Реферат Міждержавні відносини у світовому політичному процесі

На думку багатьох авторів, міждержавні відносини виступають в якості основного елемента міжнародних відносин, що представляють собою сукупність інтеграційних економічних, політичних, правових, дипломатичних, військових та інших зв'язків і відносин між державами, системами держав, а також різними державними та громадськими інститутами, діючими на міжнародній арені.

Політична наука розглядає міждержавні відносини як велику, складну динамічну систему, що має власну структуру. В якості своїх складових частин вона охоплює цілий ряд підсистем, різних за формою і характером суспільних відносин. У сучасну епоху, коли існуючі на світовій арені громадські системи розвиваються і взаємодіють в умовах цілісного світу, в кожній з них, у свою чергу, складається своя складна система міждержавних відносин, різних за своєю природою. Крім того, всередині всесвітньої системи міждержавних відносин можна виділити національні, регіональні системи в межах великих географічних районів Європи, Азії, Африки, Латинської Америки та ін

Суб'єктами міждержавних відносин виступають держави та їх союзи, військово-політичні об'єднання, інтеграційні угруповання, міжнародні міжурядові та суспільні (Неурядові) організації.

У практиці спілкування суб'єктів міждержавних відносин можна виділити декілька рівнів.

Перший - глобальний. Головним його суб'єктом виступає ООН - Найбільша міжнародна організація, заснована в 1945 р. на основі добровільного об'єднання зусиль суверенних держав з метою підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки. Головні органи ООН, і перш всього Рада Безпеки, формально стають пультом управління взаємозалежним світом, свідомого регулювання відбуваються в ньому складних процесів. Велику роль відіграє і діяльність міжнародного Суду ООН. Визнання примату права в міждержавних відносинах вимагає поваги і чіткого дотримання рішень цього органу, розумного самообмеження держав міжнародно-правовими нормами.

Практичну спрямованість набуває функціонування і такої спеціалізованої структури ООН як миротворчі міжнародні сили, що діють в різних частинах земної кулі.

Другий рівень - надрегіональні. До розпаду СРСР до ОВС це були два блоки - імперіалістичних і соціалістичних країн, а також угруповання країн руху неприєднання. Нині залишилися дві угруповання - НАТО та пов'язані з нею країни (Японія, Південна Корея та ін) і рух неприєднання (близько 100 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії та Європи). Провідною силою в міжнародних відносинах є блок НАТО і США, світова гегемонія яких стала сьогодні реальністю.

Третій - регіональний. Його суб'єктами є держави певного географічного району. На їх базі створюються відповідні регіональні організації (ЄС, ОАД та ін).

Четвертий - двосторонній. Це найбільш широко поширений рівень міждержавних відносин, суб'єктами яких виступають два держави.

Перераховані вище рівні міждержавного спілкування досить специфічні, головним чином, тому, що на міжнародній арені немає єдиного центру влади. Там діють держави, союзи держав, які в принципі юридично рівноправні і відносини між ними складаються в результаті боротьби, історичного змагання, суперництва, переговорів, різного роду угод і компромісів. Держава, володіючи монополією влади в межах власних національних кордонів, поза їх є одним з безлічі суверенних держав, і відносини між ними складаються не на основі підпорядкування, а на основі співпраці або протиборства. Будь-якій державі у відносинах з іншими країнами постійно доводиться рахуватися з умовами зовнішнього середовища, з питаннями військової та економічної безпеки, залежним багато в чому від обставин, над якими дана держава не владний. Тому будь-яка держава моделює свою поведінку по відношенню до зовнішнього середовища. Це поведінка визначається природою держави і потребами суспільства. Велику роль відіграє також характер зовнішнього середовища, в якій держава діє. Зовнішня Середа формально може бути представлена ​​системою міжнародних договорів і угод, умов яких держава дотримується. Вони полягають при обов'язковому дотриманні і вираженні економічних, соціальних, політичних і інших потреб держави.

Взаємодії між державами в даний час підтримуються не тільки державними, а й громадськими організаціями. Політичні партії, профспілки, союзи підприємців, антивоєнні, екологічні, благодійні та інші громадські рухи вносять чималий внесок у політику зближення народів і держав, розташовують професіоналами високого класу: це і науковці, колишні політики, досвідчені журналісти.

Вплив т. н. В«Народною дипломатії В»на міждержавні відносини може здійснюватися двома шляхами:

1) за допомогою контактів різних недержавних структур, включаючи органи місцевого самоврядування;

2) шляхом широкого використання ЗМІ, які повинні адекватно доносити до суспільства і його керівних органів думка співгромадян.

Висновок: Сучасна міжнародна обстановка об'єктивно вимагає комплексного підходу до вирішення проблеми міждержавних відносин, розвитку співробітництва народів не в якійсь одній сфері суспільного життя (наприклад, економіці, екології). а одночасно в ряді сфер. Успіх у досягненні цієї мети нерозривно пов'язаний з утвердженням повної довіри в відносинах між державами світу.

2. Динаміка міждержавних відносин у XX столітті

XX століття багатий міжнародними подіями. Господарське взаємопроникнення розвинутих держав, зростаюче фінансове переплетення і Ширяєв політична взаємодія створювали, з точки зору здорового глузду, надійну основу для мирного розвитку і стійких міждержавних відносин. Тим не менш, все сторіччя пройшло під знаком воєнної небезпеки і виявилося найкривавішим в історії: до 20 млн. убитих в період першої світової війни, близько 60 млн. - у другій, а також близько 20 млн. - в В«локальнихВ» конфліктах за роки В«холодної війниВ».

Протягом десятиліть держави намагалися вирішити проблему блокового протиборства на світовій арені. Першим досвідом у цьому відношенні стала Ліга Націй - міжнародна організація, покликана узгодити інтереси країн-учасниць, насамперед у сфері безпеки. Однак ця структура виявилася нездатною забезпечити рішення реальни...