План
Введення
Глава I. Гармонійний мову сучасної музики і його втілення в музиці С.Прокоф 'єва.
1.1. Специфіка сучасної гармонії.
1.2. Світогляд і творчі принципи Прокоф'єва.
1.3. Особливості гармонії Прокоф'єва.
1.4. Деякі інші засоби виразності у Прокоф'єва
Глава II.Аналіз музичної мови циклу С.Прокоф 'єва В«СарказмиВ» op. 17.
2.1 Риси фортепіанного творчості Прокоф'єва.
2.2 Аналіз музичної мови "Сарказм".
Висновок
Література.
В«Прокоф'єв - виняткове, неповторне явище. Його музику практично не можна втиснути в класифікаційний шухлядка картотеки стилів В».
М. Тараканов.
Введення
Сучасна музика висуває безліч теоретичних проблем, у зв'язку з тим, що докорінно змінилося мислення композиторів. Музика ХХ століття об'єднує різні в типологічному відношенні системи музичного мислення, і якщо раніше вживалося поняття В«стиль епохи В», то ХХ століття називаютьВ« епохою стилів В».
В«Серед безлічі питань, які неминуче встають, якщо мова заходить про музику ХХ століття, виділяється свого роду питання питань . Це проблема тональності В»(15, с.5).
Для сучасної гармонії характерна множинність тонально-гармонійних структур - конкретний гармонійний матеріал і пов'язана з ним система функціональних відносин може бути дійсною тільки для одного твору й не мати ніякого відношення до матеріалу і системі іншого. У міру віддалення від звичайного тонально-функціонального принципу їх організації самі структури все частіше набувають індивідуальні риси.
Все це пояснює вибір теми для даної роботи: В«Гармонія С.С. Прокоф'єва (на прикладі В«сарказмВ» op 17). Мета її - виявити особливості такого яскравого та самобутнього гармонійного мови Прокоф'єва, спираючись на дослідження таких авторів-музикознавців, як Ю. Холопов, В. Холопова, М. Тараканов, О. Алексєєв та інших, і підтвердити теоретично положення аналізом музичної мови В«сарказмВ» op.17.
Перша глава роботи являє собою огляд літератури з питань сучасної гармонії, виділення її характерних рис і їх індивідуальне втілення у Прокоф'єва. Друга глава містить аналіз фортепіанного циклу В«сарказмВ», де особливий акцент зроблено на гармонійному мовою (у зв'язку з обраною для роботи проблемою). І в ув'язненні зроблено висновок, де перераховуються основні риси стилю Прокоф'єва втілені в даному творі.
Глава I . Гармонійний мова музики ХХ століття
1.1 Специфіка сучасної гармонії
Культура XX століття - складний, багатоплановий і суперечливий феномен. Сучасне музичне мистецтво - частина цієї реально функціонує і розвивається великий системи, ще недостатньо вивчена як в цілому так і в складових елементах. Причому проблеми сучасної музики, як відзначає Н. Гуляницького, однаково гостро хвилюють і її творців, і її дослідників. Про неї написано чимало історичних і теоретичних, філософських та естетичних робіт. В«Специфіка художнього методу також знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників. Художній метод як історично обумовлений спосіб художнього мислення, пов'язаний зі світоглядом художника, не є щось єдине для всіх письменників, композиторів, живописців живуть в одну епоху В»(Н. Гуляницького В«Вступ до сучасної гармоніюВ», с.7). У XX столітті художній метод, манера письма, стиль кожного художника ще більш індивідуалізується, в який нас в даному випадку музичному мистецтві, це в першу чергу пов'язано з індивідуалізацією тонально-гармонійних систем.
