ХРИСТИЯНСЬКИЙГУМАНИТАРНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
>КУРСОВАЯ РОБОТА
>Уч. дисципліна: «>ПСИХОДИАГНОСТИКА»
Тема: «ВПЛИВТРЕВОЖНОСТИ НАПРОФЕССИОНАЛЬНУЮ ДІЯЛЬНІСТЬ»
студентки 4 курсу
гуманітарного факультету
>Гричун Еліни Борисівни
>Одесса-2008 р.
Зміст
Запровадження
Частина І. Основні теоретичні підходи до вивчення
нервово-психічних напруг
1.1 Історія вивчення нервово-психічних станів людини
1.2 Сучасні ставлення до психічних станах людини
Частина II. Тривога як станнервно-психической напруженості
2.1 Поняття «тривожність» і виникнення
2.2 Суб'єктивні чинники, що впливають виникнення і
прояв тривожності
2.3 Вплив тривоги на ефективність діяльності
ЧастинаIІІ. Емпіричні дослідження рівня тривожності
3.1 Організація дослідження
3.2 Результати дослідження
Укладання
Література
Додаток
Запровадження
Сучасна епоха у суспільному розвиткові характеризується кількома важливими особливостями. Це небачений раніше темп розвитку науку й виробництва, має характер науково-технічної революції, яке роль людини у цьому процесі, як головною продуктивної сили громади, дедалі більше високі вимоги, які пред'являються працівникам, до професійним і особистісними характеристиками.
Високий динамізм повсякденні та зовнішньоекономічної діяльності сучасної людини, інтенсифікація соціальних зв'язків і спілкування людей, необхідність приймати відповідальні рішення на умовах невизначеною ситуації та дефіциту часу, підвищення вимог до компетентності і оперативності людини пов'язані, своєю чергою, зі зростанням психологічної напруженості, яку породжують різноманітні катаклізми, стихійними лихами, війни, тероризм. Суспільство перебуває при владі тривоги, проникаючої у будинки, серця й життя людей.
Проблема психічних станів має учеловекознании важливого значення. Успішна розробка цієї проблеми необхідна оскільки психічні стану багато чому визначають характер діяльності. Тривога як статки у вітчизняної і закордонної літературі вивчалася, передусім, з погляду розвитку навичок саморегуляції спортсмени (До.Эликсон, У. Морган, Ю.В. Пахомов). Тривога як стан як і риску, що виникає у процесі адаптацію середовищі і за виконанні різноманітних видів діяльності вивчав. ЮХанин.
У деяких роботах тривожність сприймається як реакція на соціальне вплив за певних індивідуальних психофізичних властивості (Р.Айзенк, Б.Вяткин, Ч.Спилбергер, М.Махони), а як і стан, що може виникнути вчасно різних психосоматичних захворюваннях (Є Соколов).
Хто ж тривожність, як проявляється в окремих індивідів, до яких наслідків суспільству може мати хронічне стан тривожності в його мешканців?
Основна мета даної роботи: дослідження рівня тривожності на професійну діяльність.
Досягнення зазначеної мети вирішені такі:
- проаналізовано література у питанні;
- підібрали адекватний психологічний інструментарій на дослідження рівня тривожності;
- відбиток отриманих успіхів у таблиці;
- зроблені відповідні висновки з отриманих результатів.
Предметом цього дослідження є специфіка прояви тривожності як індивідуального властивості особи і як на ситуацію.
Як гіпотези ми висуваємо припущення: рівень тривожності впливає на задоволеність професійною діяльністю.
Як інструмент дослідження використана методика Ч.Спилбергера, адаптована Ю.Ханиним.
Частина І. Основні теоретичні підходи до вивчення нервово-психічних напруг
1.1 Історія вивчення нервово-психічних станів людини
Серед психічних явищ психічним станам належить одна з головних місць.
Поняття «психічний стан» належить до корінним, родовим поняттям в психології, і тому, зазначає Д.Левитов, дати його власне визначення через ще більше узагальнені поняття надзвичайно складно [6, 95].
Поняття «психічний стан» має практичний категоріальний характері і одна із основних аспектів змісту психологічної науки. Маючи відомої самостійністю (відсутністю жорсткому узалежненню від зовнішніх умов), психічні стану багато чому визначають діяльність людини. І.П. Павлов вказував, що з діяльного стану мозку важлива як динаміка ситуаційних характеристик, скільки те що в момент стан нервових процесів в головному мозку [10, 111].
Зацікавлення психічним станам, у яких опинявся людина, і який багато в чому визначали її поведінка, зовнішній вигляд, діяльність, виник давнину.
