум не відіграє ролі, і двигунами є несвідомі почуття.

Основний чинник - раса - дозволяє нам встановити ще більше глибокі різницю між різноманітними формами такий натовпу. Ми мусили неодноразово повертатися до питання тієї ролі, яку він грає раса, й указувати, що вона є могутнім чинником, визначальним вчинки покупців, безліч, ще, виявляється у діях та властивості натовпу. Натовп, що складається з індивідів найрізноманітніших, але одному й тому ж раси (наприклад, англійців чи китайців), істотно відрізняється від натовпу, до складу якої входять індивіди також різного роду, але належать до найрізноманітніших расам (наприклад, російські, французи, іспанці).

Глибокі відмінності, створювані спадкової розумової організацією подумки і почуттях людей, відразу ж виступають назовні, щойно якісь обставини, досить .втім, рідкісні, з'єднують разом у натовпі, до того ж приблизно у рівної пропорції, індивідів різної національності; ці відмінності виявляються попри те що що здається спільність інтересів, що спонукали їх зібратися разом. Спроби соціалістів зібрати загалом конгресі представників робочого населення кожної країни зазвичай наводили тільки в найзатятішим розбіжностям. Латинська натовп, аби вона була революційна чи консервативна, неодмінно повернеться втручання держави для реалізації своїх вимог. Ця натовп завжди виявляє схильність до централізації іцезаризму. Англійська самих або американська натовп не визнає держави й звертатиметься до приватній ініціативі. Французька натовп найбільше стоїть за рівність, англійська -- за свободу. Такі відмінності, що існують між расами, ведуть до того що, що соціалізм і демократія становлять майже стільки ж різноманітних форм, скільки є націй.

Душа раси цілком полонить душу юрби юнаків і має могутню силу, обмежує її коливання. Слід визнати основним законом, що нижчі властивості натовпу виражаються то менше, чим сильніший у ній розвинена душа раси. Панування натовпу означає варварство або ж повернення до варварством. Тільки шляхом придбання міцно організованою душі раса може позбутися помалу від нерозумної влади з неї юрби юнаків і вийти зі стану варварства.

Залишивши осторонь расу, ми можемо розділити різнорідну натовп на два відділу: натовп анонімну, вуличну натовп, і натовпнеанонимную, до котрої я треба віднести все дорадчі зборів, наприклад, присяжних. Відчуття відповідальності, яке у натовпі першого роду, розвинене у натовпі другого роду свого і надає її вчинкам часто-густо зовсім інша напрям.

2.ТОЛПАОДНОРОДНАЯ

Натовп однорідна складається з трьох категорій: сект, каст і класів

.

>Секта представляє першу ступінь організації однорідної натовпу. До її складу входять індивіди різної професії та виховання, різної середовища, причому єдиною зв'язком з-поміж них служать вірування. Такі, наприклад, різні релігійні, і навіть політичні секти

.

Каста представляє вже найвищий ступінь організації, доступну натовпі. До складу секти, як ми бачили, входять індивіди різних професій, виховання та середовища, пов'язані лише спільністю вірувань, тоді як до складу касти входять лише індивіди одному й тому ж професії, отже, що відбуваються приблизно з одному й тому ж середовища проживання і отримали один і той ж виховання. Такі будуть касти військова та своє духовне.

Клас утворюється індивідами різного походження, зібранням не внаслідок спільності вірувань, як це ми бачимо в членів який-небудь секти, над силу спільності професійних занять, як це бачимо в касті, але з відомих інтересів, звичок, які утворилися під впливом однакового способу життя й виховання. Такі, наприклад, буржуазний клас, землеробський тощо.

У роботі я - не буду укладати докладний дослідження натовпу однорідної (секти, касти і класи), оскільки відкладаю це близько наступного томи. Своє ж дослідження натовпу різнорідною маю намір закінчити зображенням кількох певних категорій цього натовпу, обраних мною як типи.

Глава II. Злочинна натовп

так звана злочинна натовп. -- Натовп то, можливо злочинна з погляду закону, але не такою з погляду. -- повна несвідомість вчинків натовпу. -- Різні приклади. -- Психологія ">сентябрьщиков". -- Їх міркування, чутливість, лютість і.

Назва "злочинна натовп" у жодному разі наближається до такий натовпі, котра вже після відомого стану порушення перетворилася на простий несвідомий автомат,повинующейся навіюванням. От і все-таки зберігаю ця хибна назва, оскільки вона узаконене новітніми психологічними дослідженнями. Безперечно, деякі дії натовпу злочинні, якщо їх необхідно розглядати власними силами, але давайте тоді і вчинок тигра, що пожирає індуса, також слід назвати злочинним. Злочини натовпу завжди викликані якимось дуже могутнім навіюванням, і індивіди, учасники скоєнні цього злочину, переконані, що вони виконали свій обов'язок, що не можна сказати про звичайному злочинці.

Історія злочинів натовпу цілком підтверджує усе сказане вище. Як типовий приклад можна навести вбивство губернатора Бастилії деЛоней. Після взяття цієї фортеці губернатора оточила дуже збуджена юрба, зі збором усіх сторін почали обсипати ударами. Одні пропонували його повісити, інші - відрубати йому голову чи прив'язати його до хвосту коня. Відбиваючись, він випадково вдарив ногою однієї з присутніх. Відразу ж хтось запропонував, щоб який одержав удар перерізав горло губернатору, і ця пропозиція була негайно прийнято натовпом.

Той, кому довелося виконати роль ката, був кухар без місця, що вирушав разом з іншимизеваками до Бастилії подивитися, що в ній робиться. Дотримуючись загальному рішенню, він був переконаний, що робить патріотичний подвиг і навіть заслуговує медалі через те, буцімто вбив чудовисько.Врученной йому шаблею Кромвель ударив губернатора по голою шиї, але шабля виявилася погано заточеної. Тоді він спокійнісінько видобув із своєї кишені маленький ножик з чорним ручкою, й, оскільки як кухарі він навчився різати м'ясо, то, при допомоги цього ножа благополучно закінчив операцію, яку мав зробити.

І тут можна ясно простежити дію механізму, про яку зазначалося: послух навіюванню, тим паче могутньому, що його буває колективним, і впевненість вбивці у цьому, що він робить гідний похвали вчинок, впевненість тим паче сильна, що він бачить одностайне схвалення своїх громадян. Звісно, такий учинок буде злочинним з погляду закону, але з погляду так не назвемо його.

Загальні риси злочинної натовпу таку ж, як та всякою іншою натовпу: сприйнятливість до навіюванню, легковір'я, мінливість, пріоритет почуттів, як хороших, і поганих. Всі ці риси ми можемо знайти в натовпу, залишила собою одне з жахливих спогадів з нашого історії - це звані ">сентябрьщики". Але вони, втім, можна зустріти багато спільних із убивцямиВарфоломеевской ночі. Подробиці, що їх наведу тут, запозичені у Тена,почерпнувшего їх із мемуарів сучасників.

Невідомо з точністю хто віддав розпорядження чи вселив цю повагу ідею спустошити в'язниці у вигляді побиття ув'язнених. Чи був то Дантон, чи інший - однаково. Нам у разі цікавий тільки самий факт могутнього навіювання, отриманого натовпом, яку покладено було скоєння вбивств.

Натовп убивць полягала приблизно з чотирьохсот чоловік і являла собою найдосконаліший тип різнорідною натовпу. За виключенням невеличкого числа професійних жебраків, майже всю її складалася з крамарів і ремісників всіх розрядів: башмачників, слюсарів, перукарів, каменярів, чиновників, комісіонерів тощо. Під упливом такої ж навіювання, якому підкорився кухар у наведеному вище разі, всі були цілком впевнені, що вони роблять патріотичний борг. Вони виконували подвійну обов'язок - суддів і катів - і зовсім вважали себе злочинцями.

>Проникнутие важливістю своєї місії, вони, передусім, утворили рід трибуналу, й у відразу ж виказала вся однобічність суджень юрби юнаків і її правосуддя. Через величезної кількості обвинувачуваних було вирішено, що дворяни, священики, офіцери, придворні, одне слово, люди, одне звання яких служить вже достатнім доказом їхньої вини у власних очах доброго патріота, будуть вбиті гуртом, без подальших міркуваннях і спеціальних рішень суду; стосовно інших, їх потрібно було судити з зовнішнім виглядом за їхніми репутації. Отже, натовп задовольнила вимогам своєї примітивною совісті й могла вже в законних підставах розпочати вбивствам, даючи волю своїм інстинктам лютості, генезис яких було мною зазначений вищою, і які у натовпі розвиваються завжди у дуже високою ступеня. Але це інстинкти анітрохи не заважаютьпопеременному прояву цілком протилежних почуттів у натовпі, наприклад, чутливості, яка сягає той самий крайності, як і лютість.

