В«Формування і розвиток первинних навичок гри на віолончелі (постановка правої і лівої рук) В»
ПЛАН
1. Роль педагога в первісному навчанні віолончеліста. Перші уроки.
2. Постановка при грі на віолончелі.
2.1 Посадка і установка віолончелі. Методика розвитку у початківця навичок правильної посадки і установки віолончелі.
2.2 Постановка лівої руки. Методика розвитку початкових навичок постановки лівої руки і прийомів гри в першій позиції.
2.3 Постановка правої руки і розвиток початкових навичок ведення смичка (звуковидобування). Методика розвитку навичок тримання смичка. Методика розвитку початкових навиків ведення смичка (Звуковидобування).
Висновок. навчання віолончеліст гра посадка
Початок занять - важливе подія в житті учня. Методику проведення перших уроків слід ретельно продумати, маючи на увазі не тільки практичної-кую бік навчання, але й музично-виховні завдання. Рекомендується спочатку провести з учнями класу коротку бесіду про музику і музикантів, познайомити їх з віолончеллю, зіграти доступні для їх розуміння п'єси. Словом, треба перш за все постаратися захопити учнів перспективами майбутньої діяльності і радісної праці музиканта, викликати у них інтерес до музики і до того інструменту, на якому вони будуть навчатися. При цьому не слід приховувати труднощів, з якими пов'язано навчання грі на віолончелі (але не залякуючи їх). Зрозуміло, розмова має вестися невимушено (не у вигляді лекції).
Точне і найбільш широке уявлення про починаючому навчання дитину відіграє величезну роль як база, від якої відштовхується педагог, намічаючи подальший план роботи з учнем, і для організації перших уроків із ним. Визначальними факторами є не лише ступінь і якість дарування дитини, але й риси його характеру; активність або апатичність натури, властиві йому уважність або неуважність, старанність або лінощі, здорова або хвороблива організація і т.д., ступінь загального та музичного розвитку, умови навколишнього його середовища-все це віхи, які визначають індивідуалізацію педагогічного процесу.
Завдання педагога, працюючого з дітьми, перш всього-повністю врахувати всі особливості дитини і раціонально використовувати ці дані в педагогічному процесі, культивуючи і розвиваючи позитивні сторони, виганяючи і викорінюючи недоліки учня.
У педагогічній роботі з дітьми в період підготовчої стадії треба негайно включити дитину в навчальну життя класу. Він ще не навчається грі на інструменті, але, слухаючи інших хлопців і отримуючи від педагога цікавлять його роз'яснення, він вже займається і відвідує рази два на тиждень (на 1-1,5 години) клас. Потрібно показувати починаючому інших учнів різних ступенів розвитку, але переважно на першому-другому році навчання. У таких умовах він отримує ті відомості, які йому будуть потрібні в самому початку індивідуальних занять (основи гри), знайомиться з анатомією інструменту (назвою частин його і смичка, їх призначенням у процесі гри). А за цей час безболісно вирішуються і моменти налагодження інструментарію.
Дуже важливо зацікавити дитину в навчанні. Але фактор інтересу, вірніше-культивування його в навчанні не можна розглядати як зниження вимогливості педагога. Інтерес учня до своєї навчанні-праці і створення цієї зацікавленості у дитини, що дає величезну активізацію навчального процесу, абсолютно не тягнуть за собою пониження вимог до роботи. Навпаки, в таких умовах педагог має право бути ще більш вимогливим. Тут доречно навести розумне зауваження батька одного обдарованого дитини: "Я знаю, що мій син дуже обдарований, і я плекаю його талант, але плекаю так, що він цього не помічає В». Те ж можна сказати і щодо турботи педагога про свого учня. Створювані для дитини того чи іншого віку максимально сприятливі умови навчання, дбайливість педагога, прихильність і любов до учня ніколи і ні в якій мірі не повинні мати наслідком зниження вимогливості до учня, не повинні і не можуть розцінюватися як ліберальне ставлення педагога до учня. Учень повинен усвідомлювати, що навчання є творча праця.