У VI в. до нашої ериГераклитом був відзначений суперечливого характеру визначення поняття «Стан» та її змістовної трактування. Геракліт вказував, що саме слово «стан» свідчить про сталості, стійкості цього психічного феномена. Однак у водночас він зазначав динамічність, процесуальний характер психічного гніву й думав, що «стану душі» можуть переходити з якості до іншого.
Найбільш чітке уявлення про психічних станах було в Аристотеля. Він вважає, що психічні стану – це особливі стану душі, виділяло їх на самостійну психологічну категорію і підкреслював зв'язок з-поміж них і характеристиками тілесного субстрату. Аристотель поділяв поняття психічного гніву й психічної роботи і допускав, що психічні стану розвиваються під впливом зовнішніх впливів.
Наприкінці І - початку ІІ тисячоліття нашої ери великий ученийАвицена вказував, що емоції є певні форми «тваринної сили», і підкреслював їх зв'язку з тілесними змінами. Йому, сутнісно, належить ідея з'єднати медицину з психологією, тобто. враховувати стану душі людини в оцінці хворобливих тілесних розладів.
У період пізнього середньовіччя і, особливо у добу Відродження з'явилися нові погляди на психічні стану. Вже Декарт вважав, що психічні стану як явища супроводжуються змінами у поведінці, міміці і може внутрішніх органів людини.
У XVIII-ХІХ ст. тривали спроби класифікувати психічні стану. Так Вундт, запропонувавдихотомический принцип, з урахуванням що його кожному психічний стан виділяв дві групи: напруга-розслаблення,возбуждение-успокоение.
Дарвінові іДжемсу належать ретельні описи зовнішніх проявів психічних станів. Джемс, зокрема думав, що психічні стану, зокрема і стан свідомості, є головним предметом психологічної науки загалом.
У першій половині сучасності власний страх і відчуття тривожності аналізували МакДаугол, Вотсон, Фрейд, Фромм, Сельє, Спенсер, Спенс і Тейлор.
Більшість дослідників відзначають, що проблему тривожності як проблема власне психологічна була вперше поставлене й піддалася спеціальному розгляду на роботах З. Фрейда.
Він зосередив свою увагу тривожності, яку розглядав як суб'єктивний досвід, що супроводжується реакціями страху. Він визначив тривожність як «дивне відчуття», неприємне емоційний стан. На додачу до дрожу, порушення подиху і іншим біологічним проявам Фрейд припустив, що певний стан тривожності складається з почуття напруженості, страху, знервованості. Фрейд також детально розглядав відмінність між «>объективной»и «невротичної» тривогою.
Серед перших досліджень проблеми про «внутрішньому сталості» організму за умов мінливих середовища з'явилися класичні теорії Бернара, які у згодом послужили поштовхом до вивчення конкретних питань, що з генезисом, феноменологією, об'єктивними характеристиками психічних станів у тому числі, станів психічного напруги, тривоги й страху. Значний внесок у розвиток даних питань внесли російські дослідники У. Бехтерєв, Б. Ананьєв, П. Симонов, Д.Левитов та інших.
1.2 Сучасні ставлення до психічних станах людини
У сучасному поданні психічні стану є цілісні характеристики психічної діяльності у певний період.Сменяясь, вони супроводжують життя людини її стосунки з людьми та громадськістю. У кожному психічний стан можна назвати три загальних виміру:мотивационно-побудительное, емоційно оцінне іактивационно-енергетическое [9,12].
Різні автори дають різні визначення поняття «психічний стан». Деякі їх, наприклад, Джемс, ідентифікує поняття «стан» і «процес», інші зводять поняття «психічний стан» до поняття «стан свідомості», треті однак пов'язують психічні стану з характеристиками емоційної сфери. У літературі є визначення До. Платонова, А.Лазурского, А. Смірнова та ін.
Найповнішим вважається визначення Д.Левитова, який вважає, що психічний стан – це самостійне прояв людської психіки, завжди що супроводжується зовнішніми ознаками, мають минущий, динамічного характеру, що виражається переважно у емоціях,окрашивающее всю психічну діяльність чоловіки й що з пізнавальної діяльністю, з вольовий сферою і особистістю загалом [6, 34].
Психічні стану людини характеризуються цілісністю, рухливістю і відносній сталістю, взаємозв'язком із психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальним своєрідністю й типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю.
Цілісність психічних станів в тому, що вони характеризують у визначений проміжок часу всю психічну діяльність загалом, висловлюють конкретне взаємини всіх компонентів психіки.
Рухливість психічних станів залежить від їх мінливості, у наявності стадій перебігу (початок, певна динаміка і поклала край).