Люди ці мали експансивної чутливістю, що характеризує паризького робочого. Одне з федератів, наприклад, дізнався, що ув'язнених у державної в'язниці були позбавлені води на 26 годин. Він прийшов у таку лють, що було б розтерзати недбайливого тюремника, за нього не було заступилися самі ж ув'язнені. Коли імпровізований трибунал виправдовував когось із ув'язнених, стража і вбивці обіймали його захоплено, лунали найзатятіші оплески, та був знову бралися до масовим вбивствам. Під час самого скоєння убивств не припинялося веселощі; танцювали навколо трупів, встановлювали лави для "дам", хотіли бачити, як вбивають аристократів. У цьому вбивці не переставали виявляти цілком специфічне почуття справедливості. Одне з убивць заявив трибуналу, що дами, присутні далеко, недобачають, І що лише небагатьом із присутніх випадає частку задоволення бити аристократів. Трибунал визнав справедливість цього зауваження, і було вирішено засуджених повільно проводити між шпалерами убивць, які бити їх тупим кінцем шаблі, аби продовжити муки. Вони батували цілком оголені жертви протягом півгодини і далі, коли вже вдосталь надивилися, нещасних кінчали, розкриваючи їм животи.

Однак у іншому відношенні вбивці виявляли таку велику педантичність і, яку важко було б очікувати вони. Не брали, наприклад, ані копійки, ні коштовностей, знайдених своїх жертв, і всі цілою приносили у комітети.

В усіх життєвих такі дії можна спостерігати первинні форми міркування, характерні до душі натовпу. Так, перерізавши від 12000 до 15000 ворогів нації, натовп негайно підкорилася новому навіюванню. Хтось висловив зауваження, що у інших в'язницях, там, де сидять старі злиденні, бродяги і молоді арештанти, багато перебуває зайвих ротів, яких непогано було уникнути; притому адже з-поміж них, безсумнівно, мають існувати й ворогів народу, на кшталт певної паніДелярю, вдови отруйника. "Напевно, вона розлютована, котрий сидить у в'язниці. Якби могла, то підпалила Париж; вона, вже вірно, говорила це, нею було сказано це! Ще одного удару мітли!". Такі докази видалися настільки переконливими натовпі, що всі укладені були перебиті гуртом, у тому числі близько трьохсот п'ятдесяти дітей від 12 до 17 років, "які теж могли згодом перетворитися на ворогів нації, тому краще було позбутися них а тепер.

Після тижня такої праці, коли всі було завершено, вбивці могли нарешті й подумати про відпочинок. Цілком переконані у цьому, що вони заслужили подяку батьківщини, вони стали до влади з вимогою нагороди; найбільш ж ретельні навіть заявили домагання отримання медалі.

Історія Комуни 1871 року також укладає у собі немало подібних фактів. І доведеться ще неодноразово спостерігати щось схоже, оскільки вплив натовпу дедалі зростає, а перед нею капітулюють.

Глава III. Присяжні і кримінальні суди

Присяжні кримінальних судів. -- Загальний характер присяжних. -- Статистика вказує, що й рішення незалежні від своїх складу. -- Як робити вигляд на присяжних. -- Слабка дію міркувань. -- Способи переконання, яких вдаються знамениті адвокати. -- Характер злочинів, яких присяжні виявляють поблажливість чи строгість. -- Користь установи присяжних і найбільша небезпека, яку представила б заміна їх суддями.

Без можливості розглянути тут усе категорії присяжних, я зупинюся тільки тієї, яку вважаю найважливішою, на присяжних кримінального суду. Ці присяжні є чудовий зразок натовпу різнорідною,неанонимной. Ми вважаємо тоді й сприйнятливість до навіюванню, і переважання несвідомих почуттів разом із слабким розвитком здібності розмірковувати, і вплив ватажків, тощо., тощо. Вивчаючи цю категорію присяжних, ми можемо спостерігати цікаві зразки помилок, які можна зроблено людьми, не присвяченими в психологію мас.

Присяжні передусім дають нам прекрасний приклад того, як має значення, з погляду прийнятих рішень, розумовий рівень окремих індивідів, входять до складу натовпу. Ми раніше казали, що розум не відіграє ролі у вирішенні дорадчого зборів, що стосуються загальних, а чи не виключно технічних питань.Суждения, висловлені щодо загальних питань зборами каменярів і бакалійників, мало від суджень учених і артистів, що вони зберуться разом для наради з цих питань. Свого часу, саме до 1848 року, адміністрація робила надто ретельний вибір осіб, покликаних виконувати обов'язки присяжних, зупиняючись переважно на людях освічених, професорів, чиновників, літераторів тощо. І ось присяжні набираються з дрібного купецтва, крамарів, господарів, робітників і службовців. І найбільшому подиву фахівців, статистика зазначила, що який був склад присяжних, вирішення її бувають тотожні. Самі судді, хоч як ставилися вороже до заснування присяжних, було неможливо не визнати справедливості цього факту. Ось як висловлюється з цього приводу колишній голова кримінального суду Берар деГляже у "Спогадах".

"Нині вибір присяжних перебуває у неминучого у руках муніципальних радників, які записують одним і виключають інших за бажання, керуючись політичними і виборчими міркуваннями, пов'язаними з їхніми становищем... Більшість вибраних складається з комерсантів, менш великих, як, які вибиралися у давнє час, і із працівників у різних відомствах... Але всі думки і всі професії зливаються від імені суддів, причому, деякі їх виявляють гарячність неофітів; дух присяжних, в такий спосіб, не піддався змін і вироки їх залишилися самі".

З цієї цитати ми утримуємо лише висновки, цілком справедливі, але з пояснення, оскільки де вони вірні. Дивуватися тут нічому, бо психологія натовпу, отже, і присяжних, здебільшого невідома ні суддям, ні адвокатам; доказом того може бути, наприклад, наступний факт, викладений автором вищенаведеної цитати. Одна з найбільш знаменитих адвокатів кримінального судуЛашо, систематично користувався своїм правом відкидати присяжних і завжди виключав зі списку присяжних всіх освічених людей. Проте досвід довів зрештою всю непотрібність що така винятків, і бачимо тепер, що більше юстиції і адвокати, по крайнього заходу у Парижі, цілком відмовилися від цього системи, і, попри це, як цілком слушно помічає деГляже, вироки присяжних залишилися незмінними, "де вони стали ані кращою, ані гіршою після цього".

Присяжні, як і натовп, легко підпорядковуються впливу почуттів та обмаль - впливу міркування. "Вони можуть встояти, - каже один адвокат, - побачивши жінки, яка годує груддю свого немовляти, або задефилировании сиріт їх". "Щоб здобути розташування суддів, жінці досить бути симпатичної", каже деГляже.

>Безжалостние до таких злочинів, що потенційно можуть торкнутися їх особистій безпеці, справді найнебезпечнішим суспільству, присяжні дуже поблажливими злочинів, досконалим під впливом пристрасті. Вони дуже нечасто трапляються суворими дівчатам, винним у дітовбивстві, або до покинутій дівчині,облившей сірчаної кислотою свого спокусника. В усіх життєвих такі випадки присяжні інстинктивно розуміють, що злочину ці невідь що небезпечні суспільству, і у країні, де існує законів, які сприяють самотнім дівчатам, злочин тієї, яка мстить за себе, швидше навіть корисно, ніж шкідливо, бо вона служить застереженням спокусителів.

Зауважимо мимохіть, що ця різниця, яке інстинктивно робиться присяжними між злочинами небезпечні у плані нашого суспільства та не небезпечні у плані нього, позбавлене справедливості. Мета кримінальних законів повинна, звісно, належати до тому, щоб захищати суспільство від небезпечних злочинців, а не у цьому, мстити їм. Але наші кримінальні кодекси і особливо наші судді досі просякнуті духом помсти старовинного первісного права, термін ">vindicta" майже вживається ними. Доказом такої схильності наших суддів служить відмова більшості застосовувати чудовий закон Беранже, що дозволяє засудженому відбувати своє покарання лише тоді, що він зробить рецидив. Тим більше що, кожен із суддів чудово знає, оскільки це доводиться статистикою, що "застосування покарання вперше неминуче тягне у себе рецидив злочину. Але суддям завжди здається, що російське суспільство залишилося не відомщеним, якщо вони звільняють засудженого, і відтак вони воліють створювати небезпечних рецидивістів, ніж залишати суспільство без належного помсти.

Присяжні, як і будь-яка натовп, легкоослепляются чарівністю, і було, як "цілком вірно помічає деГляже, вони демократичні за складом, але з тих щонайменше вониаристократични у своїх уподобаннях.

"Ім'я, походження, велике стан, репутація, захист знаменитим адвокатом, і взагалі усе те, що вирізняє та блищить, становлять для обвинувачуваних дуже вигідна умова".

Кожен хороший адвокат повинен найбільше піклується у тому, щоб діяти на почуття присяжних, як діють на почуття натовпу; вона повинна багато розмірковувати, якщо він захоче звернутися до цьому способу, маєш користуватися лише найпримітивнішими формами міркувань. Один англійський адвокат, який славився своїм успіхом у кримінальній суді, зазначив, як слід діяти. "Він уважно стежив за присяжними під час свого виступу. Це найбільш сприятливий момент. Завдяки чуттю і звичці, адвокат читав на обличчях присяжних враження, вироблена кожної його фразою, словом, і виводив звідси свої висновки. Насамперед йому довелося розрізнити тих, хто вже заздалегідь був у боці.Укрепив їхня сприяння одну мить, вона вже переходив до тих, хто здавався йому розташованим на користь обвинувачуваного, і намагався вгадати, що відновлює їх проти. Це найважча частину роботи, оскільки можуть же існувати безліч причин, що породжують бажання засудити людини крім будь-якого почуття справедливості".

