В історії музичного мистецтва України важливе місце посідає культурно-мистецька діяльність хорових товариств Галичини. Є ряд змістовних праць, у яких розкриваються аспекти розвитку музичної культури Західної України. Розвиток культури регіону висвітлювали М. Загайкевич, С. Павлишин, Ю. Булка, Л. Ханік, М. Білинська, Й. Волинський, Я. Колодій, Л. Мазепа, Л. Кіяновська. Розвиток музичного мистецтва знайшло своє відображення в працях Н. Костюк, Р. Дудик, Т. Росул, О. Поповича, інших. Ці наукові дослідження допомагають осмислити регіональний аспект в українському музикознавстві, підтверджують важливість розкриття джерельної бази музичної культури західного регіону України. Культурно-мистецького життя Галичини присвячені наукові дослідження С. Людкевича, В. Барвінського, М. Загайкевич, М. Антоновича.
Загальні принципи аналізу хорової творчості і диригентської діяльності розроблено в дослідженнях П. Чеснокова, А. Єгорова, В. Соколова, К. Пігрова, В. Краснощекова, І. Розумного, Н. Малько, М. Канерштейна, М. Колесси, Н. Горюхіна, Л. Пархоменко, А. Лащенко, О. Бенч. До питання становлення хорової культури в Галичині зверталися З. Лисько, С. Людкевич, В. Барвінський, В. Витвицький, Б. Кудрик, Є. Цегельський, М. Волошин та ін у виданнях "Музичний листок "," Музичний вісник "," Боян "," Наша культура "," Українська музика ", часописах" Діло "," Нове час "," Назустріч ". Окремі аспекти діяльності співочих товариств висвітлювалися в наукових дослідженнях і публікаціях В. Барвінського, А. Вахнянина, О. Нижанківського, С. Людкевича, А. Рудницького, С. Павлишин, І. Волинського, Ю. Булки, Я. Колодій та ін
Діяльність культурно-просвітницьких та співочих товариств другої половини ХІХ ст. була прекрасним підставою для зростання національної самосвідомості українського Галичини. На рубежі ХІХ-ХХ ст. культурно-мистецьке життя Галичини розвивалася в атмосфері інтенсивного процесу національного самоствердження української. Динамічні процеси культурно-мистецькому житті краю сприяли становленню професіоналізму в українському музичному середовищі.
Слід відзначити і те, що в цей період провідне місце в національно-культурному розвитку займала українська греко-католицька церква, священики якої активно працювали в різних сферах не лише релігійного, а й громадської життя. Важливе місце в культурно-мистецькому житті регіону займали церковні хори. Традиції в діяльність хорових осередків церков Західної України першої половини ХІХ ст. розглядалися пізніше як зразок для організації їх на теренах усієї Галичини - Святоюрської капели, хорів при Перемишльській греко-католицької церкви, Духовної семінарії і Ставропігійського інституту у Львові, які плекали виконавські кадри для популяризації духовної та світської музики. Це були добре вишколені колективи, володіли мистецтвом співу, а їхня діяльність стала фундаментом, на якому виросла професійна музична культура Галичини.
Важливе місце в культурно-мистецькому житті Галичини займали хори "Сурма", хори Української гімназії ім. І. Франка, "Робітничої громади", "Зорі" та інші. У першій половині ХХ століття, в період підйому культурного життя українського, на Дрогобиччині виникло багато робітників і сезонних хорів, діяльність яких позитивно вплинула на становлення хорового життя краю. Зокрема хор "Сурма" в Трускавці ознайомлював з українською піснею не лише жителів міста, а й численних відпочиваючих. При товаристві успішно діяв мандоліновій оркестр.
Важливу роль у піднесенні хорового життя відіграли також співочі гуртки "Робітничої громади ", що діяли в Дрогобичі, Східниці, Стебнику. Суспільство мало метою всебічне духовний розвиток українського робітників. Хор "Робочої громади "виконували твори українських композиторів (оригінальні та обробки народних пісень), давали власні концерти і брав участь в академіях з нагоди національних свят.
Важко переоцінити діяльність хорових гуртків ремісничого суспільства "Зоря" в Дрогобичі та Бориславі. Чоловічі хори цього товариства популяризували український хоровий репертуар. Високий виконавський рівень виступів сприяв піднесенню культурно-мистецького рівня регіону в цілому. Хорове мистецтво було доступним для різних верств населення.
Діяльність хорів товариств "Сурма", "Робоче товариство", "Зоря", учнів Української гімназії ім. І. Франко сприяла примноженню традицій українського хорового співу, налагодженню українського культурного життя. Примітно, що виконавські кадри для хорових колективів виходили не тільки з учнівського, але і робочого середовища.