Психічні стану мають відносної сталістю, їх динаміка менш виражена, ніж в психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних). У цьому психічні процеси, гніву й властивості особистості дуже тісно пов'язані між собою. Психічні стану впливають на психічні процеси, будучи тлом їх перебігу. У той самий короткий час вони виступають «будівельного матеріалу» на формування якостей особистості, передусім характерологічних. Наприклад, стан зосередженості мобілізує процеси уваги, сприйняття, пам'яті, мислення, неодноразово повторюючись, можуть стати якістю особистості.
Психічні стану відрізняються крайнім різноманіттям і полярністю. Останнє поняття означає, кожному психічному стану відповідає протилежне стан (впевненість- невпевненість, активність – пасивність,фрустация – толерантність, тощо.).
Психічні стану людини, можна класифікувати із таких підставах:
1) залежно від роль особистості й ситуації на виникнення психічних станів – особистісні і ситуативні;
2) залежно від домінуючих (провідних) компонентів (якщо вони явно виступають) – інтелектуальні, вольові, емоційні тощо.;
3) залежно від рівня глибини – стану (більш-менш) глибокі або поверхневі;
4) залежно від часу перебігу – короткочасні, затяжні, тривалі;
5) залежно із зони впливу особистість – позитивні чи негативні,стенические, що б життєдіяльності іастенические;
6) залежно від рівня усвідомленості – стану більш-менш усвідомлені;
7) залежно від причин, їх викликають;
8) залежно від рівня адекватності що отримала їх об'єктивної обстановки.
Можна виділити типові позитивні й негативні психічні стану, властиві більшості як у повсякденному житті (щастя, горі Ай-Петрі і т.д.), і у професійної діяльності. До них, можна віднести психічні стану фахову придатність, свідомість значимості свою професію, стан радості від успішної роботи, стан незадоволеності роботою тощо.
Для стану фахову зацікавленість характерні: усвідомлення значимості професійної діяльності; прагнення більше дізнатися про нього і активно діяти у її ділянці; концентрація увагу колі об'єктів, що з даної областю, і навіть спорудження вказаних об'єктів починають займати панування у свідомості фахівця.
Важливе значення для ефективності професійної діяльності має психічний стан готовності до неї у цілому і до окремим її елементам зокрема.
Поруч із позитивними (>стеническими) станами в людини у його діяльності, спілкування, можуть бути й негативні (>астенические) психічні стану. Наприклад, нерішучість, як психічний стан може виникнути як за відсутності в людини самостійності, впевненості у собі, а й у виду новизни, неясності, заплутаності тій чи іншій життєвої ситуації. Такі стану призводять до виникнення стану психічної напруженості.
Отже, до структури психічного стану входять певна модальності переживання, конкретні зміни у протікання психічних процесів (психічної діяльності) загалом, відбиток особливостей особи і характеру, і навіть предметної роботи і соматичного стану. Однією з видів психічної напруженості є стан тривожності.
Частина II. Тривога як станнервно-психической напруженості
2.1 Поняття «тривожність» і виникнення
Тривога – цей стан занепокоєння, виникає в людини у ситуації, що представляє йому певну психічну чи психологічну загрозу. Цей стан ще часто називають тривогою.
По загальноприйнятому визначенню тривожність визначають як почуття неконкретної, невизначеною загрози, що супроводжується очікуванням неблагополучних змін [4,234].
Термін «тривожність» нерідко використовують й у позначення широкого кола переживань, виникаючих незалежно від конкретної історичної ситуації. Багатогранність і семантична невизначеність понять тривоги й тривожності в психологічних дослідженнях є наслідком використання у різних значеннях.
Тривога – переживання емоційного неблагополуччя, що з передчуттям небезпеки чи невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного перебігу подій можуть призвести до розвитку тривожності.
На відміну зі страху, який породжується конкретними причинами пов'язаний переважно загрози самому існуванню людину, як живої істоти, тривожність зазвичай має невизначений характері і виникає у випадку загрози (нерідко – уявлюваного) людині як особистості. Іноді ставиться знак рівності між страхом і тривогою. У водночас вважають, що тривожність, тривога передують страху, що виникає, коли небезпека вже усвідомлено і конкретизована [5,11].
У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) як і стійку риску (особистісна тривожність).
>Ситуативная тривожність визначаєтьсяСпилбергером як «емоційна реакція» що характеризується похмурими передчуттями, суб'єктивними відчуттями напруженості, знервованості, занепокоєння супроводжується активізацією вегетативної нервової системи.
