ЗМІСТ
Введення
Глава 1
Загальна характеристика розвитку мови
В§ 1. Загальна характеристика розвитку дитячої мови
В§ 2. Класифікація функцій дитячого мовлення
В§ 3. Психологія формування писемного мовлення у дітей
В§ 4. Психологія засвоєння читання
Глава 2
Класифікація порушень письма і читання
В§ 1. Історія та сучасний стан проблеми розладів письма і читання у дітей
В§ 2. Специфічні порушення читання - дислексії
В§ 3. Специфічні порушення письма - дисграфії
Глава 3
Практична частина
В§ 1. Один з розмов
В§ 2. Ехолалія
В§ 3. Монолог
В§ 4. Колективний монолог
В§ 5. Критика і насмішка
В§ 6. Накази, прохання, погрози
В§ 7. Підсумки
Висновок
ВСТУП
Розвиток мови - важлива завдання навчання рідної мови. Мова - основа будь-якої розумової діяльності, засіб комунікації. Уміння порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати формуються в процесі оволодіння знаннями через мову і проявляються також в мовній діяльності. Логічно чітка, доказова, образна усна і письмова мова дитини - показник його розумового розвитку.
Так само, як об'єктивно існує зв'язок між мовою і мисленням, між рівнем розвитку мовлення і ступенем розумового розвитку людини, так існує і органічний зв'язок між усною і письмовою мовою. Усвідомлення цих об'єктивно існуючих зв'язків дозволило виділити основні принципові положення, які, починаючи з К. Д. Ушинського, постійно розвивалися в методиці, покладені в основу програми і на які спирається сучасна практика роботи з розвитку мовлення в школі, а саме:
- зв'язок роботи з розвитку мовлення з розвитком мислення
- взаємозв'язок між усній і письмовій промовою в роботі з розвитку навичок зв'язного мовлення учнів.
Педагогічної практикою перевірені положення психологів і методистів про значення роботи з розвитку мовлення для розвитку мислення і роботи з розвитку мислення для розвитку мови.
Проблеми розвитку мови в дітей в радянський час розвивалися такими науковими діячами, як: В. Я. Ляудіс, І. П. Негуре, Н. І. Політова, М. І. Буянов, А. Н. Леонтьєв, Л. С. Виготський і багатьма іншими.
Стан дослідження проблеми формування писемного мовлення у молодших школярів не відповідає її значущості для розвитку їх психічних функцій. У більшості робіт з цієї темі розроблявся питання про засвоєння учнями моторних навичок письма, правопису, пунктуації, в той час як процес розвитку писемного мовлення як діяльності побудови семантично цілісних текстів залишався недослідженим. Не вивчені, зокрема, умови, які мотивують процес засвоєння письмової мови школярами, а також не виділено склад дій, забезпечують її функціонування як специфічної форми мови.
Актуальність даної проблеми обумовлена ​​ще й тим, що в реальній практиці навчання навичкам мови в школі виявляються серйозні недоліки. Відомо, що більшість молодших школярів не може самостійно збудувати текст, що виражає їх думки і почуття.
Метою даного дослідження є: виділення умов формування усного та писемного мовлення як специфічного засоби спілкування та узагальнення у дітей дошкільного віку; визначення передумов різних мовних порушень.
Завдання даного дослідження:
1) Визначити передумови нормального розвитку як усній, так і письмовій мови в дітей;
2) Уявити типологію мовних порушень у дітей;
3) Розглянути соціальні, психологічні та ін причини порушень дитячого мовлення;
4) Виявити потреби, які прагне задовольнити дитина, коли він говорить.
Нами використовувалися в основному два методи: метод лінгвістичного опису та метод кількісного підрахунку.
Матеріалом для роботи послужили спостереження за дитячої промовою.