Закономірна еволюція музичного мислення привела до відходу від мелодико-гармонічного стилю, заснованого на ладофункціональних мажорі і мінорі, і логічно обумовила прагнення до нових формам вираження музичної думки. Усі що існували, здавалися незмінними композиційно-технічні норми були заново переглянуті з метою розширення їх можливостей, а в окремих випадках для створення абсолютно нових методів. Ще раз уточнимо, що традиційні правила не були відкинуті й відкинуті убік, вони стали міцною основою для розвитку нового - сучасного мистецтва. Підтверджуючи вищесказане, С. Скребкова пише: В«Гармонійний мова сучасної музики послідовно продовжує класичні традиції музичного мистецтва. У ньому новаторськи розвиваються закладені в минулому можливості, збагачуються традиції інтонаційно живого, мелодично насиченого мови В»(С. СкребковаВ« Про інтонаційних особливостях сучасної музики В», с.56)
У зв'язку з цим В«расширенно-тональний і модальний види техніки стали одними з найпоширеніших, внутрішньо вельми розгалужених шляхів, з багатими можливостями індивідуальної диференціації композиторських методів і результатів В»(Ц. КогоутекаВ« Техніка композиції в музиці ХХ століття В», с.42). За визначенню Ц. Когоутека В«техніка розширеної тональності заснована на принципі збереження тональності, але з додаванням до неї яких завгодно недіатоніческіх звуків і співзвуч, а також внефункіональних послідувань. У будь-якому випадку повинно бути можливо визначення центру всього расширенно-тонального композиційного побудови або його частин, тобто повинні існувати цілком очевидні (чутні) музичні відносини до центрального акорду, співзвучністю або хоча б тону В». В противагу такому розгорнутому поясненню терміну Ц. Когоутека наведемо більш коротке формулювання Л. Мазель: В«Розширена тональність включає в себе всі 12 звуків темперованого шкали, але зберігає при цьому централізують роль тоніки В». Найбільш чітке і ясне і в теж час повне визначення, на наш погляд, дає Холопов: В«розширена тональність - система тональної гармонії, що допускає в межах даної тональності акорд будь-якої структури на кожній з 12ті ступенів хроматичної гами В».
Т.ч., ми бачимо, що поняття В«розширена тональністьВ» термінологічно точно не визначено. Більше того, окрім розширеної тональності, є й інші визначення нової тональності музики ХХ століття. Так Л. Дьячкова і Н. Гуляницького в своїх роботах вводять термін хроматична тональність . В«Включення в рамки тональності все більшого кола явищ, тенденції до різного роду об'єднанням, накладень, суміщених засобів декількох тональностей, не тільки діатонічного, мажоро-мінорного, але і хроматичного спорідненості закономірно призвели до виникнення нової форми тональності в умовах двенадцатітоновості - тональності хроматичної В»(Л. ДьячковаВ« Гармонія в музиці ХХ століття В», с.71). Н. Гуляницького у В«Введенні в сучасну гармоніюВ» робить важливе, на наш погляд, доповнення до визначення хроматичної тональності: В«Тони хроматичної шкали в тональної системі супідрядні, пов'язані один з одним і підпорядковані ієрархічно виділеному центральному тону (як В«МелодійноїВ» або В«гармонійної тоніціВ»). Однак вони наділені достатньою автономією, щоб не виглядати як альтерірованние тони диатонической шкали В» (6, с.120)
На основі зіставлення різних визначень розширеної та хроматичної тональності можна зробити висновок, що хроматична тональність - поняття більш ємне, загальне, яке включає всередині себе підрозділ на розглянуту нами розширену тональність і тональність з дисонуючим центром. В хроматичній тональності, на відміну від розширеної, доводиться говорити вже не про В« розширенні , а про розмивання контурів тональності В»(Л.Дьячкова). Крім того, Дьячкова підкреслює, що принципова відмінність хроматичної тональності від розширеної полягає в нескінченному різноманітті її трактувань, які обумовлені використанням своєрідних ладових структур, специфічних ладових систем спорідненості звуків, оригінальним підходом до функціональності. В«Хроматична тональність - це індивідуалізована, ієрархічна, централізована хроматична система з особливою конструктивною і виразною роллю функціональної формули тяжіння неустоя в устой В»(7,...