Аналогічно Ю. Л.Ханин розуміє тривогу як емоційний стан чи реакцію, на яку характерні наступні ознаки:
- різна інтенсивність (величина ситуативною тривожності може коливатися залежно від багатьох чинників);
- мінливість у часі (емоційний дискомфорт пов'язані з конкретної ситуацією);
- наявність неприємних переживань напруженості, занепокоєності, занепокоєння, побоювання;
- виражена активація вегетативної нервової системи
>Ситуативная тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять ймовірність неуспіху і неблагополуччя. Зазвичай, гаразд у тривожності є нагода, тобто людина знає, що він тривожиться: через майбутнього іспиту, через прикрощі на роботі. За цих умов тривожність може грати позитивну роль, оскільки сприяє концентрації енергії для досягнення бажаної мети, мобілізації резервів організму, що особистості задля подолання можливих труднощів. Тобто ситуативна тривожність має пристосувальний характер, а то й перевершує оптимальний рівень. Байдужість до труднощів і безвідповідальне ставлення до поставленим цілям із повною відсутністю ситуаційною тривожності знижує ефективність роботи і Демшевського не дозволяє домогтися найкращих результатів. Але й підвищена ситуативна тривожність, коли він порушення і тривога значно перевищує рівень можливих труднощів, знижує результативність діяльності.
Під особистісної тривогою розуміється стійка індивідуальна характеристика, відбиває схильність суб'єкта до тривозі і передбачає наявність в нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливих, відповідаючи кожну їх певної реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною, як небезпечні самооцінці самоповазі.
Величина особистісної тривожності дозволяє прогнозувати можливість появи станів тривоги у майбутньому.Високотревожние суб'єкти сприйматимуть ситуації з наявністюстрессоров як більше загрозливі і буде відчувати більш виражений рівень ситуативною тривожності.
На додачу до цьогоЮ.Л.Ханин, посилаючись на можливість роботиМартенса, поділяє особистісну тривожність загальну і специфічну.
У першому випадку особистісна тривожність має інший, не пов'язані з особливостями ситуації. Це означає, щовисотревожние суб'єкти переважно ситуацій відчуватимуть високий рівень ситуативною тривожності.
У другий випадок тривога виникає лише у певних ситуаціях та пов'язані з особливостями сприйняття специфічнихстрессоров. Тому індивіди із високим рівнем особистісної тривожності відчувають стан тривоги тільки в ситуаціях та можуть почуватися досить спокійно за іншими ситуаціях [28,165].
Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльної особистості [12,486]. Кожен людини є своя оптимальний, чи бажаний рівень тривожності. Це правда звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого майна цьому плані для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання
Якщо чоловік, або оточуючі помічають, що ніби б іще більш-менш нормально, а не залишає відчуття тривоги, чи реакція на рядові події надмірна, чи тривожність виникає з нагоди, який раніше людина не звернув уваги, то тому випадку ситуативна тривожність маєдезадаптивний характер.
Аналіз літературних джерел, дає можливість окреслити зовнішні об'єктивні чинники, що сприяло підвищенню рівня тривожності, пов'язані із трудовою діяльністю, та внутрішні, суб'єктивні – ті індивідуальні особливості особистості професіонала, які впливають на процес підвищення рівня тривожності.
До об'єктивним чинникам виникнення тривожності відносять.
1) Несприятливий соціально-психологічний клімат колективу, який складається під впливом складної системи взаємин української й виявляється у певному емоційний стан (емоційному настрої) колективу. Часті конфлікти, підвищена напруження у стосунках з і керівництвом, відсутність підтримки і згуртованості у колективі можуть негативно позначатися наиндивидуально-психических станах його членів, створювати тяжкі переживання, які закріплюючись можуть бути чинником, що сприяло підвищенню рівня тривожності;
2) Перевантаження. Є обізнані, які найкраще працюють у стані постійної напруги, проте до більшості людей, ситуація жорсткого тимчасового пресингу є стресовій. Така ситуація вочевидь пов'язана з поганою організацією праці (коли організаційні процедури забирають левову частку робочого дня), недоліком персоналу (коли той людина змушена поєднувати обов'язки декількох працівників), а також і самим характером діяльності, у якій періодично трапляються «аврали» (наприклад, у бізнесменів, міліціонерів, медиків, змушених боротися з кризовими ситуаціями). Причинами перевантажень можуть бути і нереально високі особисті претензії чи вимоги начальства.
3) Низький соціальний статус. Більшість людей робота становить найбільш значиму частина життя. Навіть коли суспільство недооцінює роботу якмалозначительную і негідну високого винагороди, це принижує гідність людини. У працівників, одержують низьку зарплатню, виникає стрес внаслідок обмеження їх домагань. Вони відчувають депресію і відчуття безнадійності. Часто таке відчуття погіршується ставленням керівників, котрі контролюють своїх підлеглих, не довіряючи їх сумлінності і компетентності. Відчуття недооціненість і дріб'язковий контроль руйнують у людині прагнення фаховому зростанню, змушує сумніватися у свої здібності.
