Росія і Китай: прикордонне питання
Курсова робота
Зміст.
1. Введення
2. Рішення прикордонного питання:
- Угода про радянсько-китайського державного кордону на її Східній частині
- Угода між Російською Федерацією і КНР про російсько-китайського державного кордону на її Західної частини
- Демаркація російсько-китайського кордону
- Угоди 1996 р. і 1997 г
- Завершення демаркаційних робіт
- Додаткова угода про проходження лінії кордону на її східній ділянці
3. Висновок
4. Список використовуваної літератури
Введення.
Будь організоване суспільство існує на певній території, функціонування та безпеку якого регулюється державою. Однак недоторканність, цілісність і безпеку території країни можуть бути забезпечені лише в тому випадку, якщо межі території чітко марковані й визнаються не тільки цією державою, але й усім світовим співтовариством. Відсутність офіційно оформленого розмежування рано чи пізно призводять до спорах і розбіжностям між суміжними країнами. Протягом всієї світової історії конфлікти і розбіжності з приводу розмежування кордонів були і залишаються однією з найбільш важливих проблем для будь-якого незалежної держави.
Російська імперія і Циньская імперія вступили в 20 століття як два сусідніх держави. Між ними утворилася найдовша кордон у світі загальної протяжністю більше десяти тисяч кілометрів, що простягнулася від точки кордону Китаю, Росії та Афганістану до пункту сусідства Кореї, Росії і Китаю.
Питання про юридичну основі загальної кордону був вельми непростим. Звичайно, обидві сторони підписували безліч договорів, щодо розташування кордону. Однак підспудно назрівали конфлікти, що стосуються і територіального розмежування, і характеру договорів. Процес формування спільного кордону був дуже довгим. При цьому військові зіткнення хоча і були, однак носили вельми локальний характер, при цьому вони, природно, відбилися на формуванні кордону в якійсь мірі, але вирішального характеру не придбали, а повномасштабних, великих воєн наші держави не вели. Тому питання про кордон вирішувалися шляхом проведення переговорів і підписання в результаті договорів і угод. В ході історії російсько-китайський кордон була визначена відповідними юридичними договорами: Нерчинским 1689 р., Айгунского і Тянцзінскім 1858 р., Пекінським 1860 р., Петербурзьким 1881р., Ціцікарскім 1911 Існування і дбайливе збереження російсько-китайської кордону, її безумовну повагу, беззастережне визнання договірних актів, лежать в основі визначення лінії проходження кордону, було і залишається основою добросусідських відносин між нашими країнами. Саме таке розуміння питання про кордон відповідало і відповідає корінним національним інтересам Росії і Китаю. Звичайно, недосконалість знань у часи, коли підписувалися відповідні договірні документи, недослідженість географії деяких районів, та й інші обставини давали підстави для того, щоб з часом уточнювати лінію проходження кордону на новій основі. Кордон поставала сложноорганизованной структурою, якимсь організмом, який вимагав постійного уваги, дбайливості й турботи. Однак необхідно повторити, що з точки зору юридичної її основи не було і немає приводів говорити про існування територіальної проблеми або проблеми кордону між нашими двома країнами. Так виглядала і виглядає картина, якщо виходити з норм міжнародного права, грунтуватися на договірних документах про кордон і визнавати їх обов'язковість для обох підписали їх сторін.
Однак з розпадом СРСР і закінченням холодної війни була позначена нова віха російсько-китайських відносин. Необхідність формування принципово нової кордону межу Російською Федерацією і Китайською Народною Республікою призвело уряд цих країн за стіл переговорів. Завдання формування російсько-китайського кордону було одним із найважливіших завдань нового російського уряду. Становлення добросусідських відносин з Китаєм було важливо не тільки для Росії, зацікавленої в Китаї як в економічному партнері, але й для інших країн, оскільки можна з упевненістю сказати, що міжнародники приділяють особливу увагу російсько-китайським відносинам, оскільки від їх характеру в значній мірі залежить структура всього світопорядку (прихильники біполярності вважають, що саме союз Китай-Росія стане реальним противагою Заходу на чолі з США). Зараз союз Росія-Китай відіграє значну роль у міжнародних справах. У сучасному світі розвиток їх взаємин робить великий вплив на політичну структуру. Корисний не тільки аналіз процесу сучасних міжнародних відносин, але й аналіз процесу становлення добросусідських відносин в науково-історичному аспекті, первісним головним пунктом яких було формування спільного кордону між двома державами. Тому в даній роботі я постараюся висвітлити динаміку становлення нової російсько-китайського кордону в період краху попередньої системи міжнародних відносин і зміни балансу сил і становлення нового світового порядку, тобто з початку 1990-х рр.. по 2005 р.
Для того, щоб зробити правильні, раціональні висновки про світові процесах, що відбуваються в наш час, важливо проаналізувати історичні аспекти відносин між державами. Необхідно відзначити, що з даної проблеми написано достатня кількість літератури, яскравим прикладом є книга, написана доктором історичних наук, професором Галеновічем Ю.М. В«Росія і Китай у XX столітті: кордон В», яка була використана мною в якості базового посібники (! не треба так відверто :))) для написання даної роботи.
Угода про радянсько-китайської державному кордоні на її східній частині.
Протяжність східного кордону між Росією і Китаєм, що починається там, де закінчуються їх кордону з Монголією, складає більше 4 тис. км. [1] Спочатку вона була визначена китайсько-російськими договір 1858 р. (Айгунскій, по якому юридично встановлювалася приналежність Росії лівого берега річки Амура від річки Аргуні до гирла, а правий берег річки Амура до річки Уссурі закріплювався за Китаєм) і 1860р. (Пекінський, по якому визначалась східна і намічалася в основному західна російсько-китайський кордон. Першою статтею цього договору було визначено, що після постанови прикордонних знаків, гранична лінія на повіки не повинна бути змінювана).
Однак незабаром було відмічено, що рубежі проходять не так, як це встановлено. Домовилися внести зміни, що й було зроблено (вельми приблизно) в 1886 році.
При обговоренні прикордонного питання в 1926 році знову зазначалося: В«Прикордонна лінія між СРСР і Китаєм неодноразово довільно пересувалася як місцевим населенням, так і місцевою владою тієї та іншої сторони В»[2]. Тому було необхідно відновити первісну лінію в тому вигляді, як вона була визначена різними угодами щодо російсько-китайського кордону. Лінія кордону проходила і проходить головним чином по ріках Аргуні, Амуру і Уссурі. Однак до 1992 р. межа практично ніде не була відповідним чином демаркований.
Аж до 1931 р. на цих річках існував практично вільний режим судноплавства для обох країн, а численні незаселені острови де-факто перебували у спільному володінні. З початком японської агресії проти Китаю і створенням маріонеткового держави Маньчжоу-Го Радянські Збройні сили, реагуючи на появу нової загрози безпеки, в односторонньому порядку встановили суворий контроль над річками. У той час цей акт самооборони не викликав ніяких заперечень ні з китайською, ні з японської сторони. Однак з початку 60-х рр.. по мірі наростання напруженості в радянсько-китайських відносинах виключно радянський контроль над прикордонними річками став джерелом суперечок і інцидентів.
З 1963 р. сторони вели безплідні переговори про делімітацію кордону. На початку переговорного процесу радянська сторона наполягала на визначенні кордону відповідно до норм міжнародного права, тобто по лінії фарватера ...
