Введення
Музика Д. Шостаковича ось уже більше півстоліття привертає увагу дослідників. Справа не тільки в обсягах творчості, але й у смислових глибинах музики, народжують величезна кількість трактувань і інтерпретацій. Не останню роль в цьому інтересі грають і знову відчиняються факти біографії Д. Шостаковича, публікації його сучасників, що виявляють нові сторони творчої особистості композитора, його художнього методу [1]. "Справа не тільки в тому, що Шостакович не цілком вивчений, але і в тому, що він досі абсолютно не зрозумілий "[2], вважає М. Якубов - відомий музикознавець, найбільший знавець життя і творчості Шостаковича, який більше двадцяти років був
головним хранителем архіву композитора. "З одного боку, умови його існування змушували його ховатися, маскуватися, йти від переслідувань влади. З іншого боку, влада робила максимум можливого для того, щоб вселяти суспільству бажане розуміння його творчості ". [3]
Не дивно тому, що увага багатьох музикознавців направлено на виявлення смислових підтекстів у музиці Шостаковича.
Тема дослідження зачіпає один з аспектів творчого методу композитора, а саме - роботу з жанровими моделями. Слово "модель" (франц. modГЁle, від лат. modulus - міра, зразок) має кілька значень, в числі яких: зразок для масового виготовлення чогось; виріб, з якого знімається форма для відтворення. Під жанрової моделлю ми розуміємо свого роду абстрактний зразок жанру, набір характерних жанрових ознак, що виявляються в тій чи іншій музичній темі. Семантика жанрової основи є важливою складовою художнього сенсу музичних тем і їх перетворень в симфонічних концепціях Шостаковича.
Мета нашого дослідження - виявити своєрідність семантики жанрових моделей у творчості Шостаковича, описати способи їх взаємодії в тематизмі Восьмий симфонії та їх вплив на драматургію твору. Вибір симфонії обумовлений тим, що це одна з вершин творчості Шостаковича, зразок вже сформованого стилю композитора, для якого взаємодія жанрових першооснов є найважливішим умовою втілення і розвитку драматургічного конфлікту твору.
У зв'язку з метою роботи визначаються наступні завдання :
В· розглянути метод роботи з жанровими моделями у творчості Шостаковича;
В· виявити особливості вибору автором жанрових першооснов (професійні/Побутові, сучасні/старовинні жанри) в Восьмої симфонії;
В· проаналізувати їх художню функцію.
Методи дослідження продиктовані його темою. Оскільки нас цікавить жанрова семантика, тобто зміст, інформація, що передається музичною мовою, отже, жанр розуміється як певний знак із заданим значенням. Тому метод можна визначити як жанровий аналіз, на основі якого здійснюється семіотичний підхід (семіотика - наука про знаки і знакові системи). В Водночас робота має і герменевтичний характер (герменевтика - теорія інтерпретації текстів і наука про розуміння сенсу).
У своєму дослідженні ми спираємося на праці вітчизняних музикознавців, багатосторонньо висвітлювали жанрово-стильові взаємодії у творчості Шостаковича. З одного боку, це роботи В. Бобровського, Т. Лейє, присвячені конкретним жанрам - Ноктюрн і Пассакалія, з іншого - дослідження історико-біографічного характеру Л. Данилевича, Д. Житомирського, С. Хентова; це і роботи М. Арановський, Б. Асаф'єва, Л. Березовчук, Л. Мазель, М. Сабініна, та інших вчених, що торкаються проблеми драматургії, стильових взаємодій і семантики музичної мови Шостаковича.
Структура роботи формується відповідно до поставлених завдань. Текст складається з вступу, двох розділів, висновку, списку літератури і нотного додатку. У першому розділі розглядаються особливості творчого методу Шостаковича, його прояви в жанрових формах. У другому розділі досліджуються жанрові основи тематизму і їх семантика в Восьмої симфонії.