4) Наднормові і незручні годинник роботи. Людський організм, добові ритми якого визначаються природними чинниками, не пристосований у тому, щоб працювати у вночі. Порушення добового ритму (наприклад, нічні зміни) викликають психологічний і фізіологічний стрес. Крім порушень добових ритмів, понаднормові годинник роботи тягнуть у себе додаткові незручності. Людина іншого часу, яким міг би розпоряджатися на власний розсуд, позаяк у будь-якої миті це може викликати для понаднормової роботи. Людина перебуває тривалий час може тривоги очікування.
5) Непотрібні ритуали і складні процедури. Багато службовці скаржаться на безліч паперової роботи. Оформлення численних документів часто викликають негативні емоції в лікарів, вчителів, викладачів вузів і науковців, чия основна діяльність носить зовсім інший « не паперовий характер». Часто роздратування виникає через надто великої кількості засідань, обговорень та ділових зустрічей, якщо вони погано підготовлені. У учасників таких зустрічей складається враження, що час витрачено даремно.
6) Невизначеність. Мало хто люди дають раду у кризовій ситуації невизначеності. Невизначеність робочому місці може постати через частих змін - у політиці установи, коли співробітники до пуття не знають, що відбувається, не можуть планувати своєї діяльності. Найгірша форма невизначеності – це коли людина не знає, чи вдасться йому утриматися робоче місце. Ті керівники, котрі вважають, що й службовці працюватимуть краще, якщо їх постійно маячить перспектива звільнення, глибоко помиляються. Такий стан наводить лише у підвищення рівня тривожності співробітників.
7) Одноманітність. Коли ситуація занадто стабільна, це також має здатність викликати тривожність,проявляющуюся в апатичності,ленности. Людина раз у раз потребує нових враження, щоб зберегти зібраність і творча потенціал. Наприклад, у службовців, виконують адміністративні обов'язки, часто складається враження монотонності. Уранці вони відчувають майже панічне стан від згадки у тому, що події майбутнього дня можна передбачити до хвилини. Самі собою ці події є стресовими чи неприємними, проте їх передбачуваність досягає такої ступеня, що викликає сильні негативні емоції.
8) Безпорадність. Сильне тривожність може викликати необхідність приймати рішення на складної обстановці, а й протилежна ситуація, коли людина усвідомлює свою нездатність спричинити що відбуваються і він змушений змиритися з чужим рішенням і з неминучістю.
Отже, ситуативна чи реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивними переживаннями, емоціями: напругою, занепокоєнням, стурбованістю, нервозністю. Цей стан виник як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною за інтенсивністю і динамічності у часі.Ситуативная тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять ймовірність неуспіху і неблагополуччя (зокрема, у кризовій ситуації оцінки здібностей і досягнень особистості).
2.2 Суб'єктивні чинники, що впливають виникнення і прояв тривожності
Що викликає поява оцінної тривожності як риси характеру? Які чинники підвищують оцінну тривожність і його компоненти (неспокій і емоційність)?
У пізніх роботахСпилбергер та його колеги доповнили розуміння оцінної тривожності якситуационно—специфической форми особистісної тривожності. Вони запропонували розглядати оцінну тривожність у межах динамічного процесу. Розуміння тривоги як процесу є теорію, у якій наголошується на фундаментальних компонентах процесу тривоги (стрес, загроза, стан й поліпшуючи властивості тривоги). Оскільки тривога – цепсихобиологическое освіту, то неї мають бути включені як фізіологічні, і феноменологічні, суб'єктивно оцінювані індикатори (частота серцевих скорочень, температура поверхні тіла, параметри дихання).
Конкретизація глобального терміна «тривожність» дає можливість окреслити три аспекти: його фізіологічний, інтроспективний, поведінковий [3,225].
>Испитивающие підвищену тривожність намагаються використовувати найбільш безпечні способи прояви свого занепокоєння і ворожості; де вони схильні також досліджувати невідомі і незнайомі ситуації.
>О.Г. Мельниченка (1979) показала, що з таких людей характерні емоційна неврівноваженість (чинник З поКеттеллу), боязкість (чинник М), непевність у собі (чинникQ) і напруженість, напруженість (>фрустированность – чинникQIV). Але вони вищий і менше стабільний рівень домагань. З боку біохімічних показників їх особливістю виступає вищий фоновий рівень лактату у крові [9,159].
За данимиР.Л. Астахова (2000) [5,24], тривожність пов'язані з показникамишизотимии, покірності, занепокоєності, страху.
Всі ці особистісні особливості мають природну основу, якої слугують типологічні особливості прояви властивостей нервової системи. В.Д.Небилицин припустив, що з слабкої нервової системою більш схильні тривожності, ніж які мають сильної нервової системою. Це було підтверджено поруч досліджень. Виявлено, що з високим рівнем тривожності частіше мають слабку нервову систему, отже й високу активацію у спокої, яка обумовлена передусім збуджуючим впливом на кору мозку. Ю.О.Катигину та її співавторами було встановлено, що для людей із підвищеною тривогою найчастіше притаманні інертність нервових процесів і переважання гальмування.