В першій половині ХХ ст. на Галичині виникли ряд польських співочих товариств, серед них "Лютня" ("Lutnia"), "Ехо" ("Echo"), а також "Товариство любителів музики" ("Towarzystwo milosnikow muzyki "). Статути цих товариств мали аналогічну з українськими товариствами, в Зокрема "Бояном", мету та засоби її реалізації. Концертно-виконавська діяльність польських товариств полягала в влаштуванні музичних вечорів, доповідей, театральних вистав і тому подібне. Слід зазначити, що при кожному суспільстві діяли хори. Концертні програми складалися з хорових та інструментальних творів. Поруч з хоровими творами М. Лисенка, М. Вербицького, А. Вахнянина, О. Нижанківського, Ф. Колесси звучали вокальні та інструментальні твори польських композиторів С. Цетвінського, Г. Мельцера, а також композиції Ф. Ліста, Г. Ернста. Це підносило престиж української музики в контексті світової. Часто в польських хорових колективах брали участь й українці, такі міжнаціональні творчі контакти позитивно впливали на культурні процеси і становлення художнього життя Дрогобиччини. Діяльність польських співочих товариств також зіграла певну роль в розвитку художнього життя регіону.
різнобічних була діяльність філії Музичного товариства ім. М. Лисенка. Це пристрій концертів, вистав, видання музичних творів, зміст музичної бібліотеки і т. п. Найбільш показовою сферою творчої діяльності Суспільства був симфонічний оркестр під керівництвом о. С. Сапрун. Діяльність оркестру сприяла популяризації інструментальної музики в краї, адже цей жанр не мав такого поширення, як хоровий, збагачувала його загальнокультурну палітру. Оркестрова музика розширювала межі музично-педагогічного виховання студентів-інструменталістів філії Музичного інституту ім. М. Лисенко. Репертуар оркестру урізноманітнив місцеву музичну практику творами західноєвропейських композиторів В. Моцарта, Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Е. Гріга та ін Плідна діяльність симфонічного оркестру філії Музичного товариства ім. М. Лисенко сприяла формуванню музичного професіоналізму.
Значне увагу Суспільство приділяло музичному вихованню дітей. У 1929 р. з ініціативи Музичного товариства ім. М. Лисенка для вчителів музики в школах було засновано трирічний семінар. Члени Товариства запропонували також проект заснування Союзу українських хорів. Завдання Союзу були відображені в "Правильник Союзу українських хорів - секції Музичного товариства ім. М. Лисенка у Львові ".
В 1903 у Львові було засновано Вищий музичний інститут, діяльність якого спрямовувалася головно на навчання музики всіх бажаючих, а також на підготовку кадрів для співочих товариств. Суттєві зрушення в галузі музичної освіти відбулися з відкриттям у Дрогобичі філії музичного інституту (в 1923 р.). Тут вчили сольного співу, гри на фортепіано, скрипці, хорового співу. Вже з першого навчального року в інституті успішно діяли хори. Щорічні звіти учнів демонстрували високий рівень їх професійної підготовки. Інтенсивний розвиток хорового виконавського в краї зумовило поширення відповідних курсів. Перші диригентські курси були організовані за ініціативою керівників філій Музичного інституту і "Просвіти" у Дрогобичі. Навчальна програма складалася з теоретичного та практичного курсів, особлива увага приділялася практичній роботі з хором.
Важливу роль у поширенні інструментальної музики відіграв струнний квартет, який успішно діяв при філії Музичного інституту. Його учасниками були викладача (подружжя А. і С. Огродніках, Мих. та М. Мариняк). Виступи квартету в концертних програмах навчального закладу та міста оживляли культурно-мистецьке життя Дрогобиччини. Бориславська філія Музичного інституту ім. М. Лисенка (1927 р.) утримувала інструментальне тріо, до складу якого увійшли педагоги інституту (Н. Куліцька, А. Огродніках, С. Огродніках). У його репертуарі були твори західноєвропейських і українських композиторів. Цікаво, що саме директор дрогобицького філії Музичного інституту о. С. Сапрун порушив питання про централізацію системи навчання для піднесення освітнього рівня студентів. Вона передбачала викладання основних предметів за єдиними програмами.
Успішна діяльність філій Музичного товариства ім. М. Лисенка, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка в Дрогобичі та Бориславі сприяла поступовому заповненню прогалини - відсутності інструментальної традиції в українському культурному середовищі. Урізноманітнили концертні програми: поряд з хоровими творами з'явилися симфонічні і інструментальні твори західноєвропейських та українських композиторів. Художній репертуар помітно розширився, до нього увійшли твори сучасних художників, більш критичною і більш вимогливою стала публіка. Все це сприяло професіоналізації музичного життя.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .musarticles.ru
