Федеральне агенство залізничного транспорту
Уральський державний університет шляхів сполучення
Кафедра історії і політології
Р Е Ф Е Р А Т
по політології
на тему: В«Опозиція та її роль в політичному життіВ»
Перевірив: Виконав:
Маслова Л.Д. студентка гр. БП - 314
П'янкова Ж.А.
Єкатеринбург
2007
Зміст
Ведення ................................................................................ 3
1. Поняття В«ОпозиціяВ» ...................................................... 4
2. Політична опозиція в Росії ..................................... 6
Концептуальна карта політичної опозиції ............................ 6
Динаміка опозиції в Росії в 1989 -2004 роках ......................... 9
Комуністи ......................................................................... 12
Ліберали ............................................................................ 15
Демократи ........................................................................... 18
Висновок ......................................................................... 22
Бібліографічний список ..................................................... 24
Введення
Пристрій державної влади важливо для будь країни. Але для Росії, з її традиціями та менталітетом, це питання належить до числа самих, що ні на є, якнайважливіших.
Коли наприкінці 1980-х країна робила перші кроки по шляху демократії, всі були впевнені, що і в нашій країні, як у всьому світі, влада і політика мають бути організовані на основі багатопартійності. Але сьогодні партії практично не впливають на реальну політику і, тим більше, на владу. У цьому плані ми за десять з гаком років анітрохи не наблизилися до країн з розви-тими демократичними інститутами.
Почнемо, мабуть, з визначення політичної опозиції, так би мовити, про що піде мова далі. Також розглянемо опозиційні партії в період 1989 - 2004 років. І постараємося знайти відповідь на питання, поставлене в темі: В«Роль опозиції в політичного життя В». Хочеться відразу уточнити, що автору, як громадянину РФ, цікаво розібратися з тим, що відбувається у нього на батьківщині, а не в заморських країнах. Тому і головне питання правильніше звучить так: В«Роль опозиції в політичного життя Росії В».
1. Поняття В«опозиціяВ»
Про опозицію можна говорити у вузькому і широкому сенсах. У вузькому сенсі - це політична партія, коаліція або рух, що є парламентською меншістю, але що може прийти до влади на наступних виборах.
У 1966 р. Р.Даль, аналізуючи основні параметри політичної оппозит-ції в західних демократіях, виділив чотири основні моделі: В«британ-ськуВ», В«континентальнуВ», В«СкандинавськуВ» і В«американо-швейцарськуВ» [1].
Перша модель, яке можна назвати класичною, або В«вестмінстерськоїВ», характеризується наявністю двох досить добре організованих головних партій, тому опозиція зосереджена в одній партії. Ці партії строго змагальної у парламенті і на виборах. Опозиція настільки різко відрізна, що її можна ідентифікувати однозначно. Основне протиборство між опозицією і урядом відбувається на парламентсь-ментскіх виборах і в національному парламенті, причому парламент є рутинним, щоденним місцем протиборства. Було б правильніше навіть назвати парламент форумом, використовуваним для перемоги на наступних вибо-рах, адже парламентські дебати мають на меті вплинути не стільки на депутатів, скільки на публіку - і на майбутні вибори.
У ряді держав континентальної Західної Європи опозиція представлена ​​кількома партіями і тому боротьба між ними носить не строго змагальний характер, а вирішальним місцем протиборства є коаліційний торг після виборів з метою формування виконавчої влади. Відповідно і стратегія опозиції спрямована не на завоювання парламентського більшості,. Що неможливо в даних усло-віях, а на збільшення кількості місць у парламенті, що дає їй додаткові переваги в ході коаліційного торгу.
Виділення третьої моделі - скандинавській - може представлятися не-скільки штучним; тут також велику роль грає політичний торг, але суттєва відмінність полягає в тому, що рамки його істотно розширені. По ряду ключових питань переговорний процес охоплює значно більше коло учасників, ніж у попередньої моделі, включаючи найбільші асоціації підприємців і роботодавців, профспілки і т.п. Таким чином ця модель опозиції припускає включення механіз-мов соціального партнерства.
Нарешті, опозиція в четвертій моделі найбільш далека від В«класичноїВ». Політичні партії тут відрізняються порівняно слабким внутрен-ним єдністю і Децентралізованість. Примітною рисою країн, що відносяться до цієї моделі, є те, що в них взагалі відсутній вирішальне місце протиборства між опозицією і урядом. Розділова лінія між опозицією і урядом проходить не між партіями, а всередині них.
Дослідження політичної опозиції в незахідних демократіях, особливо в країнах, де існує партійна система з домінуючою партією (Індійський національний конгрес, Ліберально-демократична партія Японії), також показали, що серед форм і проявів опозиції вельми важливу роль набувають фракції всередині панівної партії. Фактично подібні партії стають механізмом агрегування й узгодження різних інтересів, управління конфліктами, вознікающі-ми з безлічі розколів.
Таким чином, наведене вище визначення опозиції у вузькому сенсі задовольняє умовам лише першою і почасти другий із рассматри ваемих моделей.
Р. Даль запропонував пояснення поняття В«опозиціяВ», яке можна віднести до числа В«ШирокихВ»: В«Припустимо, що А визначає курс прави-тва в певній політичній системі по тому чи іншому питанню протягом певного проміжку часу ... Припустимо, що протягом цього проміжку часу Б не може визначати поведінку уряду, і що Б протистоїть тому курсу уряду, що визначається А. Тоді Б є тим, що ми називаємо В«ОпозицієюВ». Зауважимо, що протягом деякого іншого проміжку часу зумовлюватиме курс уряду може Б, і тоді в опозиції опиниться А.
2. Політична опозиція в Росії
Різке зниження політичного впливу партій, опозиційних політичному курсу президента і уряду РФ, - один з найбільш помітних підсумків першого президентського терміну В.В.Путіна. Більш того, все частіше можна почути, що в нинішньої російської політичної системі немає опозиції - як системної, виступаючої за зміну політичних сил, що стоять при владі, так і несистемної, відкидає сформовані правила політичної гри. Якщо протягом 1990-х років опозиційні сили (спочатку антикомуністичного, а потім комуністичного характеру) надавали структурирующее вплив і на В«ПопитВ», і на В«пропозиціюВ» на російському політичному ринку, то в 2000-ті роки вони не просто поступилися місцем більш успішним гравцям, але й, по суті, почали зникати.
Концептуальна карта політичної опозиції
Вивчення політичної опозиції не відноситься до числа напрямків, які перебувають у фокусі сучасної політичної науки. Існуючі типології опозицій або створені для конкретного випадку, або так навантажені В«вимірамиВ», що втрачають свою пояснювальну силу. Політичну опозицію в В«гібриднихВ» політичних режимах, зокрема - російському, найзручніше розглядати за допомогою концептуальної карти (див. рис.1).
Основні проблемні вимірювання - цілі та засоби опозицій. Цілі опозицій представлені уздовж осі ординат. На початку осі розташована полуоппозіція - ті політики та партії, які не представлені в уряді, але готові при нагоді увійти в його складу без істотних змін не тільки режиму, але і його політичного курсу. На протилежному кінці принципова опозиція - політичні сили, які здатні досягти своїх цілей, лише знайшовши всю повноту влади і, як правило,...
