Наталія ДИКИХ, вчителька Талдомського середньої школи № 3
Церква Георгіївського цвинтаря стоїть на лівому пологому березі річки Хотчі, яка в цьому місці зовсім вузька. На іншому, більш крутому, березі приблизно за півкілометра розташоване село Верстати.
Раніше церква відігравала важливу роль у формуванні місцевого пейзажу, так як її дзвіниця була видна на багато верст навколо, та й стара мощена каменем Калязінського дорога проходила повз храм.
В Нині та важлива пейзажеформірующая роль, яку церква відігравала раніше, загублена у зв'язку зі знищенням величезної п'ятиярусної дзвіниці.
Архітектурна композиція пам'ятника традиційна для сільських церков, побудованих в кінці XVIII початку XIX століття. Церква святого Георгія була побудована за звичайною тричастинній схемою - основний об'єм храму, трапезна і дзвіниця, які розташовувалися на одній осі зі сходу на захід.
Зараз біля храму відсутня дзвіниця, яка безпосередньо прилягала до західної стіні трапезної.
Основний обсяг храму був побудований за традиційною схемою В«восьмерик на четверикВ» і завершений восьмілотковим склепінням.
Приміщення вівтаря церкви представлено прямокутним об'ємом з тригранної східній частиною. У південній частині збережений віконний отвір, з східної і північної сторони зяють технологічні отвори, що залишилися від часів використання будівлі храму в Як виробничих приміщень.
Трапезна одноповерхова, прямокутної форми, витягнута уздовж поздовжньої осі храму. Її поперечна сторона дещо ширше сторони квадрата четверика.
Пам'ятник по часу свого створення відповідає розквіту російської класичної архітектури. Він цікаво поєднує в собі мотиви класики і давньоруського цегляного узорочья XVII століття. Декор інтер'єру трапезній знищений майже повністю, то ж відноситься до четверику. На західній стіні четверика збереглася розпис на біблійний сюжет.
Самое Найперша згадка про
існування цієї церкви в матеріалах Тверського обласного державного архіву Тверської духовної консисторії датується 1796 роком. Про це свідчить прохання від 1796 року прихожан церкви в Георгіївському цвинтарі, що на річці Хотче, в якому вони просили консисторію про дозвіл їм споруди в цьому цвинтарі замість існуючої дерев'яної церкви кам'яної. У цьому проханні вказувалося, що дерев'яна церква була побудована в 1736 році, проте з інших джерел випливає, що церква в цьому цвинтарі існувала вже століттям раніше.
Священик Лев Крилов в книзі В«Матеріали для історії церкви та монастирів м. Калязин і сіл Калязінського повіту В», вивчаючи старі Дмитровський Писцовой книги, відзначав, що в такий книзі за новим літочисленням - за 1627 - 1629 роки записано: В«Погост на річці Хотче, а на цвинтарі церква Георгія страстотерпця Древо галушки, а в церкви образи і книги, і ризи, будова мирське В».
Як видно з документів Тверській консисторії, тривалість існування дерев'яної церкви в умовах Калязінського повіту в середньому становила від 60 до 80 років.
З зазначеного вище випливає, що остання дерев'яна церква в цьому цвинтарі до моменту освячення нової кам'яної стояла 70 років і можна припустити, що передувала їй була побудована десь в 1670 - 1680 роки, а зазначена в Писцовой книзі у Крилова - в першій третині XVIII століття. Отже, кам'яна церква була в цьому цвинтарі вже четвертою.
В Наприкінці XVIII століття парафіяни вирішили побудувати нове церковна будівля. У проханні в березні 1796 року вони писали Тверському архієпископу про своє бажання побудувати поруч зі старою дерев'яною нову кам'яну церкву, але вже в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці з одним боковим вівтарем великомученика Георгія, тобто храм в цвинтарі міняв своє найменування, залишаючи старе в назві придела. Нова церква була освячена 26 листопада 1807 протоієреєм Тверського собору Іоанном Алексєєвим. Стара ж дерев'яна церква стояла на цвинтарі до 1812 року, коли парафіяни цвинтаря Нікольського, що у сільці Калязінського повіту, попросили дозволити їм розібрати цю стару церкву і використовувати при випалі цегли для кладки нової дзвіниці при діючій в цвинтарі церкви, що їм і було дозволено.
В відомостях В«Про прихожанах церквиВ», перш за все, зазначається, що В«у сільці Єрмолін проживання поміщиця колезька радниця Ольга Михайлівна Салтикова В». Сільце від церкви знаходиться в 2-х верстах В».
В Георгіївському приході вже в 1796 році було 191 двір і 1506 парафіян. У 1855 році в приході було вже 2911 чоловік. Зокрема, в цей прихід входила село Єрмоліно. У 1862 році в ній проживало 282 жителя; в Єрмолін знаходилися садиба і будинок Ольги Михайлівни Салтикової, матері М.Є. Салтикова-Щедріна.