У цих кількох рядках резюмується весь механізм ораторського мистецтва, і ми можна зрозуміти, чому промови, приготовлені заздалегідь, завжди буде так погано діють. Треба змінювати висловлювання щохвилини, постійно повідомивши їм про продуковане враження.

>Оратору не доводиться залучати зважується на власну бік всіх присяжних - він має залучити лише ватажків, що дають напрям якоїсь спільної думки. Як у будь-якій натовпі, і тут, є лише мало індивідів, які ведуть у себе інших. "Я переконався на досвіді, - каже адвокат, якого цитую, - зараз проголошення вироку досить буває однієї чи двох енергійних людей, щоб захопити у себе інших присяжних.

>Этих-то двох-трьох ватажків і треба постаратися переконати адвокату з допомогою грамотних прочуханок. Насамперед слід постаратися їм сподобатися. Якщо ви хоч зуміли сподобатися індивіду у натовпі, вона вже готовий перейнятися всяким вашим переконанням і знаходить чудовими усі ваші докази, які вони були. Наводжу наступний анекдот, запозичений мною з одній цікавій книжки проЛашо:

"Відомо, що під час своїх захисних промов, виголошуваних у суді,Лашо постійно не втрачає не врахували двох чи трьох осіб із присяжних, які видавалися йому впливовими, але незговірливими.Обикновенно йому вдавалося пом'якшити цих упертюхів, але якось потрапив у провінції він побачив такого, яку не діяла ніяка аргументація, як і раніше, щоЛашо роздавав її проти нього ще впродовж цілих три чверті години. То був перший із почарківців другого лаві, сьомий за рахунком присяжний. Було чому завітати у розпач! Раптом, у розпал своїх жагучих переконань,Лашо зупиняється і, звертаючись до голови суду, каже: "Пане голова, не можете ви наказати спустити завісу там, навпаки: пан сьомий присяжний зовсім засліплено сонцем". Сьомий присяжний, почервонівши, посміхнувся й подякував. З цієї хвилини від якого вже був притягнутий набік захисту".

Чимало письменників, і навіть із дуже видатних, останнім часом стали сильно нападати на установа присяжних, служить, проте, нам єдиною захистом проти помилок і прямих помилок (притому дуже частих) такий касти, яка підлягає ніякому контролю. Деякі з цих письменників хотіли б, щоб присяжні вибиралися лише з освічених класів. Але ми довели вже, що рішення присяжних і за таких умовах залишаться самі, що тепер, за нинішнього складу присяжних. Інші, виходячи з помилках в вироках присяжних, хотіли б цілком скасувати цих останніх і замінити їх суддями. Проте ті помилки, у яких тепер так звинувачують присяжних, передусім робляться самими суддями, оскільки бо коли котрійсь із обвинувачуваних постає перед присяжними, це отже, що його раніше визнали винним самі судді: слідчий, прокурор та інших.

Магістратура справді єдиний відомством, дії якого піддаються жодному контролю). Попри все революції, демократична Франція не має все-таки правом ">HabeasCorpus", яким так іронічно пишається Англія. Ми вигнали всіх тиранів, але у кожному місті ми посадили суддю, котрий за своєму розсуду розпоряджається честю та свободою своїх громадян. Найбільш незначний слідчий, ледь встиг зіскочити зі школи, отримує обурливе право відправляти на власний розсуд за грати найпочесніших громадян, до того ж виходячи з лише простих особистих підозр, у яких зобов'язаний нікому віддавати звіту. Він може протримати в в'язниці півроку, рік за приводом слідства й потім відпустити їх це без будь-якого винагороди чи вибачень.Приказание навести суд цілком рівносильне знаменитому ">Lettre decachet", з тією різницею, що цим останнім засобом, яку справедливо так докоряли колишньої монархії, могли користуватися тільки дуже важливі особи, тепер цей засіб перебуває у руках цілого класу громадян, яких у жодному разі не можна зарахувати до розряду найосвіченіших й напрацювання незалежних.

Хіба випливає з цього, якби обвинувачуваного судили судді, а чи не присяжні, він втратив б єдиного шансу виправдання? Принаймні, помилки присяжних є лише наслідком помилок суддів. Тільки ці останні трапляються винні в жахливих судових помилках на кшталт недавнього випадку з лікарем Л., який був притягнутий до відповідальності одним досить-таки обмеженим слідчим суддею виходячи з лише показаньполуидиотки, яке обвинуватило доктора у цьому, що він зробив їй викидень за 30фр. Доктор, звісно, було б відправлений на каторгу, але вибух обурення суспільної думки, змусивши глави держави негайно помилувати його. Чесність підсудного, засвідчена усіма її співгромадянами, здавалося, мала довести грубість помилки, й які самі судді навіть визнавали це, але слідуючи духу касти, зробили усе від нас залежне, щоб завадити помилуванню. В усіх життєвих справах присяжні, котрі розуміють в технічні подробиці, природно, прислухаються до того що, що говорить обвинувачення, і наприкінці кінців заспокоюються тим, що було розслідувано суддями, вже досвідченими в різних тонкощах. Хто ж у такому разі є істинним винуватцем помилок - судді чи присяжні? Будемо само ретельно охороняти інститут присяжних, оскільки вона становить, напевно, єдину категорію натовпу, вона може бути замінена ніякими окремими особистостями. Лише цей інститут стані пом'якшити суворості законів, у яких оскільки вони однакові всіх, повинні прагнути бути сліпі у принципі не можуть брати до уваги окремі випадки.Недоступний співчуття і визнає лише сам віршик закону, суддя зі своїми професійної строгістю присудить до однаковому покаранню грабіжника, вбивцю і бідну дівчину, кинуту напризволяще своїм спокусником, яку довела до дітовбивства потреба. Присяжні ж інстинктивно відчувають, що спокушена дівчина набагато менше винна, ніж її спокусник, не підлягає, проте, каре законів, і тому надають їй поблажливість.

Добре знаючи психологію каст, і навіть психологію інших категорій натовпу, я геть немає бачу випадку, якби мав можливість не побажати краще поводитися з присяжними, ніж із суддями, якби довелося бути неправильно обвинуваченим у якомусь злочині. З першими все-таки мав би деякі шанси виправдання, тоді як із другими цього був. Будемо побоюватися могутності натовпу, але ще більше ми повинні страшитися влади деяких каст. Першу можна усе ж переконати, другі ж залишаються непохитними.

Глава IV. Виборча натовп

Загальні риси виборчої натовпу. -- Як переконують її. -- Якості, які повинен мати кандидат. -- Необхідність чарівності. -- Чому робітники і селяни так рідко вибирають кандидатів зі свого середовища? -- Могутню вплив слів і формул на виборця. -- Загальний вид виборчих дебатів. -- Як утворюються думки виборця. -- Могутність комітетів. -- Вони уявляють собою найбільш небезпечну форму тираній. -- Комітети революції. -- Загальну подачу голосів замінити не можна, попри її незначну цінність в у психологічному сенсі. -- Чому голосування залишиться настільки ж у тому разі, якщо виборчі права буде надано лише обмеженому класу громадян? -- Що висловлює собою подача голосів в усіх країнах?

Виборча натовп, тобто. ті зборів, якісозиваются для обрання осіб на відомі посади, є натовп різнорідну, але оскільки дії се спрямовані тільки в однієї цілком певної виховної мети - вибору між різними кандидатами, то ній можна спостерігати прояв лише деяких характерних ознак, вже описаних нами. Найвидатнішими рисами у цій натовпі будуть слабка спроможність до міркуванню, відсутність критичного духу, дратівливість, легковір'я і однобічність. У рішеннях цього натовпу легко можна простежити вплив ватажків й ролі перелічених нами вище чинників: затвердження, повторення, чарівності і зарази.

Простежимо тепер способи на виборчу натовп, бо в підставі ми можемо чіткіше уявити її психологію.

Першим умовою, яку повинен мати кандидат під час виборів, є чарівність. Особисте чарівність може бути замінене лише чарівністю багатства. Навіть талант і геній не становлять серйозних умов успіху. Найголовніше - це чарівність, тобто. можливість постати перед виборцями, не порушуючи ніякихоспариваний. Якщо виборці, що їх складається з робітників і селян, так рідко вибирають представників зі свого середовища, тільки тому, що, що з їх рядів, немає їм ніякого чарівності. Якщо ж випадково вони вибирають когось із свого середовища, це викликається зазвичай побічними причинами, бажанням завадити якомусь видатному людині, великому хазяїну робочих, наприклад, яка має самі виборці перебувають у постійному підпорядкуванні. Поступаючи так, виборці отримують тимчасово ілюзію влади з того, кому завжди підпорядковувалися.

Але чарівність який завжди, проте, є запорукою успіху. Виборець хоче також, щоб лестили його марнославству і догоджали йоговожделениям. Щоб нею подіяти, треба обсипати його найбільш безглуздою лестощами і соромлячись, давати йому найфантастичніші обіцянки. Якщо це робочий, треба лестити йому, сварячи його хазяїна; що стосуєтьсясоперника-кандидата, треба намагатися знищити його, поширюючи про неї у вигляді затвердження, повторення і зарази думка, що він останній із негідників І що всім відомо, як багато він зробив злочинів. Немає потреби, звісно, шукати у разі чогось навіть схожого на докази. Якщо противник мало знайомий з психологією натовпу, він буде виправдовуватися з допомогою аргументів, замість відповідати на затвердження.

