МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
УСТАНОВА ОСВІТИ
Гомельський державний університет
ІМ. Ф. Скорини
Фізичний факультет
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
М. Вебер про типи легітимності політичної влади
Виконав:
студент групи Ф-45 Пікус Д. В.
Гомель 2007
Легітимність влади
Термін "легітимність" виник на початку XIX століття і висловлював прагнення відновити у Франції влада короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора. Тоді ж це слово набуло й інший сенс - визнання даної державної влади та території держави на міжнародному рівні. Вимога легітимності влади виникла як реакція проти насильницької зміни влади і перекроювання державних кордонів, проти свавілля і ох-лократіі.
Легітимність означає визнання населенням дан ної влади, її права управляти. Легітимна влада приймається масами, а не просто нав'язується їм. Маси згодні підкорятися такій владі, вважаючи її справедливої, авторитетної, а існуючий порядок найкращим для країни. Звичайно, в суспільстві завжди Тобто громадяни, порушують закони, не згодні з даними політичним курсом, не підтримують владу. Легітимність влади означає, що її підтримує більшість, що закони виконуються основною частиною суспільства.
У політології використовується також термін "Легальність" влади. Легальність і легітимність - не одне й те саме. Легальність влади - юридичне обгрунтування юридичне буття влади, її законність, відповідність правовим нормам. легітимність не володіє юридичними функціями і не є правовим процесом. Будь-яка влада, що видає закони, навіть непопулярні, але забезпечує їх виконання, - легальна. У той час вона може бути нелегітимна, не прийматися народом. У суспільстві може існувати і нелегальна влада, наприклад, мафії.
Легітимність - це довіра і виправдання влади, тому вона тісно пов'язана з моральною оцінкою влади.
Громадяни схвалюють влада, виходячи з моральних критеріїв добра, справедливості, порядності, совісті. Легітимність покликана забезпечити покора, згода без примусу, а якщо воно не досягається, то виправдати примус, використання сили. Легітимна влада і політика авторитетні і ефективні.
Щоб завоювати і утримати легітимність, довіру народу, влада вдається до аргументації своїх дій, звертаючись до вищих цінностей (Справедливості, правди), до історії, почуттям і емоціям, настроям, реальної чи вигаданої волі народу, велінням часу, науково-технічного прогресу, вимогам виробництва, історичним завданням країни і т.д. Для виправдання насильства, репресій часто використовується розподіл людей на друзів і ворогів. Принципи легітимності (вірування) можуть мати витоки в давніх традиціях, революційної харизмі або у чинному законодавстві.
Типологія легітимності, яка користується широким визнанням, введена Максом Вебером, який виділив три основні принципи: традиція, харизма, Легальний-ність. Мова йде про ідеальних типах, не існуючих в "чистому вигляді". В конкретних політичних системах ці три типи переплітаються при переважанні одного з них.
Традиційна легітимність
Традиційна влада грунтується на вірі в священний характер норм, звичаїв, традицій, які розглядаються як непорушні. Звичаї виступають основою управління і слухняності в суспільстві, бо так прийнято, так було завжди. Влада традицій така, що якщо традицію порушують лідери, вожді, то вони втрачають легітимність в очах мас і можуть бути усунені від влади. Подібні суспільства статичні, вони можуть існувати століттями без істотних змін. Люди знову і знову відтворюють відносини влади і підпорядкування на протягом багатьох поколінь.
Традиційна влада була характерна для стародавніх східних імперій (Єгипет, Вавилон, Персія, Китай) для середньовічної Європи. Традиційна легітимне присутній і в сучасних політичних системах. За своєю мотивації вона схожа з відносинами в патріархальної сім'ї, де молодші коряться старшим. Тому, як вважав М.Вебер, корисно зберігати спадкову монархію і в умовах демократії, щоб підкріплювати авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.
Харизматична легітимність
У модернізується суспільства, ще не освоївся демократичний тип управління, поширений харизматичний тип владарювання. Харизма означає особливий дар, покликання, божественний дар, кото рим володіє лідер, по суті, це надлюдина з особливими якостями (Будда, Христос, Магомет, Соломон, Олександр Македонський, Цезар та ін.) Елементи харизми були у Леніна, Сталіна, Мао, Де Голля, Гітлера, Тіто, Троцького, Рузвельта, Черчілля, Неру. Історично харизматична влада існувала в самих різних політичних системах. Це Римська імперія при Юлії Цезарі, режим Наполеона, гітлерівський нацизм, фашизм Муссоліні, соціалізм Леніна, Сталіна, Мао Цзедуна.
Харизматичний тип владарювання розвивається в умовах, де немає свободи, в революційних умовах. Харизматичний авторитет не пов'язаний нормами або правилами. Він залежить не стільки від ідей, скільки від прихильності мас, їх віри в особливі якості вождя, від їхнього схиляння перед ним. Зі свого боку, лідер вважає, що виконує "історичну місію ", тому вимагає підтримки і слухняності. Для виникнення харизматичної легітимності важливо не стільки самовладання харизмою, якимись особливими якостями вождя, скільки визнання її з боку послідовників. Харизматична влада є щодо нестабільної порівняно з традиційною і легальною, бо лідеру, щоб її утримувати, необхідно постійно демонструвати свою винятковість, вирішувати нові завдання.
У XIX столітті поняття "харизма" застосовувалося лише по відношенню до невеликого числа лідерів. У сучасних умовах харизматичне лідерство переродилося в організований культ звеличення лідера.
Різновидом харизматичного типу легітимності є вождизм, характерний для недінамічних, авторитарних і тоталітарних суспільств. Загальним для всіх видів вождизму є те, що потрібно особиста відданість нижчих вищим і всіх разом в главі клану. Цьому типу не завжди чужа демократія, оскільки формально визнаються права більшості, є підтримка населенням правлячого режиму. Формується любов до "Батькові" нації чи народу, немає опозиції. Для таких товариств характерна тотальна ідеологізація, цивільний конформізм, просування по соціальній ієрархії на основі особистих зв'язків. Формуються уявлення про особливе призначення режиму, особливої вЂ‹вЂ‹місії, необхідності прориву в економічному і соціальному розвитку. Міцність режиму залежить від того, виправдає Чи він своє призначення.
Легальна або раціонально-правова легітимність
Легальна влада грунтується на визнанні юридичних норм, конституції, які регулюють відносини управління та підпорядкування. Ці норми відкриті для змін, для чого є встановлені законом процедури. Для обгрунтування своєї влади еліта звертається до діючого законодавству, яке передбачає вільне волевиявлення громадян, виборність, рівноправність всіх політичних сил, що діють в рамках закону, обмеження сфери діяльності держави.
Раціонально-правова легітимність характерна для демократичних держав. Вона передбачає суворе дотримання законів усіма структурами суспільства, тому числі і державними органами, доступ до політичних інститутів всім верствам населення, довіра громадян до устрою держави, а не до окремих лідерам, підпорядкування законам, а не особистості керівника.
В період радикальних соціально-економічних змін спостерігається, як правило, криза законності влади. Старий режим вже втратив легітимність, новий ще не придбав. Положення нового режиму багато в чому залежить від того, яким способом він спробу...