Отже, особам з низькимнейротизмом, більш, ніж людей із високимнейротизмом, характерні сильна нервова система, рухливість нервових процесів і переважання порушення по «зовнішньому» балансу [11, 14]. За результатамиЕ.П. Ільїна, що в осіб, які мають високий рівень тривожності, сильніше виражений мотив досягнення.
Вченими було здійснено спроби виявити рольнаследуемости тривожності як риси особистості. Р.Кеттелл і І.Шейер показали, що середовища проявляється набагато більше, І що лише чинник М, входить до складу тривожності, істотно залежить від спадковості. Проте є та інші дані, які свідчать про вплив генетичного чинника в прояві тривожності. Найбільшийнейротизм і тривожність показали чоловіки йженщини-левши, що умовами життя піддослідних у світі праворуких.
Отже, як піддається дослідники виділяють:
1) високий рівеньнейротизма як показник емоційної нестійкості індивіда, емоційної лабільності, неврівноваженості нервово-психічних процесів, яка у поєднаному підвищеної збуджуваності, реактивності і високого рівняоткликаемости, низькому порозі переживаннядистресса і переважання негативно забарвлених емоційних станів [3,65].
2) низький рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції емоцій і навички поведінки [11,63]. Деякі автори виділять як піддається та наявністьрассогласований в ціннісної сфері, що актуальним у сьогоднішній ситуації.
Прояви тривожності можуть матисоматический і поведінковий характер.Соматические прояви стосуються змін у внутрішні органи, системах організму: прискорене серцебиття, нерівне подих, тремтіння кінцівок, скутість рухів. Може підвищуватися артеріальний тиск, виникати розлади шлунка.
На поведінковому рівні прояви підвищеній стривоженості значно розмаїтіші й непередбачені. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної агресії. Часто це відбувається за заниженою самооцінці. Занижена самооцінка здебільшого властива людей із особистісної тривогою,застревающим іпедантичними типами акцентуації характеру. Через війну виникає знижений фон настрої, закріплюється комплекс неповноцінності [8,24].Стойкая зайве низька самооцінка тягне у себе надмірну залежність з інших, несамостійність, викривлене сприйняття оточуючих.
Несвідомо маскуючи свою тривожність, людина провокує негативне ставлення до себе, що ускладнює і так важке внутрішній стан.
Один із більш частих проявів тривожності – апатія і млявість. Конфлікт між суперечливими прагненнями дозволяється з допомогою відмовитися від будь-яких прагнень. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолати тривожність. Маска апатії ще більше оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу та внутрішні протиріччя, що призвели до розвитку стану тривожності.
2.3 Вплив тривоги на ефективність діяльності
Останнім часом тривожність вивчається як і процес, зокрема, на роботах Ч.Спилбергера,Ф.Е. Василюка,Ф.Б. Березина, В.М.Астапова.
Експериментальне дослідження тривоги на ефективність діяльності дає однозначні результати. Дані свідчать, що тривога сприяє успішну діяльність у досить простих в людини ситуаціях, а перешкоджає у непростих [23,11].
Тривога як сигнал небезпеки привертає до можливим труднощам, дозволяє мобілізувати сили та цим досягти найкращих результатів. Тому оптимальний рівень тривожності сприймається як необхідний ефективного пристосування до реальності (адаптивна реальність). Повне відсутність тривоги перешкоджає нормальної адаптації й заважає продуктивної діяльності. Надмірно високий рівень тривожності сприймається якдезадаптивная реакція, що виявляється у спільній дезорганізації поведінки й діяльності.
Як засвідчилиКеттелл і І.Шейер, високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особистісна тривожність негативно впливає музикантів, спортсменів інші види діяльності. З іншого боку, такими людьми менш стійкі до монотонної роботі, ніж особи з низькою тривогою. Але й низька тривожність може обумовлювати погану ефективність діяльності. Усе залежатиме, ймовірно, від виду роботи, якої нормальна людина займається.
Тривога впливає і стиль діяльності. Н.А.Буксеев (1987) показав, що висока тривожність частіше зустрічається люди з м'яким (ліберальним) стилем діяльності, ніж в жорстких (>автократичних). Помічено, що із високим особистісної тривогою мають дешевше самооцінкою і авторитарним стилем основний діяльності (проводили дослідження вчителів), уникають соціальних контактів.
На противагу їм котрі мають низькимнейротизмом впевнених у собі і прагнуть активному спілкуватися з людьми. На думкуЕ.П. Ільїна, є підстави припускати, що тривожність ж виконує функцію у природній відборі декому видів діяльності, зокрема у певних видах сорти. Приміром, немає спортсменів із високим тривогою в парашутному сорт, причому, як серед майстрів, і серед новачків.
