Проблема використання фольклору в композиторській практиці набуває все більшої значимість. Існують крайні погляди щодо значення фольклору для композиторської творчості - його переоцінка або недооцінка. Згідно з першою точки зору, прогрес сучасної музики можливий тільки через звернення композиторів до фольклорних джерел, другий погляд відкидає необхідність фольклору як творчого базису. На нашу думку, обидва погляди у чистому вигляді глибоко помилкові.
Практика показує, що звернення композиторів до фольклору можна умовно розділити на два основних типи: свідоме й неусвідомлене, очевидне і неочевидне, підкреслене і ненавмисне. Обидва типи звернення не існують ізольовано - вони можуть взаємодіяти у творчості митця в цілому, і навіть співіснувати в межах одного твору. Ця типологія допомагає поглибити та диференціювати методику аналізу, виявити природу композиторського засвоєння фольклору.
Вже композитори-класики дали високі зразки так званого цитування, тобто прямого використання фольклору. Бела Барток відзначав, що переробка певної теми сама по собі є джерелом великої праці, а творчість на основі народних пісень - найскладніша задача [1, с. 36]. Ця теза до цих пір не отримала повноцінного теоретичного обгрунтування, однак вона сприймається як визначення необхідності рішучої творчої сміливості при зверненнні композиторів до фольклору [2, с. 263].
Є всі підстави вважати, що під терміном "тематична переробка" вищенаведені автори мають на увазі переінтонування. Творче переінтонування дійсно є джерелом творчих труднощів як в випадку використання найдавніших пластів фольклору, так і при зверненні до повсякденно побутуюча народних інтонацій.
Сутність феномена переінтонування полягає в тому, що це не формальне використання матеріалу, а його змістовна переробка, переоцінка, переосмислення, здатність композитора вводити елементи музичного твору в декілька контекстних структур і отримувати відповідно різне значення.
Для музики, на відміну від художнього тексту, не обов'язкове оперування лише елементами твору (музичного тексту): вилучення цілісного тексту (Музичної цитати) з його контексту (напр., обряду) і переміщення в новий контекст (твір, композицію і т. д.) вже не може вважатися простим дублюванням зовні нібито ідентичного тексту, хоча ще не може вважатися і творчим його переінтонування. Переінтонування, на нашу думку, може вважатися не просте переміщення елементу контексту, а закріплення його в самому музичному тексті нового для висхідного елементу музичного контексту. Таким чином, переінтонування - це процес внутрімузикален, а не зовніш щодо музики. Переінтонування може розглядатися не як зміна декорацій, а як зміна дії. Якщо переінтонування відсутнє в самій музиці, то його не може бути і в її сприйнятті. Винятком є перетворює сприйняття творчої особистості, яка чує одразу те, яке хоче почути, тобто чує вже переінтонованій твір. Переінтонування - динамічний процес, який стосується самої сутності музики. її актуального сучасного звучання і значення.
Саме переінтонування в зазначеному сенсі про "об'єднує два основних типи звернення композиторів до фольклору - свідоме й неусвідомлене, очевидне і неочевидне, цитатності і вільне. Саме те, що інтонування притаманне кожному творчому зверненню до фольклору, і дозволяє органічно поєднувати обидва типи звернення до нього, вбачаючи в них два шляхи до досягнення однієї мети.
переінтонування не можна розглядати як просте внесення змін до фольклорного матеріалу. Безпосереднє звернення до фольклору, творче, талановите, активно-динамічне, завжди виявляється не просто прямим і однолінійним, адже завдяки йому створюється глибоко народний образ, який відповідає сучасному баченню і розумінню народності.
Пряме і непряме використання фольклору може привести композитора в різних творчих результатів, так само, як музикознавця - до різних теоретичних висновків. Цитування фольклору само по собі не може гарантувати народність музичної мови і образів композиторського твору. Замість музикознавчі пов "язування тих чи інших композиторських прийомів неодмінно до фольклорних зразків не може слугувати виправданням ні їх використання, ні тим більше їх фольклорного походження і, отже, їх національного характеру чи національної автентичності.
Очевидно, недоцільно співставляти народну і композиторську музику на чисто формальному рівні, поза аналізом змісту відповідних зразків, поза осмисленням принципово різною психології творчості в традиційному фольклорі і індивідуальних музичних композиціях, поза обліком етичної та естетичної платформи відповідного автора, наближеності його художнього задуму до фольклору по сутності своєї.
Складність обігу та використання фольклору полягає головним чином у тому, що він являє собою надзвичайно багату, самостійну і потенційно потужну систему. Система розглядається як сукупність взаємопов'язаних "язаних елементів, які у своїй взаємодії та єдності забезпечують ефективне функціонування цього утворення, тобто самої системи. Якщо розглядати фольклор несистемно, ізолюючи його елементи або фрагменти один від іншого, то такий підхід абсолютно не відповідає природі фольклору, притаманній йому насиченості. У такому випадку окремі елементи або фрагменти фольклору дійсно можуть здаватися зовні аналогічними сучасному композиторському модерну. Між тим, у фольклорі завжди міститься більше значущості, ніж виявлене в його зовнішній формі. Саме цим зумовлена ​​безсмертя фольклору, його образності, життєвого змісту. Формалістичний підхід до фольклору методологічно шкідливий, адже його багатство полягає зовсім в іншій площині, ніж формальні прийоми.
Разом з тим очевидно, що перенесення всієї фольклорної системи в кожен окремий професійний твір абсолютно неможливо, адже тут діють специфічні закономірності, які дозволяють художнику використовувати небагато, висловивши при цьому глибоко близький народній творчості по суті.
Індивідуальне відтворення композитором фольклорних елементів, таким чином, і є переінтонування. Саме в ньому і полягає докорінна змістовна тенденція композиторської творчості, обумовлена ​​соціально-художніми чинниками. Переінтонування можна розуміти як вираження діалектичного процесу розвитку, коли найбільш ціннісні, сутнісні елементи старого стилю (інтонаційні формули) в якості інваріантів входять до нового стилю в збагаченому вигляді, об "З'єднуючись з новими елементами і стають якісно нової інтонацією, складають нову єдність форми і змісту, набувають нового образно-емоційного значення.
переінтонування виступає способом, засобом, механізмом, навіть результатом, але ні в якому разі не може бути метою або причиною створення нового музичного твори. Переінтонування не може бути покладено в основу створення, адже воно міститься і в процесі творчості, і в процесі сприйняття. Визначаючи переінтонування як переосмислення певного музичного матеріалу, слід звернути увагу на те, що навіть дбайливе збереження першоджерела зовсім не адекватне буквальному відтворення фольклору. Дбайливе ставлення і буквальне відтворення - не тотожні поняття. Адже іноді буває достатньо лише принципово іншого контексту, як мелодія розкривається раніше невідомими нюансами. Тим не менш, саме в жанрі обробок народних пісень переінтонування зустрічається мало. Звичайний тип обробок ілюструє народну пісню, портретірует її або розкриває заглушені в оригіналі боку, доповнює її, проте не призводить до радикального переосмислення, адже це не є завданням жанру.
Розглядаючи процес переінтонування, не можна не зупинитися на методі так званого цитування народних мелодій. Часто термін "цитата" вживається не зовсім обгрунтовано. Якщо мова не йде про свідоме колажі, то навряд чи можна в музичному творі знайти певний фрагмент, який має чужорідний характер, органічно не вписується до контексту і виглядає, як пряма цитата. Як правило, звичайне цитування не...