Раціональне виховання технічного апарату грає в педагогіці з дітьми величезну роль. Педагоги-музиканти знають, що неправильні навички, засвоєні учнем на первинному етапі навчання, дуже важко виправити. Найчастіше такі прийоми та навички виникають через надмірно важких, непосильних для учня завдань і помилок, які допускають недосвідчені педагоги, що працюють з початківцями. Тому абсолютно необхідно дотримуватися в навчанні юних музикантів послідовність, поступовість у зростанні труднощів.
Особливо важливо дотримуватися суворої поступовості в ускладненні завдань в період початкового навчання грі на смичкових інструментів, коли учні починають опановувати дуже складними навичками постановки, звуковидобування, інтонації і основними прийомами техніки. Педагогові-віолончелісту необхідно тому дуже ретельно продумати методику початкового навчання своїх учнів, домагаючись поступового переходу від менш важких завдань до більш складним, підбираючи навчальний матеріал, доступний для учня як з боку мистецького змісту, так і техніки виконання.
Зовнішня форма гри (так звана В«постановкаВ») педагога не може бути абсолютно незмінним критерієм у вихованні в учня технічної бази гри, тому в основі постановки учня лежать різні анатомо-фізіологічні типові особливості конституції верхніх кінцівок і оскільки форма гри (постановка) є лише зовнішнім наслідком всього процесу пристосування організму до гри, що протікає за В«закономВ» економії сил і рухів. В цьому процесі різні, часто діаметрально-протилежні, типові особливості організації не можуть не позначитися на формі гри (постановці). Отже, постановка в її цілісному розумінні є лише формою, яка витікає з правильно процесу, що відбувається пристосування організму, раціонального засвоєння рухової функції, притаманної смичкових-струнної грі.
Постановка сучасного виконавця в цілому ряді фаз гри в чималій мірі специфічна і В«штучнаВ» і стимулюється тими вимогами, які диктує музичне мистецтво в галузі технічних прийомів виконавцю-струнників. Тому сучасне розуміння В«ПриродноюВ» гри зводиться до найбільш раціонального оволодіння різними технічними прийомами в цих, нерідко швидше штучних положеннях верхніх кінцівок організму граючого при мінімумі витрати сили з боку організму. Природна гра є гра без зайвого для поставленої мети, а тим більше судомного, напруги, тобто техніка невимушена і цілком підвладна виконавцю. Усяке рух є вираз волевиявлення і повинно бути в першій стадії заволодіння ним із боку учня свідомим, тобто не повинно бути млявим. Воно повинно свідомо відчуватися і бути енергійним. Ця енергійність не є судорожне напруга-так само як ненапружених не їсти млявість. Тартіні виставляє фізіологічний тезу: В«Сила без судорожно, еластичність без розхлябаностіВ».
У дитячих смичкових-струнних класах вибір розміру смичка та віолончелі повинен зайняти належне йому місце в прикладній методиці педагога.
Уважне вивчення багатьох хлопців, у грі яких виявляється ряд недоліків в основних прийомах техніки, показує, що витоки цих дефектів суцільно й поруч таяться в неправильному підборі смичка та інструменту. Чистота інтонації іноді не може бути досягнута, тому що вимагає від дитини непосильних пальцевих напруг, в зв'язку із занадто великим грифом інструменту. Трапляється, що невдалий підбір розміру інструменту викликає сильне перенапруження відповідної маскулатури, яке тягне свого роду професійні захворювання (розтягнення, неврози). Все це підтверджує величезну значущість в практиці навчання питання вибору розміру інструменту і смичка.
Вибір повинен бути поставлений у зв'язку з фізичними даними хлопців (величина рук і пальців, здатність до розтягування, довжина руки в чолом).
У середньому можуть бути встановлено наступні ...