Частина IІІ. Емпіричні дослідження рівня тривожності
3.1 Організація дослідження
Більшість із відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінити або тільки особистісну, чи стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність як і особистісне властивість, як і стан є методика, запропонованаЧ.Д. Спілбергом. На російській мові його шкала була адаптованаЮ.Л.Ханиним.
У цьому роботі нами використана методика Ч.Спилбергера, адаптованаХаниним. Методика представляє з себе два опитування: Шкала ситуативною тривожності (СП) і Шкала особистої тривожності (>ЛТ).
Шкала ситуативною тривожності включає у собі 20 питань, куди досліджуваний має сказати: Ні, тут інше, Мабуть так, Правильно, Правильно.
Шкала особистої тривожності також складається з 20 питань, куди випробуваному треба було б: Ніколи, Майже ніколи., Часто, Майже завжди.
Визначення показників ситуативною і мистецької тривожності проводиться за допомогою ключа.
Для вивчення рівня особистісної і ситуативною неспокою та виявлення зв'язку рівня тривожності з успішністю професійної діяльності нами склалася група 10 людина методом вільної вибірки з тих різного віку від 19 до 50 років. 60% учасників становили жінок і 40% - чоловіки.
До складу групи входили люди різних професій, як розумового, і фізичного праці: студенти, викладачі, менеджери, будівельники, водії та інших.
Із кожним учасником перед проведенням опитування було проведено інструктаж роботи з опитувальниками.
Після завершення тестування, кожного учасника дослідження ставилося питання, наскільки вона вважає себе успішним у професіональній діяльності. Усі результатів тестування систематизовано таблицю.
Таблиця 1.
Результати вивчення рівня ситуативною і мистецької тривожності
учасники
підлогу
вік
професія
Рівеньличн.тревожн
Рівеньситуат.тревож.
>Успешн.профес. діяльності
>Примеч.
А
дружин
41
Учитель
42 бала
>45баллов
+
Б
дружин
19
>Студ.
32
36
+
У
чоловік
21
>Студ.
29
35
+
Р
чоловік
38
Будівельник
25
28
+
Д
дружин
50
Продавець
55
60
_
Ж
чоловік
47
Водій
40
42
+
З
дружин
31
Менеджер
48
50
_
>Обращ. допсихол.
І
дружин
27
Вихователь
42
43
_
До
чоловік
26
Менеджер
20
20
+
Л
дружин
30
секретар
50
54
_
>Обращ. допсихол.
3.2 Результати дослідження
Аналіз Таблиці 1 показав, що справжній рівень особистісної тривожності серед піддослідних розподілився так:
- низький – 3 людини (30%);
- середній – 4 людини (40%);
- високий – 3 людини (30%).
Рівень реактивної (ситуативною) тривожності в 90% випадків був останні кілька вище рівня особистісної неспокою та розподілився так:
- низький – 2 людини (20%);
- середній – 5 людини (50%);
- високий – 3 людини (30%).
Отже, обличчя, мають високий рівень особистісної тривожності, далі і великий відсоток реактивної тривожності.
Всі випробувані з великим чи близькими до високому (42-43 бала) рівнем тривожності, як особистісної, і реактивної – 4 людини, виявилися незадоволеними моїй професійній спроможністю. Вони часто відчувають стан дискомфорту на роботі, внутрішнього конфлікту; вони відчувають підвищену стомлюваність і дратівливість; вони занижено самооцінка. Дві музичні людини з піддослідних із високим рівнем тривожності навіть зверталися по допомогу до психолога.
Дані, відображених уТаблице 1. можна також ознайомитися простежити взаємозв'язок розумового й фізичного праці та рівнем неспокою та, за рівнем професійної успішності.
Тривога, впливає на успішну діяльність, явно простежується в працівників розумової праці, проти працівниками фізичного праці, що можна пов'язані з переважним впливом стану тривоги на вищу нервову систему організму. З іншого боку, може існувати й «зворотний» між способом праці та саморефлексією, що з тривожних особистостей знижує рівень самооцінки.
>Отчетливой зв'язку рівня тривожності із віком виявлено був, але серед піддослідних із високим рівнем тривожності переважали жінки, що можна пов'язано з більш вираженої емоційністю жінок Сінгапуру й емоційноїлабильностью і схильністю до тривозі. З іншого боку, жінки, зайняті інтелектуальним працею, показали вищу мотивацію до успіху (83,6%), ніж чоловіки (50%).
Найнижчий рівень тривожності показали молоді чоловіки (до 25 років).
