Реферат Етапи розвитку геополітики

У даній роботі нами будуть розглянуті основні етапи у процесі становлення геополітики як науки, описана сутність і специфіка кожного з етапів, а також відзначені головні вчені і мислителі, які зробили свій внесок у становлення геополітики на кожному з історичних періодів.

1. Становлення геополітичної науки

Період від появи перших ідей і концепцій, які в тій чи іншій мірі можна віднести до розряду геополітичних, до становлення геополітики в якості відокремленої і досить самостійної дисципліни є надзвичайно тривалим - з Античності до середини XIX століття. Важливо відзначити, що в даний період геополітика не являє собою цілісної і єдиної галузі знань. У різних філософів, мислителів і вчених зустрічаються окремі ідеї, відносяться до геополітичної площини. Саме тому геополітика в даний період не володіє методологією, категоріальним апаратом, об'єктом і предметом. Це дозволяє деяким дослідникам називати даний період В«Передісторією геополітикиВ» [2]. Всі геополітичні ідеї в даний період в тій чи іншій мірі пов'язані з ідеєю про те, що життя держав і народів в усьому її розмаїтті у великій мірі обумовлена ​​географічним оточенням і кліматом. Іншими словами, ідеї, виникли в період передісторії геополітики, пронизані географічним детермінізмом.

Вперше геополітичні ідеї з'являються в працях мислителів епохи Античності. Філософи розглядають географічну складову соціальних процесів. Наприклад, Парменід (ще в VI ст. До н.е.) говорив про п'ять температурних зонах, або поясах, Землі, державний і суспільний лад (або їх поєднання, тому в цю епоху мислителі не бачили особливих відмінностей між державою і суспільством; між соціальної і політичною сферами життя) володіють своїми особливостями. Уточнив погляди Парменіда Аристотель, який звертав увагу на перевагу серединної зони, заселеної греками. Важливо уточнити, що геополітичні ідеї давньогрецьких мислителів мали в основному практико-орієнтований характер і грунтувалися на емпіричних фактах відомих конкретним філософам. В Зокрема, той же Арістотель у творі В«ПолітикаВ» пише про геополітичні (їх так можна назвати з позицій сучасної науки) достоїнствах острова Крит, які дозволили йому займати домінуюче положення в регіоні. Аристотель, вивчав це острівна держава, відзначає вигідне розташування, дозволяє, з одного боку, контролювати транспортні та торговельні потоки в Егейському морі (що ставить грецькі колонії в залежне становище), а з іншого, відділяє морськими просторами від потужних ворогів.

Значення географічних умов для внутрішнього і зовнішнього життя держав відзначали також Полібій, потім римляни Цицерон і особливо Страбон.

Платон і Гіппократ залишили вельми цікаві зауваження щодо впливу географічного середовища на політичну діяльність людей, звичаї і звички різних народів. Вони писали, що клімат південних країн розслабляє характери людей і вони легко потрапляють в рабство, а клімат півночі, навпаки, загартовує, і це призводить до поширенню демократії [3]. Треба сказати, що дані ідеї (природно в модифікованому вигляді) не втратили своєї актуальності і сьогодні. Саме розташуванням, розмірами, кліматом і взаємовідносинами з сусідами деякі дослідники пояснюють вдале поширення демократичного політичного режиму в Скандинавських країнах, в Північній Америці і Західній Європі та складності в процесі демократизації, які відчувають країни Східної і Південно-східної Азії, Південної Америки і т.д.

У Середні століття античні ідеї були збережені і розвинені арабськими вченими, серед яких найбільшу популярність отримали праці Ібн Хальдуна (який жив у 1332-1406 рр..). Він запропонував ідею історичних циклів, суть яких зводилася до міграції кочових народів і захопленню ними країн з осілим населенням. Історичний цикл завершується, коли створили на захоплених територіях імперію кочівники втрачають свої фізичні і моральні переваги і остаточно В«осідаютьВ» на одному місці.

В епоху Просвітництва і Новий час географічна парадигма в сфері вивчення соціальних і політичних процесів ще більше закріпилася в гуманітарній думці, завдяки Ж.Ж. Руссо, Ж Ламетрі, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро та ін Свого апогею досягає географічний детермінізм по відношенню до соціально-політичної реальності в відомому вислові Монтеск'є: В«Влада клімату є найперша владу на земліВ» [4]. Однак, вже незабаром, на рубежі XVIII - XIX ст. серед геополітичних ідей з'являються принципово нові - засновані на критиці географічного детермінізму. Наприклад, Г. Гегель, у своїй роботі "Географічна основа всесвітньої історіїВ» наполягав на важливості не тільки географічних і кліматичних факторів в соціальної ральності, але і закликав розглядати соціокультурні (ціннісні, ідентифікаційні, ментальні, моральні та ін) характеристики притаманні різним народам, незалежно від географічного місця їх проживання.

Не можна не відзначити внесок російських мислителів у передісторію геополітики. У XIX в. в Росії географічний напрямок в соціальній думки представлено працями Б.М. Чичеріна (вважав ключовими не географічні і кліматичні, а культурні фактори. Він писав, що обширність російської території, постійна загроза зовнішніх нападів зумовили особливе значення вольових, духовних якостей народу в ході державного будівництва), А.П. Щапова (географ, історик і публіцист, рассматривавший взаємозалежність історичного минулого і географічного положення Російської імперії), С.М. Соловйова (відзначав географічну зумовленість зародження російської державності і найбільш інтенсивного господарського освоєння земель в центрі Середньоросійської височини). В.О. Ключевський відзначився багатьма важливими геополітичними ідеями. Він писав: В«... Людська особистість, людське суспільство і природа країни - ось ті три основні історичні сили, які будують людське гуртожиток. Кожна з цих сил вносить до складу гуртожитки свій запас елементів і зв'язків, у яких проявляється її діяльність і якими зав'язуються і тримаються людські союзи В»[5]. Іншими словами мислитель наполягає на використанні поєднання культурних і психологічних, соціальних і географічних чинників при анал...