протилежними твердженнями, й, звісно, в такий спосіб втратить будь-яких шансів на успіх.

Написана програма кандидата повинна бути надто категоричній, оскільки противники можуть нею скористатися і пред'явити йому її згодом; зате словесна програма мусить бути самої надмірної. Він може обіцяти без побоювань найважливіші реформи. Всі ці перебільшені обіцянки виробляють моє найбільше враження цієї хвилини, у майбутньому ж, ні чого не зобов'язують. У насправді, виборець зазвичай анітрохи не намагається дізнатися потім, наскільки обраний їм кандидат виконав обіцянки, які, власне, і викликали його обрання.

В усіх цих випадках ми можемо спостерігати дію тих самих чинників переконання, ми говорили раніше; знову зустрінемося з тими чинниками під час обговорення дії слів і формул, які мають, як відомо, магічною силою.Оратор, хто вміє користуватися ними, поведе натовп у себе, куди хоче. Існують висловлювання, що завжди виробляють один і той ж дію, хоч як не були побиті. Такий кандидат, яка б відшукати нову формулу, хоча позбавлену цілком певного сенсу, але відповідальну найрізноманітнішим прагненням натовпу, зрозуміло, може розраховувати безумовний успіх. Кривава іспанська революція 1873 року зроблена у вигляді кількох таких слів, мають складне значення і який кожний пояснювати по-своєму. Одне з сучасних письменників розповідає так походження цього революції:

"Радикали переконалися, що унітарна республіка -- нічим іншим, як замаскована монархія, і кортеси, щоб доставити їм задоволення, проголосили одноголосно федеральну республіку, причому ніхто звотировавших було сказати, по суті вонивотировали. Насправді оголошена формула всіх захоплювала і наводила захоплення. Усі думали, що заснували землі царство чесноти і цього щастя. Один республіканець, якого ворог їх захотів величати титулом федераліста, образився, точно йому завдано було смертельне образу. На вулицях одне одного вітали словами: ">Salud уrepublicafederal!" і виспівували гімни задля слави відсутності дисципліни і солдата. А чим насправді була ця "федеральна республіка"? Одні розуміли під те слово емансипацію провінцій, установи, як ті, які є Сполучених Штатів, чи децентралізацію адміністрації; інші думали про знищення будь-якої влади, про майбутньої великої соціальної ліквідації у майбутньому. Соціалісти в Барселоні і Андалузії проповідували абсолютне панування громад і припускали створити у Іспанії десять тисяч незалежних муніципальних міст,управляющихся власними законами, та скасувати у своїй це й армію, і жандармерію. Незабаром обурення поширилося за всі провінціях півдня, вже з міста до іншого, з одного села до іншої. Щойно якась громада проробляла ">prononciamiento", то відразу ж вона знищувала телеграф і залізницю, щоб перервати всі свої зносини з сусідами й з Мадридом. Немає жодної найменшої села, яка діяла окремо. Федералізм поступився самому грубому ">кантонализму",сопровождавшемуся пожежами й вбивствами таознаменовавшемуся кривавимисатурналиями.

Що ж до впливу, яке дали б міркування розум виборців, досить прочитати протокол будь-якого виборчого зборів, щоб скласти собі з цього приводу цілком певну думку. У цьому зборах лунають твердження, лайка, інколи до стусанів, але будь-коли можна почути ніяких міркувань; якби час і відновлюється тиша, це буває лише один тоді, коли хтось із присутніх зі сварливим характером заявить, що він прагне ним запропонувати кандидату жодну з тих складних питань, що завжди викликають захоплення аудиторію. Проте радість опонентів триває зазвичай недовго, оскільки скоро противники їх заглушають своїм ревінням того, хто перший подає голос.Типом всіх публічних зборів такого роду вважатимуться ті, протоколи котрих я раніш вибираю тут із сотні інших схожих ж протоколів, друкуються хіба що щодня різних газетах:

"Організатор попросив присутніх вибрати президента, цього було досить, щоб вибухнула гроза. Анархісти кинулися вперед, щоб узяти бюро приступом; соціалісти ж із запалом намагалися відбити їх, штовхалися, лаяли одне одного продажними шпигунами тощо., і наприкінці кінців одне із громадян пішов з підбитим оком.

Нарешті хоч якось вдалося скласти бюро серед загального шуму, і трибуні залишається компаньйон X. Він починає розвивати справжній обвинувальний акт проти соціалістів, які переривають його криками: ">Кретин! бандит!каналья!" тощо., - епітети, куди компаньйон X. відповідає викладом теорії, яка зображує соціалістів "ідіотами" чи "блазнями".

...ПартіяАллемана організувала минулого вечора у залі торгівлі надворіФобург дюТамил велике підготовче збори до храмового свята робочих першого травня. Гаслом було: "тиша та спокій".

"Компаньйон Р. обізвав соціалістів кретинами і ошуканцями; відразу ж оратори й слухачі стали обсипати одне одного лайкою, і йдеться сягнуло рукопашній сутички, на Майдані сцену з'явилися стільці, лави, столи тощо."

Не слід, проте, думати, що такий спосіб обговорення був притаманний лише якомусь відомому класу виборців і ряду працював би залежно від соціального становища. У всякому анонімному зборах, хоч би яке воно не було, хоча він виключно складався з учених, суперечки завжди втілюються в таку ж форму. Я говорив вже, що у натовпі прагнуть згладжування розумових відмінностей, і речові докази цього ми зустрічаємо щокроку. Ось, наприклад, вилучення з протоколу одних зборів, котре складалося лише з студентів, запозиченого мною з газети ">Temps" від 13 лютого 1895 року:

"Шум все збільшувався тоді, як час відбувалося й я нс гадаю, що знайшовся хоч би один оратор, який міг би сказати дві фрази і навіть їх переривали. Кожну хвилину лунали вигуки те з одного місця, те з іншого, бо з усіх місць відразу; аплодували, свистіли, між різними слухачами виникали запеклі суперечки, розмахували загрозливо тростинами, розмірено стукали на підлогу, кричали: "Он! На трибуну!". М.С. почав марнотратити за адресою асоціації самі невтішні епітети, називаючи його підлої, жахливої, продажною і мстивою тощо., заявляючи, що прагне її знищення..."

Питається, чого ж при таких умовах виборець становить собі свою думку? Але така питання в змозі з'явитися ми буде лише тоді, коли перебуваємо у дивній омані щодо свободи на такі збори. Натовп адже має сенс тільки викликані думки і нема їх шляхом міркувань. У котрі посідають нас випадках думки івоти виборців перебувають у руках виборчих комітетів, де ватажками найчастіше бувають виноторговці, які мають вплив на робочих, оскільки вони надають їм кредит. "Чи знаєте Ви, що таке виборчий комітет? - запитує одне із найбільш мужніх захисників сучасної демократії, р.Сегерер. - Це просто-таки ключ всім наших установах, головна частина нашого політичного машини. Франція час управляється комітетами."

Комітети, яке було їх назва: клуби, синдикати та інші., становлять, можливо, найголовніший елемент небезпеки наближення могутності натовпу. Вони уявляють собою саму безособову і, отже, саму гнітючу форму тиранії.Вожаки, керівні комітетами, маючи право розповідати довго й діяти від імені якогось зборів, позбуваються будь-якої відповідальності держави і всі ми собі дозволити. Жоден із злих тиранів було ніколи помислити про такі вказівках, які видавалися, наприклад, революційними комітетами. Вони винищували Конвент і урізали його, і Робесп'єр залишався абсолютним володарем до того часу, поки міг говорити від імені. Але того день, що він відокремився від нього, він загинув. Царство натовпу - це царство комітетів, тобто. ватажків, і не можна навіть уявити гіршого деспотизму.

Діяти на комітети неважко; треба тільки щоб кандидат бути прийнята і мав достатніми ресурсами. За визнанням самих пожертвувачів, досить було трьох мільйонів, щоб гарантувати множинні вибори генералуБуланже.

