Зміст
Введення
1.Сущность демократичного політичного режиму
2. Основні форми демократії
3. Теоретичні моделі демократії
Висновок
Список використаної літератури
Введення
На мій погляд, дана тема зараз досить актуальна. Проблема демократії та її ролі в суспільно-політичному житті займає одне з центральних місць в політології. Поняття "демократії" зачіпали як у Стародавньому світі, так і в сучасному суспільстві. Про неї писали Геродот, Платон, Арістотель, Руссо, дж. Локк, Т. Гоббс, Брайс, Шерер, Гірншоу та інші відомі вчені. Ця проблема хвилює і зараз багатьох вчених, і надалі вона буде займати одне з головних місць в політології.
Для розуміння даної проблеми потрібно спочатку розібратися в самому терміні В«демократіяВ». Поняття В«демократіяВ» в сучасному політичному мові - одне з найбільш поширених. Його вживання виходить далеко за межі первинного сенсу (demos - народ, kratos - влада). Це поняття вперше зустрічається в працях Геродота. Тоді демократію розглядали як особливу форму державної влади, при якій влада належить всім громадянам, які користуються рівними правами з управління державою. З тих пір зміст цього терміна істотно розширилося, і в сучасних умовах воно має різні значення. А. Лінкольн визначив демократію так: В«Правління народу, для народу, допомогою народу В».
В даний час демократію розглядають як форму влаштування будь-якої організації, як ідеал суспільного пристрої і як тип політичного режиму.
Кожному історичному типу держави, відповідала своя форма демократії. Так і зараз можна сказати: В«Скільки країн стільки і демократійВ». Кожна демократія різна. Немає двох однакових, так як на політичний лад впливає безліч факторів.
1. Сутність демократичного політичного режиму
У перекладі з грецької "Демократія" означає "влада народу" (demos - народ, cratos - влада). Більш розгорнуте визначення демократії, що стало класичним, було дано американським президентом А. Лінкольном у його відомій гетисбурській промові (1863 р.): правління народу, вибраного народом і для народу. Але, незважаючи на очевидність трактування демократії як народовладдя, існує ряд проблем, що відносяться до змісту і функціонування демократії. Ці питання викликають серйозні суперечки, що знайшло відображення у появі різних теорій демократії. Наголос робиться на різні її властивості: свободу (Лібералізм), рівність (марксизм), участь народу у прийнятті рішень (Партисипаторна теорія або демократія участі), конкуренцію за голоси виборців між елітами (елітарні теорії).
Перше уявлення про демократію як форму правління виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "Правління всіх". Але при розгляді історії становлення демократії виявляється, що поняття "всі" і "народ" не завжди збігалися. З усіх існуючих у минулому прикладів найбільш демократичною була "Первісна демократія", де рішення приймали всі дорослі члени роду чи племені.
У період розкладу первісного суспільства виникає воєнна демократія, де народ, іншими словами мають право брати участь в управлінні і здійснювати правосуддя, обмежувався тільки озброєними чоловіками. У древніх Афінах, що подарували світові досвід першої прямої політичної демократії, під народом розумілося тільки дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали право особисто брати участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби, метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав не мали. Таким чином, в Афінах демократія поширювалася на кілька тисяч чоловік. Ця влада була далекою від досконалості ще й тому, що придумувала інакшу думку, приймаючи форму тиранії "більшості". Так, афінська демократія засудила до смерті Сократа, а також могла будь-якого непопулярного громадянина піддати остракізму (вигнанню з міста терміном на 10 років). Відомо, що з Афін був вигнаний полководець і політик Фемістокл зі словами: "Ти - краще нас, а нам не потрібно кращих". Цієї долі ледве уникнув і відомий прибічник афінської демократії Перікл. Нарешті, відзначимо, що демократія древності існувала за рахунок інституту рабства. Настільки ж звуженою була категорія громадян-народу у середньовічних муніципальних демократіях - у феодальних містах-республіках.
Найбільшими подіями, які заклали основи демократичної тенденції, стали Англійська революція (1688 р.), Війна за незалежність Північної Америки (1775-1783.) і Французька революція (1789 м.). У прийнятих у цей період документах: Біллі про права (Англія), Декларації незалежності і Біллі про права (США), Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1791) - були висунуті демократичні цінності і принципи, які проглядаються у сучасній практиці функціонування системи представництва, взаємовідносини гілок влади і законодавства в області прав людини.
Але найбільш зрілих форм демократія досягла в середині XX в., коли стали реальністю рівні для усіх верств суспільства громадянські і політичні права. Відзначимо, що сучасна демократія відрізняється від попередніх історичних моделей і іншими суттєвими ознаками: захистом прав людини, визнанням права опозиції (тих, хто в даний момент залишився у меншості) захищати свою думку і критикувати уряд.
Сучасні політики дуже часто зловживають словом демократія. Більшість сучасних партій містять в своїй назві термін "демократична". Практично всі сучасні політичні режими, навіть авторитарні, претендують на демократичність. Подібна вільність у вживанні поняття "демократія" і сама різноманітність трактувань її сутності спонукає окремих авторитетних вчених зробити висновок, що демократія - це "поняття, яке не піддається визначенню "1. Тим не менш політологи, різні міжнародні організації використовують це поняття, погодившись щодо критеріїв, дозволяють віднести той чи інший режим до демократичного.
Що являє собою сучасна політична демократія? У самому загальному плані її можна визначити як режим, в якому народ має можливість реалізувати свою волю безпосередньо або через своїх представників, а влада несе відповідальність перед громадянами за свої дії.
Сутність демократії конкретизується в певній сукупності цінностей, інститутів і процедур. Розглянемо основні з них.
1. Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що народ є джерелом влади, саме він вибирає своїх представників влади і періодично їх змінює. Визнання цього принципу означає, що конституція, форма правління можуть бути змінені при загальній згоді народу і за встановленими, закріпленими в законі процедурами.
2. Періодична виборність основних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм спадкоємності влади. Державна влада народжується з чесних виборів, а не за допомогою військових переворотів і змов. Влада вибирається на певний і обмежений термін.
3. Загальне, рівне виборче право і таємне голосування. Демократичні вибори передбачають реальну змагальність різних кандидатів, альтернативність вибору. Реалізація принципу "один громадянин - один голос" розкриває зміст політичної рівності.
4. Гарантія основних прав людини. Права людини характеризують принципи відносин між державою і громадянами та визначаються як свободи. Свобода - це захищеність особистості від свавілля інших людей і влади, захист від зубожіння і голоду. У преамбулі Загальної Декларації прав людини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН в 1948 р., описані чотири свободи: свобода слова, свобода переконань, свобода від страху і свобода від потреби. Ці, а також інші свободи асоціюються з декількома категоріями прав.
5. Цивільні права. Цими правами люди користуються як приватні особи, і вони захищають громадян від свавілля влади. До них можна віднести рівність всіх громадян перед законом, право на приватне життя, право не п...