Глава I. Жанрові моделі у творчості Шостаковича
Кожен художник веде особливий діалог зі своїм часом, але характер цього діалогу багато в чому залежить від властивостей його лічності.Д. Шостакович, на відміну від багатьох своїх сучасників, не побоявся максимально наблизитися до непривабливої реальності і зробити створення її нещадного по точності узагальнено-символічного зображення справою і обов'язком свого життя як художника. Самою своєю природою, за словами І. Соллертинський, він був приречений стати великим "трагічним поетом".
У роботах вітчизняних музикознавців неодноразово відзначалася висока ступінь конфліктності в творах Шостаковича (праці М. Арановський, Т. Лейє, М. Сабініна, Л. Мазель). Будучи компонентом художнього відображення дійсності, конфлікт виражає відношення композитора до явищ навколишньої дійсності. Л. Березовчук переконливо показує, що в музиці Шостаковича конфлікт нерідко проявляється через стильові та жанрові взаємодії [4]. Відтворені в сучасному творі ознаки різних музичних стилів і жанрів минулого можуть брати участь в конфлікті; залежно від задуму композитора вони можуть стати символами позитивного початку або образами зла. Це один з варіантів "Узагальнення через жанр" (термін А. Альшванг) в музиці XX століття [5].
На думку М. Арановський, однією з найважливіших сторін музики Шостаковича стало поєднання різних методів втілення художньої ідеї, таких, як:
В· безпосереднє емоційно відкрите висловлювання, як би "Пряма музична мова";
В· образотворчі прийоми, нерідко асоціюються з кінематографічними образами, пов'язаними з побудовою "симфонічного сюжету";
В· прийоми позначення або символізації, пов'язані з персоніфікацією сил "Дії" і "контрдії" [6].
У всіх цих проявах творчого методу Шостаковича проглядається чітка опора на жанр. І в безпосередньому вираженні почуття, і в образотворчих прийомах, і в процесах символізації - скрізь явна або прихована жанрова основа тематизму несе додаткове смислове навантаження.
У творчості Шостаковича переважають традиційні жанри - симфонії, опери, балети, квартети і т.п. Частини циклу також нерідко мають жанрові позначення, наприклад: Скерцо, Речитатив, Етюд, Гумореска, Елегія, Серенада, Інтермеццо, Ноктюрн, Траурний марш. Композитор відроджує і ряд старовинних жанрів - Чакона, сарабанда, Пассакалія. Особливість художнього мислення Шостаковича в тому, що добре впізнавані жанри наділяються семантикою, не завжди збігається з історичним прообразом. Вони перетворюються на своєрідні моделі - носії певних значень.
На думку В. Бобровського, Пассакалія служить цілям вираження піднесених етичних ідей [7]; подібну роль відіграють жанри Чакон і сарабанди, а в камерних творах останнього періоду - елегії. Часто зустрічаються в творах Шостаковича монологи-речитативи, які в середньому періоді служать цілям драматичного або патетики-трагедійного висловлювання, а в пізніший період знаходять узагальнено-філософського змісту.
Поліфонічність мислення Шостаковича закономірно виявилася не тільки у фактурі і способах розвитку тематизму, але й у відродженні жанру фуги, а також традиції написання циклів прелюдій і фуг. Причому, поліфонічні побудови мають саму різну семантику: контрастна поліфонія, а також фугато нерідко пов'язані з позитивною образною сферою, сферою прояву живого, людського початку. У той час як антилюдські втілюється в суворих канонах ("епізод навали" з 7 симфонії, розділи з розробки I частини, головна тема II частини 8 симфонії) або в простих, іноді нарочито примітивних гомофонія формах.
Скерцо трактується Шостаковичем по-різному: це і веселі, пустотливі образи, і іграшкова-маріонеткові, крім того, скерцо - улюблений композитором жанр для втілення негативних сил дії, які одержали в цьому жанрі переважно гротескне зображення. Скерцозная лексика, на думку М. Арановський, створювала благодатну інтонаційну середу для розгортання методу маски, в результаті якого "... Раціонально осягається хи...