Така психологія виборчої натовпу; вона відрізняється від психології натовпу інших категорій і анітрохи не краще організувати і буде не гірший її. Але з усього вищесказаного я-таки не виводжу укладання проти загальної подачі голосів. Якби мене залежала доля цієї наукової установи, то б залишив у тому вигляді, що не воно є тепер, керуючись практичними міркуваннями, випливаючими безпосередньо з вивчення психології натовпу. Безперечно, незручності загальної подачі голосів досить впадають правді в очі, і заперечувати це пояснити неможливо. Не можна заперечити також, що цивілізація була справою лише невеликої меншини, обдарованого вищими розумовими здібностями і що посідає верхівку піраміди, поступово розширення донизу тоді, як знижується розумовий рівень різних верств націй. Звісно, велич цивілізацій неспроможна залежати від голосів нижчих елементів, беруть лише чисельністю; безперечно, подача голосів натовпу це часто буває дуже небезпечна, і ми можемо вже неодноразово розплачувалися при цьому навалами. Цілком можливо, що ми вже дорожче поплатимося у майбутньому через яке могутності натовпу. Але ці заперечення, цілком вірні в теоретичному відношенні, у практичному втрачають все своє силу в очах, ми пригадаємо про непохитному могутність ідей, перетворених на догмати. Догмат верховної влади натовпу заборонена захисту з філософської погляду, цілком як і, як і середньовічні релігійні догмати, але з тих щонайменше, він має абсолютної силою нині; цей догмат, отже, так само недоторканний, як було колись недоторканні наші релігійні ідеї. Уявіть собі сучасного вільного мислителя, перенесеного магічною силою у середні віки. Ви, то, можливо, думаєте, що, переконавшись в верховному могутність релігійних ідей, пануючих тоді, він був би пробувати із нею боротися? Або, потрапивши до рук судді, хоче спалити його внаслідок звинувачення у укладанні договору і диявола або ж відвіданні шабашу, він наважився б заперечувати існування диявола чи шабашу? Однак оспорювати вірування натовпу - це саме, що Держрезерв боротиметься з ураганом. Догмат загальної подачі голосів володіє час той самий силою, який колись мали релігійні догмати. Оратори й письменники говорять про нього з такою повагою і такою улесливістю, які нс випадали навіть у частку Людовіка XIV. Ось тому й треба ставитися до цього догмату, як всім релігійним догматам, куди діють лише час.

Було б, втім, марно пробувати похитнути цей догмат, оскільки він спирається все-таки певні Докази, розмовляючі на користь. "За часів рівності, - каже справедливо Токвіль, - люди й не живлять ніякого довіри друг до друга внаслідок свого подібності. Але саме ця подібність вселяє їм довіру, майже безмежну, до думки, оскільки вони вважають, що через загального однакового розумового розвитку істина мусить бути там, де знаходиться більшість". Припустити, отже, що обмеження подачі голосів яких би там не було підставах має повісті поліпшити голосувань натовпу? Не припускаю цього підставі раніше висловлених мною причин, що стосуються низького розумового рівня всіх зборів, який був продиктований їхніми склад. У натовпі люди завжди порівнюються, і якщо справа не стосується загальних питань, то подача голосів сорока академіків виявиться анітрохи не краще подачі голосів сорока водоносів. То нещирість, щоб голосування, такі часто ставилися провину загальної подачі голосів (наприклад, відновлення імперії), було б іншого плану, якбивотирующие було обрано лише з науковців і освічених. Коли який-небудь індивід вивчив грецьку мову, математику, став архітектором, ветеринаром, медиком чи адвокатом, це ще отже, що він придбав особливі відомості в соціальних питаннях. Адже всі наші економісти здебільшого освічених людей, здебільшого професора й академіки, та хіба існує хоч одне загальне запитання, протекціонізм,биметаллизм тощо., щодо яку вони прийшли б до угоди? І це оскільки все їхнє наука являє собою лише дуже зм'якшену форму загального невігластва. Перед соціальними ж проблемами, куди входить стільки невідомих величин, порівнюються все незнання.

Отже, навіть виборчий корпус полягатиме лише з людей, начинених наукою, все-таки їх вотум буде краще організувати і буде не гірший, ніж нинішній вотум виборців. Вони нібито будуть так само керуватися своїми почуттями і духом свою партію. Наші труднощі анітрішки не зменшилися, але ми довелося б, ще, випробувати ще важку тиранію каст.

Подача голосів натовпу скрізь буде однакова і наприкінці кінців завжди служитиме вираженням прагнень і непритомних потреб раси, однаково - чи використовуватиме ця подача голосів обмеженою чи загальної, і практикується вона у республіканській чи монархічній країні, мови у Франції, Бельгії, Греції, Португалії чи Іспанії.Арифметическое середнє всіх обрань, у будь-якій країні, служить зображенням душі раси, а ця душа залишається майже однаковою з покоління до покоління.

Усе сказане вище наводить нас вкотре до висновку, що раса має значення, І що заклади і уряду грають лише великої ролі у житті народів. Ці останні переважно управляються душею раси, тобто. спадковими залишками, сума яких власне і як душу раси. Раса і чітку мету насущних потреб повсякденні - ось таємничі владарі, що керують долями нації.

Глава V. Парламентські зборів

У парламентській натовпі спостерігається більшість чорт, загальних різнорідною,неанонимной натовпі. --Односторонность думок. -- Сприйнятливість до навіюванню і його кордону. -- Роль ватажків. -- Причини їх чарівності. -- Вони є справжніми панами зборів, голосування яких представляється, в такий спосіб, голосуванням невеликого меншини. -- Могутність ватажків абсолютно. -- Елементи їх ораторського мистецтва. -- Слово і образи. --Оратор, яка має чарівності, неспроможна змусити прийняти свої докази. -- Перебільшення почуттів, як хороших, і поганих. -- Автоматизм, відтворений у відомі моменти. -- Засідання Конвенту. -- Випадки, коли збори втрачає характерні риси натовпу. -- Вплив фахівців у технічних питаннях. -- Переваги і надзвичайну небезпеку парламентського режиму в усіх країнах. -- Він пристосована до сучасним потребам, але тягне за собою фінансові витрати і прогресивне обмеження свободи. -- Укладання.

Парламентські зібрання становлять собою різнорідну натовп,неанонимную. Попри різний до їхнього складу у різні епохи й в різних народів, ті таки виявляють подібні риси, причому вплив раси позначається лише пом'якшення чи збільшенні цих чорт. Парламентські збори на найрізноманітніших країнах, у Греції, Італії, Португалії, Іспанії, Франції, Америці мають дуже серйозні аналогій у своїх дебатах і голосуваннях і від урядам однакові труднощі.

Парламентський режим, втім, є ідеалом всіх сучасних цивілізованих народів, хоча у його основу покладено та психологічно зрадлива ідея, багато людей, присутніх разом, скоріш здатні дійти незалежного та мудрому рішенню, ніж невеличке їх кількість.

У парламентських зборах ми зустрічаємо риси, загальні будь-якої натовпі: однобічність ідей, дратівливість, сприйнятливість до навіюванню, перебільшення почуттів, переважна вплив ватажків. Але вже внаслідок свого особливого складу парламентська натовп має й певні особливості, у яких ми тут зупинимося.

>Односторонность думок становить найважливішу риску цього натовпу. В усіх життєвих партіях, і особливо в латинських народів, ми зустрічаємо незмінну схильність вирішувати найскладніші соціальні проблеми у вигляді найпростіших абстрактних принципів, і загальних законів, застосовуваних всім випадків. Принципи природним чином змінюються відповідно до кожної партії, але вже настав внаслідок свого перебування у натовпі індивіди завжди виявляють прагнення перебільшення гідності цих принципів, і намагаються довести їх до крайніх меж. Саме тому парламенти завжди є представниками крайніх думок.

Найбільш досконалий зразок однобічності таких зборів представляють якобінці великої революції.Проникнутие догматами і логікою, з головою, наповненій невизначеними загальними місцями, якобінці прагнули здійснювати життя свої стійкі принципи, не переймаючись подіях, і можна сказати, що вони пережили всю революцію, не помічаючи її. Озброївшись дуже простими догматами, які були їм путівниками, вони уявили, що може переробити суспільство у всіх його частинах й повернути витончену цивілізацію до ранньої фазі соціальної еволюції. Способи, ужиті ними реалізації їх мрії, також відрізнялися абсолютної однобічністю. Вони обмежувалися лише, що насильницьким чином знищували усе те, що заважало. Втім, й інші - жирондисти, монтаньяри,термидорианци тощо. - діяли у тому ж дусі.

Парламентська натовп дуже просто піддається навіюванню, як і у будь-якій натовпі, навіювання походить від ватажків, які мають чарівністю. Однак у парламентських зборах сприйнятливість до навіюванню має різко певні кордону, і них корисно вказати.

Щодо всіх питань, які мають місцевий чи обласний інтерес, члени парламентського зборів є настільки стійкі,неизменяющиеся думки, що її жодна аргументація неспроможна було б їх похитнути. Навіть талантДемосфена було змусити депутата змінити свій вотум щодо таких питань, як протекціонізм та інших., які мають вимоги впливових виборців.Предшествовавшее навіювання, проведене цьому дусі на депутатів їх виборцями, бо так, що заважає всяким іншим навіюванням і сприяють підтриманню абсолютної стійкості думок.

Мабуть, до цих думок, попередньо встановленим під час виборів, належить таке міркування одного старовинного англійського парламентського діяча: "Протягом тих п'ятдесяти років, щозаседаю в Вестмінстері, я чув безліч промов. Дуже деякі їх змусили мене змінити свою думку, та жодна не змінила мого вотуму".

У питаннях загального характеру, що стосуються, наприклад, усунення міністерства, установі податків тощо., немає ніякої стійкості думок, і тут можуть діяти навіювання ватажків цілком як і, як і звичайної натовпі. У кожній партії є свої ватажки, користуються часом навіть однаковим впливом, чому депутат піддається іноді протилежним навіюванням і природним чином виявляє нерішучість. Цим пояснюється що ситуація, коли часом депутат в якісь чверть години змінює свою думку,вотирует протилежним способом мислення й додає якусь статтю до хіба щовотированному їм закону, цілком яка нищить його значення. Приміром, хіба що відібравши право у заводчиків вибирати та звільняти своїх працівників, депутат,вотируя поправку до цього закону, майже зовсім лишає її сили.

