Цимбали - Давній народний інструмент, який належить до групи струнно-ударних. Попередниками сучасних цимбалів були інструменти народів Сходу: псалтеріон, самбук, барбітон, цімбалум, цімбаліум, дулі мер, сантур, сантоор і тощо. Найбільшого поширення в Україні цимбали отримали в ХVІІ - ХVІІІ ст. За описами М. Лисенка "здавна колись струни на цимбали натягалися по одній (пізніше по дві, по три). Строй - діатонічность, далі став хроматичним. Звукоряд - спочатку 3 октави, далі 4 октави. Грають, вдаряючи по струнах дерев'яними молоточками або коло тушками ... Вживаються переважно до супроводу другого інструментів при танцях: скрипки, баса ". Останнє свідчення М.Лисенка вказує про використання цимбалів в ансамблевий музикування, так звана "троїста музика", в західному регіоні - капела. Народні цимбали часів Лисенка мали 18 тонів, 12 бунтів (басів, по 5-ть струн кожен), два голосниках, дві кобилиці з вирізами, струни з тонкого мідного дроту, форму трапецієподібну. В Україні протягом ХVІІ - ХІХ ст. побутувало багато різновидів українських цимбалів з різноманітними строями в різних етнографічних регіонах України. Строй "селянських" цимбалів був вперше зафіксований М. Лисенком в ІІ половині ХІХ Безпосереднім попередником сучасних концертних цимбалів був інструмент винахідника В. Йожефа Шунда. На думку доцента Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка Т. Барана "саме винахід Шунда дав поштовх до використанню цимбалів як одного з повноправних концертних музичних інструментів "[11, 26]. Клопітлива робота над удосконаленням цього інструменту українських майстрів-конструкторів ХХ століття В.Зуляка, С.Снігірева, П.Вонсулі, О.Возняка, І.Скляра, О.Незовібатька створила удосконалений, хроматичний інструмент - українські концертні цимбали й цілу родину цимбалів: цимбали-прима, цимбали-альт, цимбали-бас. Це створило сприятливі передумови для створення однорідних ансамблів цимбалістів впродовж ХХ століття.
Експерименти вдосконалення "селянських" цимбалів, окрім, вище згаданих майстрів, здійснили В.Руденко, Г.Агратіна, П.Теуту, які "запропонували музичної промисловості власні різновиди малих і середніх цимбалів на основі угорських зразків, але із застосуванням окремих елементів традиційних українських інструментів ", - пише завкафедрою народних інструментів НМАУ ім. П.Чайковського, професор М.А.Давідов в посібнику "Київська академічна школа народно інструментального мистецтва "[12, 69]. Серед сучасних майстрів України слід згадати Дутчака Івана Григоровича (смт. Богородчани, Івано-Франківської області), який був відзначений грамотою на Світовому конгресі цимбалістів, що проводився у Львові 2002 року.
Процес удосконалення цимбалів, концертні виступи перший ансамбль дали поштовх до створення системи навчання гри на цимбалах, відкриття класів у багатьох містах України (Рівне, Чернівці, Луцьк, Тернопіль, Київ, Львів, Харків, Ужгород, Івано-Франківськ але ін). Неабияке значення в цьому зіграло створення методичної літератури, перших професійних збірників оригінальних творів для ансамблів цимбалістів Д.Попічука, Д.Пшенічного, М.Бліщука, В.Мунтян, звернення до ансамблевого інструментальній музиці для цимбал композиторів-професіоналів: В.Шумейка, В.Зубицького, І.Вімера, Д.Задора. Серед сучасних ідей зустрічаємо нове трактування інструменту в ролі "клавіцімбалов". Прикладом може служити твір львівського композитора Б.Котюка, а саме, тріо-соната для цимбалів, альта і контрабаса.
Сьогодні дуже широко відома серед виконавців-цимбалістів, як в навчальному процесі, так і в концертній практиці, так звана "техніка педалізації", яка була запропонована ще в 1907 році в цимбалах системи "Шунда". Якщо притримувати думки Т. Барана, то еволюція та вдосконалення цимбалів українськими майстрами ХХ століття "йшла в напрямку вдосконалення окремих складових інструментів системи "Шунда"
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .musarticles.ru