Село Єрмоліно була одним з маєтків Салтикових. Остаточно ця садиба була облаштована на початку 1850-х років і стала улюбленою резиденцією Ольги Михайлівни Салтикової, матері майбутнього письменника.
В.Саватеев у своїй книзі В«Літопису Салтиковський вотчиниВ» на основі документів описує внесок Ольги Михайлівни Салтикової в облаштування храму в д. Верстати.
В 1836 році, 25 листопада, Ольга Михайлівна відправляється з Спаського в Єрмоліно. На ранок, 26 листопада, вона їздила до верстатів (в двох верстах від Єрмоліна), в церкву святого Георгія, що на Хотче. У той перші відвідини церква на цвинтарі була ще дерев'яна. Кам'яний храм при старанності Ольги Михайлівни був відбудований і освячений в вересні 1853 року у присутності Михайла Євграфовича, який був тоді відпущений на чотири місяці з Вятки.
Заключний розділ записок в В«месяцесловеВ» (щоденники, які велися в сімействі. - Ред.) називається В«Смерть бабусіВ» і є єдиним свідченням в літературі про останні дні Ольги Михайлівни. Записи зроблені онукою Ольги Михайлівни - Ольгою Іллівною Зубової.
Вони починаються з опису хвороби і смерті О.М. Салтикової в будинку свого сина Іллі Євграфовича в Цеділове. Йшов кінець 1874 В«... Бабуся захворіла ще на початку вересня, а зараз був уже кінець листопада. Захворіла вона у себе в Фомінськ, але батько з'їздив до неї, як тільки дізнався про її хвороби, і з усілякими пересторогами привіз її до нас за шістдесят верст. У нас все-таки легше було мати медичну допомогу завдяки сусідству повітового міста В».
В«Поховання бабусі мало відбутися ... в селі Єгора на Хотче, там, де під парафіяльною церквою знаходився склеп В», тобто У верстатах, на Єгор'євському цвинтарі, в двох верстах від Єрмоліна, а не в родовому Салтиковський маєтку Спаському. Далі О.І. Зубова пише: В«Рано морозним ранком 4 грудня 1874 поставили труну на запряжені трійкою дроги, і сумний поїзд повільно рушив у дорогу ... Всі Шістдесят верст ми просувалися майже кроком, зупиняючись біля кожної перебувала на нашому шляху церкви, де служили літії ... Першу ніч ми ночуємо в селі Спас-Угол ... На наступну ніч, напередодні поховання, труну ставлять в величезний холодний Єрмолінський будинок, в так звану образну кімнату ... В».
На третій день тіло Ольги Михайлівни з Єрмолінський будинку понесли на руках до церкви св. Георгія у верстаті. В«Після Служби Божої та відспівування бабусю опускають в склеп, який зараз же й починають закладати ... В»
Як видно із записів, місце поховання О.М. Салтикової зазначено гранично точно: в склепі під церквою св. Георгія, або Єгор'євський, у верстаті.
Останній притулок Ольга Михайлівна Салтикова знайшла в своєму улюбленому боковому вівтарі церкви св. Георгія на Хотче. Тут же похований і спадкоємець Ермолинские садиби Ілля Євграфович Салтиков. У грудні 1891 р. сюди ж було доставлено в свинцевому труні тіло дочки Іллі Євграфовича Олени Іллівни (в заміжжі Орлової) з-за кордону, де вона померла в 1889 р. у віці 22 років.
Георгіївська церква, очевидно, не піддавалася істотним перебудовам протягом XIX століття. За відомостями місцевих жителів, О.М. Салтикова була похована всередині храму біля його північної стіни.
В Нині північний і південний боковий вівтар церкви не збережені, про їх існування нагадують тільки місця кріплення до стін.
В епоху тотальної боротьби з церквою храму св. Георгія у верстаті була уготована сумна доля.
До війни в церкві був зерносклад, потім завод по переробці молока, приблизно до 1956 року. До 1970 року в церкві знаходився завод по виробленню кормової муки.
Склеп знаходився з північного боку в церковному приділі. Склеп розкрили після війни, тому будівля була безхазяйне, відкрите, і місцеві хлопці вирішили розкрити, подивитися на бариню. Коли розкрили, то побачили, що труна була свинцевим, залитий спиртом. Труну забрали, а труп скинули в склеп. За цей вандалізм винні були засуджені.
Зараз не знайти слідів поховань Ольги Михайлівни, Іллі Євграфовича, інших їх родичів. Справа в тому, що колись красивий Єгор'євський храм - з блакитними зірками на куполах і будови навколо нього були пристосовані під заводики, склади, майстерні. Усередині церкви були встановлені опалювальні котли з обладнанням, а територія заасфальтована аж до самих стін церкви, біля яких були і інші поховання.
Список літератури
Зоря Талдом № 30 (11681) 29 липня 2010