На цьому підставі палата депутатів під час кожного законодавчого періоду виявляє поруч із цілком визначеними ще й дуже невизначені думки. Та оскільки питання загального характеру завжди бувають більш численні, то палаті неминуче переважає нерішучість, підтримувана притому страхом, перед виборцем, приховане навіювання якого завжди прагне утворити противагу навіюванню ватажків. У цих ж дебатах, дуже, втім, численних, яких члени зборів немає раніше встановлених думок, завжди здобувають перемогу ватажки,навязивающие свою думку натовпі. Потреба таких ватажків очевидна хоча б тому, під ім'ям ватажків груп вони зустрічаються в зборах всіх країн і є справжніми владарями цих зборів. Люди у натовпі що неспроможні уникнути пана, і саме тому голосування якогось зборів зазвичай служить вираженням думки тільки дуже невеликого меншини.

>Вожаки діють переважно не своїми міркуваннями, а своєю чарівністю, і найкращим свідченням цього є те, що якщо внаслідок який-небудь випадковості вони позбавляються чарівності, то водночас зникає і.

Чарівність ватажків має індивідуальний характері і не в залежності ні від імені, ні від слави. Ось що розповідає Жуль Симон про великих людях 1848 року, серед що їх засідав.

"За 2 місяці до того, як зробитися всемогутнім, Людовік Наполеон був ніщо...

Віктор Гюго зійшов на трибуну. Він мав успіху. Його слухали, як слухають ФеліксаПиа, але менше аплодували. "Не люблю його ідей, - сказавВолабелл, говорячи про ФеліксіПиа, - але ці одне із найбільш великих письменників та найбільший оратор Франції". ЕдгарКине, цей рідкісний і могутній розум, не вважався ні в що. Він був популярний до відкриття зборів, але у зборах її зовсім у відсутності...

>Полетические зібрання становлять собою саме такому місці землі, де блиск генія всього менше відчувається. Там мають значення красномовство, пристосоване вчасно й місцю, і комунальні послуги, надані не батьківщині, а партіям. Для надання повагиЛамартину в 1848 р. і Тьєру в 1871 р. знадобився могутній стимул настійної, непереборної небезпеки, але тільки вони минули, одразу ж зникли відчуття провини і страху, і подяки". Я відтворив цю цитату заради фактів, котрі її полягають, але не пояснень, які мають лише посередній інтерес в у психологічному сенсі. Натовп втратила б відразу ж свій характер натовпу, коли б взяла до уваги послуги, надані ватажками батьківщині чи партіям. Натовп,повинующаяся ватажкові, підпорядковується лише його чарівності, і сюди не домішується ніяке почуття інтересу чи подяки. Саме тому ватажок, у якого достатнім чарівністю, має майже абсолютної влади. Відомо, наприклад, яким величезним впливом мав у надувалася протягом багатьох років, завдяки своєму чарівності, один знаменитий депутат, побитий під час виборів внаслідок відомих фінансових подій. Перш за одним лише його знаку падали міністерства, і тільки письменник так визначив його:

"Пану X. ми маємо переважно тим, що заплатили заТонкин утридорога, чому це слід було б, що ми нс зайняли надійного становища на Мадагаскарі, що маємо обманом забрали панування на нижньому Нігері, і ми втратили переважна становище, яке обіймали доти в Єгипті. Теорії пана X. завдали нам більш територіальних втрат, чим це спустошення Наполеона 1".

Не треба, втім, занадто звинувачувати вищезгаданого ватажка. Звісно, він стоїть нам дуже дороге, проте його вплив переважно грунтувалося у тому, що він дотримувався громадської думки, що у колоніальних питаннях трималося інших поглядів, ніж тепер. Ватажок дуже рідко йде попереду громадської думки; зазвичай він іде його і засвоює всі його помилки.

Способи переконання, якими сповна користуються ватажки крім свого чарівності, ті ж, що й у всякою іншою натовпі. Щоб майстерно користуватися ними, ватажок повинен, хоча навіть несвідомим чином, розуміти психологію юрби юнаків і знати, як треба чинити говорити натовпі. Особливо йому має бути відомо чарівність відомих слів, формул й яскравих образів. Він має володіти цілком спеціальним красномовством, переважнозаключающимся в енергійних, хоча й цілком бездоказових, твердженнях і яскравих образах, обрамлених дуже поверхневими міркуваннями. Такий рід красномовства зустрічається переважають у всіх зборах, навіть у англійському парламенті, всю його врівноваженість.

"Нам постійно доводиться читати про дебатах в палаті громад, - пише англійський філософ Мен, які перебувають майже з обміну загальними місцями, які мають особливого значення, і дуже різкими висловлюваннями. Однак це рід загальних формул надає разюче дію на уяву чистої демократії. Завжди легко змусити натовп прийняти докази загального характеру, якщо вони подаються їй у діючих їхньому уяву висловлюваннях, хоча докази ці та не піддавалися ніякої попередньої перевірці й навіть навряд їй доступні".

Значення таких сильних висловів, яким вказує вищенаведена цитата, анітрохи не перебільшена. Ми вже кількаразово відзначали особливе могутність слів і формул. Треба вибирати таке слово, які можуть викликати дуже живі образи. Наступна фраза, запозичена нами з промови однієї з ватажків наших зборів, служить прекрасним зразком подібного красномовства:

"Того дня, коли одна і те судно віднесе до гарячковим берегів посилання продажного політика таубийцу-анархиста, можуть вступити між собою у розмову і здадуться одна одній двома додатковими сторонами однієї й тієї ж соціального стану речей".

Образ, викликаний цією промовою, досить ясний, й, звісно, противники оратора мали відчути, що вона їм загрожує. Їм винні були водночас відрекомендуватися і гарячкові берега, і судно,увозящее їх, оскільки ще й вони можуть приєднані до тієї досить поганенько розмежованою категорії політиків, у яких натякав оратор. Зрозуміло, цьому вони мали відчувати таку ж невиразне відчуття страху, яке відчували члени Конвенту, слухаючи неясні промови Робесп'єра, більш-менш які загрожували їм ножем гільйотини. Під упливом саме цього страху члени Конвенту й поступалися завждиРобеспьеру.

У чиїх інтересах ватажків дозволяти собі найнеймовірніші перебільшення.Оратор, слова якого хіба що цитував, міг стверджувати, не порушуючи особливих протестів, банкіри і священики містили на жалуванні метальників бомб, І що адміністратори значних фінансових компаній заслуговують такої ж покарання, як і анархісти. На натовп такі твердження завжди діють, і навіть у тих сильніше, що вони несамовитіше і що більш загрозливого характеру мають. Ніщо так і не залякує слухачів, як такого роду красномовство, де вони протестують через побоювання бути потрактованим зрадниками чи спільниками.

Таке особливе красномовство можна бачити в всіх зборах, й у часи критичні вона завжди посилювалося. З цього погляду читання промов великих ораторів революції представляє чимала інтерес. Оратори ці вважали себе зобов'язаними постійно переривати своє мовлення, щоб паплюжити злочин і вихваляти чеснота, і навіть щоб вибухати прокльонами проти тиранів і відразу приносити клятву - "жити вільним чи померти". Слухачі вставали, жартома аплодували ораторам і далі, заспокоєні, знову сідали по своїх місцях.

Ватажок може бути коли розумною й освіченою людиною, а взагалі що цими якостями швидше навіть шкодять йому, ніж корисні. Розум робить людини більш поблажливою, відкриваючи проти нього складність речей і даючи він повинен можливість з'ясовувати і розуміти, і навіть значно послаблює напруженість і сила переконань, необхідні здобуття права бути проповідником і апостолом. Великі ватажки всіх часів, і особливо ватажки революцій, відрізнялися надзвичайною обмеженістю, причому навіть найобмеженіші їх користувалися переважно найбільшим.

Промови найзнаменитішого їх, Робесп'єра, найчастіше вражають своєю незгідністю. Читаючи ці промови, ми може пояснити собі величезної ролі могутнього диктатора.

"Загальні місця, багатослівність дидактичного красномовства і латинська культура, поставлена до послуг скоріш душі дитини, ніж паскудника, що межує як і обороні, і у нападі з манерою школярів, кричущих: ">Поди-ка сюди!" Ніякої ідеї, ніякої дотепної думки чи витівки, але стала нудьга серед бурі. І закінчуючи це читання, мимоволі хочеться вигукнути: ">уф!" - як це робив чемний Камілл Демулен".

Навіть страшно подумати іноді про ту силі, яку дає людині із надзвичайною вузькістю розуму, але котрий володіє чарівністю, якесь дуже міцне переконання. Але, щоб ігнорувати всякі перешкоди й уміти хотіти, треба саме з'єднувати у собі всі ці умови. Натовп інстинктивно розпізнає в енергійних переконаних людях своїх повелителів, у яких вона постійно потребує.

У парламентському зборах успіх який-небудь промови майже залежить від рівня чарівності оратора, а чи не від наведених їм доказів. І це тим, що й оратор втрачає якою-небудь причини своє чарівність, він позбавляється до того ж час і свого впливу, тобто. вона вже немає більш влади управляти за бажання голосуванням.

