Сопілка - Народний інструмент, який отримав широке поширення серед українців ще в епоху Київської Русі. За способом видобутку звуків вона належить до найбільш давнім духовим інструментам: "Скажімо, сопілка з Чернівеччини і комплекс ударних кісток з Чернігівщини датовано 20 тисячами років тому ", - так висловлює свою думку щодо поширення сопілки на Україні доцент Львівської державної музичної академії ім. М.Лисенка М. Корчинський. Зустрічаємо згадки про цей інструмент в стародавніх літописах східних слов'ян ХІ ст., Пам'ятках старого українського письма Теодосія Печерського, митрополита Київського Кирила, Памфіла (ХІ - ХІІІ ст.), Українських піснях, казках, легендах, перекладах, творах російських і українських письменників (В.Короленко "Сліпий музикант", Л. Українка "Лісова пісня", М. Коцюбинський "На крилах пісні" та ін), де описується використання сопілки серед пастухів, скоморохів, чумаків, музикантів на весіллях в усній традиції.
Перші зразки сопілки були технічно недосконалими, мали 6 отворів. За словами М.Лисенка "закриті або відкриті, в різних комбінаціях, ці діри змінюють довжину стовпа повітря в дудці, а тим міняють і висоту звука чи тону ". Ці інструменти були діатонічний, служили до играние співу і до танців, у репертуарі присутні "пастуші епічні пісні" (ХІV - ХVІ ст.). То Тобто їх використання обмежувалось суто рамками етнографічного середовища. Про цьому зазначає М. Лисенко: "Сопілка, яка вдаряє звичайні побутові пісні і танці, до троїстої музики не беруть, певно через її не гучний тон. Сопілка є інструментом спеціально пастуший ".
Як професійний, академічний, ансамблевий інструмент сопілка починає використовуватися тільки в другій половині ХХ століття.
В Наприкінці 20-х років ХХ століття на Україні організовує перший самодіяльні оркестри українських народних інструментів. Керівники цих колективів поряд з вирішенням різноманітних художньо-стильових завдань, створення репертуару, виховання диригентських кадрів, розпочинають клопітку роботу над удосконаленням музичного інструментарію, створенням оркестрових сімей, організацією ансамблів народних інструментів при оркестрах. Вперше здійснюються спроби з'єднати в однорідний ансамбль сім'ю оркестрових сопілок талановитими майстрами-конструкторами, керівниками оркестрових колективів Л.Г.Гайдамакой і В.О.Зуляком. Їх послідовниками стали майстри цього інструменту: Г.Каскун, О.Шленчік, Е.Бобровніков, І.Скляр.
Вагомий внесок у справу вдосконалення та реконструкції сопілки здійснив вчитель Ополонівской середньої школи Штепівского району Сумської області Никифор Матвєєв. Його по праву можна вважати першим майстром-сопілкарів в Україні, який виготовив стандартні сопілки-прими (діатонічний лад, 6 отворів) і басові сопілки. Створені їм перші самодіяльні дитячі колективи сопілкарів (1939, 1940, 1945), їх обчисленні виступу на районних, обласних, республіканських оглядах художньої самодіяльності школярів засвідчили про популярність цього інструмента, високому виконавському рівні цих ансамблів, різноманітність репертуару. Продовжувачами Н. Матвєєва по справі організації ансамблів сопілкарів стали його учні В.Я.Боруха, М.С.Андрусенко і майстри-виконавці В.Зуляк, Е.Бобровніков.
Першим концертним інструментом з точною настройкою, хроматичним звукорядом і з тональним перестроювачем типу рухомих целулоїдних кілець, розміщених на поверхні, стала сопілка майстра-конструктора І.Скляра. Основою для удосконалення стала 7 сопілка народного умільця І.Яроша. У процесі роботи над удосконаленням сопілки І.Скляру вдалося справити постійні принципи виготовлення стандартних інструментів, на яких за допомогою комбінованого перекривання апплікатурних отворів при відповідній струмені повітря можна добути весь хроматичний звукоряд. Як пише сам І.Скляр "метою цієї клопіткої роботи стало створення основи, на якій склалася б школа гри на сопілки, а також, що головне, виховання виконавців гри на цьому чудовому народному інструменті ". Крім теоретичних обгрунтувань, І.Скляр у своїй книзі "Подарунок сопілкарів", подає нотний додаток, де вміщені рекомендації щодо виконання нотного матеріалу. Серед творів, які увійшли в цю книгу: дуети (сопілки І і ІІ; фортепіано і сопілка; сопілка і бандура); квартети (сопілки І, ІІ, ІІІ і фортепіано); квінтети (сопілки І, ІІ, альт, бандури І і ІІ).
Процес удосконалення сопілки на цьому етапі ще не був завершений, Н.Матвеев ще в Наприкінці 50-х наголошував: "Процес удосконалення і хроматизації сопілки ще не закінчений, їй належить велике майбутнє в сім'ї українських народних інструментів ". У 1970 році майстер Д.Ф.Демінчук створює хроматичну сопілка на 10 отворів, де хроматичний звукоряд легко добувається послідовної аплікатурою. Відкриваються класи сопілки у вузах, зокрема у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (сьогодні музична академія). Серед викладачів спецкласи доцент М.Корчінскій став активним творцем репертуару та впровадив у навчальний процес "нову, специфічно свірельную виконавську технологію ", що стало результатом його багаторічного досвіду.
Саме у другій половині ХХ століття сопілка академічний, професійний народний інструмент отримала своє утвердження завдяки багатьом факторам, головне місце серед яких належить засновнику свірельной академічної школи І.Скляру. На цьому наголошує М.Корчінскій: "Шанс народитися новою, окремою свірельной культурою їй дало ХХ століття ".
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .musarticles.ru
