Зміст
Введення
Глава 1. Загальне поняття імпровізації в співочому дитячому колективі
1.1 Імпровізаційність як особливий спосіб виховання
1.2 Імпровізація в пісенному творчості
1.3 Дитячий народно-співочий колектив
Глава 2. Практичні навички імпровізації в народному виконанні
2.1 Методика роботи над вокальними навичками імпровізації
2.2 Дитячий голос і народна манера співу
Висновок
Список літератури
Введення
Імпровізація як тип музичного мислення виявилася багато в чому втраченої в мистецтві і навчальній практиці XX століття. Хоча ця традиція продовжувала жити в усній народній творчості, джазі (на перших порах зберігається усний тип музикування), основне русло музики розвивалося по шляху посилення композиторської волі над виконавської (у вигляді суворо фіксованої нотного тексту). Функції виконавця поступово звелися винятково до творчої інтерпретації тексту твори, до його "озвучуванню". Без сумніву, мистецтво інтерпретації є найвищим досягненням музичної майстерності, по-своєму передавального талант і творчу індивідуальність виконавця. Але сучасний музикант може виглядати набагато багатший, якщо повернути йому ніколи втрачену здатність і складати і виконувати музику в одноразових, то є імпровізувати.
Відсутність навичок імпровізації у більшості музикантів пояснюється деякими програмними установками існуючої системи музичної освіти, де з перших кроків навчання домінує свого роду "галузевий" підхід: виховання "чистого" виконавця, потім - з "невдалого" виконавця - теоретика, а часом і композитора. Колись втрачена в педагогіці установка на підготовку музиканта з універсальним підбором творчих навичок (виконавських, композиторських, теоретичних) сьогодні вимагає свого відтворення, починаючи з ранніх ступенів навчання музиці, причому така спрямованість повинна відрізняти не лише систему спеціалізованої підготовки музикантів-професіоналів, але і визначати стилістику роботи. І тут, поряд з іншими формами творчості, імпровізації має відводитися важливе місце - і як методу практичного (за інструментом) вивчення теорії музики, і як способу розвитку творчих (композиторських) навичок учня, і як ефективному шляху розвитку виконавських якостей юного музиканта.
Існуюча в буденній свідомості думка, що імпровізація є справа особливо обдарованих дітей, позбавлена ​​підстави і відображає інерційно-пасивні погляди на музичну педагогіку. У кожній дитині спочатку закладена здатність до усного звукотворчества (більше в чомусь природна, ніж до творчості через нотний текст). Передумови такої установки знаходяться в імпровізаційному за своїм духом усному фольклорі, прилучення до якого, як відомо, колись йшло з раннього дитинства в кожній родині.
Мета: розкрити основи імпровізації як першооснови музичної творчості в дитячому народно-співочому колективі.
Завдання: розвинути інтерес у дітей до імпровізації як творчої діяльності;
-освоїти різні види імпровізації, необхідні для роботи зі школярами;
-опанувати методикою залучення дітей до імпровізації в умовах колективних форм навчання;
-освоїти способи і прийоми, спрямовані на розвиток навичок імпровізації у дітей (Ритмічних, мелодійних, інструментальних, пластичних).
- розглянути систему музично-співочого матеріалу (пісень і вправ), відповідних вищеназваної задачі;
Об'єкт дослідження: дитячий народно-співочий колектив.
Предметом дослідження є процес практичного освоєння прийому імпровізації в дитячому народно-співочому колективі.
Методом дослідження є:
- теоретичний аналіз літератури з точки зору формування вокально-хорових навичок у учнів шкільного віку;
- узагальнення сучасного педагогічного досвіду, спрямованого на формування навичок імпровізації у дитячому народно-співочому колективі із залученням власного практичного досвіду;
- експериментальне вивчення шляхів і методів формування імпровізаційних навичок в дитячому народно-співочому колективі.
Загальна методологічна основа передбачає формування в дітей творчої особистості , яка здатна вести творчу діяльність. Багато таланту, розуму і енергії у розробку педагогічних проблем, пов'язаних з творчим розвитком особистості, в першу чергу особистості дитини, підлітка, вклали видатні педагоги 20-х і 30-х років: А.В. Луначарський, П.П. Блонський, С.Т. Шацький, Б.Л. Яворський, Б.В. Асафьев, Н.Я. Брюсова. Спираючись на їх досвід, збагачений півстолітнім розвитком науки про навчання і виховання дітей, кращі педагоги на чолі зі В«старшимиВ» - В.Н. Шацької, Н.Л. Гродзенская, М.А. Румер, Г.Л. Рошаль, Н.І. Сац продовжували і продовжують теоретично і практично розвивати принцип творчого розвитку дітей і юнацтва. Творчий початок народжує в дитині живу фантазію, живе уяву. Творчість за природою своєю засновано на бажанні зробити щось, що до тебе ще ніким не було зроблено, або хоча те, що до тебе існувало, зробити по-новому, по-своєму, краще. Інакше кажучи, творчий початок в людині - це завжди прагнення вперед, до кращого, до прогресу, до досконалості і, звичайно, до прекрасного в найвищому і широкому сенсі цього поняття. Ось такий творчий початок мистецтво і виховує в людині, і в цій своїй функції воно нічим не може бути замінене.
Глава 1.Загальні поняття імпровізації у співочому дитячому колективі
1.1 Імпровізаційність як особливий спосіб виховання
Уроки імпровізації - це не тільки уроки музики, але й уроки життя. Суть пропонованої концепції музичного виховання - виростити творчу особистість. Немає більш ефективного та надійного шляху до цієї мети як через імпровізацію так вважають провідні музичні педагоги світу К.Орф, І.Карлей та ін) - непідготовлене сьогохвилинне спонтанне вираження своїх почуттів і думок мови. У музичному пластичної русі, в співі і грі на музичних інструментах (як це деталі з покон віків народні музиканти і любителі музики до виникнення професійної музичної культури). Навчаючи імпровізації - В«сходу грамотно і влучно В»виражати себе на публіці, ми тим самим даємо не тільки знання та навички, але й орієнтири, установки як основу непередбаченого життєвої поведінки. При цьому акцентується розвиток, уява, винахідливість, сміливість і готовність знаходити нові несподівані шляхи у вирішенні виникаючих проблем.
Імпровізація як найдавніший і генетично первинний вид музичної творчості стояла біля колиски всіх музичних культур і панувала протягом багатьох століть. У педагогіці XVI - XVIII століть значилося виховання імпровізатора поряд з композиторство, виконавцем, слухачем. І сьогодні вона є основою фольклорного музикування. Ідея спілкування та імпровізації як до методу творчого навчання не нова. Сучасне відчуття цієї проблеми доповнюється думкою про те, що навіть слухач повинен володіти навичками музикування, щоб глибше проникнути в задум виконуваної музики. При цьому важливо розуміти, що цінність такого аматорського В«музичного письменництваВ» в даному випадку не тільки в результатах, скільки в самому процесі оволодіння музичної промовою. В даному випадку музична практика імпровізації (вокальної, інструментальної) благотворно позначається як на розвитку музичних здібностей, так і особистості в цілому.
Музичний фольклор представлений в навчально-методичному комплекті як синкретично вид мистецтва, який тісно переплітається з життям, побутом, народними традиціями. Тому жанри пісенного та інструментального народної музичної творчості, свята російського народу розглядаються в широкому життєвому контексті, в тісному зв'язку з історією, природою, життям російської людини.
Освоєння зразків російського музичного фольклору, так само як і фольклору інших народів світу, включає в себе різні форми його втілення: спів, інструментальне музикування, рух під музику і використання елементів танців, іміта...