Що ж до невідомого оратора, виступає з промовою, хоча ще й дуже доказової, але з що містить у собі нічого іншого, окрім оцих грунтовний доказів, той самий більше, що він чи може розраховувати, - це його вислухали. Депутат і проникливий психологДекюб так охарактеризував образ депутата, котрий має чарівністю:

"Заявивши місце з трибуни, депутат виймає свої документи, методично розгортає їх і впевнено вдається до свого виступу... Він тішить себе думкою, що він вдасться вселити в душу слухачів свої свої переконання. Він старанно зважив свої аргументи і, запасучи масою цифр і доказів, заздалегідь певний успіху, оскільки, на його думку, всяке опір має зникнути перед очевидністю. Він починає своє мовлення, переконаний у своїй правоті, розраховуючи на увагу своїх колег, які, звісно, нічого іншого нс бажають, як схилитися перед істиною.

Він розповідає, кілька розсердженийначинающимся шумом, і моментально уражається тим рухом, що виникає у залі.

Що таке отже, а то й запановує мовчання? Чому ж таке загальне неуважність? Про що думають ці, які розмовляють друг з одним? Яка така нагальна причина змусила ось того депутата залишити своє місце?

>Оратор починає відчувати тривогу, морщить брови, зупиняється.Ободряемий президентом, він починає знову, піднімає голос. Його слухають ще менша. Він тоді ще більш напружує свого голосу, хвилюється; шум посилюється. Він перестає чути саму себе, вкотре зупиняється, потім, злякавшись, що його мовчання викликає неприємний вигук "закрий суперечки", він починає говорити. Шум стає нестерпним".

Коли парламентські зборів досягають певної міри порушення, вони стають схожими звичайну різнорідну натовп, і почуття їх ніколи бувають крайніми. Вони можуть проявити найбільший героїзм й те водночас зробити найгірші насильства. Індивід у тому зборах перестає бути собою таку, що він будевотировать заходи, завдають прямі збитки його особистих інтересах.

Історія революції вказує, наскільки зборів можуть ставати несвідомими і коритися навіюванням, найбільш суперечить їхнім особистим інтересам. Великої жертвою для дворянства було зречення своїх привілеїв, тим часом, воно, без вагань, принесло цю жертву у відому ніч установчих зборів. Зречення від міста своєї особистої недоторканності створило членам Конвенту постійну загрозу смерті; тим часом, вони зважилися це і не побоялися взаємно винищувати одне одного, чудово знаючи, проте, що назавтра вони можуть відвідати той самий ешафот, який сьогодні відправили своїх колег. Але вони дійшли до ступеня повного автоматизму, механізм якого раніше описав, і тому ніякі міркування було неможливо перешкодити їм коритися навіюванням,гипнотизирующим їх. Дуже типова цьому плані наступна фраза з мемуарів постраждалого учасника Конвенту,БилльоВаренна: "Усього частіше ми й не бажали, двома днями чи одним на день раніше, приймати тих рішень, що тепер нам ставлять у закид, - говорить він про, - але це рішення породжував криза." Не то, можливо справедливішим!

Таке прояв несвідомості можна простежити під час всіх бурхливих засідань Конвенту.

"Вони схвалюють і наказують, - каже Тен, - чи до чому самі живлять відраза, - як дурниці кажуть і безумства, а й злочину, вбивства безневинних, вбивства своїх друзів. Одноголосно і за громі самих бурхливих оплесків ліва, об'єднавшись з боку, посилає на ешафотДантона, свого природного главу, великого організатора й керівника революції. Одноголосно і під шум оплесків права, об'єднавшись з лівого,вотирует найгірші декрети революційного уряду. Одноголосно і за захоплених крики ентузіазму і заявах гарячого співчуттяКолод'Эрбуа,Кутону,Робеспьеру Конвент, з допомогою свавільних і багатьох обранні утримує своєму місцічеловекоубийственное уряд, якененавидится одними за вбивства та інші - через те, що його прагне їх винищенню.Равнина і Гора, більшість, і меншість, скінчили тим, що разом , сприяти свого власного самогубству. Двадцять другого преріаля Конвент у складі підставив свою шию і восьмого термідора, відразу ж після промови Робесп'єра, він підставив її".

Картина ця, мабуть, може видаватися надміру вже й сумною, але, тим щонайменше, правильна. Парламентські зборів, досить збуджені й загіпнотизовані, виявляють точно таку ж риси; вони стають схожими на непостійне стадо,повинующееся всім імпульсам. Наступне опис зборів 1848 року, зробленеСпюллером, парламентським діячем, демократичні переконання якого безсумнівні, запозичене мною з ">RevueLitteraire" як дуже типове. Воно зображує все перебільшені почуття, властиві натовпі, і той надмірну мінливість, яка дозволяє натовпі на кілька миттєвостей пройти всю шкалу найсуперечливіших почуттів.

"Розбрат, підозри, заздрість сусідам поперемінно -- сліпе довіру і безмежні надії довели до падіння республіканську партію. Її наївність іпростосердечие дорівнювали лише його загальної підозрілості. Ніякого почуття законності, зеленого поняття про дисципліни; лише страхи і ілюзії, не які відають кордонів, - цьому плані селянин й немовля мають багато подібності собою. Спокій їх може суперничати тільки з їхніх нетерпінням, і лютість їх дорівнює їх покірливості. Це - властивість ще цілком освіченого темпераменту і результати відсутності виховання. Ніщо їх дивує, але не всі бентежить.Дрожащие, боязливі й те водночас безстрашні і героїчні, впадають до вогню і відступають перед тінню.

Їм невідомі слідства й відносини речей. Так само швидко відвідуючи смуток, як й у стан порушення, схильні до паніці, вони хапають або занадто високо, або занадто низько і дотримуються ніколи належної міри і ступеня. Більше рухливі, ніж вода, відбивають у собі все кольору та приймають всі форми. Отже, яку основу перед урядом міг би вони скласти?".

На щастя, необхідні особливі умови, щоб ці риси стали постійним явищем в парламентських зборах. Ці зборів стають натовпом лише відомі моменти. У величезній більшості випадків люди, складові їх, зберігають свою індивідуальність, і чому зборів можуть видавати чудові технічні закони. Щоправда, цих законів раніше було вироблено якимось фахівцем у тиші кабінету, тому, по суті, вони є справа одного індивіда, а чи не цілого зборів. І такі закони, звісно, завжди бувають найкращими і псуються тільки тоді ми, коли низка невдалих поправок перетворює в колективне справа. Діяльність натовпу завжди і скрізь буває нижче діяльності ізольованого індивіда. Лише фахівці рятують зборів від ухвалення занадто безладних і недоцільних рішень, й у такі випадки фахівець завжди тимчасовий ватажком. Збори нею не діє, але він сам діє нього.

Попри всі труднощі, пов'язані з діяльністю цих структур, парламентські зборів все-таки є краще, що досі пір знаходили народи для самоврядування і - аби захистити себе, наскільки можна, від ярма особистої тиранії. Зрозуміло, парламент є ідеалом уряду, по крайнього заходу, для філософів, мислителів, письменників, артистів та учених, словом, тих, хто утворює вершину цивілізації. По суті ж таки парламентські зібрання становлять серйозну небезпека лише двох напрямах: щодо насильницької розтрати фінансів України й щодо прогресивного обмеження індивідуальної свободи.

Перша небезпека є неминучим наслідком вимог, і непередбачливості виборчої натовпу. Нехай який-небудь член зборів запропонує якусь міру, що б нібито демократичним ідеям, наприклад, забезпечення пенсії робочим, збільшення платні залізничним сторожам, вчителям тощо.; інші члени, відчуваючи страх перед виборцями, не посміють відкинути запропоновані заходи, оскільки побояться показати зневага інтересами вищезгаданих осіб, хоч і будуть усвідомлювати, що ці заходи повинні важко відгукнутися на бюджеті та зажадають нових податків. Коливання, в такий спосіб, не можливі. Наслідки збільшення витрат віддалені і стосуються безпосередньо членів зборів, зате наслідки негативного вотуму можуть дати себе знати того дня, коли знадобиться постати перед виборцем.

Крім цієї першої причини, викликає збільшення витрат, є інша, щонайменше повелительную - обов'язок погоджуватися попри всі витрати, які мають суто місцевий інтерес. Депутат неспроможна противитися цьому, тому що ці витрати служать знов-таки вираженням вимог виборців, до того ж лише у разі може розраховувати задоволення вимог свого округу, коли самого поступиться аналогічним вимогам своїх колег. У номері ">Economiste" від 6 квітня 1895 року надруковано цікавий огляд того, у що може обходитися протягом року, витрати, які мають суто виборчий інтерес і що торкаються будівлі залізниць. Щоб з'єднатиЛангей (місто з 3000 жителів), які перебувають на горі, з Пюївотирована на будівництво залізниці, що виллється в 15 мільйонів; для сполукиБомона (3500 жителів) зКастель-Саррациномвотировано 7 мільйонів; для сполуки селаУсть (523 жителів) зСенкс (1200 жителів) - 7 мільйонів; для сполукиПрад з селомОлетт (747 жителів) - 6 мільйонів, тощо. Лише на самій один 1895 ріквотировано 90 мільйонів будівництва залізниць, позбавлених будь-якого загального інтересу. Решта витрат,вотированние й у виборчих інтересах, щонайменше значні. Закон про пенсії робочих потребуватиме на рік мінімум у 165 мільйонів, відповідно до обчисленням міністра фінансів; за словами ж академікаЛеруа-Болье, - 800 мільйонів. Зрозуміло, що постійне прогресування таких витрат має неминуче призвести до банкрутства. Чимало з подібних країн Європи - Португалія, Греція, Іспанія, Туреччина - дійшли доти; інші, Італія, наприклад, скоро виявиться у стані. Але занадто тривожиться з цього приводу нічого, оскільки публіка без особливо сильних протестів погодилася на зниження на 4/5 платежів з купонах у тих державах. Такі дотепні банкрутства дозволяють миттєво зупинити порушену рівновагу бюджетів. Війни, соціалізм ні економічна боротьба готують нас іще не такі катастрофи, й у епоху загального розпадання, до якої вступили, треба скоритися необхідності жити день у що і не турбуватися про майбутньому, яка нас вислизає.

