Введення
Взаємодія людини з природою - надзвичайно актуальна проблема сучасності. З кожним роком її звучання стає сильнішою, бо вже зараз В«в повній мірі ясно, що плановане людиною виробництво матеріальних благ деколи одночасно виступає і як непланованої їм В«виробництвоВ» згубних ефектів на виході біосферного сверхорганізма, причому в такому масштабі, що це загрожує повним знищенням всього живого на Землі, включаючи і самої людини В»[17].
Народи і держави планети Земля з усією очевидністю починають усвідомлювати: стихійно і безконтрольно використовувати її природні ресурси не можна. Збуваються пророчі слова Ф. Енгельса, який ще в минулому столітті намагався застерегти: В«Не будемо, однак, занадто радіти нашими перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона нам мстить В»[16].
Найважливіший аспект в вирішенні питання збереження природних ресурсів Землі - освіту людей в галузі навколишнього середовища, екологічне виховання всього населення, включаючи і підростаюче покоління.
У 80-ті роки тривало широкомасштабне рух в нашій країні. Активізувалися наука і практика: велися інтенсивні дослідження в області екологічної освіти на кафедрах педвузів, співробітниками лабораторії екологічної освіти школярів спеціально створеної в Академії педагогічних наук. Педагоги, творчо відносяться до роботи, шукали нові форми природоохоронної діяльності зі школярами, а методисти та вихователі розробляли основи природоохоронного виховання в дитячому садку.
У дошкільній педагогіці велися дослідження з відбору та систематизації природознавчих знань, що відображають провідні закономірності живої і неживої природи. Це роботи І.А. Хайдурова (1974 р.), С.М. Ніколаєвої (1979 р.), Е.Ф. Терентьевой (1980 р.), З.П. Плохій (1983 р.), М.М. Кондратьєвої (1986 р.), А.М. Федотової (1987р.), І.А. Комарової (1991 р.), Т.Г. Табукашвілі (1998 р.).
Головна спрямованість цих досліджень - відбір і систематизація екологічно значимого змісту знань про природу для дітей дошкільного віку. У дослідженнях, присвячених живій природі, в якості ведучої була обрана закономірність, якій підкоряється життя будь-якого організму, а саме залежність існування рослин і тварин від зовнішнього середовища. А.М. Федотової встановлено, що дошкільнятам легше засвоювати узагальнені уявлення про групи неспоріднених тварин, проживають на одній території і мають морфофункціональний схожість, ніж поняття про систематичні одиницях.
Ці роботи поклали початок екологічному підходу в ознайомленні дошкільнят з природою [19].
Яскравий слід в історії екологічної освіти залишила Третя Всесоюзна конференція, проведена восени 1990 р. в Казані. Була показана необхідність нового екологічного освіти, центром якого має стати турбота про Будинок - нашій планеті Земля [19].
Формування екологічної свідомості, екологічної культури - це тривалий процес, який може здійснюватися протягом усього життя людини під впливом ідеології, політики, мистецтва, наукових знань, виробничої практики, освіти і освіти.
Початком формування екологічної спрямованості особистості по праву можна вважати дошкільне дитинство, так як в цей період закладається фундамент усвідомленого ставлення до навколишньої дійсності, накопичуються яскраві емоційні враженнями, які надовго (а деколи на все життя) залишаються в пам'яті людини [20].
Таким чином, міркування про екологічну проблему, про значення екологічної свідомості та культури мають безпосереднє відношення до практики дошкільного виховання.
С.Н. Миколаєва відзначає, що поворот до екологічного виховання дітей в дошкільний період слід обговорювати у двох взаємозалежних напрямках: як проблему виховання дітей та як проблему розвитку екологічної свідомості у дорослих, виховують дошкільнят або вирішальних різні питання дошкільного виховання. Розведення цих напрямків обумовлено гостро ускладнилася екологічною ситуацією та необхідністю якнайшвидшого її вирішення. У цих умовах екологічне виховання дітей належним чином може бути здійснено, якщо виробнича діяльність педагогів, поведінка батьків здійснюється з позиції свідомості всій значимості проблеми, якщо думки і почуття дорослих людей щиро спрямовані на збереження природи, а їх вчинки і поведінку створюють належну атмосферу і в родині. [16].
Отже, починати екологічне виховання слід з раннього віку. Враховуючи наочно-дієве мислення дітей цього віку. Знайомство з навколишнім середовищем повинно включати спостереження, на основі яких і розвинеться інтерес до живої і неживої природи: в доступній формі слід показати дитині, що все в природі знаходиться в певному зв'язку, залежності. Для цього необхідно використовувати різні методи і прийоми. Як доведено психологами, для дітей перших семи років життя характерні наочно-дієве і наочно-образне мислення. Це зобов'язує педагогів будувати процес навчання таким чином, щоб основні необхідні відомості діти засвоюють не вербальним, а наочним методом (шляхом фіксації реальних об'єктів і подій навколишнього світу). У програмі екологічного освіти дошкільнят основний упор повинен бути зроблений на спостереження, експерименти і продуктивну діяльність дітей у природі. Під час спостережень і експериментів збагачується пам'ять дитини, активізуються розумові процеси, розвивається мова. Наслідком цього є накопичення фонду розумових прийомів і операцій, які відносяться до розумових умінь.
Дитина за своєю природою дослідник. Невтомна жага нових вражень, допитливість, постійне прагнення спостерігати та експериментувати, самостійно шукати нову інформацію традиційно розглядаються в педагогіці як найважливіші риси дитячої поведінки. Отже, дослідницька, пошукова активність - природний стан дитини. Саме вона породжує дослідницьке поведінку і створює умови для того, щоб психічний розвиток дитини розгорталося як процес саморозвитку.
Дослідницьке поведінка - одне з найважливіших джерел отримання дитиною уявлень про світ, а дослідницьке навчання будується на основі природного прагнення дитини до самостійного вивчення навколишнього.
Спроби вибудувати освітню діяльність на основі дослідницьких методів навчання робилися з давніх часів, однак це не призвело до їх широкого використання в практиці. Протидія традиційного, або точніше інформаційно-рецептурного, навчання та дослідницького триває багато років.
Відомий вітчизняний педагог І.Ф. Свадковський ще на початку 20 ст. зазначав: чим більше теоретики говорять про роль індивідуальності у виховному процесі, тим більша прірва відокремлює живу школу від філософічну педагогіки і дидактики. За його твердженням, лише дослідницькі методи навчання дають надію на те, що ця вічна проблема таки буде вирішена (45).
З того часу минуло близько ста років, але як і раніше традиційне навчання, перш за все в нашій країні, будується переважно не на дослідному пошуку, а на репродуктивної діяльності, спрямованої на засвоєння готових істин.
Внаслідок такого інформаційно-рецептурного навчання дитина в значній мірі втрачає головну рису дослідного поведінки - пошукову активність. Підсумком стає втрата допитливості, здатності мислити самостійно, що робить практично неможливим процеси самонавчання, самовиховання, а отже, і саморозвитку.
Отже, підготовка дитини до дослідницької діяльності, навчання його умінням і навикам дослідницького пошуку стають найважливішими завданнями сучасного освіти. Домінування дослідницького методу в навчанні не означає виключення інших методів, воно передбачає лише його переважання (46).
Екологічне виховання як новий напрямок дошкільної педагогіки потребує спеціальних дослідженнях, які можуть довести спроможність нового підходу в ознайомленні дітей з природою. Дослідження важливі у всіх ланках неперервної екологічної освіти, але у сфері дошкільного виховання вони особливо актуальні в силу вікових особливостей дітей, їх обмежених психофізични...
