1. ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ
Організаційна поведінка є науковою дисципліною, яка займається вивченням поведінки працюючих людей і тим, як вони здійснюють діяльність в рамках певних організаційних структур, або організацій.
Організаційна поведінка - систематичний, науковий аналіз індивідів, груп і організацій з метою зрозуміти, передбачити та удосконалити індивідуальної виконання і функціонування організації. Вивчення даної дисципліни дозволяє отримати набір інструментів у вигляді концепцій і теорій, які допомагають людям розуміти, аналізувати і описувати те, що відбувається в організаціях, і пояснювати, чому це відбувається.
Якщо психологія сама по собі орієнтована на аналіз поведінки людини в загальному, то організаційне поведінку адресовано його особливій формі - поведінці працюючої людини, яке в більшості випадків здійснюється в рамках якоїсь організації. Необхідність в такому вивченні викликана тим, що об'єднання людей в групи вносить суттєві корективи в їх особистісне поведінка. Індивідууми, поставлені в певні організаційні ситуації, обов'язково поводяться інакше, ніж якщо б вони перебували поза організації.
Це, насамперед, пов'язано з тим, що організаційна система сама починає чинити на людей сильний вплив, яке змінює і переорієнтує тенденції їхньої поведінки. Людина повинна рахуватися з існуючими в групі нормами поведінки, правилами, традиціями, звичаями, визначеними установками, а також з колективною думкою, волею і т.д.
У сучасних умовах знання основ організаційної поведінки дозволяє вирішувати наступні завдання:
В· повніше розкрити потенціал персоналу організації та здійснити вибір напрямків вдосконалення її діяльності, використовуючи для цих цілей сучасні технології;
В· розробити такі проекти організаційних систем, що відповідали б критеріям, які ставлять в центр людини і його потреби;
В· визначити стратегії професійного втручання, що дозволяють виключати консерватизм в організації праці;
В· подолати традиційні та мінімалістичні підходи до інформаційних технологій.
Аналіз показує, що об'єктами є великі і малі підприємства, предметом - сукупність управлінських відносин, що виникають між людьми в процесі спільної трудової діяльності і проявляються в різних формах їх поведінки та на різних рівнях організації (поведінка в них, тобто поведінку людей).
2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПОХОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПОВЕДІНКИ
Область вивчення ВП є дослідження індивідуальних і групових параметрів поведінки людини в організації.
Виділяють три рівні розгляду проблем поведінки: особистісний, груповий, організаційний.
Особистісний рівень - це рівень індивіда, його прийняті рішення та його особливості, тобто мотиви, здібності, характер. Мораль, темперамент, норми.
Груповий рівень - аналіз особливостей групи: вік, стать, освіта, професійна підготовка, перепідготовка, досвід роботи, здатність приймати рішення, свобода прийняття рішень, міжособистісні відносини, конфлікти і т.д.
Рівень організації - організаційні стандарти, цілі про які повинен знати працівник, вимоги до рішення, закріплені в рамках організаційної культури.
Підходи до вивчення організаційного поведінки
1. Орієнтація на людський капітал (підтримуючий підхід). Аналіз особистісного потенціалу працівника. Досягнення рівня компетенції, теоретичної активності і т.д. Забезпеченість досконалість знань, навичок працівників, створити атмосферу для творчої діяльності, надати можливість самореалізації.
2. Ситуаційний підхід будується на наступних принципах:
В· вміння швидко реагувати на ситуацію тут і зараз;
В· прийняття рішень відповідно до ситуації;
В· вміння правильно бачити цілі;
В· забезпечення єдино вірного методу управління;
В· розподіл владних повноважень;
В· робочі завдання мають універсальний характер для організації всіх типів ситуацій.
3. Системний підхід, його слід розуміти як комплекс взаємодіючих елементів, тобто, приймаючи рішення необхідно оцінювати їхні наслідки для всієї організації, тому що відмітними особливостями цього підходу є:
В· наслідки як позитивні, так і негативні, при взаємодії з людьми покладаються на плечі керівництва, тобто застосування підходу пов'язано з людськими проблемами;
В· цей похід можна застосувати до будь-якій людині;
В· даний похід вимагає часу для аналізу всієї системи.
3. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПОВЕДІНКИ
Вивчення сучасних теорій організаційної поведінки вимагає розгляду історії розвитку науки в цілому, яка разом пройшла шлях еволюції - поступального розвитку і послідовного вдосконалення. Саме така природна форма становлення науки підтверджує її життєздатність.
У розвитку ОП слід виділити два етапи: емпіричний і науковий.
Перші спроби осмислити поведінку людини виникли в далекій давнині на емпіричній основі. Фундаментальні проблеми особистості були сформульовані в працях великих давньогрецьких мислителів Сократа, Платона, Аристотеля та інших філософів в IV-V ст. до н.е. Вони вперше в історії європейської суспільної думки поставили проблему взаємовідносин особистості і суспільства, соціального середовища, співвідношення індивідуалізму та колективізму.
Питання поведінки особистості в навколишньому середовищу розглядалися в різних релігійних вченнях. Зокрема, ідея примату колективу над особистістю живила раннє християнство і разом з православ'ям прийшла на Русь. Православ'ю властиві особливий духовний настрій, почуття причетності і єднання, співпереживання, взаємної любові і жертовності.
Передумовами становлення наукової концепції організаційної поведінки можна вважати ідеї свободи, рівності і братства французьких просвітителів (Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, П.А. Гольбах), соціалістів-утопістів (Т. Мор, Т. Кампанелла, Р. Оуен) в середині XVIII в., класове вчення (К. Маркс), психологія народів (В. Вундт) в Німеччині в середині XIX в.
Багато ідей мислителів минулого і сучасності мають пряме відношення до проблем міжособистісного спілкування та групової взаємодії людей.
4. СИСТЕМНИЙ ПІДХІД В організаційному ПОВЕДІНЦІ
Системний під хід до опису організаційної поведінки полягає у поданні поведінки працівника як результату сукупного впливу взаємопов'язаних елементів.
Соціальний обмін - обмін різними соціальними благами як основа суспільних відносин, на якій виростають різні структурні освіти (влада, статус, престиж). Відповідно до теорії соціального обміну Д. Хоманса, частота і якість винагороди прямо пропорційні бажанням надавати допомогу джерелу позитивного стимулу.
Соціальне порівняння - зіставлення індивідом витрат праці і отриманої винагороди з витратами праці і винагородою колег. Рівні порівняння можуть бути різними - індивідуальний, груповий, організаційний, регіональний, країнових.
Соціальна справедливість - оцінка винагороди, заснована на результатах соціального порівняння. Вона може бути позитивною і негативною в залежності від досвіду соціальної взаємодії індивіда. Соціальна справедливість є основною причиною вибору певної форми організаційної поведінки (наприклад, сумлінну працю або ухилення).
Задоволеність - оцінка й усвідомлення працівником свого положення. Може бути спільною, часткової або взагалі відсутнім.
Цілеспрямованість - спрямованість до досягнення мети, діяльність на основі усвідомлення, ієрархії цілей, вибору засобів і розрахунку результатів. Залежно від цілеспрямованості формуються різні типи цілеспрямованої поведінки особистості: реалізація плану життя, слідування обов'язку, слідування культурним нормам, реалізація близьких цілей, самонаправленности поведінку або відсутність орієнтиру.
Раціональність - здатність до ефективного досягненню поставлених цілей і оде...