Друга з цих небезпек, експонованих парламентськими зборами, вимушене обмеження індивідуальної свободи, хоча й так впадає правді в очі, але, тим щонайменше, є реальною. вона є результатом незліченних і завжди обмежувальних законів,вотируемих парламентами, вважають себе зобов'язаними так зробити і незамечающими наслідків цього через свою однобічності.

Вочевидь, це справді неминуча, навіть Англія, що становить, звісно, найдосконаліший тип парламентського режиму (такого, у якому представник незалежнішим від своєї виборця, ніж у якому не пішли), не могла позбутися цій небезпеці. Герберт Спенсер у одному з своїх колишніх праць зазначив, що передвиборне збільшення здавалося б свободи має супроводжуватись зменшенням істинної свободи. Повертаючись до цього своєю "новою книзі "Індивід і держави", Спенсер виражається так про англійському парламенті:

"Відтоді законодавство пішло тим шляхом, що його зазначив.Диктаторские заходи, швидко збільшуючись, постійно прагнули до того що, щоб обмежити особисту волю і притому двома шляхами: щорічно видавалося безліч постанов,налагающих сорому на громадян там, де з їхніми дії колись були цілком вільні, івинуждающих їх на такі дії, що вони могли колись здійснювати або здійснювати за бажання. У той самий час громадські повинності, дедалі важчі, які мають місцевий характер, обмежили ще більше свободу громадян, скоротивши ті частини їхнього прибутку, котре вони можуть витрачати на власний розсуд, і збільшивши ті частини, що від них віднімається, потреб громадських діячів".

Це прогресивне обмеження свободи виражається в усіх країнах у наступному особливої формі, яку, проте, Герберт Спенсер не вказує. Запровадження цілої серії незліченних заходів, мають зазвичай обмежувальний характер, необхідним чином веде до підвищення числа чиновників, зобов'язаних приводити їх до виконання, і значного посилення їх до влади і сфери впливу; ці чиновники, отже, прогресивно дистанціюються від того, щоб зробитися справжніми владарями у цивілізованих країнах. Влада їх тим паче велика, що постійні зміни правління анітрохи не впливають з їхньої становище, оскільки адміністративна каста - єдина,ускользающая від цих коштів змін і що має безвідповідальністю, безособовістю ібеспреривностью. З усіх ж видів деспотизму найважчий той самий, відрекомендовується у такомутроякой формі.

Постійне винахід таких обмежувальних законів і постанов, оточуючих найбільш візантійськими формальностями все найменші акти життя, фатально веде до звуження в дедалі більшому та набуттям більшої ступеня сфери, у якій громадян можна рухатися вільно. Жертви ілюзії, що змушує їх думати, що примножуючи закони, вони краще забезпечать рівність і політичну волю, народи щодня накладають він найважчі пута.

Але це проходить їм задарма. Звикнувши переносити всяке ярмо, народи самі шукають його й сягають втрати будь-якої самостійності енергії. Вони стають тоді порожній тінню, пасивними автоматами, без волі, без опірності і сили. Саме тоді людина буває змушений шукати за ті пружини, яких бракує. Завдяки зростаючій індиферентності і знесиллю громадян, роль урядів неодмінно має ще більше збільшитися. Уряди повинні мимоволі мати духом ініціативи, підприємливості іруководительства, бо всі це відсутня у приватних осіб; вони мають все робити, всім керувати, всьому сприяти. Держава, зрештою, стає всемогутнім провидінням. Досвід вчить, проте, влада таких богів не буває ні занадто міцної, ні надто вже сильну.

Таке прогресивне обмеження будь-якої свободи в деяких народів, - попри зовнішні вільності, які породжують лише ілюзію свободи - очевидно, є наслідком як якогось режиму, а й старості цих народів; він одне із симптомів, попередніх фазі занепаду, що її могла уникнути досі жодна цивілізація.

Якщо судити з наставлянням минулого й симптомів, що є зусебіч, то більшість наших сучасних цивілізацій вже досягло цієї фази крайньої старості, яка передує занепаду. Очевидно, такі фази мають однаково фатальний значення всім народів, позаяк у історії вони повторюються часто.

Всі ці фази загальної еволюції цивілізації неважко викласти коротенько, і завершити нашу працю таким викладом. Можливо, цей побіжний огляд кине все-таки певне світло на причини нинішнього могутності натовпу.

Якщо ми простежимо загалом генезис величі та спаду цивілізацій, попередніх нашої цивілізації, те, що само випаде передусім?

Якось на зорі цих цивілізацій бачимо жменю людей різноманітного походження, об'єднаних разом завдяки випадковостям міграцій, навал і перемог. Загальну зв'язок між всіма цими людьми,отличавшимися друг від друга своєю мовою і релігією, в жилах яких текла різна кров, становилаполупризнаваемая владу однієї вождя. У цих змішаних юрмищах людей вищого рівня розвинені психологічні риси натовпу: тимчасове зчеплення частинок, героїзм, слабкості, імпульсивність і бурхливі почуття.Прочного у тому скопище нічого немає, це - варвари.

Потім час робить свою справу.Тождественность середовища, повторення схрещувань, потреби загальної життя повільно діють, і скопище різнорідних одиниць починає зливатися і утворює расу, тобто. агрегат, у якого загальними рисами і почуттями, які дедалі більше і більше фіксуються спадковістю. Натовп стає народом, і це народ вже вийти зі стану варварства. Але він вийде потім із нього буде лише тоді, коли, після довгих зусиль, постійної боротьби, і незліченних починань він одержує ідеал. Природа цього ідеалу маємо замало значення; може являти собою культ Риму, Афін чи поклоніння Аллаху, однаково, і цього ідеалу буде досить, щоб зробити єдність почуттів та думок в усіх індивідів раси, яка перебуває по дорозі своєї освіти.

Ось і може народитися нова цивілізація із його установами, віруваннями і мистецтвами.Увлекаемая своєї мрією, раса послідовно придбає усе, що дає блиск, собі силу й велич. Вона, безперечно, буде натовпом в відомі годинник, але давайте тоді за мінливими і рухливими рисами, властивими будь-якої натовпі, завжди перебуватиме міцний субстрат - душа раси, вузько що обмежуєразмахи коливань народу і керуючу випадком.

Здійснивши своє творче справа, час неминуче переходить до діла руйнації, якого уникають ні боги, ні люди. Досягнувши певної міри могутності і труднощі, цивілізація перестає вона зростатиме і засуджується на занепад. Незабаром має пробити нею годину старості. Наступ його неминуче відзначається ослабленням ідеалу, підтримує душу раси. Принаймні того, як блідне ідеал, починають коливатися будинку політичних, соціальних і релігійних установ, які спираються цей ідеал.

Принаймні прогресивного зникнення ідеалу раса дедалі більш втрачає те, що становила її силу, єдність і зв'язність. Особистість і індивіда можуть, проте, розвиватися, але водночас колективний егоїзм раси замінюється надмірним розвитком індивідуального егоїзму,сопровождающимся ослабленням сили характеру і зменшенням здатність до дії. Те, що становило колись народ, відому одиницю, загальну масу, перетворюється на простуагломерацию індивідів зволікається без жодноїсвязности, лише явище тимчасове і штучно які утримує разом традиціями і установами. Ось і настає момент, коли,разъединяемие своїми особистими інтересами та прагненнями, і вміючи собою управляти, вимагають, щоб керували найменшими діями, і держави починає надавати своє поглинаюча вплив.

З остаточної втратою ідеалу раса остаточно втрачає свою душу; перетворюється на жменю ізольованих індивідів і ГЗК стає тим, ніж був у на самому початку, - натовпом. Тоді, знову у ній з'являються всіх характерних мінливі риси, властиві натовпі, які мають ні стійкості, ні майбутнього. Цивілізація втрачає свою міцність і раптом з'ясовується при владі всіх випадків.Властвует чернь і виступають варвари. Цивілізація ще довго можуть здаватися блискучої, оскільки зберігся ще зовнішній фасад її будинку, створений довгим минулим, але насправді будинок вже підгострено, його ніщо підтримувати не може, і це руйнується з першою ж грозою.

Перехід від варварства до цивілізації у гонитві за мрією, потім - поступове ослаблення помирання, щойно мрія ця втратиться - ось у чому полягає цикл життя кожної народу.