Отже, використовуючи методикуСпилбергера, ми маємо дані, що випробовувані із високим рівнем особистісної і ситуативною тривожності відчувають неабияку незадоволеність моїй професійній діяльністю, ніж випробовувані з низькому рівні тривожності. Вищий рівень тривожності притаманний людям, зайнятих у інтелектуальної у сфері діяльності чи людям, зайнятих у сфері, що вимагає постійної напруги й. У нашому випадку – це продавці, секретарі, вчителя, що підтверджує висунуту нами гіпотезу: рівень тривожності впливає задоволеність професійною діяльністю.
Укладання
Тривога, як станнервно-психического напруги є схильністю індивіда до переживання тривоги й багато в чому обумовлює її поведінка. Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльності особистості. Кожен людини є своя оптимальний чи бажаний рівень тривожності – так звана корисна тривожність.
У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) як і стійку риску (особистісна тривожність). У цілому нині тривожність суб'єктивна проявом неблагополуччя особистості.
Основними чинниками, впливають до рівня тривожності, виступають внутрішні індивідуально-психологічні і його зовнішні соціально-психологічні чинники. До внутрішнім чинникам ставляться високий рівеньнейротизма і мистецької тривожності, неузгодженість в мотиваційної сфері. До зовнішніх чинникам ставляться недоліки організаційної структури та негативний психологічний клімат у колективі.
Проведені емпіричні дослідження підтверджують висунуту нами гіпотезу: рівень тривожності впливає задоволеність професійною діяльністю.
Література
1.АбакумоваТ.В.Детерминанти страхунеравновесного емоційного стану // Наука й освіту. - 1999. - №4.
2. Абраменко М. Менеджер - шкідлива професія //Новий персонал. - 2004. - №4. - З. 18-21.
3.Айзенк Х. Психологічні теорії тривожності: У кн. Тривога і тривожність / Підред.В.М.Астапова. -СПб.:Питер, 2001. - З. 224-247.
4. Андрусенко В.А. Соціальний страх. - Свердловськ: 1991.
5. АстаховР.Л. Тривога якфактр трансформації особистості підлітків // ПсихологіяХХI століття: ТезиМежд. Науково-практичною студентської конференції СПб, 2000, - З. 160-168.
6.Бодалев А. Сприйняття людини людиною. - Л., 1965.
7. ВасилюкФ.Е. Психологія переживання: Аналіз подолання психічних ситуацій. - М.: Вид-во МДУ, 1980.
8.Засин З. Динаміка емоційної напруги в системах з мінливою ймовірністю очікуваного результату. - У кн.: Йдеться, емоції, особистість. - Л, 1978.
9.Изард До. Еге. Психологія емоцій. - СПб.: Пітер, 1999.
10. ІльїнЕ.П. Психологія індивідуальних відмінностей. - СПб. -Питер,2004. - З. 159-161.
11.Катигин Ю.О.,Умнов В.П. Зв'язок тривожності як властивості особистості з декотрими психофізіологічними характеристиками //Психофизиология. - Л, 1979, З. 46-49.
12.Китаев-СмикЛ.А. Психологія стресу. - М.: Наука, 1983.
13.Кьергергор Страх і трепет. - М.: Республіка, 1993.
14. Короткий психологічний словник / Підобщ. Ред. А. Петровського, М.Ярошевского. - М., 1985.
15. Кудрявцева М. Тривога як соціальна хвороба // Хімія життя й. - 2004. - №11. - З. 10-14.
16.Левитов Д. Про психічних станах людини. - М., 1964.
17.Левитов Д. Психічне стан занепокоєння, тривоги // Питання психології. - 1996. - №1.
18. МельниченкаО.Г. Дослідження тривожності у зв'язку з особистісними біохімічними особливостями //Психофизиология. - Л., 1979. -С.95-97.
19. Мей Р. Короткий виклад і синтез теорій тривожності: У кн.: Тривога ітревожность/Под ред. В.М.Астапова. -СПб.:Питер, 2001. - З. 215-221.
20. Наєнко М. Психологічні дослідження індивідуальних відмінностей. - М., 1976.
21. НемчинТ.А. Станунервно-психического напруги. - Л, 1988.
22. Павлов І.П. Обранісочинения.-М., 1987.
23.Прихожан А.М. Тривога в дітей віком і підлітків: психологічна Природа і вікова динаміка. - М.: «>МОДЭК», 2000.
24.Сапольски Р. Як приручити стрес // У науки. - 2003. - №12. - З. 61-65.
25.ХанинЮ.Л. Особистісні і соціально-психологічні опитувальники в прикладнихисследованиях:проблеми і // Соціальна психологія і громадськапрактика.-/Под ред. Є.В.Шорохова, В.П.Левкович.-М.: Наука, 1985. - З. 163-177.