В§ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ МОВЛЕННЯ
Більшість дітей починає вимовляти звуки, що мають якесь значення, близько року. Але є абсолютно нормальні діти, які не поспішають заговорити. Схоже, що це залежить головним чином від темпераменту і особливостей натури дитини. Дружелюбно налаштований, весела дитина прагне заговорити раніше. Спокійний дитина, схильний до споглядальності, довго спостерігає за подіями навколо, перш ніж у нього з'являється бажання висловити і свою думку.
Атмосфера, в якій росте дитина, і ставлення до неї оточуючих теж відіграють важливу роль. Якщо через нервову напругу, викликаного небудь, мати весь час мовчить в суспільстві дитини, то він, не відчуваючи з її боку прагнення до спілкування, теж замикається в собі. Дорослі інший раз впадають в іншу крайність: постійно розмовляють з дитиною і командують ним, позбавляючи його всякої ініціативи. Такий дитина буде почувати себе ніяково з людьми і замикатися в собі. Він ще не доріс до того віку, коли він може або посперечатися з дорослим, або просто піти. Люди різного віку - і старі, і молоді - відчувають потребу розмовляти, висловитися, коли вони знаходяться серед товариських, співчуваючих друзів. Дитина - не виняток, тільки спочатку він повинен захотіти навчитися розмовляти.
Вважається, що пізно починають говорити ті діти, яких обслуговує вся сім'я, не даючи їм самостійності, попереджаючи кожне його бажання. Така дитина дійсно повільніше буде поповнювати свій словниковий запас, але навряд чи він буде взагалі мовчати. Але якщо, крім цього, батьки будуть стримувати прагнення дитини до спілкування і постійно обсмикувати його, то він дійсно буде мовчати.
Буває, що мати говорить з дитиною такими довгими реченнями, що він не встигає виділити і запам'ятати жодного слова. Але це зустрічається рідко, так як ми інстинктивно говоримо з дітьми короткими фразами з наголосом на найголовнішому слові.
Якщо дитина довго не починає говорити, перше, що спадає на думку батькам - не відстає Чи їх дитина в розумовому розвитку. Дійсно, деякі розумово відсталі діти починають говорити пізно. Але дуже багато з них вимовляють перші слова в тому ж віці, що й нормальні діти. Зрозуміло, якщо дитина дуже сильно відстає у фізичному розвитку (наприклад, у 2 роки ще тільки навчився сидіти), то і говорити він почне пізно. Факти доводять, що більшість дітей, які майже не розмовляють до 3 років, відрізняються нормальним розумовим розвитком або навіть опиняються надзвичайно тямущими.
Більшість дітей спочатку вимовляють всі слова неправильно, але поступово говорять все краще і чистіше. У деяких дітей не виходять якісь певні звуки. Іноді причиною цього є незграбність мови або іншого органу мови. Іноді дитина неправильно вимовляє якесь слово, хоча ті ж звуки в інших словах вимовляє правильно. Незначне відставання в розвитку мови нічого не значить, якщо в інших відносинах дитина розвивається нормально, якщо він веселий і в його житті все благополучно.
В§ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ ДИТЯЧОЇ МОВЛЕННЯ
Ми можемо розділити всі розмови дітей на 2 великі групи, які можна назвати езопової і соціалізованої [Піаже Ж., 1999]. Вимовляючи фрази першої групи, дитина не цікавиться тим, кому він говорить і чи слухають його. Він говорить або для себе, або заради задоволення долучити когось до свого безпосередньої дії. Ця мова егоцентрична перш за все тому, що дитина говорить лише про себе, і саме тому, що він не намагається встати на точку зору співрозмовника. Співрозмовник для нього - перший зустрічний. Дитина не випробовує бажання впливати на співрозмовника, дійсно повідомити йому небудь.
Можна розбити егоцентричну мова на три категорії:
1. Повторення (Ехолалія). Тут справа лише в повторенні слів і складів. Дитина повторює їх заради задоволення говорити, не думаючи ні про т...
